У Центральному державному історичному архіві України у м. Київ (ЦДІАК України) відбулося розширене засідання колегії, під час якого підбили підсумки діяльності установи за 2025 рік та визначили ключові пріоритети роботи на 2026 рік, про це повідомляє архів на своїй сторінці у Facebook.
“Провели розширене засідання колегії Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, під час якого підбили підсумки роботи архіву у 2025 році та визначили пріоритети на 2026 рік. Основні результати роботи архіву відображені в презентації”, – повідомив керівник Центрального державного історичного архіву України Ярослав Файзулін.
У засіданні взяли участь директор і заступники директора архіву, керівники структурних підрозділів, а також запрошені члени колегії, зокрема начальник управління архівної справи Державної архівної служби України Ірина Дубок, завідувач відділу актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Віктор Брехуненко, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Ірина Матяш та завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марина Палієнко.
Як зазначається, результати роботи ЦДІАК України у 2025 році та основні пріоритетні завдання на 2026 рік у своїй доповіді озвучив директор архіву Ярослав Файзулін.
Після заслуховування та обговорення доповіді колегія визнала роботу архіву за минулий рік задовільною та визначила основні напрями діяльності на 2026 рік з урахуванням Стратегії захисту документальної спадщини як запоруки збереження національної ідентичності та державності на період до 2027 року, а також пріоритетів Державної архівної служби України.
Підсумки діяльності ЦДІАК України також відображені у презентації, підготовленій архівом.
Як повідомлялося, раніше у Центральному державному історичному архіві України в Києві показали документи про народження Тараса Шевченка. Крім того, керівник архіву Ярослав Файзулін у коментарі для відділу “Культура” агентства “Інтерфакс-Україна” розповів про найцінніші фонди установи та продемонстрував добірку унікальних документів, стародруків, карт і рукописів, які формують “скарбницю архівної спадщини України” та презентують її світові.
https://interfax.com.ua/news/culture/1150545.html
У Центральному державному історичному архіві України в Києві зберігається один із ключових документів, пов’язаних із життям Тараса Шевченка – це метричний запис про народження поета. Цей документ директор Центрального державного історичного архіву України у Києві Ярослав Файзулін показав керівниці відділу “Культура” агентства “Інтерфакс-Україна” Ользі Левкун.
Йдеться про запис, зроблений у метричній книзі церкви Іоанна Богослова села Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. У ньому зафіксовано народження майбутнього поета 25 лютого 1814 року (9 березня за новим стилем).
Архівісти зазначають, що метричні книги є важливими першоджерелами для істориків і дослідників, адже саме вони містять офіційні записи про народження, хрещення, шлюби та смерть. Такі документи дозволяють відтворювати біографії історичних постатей і родинні історії.
Окрім метричного запису про народження Шевченка, в архіві зберігаються й інші документи, що стосуються його родини. Зокрема, сповідні розписи – церковні книги обліку парафіян.
Серед таких записів є згадка про родину Григорія Шевченка, батька майбутнього поета. У документі вказано його дружину Катерину та дітей – Микиту, Тараса і Йосипа.
Історики пояснюють, що сповідні розписи велися не лише для церковного обліку. Вони також використовувалися владою російської імперії для реєстрації населення та оподаткування, тому сьогодні мають значну історичну цінність.
Тарас Шевченко народився у селянській родині в Моринцях на Черкащині. Попри складне дитинство та раннє сирітство, він став однією з ключових постатей української культури – поетом, художником і мислителем, творчість якого сформувала нову українську літературу та стала символом національної ідентичності.
Архівний документ із записом про народження поета зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України: ф. 127, оп. 1012, спр. 1378, арк. 695 зв.
https://interfax.com.ua/news/culture/1150203.html
Автор: Ольга Левкун
Директор Центрального державного історичного архіву України у м. Києві Ярослав Файзулін ексклюзивно для відділу “Культура” агентства “Інтерфакс-Україна” розповів про найцінніші фонди установи та продемонстрував добірку унікальних документів, стародруків, карт і рукописів, що формують “скарбницю архівної спадщини України” та презентують її перед світом.
Найдавнішим експонатом, який показали журналістам, став документ 1369 року. Він стосується надання земель мешканцю Новосідлова Йоганну Аустертеру. Документ скріплено сургучною печаткою, яка підтверджує його оригінальність.
“У XIV столітті, як і зараз, документи скріплюються печатками, і саме ця печатка засвідчує оригінальність цього документу”, – зазначив Ярослав Файзулін під час демонстрації.
Окремий блок показу був присвячений тому, з чого фактично починався архів як інституція. Архів розпочинався у 1852 році з актових книг. Імператорським указом 1852 року створили центральні архіви в Києві, Вільно і Вітебську, де мали зберігати давні актові книги, документи Речі Посполитої та Великого Князівства Литовського. Актові книги містили матеріали судів – земських, гродських, підкоморських, а також документи магістратів і ратуш: рішення, договори купівлі, нотаріально завірені акти та інші оригінальні матеріали.
За словами директора архіву, до кінця XIX століття на зберіганні формували близько 6 тис. актових книг, однак під час Другої світової війни 4 тис. було втрачено. Нині в архіві зберігається близько 2 тис. актових книг. Їх уже оцифрували.
Серед найцікавіших прикладів – актова книга із записом тестаменту Петра Могили про розподіл спадку. Під час огляду звернули увагу на техніку захисту: актові книги прошивалися шнурівкою, аби унеможливити підміну аркушів чи “вклейки”. У XIX столітті ці документи нерідко використовували для підтвердження права власності або навіть дворянства, а наприкінці книга завірялася печаткою і підписом директора архіву.
У XIX столітті й частково у XX столітті архів розміщувався у Червоному корпусі Університету Святого Володимира (нині КНУ імені Тараса Шевченка), про що свідчать відбитки печаток на документах.
Ще один раритет, який показали, – це Євангеліє початку XVII століття, надруковане у львівській друкарні і подароване Петром Могилою церкві Спаса на Берестові. Книга оздоблена дорогоцінними металами, а на ній збереглися дарчий напис Петра Могили та родинний герб Могил. В архіві нагадали, що Могила походив із давнього боярського роду з Молдови.
Не менш промовистим символом української присутності в європейському інтелектуальному просторі стала карта XVIII століття німецького картографа Йоганна Баптиста Гомана – “Ukraina, terra Cosacorum” (“Україна, земля козаків”). На ній позначено козацькі землі та сусідні держави. Перше видання карти датується 1716 роком, а атлас, який нам продемонстрували, — 1748 року. Таким чином, уже в середині XVIII століття Україна була представлена в європейських атласах під власною назвою.
Окремий розділ демонстрації стосувався документів державного управління Гетьманщини. В архіві зберігається понад 200 гетьманських універсалів – від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського, тобто універсали практично всіх українських гетьманів. Нам показали універсал Хмельницького з підписом “рукою власною”, а також універсали Івана Мазепи та Івана Скоропадського.
Документи засвідчені печатками, а їхнє збереження забезпечувала кустодія – паперова накладка над печаткою. На прикладі універсалів можна звернути увагу, що прочитання підписів і скоропису часто потребує спеціальної підготовки – зокрема, знання палеографії.
В архіві наголосили, що універсали XVII–XVIII століть здебільшого регулювали практичні питання, такі як, призначення на посади, надання землеволодінь, передачу майна, тоді як універсали Центральної Ради на початку ХХ століття мали інший характер, як державницькі акти, що відображали шлях України до незалежності.
Серед візуально вражаючих пам’яток — зображення національного герба, яке планували розробити за часів останнього гетьмана Кирила Розумовського.
У центрі композиції – козак із мушкетом, образ, що був присутній на гербах багатьох гетьманів і пізніше вплинув на символіку гетьмана Павла Скоропадського (графіку розробляв Георгій Нарбут).
Також продемонстрували фірман турецького султана Мехмеда IV з тугрою – султанським знаком, який містить ключову інформацію про правителя та його титулатуру. Документ, датований 1651 роком, стосується періоду підготовки українського війська до битви з Річчю Посполитою під Берестечком: у ньому султан обіцяє сприяння Богдану Хмельницькому — на тлі пошуку союзників у війні з Польщею.
В окремому блоці увагу приділили масивам, з яких українці сьогодні найчастіше “відновлюють” власну історію: метричним книгам, сповідним розписам, кліровим відомостям.
В архіві також зберігається метрична книга, в якій зафіксовано запис про народження Тараса Шевченка. Архівісти наголошують, що такі метричні записи є первинними джерелами для дослідження біографій і родинних історій.
Сповідні розписи велися як облік парафіян, але водночас були важливими і для імперської влади – зокрема для реєстрації населення та оподаткування. Серед промовистих прикладів – запис про прихід на сповідь родини Григорія Шевченка, де згадано дружину Катерину та дітей Микиту, Тараса і Йосипа.
Нам показали й метричну книгу з записом про народження Голди Меїр, що, за словами архівістів, має особливе значення для дослідників і міжнародних інституцій.
Окремим пластом виставки став фонд Михайла Грушевського. Нам показали рукописи, зокрема пов’язані з “Історією України-Руси”, а також друковані видання праці, де видно еволюцію формулювань автора. Серед матеріалів – листівки з європейськими містами і столицями початку ХХ століття, а також жандармська фотографія 1914 року з антропометричними даними Грушевського. Окремо показали жандармські та філерські альбоми, кишенькові “довідники” для стеження, і пояснили, що на діячів українського, польського чи єврейського руху заводили картотеки з фіксацією кожного епізоду, що потрапляв у поле зору влади.
Завершальним акцентом добірки стали документи гетьмана Павла Скоропадського. Серед них – його листування з Карлом Густавом Маннергеймом: частина листів написана від руки, частина надрукована, зустрічаються тексти російською та німецькою мовами.
Окремий раритет – генеалогічне дослідження дружини гетьмана Олександри Скоропадської, яка розписала лінії Дурнових і Скоропадських на дев’ять поколінь, оформивши матеріали з гербами, портретами та фотокартками.
Також показали родинний альбом Скоропадських та документи організацій, зокрема Всеросійського земського союзу, з яким пов’язана біографія Симона Петлюри.
В архіві підкреслили, що продемонстрована добірка – це лише мала частина фондів: це “імпровізована виставка”, підготовлена спеціально для нашого візиту, й умовно становить лише “один відсоток” від того, що зберігається у сховищах.
Зазирнути “за лаштунки” архіву можуть не лише професійні дослідники. Як пояснили в установі, для всіх охочих передбачена можливість замовити екскурсію на платній основі в межах платних послуг архіву – із попереднім узгодженням формату та часу візиту. Водночас архів регулярно проводить безкоштовні ознайомчі екскурсії для студентів, зокрема студентів-істориків, як складову їхньої професійної підготовки. Такі відвідування організовують за зверненнями навчальних закладів, з якими архів має укладені договори або меморандуми про співпрацю.
Фото: Ольга Левкун, Олександр Зубко
Державна архівна служба України планує у 2025 році реалізувати проєкт побудови підземного сховища на тисячу квадратних метрів, повідомив голова Анатолій Хромов.
“Це одна із найбільших проблем, тому що у нас майже всі державні архіви переповнені. Питання ми вирішуємо зазвичай таким чином, що навіть тут в Києві переоблаштовуємо всі вільні площі під можливість збереження документів. Всі цокольні приміщення і підвали висушуємо, ремонтуємо і облаштовуємо під сховище, таким чином знаходячи нові площі для релокованих колекцій”, – сказав Хромов в ексклюзивному інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна“, відповідаючи на запитання, наскільки на сьогодні гостро стоїть питання заповненості архівних сховищ.
В той же час, за його словами, уряд затвердив стратегію захисту національної ідентичності, де йдеться про архіви під час війни. Один із пунктів якраз – про покращення матеріально-технічної бази, тобто створення нових площі для збережень, зокрема про побудову сучасних підземних сховищ.
Хромов розповів, що найближчим часом планується реалізувати проєкт підземного сховища Державної архівної служби.
“Станом на сьогодні ми поновили кошторисну документацію і провели експертизу, є запевнення від Міністерства юстиції, що вони допоможуть нам знайти кошти або в бюджетному плані, або через донорів для того, щоб побудувати це в цьому році або принаймні ввести в експлуатацію на початку наступного року. Але знаєте, проблема не лише в грошах, зараз величезна проблема знайти підрядника, який може виконати професійні роботи, і щоб у нього був штат немобілізованих працівників”, – додав він.
Крім того, він зазначив, що, крім амбіції завершити проєкт підземного сховища, в планах – завершити тривале заморожене будівництво величезних сховищ, які вже більш як 10 років не будуються.
“Підземне сховище приблизно на тисячу квадратних метрів з усім обладнанням, потребуватиме приблизно 140 млн грн. По двох висотних сховищах, а там десятки тисяч квадратних метрів, разом з реконструкцією наявних приміщень, де ми перебували, до війни сума йшла про 100 млн доларів. Суми достатньо великі, але ми думаємо про поетапне впровадження, тому що одночасно неможливо і побудувати, і знайти такий ресурс в умовах війни, коли пріоритети у держави, суспільства, очевидно, знаходяться на підтримці сектору оборони”, – додав голова Укрдержархіву.
У свою чергу заступниця міністра юстиції Вікторія Васильчук підкреслила, що якщо проєкт підземних сховищ вдасться, це значно підвищить захист документів у разі обстрілів чи пожеж.
Як повідомлялося, у 2022 році Хромов заявив, що Україна – єдина пострадянська країна, яка не збудувала нового комплексу центральних архівів.
У лютому 2025 року він сказав, що побудувати підземні сховища на весь Національний архівний фонд на 100 млн справ нереально.
