Загальний обсяг прямих закордонних інвестицій (ODI) Китаю в першому півріччі збільшився на 3,8% порівняно з тим самим періодом минулого року і склав 596,42 млрд юанів ($86,5 млрд), згідно з даними Міністерства торгівлі та Державного управління валютного контролю.
Китайські інвестори здійснили нефінансові ODI на суму 453,06 млрд юанів приблизно в 6,87 тис. компаній у 144 країнах і регіонах, наводить дані відомств China Daily. Зокрема, обсяг інвестицій у країни, розташовані вздовж «Поясу та шляху», становив 120,77 млрд юанів, що на 11,1% менше, ніж у січні–червні 2025 року.
Обсяг виконаних китайськими компаніями підрядних робіт за кордоном у першому півріччі збільшився на 8% і досяг 606,26 млрд юанів. Зокрема, у країнах-учасницях ініціативи «Пояс і шлях» цей показник зріс на 11,8% — до 520,71 млрд юанів.
Підписання Саудівською Аравією, Туреччиною та Пакистаном «Спільної оборонної угоди Мекки» може стати однією з найсуттєвіших змін архітектури безпеки Близького Сходу та Південної Азії останніх років, вважають аналітики Experts Club.
Угоду було підписано 7 серпня 2026 року спадкоємним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом бін Салманом, президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом і прем’єр-міністром Пакистану Шехбазом Шарифом після майже року переговорів.
Головний принцип документа фактично повторює базову логіку колективної оборони НАТО: збройний напад на одного учасника має розглядатися як напад на всіх трьох.
Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан 8 серпня прямо порівняв цей механізм зі статтею 5 Північноатлантичного договору. Водночас він наголосив, що угода не спрямована проти Ірану або будь-якої іншої конкретної країни.
Однак політична географія трьох учасників дає змогу виокремити одразу кілька напрямів, які могли вплинути на створення нового механізму безпеки.
Найбезпосереднішим чинником формування союзу є Іран.
Саудівська Аравія та Іран десятиліттями конкурують за вплив на Близькому Сході, попри відновлення дипломатичних відносин за посередництва Китаю. Після нового загострення регіонального конфлікту у 2026 році безпека Саудівської Аравії, нафтової інфраструктури Перської затоки та морських шляхів знову стала центральною проблемою для Ер-Ріяда.
Reuters пов’язує підписання угоди саме зі зростанням регіональної нестабільності та загрозами країнам Перської затоки. Водночас Іран уже відреагував на створення нового механізму досить критично.
За оцінкою Experts Club, саме стримування можливого розширення регіонального конфлікту навколо Ірану слід вважати першою функцією нової угоди.
Однак це не означає створення класичного «антиіранського НАТО». Пакистан підтримує власні відносини з Тегераном і має з Іраном спільний кордон, а Туреччина зацікавлена у збереженні економічних і політичних каналів взаємодії з ним.
Тому всім трьом державам вигідніше формулювати угоду як універсальну систему колективного захисту, не називаючи противника.
Другий напрям пов’язаний з Ізраїлем.
Зростання військової самостійності Ізраїлю та розширення його операцій у регіоні викликають занепокоєння не лише в Ірану, а й у низки арабських і мусульманських держав.
Reuters зазначає, що країни — учасниці угоди стурбовані як діями Ірану, так і військовою політикою Ізраїлю.
Водночас відносини учасників блоку з Ізраїлем суттєво різняться.
Пакистан офіційно не має дипломатичних відносин з Ізраїлем. Турецько-ізраїльські відносини в останні роки неодноразово проходили через періоди різкого загострення. Саудівська Аравія, навпаки, тривалий час розглядала можливість нормалізації відносин з Ізраїлем, хоча регіональні війни значно ускладнили цей процес.
Тому йдеться радше не про підготовку антиізраїльського військового союзу, а про спробу створити власний центр сили, здатний обмежувати одностороннє домінування будь-якого регіонального гравця.
Третій напрям значно складніший — Індія.
Для Пакистану Індія залишається головним довгостроковим стратегічним суперником. Обидві країни володіють ядерною зброєю, а чергове серйозне збройне зіткнення між ними відбулося у 2025 році. SIPRI окремо зазначає, що індійсько-пакистанське протистояння залишається одним із чинників глобального ядерного ризику.
Туреччина традиційно підтримує тісні політичні та оборонні відносини з Пакистаном, а розбіжності Анкари й Нью-Делі неодноразово посилювалися через позицію Туреччини щодо Кашміру.
Однак вважати новий тристоронній договір безпосередньо спрямованим проти Індії було б перебільшенням.
Саудівська Аравія водночас розвиває стратегічне партнерство з Нью-Делі. Індія є великим споживачем саудівської нафти, а співпраця двох держав охоплює інвестиції, енергетику, безпеку та оборонні контакти.
Тому Ер-Ріяд навряд чи зацікавлений у перетворенні угоди на автоматичний інструмент Пакистану проти Індії. Імовірніше, договір надає Ісламабаду додаткової політичної ваги та потенційної підтримки партнерів, але застосування принципу колективної оборони в разі нової індійсько-пакистанської кризи стане одним із головних тестів реального змісту угоди.
Головна принципова особливість нового трикутника полягає в тому, що одна з його країн є ядерною державою.
Пакистан володіє ядерною зброєю. За оцінками західних дослідницьких центрів, його арсенал становить приблизно 170 ядерних боєзарядів. SIPRI зараховує Пакистан до дев’яти держав світу, які володіють ядерною зброєю, і зазначає продовження модернізації його ядерного потенціалу.
Однак із тексту угоди не випливає, що Пакистан надає Саудівській Аравії або Туреччині так звану ядерну парасольку. Це принципово важливо.
Сам факт участі ядерної держави підвищує політичну цінність механізму стримування, однак про автоматичні зобов’язання використовувати ядерний потенціал в інтересах партнерів публічно не оголошувалося.
У цьому сенсі угода створює радше стратегічну невизначеність, ніж формальну систему розширеного ядерного стримування.
Додатковий інтерес ситуації полягає в тому, що Індія також володіє ядерною зброєю, а Ізраїль, за оцінкою SIPRI, належить до ядерних держав, хоча офіційно наявність ядерного арсеналу не підтверджує. Іран до цієї групи SIPRI не входить.
Ще один показник довгострокових амбіцій нового формату — можливість його розширення.
Фідан повідомив, що до угоди в майбутньому можуть приєднатися інші держави. Серед потенційних учасників насамперед називають Єгипет. Для реалізації договору передбачається створити постійний секретаріат у Саудівській Аравії та механізм регулярних зустрічей міністрів закордонних справ і оборони.
Міністр оборони Пакистану Хаваджа Асіф уже заявив, що таке об’єднання не повинно ставати «закритим клубом», фактично припустивши формування ширшої системи колективної безпеки мусульманських держав.
Якщо до угоди справді почнуть приєднуватися Єгипет та інші великі держави, поступово може йтися вже не просто про тристоронній договір, а про нову регіональну архітектуру безпеки.
Створення нового формату не означає розриву учасників із Вашингтоном. Саудівська Аравія зберігає найтіснішу військову співпрацю зі США, Туреччина є членом НАТО, а Пакистан має тривалу історію співпраці як зі США, так і з Китаєм.
Однак новий договір демонструє іншу тенденцію: провідні країни регіону прагнуть створювати власні гарантії безпеки, які не повністю залежать від рішень Вашингтона. Це особливо помітно на тлі одночасного зростання військових витрат, кризи навколо Ірану, загроз енергетичній інфраструктурі Перської затоки та нестабільності морських маршрутів.
Три країни об’єднують дуже різні ресурси.
Саудівська Аравія забезпечує передусім фінансову та економічну складову. За даними SIPRI, її військові витрати у 2025 році досягли близько $83,2 млрд, що вивело королівство на восьме місце серед найбільших військових бюджетів світу. Чисельність збройних сил і Національної гвардії оцінюється приблизно у 250 тис. осіб. Саудівська армія значною мірою оснащується імпортною технікою та тісно інтегрована в систему військової співпраці зі США й іншими західними країнами.
Туреччина має найбільшу за чисельністю армію серед трьох учасників, якщо враховувати регулярні збройні сили, — близько 495 тис. військовослужбовців, за даними World Factbook. Її військові витрати у 2025 році становили близько $30 млрд. Головна відмінність Туреччини — велика власна оборонна промисловість і членство в НАТО, що надає Анкарі значний інституційний і технологічний ресурс.
Пакистан має найбільші збройні сили всередині нового об’єднання — близько 660 тис. чинних військовослужбовців. Його військові витрати у 2025 році SIPRI оцінював приблизно в $11,9 млрд. Фінансово Пакистан значно поступається Саудівській Аравії та Туреччині, однак компенсує це масштабом збройних сил і наявністю ядерної зброї.
Сукупно три держави мають приблизно 1,4 млн чинних військовослужбовців, а їхні військові витрати, за даними за 2025 рік, перевищують $125 млрд. Але арифметичне додавання цих показників поки що не перетворює угоду на єдину військову організацію. Сторони не мають спільного командування за моделлю НАТО, єдиних збройних сил або публічно визначеного механізму автоматичного вступу у війну.
Тому головне питання полягає не в кількості ресурсів трьох держав, а в тому, наскільки далеко вони справді готові піти для захисту одна одної в умовах реальної кризи.
Як вважає засновник аналітичного центру Experts Club Максим Уракін: «Поява трикутника Саудівська Аравія — Туреччина — Пакистан передусім свідчить про формування більш багатополярної системи безпеки від Східного Середземномор’я і Перської затоки до Південної Азії. Іран та Ізраїль є найочевиднішими регіональними чинниками його появи, тоді як Індія стає важливим непрямим чинником через участь Пакистану».
Водночас офіційна відсутність визначеного противника дає трьом країнам можливість одночасно посилювати стримування та зберігати економічні відносини з державами, які потенційно можуть сприймати угоду як спрямовану проти них.
Армія Пакистану розпорядилася поступово відмовитися від використання WhatsApp у службовому листуванні та перевести офіційні чати військовослужбовців у китайський месенджер WeChat, повідомив інформаційно-аналітичний центр Experts Club індійське видання NDTV із посиланням на внутрішню директиву пакистанських збройних сил.
За даними видання, командування пояснює рішення ризиками стеження, витоків інформації та зламу службових розмов у WhatsApp. Офіцерам і військовослужбовцям запропоновано поступово перенести офіційну комунікацію у WeChat.
Водночас публічного підтвердження рішення з боку Міжвідомчої служби зі зв’язків із громадськістю збройних сил Пакистану ISPR або Міністерства оборони країни поки що немає.
Якщо рішення буде реалізовано в заявленому масштабі, воно стане показовим прикладом того, як геополітична орієнтація держави починає поширюватися не лише на закупівлі озброєнь, а й на цифрову інфраструктуру.
NDTV пов’язує таке рішення зі зростанням співпраці Пакистану та Китаю в оборонній, розвідувальній і кібернетичній сферах. Однак вибір WeChat викликає очевидне запитання з погляду інформаційної безпеки.
WhatsApp за замовчуванням використовує наскрізне шифрування повідомлень. Це не усуває всіх ризиків: уразливими можуть залишатися пристрої, резервні копії, облікові записи та метадані комунікацій.
Але WeChat побудований інакше. Дослідницька група Citizen Lab Університету Торонто в опублікованому у 2024 році технічному аналізі встановила, що система шифрування WeChat захищає передавання даних між пристроєм користувача та серверами компанії, але не є наскрізним шифруванням. Сервери Tencent технічно здатні розшифровувати й обробляти повідомлення, що передаються.
Раніше Citizen Lab також виявляла моніторинг файлів і зображень, які передаються через WeChat, включно з матеріалами користувачів, зареєстрованих за межами Китаю.
Тому пояснювати можливий вибір Ісламабада винятково вищою технічною захищеністю WeChat було б неправильно.
Імовірніше, йдеться про поєднання питань контролю, довіри до постачальника цифрової платформи та загальної переорієнтації пакистанської військової інфраструктури на Китай.
Китай уже є головним закордонним постачальником озброєнь для Пакистану.
За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру SIPRI, у 2020–2024 роках на Китай припадав 81% пакистанського імпорту основних видів озброєнь проти 74% у попередню п’ятирічку. За той самий період загальний обсяг імпорту озброєнь Пакистаном збільшився на 61%.
В оновленій статистиці SIPRI Пакистан залишається одним із п’яти найбільших імпортерів озброєнь у світі за підсумками 2021–2025 років.
Військова співпраця двох країн охоплює авіацію, військово-морські програми, спільне виробництво, навчання, підготовку військовослужбовців і взаємодію командування.
У травні 2026 року глава пакистанських збройних сил фельдмаршал Асім Мунір знову відвідав Пекін. Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї на зустрічі з ним назвав китайсько-пакистанські відносини «непохитними» та наголосив на високому рівні політичної довіри і практичної співпраці двох держав.
Китайська сторона неодноразово називала Пакистан одним зі своїх найближчих стратегічних партнерів.
Однак називати Китай і Пакистан формальними військовими союзниками за типом НАТО було б неточно.
Між ними немає публічного договору про взаємну оборону, який зобов’язував би Китай автоматично вступити у війну в разі нападу на Пакистан. Їхні відносини правильніше визначати як надзвичайно глибоке стратегічне й оборонне партнерство, яке в низці сфер фактично набуває рис військового союзу.
Аналітична доповідь Takshashila Institution, опублікована в січні 2026 року, також зазначає, що китайсько-пакистанське оборонне партнерство побудоване на численних угодах і спільних проєктах, але формального союзного договору про взаємну оборону між країнами немає.
В основі оборонного партнерства Пекіна та Ісламабада перебуває і спільний стратегічний чинник — Індія.
Пакистан розглядає Індію як свого основного традиційного військового суперника, тоді як між Китаєм та Індією зберігаються власні територіальні й геополітичні суперечності.
Це створило стійку модель, за якої тісні відносини з Пакистаном допомагають Пекіну підтримувати стратегічний баланс у Південній Азії, а Ісламабаду — компенсувати значно більший економічний і демографічний потенціал Індії.
Особливо помітною китайсько-пакистанська військова взаємодія стала після нової індійсько-пакистанської кризи 2025 року.
Водночас відносини значно ширші за оборонну сферу. Китай реалізує в Пакистані Китайсько-пакистанський економічний коридор CPEC, який з’єднує західні регіони Китаю з Аравійським морем. Безпека китайських громадян та інфраструктури CPEC стала окремою темою переговорів між Пекіном і пакистанським військовим керівництвом. Reuters повідомляв, що Китай неодноразово вимагав посилити захист своїх фахівців і проєктів після нападів на китайських громадян у Пакистані.
На цьому тлі перехід службової комунікації пакистанської армії на китайську цифрову платформу, якщо він буде офіційно підтверджений, матиме символічне значення: залежність від китайської оборонної екосистеми почне поширюватися ще й на комунікаційні сервіси.
Пакистан не перший: армії вже відмовлялися від популярних месенджерів.
Сама відмова збройних сил від масового комерційного месенджера не є унікальною практикою.
Найбільш показовий приклад — Швейцарія.
У січні 2022 року швейцарські збройні сили заборонили використовувати WhatsApp, Signal і Telegram для службової комунікації та наказали перейти на швейцарський месенджер Threema. Рішення пояснювалося вимогами захисту даних і бажанням використовувати сервіс, який перебуває під швейцарською, а не іноземною юрисдикцією.
Фактично Швейцарія пішла за моделлю цифрового суверенітету: військові відмовилися від найпопулярніших міжнародних платформ на користь національного рішення.
Схожа тенденція спостерігається і у Франції. У 2023 році уряду було наказано відмовитися у службовій комунікації від WhatsApp, Telegram і Signal на користь французьких рішень Olvid, а згодом Tchap. Із вересня 2025 року Tchap став основним захищеним месенджером для французьких міністерств. Це не винятково військова система, однак правило поширюється і на державні структури, які працюють із чутливою інформацією.
Індійська армія використовує інший підхід. В оновленій політиці кінця 2025 року військовослужбовцям дозволили обмінюватися через WhatsApp, Signal і Telegram лише загальною несекретною інформацією, водночас зберігши жорсткі обмеження на публікацію службових відомостей і використання низки соціальних мереж.
Таким чином, глобальний тренд полягає не стільки у відмові саме від WhatsApp, скільки в поступовому розмежуванні звичайної користувацької комунікації та службового військового зв’язку.
Швейцарський і французький приклади істотно відрізняються від передбачуваного рішення Пакистану.
Берн і Париж замінювали іноземні застосунки власними або національними платформами, щоб зменшити залежність від закордонної юрисдикції.
Пакистан, навпаки, за даними NDTV, збирається замінити американський сервіс китайським.
Тому тут виникає не стільки цифрова автономія, скільки зміна технологічної залежності від одного зовнішнього партнера на іншого. І саме це робить цю історію цікавою з геополітичного погляду.
Якщо директиву буде підтверджено Ісламабадом, рішення стане ще одним свідченням того, наскільки глибоко китайсько-пакистанське стратегічне партнерство проникає у військову інфраструктуру Пакистану.
Китай із великим відривом зберіг перше місце серед постачальників товарів в Україну в січні-липні 2026 року, забезпечивши імпорт на $16,8 млрд, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club на підставі даних Державної митної служби.
За розрахунками на підставі статистики ДМС, на Китай припало близько 28,9% усього українського товарного імпорту, який за сім місяців досяг $58,1 млрд.
Другим найбільшим постачальником стала Польща з обсягом $5,5 млрд, або близько 9,5% імпорту, третьою — Німеччина з $3,8 млрд, або 6,5%.
Таким чином, лише три країни забезпечили майже 45% вартості всіх товарів, ввезених в Україну за січень-липень.
Загальний імпорт товарів за сім місяців зріс на 26,6% порівняно з аналогічним періодом 2025 року — з $45,9 млрд до $58,1 млрд.
Основним чинником високого обсягу імпорту залишаються машини, обладнання та транспортні засоби, закупівлі яких становили $25,7 млрд. На паливно-енергетичні товари припало ще $8,5 млрд, на продукцію хімічної промисловості — $8 млрд.
При цьому експорт України за той самий період зріс значно повільніше — на 3,8%, до $24,1 млрд.
Фінансові регулятори Казахстану та Китаю досягли домовленості про запуск пілотного проєкту щодо розрахунків у цифровому тенге та цифровому юані, повідомила прес-служба Національного банку Казахстану за підсумками візиту його делегації до КНР.
«Важливим кроком стало досягнення домовленості між Національним банком і Народним банком Китаю щодо запуску пілотного проєкту з розрахунків у цифровому тенге та цифровому юані», — йдеться в повідомленні.
«Ми домовилися про інтеграцію цифрового тенге та цифрового юаня за двома взаємодоповнюючими напрямками: багатосторонній платформі mBridge (міжнародна мультивалютна платформа для транскордонних платежів і переказів у режимі реального часу, що використовує технології блокчейн) та прямій двосторонній інтеграції через CBETS (Cross-Border e-CNY Transfer Services, платформа цифрового юаня для транскордонних розрахунків)», — пояснив заступник голови Нацбанку Казахстану Бінур Жаленов, який брав участь у переговорах, на своїй сторінці в соцмережах.
Під час переговорів із компанією Cross-Border Interbank Payment System (CIPS) сторони обговорили подальші практичні кроки щодо реалізації меморандуму про взаєморозуміння між Нацбанком, Національною платіжною корпорацією та CIPS, а також перспективи розширення використання транскордонної платіжної інфраструктури, розвитку розрахунків у національних валютах та зміцнення взаємодії у сфері міжнародних платежів.
У рамках реалізації меморандуму між Національною платіжною корпорацією Казахстану та UnionPay International (UPI) — глобальним підрозділом China UnionPay з міжнародного розвитку продуктів і послуг UnionPay — до кінця року буде реалізовано інтеграцію QR-платежів між країнами, повідомляє Нацбанк Казахстану.
Також центральні банки підписали нову угоду про валютний своп терміном на три роки з можливістю продовження за взаємною згодою сторін.
На зустрічах з Асоціацією банків Китаю та керівництвом найбільших комерційних банків КНР обговорювалася їхня участь у фінансуванні інвестиційних проєктів у Казахстані та випуску боргових інструментів.
За підсумками січня–червня 2026 року Україна мала від’ємне сальдо торгівлі товарами з 37 із 50 найбільших торговельних партнерів, свідчать розрахунки інформаційно-аналітичного центру Experts Club на основі даних зовнішньої торгівлі.
Сукупний товарообіг із країнами першої п’ятдесятки становив $66,97 млрд. Імпорт досяг $47,35 млрд, експорт — $19,62 млрд, а загальне від’ємне сальдо — $27,73 млрд.
Сума дефіцитів у торгівлі з 37 країнами, щодо яких імпорт перевищував експорт, становила $30,72 млрд. Позитивне сальдо з рештою 13 партнерів у розмірі $2,99 млрд частково компенсувало цей розрив.
Для порівняння, за офіційними даними Державної митної служби, загальний товарообіг України в першому півріччі становив $70,3 млрд: імпорт — $49,3 млрд, експорт — $21 млрд. Отже, на ТОП-50 партнерів припадало понад 95% зовнішньої торгівлі товарами.
Десять найбільших дефіцитних напрямів забезпечили $41,78 млрд товарообігу. Україна імпортувала з цих країн товарів на $32,95 млрд, а експортувала лише на $8,83 млрд. Від’ємне сальдо становило $24,12 млрд — близько 87% чистого дефіциту торгівлі з ТОП-50 партнерами.
Коефіцієнт покриття імпорту експортом у цій групі дорівнював 26,8%. Іншими словами, на кожен долар українського експорту припадало приблизно $3,73 імпорту.
|
Місце |
Країна | Імпорт, $ млрд | Експорт, $ млрд | Сальдо, $ млрд | Покриття імпорту експортом |
| 1 | Китай | 13,90 | 0,78 | –13,12 |
5,6% |
|
2 |
Польща | 4,67 | 2,38 | –2,29 |
51,0% |
|
3 |
Німеччина | 3,21 | 1,27 | –1,94 |
39,5% |
|
4 |
США | 2,49 | 0,59 | –1,90 |
23,6% |
|
5 |
Туреччина | 3,12 | 1,78 | –1,34 |
57,1% |
|
6 |
Греція | 1,05 | 0,19 | –0,86 |
17,8% |
|
7 |
Чехія | 1,26 | 0,51 | –0,75 |
40,3% |
|
8 |
Угорщина | 1,28 | 0,62 | –0,66 |
48,4% |
|
9 |
Франція | 1,02 | 0,37 | –0,65 |
36,3% |
| 10 | Литва | 0,96 | 0,35 | –0,61 | 36,7% |
П’ять перших країн — Китай, Польща, Німеччина, США і Туреччина — сформували дефіцит у розмірі $20,59 млрд. Це 74,3% чистого від’ємного сальдо торгівлі з ТОП-50 партнерами.
Китай посів перше місце зі значним відривом. Імпорт китайської продукції становив $13,9 млрд, експорт українських товарів — лише $778,4 млн. Негативне сальдо досягло $13,12 млрд, або 47,3% сукупного дефіциту торгівлі з ТОП-50.
Експорт покривав лише 5,6% імпорту. Таким чином, обсяг китайських поставок в Україну майже у 18 разів перевищував зворотний товарний потік.
За відкритою товарною деталізацією Держмитслужби, провідними позиціями китайського імпорту були електричні акумулятори — $1,62 млрд, передавальна, телевізійна та відеоапаратура — $1,11 млрд, волоконно-оптична продукція — $770,5 млн, трансформатори та дроселі — $720,8 млн, безпілотні літальні апарати — $684,4 млн.
Значні обсяги також припали на телефонне й телекомунікаційне обладнання — $620,8 млн, електричні двигуни та генератори — $589,8 млн, комп’ютерну техніку — $363,7 млн і напівпровідникові прилади — $347,8 млн.
Отже, китайський дефіцит формується не однією категорією, а широким набором технологічної, енергетичної, електронної та споживчої продукції.
Польща посіла друге місце за розміром від’ємного сальдо — $2,29 млрд. Водночас польський напрям був значно збалансованішим за китайський: український експорт покривав 51% імпорту, а Польща залишалася найбільшим окремим ринком збуту української продукції.
Найбільшою оприлюдненою позицією імпорту польського походження були нафта та нафтопродукти — $904,6 млн. Далі йшли нафтові гази — $205,6 млн, частини літальних апаратів — $192 млн, безпілотні літальні апарати — $133,9 млн, комплексні добрива — $121,6 млн, електроенергія — $114,4 млн, кокс і напівкокс — $111 млн.
Структура поставок свідчить, що Польща виконує для України функцію не лише торговельного партнера, а й важливого енергетичного, промислового та логістичного вузла.
Німеччина сформувала третій за розміром дефіцит — $1,94 млрд. Український експорт покривав 39,5% імпорту.
Основними оприлюдненими позиціями німецької продукції були легкові автомобілі — $347,6 млн, лікарські засоби — $220,2 млн, нафтопродукти — $151,9 млн, техніка для збирання сільськогосподарських культур — $115,3 млн, обладнання для обробітку ґрунту — $97,1 млн, засоби захисту рослин — $93,5 млн і трактори — $84,3 млн.
Дефіцит торгівлі зі США становив $1,9 млрд, а експорт покривав лише 23,6% імпорту. Найбільшими відкритими позиціями американських поставок були нафтопродукти — $436,6 млн, легкові автомобілі — $417,9 млн, кам’яне вугілля — $182,2 млн і телекомунікаційне обладнання — $155,3 млн.
Імпорт зі США також включав трактори, полімери етилену, нафтові гази, лікарські засоби, морожену рибу та електронну апаратуру. Значну частину американського й німецького імпорту становили виробничі, транспортні та енергетичні товари.
Туреччина посіла п’яте місце з дефіцитом $1,34 млрд. Водночас коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 57,1% — найвищий показник серед першої п’ятірки.
У відкритій товарній структурі виділялися радіолокаційні й радіонавігаційні прилади та апаратура дистанційного керування — $332,8 млн. Значними були поставки сталевого прокату, нафтопродуктів — $110,1 млн, цитрусових — $83,3 млн, електрогенераторних установок — $73,1 млн, насіння соняшнику — $59,2 млн, автомобільних комплектуючих, овочів та іншої харчової продукції. Турецький напрям поєднує промислову продукцію, технологічне обладнання, метали й продовольство, але водночас залишається одним із найбільших ринків для українського експорту.
Негативне сальдо торгівлі з Грецією становило $861,5 млн. Майже $809 млн у відкритій товарній деталізації припало на нафту та нафтопродукти. Серед інших позицій були нафтовий кокс і бітум — $38,1 млн, нафтові гази — $36,4 млн і добрива — $35,1 млн. Подібною була структура дефіциту з Литвою, який досяг $607,7 млн. Нафтопродукти забезпечили $576,1 млн оприлюдненого імпорту, нафтові гази — $46,4 млн. Також ввозилися автомобілі, вантажні транспортні засоби, нафтовий кокс, добрива, полімери та корми для тварин.
На відміну від Китаю, де дефіцит розподілений між багатьма технологічними категоріями, дисбаланс із Грецією та Литвою значною мірою пов’язаний з енергетичними закупівлями.
У торгівлі з Чехією дефіцит становив $752,4 млн. Серед основних імпортних позицій були частини літальних апаратів — $101,8 млн, легкові автомобілі — $101 млн, електрогенераторні установки — $96,6 млн, акумулятори — $44,5 млн, телекомунікаційна апаратура — $34,3 млн і кам’яне вугілля — $32,3 млн.
Від’ємне сальдо з Угорщиною досягло $658,1 млн. Основу відкритої структури поставок становили електроенергія — $349,9 млн, нафтові гази — $157,4 млн, легкові автомобілі — $113,2 млн і кабельна продукція — $87,8 млн.
Дефіцит із Францією становив $648,9 млн. Найбільшими позиціями були засоби захисту рослин — $120 млн, лікарські засоби — $76,1 млн, легкові автомобілі — $72,5 млн, вантажні автомобілі — $47,7 млн, трактори — $39,9 млн та автомобільні комплектуючі — $35,3 млн. Значними були також поставки насіння соняшнику, кукурудзи та косметичної продукції.
Одразу за першою десяткою розташувалася Швеція з дефіцитом $606,9 млн. Експорт покривав лише 8,3% імпорту. Серед основних відкритих позицій були нафтопродукти, автомобілі, лікарські засоби та сільськогосподарська техніка.
Дефіцит із Тайванем становив $563,8 млн, із В’єтнамом — $544,2 млн, із Японією — $496,9 млн. Коефіцієнт покриття імпорту експортом у торгівлі з цими країнами перебував у межах лише 3,8–5,8%. У поставках із Тайваню виділялися безпілотні літальні апарати — $205,3 млн, радіолокаційне й навігаційне обладнання — $58,4 млн, інтегровані електронні схеми — $55 млн і навігаційні прилади — $47,6 млн.
З В’єтнаму ввозили безпілотні літальні апарати — $132,7 млн, телекомунікаційне обладнання — $108,7 млн, комп’ютерну техніку, сталевий прокат, взуття, каву та рибну продукцію. У японському імпорті домінували легкові автомобілі — $302,5 млн, а також мотоцикли, автокомплектуючі, друкарське, медичне й будівельне обладнання.
Загальна структура закупівель пояснює значну частину торговельного розриву. За даними Держмитслужби, у першому півріччі 2026 року на машини, устаткування та транспорт припало $21,3 млрд імпорту, на паливно-енергетичні товари — $7,4 млрд, на продукцію хімічної промисловості — $6,9 млрд. Разом ці три категорії забезпечили 72% ввезених товарів.
Отже, дефіцит пов’язаний не лише зі споживанням готової іноземної продукції. Значна його частина формується закупівлями енергоносіїв, автомобілів, виробничого обладнання, електроніки, акумуляторів, генераторів, фармацевтичної продукції, агротехніки та комплектуючих.
«Торговельний дефіцит не можна оцінювати виключно як негативний показник. В умовах війни та масштабного відновлення значна частина імпорту має критичне або інвестиційне призначення. Україна закуповує енергоносії, генератори, акумулятори, транспорт, промислове обладнання, електроніку, лікарські засоби та комплектуючі, без яких неможливо підтримувати роботу економіки, енергетики й інфраструктури», – наголосив засновник інформаційно-аналітичного центру Experts Club Максим Уракін.
Водночас, за його словами, концентрація дефіциту створює ризики залежності від окремих постачальників, посилює попит на іноземну валюту та демонструє недостатню присутність українських виробників на ключових зовнішніх ринках.
«Проблема виникає тоді, коли імпорт готової продукції системно зростає, а український експорт і внутрішнє виробництво не розвиваються відповідними темпами. Особливо показовою є торгівля з Китаєм, де український експорт покриває менш як 6% імпорту. Така диспропорція посилює залежність від одного постачальника та створює постійний додатковий попит на іноземну валюту», – підкреслив економіст.
Найбільш реалістична відповідь, на думку Уракіна, полягає не в механічному обмеженні імпорту, а в локалізації виробництва продукції, для якої Україна має технологічні й ресурсні передумови, розвитку промислової кооперації, розширенні експорту перероблених товарів та залученні іноземних постачальників до створення виробничих потужностей усередині країни.
Особливий потенціал мають виробництво енергетичного обладнання, акумуляторних систем, електротехніки, автокомпонентів, будівельних матеріалів, агротехніки, харчової продукції з високим ступенем переробки та окремих видів хімічної продукції.
