Приватні орендодавці у Великій Британії дедалі частіше продають житло або планують піти з ринку на тлі зростання вартості фінансування, податкового та регуляторного навантаження. Скорочення пропозиції вже супроводжується подальшим підвищенням орендних ставок і відбувається в той час, коли країна переживає зміну уряду та період підвищеної економічної невизначеності.
За офіційними даними Управління національної статистики Великої Британії (ONS), у липні 2026 року середня орендна плата на приватному ринку сягнула 1 393 фунтів на місяць, збільшившись на 3,7% за рік. В Англії цей показник становив 1 451 фунтів, а в Лондоні — 2 317 фунтів на місяць.
Дослідження мережі агентств Lomond дає схожу картину і показує, що британські орендарі в середньому витрачають на житло вже 32,7% своїх річних доходів. За методологією компанії середня орендна ставка становила 1 369 фунтів на місяць, що на 4,3% більше, ніж роком раніше. Відмінність від даних ONS пояснюється різними вибірками та методиками підрахунку.
Водночас скорочується пропозиція з боку власників житла. Липневе опитування Королівського інституту дипломованих оцінювачів RICS показало показник нових пропозицій з боку орендодавців на рівні -27%. Учасники ринку повідомляють, що власники зменшують свої портфелі або повністю залишають сектор. Незважаючи на більш стриманий попит з боку орендарів, баланс очікувань щодо подальшого підвищення орендної плати зріс до +28%.
Ще суворішу картину дає проведене у другому кварталі опитування понад 2 тис. орендодавців Property118: 40,2% вже скорочували свої портфелі у попередні два роки, тоді як розширювали їх лише 6%. На найближчі три роки 67,7% респондентів допускають продаж хоча б частини нерухомості, а 27,1% мають намір повністю піти з ринку.
Однією з головних причин залишаються дорогі кредити. Базова ставка Банку Англії становить 3,75%, що істотно перевищує рівні періоду дешевих грошей до 2022 року. Більше третини опитаних орендодавців мають рефінансувати іпотеку протягом найближчого року, що для багатьох означає перехід зі старих дешевих фіксованих ставок на значно дорожчі умови.
Додатковим фактором стала найбільша за багато років реформа приватної оренди. З 1 травня 2026 року в Англії набула чинності основна частина Renters’ Rights Act: скасовано виселення без пояснення причини згідно з Section 21, фіксовані договори замінюються системою періодичної оренди та посилено відповідальність власників. З кінця 2026 року влада почне запроваджувати обов’язкову базу приватного орендного житла, реєстрація в якій буде платною. Надалі з’являться додаткові стандарти якості та обов’язковий омбудсмен.
При цьому було б неправильно пояснювати масові плани продажу житла лише новим законом. Тиск на сектор формувався роками за рахунок податкових змін, обмеження відрахування відсотків за іпотекою, подорожчання страхування, ремонту та обслуговування нерухомості. Нові правила, скоріше, стали ще одним чинником, що змушує власників переглядати економіку buy-to-let.
Ситуація на ринку житла розвивається на тлі серйозної політичної нестабільності у Великій Британії. Кір Стармер влітку 2026 року пішов з посади прем’єр-міністра після втрати підтримки всередині Лейбористської партії, а у вересні вирішив покинути й парламент. Його змінив Енді Бернхем, який став уже сьомим прем’єр-міністром Великої Британії за десятиліття.
Новій владі доводиться одночасно вирішувати проблему вартості життя, фінансування соціальних програм і тиску на державні фінанси. Прибутковість довгострокових британських державних облігацій на початку вересня піднялася приблизно до 5,26% — максимуму з 2008 року, що підвищує вартість запозичень не тільки для уряду, але й опосередковано для всієї економіки. Інвестори чекають на жовтневий бюджет нового уряду і намагаються зрозуміти, як Бернхем має намір фінансувати свої соціальні та інфраструктурні ініціативи.
Говорити про повноцінну економічну кризу або рецесію у Великій Британії поки що некоректно. ВВП у другому кварталі 2026 року зріс на 0,4% після 0,6% у першому, проте темпи зростання сповільнюються. Інфляція в липні знову прискорилася до 2,9%, безробіття сягнуло 4,9%, а британський бізнес залишається обережним щодо нових інвестицій.
Саме поєднання слабкого економічного зростання, дорогих грошей та політичної невизначеності посилює проблеми ринку оренди. Новий уряд прагне посилити захист орендарів, але при одночасному відтоку приватних власників виникає зворотний ефект: чим менше квартир залишається на ринку, тим сильніший тиск на орендну плату.
Для британського уряду це стає складною дилемою. Якщо регулювання та податки й надалі знижуватимуть прибутковість приватної оренди швидше, ніж держава та інституційні інвестори зможуть створювати нове житло, частина витрат на захист орендарів може фактично повернутися до них у вигляді вищої орендної плати та меншого вибору квартир.
У середньостроковій перспективі це може прискорити структурні зміни на британському ринку: місце невеликих приватних орендодавців поступово займатимуть професійні оператори build-to-rent, пенсійні та інвестиційні фонди, здатні працювати з нижчою прибутковістю та витримувати значно жорсткіше регулювання.
Таким чином, відхід британських орендодавців є не окремою проблемою ринку нерухомості, а частиною ширшої картини: дорогий капітал, уповільнення економіки, криза політичної стабільності й водночас спроба держави істотно посилити регулювання ринку житла. Для орендарів головним ризиком стає не масове зникнення орендованого житла як такого, а його подальше подорожчання та перерозподіл від дрібних власників до великого інституційного капіталу.
