Житлова криза в Іспанії продовжує поглиблюватися на тлі багаторічного дефіциту нового будівництва, зростання кількості домогосподарств та рекордного збільшення чисельності населення, значну частину якого становить міграція. Структурний дефіцит житла в країні оцінюється приблизно в 700–750 тис. об’єктів, свідчать дані аналітичного центру Funcas.
Нинішню ситуацію не слід порівнювати з житловою бульбашкою 2000-х років. Тоді в Іспанії будувалося значно більше житла, а зростання ринку підживлювалося кредитуванням. Зараз проблема протилежна — пропозиція систематично відстає від попиту.
В останні роки в Іспанії щорічно завершувалося будівництво приблизно 100 тис. нових будинків при формуванні близько 230 тис. нових домогосподарств. Накопичений з 2020 року розрив наблизився до 700 тис. об’єктів.
У результаті зростають як вартість купівлі житла, так і орендні ставки. Особливо гостро проблема відчувається в Мадриді, Барселоні, на Балеарських островах, у Валенсії та популярних прибережних районах. При цьому дефіцит поступово поширюється з найбільших міст на їхні передмістя та середні міста. Funcas зазначає, що орендна плата в останні роки зростає швидше за зарплати, а молоді орендарі витрачають на житло та комунальні послуги в середньому близько 35 % бюджету.
Експерти вважають, що частина заходів, які вживають власті, здатна лише тимчасово обмежити ціни, але не усунути головну причину кризи. Контроль орендних ставок може знизити вартість житла для частини діючих орендарів, але водночас зменшити кількість квартир, які власники готові виводити на ринок. Субсидії покупцям за умови обмеженої пропозиції також можуть призвести до додаткового зростання цін.
Серед довгострокових рішень Funcas називає збільшення пропозиції земельних ділянок, прискорення отримання дозволів на будівництво, підвищення юридичної визначеності для девелоперів і власників, а також розширення фонду доступного орендного житла. Частка соціального орендного житла в Іспанії становить лише близько 2–3 % житлового фонду, що суттєво нижче за середній показник ЄС.
Додатковим фактором тиску на ринок стає швидке зростання населення Іспанії. Станом на 1 липня 2026 року в країні проживало рекордні 49,80 млн осіб, що на 444,2 тис. більше, ніж роком раніше. При цьому Національний інститут статистики Іспанії (INE) прямо вказує, що збільшення чисельності населення забезпечується людьми, які народилися за кордоном, тоді як кількість мешканців, що народилися в Іспанії, скорочується.
Кількість мешканців Іспанії, які народилися за кордоном, до середини року сягнула 10,29 млн осіб, тобто перевищує п’яту частину населення країни. Кількість мешканців з іноземним громадянством становила 7,44 млн, збільшившись лише за другий квартал на 87,2 тис. осіб.
Найбільшими іноземними громадами за останньою повною розбивкою INE є громадяни Марокко — близько 969 тис.,
Колумбії — 677 тис., Румунії — 609 тис., Венесуели — 378 тис., Італії — 346 тис. та Великої Британії — 266 тис. Значними є також спільноти вихідців із Перу, Китаю, України та країн Латинської Америки.
Приплив триває й у 2026 році. Тільки у другому кварталі до Іспанії прибули близько 34 тис. громадян Колумбії, 23,3 тис. венесуельців та 21,1 тис. марокканців. У першому кварталі однією з найбільших груп новоприбулих були українці — близько 25,7 тис. осіб.
Окрема статистика Міністерства міграції Іспанії показує, що на кінець червня 2026 року діючі документи на проживання мали вже 353 тис. громадян України, в основному завдяки механізму тимчасового захисту.
Зростання іноземного населення не можна вважати єдиною причиною житлової кризи, експерти пов’язують її насамперед із десятиліттям недостатнього будівництва. Однак міграція суттєво збільшує кількість домогосподарств і попит на оренду, особливо у великих містах та економічно активних прибережних регіонах. За умови будівництва близько 100 тис. об’єктів на рік додатковий приріст населення на сотні тисяч осіб стає помітним чинником подальшого зростання вартості житла.
Таким чином, житлова криза в Іспанії зумовлена одразу кількома факторами: хронічним дефіцитом будівництва, зростанням кількості домогосподарств, обмеженим фондом доступної оренди, внутрішньою міграцією до великих міст, іноземними покупцями та туристичним сектором. Швидке збільшення населення за рахунок імміграції посилює вже існуючий дефіцит, але не є його першопричиною.
