З 2023 року Україна має приймати на зберігання оскловані продукти переробки відпрацьованого ядерного палива (високоактивні радіоактивні відходи або ВАВ) з трьох своїх атомних станцій — Рівненської, Хмельницької та Південно-Української. Свого часу Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відправила це паливо до РФ.
Російські атомники здійснили його переробку, залишивши собі певну частину радіоактивних матеріалів, придатних для повторного використання у промисловості або інших сферах. До України ж повернуться непридатні для використання матеріали, оброблені до прийнятного рівня радіаційної безпеки.
Перероблені відходи мають потрапити на територію України у 2023 році. До того часу в Чорнобильській зоні має бути збудоване спеціальне сховище, спорудження якого має розпочатися після завершення тендерних процедур. Загальна сума контракту на будівництво сховища первищує 4 мільярди гривень.
На думку представників Громадської ради при Міндовкілля будівництво сховища відбувається не тільки з порушенням визначених проєктною документацією термінів, а і з порушенням чинного законодавства.
Згідно з міжурядовою угодою, початок ввезення осклованих ВАВ з РФ, після переробки та витримки, в Україну заплановано на початок 2023 року. Спочатку приїдуть ВАВ від переробки ядерного палива АЕС з реакторами ВВЕР-440 (Водо-Водяний Енергетичний Реактор потужністю (електричною) 440 МВт).
Тобто це буде повернення переробленого палива з Рівненської АЕС, бо такі реактори стоять саме там. Обсяг таких відходів — 260 кубометрів. А з 2025 року почнуть завозити ВАВ від переробки ядерного палива АЕС України з реакторами ВВЕР-1000. Тобто, залишки з відпрацьованого та переробленого палива Хмельницької та Південно-Української АЕС.
Загалом, до України повернеться не тільки 590 кубометрів таких ВАВ, а ще й понад вісім тисяч кубометрів середньоактивних радіоактивних відходів. Для надійного зберігання цих відходів має бути збудовано фактично три сховища, хоча і на одному будівельному майданчику.
У 2009 році ухвалено закон, відповідно до якого будівництво кожного особливо небезпечного ядерного об’єкту — нової атомної станції або дослідницького реактора — відбувається після ухвалення окремого, для кожного нового об’єкта, свого закону.
Це зроблено з метою забезпечення широкого обговорення та залучення до ухвалення такого серйозного рішення народних депутатів. Це ж правило поширюється і на сховища, призначені для зберігання відпрацьованого ядерного палива або високоактивних радіоактивних відходів із проєктним строком зберігання понад 30 років. Тобто — якраз на наш випадок.
Проєкт такого документу щодо будівництва сховища для ВАВ у Чорнобильській зоні був розроблений у серпні цього року, при цьому він досі не схвалений Кабінетом Міністрів.
Проведення тендерів на будівництво сховищ в умовах відсутності законодавчого врегулювання, на думку екологів, є неприпустимою. Так, 11 серпня 2021 р. Державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами», яке перебуває в управлінні ДАЗВ, у четвертий раз оголосило тендер «Будівництво сховища для проміжного зберігання високоактивних відходів (ВАВ), які повертаються з РФ після переробки відпрацьованого ядерного палива українських АЕС».
Також представники Громадської ради наголосили, що затверджено проєкт сховища (відбулось у 2019 році) без належних законодавчих підстав є ще одним грубим порушенням чинних нормативних актів.
Зважаючи на поточний стан вирішення питання та з урахуванням необхідності виконання додаткових науково-дослідних робіт, розроблення технічних специфікацій на обладнання, важливе для радіаційної безпеки та їх узгодження з Держатомрегулювання, будівництво може розпочатись не раніше 2023 року.
Тобто навіть у разі дотримання проєктних термінів будівництва (24 місяці) приймання ВАВ ВВЕР-440 може початися не раніше 2026 року. А якщо врахувати досвід будівництва СВЯП-2 (сховище відпрацьованого ядерного палива «сухого» типу — об’єкт, призначений для прийому, підготовки до зберігання та безпосередньо зберігання відпрацьованих тепловиділяючих збірок і відпрацьованих додаткових поглиначів, які накопичилися на Чорнобильській АЕС, збудований у 2001-2020 роках), то взагалі складно визначити чіткі терміни завершення будівництва.
Найбільш імовірно, що до введення в дію сховища відходи будуть понадтерміново зберігатися у РФ, що призведе до незапланованих витрат бюджетних коштів на оплату такого зберігання.
Крім, того, на думку екологів існує проблема недостатнього фінансування будівництва сховищ для ВАВ. Відповідно до чинних норм, такі сховища фінансується з Фонду радіоактивних відходів України, який поповнюється НАЕК «Енергоатом» за рахунок екологічного податку. За січень-грудень 2020 року екологічний податок становив 1 015 004 тис. грн. Разом з тим, кошторисна вартість об’єкта становить 4 112 739 805 грн у цінах 2019 року (яка буде зростати станом на 2022 рік та у подальші роки через інфляцію та зростання цін на ресурси). Навіть якщо екологічний податок буде накопичуватися тільки для будівництва сховища, то у Фонді РАВ на кінець 2023 року будуть кошти у сумі 4 060 018 508,72 грн, що може негативно вплинути на терміни завершення проєкту.
Для виходу з ситуації можна запропонувати наступні шляхи:
По перше, необхідно визнати визнати існування проблеми на державному рівні.
По друге, терміново провести конгсультації з фахівцями та експертною спільнотою.
По третє, оперативно ухвалити відповідний закон, провести якісну оцінку впливу на доввкілля, переписати умови тендеру тощо. Для цього має попрацювати і РНБО — це ж явно проблема національної безпеки. І парламент. І президент, який може подати закон, про який ішлося вище.
За матеріалами https://greenpost.ua/
