Маршал Сейму Польщі Влодзімеж Чажастий заявив, що вступ України до Європейського Союзу вимагатиме від української сторони переосмислення спірних сторінок власної історії, включно з оцінкою масових убивств поляків на Волині в роки Другої світової війни.
Про це Чажастий заявив 10 серпня у Щавниці після зустрічі з головою Верховної Ради України Русланом Стефанчуком, повідомило Польське агентство преси PAP.
Чажастий наголосив, що сам підтримує майбутнє членство України в ЄС, однак вважає, що європейська інтеграція передбачає не лише економічні вигоди, а й прийняття певної системи цінностей та історичної відповідальності.
«ЄС — це демократія і цінності, це не лише банкомат», — заявив маршал Сейму, додавши, що йдеться також про необхідність «називати геноцид геноцидом». На його думку, жоден народ не може втекти від власної історії.
Основним предметом історичної суперечки залишаються масові вбивства польського населення на Волині та у Східній Галичині у 1943–1945 роках, відповідальність за значну частину яких польська сторона покладає на Організацію українських націоналістів та Українську повстанську армію.
У польській державній історичній політиці ці події офіційно кваліфікуються як геноцид. Ще у 2016 році Сейм закріпив таке трактування в парламентській резолюції, а у 2025 році Польща пішла далі: законом встановила 11 липня Національним днем пам’яті поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних землях Другої Речі Посполитої. Закон був ухвалений Сеймом одноголосно, а потім схвалений Сенатом.
Польська сторона вимагає від України передусім трьох речей: визнання геноцидного характеру злочинів, можливості безперешкодного пошуку та ексгумації останків польських жертв, а також гідного поховання й увічнення загиблих. Польський Інститут національної пам’яті розглядає деполітизацію ексгумацій як одну з ключових умов реального історичного примирення.
Таким чином, Варшава розглядає проблему вже не лише як суперечку істориків. За останні роки вона стала частиною державної політики пам’яті й дедалі частіше пов’язується польськими політиками з питанням європейської інтеграції України.
Офіційний Київ не заперечує масових убивств польського населення та необхідності вшанувати пам’ять загиблих, однак уникає прийняття польської формули про одноосібну відповідальність української сторони й офіційної кваліфікації всього польсько-українського конфлікту того періоду як геноциду поляків.
Український інститут національної пам’яті використовує переважно визначення «Волинська трагедія» та «українсько-польське протистояння». У липні 2026 року голова УІНП Олександр Алфьоров заявив під час спільного українсько-польського вшанування пам’яті, що трагічні події 1943 року необхідно пам’ятати, а відносини двох народів слід будувати на взаємній повазі та визнанні помилок минулого.
Українська сторона також зазначає, що в польсько-українському протистоянні загинули не лише поляки, а й українці, зокрема внаслідок дій у відповідь польських збройних формувань та політики польської держави. Примітно, що необхідність враховувати українських жертв у липні 2026 року публічно наголосив і посол Польщі в Україні Пьотр Лукасевич.
Коли польський Сейм у червні 2025 року законодавчо встановив 11 липня днем пам’яті «жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА», МЗС України назвало рішення одностороннім і попередило, що такі кроки не сприяють досягненню взаєморозуміння та примирення. Київ запропонував зосередитися на спільній роботі істориків, пошуках, ексгумаціях і гідному увічненні всіх жертв.
Попри політичну суперечку навколо термінології, саме у практичній сфері за останній рік відбувся істотний прогрес. Україна відновила видачу дозволів польській стороні на пошукові та ексгумаційні роботи. У 2026 році дослідження проводилися, зокрема, у колишніх селах Острівки та Воля Островецька на Волині, а 7 серпня українська міжвідомча комісія погодила нові ексгумаційні роботи у Гуті Пеняцькій Львівської області та в селі Угли Рівненської області.
Роботи в Острівках і Волі Островецькій завершилися 7 серпня, а знайдені останки мають бути перепоховані. Таким чином, одне з найгостріших практичних питань, яке кілька років ускладнювало відносини Варшави та Києва, поступово зрушило з місця.
Чажастий після зустрічі зі Стефанчуком також закликав не переносити політичні та історичні конфлікти на відносини між польським і українським суспільствами. За його словами, між парламентами двох країн необхідно зберігати постійний канал зв’язку та відновлювати взаємну довіру. Водночас він наголосив, що «без безпечної України немає безпечної Польщі», і висловився за членство України в ЄС та участь Польщі у повоєнному відновленні країни.
