Україна імпортує рекордні обсяги електроенергії з ЄС, але мільйони споживачів все одно сидять без світла по 12-16 годин і більше. Тобто імпорт є, а світла немає. Виникає логічне запитання: де «губляться» мегавати?
Втім, парадокс пояснюється просто: імпорт – це не «світло в розетці», а лише додаткове джерело потужності. Щоб електрика дійшла до якогось певного кварталу або будинку, повинні працювати магістралі, підстанції та розподільні мережі – саме там сьогодні найбільші проблеми.
Питання додатково загострюється тим, що після масштабних обстрілів на початку грудня була зменшена потужність АЕС (які є базовою генерацією української енергосистеми). За даними МАГАТЕ, пошкодження мереж призвело до зупинки деяких блоків або переведення їх на знижену потужність. Тому тема імпорту останнім часом обговорюється дуже жваво на всіх рівнях.
Вже листопад показав системний розрив. Експорт електроенергії впав на 94% порівняно з жовтнем 2025 року – до 5,3 тис. МВт·год, а з 11 листопада фактично зупинився. Нагадаємо, що в жовтні експорт української електроенергії знизився порівняно з вереснем на 85%. Імпорт, навпаки, зріс на 17% – приблизно до 415 тис. МВт·год і став максимальним з початку року.
Даних за грудень, звичайно, ще немає, але вже зрозуміло, що Україна другий місяць поспіль залишається нетто-імпортером електроенергії. Структура поставок дещо змінилася: найбільшим постачальником, як і в жовтні, є Угорщина (близько 44%), але відчутно зросли частки Словаччини (в 10 разів) і Молдови (в 2 рази). У той же час Польща і Румунія «просіли» в структурі «електричного» імпорту.
З 1 грудня максимальний доступний перетин імпорту було збільшено з 2,1 до 2,3 ГВт, але відразу слід зазначити, що обидві цифри поки що є більш теоретичними. Адже середнє фактичне використання перетину в листопаді було тільки приблизно 27%, з піками до 88% в окремі години.
Тобто ресурс є, але не завжди там і тоді, де він потрібен. Можна назвати головні причини того, що навіть наявна електроенергія не доходить до кінцевого споживача.
Ринок реагує на дефіцит ціною. У листопаді 2025 року український ринок на добу вперед став одним з найдорожчих в Європі (з ціною близько 140 євро за 1/МВт·год), тоді як у Швеції ціна становила приблизно 36 євро/МВт·год, а, скажімо, у Франції 43 євро/МВт·год.
Це не про «жадібність» продавців і постачальників, а про брак дешевої власної пропозиції та обмеження мереж.
ЄС посилює міждержавні перетоки – це знижує ціни і додає гнучкості. У 2024 році Франція наростила атомну і гідрогенерацію і стала найбільшим чистим експортером в регіоні.
Але навіть рекордний французький профіцит не є автоматичною «чарівною таблеткою» для України. Причина – асиметрія часу і місця: надлишки часто виникають в години, коли у нас інший профіль навантаження, і в вузлах, звідки ми не можемо швидко «перекачати» мегавати.
Частина країн ЄС також має профіцит електрики, особливо в т.зв. сонячні та вітряні вікна, і так само шукає, куди можна продати надлишки. Але виникають ті ж проблеми: складна логістика (як в ЄС, так і в Україні) і асиметрія навантажень.
Тобто імпорт може бути дуже корисним, але не варто розглядати його як стратегію заміщення власної маневреної потужності.
Втім, оперативна картина не безнадійна. «Укренерго» очікує поступового скорочення обмежень у міру ремонту пошкоджених об’єктів і за відсутності нових атак.
Уряд синхронізує відновлення, будівництво захисних споруд, створення резервів палива і підключення когенераційних установок до мережі. Це додасть локальної потужності там, де вона найбільш необхідна.
Ефект від збільшення перетину до 2,3 ГВт є, але він обмежений внутрішніми вузлами. Найближче практичне полегшення дасть саме підключення децентралізованих джерел і відновлення мереж.
У найближчі тижні ставка – на швидкість і точність. Перш за все потрібно відновити пропускну здатність в критичних коридорах і вузлових підстанціях, де одна заміна трансформатора або вимикача повертає десятки мегават в місто.
Мобільні підстанції, польові бригади, «гаряча» логістика обладнання – це питання годин і днів, а не місяців.
Паралельно потрібно приєднувати до мережі когенераційні, газопоршневі та газотурбінні установки в дефіцитних вузлах. Там, де на карті вимальовуються «чорні діри» вечірнього піку, локальна генерація здатна «підхопити» навантаження.
У перспективі декількох місяців ключовим стає перехід до керованого попиту. Промисловість і великі комерційні споживачі здатні «згладжувати» навантаження за зрозумілими правилами і компенсаціями. Це не абстракція: графіки обмеження потужності (ГОП) вже працюють, але їх потрібно перетворити на цивілізовані програми DR (кероване споживання) з прогнозованим ефектом.
Також потрібно продовжити створення додаткових коридорів «захід-схід», додаткових вузлів перемикання в мережі 330-750 кВ, локальних резервів навколо мегаполісів і великих підстанцій. Накопичувачі енергії у великих вузлах підтримують систему в 2-3 пікові години і зменшують тривалість ГПВ.
У перспективі необхідні ще потужності, що змінюють правила гри. Потрібно 3,5-4 ГВт нової децентралізованої маневрової генерації, максимально наближеної до споживача. Газові установки, когенераційні кластери для тепла і електрики, мікромережі для критичних районів — все це робить систему менш залежною від одного-двох вузлів.
Інженерна логіка повинна йти рука об руку з інституційною: прозоре корпоративне управління, стабільні правила розрахунків і швидкі закупівлі критичного обладнання. Без довіри не буде фінансування, без фінансування — не буде підземних розподільних пунктів, посилених перехресть, складів з резервними трансформаторами.
Не варто чекати чарівної кнопки, яка відключає ГПВ за одну ніч. Реалістичний сценарій – це поступове скорочення тривалості та глибини відключень у тих регіонах, де:
– відновлено хоча б частину магістралей «захід-схід»;
– підключені локальні когенераційні/газові установки;
– працюють програми керованого попиту для бізнесу;
– критична інфраструктура забезпечена резервами.
Це «мозаїка рішень»: кожен шматок окремо не рятує, але разом вони дають відчутний ефект.
Імпорт з потенціалом у 2,3 ГВт може стати тимчасовим порятунком, але аж ніяк не панацеєю. Поки пошкоджені високовольтні лінії та вузли передачі електроенергії, імпортований мегават не перетвориться на світло в будинках.
Шлях до коротших відключень – у трьох швидких діях:
Паралельно необхідно інвестувати у власну маневрову потужність і розвиток центральних та локальних мереж. Рекордний імпорт – це симптом відкритої рани. Її лікують не цифрами перетину, а системною реабілітацією мереж і поверненням довіри до правил гри.
Джерело: https://expertsclub.eu/analiz-potochnoyi-sytuacziyi-z-importom-elektroenergiyi-v-ukrayini/
