Португалія офіційно збирає і публікує статистику по угодах на ринку житла за участю покупців з-за кордону, проте у відкритому доступі дані, як правило, агреговані по групах (португальські покупці, резиденти ЄС, нерезиденти/не-ЄС), без детального розбиття по кожній національності. Детальні рейтинги країн-покупців зазвичай надають профільні аналітичні компанії та медіа на основі баз даних ріелторських мереж.
Згідно з даними Національного інституту статистики Португалії (INE), у 2023 році іноземці здійснили близько 7,6% всіх покупок житла в країні, але забезпечили приблизно 13% сукупної вартості угод. При цьому покупці з країн поза ЄС платять в середньому близько 405 тис. євро за об’єкт, тоді як іноземці з ЄС – близько 277 тис. євро, а середня ціна на ринку становить близько 200 тис. євро.
В окремих регіонах частка іноземців набагато вища. В Алгарві на них припадає близько 27% всіх транзакцій і до 38% загальної вартості продажів, при тому що 4 з 5 об’єктів там купують нерезиденти. У містах, насамперед у Лісабоні та Порту, частка іноземних угод менша – близько 4–6%, але саме в столиці концентруються найдорожчі покупки.
Детальну картину за національностями дають приватні аналітики. У Лісабоні, за даними компанії Confidencial Imobiliário, на Urban Rehabilitation Area в 2023 році припало 4 750 проданих квартир і будинків на суму 2,22 млрд євро, з них 1 580 об’єктів (приблизно третина) купили іноземці. Лідирували покупці з Північної Америки (приблизно 16% всіх «іноземних» угод), далі йшли французи (13%) і британці (9%). Істотну присутність показали також китайські, бразильські та німецькі інвестори.
В Алгарві, за оцінками мережі Engel & Völkers, переважають британські покупці, але активно присутні також громадяни Німеччини, Франції, Швеції, Швейцарії та Нідерландів; помітно зростає інтерес американців.
На основі цих даних і ринкових оглядів можна виділити умовний «топ-10» найбільш активних іноземних покупців португальської нерухомості (за кількістю угод і загальним обсягом вкладень):
Окремим рядком йдуть інвестори за колишньою схемою «золотих віз» (перш за все з Китаю, Бразилії, Туреччини, США та Південної Африки), проте після реформи програми їх частка поступово перерозподіляється на користь «звичайних» угод.
Таким чином, Португалія публікує офіційні дані щодо частки та цін угод з іноземцями, але детальна карта за національностями будується в основному на основі досліджень профільних агентств і ринкової аналітики. У сукупності вони показують, що попит формують насамперед інвестори із Західної Європи, Північної Америки та Бразилії, тоді як роль покупців зі Східної Європи та СНД залишається нішевою.
