Business news from Ukraine

Релокація українських підприємств за кордон, яка в 2022 році мала характер екстреної евакуації, набуває характеру стратегічного планування для диверсифікації ризиків, виходу на ринки ЄС та забезпечення безперервності операційної діяльності, вважає партнер юридичної фірми АО Barristers Катерина Данилова.

“Якщо в 2022 році релокація часто мала характер екстреної евакуації, то наразі вона набуває рис стратегічного планування з метою диверсифікації ризиків, виходу на ринки ЄС та забезпечення безперервності операційної діяльності”, – сказала вона агентству “Інтерфакс-Україна“.

Данилова зазначила, що “з початку повномасштабного вторгнення інтерес українського бізнесу до механізмів релокації залишається стабільно високим, хоча його динаміка змінювалася залежно від ситуації на фронті та загальної економічної кон’юнктури”.

За спостереженнями юриста, найбільш активним у напрямку релокації є сектор інформаційних технологій (ІТ), що зумовлено його мобільністю, орієнтацією на глобальні ринки та мінімальною залежністю від фізичних активів.

“Для ІТ-компаній релокація часто означає відкриття офісів у країнах ЄС для збереження команди, що також дозволяє гарантувати клієнтам безперервність та стабільність надання послуг та спрощує доступ до міжнародної фінансової інфраструктури. Багато компаній, що є резидентами Дія.City, створюють закордонні хаби, зберігаючи при цьому значну частину розробки в Україні”, – сказала вона.

Крім того, за словами Данилової, високу активність в напрямку релокації проявляють виробничі підприємства у сферах легкої промисловості, деревообробки, виробництва компонентів та харчової промисловості.

“Головним рушієм для них є прагнення захистити виробничі потужності від фізичного знищення, наблизити виробництво до європейських споживачів, розширити ринок збуту тощо”, – сказала вона.

Також активні в напрямку релокації є підприємства аграрного сектору та переробки, які шукають можливості для створення переробних потужностей у сусідніх країнах ЄС для доступу до ринку без логістичних ускладнень на кордоні.

Крім того, це компанії креативної індустрії, консалтингу, маркетингу, які подібно до ІТ, є мобільними та активно інтегруються у європейський ринок.

Коментуючи географію релокації Данилова зазначила, що вибір країни релокації залежить від багатьох факторів, в тому числі, від географічної близькості, логістики, умов ведення бізнесу, наявності програм підтримки, податкового клімату та культурно-мовної спорідненості, тощо.

Наразі основними напрямками для українського бізнесу є Польща, яка є лідером за кількістю релокованих українських компаній, Німеччина, де український бізнес приваблює стабільність економіки, доступ до найбільшого ринку ЄС та висока купівельна спроможність, хоча ця країна “характеризується вищим рівнем бюрократії та податкового навантаження”.

Крім того, український бізнес релокується в Румунію  та Болгарію, які набирають популярності завдяки, зокрема, конкурентним податковим ставкам та нижчій вартості робочої сили, Чехія та Словаччина, які традиційно привабливі через культурну близькість та сприятливі умови для малих та середніх підприємств, та країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія), які “цікаві для технологічних та інноваційних компаній завдяки розвиненій цифровій інфраструктурі та сприятливому інвестиційному клімату”.

Втім Данилова підкреслила, що “юридично перевести співробітника з української юридичної особи до іноземної неможливо, оскільки це різні суб’єкти господарювання, що діють у різних правових системах”, втім на практиці компанії використовують низку механізмів.

Серед них, зокрема, звільнення в Україні та працевлаштування за кордоном, яке є найпоширенішим та найпрозорішим механізмом, втім вимагає від співробітника отримання дозволу на проживання та роботу в країні релокації, відрядження, яке є ризикованим для тривалої роботи за кордоном.

Крім того, компанії використовують механізми укладення цивільно-правового договору, коли співробітник реєструється як фізична особа-підприємець в Україні (або як індивідуальний підприємець у країні релокації) та укладає договір про надання послуг з іноземною компанією. Ця модель є гнучкою, але несе ризики донарахування податків та штрафів.

Розповсюджений також механізм внутрішньокорпоративного переведення (Intra-Corporate Transferee), який використовується в країнах  ЄС, які імплементували відповідну Директиву ЄС, яка створює спрощені умови для тимчасового переведення ключових менеджерів, спеціалістів та стажерів у межах однієї групи компаній. Це, зокрема, вимагає наявності юридично пов’язаних української та іноземної компаній. Також популярним є механізм аутстафінгу або “оренди” працівників, який передбачає виведення співробітників за штат за умови оформлення їх у штат іноземної компанії, втім українське законодавство не містить чіткого нормативного регулювання таких правовідносин.

Коментуючи підводні камені з боку українського законодавства в сфері релокації Данилова зазначила низку обмежень українського правового поля, зокрема, валютні обмеження, правила контрольованих іноземних компаній (КІК), трансфертне ціноутворення (ТЦУ), а також обмеження на виїзд за кордон і переміщення активів.

Крім того, актуальними проблеми релокації залишаються банківський комплаєнс і відкриття банківського рахунку для нової компанії в ЄС, засновниками якої є громадяни України, складність управління подвійною структурою, втрата пільгових режимів при фактичному перенесенні діяльності за кордон, зокрема IT-компаній, які можуть втратити переваги спеціального правового та податкового режиму Дія.City, а також адаптація до іноземного законодавства.

“Релокація бізнесу за кордон є дієвим інструментом для мінімізації ризиків війни, але водночас є складним юридичним та організаційним проєктом. Успіх релокації напряму залежить від комплексного стратегічного планування, що враховує всі юридичні, податкові, фінансові та операційні аспекти”, – сказала вона.