В Україні тривають палкі суперечки щодо заяв про те, що боротьба проти корупції застосовується з метою компрометації впливових бізнесменів, які підтримують державні реформи, повідомляє The Guardian.
На думку авторів статті, останні гучні корупційні розслідування щодо діяльності екс-глави “Нафтогазу” Андрія Коболєва, екс-гендиректора аеропорту “Бориспіль” Євгена Дихне, колишнього міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, можуть викликати ширші сумніви стосовно внутрішньої політичної ситуації в Україні, а також її спроможності ефективно використати мільярди європейських коштів для відбудови після завершення війни.
Цю стурбованість було висловлено Державному департаменту США та Міністерству закордонних справ Великої Британії, і частково вона поділяється українськими антикорупційними кампаніями.
При цьому, у статті наголошується, що питання корупції в Україні є дипломатично делікатним, оскільки ситуацією може скористатися пропаганда РФ у власних інтересах. Зокрема, це може стосуватися таких російських наративів, як гіперболізація корупції в Україні або просування тез про те, що антикорупційні інституції, у створенні яких велику роль відіграли західні союзники та українське громадянське суспільство, “зійшли з рейок”.
“Корупція давно є “ахіллесовою п’ятою” України, водночас країна домоглася незначного прогресу, повільно піднімаючись за індексом сприйняття корупції Transparency International зі 142-го місця у світі 2014 року до 122-го 2021 року. Незважаючи на це, критики стверджують, що деякі розслідування не були спрямовані на дійсно корумпованих людей, а замість цього зосередилися на бізнесменах, які прийшли в уряд, щоб допомогти відродити економіку України після революції 2014 року. На кону стоїть питання про те, якою економікою стане Україна після війни – і чи ризикнуть талановиті люди знову працювати на державу”, – підкреслюють автори статті.
The Guardian наводить думку представника Transparency International Ukraine Катерини Риженко, яка закликала, зокрема, переглянути роботу Антикорупційного бюро України.
“Це добрий знак, що, незважаючи на війну, антикорупційна екосистема не боїться переслідувати “гучні імена” і домагатися прозорого розгляду цих справ незалежними суддями. Однак, ці справи висвітили серйозні проблеми в роботі українських антикорупційних органів”, – цитує Риженко The Guardian.
Також із посиланням на неназваного українського експосадовця, який “брав участь у кампанії зі створення антикорупційних органів в Україні”, автори статті пишуть, що співробітники цих органів, схоже, переслідують людей за порушення корпоративного управління, а не за явну корупцію.
У статті також розглянуто різні чинники, які, на думку авторів, можуть спричиняти неоднозначну ситуацію в антикорупційному сегменті. Зокрема, зазначається, що деякі критики звинувачують Україну в надмірному завзятті, спричиненому прагненням продемонструвати ЄС позитивний результат перед імовірними переговорами про вступ до союзу наступного року. Інші звинувачують українські антикорупційні органи в невмілості або каральному менталітеті, який “все ще сформований радянською недовірою до прибутку”.
У статті наводиться думка Андрія Коболєва, який стверджує, що “є спроба декого дискредитувати українських реформаторів – і, відповідно, самі антикорупційні органи”.
У статті також розглядаються деталі судового розгляду у справі Коболєва, якому, за словами авторів, “загрожує 12 років позбавлення волі, якщо його визнають винним у тому, що він нібито ввів в оману членів правління “Нафтогазу”, змусивши їх виплатити йому величезний бонус у 2018 році”.
При цьому наводяться як позиція прокуратури, яка стверджує, що виплата порушила постанову, яка обмежує розмір бонусів керівників державних підприємств, і звинувачує Коболєва в тому, що він ввів в оману правління “Нафтогазу”, так і самого Коболєва, який заперечує будь-які правопорушення, заявляючи, що він попередив правління про постанову, але незалежний юридичний радник сказав, що правління має виключне право ухвалювати рішення про бонуси.
У статті також наводиться контраргумент Коболєва про те, що “розмір його бонусу визначав не він, а наглядова рада. Це суперечить усім правилам корпоративного управління, коли голова компанії сам визначає розмір своєї винагороди.”, а також думка Клер Споттісвуд, колишнього британського газового регулятора і колишнього голови наглядової ради “Нафтогазу”, яка заявила, що рада одноголосно схвалила премію після отримання юридичної консультації. У заяві, яку вона підписала разом із двома іншими колишніми членами наглядової ради, Споттісвуд сказала, що “це був сміливий вчинок керівництва з боку Коболєва – взяти на себе разюче успішну справу”, яку багато хто вважав невиграшною. Вона також стверджує, що “ніколи не давала інтерв’ю НАБУ”.
Марк Савчук, голова громадського органу, що контролює роботу агентства з боротьби з корупцією, також розкритикував НАБУ, заявивши газеті Kyiv Post: “Українська компанія отримала $4,6 млрд, тому жодного збитку не було завдано. Ці додаткові кошти потім були інвестовані в інфраструктуру “Нафтогазу” або виплачені державі у вигляді дивідендів. Говорити про те, що людина, яка цього домоглася, зробила це корупційним шляхом, дивно. На мій погляд, правоохоронні органи роблять помилку”.
Хоча, як визнають автори статті, премія Коболєва “може бути сумнівною з морального погляду”, вони також апелюють до того, що “за час роботи в “Нафтогазі” він перетворив компанію з невдалої на ту, що забезпечувала 15% усіх державних доходів України”, і що “після початку війни він використовував свої знання про російську газову промисловість, щоб домагатися посилення санкцій проти Москви, про що зазначається в листі, написаному на його захист Джоном Гербстом, колишнім послом США в Україні”.
Крім того, за твердженням The Guardian, Коболєв – “не єдиний бізнесмен, який виявився втягнутим у цей конфлікт”. Другим судовим кейсом, наведеним у статті, є справа Євгена Дихне, якого, на думку авторів, “суд засудив до п’яти років позбавлення волі за здачу приміщень в аеропорту “Бориспіль” в оренду приватним підприємствам, як-от магазини та кафе, без використання державного конкурсного відбору, який зайняв би два роки”.
У статті наголошується, що сам Євген Дихне при цьому “не отримав жодної особистої вигоди, але суд постановив, що тільки держава має право здавати майно в оренду, і підрахував, що дії Дихне призвели до збитків для держави в розмірі 15,7 млн. гривень”. Сам Дихне називає свій вирок “гідним Кафки”.
Третім гучним процесом, згаданим у статті, стала справа колишнього міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, якого, за словами авторів, “звинувачують у тому, що він позбавив державу $30 млн, вирішивши 2015 року, що тільки половина портових зборів у морському порту “Південний” на Чорному морі має надходити в управління морських портів України”.
Водночас у статті наводяться твердження самого Пивоварського про те, що друга половина має діставатися приватним компаніям за умови, що вони реінвестуватимуть отримані кошти в технічне обслуговування, а також про те, що його мета – зробити порт ефективнішим.
The Guardian також зазначає, що в той час Пивоварський відповідав за дерегулювання української економіки, і, за його словами, він повідомив міністерство юстиції про реформи. Його не звинувачують в отриманні приватної вигоди, але НАБУ наполягає на тому, що тільки державне підприємство має право стягувати портові збори.
Також газета цитує нещодавній пост Пивоварського у Facebook: “Тільки зараз я зрозумів, якою ціною дісталося моє щире бажання змінити країну на краще. Я прошу вибачення у своєї дружини і дітей за те, що їм довелося пережити разом зі мною”.
Насамкінець, The Guardian зазначає, що НАБУ “не відповіла на прохання про коментар для цієї статті”.
При цьому наголошується, що “критики (антикорупційних органів – ред.) визнають, що деякі бізнесмени проходять тонку грань між проявом ініціативи та зловживанням службовим становищем. Але вони попереджають, що українські прокурори спотворюють суть фінансових злочинів”.
“Якщо хтось не розбереться у всьому цьому, Україна може виявити, що вона славно виграла війну, а потім виявить, що програла мир”, – заявляють автори статті.
18 травня ВАКС почав розгляд апеляційної скарги екс-гендиректора “Борисполя” Дихне на вирок суду про п’ять років позбавлення волі.
https://ru.interfax.com.ua/news/general/900950.html
