Релокація українських підприємств за кордон, яка в 2022 році мала характер екстреної евакуації, набуває характеру стратегічного планування для диверсифікації ризиків, виходу на ринки ЄС та забезпечення безперервності операційної діяльності, вважає партнер юридичної фірми АО Barristers Катерина Данилова.
“Якщо в 2022 році релокація часто мала характер екстреної евакуації, то наразі вона набуває рис стратегічного планування з метою диверсифікації ризиків, виходу на ринки ЄС та забезпечення безперервності операційної діяльності”, – сказала вона агентству “Інтерфакс-Україна“.
Данилова зазначила, що “з початку повномасштабного вторгнення інтерес українського бізнесу до механізмів релокації залишається стабільно високим, хоча його динаміка змінювалася залежно від ситуації на фронті та загальної економічної кон’юнктури”.
За спостереженнями юриста, найбільш активним у напрямку релокації є сектор інформаційних технологій (ІТ), що зумовлено його мобільністю, орієнтацією на глобальні ринки та мінімальною залежністю від фізичних активів.
“Для ІТ-компаній релокація часто означає відкриття офісів у країнах ЄС для збереження команди, що також дозволяє гарантувати клієнтам безперервність та стабільність надання послуг та спрощує доступ до міжнародної фінансової інфраструктури. Багато компаній, що є резидентами Дія.City, створюють закордонні хаби, зберігаючи при цьому значну частину розробки в Україні”, – сказала вона.
Крім того, за словами Данилової, високу активність в напрямку релокації проявляють виробничі підприємства у сферах легкої промисловості, деревообробки, виробництва компонентів та харчової промисловості.
“Головним рушієм для них є прагнення захистити виробничі потужності від фізичного знищення, наблизити виробництво до європейських споживачів, розширити ринок збуту тощо”, – сказала вона.
Також активні в напрямку релокації є підприємства аграрного сектору та переробки, які шукають можливості для створення переробних потужностей у сусідніх країнах ЄС для доступу до ринку без логістичних ускладнень на кордоні.
Крім того, це компанії креативної індустрії, консалтингу, маркетингу, які подібно до ІТ, є мобільними та активно інтегруються у європейський ринок.
Коментуючи географію релокації Данилова зазначила, що вибір країни релокації залежить від багатьох факторів, в тому числі, від географічної близькості, логістики, умов ведення бізнесу, наявності програм підтримки, податкового клімату та культурно-мовної спорідненості, тощо.
Наразі основними напрямками для українського бізнесу є Польща, яка є лідером за кількістю релокованих українських компаній, Німеччина, де український бізнес приваблює стабільність економіки, доступ до найбільшого ринку ЄС та висока купівельна спроможність, хоча ця країна “характеризується вищим рівнем бюрократії та податкового навантаження”.
Крім того, український бізнес релокується в Румунію та Болгарію, які набирають популярності завдяки, зокрема, конкурентним податковим ставкам та нижчій вартості робочої сили, Чехія та Словаччина, які традиційно привабливі через культурну близькість та сприятливі умови для малих та середніх підприємств, та країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія), які “цікаві для технологічних та інноваційних компаній завдяки розвиненій цифровій інфраструктурі та сприятливому інвестиційному клімату”.
Втім Данилова підкреслила, що “юридично перевести співробітника з української юридичної особи до іноземної неможливо, оскільки це різні суб’єкти господарювання, що діють у різних правових системах”, втім на практиці компанії використовують низку механізмів.
Серед них, зокрема, звільнення в Україні та працевлаштування за кордоном, яке є найпоширенішим та найпрозорішим механізмом, втім вимагає від співробітника отримання дозволу на проживання та роботу в країні релокації, відрядження, яке є ризикованим для тривалої роботи за кордоном.
Крім того, компанії використовують механізми укладення цивільно-правового договору, коли співробітник реєструється як фізична особа-підприємець в Україні (або як індивідуальний підприємець у країні релокації) та укладає договір про надання послуг з іноземною компанією. Ця модель є гнучкою, але несе ризики донарахування податків та штрафів.
Розповсюджений також механізм внутрішньокорпоративного переведення (Intra-Corporate Transferee), який використовується в країнах ЄС, які імплементували відповідну Директиву ЄС, яка створює спрощені умови для тимчасового переведення ключових менеджерів, спеціалістів та стажерів у межах однієї групи компаній. Це, зокрема, вимагає наявності юридично пов’язаних української та іноземної компаній. Також популярним є механізм аутстафінгу або “оренди” працівників, який передбачає виведення співробітників за штат за умови оформлення їх у штат іноземної компанії, втім українське законодавство не містить чіткого нормативного регулювання таких правовідносин.
Коментуючи підводні камені з боку українського законодавства в сфері релокації Данилова зазначила низку обмежень українського правового поля, зокрема, валютні обмеження, правила контрольованих іноземних компаній (КІК), трансфертне ціноутворення (ТЦУ), а також обмеження на виїзд за кордон і переміщення активів.
Крім того, актуальними проблеми релокації залишаються банківський комплаєнс і відкриття банківського рахунку для нової компанії в ЄС, засновниками якої є громадяни України, складність управління подвійною структурою, втрата пільгових режимів при фактичному перенесенні діяльності за кордон, зокрема IT-компаній, які можуть втратити переваги спеціального правового та податкового режиму Дія.City, а також адаптація до іноземного законодавства.
“Релокація бізнесу за кордон є дієвим інструментом для мінімізації ризиків війни, але водночас є складним юридичним та організаційним проєктом. Успіх релокації напряму залежить від комплексного стратегічного планування, що враховує всі юридичні, податкові, фінансові та операційні аспекти”, – сказала вона.
Barristers, БИЗНЕС, Данилова, підприємства, РЕЛОКАЦИЯ, юрист
Адвокатське об’єднання «Barristers» підписало меморандум про співпрацю з громадськими організаціями «Кавказький союз» та «Міжнародний інститут досліджень Кавказу» з метою надання правової підтримки представникам кавказької діаспори в Україні.
Згідно з повідомленням компанії, підписання документа стало відповіддю на виклики, з якими стикаються вихідці з Кавказу, що протягом останніх десятиліть борються проти російської агресії. Як зазначив партнер АО «Barristers» Юрій Радзієвський, адвокати спеціалізуються на кримінально-правовому захисті, зокрема у справах, де йдеться про політично мотивовані переслідування.
«З 2014 по 2022 роки в Україні вже були випадки затримання та екстрадиції бійців кавказького походження за запитами РФ. Ми не допустимо повторення подібної практики», — наголосив він на пресконференції в агентстві “Інтерфакс-Україна” в четвер.
Інший партнер АО «Barristers» Олексій Шевчук заявив, що підтримка народів Кавказу є частиною ширшої боротьби за свободу. «Вільний Кавказ — це союз борців за незалежність, які пліч-о-пліч з українцями захищають право бути вільними. Ми публічно заявляємо про нашу підтримку цієї боротьби», — сказав він.
Голова ГО «Кавказький союз» Джабраіл Мірзоєв наголосив на важливості юридичної допомоги, зокрема в контексті репресій та політичних переслідувань. «Ця команда адвокатів допоможе зберегти життя багатьох борців», — заявив він.
У свою чергу, керівник ГО «Міжнародний інститут досліджень Кавказу» Костянтин Салій підкреслив роль незалежної наукової платформи, яка дозволить кавказьким дослідникам вільно працювати й публікувати правдиві матеріали. Він також зазначив важливість захисту науковців та активістів від звинувачень у «екстремізмі» з боку РФ: «В Україні можна доводити свою правоту, спираючись на адвокатів, які знають, як захищати».
Учасники ініціативи вважають, що підписаний меморандум стане важливою віхою у справі захисту прав представників кавказьких народів в умовах триваючої агресії Росії.
З початку 2025 року судова система України демонструє певний прогрес у впровадженні нових технологій, але є затримки в розгляді справ і виконанні судових рішень, вважає адвокат адвокатського об’єднання Barristers Віталій Чаюн.
“Війна вплинула на всі аспекти функціонування судів, від фізичної безпеки суддів до доступу громадян до правосуддя. Незважаючи на це, суди продовжують працювати, адаптуючись до умов воєнного стану та вимог євроінтеграційних реформ. У першому півріччі 2025 року судова система демонструє певний прогрес у впровадженні нових технологій і реформ, але стикається з низкою проблем, таких як затримки в розгляді справ і труднощі з виконанням судових рішень«, – сказав він агентству »Інтерфакс-Україна“.
Чаюн нагадав, що в 2024 році на розгляд до судів усіх інстанцій і юрисдикцій надійшло 5,3 млн справ, з них суди розглянули 4,4 млн справ.
«Не розглянутими залишилися приблизно мільйон прав. Це свідчить про значне навантаження на судову систему, особливо з огляду на умови воєнного стану та кадровий дефіцит. Можна припустити, що кількість справ у 2025 році залишатиметься високою, з огляду на зростання у 2024 році та продовження воєнного стану», – сказав він.
Чаюн зазначив, що в першому півріччі 2025 року судова система України «продовжує адаптацію до умов війни та реформування в рамках підготовки до вступу в ЄС», а серед основних тенденцій роботи судової системи можна визначити впровадження дистанційних судових засідань, які дозволяють проводити слухання без фізичної присутності учасників.
«Це особливо важливо в умовах війни, коли багато громадян є внутрішньо переміщеними особами або проживають у зонах бойових дій. З урахуванням таких викликів розвиток дистанційного судового провадження стає пріоритетним завданням, виконання якого зможе забезпечити ефективність судового розгляду та процесуальну економію», – сказав він.
Крім того, Чаюн звернув увагу на проблему заповнення суддівських вакансій: у 2025 році планується призначити 1800 суддів до місцевих судів, 550 – до апеляційних і 25 – до Вищого антикорупційного суду. Втім, через тривалість процедур призначення суддів «суддівський корпус залишається “знекровленим” вже багато років».
Чаюн також відзначив процеси модернізації судових ІТ-систем і створення нових спеціалізованих судів.
Коментуючи терміни розгляду справ в українських судах, юрист звернув увагу, що вони «залишаються однією з ключових проблем». «Розгляд справ може затягуватися на роки через брак фінансування на базові потреби, такі як марки, конверти та канцелярське приладдя, необхідні для відправки кореспонденції учасникам справ», – сказав він.
За словами Чаюна, затримки стосуються «всіх типів справ, включаючи економічні, які часто є складними через велику кількість документів і сторін». Він нагадав, що протягом січня-квітня 2025 року на розгляді в судах різних інстанцій перебувало 59,4 тис. справ за позовами до органів ДНС на суму 413,8 млрд грн. У той же час було розглянуто 6,9 тис. справ на суму 78,7 млрд грн, з них: на користь органів ДНС – 2,3 тис. справ (у т.ч. немайнові спори) на суму 44,4 млрд грн, і на користь платників податків – 4,6 тис. справ на 34,3 млрд грн.
“Хоча точних даних про терміни розгляду економічних справ у першому півріччі 2025 року немає, затримки зберігаються через перевантаженість судів і обмежене фінансування. Очікується, що заповнення суддівських вакансій і модернізація ІТ-систем у майбутньому сприятимуть прискоренню розгляду справ, але в першому півріччі 2025 року значних поліпшень досягнуто не було, а кадровий голод у суддівській системі тільки посилює негативні тенденції”, – підкреслив юрист.
Він також звернув увагу на низку проблем з виконанням судових рішень. “Виконання судових рішень залишається однією з найгостріших проблем судової системи, адже понад половина судових рішень залишаються невиконаними. У 2025 році планується прийняття нового закону про цифровізацію виконавчого провадження та впровадження стратегії для поліпшення роботи виконавчої служби. Це свідчить про визнання державою наявних проблем у цій сфері. Однак протягом 2025 року, ймовірно, проблеми з виконанням судових рішень будуть зберігатися через недостатню ефективність виконавчої служби та брак ресурсів”, – сказав юрист.
“Судова система України в першому півріччі 2025 року демонструє поступовий прогрес у впровадженні реформ, проте затримки з розглядом справ, обмежений доступ до правосуддя через фінансові та технічні проблеми, а також труднощі з виконанням судових рішень залишаються значними викликами. Адвокати змушені адаптуватися до цих умов, що вимагає додаткових зусиль для захисту прав клієнтів. Подальші реформи та підтримка з боку держави і міжнародних партнерів є критично важливими для забезпечення ефективного і справедливого правосуддя в Україні”, – резюмував він.
Спеціальний трибунал для розслідування злочинів російської агресії проти України доповнює існуючі механізми правосуддя, стає критично важливим кроком для утвердження принципу верховенства права в міжнародних відносинах і забезпечення невідворотності покарання за тяжкі міжнародні злочини, вважає адвокат АТ Barristers Вікторія Загоруй.
Коментуючи агентству «Інтерфакс-Україна» правову сторону створення спецтрибуналу, вона зазначила, що «трибунал є тимчасовим міжнародним судовим органом (ad hoc), створеним з конкретною метою: розслідування та судове переслідування осіб, відповідальних за вчинення цього ключового злочину». При цьому статут спецтрибуналу уточнює, що «злочин агресії» означає планування, підготовку, ініціювання або виконання особою, яка має можливість ефективно здійснювати контроль над політичними або військовими діями держави або керувати ними, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю і масштабом є явним порушенням статуту ООН.
“Необхідність створення такого органу обумовлена наявністю так званої юрисдикційної прогалини в міжнародному праві. Основна перешкода для розслідування злочину агресії в національних судах або в Міжнародному кримінальному суді – це імунітет вищих посадових осіб (глави держави, уряду, міністра закордонних справ), який захищає їх від іноземної юрисдикції під час перебування на посаді. Спецтрибунал, який діятиме від імені міжнародної спільноти і створюється під егідою Ради Європи, призначений саме для того, щоб подолати цей імунітет«, – підкреслила юрист.
Загоруй зазначила, що »цей механізм дозволить притягнути до відповідальності вищих керівників держави-агресора, незалежно від їхнього поточного статусу”.
Крім того, механізм спецтрибуналу передбачає пряму і незаперечну юрисдикцію над злочином агресії, яка дозволяє переслідувати керівництво Російської Федерації, незважаючи на те, що РФ не є стороною Римського статуту.
Також спецтрибунал матиме міжнародну правосуб’єктність, а не статус гібридної або національної структури, передбачатиме можливість заочного судочинства (in absentia proceedings), яке «дозволяє здійснювати правосуддя навіть у разі, якщо обвинувачені не будуть фізично присутні в залі суду», а також означає, що «амністія, надана будь-якій особі, що підпадає під юрисдикцію спецтрибуналу, не є перешкодою для кримінального переслідування».
“Це вкрай важливо, оскільки це запобігає тому, щоб національні амністії або амністії третіх сторін могли перешкодити правосуддю за злочин агресії. Отже, створення спецтрибуналу є історичним кроком, який чітко встановлює відповідальність для вищих посадових осіб за злочин агресії, повністю ігноруючи їхні особисті імунітети”, – сказала вона.
Коментуючи співвідношення спецтрибуналу і Міжнародного кримінального суду (МКС), Загоруй зазначила, що «це різні, але компліментарні інститути». Так, зокрема, МКС має юрисдикцію щодо чотирьох основних міжнародних злочинів: геноцид, злочини проти людяності, військові злочини, злочин агресії.
Україна визнала юрисдикцію МКС щодо злочинів проти людяності та військових злочинів, скоєних на її території, шляхом подання двох заяв відповідно до статті 12(3) Римського статуту. Це дозволяє прокурору МКС розслідувати і переслідувати ці категорії злочинів.
Водночас юрисдикція МКС щодо злочину агресії є обмеженою. Згідно з Кампальськими поправками до Римського статуту, МКС може розглядати цей злочин тільки за умови, якщо держава-агресор і держава-жертва є учасниками Римського статуту і ратифікували ці поправки, а також за умови, що справа передається на розгляд МКС Радою Безпеки ООН.
“Оскільки ні Україна, ні РФ не ратифікували Римський статут і поправки щодо агресії, а РФ як постійний член Ради Безпеки ООН має право вето, МКС не може самостійно розпочати переслідування за цей конкретний злочин. Це і створює ту саму юрисдикційну прогалину, яку покликаний заповнити спеціальний трибунал. Він не дублюватиме роботу МКС, а доповнюватиме її, забезпечуючи всебічне охоплення злочинів, скоєних під час агресії”, – пояснила Загоруй.
Вона підкреслила, що МКС розслідує військові злочини, злочини проти людяності та геноцид, скоєні на території України, і це стосується конкретних дій: вбивств цивільних осіб, тортур, депортацій, руйнування цивільної інфраструктури тощо. Відповідальність за них можуть нести як рядові виконавці, так і їхні командири.
Водночас спеціальний трибунал зосередиться виключно на злочині агресії, тобто на самому факті планування, підготовки, ініціювання та ведення загарбницької війни. Відповідальність за цей злочин несе виключно вище політичне та військове керівництво держави-агресора.
Також Загоруй зазначила, що взаємодія спецтрибуналу і МКС буде базуватися на принципі ne bis in idem (ніхто не може бути покараний двічі за одне і те ж діяння), який є фундаментальним в міжнародному праві.
“Особа не може бути засуджена двічі за один і той самий злочин. Однак одна і та ж особа може бути засуджена за різні злочини. Наприклад, чиновник може бути засуджений спецтрибуналом за злочин агресії (за наказ розпочати війну), а також цей же чиновник може бути засуджений МКС за злочини проти людяності (наприклад, за політику депортації дітей) або за військові злочини (за накази про невибіркові обстріли міст)”, – пояснила юрист.
Вона зазначила, що спеціальний трибунал може укладати угоди або практичні домовленості з МКС для забезпечення ефективного здійснення їх відповідної юрисдикції. Зокрема, кожного разу, коли особа, на яку видано ордер на арешт МКС, утримується під вартою в слідчих ізоляторах МКС, спецтрибунал надає пріоритет провадженню в МКС.
“Діяльність судів буде скоординованою, щоб забезпечити всеосяжне правосуддя і повну відповідальність за всі категорії міжнародних злочинів. Фокусуючись виключно на злочині агресії, трибунал має на меті притягнути до відповідальності вище керівництво РФ, тих, хто несе відповідальність за саме рішення почати війну. Для жертв війни, які постраждали від конкретних злочинів, таких як руйнування майна або незаконне ув’язнення, механізмами правосуддя залишаються національні суди України та МКС, які вже активно працюють над документуванням і розслідуванням цих злочинів”, – підкреслила Загоруй.
Законодавчі ініціативи щодо компенсації промислових інвестицій через податки (законопроєкти №13414 та №13415) потребуватимуть прозорого механізму подання заявок та контролю за цільовим використанням коштів, вважає юрист адвокатського об’єднання Barristers Commercial Тарас Онищенко.
“Ці законопроєкти обіцяють стати “історичним кроком” у стимулюванні інвестицій, зокрема, у будівництво нових промислових об’єктів. Ініціатива передбачає запровадження механізму часткової компенсації інвестиційних витрат через податкові пільги, що є поширеною та успішною практикою у країнах Європейського Союзу. Водночас, існують певні виклики та ризики імплементації, які вимагатимуть ретельної уваги”, – сказав він агентству “Інтерфакс-Україна“.
Серед позитивних очікувань від прийняття законопроєкту Онищенко назвав, зокрема, суттєве стимулювання економічного зростання, “оскільки запропоновані механізми компенсації інвестицій можуть значно зменшити ризики та підвищити рентабельність проєктів, заохочуючи капіталовкладення у виробничий сектор”.
“Успішний досвід ЄС свідчить про ефективність таких інструментів, що може сприяти як залученню нового капіталу, так і поверненню інвестицій, які були виведені або релоковані. Крім того, нові та модернізовані виробництва неминуче призведуть до створення нових робочих місць та зростання зайнятості. Компенсація витрат на обладнання стимулюватиме впровадження сучасних технологій та підвищення конкурентоспроможності української продукції на світовому ринку”, – зазначив він.
В той же час, Онищенко наголошує, що для ефективної реалізації запропонованих механізмів “важливо буде ретельно прорахувати потенційний фіскальний вплив на доходи державного бюджету, особливо на короткострокову перспективу”.
“Для успішної реалізації необхідно розробити максимально прозорий, ефективний та небюрократичний механізм подання заявок, їх розгляду, верифікації витрат та контролю за цільовим використанням інвестицій, оскільки складність процедур може нівелювати всі переваги компенсації. Також критично важливою є чіткість дефініцій, зокрема, визначення “переробної промисловості” та “обладнання згідно УКТЗЕД”, щоб уникнути неоднозначностей та зловживань”, – сказав він.
Крім того, юрист вважає необхідним “забезпечити синергію, щоб новий механізм доповнював, а не дублював чи конфліктував з уже діючими інструментами підтримки інвестицій”. Онищенко нагадав, що Україна вже застосовує низку інструментів для підтримки бізнесу та інвестицій. Серед них програма “Доступні кредити 5-7-9%”, гранти на переробку до 8 млн грн, пільги для учасників індустріальних парків, а також державна підтримка “проєктів зі значними інвестиціями” (від EUR12 млн), що надається за окремим законом. Додатково функціонує система страхування інвестицій від воєнно-політичних ризиків.
“Однак, законопроєкти №13414/13415 відрізняються своєю комплексністю та доступністю, що робить їх унікальними серед існуючих інструментів. На відміну від згаданих програм, вони пропонують пряму компенсацію через широкий спектр податків, значно знижують поріг входу для інвесторів (починаючи від EUR100 тис.) та, що особливо важливо, поширюються на вже діючі підприємства. Такий підхід створює більш гнучкий та всеосяжний інструмент стимулювання, порівняно з точковими програмами чи пільгами, які переважно орієнтовані на дуже великі інвестиції або мають специфічні умови”, – сказав юрист.
Як повідомлялося, законопроєкти №13414 та №13415 сфокусовані на підтримці переробної промисловості, визнаної ключовим сектором для створення доданої вартості та економічного зростання в Україні. Передбачається, що інвестори матимуть можливість компенсувати значну частину своїх інвестиційних витрат. Ці витрати охоплюють широкий спектр капіталовкладень, включаючи будівництво інженерних мереж та суміжної інфраструктури, придбання, будівництво, модернізацію та технічне/технологічне переоснащення будівель і споруд, а також придбання обладнання згідно з УКТЗЕД та земельних ділянок.
Механізм компенсації буде реалізований через зменшення податкових зобов’язань за основними податками. Зокрема, йдеться про податок на прибуток, імпортний ПДВ на обладнання, імпортне мито на обладнання, податок на майно та земельний податок. Розмір компенсації залежатиме від обсягу інвестиційного проєкту. Ключовою новацією та значною перевагою цього механізму є те, що він буде доступним не лише для абсолютно нових підприємств, а й для вже існуючих, які інвестують у розвиток та модернізацію своїх виробничих потужностей.
Ініціатор та співавтор законопроєктів №13414 і №13415 заступник голови комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський повідомив, що законопроєкти зареєстрували спільно 55 народних депутатів з різних фракцій і груп, серед яких, зокрема, Данило Гетьманцев, Андрій Мотовиловець, Дмитро Наталуха.
Законопроєкти №13414 та №13415 передбачають зміни у Податковий і Митний кодекси стосовно компенсації інвестицій через податки.
Джерело: https://interfax.com.ua/news/general/1083281.html
Окрема думка двох суддів Великої палати Верховного суду (ВП ВС) Олега Кривенди та Миколаи Мазура щодо непідтверджених доказами санкцій дає підстави для оскарження та скасування указів президента України про їх накладання, вважає адвокат АО Barristers Олександр Шадрін.
Шадрін повідомив, що юристи Barristers, які супроводжували справу одного з клієнтів, отримали рішення ВП ВС, в якому було визначено окрему думку суддів щодо санкційних справ та можливості оскарження накладених санкцій. Наразі текст окремої думки ще не оприлюднений в Єдиному реєстрі судових рішень.
“Суть в тому, що зараз збільшилась кількість санкційних справ, якими підміняють фактично кримінальні провадження, а більшість матеріалів секретять. Тому окрема думка суддів є резонансною з точки зору повної зміни практики розгляду санкційних справ, вона говорить про те, що кожен орган має діяти у межах повноважень і не можна санкційними справами підміняти кримінальні провадження”, зауважив Шадрін.
Юрист вважає, що “це резонансне рішення Верховного суду щодо повної зміни практики розгляду санкційних справ в Україні дасть можливість судового оскарження указів президента про санкції.
“В умовах війни та широкого застосування санкцій ця позиція формує принципово нове поле для правозастосування і правозахисту, зокрема, вона посилює ідею про необхідність забезпечення прозорості, обґрунтованості та судового контролю за владною дискрецією навіть у сферах, що пов’язані з національною безпекою”, – сказав юрист.
За його словами, окрема думка суддів доводить, що навіть при широкій дискреції президента у санкційній політиці, його дії мають залишатися у межах Конституції та принципів верховенства права, при цьому суди зобов’язані перевіряти, чи не є рішення свавільними, а санкції — необґрунтованими.
“У конкретній справі держава не надала належних доказів загрози від особи, щодо якої застосовано санкції, а отже, позов слід було задовольнити. Це перший відомий випадок, коли судді ВП ВС публічно заявляють про необхідність задоволення апеляційної скарги та позову щодо санкційного указу президента, ставлячи під сумнів безумовність такого механізму як санкції”, – сказав Шадрін.
На думку юриста, позиція двох суддів “може стати основою для правової дискусії, публічного контролю за діяльністю органів влади, інструментом захисту прав осіб, які вважають санкції щодо себе безпідставними та необґрунтованими, а також може враховуватись ініціаторами застосування санкцій для оцінки перспектив їх скасування”.
Джерело: https://interfax.com.ua/news/general/1083242.html
