Новий аналіз супутників GRACE/GRACE-FO за 2002–2024 роки, опублікований The Guardian, показав стійке скорочення запасів прісної води в Південній і Центральній Європі. Це стосується не тільки річок і озер, але й ґрунтової вологи, снігу, льодовиків і підземних вод, які традиційно вважалися більш стабільним джерелом.
Від Іспанії та Італії до Польщі та України фіксується негативний тренд щодо «водного балансу» – втрати води перевищують поповнення.
На тлі загальноєвропейського тренду Україна стикається відразу з декількома специфічними факторами ризику. Наукові роботи з водної безпеки України відзначають зростання кліматичних ризиків – від посух до раптових паводків. Дефіцит води вже призводить до істотних економічних втрат, насамперед у сільському господарстві, і посилюється в міру зростання температури та зміни характеру опадів.
Спільний документ експертів та екорухів з іригації попереджає: при збереженні трендів більша частина території може фактично перетворитися на єдину посушливу зону, схожу на нинішній степ. Без сучасних систем зрошення вирощування основних культур на півдні буде неможливим, а посухи все частіше фіксуються навіть у центральних і західних областях.
Підрив дамби Каховської ГЕС у червні 2023 року спустошив найбільше водосховище країни, яке забезпечувало до 40 % водоспоживання півдня України, включаючи питне водопостачання, промисловість і зрошення. Наукові оцінки вказують на різке погіршення водозабезпечення південних регіонів в умовах вже існуючої кліматичної посухи.
Подальші дослідження показали і довгостроковий «токсичний» ефект: з донних відкладень почали вивільнятися десятки тисяч тонн важких металів і забруднювачів, що створює довгострокові ризики для річок і екосистем нижнього Дніпра та Чорного моря.
У ряді громад на півдні та сході країни, особливо в зоні бойових дій, вже спостерігаються локальні «водні кризи» – від перебоїв з питною водою до проблем з водопостачанням для поливу та промисловості. Військові руйнування посилюють загальний кліматичний тренд у бік дефіциту.
Україна формально вже визнала воду одним із ключових пріоритетів кліматичної адаптації. Водне управління переводиться на басейновий принцип за європейською моделлю: план управління басейном Дніпра розроблений за підтримки ЄС і використовується як шаблон для решти восьми річкових басейнів країни. В аграрній політиці до 2030 року окремо прописано розвиток систем водопостачання для зрошення, перехід до кліматоорієнтованого сільського господарства та більш ефективного використання води.
Однак між стратегіями на папері та реальним станом мереж, каналів, свердловин і очисних споруд залишається великий розрив. В умовах війни ресурси держави та місцевих громад обмежені, а попит на воду – від агросектора до ВПО та прифронтових міст – зростає.
На тлі загальноєвропейського «висихання» і зазначеного в дослідженні тренду на виснаження запасів води в Центральній і Східній Європі, включаючи Україну, країна фактично опиняється в зоні подвійного тиску: кліматичного і військового.
Вода стає не тільки ресурсом, але й елементом національної безпеки. Це означає необхідність ставити водну інфраструктуру, захист підземних вод і відновлення після руйнування Каховської ГЕС в один ряд з енергобезпекою та обороною. Проекти відновлення та європейської інтеграції повинні включати жорстку «водну перевірку» – від нових аграрних програм до промислової політики. Міжнародне фінансування на реконструкцію та кліматичну адаптацію логічно прив’язувати до реформ в управлінні водою, прозорості водокористування та модернізації зрошення, особливо в південних областях.
Супутникові дані про «висихання» Європи перетворюють для України тему води з фону в одну з ключових ліній майбутнього – від врожаю та експорту до заселеності територій і стійкості до клімату.
