Після повномасштабного вторгнення життя українських сімей кардинально змінилось. Дорослі з дітьми втратили відчуття безпеки. Щодня зʼявляються питання, як правильно говорити з дітьми про війну? Де віднайти сили, щоб справитись зі стресом та продовжувати піклуватись про дітей? Як батькам подбати про свій емоційний стан та стан дітей? Відповіді на ці питання міжнародний благодійний фонд Parimatch Foundation продовжує надавати в межах програми Mental Health разом з психологами та волонтерами проєкту «Підтримай дитину».
Костенко Тетяна, психолог, кандидат психологічних наук, волонтер проєкту «Підтримай дитину» розповідає про те, як говорити з дітьми про жахіття війни та відповідати на їх запитання з урахуванням віку та індивідуальних особливостей. Як батькам не втрачати контроль над своїми емоціями, відновлювати свої ресурси та як можна зберегти емоційний стан дитини в умовах воєнного стану.
Одного ранку діти прокинулися від звуків війни. Війна внесла зміни в усе життя дітей: розвиток, навчання, соціалізацію. І ці зміни вони відчувають щодня. Як би страшно це не звучало, але дітям доводиться адаптуватися до нових реалій життя, через військове вторгнення і тут, власне, ми не можемо їм не говорити правду чи умовчувати.
Психологи за те, щоб жодна тема не була табуйованою, а була проговорена, на доступному для дитини, рівні. Жорстокість і тиранію війни важко пояснити дітям. Але ми маємо підібрати правильні слова і місце аби як безпечніше для дитячої психіки пояснити, що ми живемо у світі, де може бути війна.
Батькам необхідно навчитися дуже делікатно, турботливо говорити про страшні речі та відповідати на дитячі запитання з врахуванням їх віку та індивідуальних особливостей.
Наразі не говорити про війну неможливо. Кожна дитина прокинулася в один день і стала дитиною війни. Хтось змушений був залишити свій будинок і бігти в безпечне місце зі своєю сім’єю, хтось взагалі втратив свій будинок від обстрілів, а хтось втратив найближчих і рідних людей.
Про що варто пам’ятати батькам у розмові з дітьми про війну?
Насамперед дізнайтеся, що діти вже знають про війну, в чому виникають сумніви та страхи, а потім спробуйте дати відповіді. Діти розуміють набагато більше, ніж нам здається. Сказати, що це, наприклад, не вибухи ракет, а грім – нечесно щодо них і не правильно. Краще поясніть, що означає повітряна тривога, і як слід діяти, якщо вона починається.
Як би важко і боляче не було, але батьки повинні розповідати дітям про війну. Краще це вони почують від людини, якій довіряють ніж від дітей, незнайомих дорослих. Нині кожна дитина потребує відповідей на запитання і розуміння того, що відбувається.
Маленьким дітям пояснювати все, що відбувається за допомогою казок, у яких йдеться не лише про війну, а й про безпеку. Такі історії можна вигадувати батькам, і головним героєм можна зробити улюбленого персонажа або домашню тварину, придумати сюжет, який нагадував би події навколо і що все вирішилося добре.
Відповідати лише на питання, які ставить дитина. Наприклад, дітям з 3,5-4 років важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує. Обов’язково, нагадуйте дитині, що ви поруч, до вас можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорюйте інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку (адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама).
Діти старшого дошкільного віку вже уважно слухають розмови дорослих, прислухаються до новин, і розуміють певною мірою, що відбувається. Тож у них може виникати більше запитань. На них треба обов’язково відповідати, і робити це спокійно. Ні в якому разі не лякати й не знецінювати почуття дитини.
Якщо дитині страшно, сказати їй: «Я розумію, тобі страшно (треба обов’язково назвати цю емоцію), ти в безпеці, я тебе люблю, все добре». І обійняти дитину. Якщо ж дитина сама не запитує про війну, тоді починати розмову не варто. Однак, переважно, діти помічають, що звичний режим життя порушено. І питання, пов’язані з цим, все одно виникають. Тому пам’ятаємо про головне правило: розмовляємо з дитиною спокійно, щоб передати цей спокій дитині.
З дітьми молодшого шкільного віку варто про все говорити спокійно, відверто та зрозуміло. Не приховуючи правди, не нагнітаючи ситуації та не говорячи про це по кілька разів на день. Особливо, якщо самі діти про це не запитують. Тобто достатньо один раз з дітьми поговорити про безпеку під час надзвичайних ситуацій і більше до того не повертатися, інакше всі житимуть у постійному стресі.
Але якщо діти вимагають інформації, їм щось незрозуміло чи просто цікаво, то важливо такі відповіді давати. Недомовок не повинно бути, адже невідомість також лякає. Не маючи від вас інформації, діти можуть дофантазувати чи знайти її десь в іншому місці.
Дуже важливо постійно повторювати дитині, що ви готові до всього, що ніколи не кинете свою дитину та обов’язково її захистите. Частіше обіймайте своїх дітей та нагадуйте, що ви тут, ви поруч.
Підлітки наразі можуть знаходити більше інформації в інтернеті про те, що відбувається, ніж дорослі. І ця інформація може бути для них травматичною. Адже є такі новини (зі сценами жорстокості, вбивств тощо), які дітям не бажано дивитися через ризик отримати травму. Тож попросіть дитину, щоб вона не дивилася новини, якщо відчуває страх. Під час розмови з підлітками намагайтеся знайти консенсус. При цьому важливо слухати та щиро намагатися зрозуміти дитину. Однак варто пам’ятати, що ви дорослий, а тому кінцеве рішення за вами.
Як подбати про емоційний стан дітей
Звучить жахливо, але ми та наші діти звикаємо жити в нових реаліях. Вже знаємо, що робити у випадку оголошення повітряної тривоги, в нас зібрана безпечна валізка, але ми продовжуємо жити в умовах постійного емоційного стресу, а особливо діти. Як подбати про емоційний стан дітей, розглянемо кілька варіантів.
Уникайте перегляду новин з дітьми та читання соціальних мереж, де більшість інформації про війну. А також намагайтеся в родині їх не обговорювати при дітях.
Говоріть з дитиною часто і чесно. Намагайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені та в що вірите самі. У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми.
Говоріть з дитиною про власні почуття та емоції. Ви вчите дитину тому, що проявляти різні емоції – це нормально. Ви можете бути злими, засмученими, чогось боятися.
Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, про свої переживання й почуття. Дозвольте дітям ставити питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо.
Повторюйте постійно дитині, що ви поруч, що ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не самотня.
Намагайтеся бути в зоні постійного доступу: фізично, телефоном, по відеозв’язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).
Обіймайте дітей якомога частіше. Це правило актуальне в будь-який час і вік дитини. Але, звичайно, дитина може не хотіти в якийсь момент тактильного контакту. І це нормально, потрібно поважати бажання дочки або сина.
Візьміть за звичку придумувати ритуали перед сном. Це може бути, наприклад, розмова або обійми, може бути читання або складання казок.
Вчіть дітей різним способам зняття напруги:
Пам’ятайте про здоровий сон дітей. Не порушуйте встановлений режим сну, навіть у вихідні. Час пробудження не має відрізнятися більше ніж на 1-1,5 години. За 2 години до сну обмежте контакт з екранами. Монітори мають інтенсивний синій колір, що через зоровий рецептор збуджує нервову систему. Не давайте дитині їжу або напої, що містять кофеїн, мінімум за 6 годин до сну. Запропонуйте дитині тихі ігри, наприклад, спільне малювання, замість активних і шумних розваг перед сном. Уникайте масивної вечері перед сном.
Дотримуйтеся правил в харчуванні. Якщо помічаєте, що ваша дитина занадто багато або занадто мало їсть, спробуйте розібратися і зрозуміти, в чім річ. Аби впоратися з порушенням в харчовій поведінці дитини, необхідно буде розв’язати проблему. Не варто годувати дітей насильно. Їжа має приносити задоволення. Не варто також змушувати доїдати все зі своєї тарілки. Не карайте дитину їжею! Не позбавляйте її їжі або не змушуйте щось їсти. Не можна карати дітей за те, що вони не хочуть їсти. Плануйте розпорядок харчування, щоб дитина встигала зголодніти. Пам’ятайте: перекуси теж здатні викликати почуття ситості.
Не привчайте дитину «заїдати й «запивати» неприємності. Будь-яке негативне почуття має знаходити вираження безпосередньо, а не ховатися разом з цукеркою в роті. Не робіть культу з їжі. Ставлення в родині до їжі повинно бути поважним, але без зведення її в культ. Не переводьте прояви своєї уваги й турботи тільки на їжу, замість спільного проведення часу і вираження любові, купуючи дитині смакоту.
Забираючи дитину з дитячого садка або школи, запитуйте її спочатку про те, що з нею відбувалося протягом дня, а потім вже про те, що вона їла. Дитина повинна відчувати, що вона кохана незалежно від того як, коли і скільки вона поїла, що вона важливіше, ніж їжа, ситуації й обставини з нею пов’язані.
Надати згубний вплив можуть висловлювання з приводу зовнішності дитини. Не варто обговорювати її худобу, повноту, або будь-які інші фізичні особливості. Будувати прогнози, якою вона виросте (товстою або худою), і пов’язувати це з тим, що її не полюблять, або будуть негативно до неї ставитися. Не надавайте особливого сенсу ідеальній зовнішності.
Батьки, будь ласка, не забувайте про власні потреби!
