Законопроект №13673, яким пропонується посилити відповідальність за незаконне перетинання державного кордону, поки що не має реальних механізмів реалізації, вважає адвокат адвокатського об’єднання Barristers Сергій Дерев’янко.
“Законопроект недопрацьований, зокрема тому, що незрозуміло, як діяти, наприклад, тим особам, які виїхали з тимчасово окупованих територій за межі України і не можуть повернутися в свою країну з різних причин, наприклад, через важке захворювання або догляд за близьким родичем-інвалідом тощо. Згідно із законопроектом, такі особи повинні повернутися в Україну до набрання чинності законом або після цього протягом трьох місяців, інакше вони будуть притягнуті до кримінальної відповідальності, що, звичайно, порушує права таких осіб«, – сказав він агентству »Інтерфакс-Україна”.
Дерев’янко також зазначив, що «незрозуміло, як бути щодо тих людей, які, можливо, без відповідних документів на початку війни виїхали за межі України з певних причин і надалі не мали і не мають можливості найближчим часом повернутися в Україну».
“Тому виникає низка питань, зокрема, як і кому ці люди, перебуваючи за кордоном, повинні розповісти про свої обставини з урахуванням того, що зміни до КК щодо незаконного перетину державного кордону передбачають звільнення від кримінальної відповідальності тільки за умови, що особи, які перебувають за межами країни протягом трьох місяців з моменту перетину державного кордону, повернулися на територію України і до повідомлення їм про підозру у вчиненні цього кримінального правопорушення добровільно заявили про те, що сталося, правоохоронному органу”, –
Юрист також зазначив, що законопроект пропонує скасувати кримінальну відповідальність за порушення порядку переміщення товарів в район або з району проведення антитерористичної операції, «що є логічним, оскільки в Україні введено військовий стан і, відповідно, антитерористична операція поки не проводиться».
Крім того, законопроект передбачає відповідальність за перешкоджання облаштуванню прикордонної інфраструктури (перешкоджання будівництву, облаштуванню або знищення/пошкодження інженерно-технічних або фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, пунктів пропуску через державний кордон України тощо).
Дерев’янко також звернув увагу на передбачену законопроектом відповідальність за порушення призовником, військовозобов’язаним або резервістом встановленого законодавством терміну перебування за межами України.
Крім того, законопроект пропонує посилити відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон України в умовах воєнного або надзвичайного стану.
«Метою законопроекту є запобігання ухиленню від призову на військову службу за мобілізацією шляхом »втечі” за кордон, і надання можливості повернутися військовозобов’язаним в Україну. У разі прийняття законопроекту після закінчення трьох місяців, особи призовного віку, які незаконно перетнули державний кордон під час дії воєнного стану і не повернулися з-за кордону, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності”, – сказав він.
Коментуючи, що означає зазначений у законопроекті «встановлений законодавством термін перебування за межами України в умовах надзвичайного стану»”, Дерев’янко пояснив, що «чіткого визначення чинне законодавство не дає, але терміни перебування за межами України, визначених категорій громадян, в умовах воєнного та надзвичайного стану визначені постановою Кабміну від 27 січня 1995 року № 57».
“Як приклад, згідно із зазначеною постановою, спортсмени, включені до складу національних збірних команд України, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону, але не менше терміну проведення заходу, визначеного в Єдиному календарному плані фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та спортивних змагань України на відповідний рік”, – сказав він.
«Виходить, що на сьогоднішній день відсутні механізми реалізації законопроекту», – резюмував юрист.
Як повідомлялося, Кабмін вніс до Верховної Ради законопроект №13673, яким пропонується посилити відповідальність за незаконне перетинання державного кордону.
Відзначається, що, якщо в 2021 році прикордонниками зафіксовано трохи більше 3 тис. незаконних перетинів державного кордону України, то в 2022 році таких правопорушень стало більше, ніж удвічі, в 2023 році їх майже 10 тис., у 2024 році їх понад 20 тис., а в першому кварталі поточного року затримано майже 4 678 військовозобов’язаних осіб, що на 10% більше, ніж за аналогічний період минулого року (4 539 осіб).
Законопроект пропонує ввести покарання у вигляді штрафу від 119 тис. до 170 тис. грн або позбавлення волі на строк до трьох років. Для призовників, військовозобов’язаних або резервістів, які перевищили дозволений термін перебування за кордоном у період воєнного стану, передбачено штраф від 34 тис. до 51 тис. грн або ув’язнення на строк від трьох до п’яти років.
Штраф від 17 тис. до 85 тис. грн або обмеження чи позбавлення волі на строк до трьох років передбачено також за умисне пошкодження прикордонної інфраструктури.
Водночас законопроект містить положення про звільнення від відповідальності для громадян, які в певний термін повернуться на Батьківщину і добровільно звернуться до правоохоронних органів із заявою про скоєне ними кримінальне правопорушення.
МВС України в телеграм-каналі в п’ятницю зазначає, що проект закону був підготовлений міністерством.
«Сьогодні, на жаль, ми бачимо масові спроби ухилитися від мобілізації через незаконний виїзд за кордон. Як показує практика, адміністративні штрафи не стримують порушників», – йдеться в повідомленні.
У МВС пояснюють, що проектом пропонується передача розгляду адміністративних справ про незаконне перетинання кордону прикордонникам, тому що це швидше і ефективніше.
Як уточнили агентству «Інтерфакс-Україна» в МВС, зараз розгляд справ даної категорії здійснюється судами, рішення часто затягуються.
Barristers, відповідальність, ЗАКОН, ЗАКОНОПРОЕКТ, перетин кордону
Доступ ув’язнених до адвокатів на прифронтових територіях часто є лише дистанційним – вони залишаються найбільш незахищеними в умовах війни, вважають партнери адвокатського об’єднання Barristers Олексій Шевчук та Олександр Шадрін.
“Увʼязнені залишаються найбільш незахищеними особами в цьому плані. Вони не можуть покинути відповідні приміщення під час тривоги та попрямувати в укриття. Іноді критичним моментом стає розташування поблизу лінії фронту чи біля військових обʼєктів, або, як в ситуації із київським СІЗО, що розташований біля станції метро “Лукʼянівська”, – розказали юристи агентству “Інтерфакс-Україна“.
За інформацією Мін’юсту, на разі після трагічного випадку в Біленьківській виправній колонії розпочато евакуацію наступних пенітенціарних установ – “Запорізький слідчий ізолятор”, “Вільнянська установа виконання покарань (№11)” та “Кам’янська виправна колонія (№101)”.
“Така інформація частково підтверджується й чутками серед увʼязнених. Зокрема, один з клієнтів адвоката Шадріна, який перебуває в Запорізькому слідчому ізоляторі, повідомив про наміри їх евакуювати до Дніпровського СІЗО”, – повідомили юристи.
За їх даними, наразі із Запорізького СІЗО не здійснюється етапування до апеляційного суду.
“У кращому разі – відеоконференція, якщо є світло і звʼязок. Якщо релокується лише увʼязнений, а суд залишається в тому самому регіоні, де й раніше, неминуче постане питання забезпечення/незабезпечення особистої участі у судовому засіданні (хоча б у першій інстанції)”, – зазначили співрозмовники агентства.
Шевчук та Шадрін звернули увагу, що доступ ув’язнених до адвокатів у прифронтових територіях часто є лише дистанційним.
“Багатьох адвокатів мобілізовано чи вони виїхали у більш безпечні регіони. Звісно, такий стан речей може призвести до проблем з дотриманням права на справедливий (змагальний) судовий розгляд, який передбачає можливість отримати від адвоката можливість конфіденційного спілкування без свідків з боку поліції чи СБУ”, – зазначили юристи.
Крім того, вони звернули увагу, що з початком широкомасштабного вторгнення ряд виправних колоній і слідчих ізоляторів опинився в окупації разом із увʼязненими та персоналом, якого в подальшому було звинувачено в державній зраді чи колабораційній діяльності.
“Для прикладу: таке обвинувачення отримав кінолог однієї із пенітенціарних установ м. Херсона – 12 років позбавлення волі без права обіймати відповідні посади протягом 10 років (відповідний запис внесеной в Реєстр судових рішень – ІФ-У). Часто увʼязнених після окупації спонукають долучатися до збройних сил країни-агресора, а у разі відмови – закидають гранату в камеру чи розстрілюють”, – розказали адвокати.
Крім того, Шевчук та Шадрін повідомили, що наразі пенітенціарні установи залишаються значно недофінансованими, а умови утримання – здебільшого нелюдськими, що підтверджується численнми рішеннями ЄСПЛ, зокрема, через перенаселення.
“Після скасування “закону Савченко” (прийнятий в 2015 році закон передбачав, що один день попереднього ув’язнення в СІЗО до вироку зараховувався у строк відбування покарання у виправній колонії за два дні позбавлення волі) знову постала проблема “перенаселення” слідчих ізоляторів і виправних колоній. Цьому сприяє криміналізація крадіжок та інших майнових злочинів, які стали тяжкими через нову ознаку “в умовах воєнного стану”, що = застосовується автоматично. Сприяє цьому явищу й зростаюча кількість військових та підозрюваних у державній зраді – категорій, яким законодавець дозволив безальтернативне тримання під вартою”, – зазначають адвокати.
“Ці обставини очікувано знову стануть предметом розгляду в ЄСПЛ”, – прогнозують Шевчук та Шадрін.
За інформацією ЗМІ, у 2014 році було втрачено контроль над 28 установами виконання покарань на окупованих територіях Донеччини, Луганщини та Криму, де перебуває близько 20 тис. ув’язнених. У 2022-му ще 12 установ з понад 3 тис. осіб потрапили під контроль окупантів.
За інформацією Мін’юсту, від початку повномасштабного вторгнення із зон бойових дій евакуйовано 10 установ виконання покарань, проведено 12 евакуаційних заходів, хоча перелік конкретних установ не оприлюднено.
Джерело: https://interfax.com.ua/news/general/1098389.html
Релокація українських підприємств за кордон, яка в 2022 році мала характер екстреної евакуації, набуває характеру стратегічного планування для диверсифікації ризиків, виходу на ринки ЄС та забезпечення безперервності операційної діяльності, вважає партнер юридичної фірми АО Barristers Катерина Данилова.
“Якщо в 2022 році релокація часто мала характер екстреної евакуації, то наразі вона набуває рис стратегічного планування з метою диверсифікації ризиків, виходу на ринки ЄС та забезпечення безперервності операційної діяльності”, – сказала вона агентству “Інтерфакс-Україна“.
Данилова зазначила, що “з початку повномасштабного вторгнення інтерес українського бізнесу до механізмів релокації залишається стабільно високим, хоча його динаміка змінювалася залежно від ситуації на фронті та загальної економічної кон’юнктури”.
За спостереженнями юриста, найбільш активним у напрямку релокації є сектор інформаційних технологій (ІТ), що зумовлено його мобільністю, орієнтацією на глобальні ринки та мінімальною залежністю від фізичних активів.
“Для ІТ-компаній релокація часто означає відкриття офісів у країнах ЄС для збереження команди, що також дозволяє гарантувати клієнтам безперервність та стабільність надання послуг та спрощує доступ до міжнародної фінансової інфраструктури. Багато компаній, що є резидентами Дія.City, створюють закордонні хаби, зберігаючи при цьому значну частину розробки в Україні”, – сказала вона.
Крім того, за словами Данилової, високу активність в напрямку релокації проявляють виробничі підприємства у сферах легкої промисловості, деревообробки, виробництва компонентів та харчової промисловості.
“Головним рушієм для них є прагнення захистити виробничі потужності від фізичного знищення, наблизити виробництво до європейських споживачів, розширити ринок збуту тощо”, – сказала вона.
Також активні в напрямку релокації є підприємства аграрного сектору та переробки, які шукають можливості для створення переробних потужностей у сусідніх країнах ЄС для доступу до ринку без логістичних ускладнень на кордоні.
Крім того, це компанії креативної індустрії, консалтингу, маркетингу, які подібно до ІТ, є мобільними та активно інтегруються у європейський ринок.
Коментуючи географію релокації Данилова зазначила, що вибір країни релокації залежить від багатьох факторів, в тому числі, від географічної близькості, логістики, умов ведення бізнесу, наявності програм підтримки, податкового клімату та культурно-мовної спорідненості, тощо.
Наразі основними напрямками для українського бізнесу є Польща, яка є лідером за кількістю релокованих українських компаній, Німеччина, де український бізнес приваблює стабільність економіки, доступ до найбільшого ринку ЄС та висока купівельна спроможність, хоча ця країна “характеризується вищим рівнем бюрократії та податкового навантаження”.
Крім того, український бізнес релокується в Румунію та Болгарію, які набирають популярності завдяки, зокрема, конкурентним податковим ставкам та нижчій вартості робочої сили, Чехія та Словаччина, які традиційно привабливі через культурну близькість та сприятливі умови для малих та середніх підприємств, та країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія), які “цікаві для технологічних та інноваційних компаній завдяки розвиненій цифровій інфраструктурі та сприятливому інвестиційному клімату”.
Втім Данилова підкреслила, що “юридично перевести співробітника з української юридичної особи до іноземної неможливо, оскільки це різні суб’єкти господарювання, що діють у різних правових системах”, втім на практиці компанії використовують низку механізмів.
Серед них, зокрема, звільнення в Україні та працевлаштування за кордоном, яке є найпоширенішим та найпрозорішим механізмом, втім вимагає від співробітника отримання дозволу на проживання та роботу в країні релокації, відрядження, яке є ризикованим для тривалої роботи за кордоном.
Крім того, компанії використовують механізми укладення цивільно-правового договору, коли співробітник реєструється як фізична особа-підприємець в Україні (або як індивідуальний підприємець у країні релокації) та укладає договір про надання послуг з іноземною компанією. Ця модель є гнучкою, але несе ризики донарахування податків та штрафів.
Розповсюджений також механізм внутрішньокорпоративного переведення (Intra-Corporate Transferee), який використовується в країнах ЄС, які імплементували відповідну Директиву ЄС, яка створює спрощені умови для тимчасового переведення ключових менеджерів, спеціалістів та стажерів у межах однієї групи компаній. Це, зокрема, вимагає наявності юридично пов’язаних української та іноземної компаній. Також популярним є механізм аутстафінгу або “оренди” працівників, який передбачає виведення співробітників за штат за умови оформлення їх у штат іноземної компанії, втім українське законодавство не містить чіткого нормативного регулювання таких правовідносин.
Коментуючи підводні камені з боку українського законодавства в сфері релокації Данилова зазначила низку обмежень українського правового поля, зокрема, валютні обмеження, правила контрольованих іноземних компаній (КІК), трансфертне ціноутворення (ТЦУ), а також обмеження на виїзд за кордон і переміщення активів.
Крім того, актуальними проблеми релокації залишаються банківський комплаєнс і відкриття банківського рахунку для нової компанії в ЄС, засновниками якої є громадяни України, складність управління подвійною структурою, втрата пільгових режимів при фактичному перенесенні діяльності за кордон, зокрема IT-компаній, які можуть втратити переваги спеціального правового та податкового режиму Дія.City, а також адаптація до іноземного законодавства.
“Релокація бізнесу за кордон є дієвим інструментом для мінімізації ризиків війни, але водночас є складним юридичним та організаційним проєктом. Успіх релокації напряму залежить від комплексного стратегічного планування, що враховує всі юридичні, податкові, фінансові та операційні аспекти”, – сказала вона.
Barristers, БИЗНЕС, Данилова, підприємства, РЕЛОКАЦИЯ, юрист
Адвокатське об’єднання «Barristers» підписало меморандум про співпрацю з громадськими організаціями «Кавказький союз» та «Міжнародний інститут досліджень Кавказу» з метою надання правової підтримки представникам кавказької діаспори в Україні.
Згідно з повідомленням компанії, підписання документа стало відповіддю на виклики, з якими стикаються вихідці з Кавказу, що протягом останніх десятиліть борються проти російської агресії. Як зазначив партнер АО «Barristers» Юрій Радзієвський, адвокати спеціалізуються на кримінально-правовому захисті, зокрема у справах, де йдеться про політично мотивовані переслідування.
«З 2014 по 2022 роки в Україні вже були випадки затримання та екстрадиції бійців кавказького походження за запитами РФ. Ми не допустимо повторення подібної практики», — наголосив він на пресконференції в агентстві “Інтерфакс-Україна” в четвер.
Інший партнер АО «Barristers» Олексій Шевчук заявив, що підтримка народів Кавказу є частиною ширшої боротьби за свободу. «Вільний Кавказ — це союз борців за незалежність, які пліч-о-пліч з українцями захищають право бути вільними. Ми публічно заявляємо про нашу підтримку цієї боротьби», — сказав він.
Голова ГО «Кавказький союз» Джабраіл Мірзоєв наголосив на важливості юридичної допомоги, зокрема в контексті репресій та політичних переслідувань. «Ця команда адвокатів допоможе зберегти життя багатьох борців», — заявив він.
У свою чергу, керівник ГО «Міжнародний інститут досліджень Кавказу» Костянтин Салій підкреслив роль незалежної наукової платформи, яка дозволить кавказьким дослідникам вільно працювати й публікувати правдиві матеріали. Він також зазначив важливість захисту науковців та активістів від звинувачень у «екстремізмі» з боку РФ: «В Україні можна доводити свою правоту, спираючись на адвокатів, які знають, як захищати».
Учасники ініціативи вважають, що підписаний меморандум стане важливою віхою у справі захисту прав представників кавказьких народів в умовах триваючої агресії Росії.
З початку 2025 року судова система України демонструє певний прогрес у впровадженні нових технологій, але є затримки в розгляді справ і виконанні судових рішень, вважає адвокат адвокатського об’єднання Barristers Віталій Чаюн.
“Війна вплинула на всі аспекти функціонування судів, від фізичної безпеки суддів до доступу громадян до правосуддя. Незважаючи на це, суди продовжують працювати, адаптуючись до умов воєнного стану та вимог євроінтеграційних реформ. У першому півріччі 2025 року судова система демонструє певний прогрес у впровадженні нових технологій і реформ, але стикається з низкою проблем, таких як затримки в розгляді справ і труднощі з виконанням судових рішень«, – сказав він агентству »Інтерфакс-Україна“.
Чаюн нагадав, що в 2024 році на розгляд до судів усіх інстанцій і юрисдикцій надійшло 5,3 млн справ, з них суди розглянули 4,4 млн справ.
«Не розглянутими залишилися приблизно мільйон прав. Це свідчить про значне навантаження на судову систему, особливо з огляду на умови воєнного стану та кадровий дефіцит. Можна припустити, що кількість справ у 2025 році залишатиметься високою, з огляду на зростання у 2024 році та продовження воєнного стану», – сказав він.
Чаюн зазначив, що в першому півріччі 2025 року судова система України «продовжує адаптацію до умов війни та реформування в рамках підготовки до вступу в ЄС», а серед основних тенденцій роботи судової системи можна визначити впровадження дистанційних судових засідань, які дозволяють проводити слухання без фізичної присутності учасників.
«Це особливо важливо в умовах війни, коли багато громадян є внутрішньо переміщеними особами або проживають у зонах бойових дій. З урахуванням таких викликів розвиток дистанційного судового провадження стає пріоритетним завданням, виконання якого зможе забезпечити ефективність судового розгляду та процесуальну економію», – сказав він.
Крім того, Чаюн звернув увагу на проблему заповнення суддівських вакансій: у 2025 році планується призначити 1800 суддів до місцевих судів, 550 – до апеляційних і 25 – до Вищого антикорупційного суду. Втім, через тривалість процедур призначення суддів «суддівський корпус залишається “знекровленим” вже багато років».
Чаюн також відзначив процеси модернізації судових ІТ-систем і створення нових спеціалізованих судів.
Коментуючи терміни розгляду справ в українських судах, юрист звернув увагу, що вони «залишаються однією з ключових проблем». «Розгляд справ може затягуватися на роки через брак фінансування на базові потреби, такі як марки, конверти та канцелярське приладдя, необхідні для відправки кореспонденції учасникам справ», – сказав він.
За словами Чаюна, затримки стосуються «всіх типів справ, включаючи економічні, які часто є складними через велику кількість документів і сторін». Він нагадав, що протягом січня-квітня 2025 року на розгляді в судах різних інстанцій перебувало 59,4 тис. справ за позовами до органів ДНС на суму 413,8 млрд грн. У той же час було розглянуто 6,9 тис. справ на суму 78,7 млрд грн, з них: на користь органів ДНС – 2,3 тис. справ (у т.ч. немайнові спори) на суму 44,4 млрд грн, і на користь платників податків – 4,6 тис. справ на 34,3 млрд грн.
“Хоча точних даних про терміни розгляду економічних справ у першому півріччі 2025 року немає, затримки зберігаються через перевантаженість судів і обмежене фінансування. Очікується, що заповнення суддівських вакансій і модернізація ІТ-систем у майбутньому сприятимуть прискоренню розгляду справ, але в першому півріччі 2025 року значних поліпшень досягнуто не було, а кадровий голод у суддівській системі тільки посилює негативні тенденції”, – підкреслив юрист.
Він також звернув увагу на низку проблем з виконанням судових рішень. “Виконання судових рішень залишається однією з найгостріших проблем судової системи, адже понад половина судових рішень залишаються невиконаними. У 2025 році планується прийняття нового закону про цифровізацію виконавчого провадження та впровадження стратегії для поліпшення роботи виконавчої служби. Це свідчить про визнання державою наявних проблем у цій сфері. Однак протягом 2025 року, ймовірно, проблеми з виконанням судових рішень будуть зберігатися через недостатню ефективність виконавчої служби та брак ресурсів”, – сказав юрист.
“Судова система України в першому півріччі 2025 року демонструє поступовий прогрес у впровадженні реформ, проте затримки з розглядом справ, обмежений доступ до правосуддя через фінансові та технічні проблеми, а також труднощі з виконанням судових рішень залишаються значними викликами. Адвокати змушені адаптуватися до цих умов, що вимагає додаткових зусиль для захисту прав клієнтів. Подальші реформи та підтримка з боку держави і міжнародних партнерів є критично важливими для забезпечення ефективного і справедливого правосуддя в Україні”, – резюмував він.
Спеціальний трибунал для розслідування злочинів російської агресії проти України доповнює існуючі механізми правосуддя, стає критично важливим кроком для утвердження принципу верховенства права в міжнародних відносинах і забезпечення невідворотності покарання за тяжкі міжнародні злочини, вважає адвокат АТ Barristers Вікторія Загоруй.
Коментуючи агентству «Інтерфакс-Україна» правову сторону створення спецтрибуналу, вона зазначила, що «трибунал є тимчасовим міжнародним судовим органом (ad hoc), створеним з конкретною метою: розслідування та судове переслідування осіб, відповідальних за вчинення цього ключового злочину». При цьому статут спецтрибуналу уточнює, що «злочин агресії» означає планування, підготовку, ініціювання або виконання особою, яка має можливість ефективно здійснювати контроль над політичними або військовими діями держави або керувати ними, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю і масштабом є явним порушенням статуту ООН.
“Необхідність створення такого органу обумовлена наявністю так званої юрисдикційної прогалини в міжнародному праві. Основна перешкода для розслідування злочину агресії в національних судах або в Міжнародному кримінальному суді – це імунітет вищих посадових осіб (глави держави, уряду, міністра закордонних справ), який захищає їх від іноземної юрисдикції під час перебування на посаді. Спецтрибунал, який діятиме від імені міжнародної спільноти і створюється під егідою Ради Європи, призначений саме для того, щоб подолати цей імунітет«, – підкреслила юрист.
Загоруй зазначила, що »цей механізм дозволить притягнути до відповідальності вищих керівників держави-агресора, незалежно від їхнього поточного статусу”.
Крім того, механізм спецтрибуналу передбачає пряму і незаперечну юрисдикцію над злочином агресії, яка дозволяє переслідувати керівництво Російської Федерації, незважаючи на те, що РФ не є стороною Римського статуту.
Також спецтрибунал матиме міжнародну правосуб’єктність, а не статус гібридної або національної структури, передбачатиме можливість заочного судочинства (in absentia proceedings), яке «дозволяє здійснювати правосуддя навіть у разі, якщо обвинувачені не будуть фізично присутні в залі суду», а також означає, що «амністія, надана будь-якій особі, що підпадає під юрисдикцію спецтрибуналу, не є перешкодою для кримінального переслідування».
“Це вкрай важливо, оскільки це запобігає тому, щоб національні амністії або амністії третіх сторін могли перешкодити правосуддю за злочин агресії. Отже, створення спецтрибуналу є історичним кроком, який чітко встановлює відповідальність для вищих посадових осіб за злочин агресії, повністю ігноруючи їхні особисті імунітети”, – сказала вона.
Коментуючи співвідношення спецтрибуналу і Міжнародного кримінального суду (МКС), Загоруй зазначила, що «це різні, але компліментарні інститути». Так, зокрема, МКС має юрисдикцію щодо чотирьох основних міжнародних злочинів: геноцид, злочини проти людяності, військові злочини, злочин агресії.
Україна визнала юрисдикцію МКС щодо злочинів проти людяності та військових злочинів, скоєних на її території, шляхом подання двох заяв відповідно до статті 12(3) Римського статуту. Це дозволяє прокурору МКС розслідувати і переслідувати ці категорії злочинів.
Водночас юрисдикція МКС щодо злочину агресії є обмеженою. Згідно з Кампальськими поправками до Римського статуту, МКС може розглядати цей злочин тільки за умови, якщо держава-агресор і держава-жертва є учасниками Римського статуту і ратифікували ці поправки, а також за умови, що справа передається на розгляд МКС Радою Безпеки ООН.
“Оскільки ні Україна, ні РФ не ратифікували Римський статут і поправки щодо агресії, а РФ як постійний член Ради Безпеки ООН має право вето, МКС не може самостійно розпочати переслідування за цей конкретний злочин. Це і створює ту саму юрисдикційну прогалину, яку покликаний заповнити спеціальний трибунал. Він не дублюватиме роботу МКС, а доповнюватиме її, забезпечуючи всебічне охоплення злочинів, скоєних під час агресії”, – пояснила Загоруй.
Вона підкреслила, що МКС розслідує військові злочини, злочини проти людяності та геноцид, скоєні на території України, і це стосується конкретних дій: вбивств цивільних осіб, тортур, депортацій, руйнування цивільної інфраструктури тощо. Відповідальність за них можуть нести як рядові виконавці, так і їхні командири.
Водночас спеціальний трибунал зосередиться виключно на злочині агресії, тобто на самому факті планування, підготовки, ініціювання та ведення загарбницької війни. Відповідальність за цей злочин несе виключно вище політичне та військове керівництво держави-агресора.
Також Загоруй зазначила, що взаємодія спецтрибуналу і МКС буде базуватися на принципі ne bis in idem (ніхто не може бути покараний двічі за одне і те ж діяння), який є фундаментальним в міжнародному праві.
“Особа не може бути засуджена двічі за один і той самий злочин. Однак одна і та ж особа може бути засуджена за різні злочини. Наприклад, чиновник може бути засуджений спецтрибуналом за злочин агресії (за наказ розпочати війну), а також цей же чиновник може бути засуджений МКС за злочини проти людяності (наприклад, за політику депортації дітей) або за військові злочини (за накази про невибіркові обстріли міст)”, – пояснила юрист.
Вона зазначила, що спеціальний трибунал може укладати угоди або практичні домовленості з МКС для забезпечення ефективного здійснення їх відповідної юрисдикції. Зокрема, кожного разу, коли особа, на яку видано ордер на арешт МКС, утримується під вартою в слідчих ізоляторах МКС, спецтрибунал надає пріоритет провадженню в МКС.
“Діяльність судів буде скоординованою, щоб забезпечити всеосяжне правосуддя і повну відповідальність за всі категорії міжнародних злочинів. Фокусуючись виключно на злочині агресії, трибунал має на меті притягнути до відповідальності вище керівництво РФ, тих, хто несе відповідальність за саме рішення почати війну. Для жертв війни, які постраждали від конкретних злочинів, таких як руйнування майна або незаконне ув’язнення, механізмами правосуддя залишаються національні суди України та МКС, які вже активно працюють над документуванням і розслідуванням цих злочинів”, – підкреслила Загоруй.
