Україна може розраховувати на повернення орієнтовно лише третини громадян, які виїхали за кордон через війну, та ризикує зіткнутися з другою хвилею міграції після скасування заборони на виїзд чоловікам.
Такий прогноз озвучила директорка Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Елла Лібанова під час виступу на 12-му Київському міжнародному економічному форумі (КМЕФ) “Люди. Бізнес. Економіка. Що далі?” у Києві в понеділок.
За її словами, у 2022 році демографи оцінювали потенційну частку повернення у 50%, однак із тривалістю війни цей показник постійно знижується через адаптацію українців за кордоном та руйнування всередині країни.
“Якщо подивитися на відсоток наших жінок у віці від 20 до 64 років, 70% цих жінок працюють. Це абсолютно неймовірний показник для першої хвилі мігрантів. Тому, якщо жінка вже працює там, а дитина ходить до школи чи університету, мову вони опанували, є проблеми з поверненням”, – підкреслила Лібанова.
Вона також висловила занепокоєння щодо ризику міграції чоловіків після скасування заборони на виїзд за межі України, підкресливши, що цивільний сектор може виявитися неспроможним запропонувати демобілізованим фронтовикам рівень доходів, співмірний з військовим забезпеченням, і це спонукатиме їх виїжджати до родин, які вже влаштувалися за кордоном.
Лібанова уточнила, що станом на 1 липня 2026 року на підконтрольних Україні територіях знаходилося 28,5 млн людей. За даними Євростату та оцінками демографів, станом на 30 червня у країнах Євросоюзу під тимчасовим захистом перебували 4,4 млн українців, ще як мінімум 1,6 млн – поза межами ЄС (переважно Канада та Велика Британія). При цьому виїзд переважно молоді поглибив старіння населення всередині країни, оскільки третину мігрантів становлять діти й підлітки до 18 років, і лише 6% – люди віком від 65 років.
За оцінками Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, чисельність населення України на підконтрольній уряду території нині становить від 28 до 29 мільйонів осіб – про це розповіла провідна наукова співробітниця установи Світлана Аксьонова в етері Громадського радіо.
“Безумовно, це є тривожним сигналом, безумовно, є тривожною такою тенденцією. Насамперед не те, що зменшується кількість народжених, а саме співвідношення дуже тривожне. У нас поспіль чотири роки – з 2022 по 2025 рік – утримувалося співвідношення на рівні трьох. Тобто смертність перевищувала народжуваність утричі. А зараз ми бачимо, що, якщо бути точними, десь у 3,5 раза йде перевищення. Тобто збільшилася різниця між кількістю померлих і кількістю народжених. Для мене це дуже тривожний сигнал”, – розповіла Аксьонова.
Додатковим тривожним сигналом вона назвала те, що зниження кількості новонароджених відбулося вже у першому півріччі, тоді як зазвичай сезонне зменшення припадає на початок року, а друга половина є більш активною.
“Звісно, краще почекати до кінця року, тоді всі тенденції чіткіше окреслюються. У нас є певні закономірності: у першій половині року завжди народжується трохи менше дітей, ніж у другій. Але цього разу зниження відбулося ще у першій половині року. І це також дуже тривожний сигнал”, – наголосила вона.
На думку Аксьонової, на рішення українських сімей могли вплинути складні умови минулої зими, зокрема тривалі відключення світла й тепла.
“Я думала, що вплив цієї важкої зими з відключеннями електрики, тепла мав би позначитися вже у другій половині року, адже рішення про народження дитини ухвалюється щонайменше за дев’ять місяців до її появи. Але зниження відбулося раніше. Для мене також було дуже тривожно спостерігати, що взимку сім’ї з маленькими дітьми фактично залишилися сам на сам із тими проблемами, з якими стикалася вся країна. Потрібно було думати не лише про догляд за новонародженим, а й де взяти акумулятор, як підігріти суміш, як забезпечити дитині елементарні умови. Це дуже важко, і я думаю, що це вплине на рішення молодих сімей щодо народження дітей”, – пояснила вона, додавши, що водночас частина скорочення показників народжуваності в країні може пояснюватися виїздом вагітних жінок за кордон задля безпеки.
Окрім цього, Аксьонова звернула увагу на зміни в структурі українських біженців, де дещо збільшилася частка чоловіків серед тих, хто отримав тимчасовий захист у країнах Європи.
За оцінками Інституту демографії, чисельність населення України на підконтрольній території нині становить менш як 30 мільйонів осіб.
“За нашими розрахунками, це від 28 до 29 мільйонів людей. Ми вже навіть не ставимо оцінку у 30 мільйонів. Але це завжди певний діапазон, тому що дуже багато припущень закладається у такі розрахунки. Проте те, що чисельність населення зменшується, – це однозначно”, – пояснила вона.
Наразі Інститут демографії працює над новою міграційною стратегією, яка має допомогти поверненню українців після війни.
“В Інституті демографії зараз триває дуже кропітка робота над міграційною стратегією, яка поетапно розробляє механізми повернення українців з-за кордону. Це складне завдання. Як кажуть, у складних проблем не буває простих рішень. На жаль, і ця проблема не має одного універсального інструменту, який дозволив би швидко повернути людей”, – підсумувала Аксьонова.
Як повідомляє «Сербський економіст», громадяни Чорногорії після можливого вступу країни до ЄС у 2028 році не обов’язково одразу отримають право працювати без дозволів у всіх 27 державах Союзу. Євросоюз передбачив можливість перехідних обмежень тривалістю до дев’яти років.
Відповідний механізм міститься в офіційній переговорній позиції ЄС щодо розділу №2 «Вільне пересування працівників», затвердженій 12 червня 2026 року.
Як діятимуть обмеження?
Перші чотири роки — країни ЄС зможуть самостійно вирішувати, чи відкривати свій ринок праці для чорногорців.
До семи років — обмеження можна буде продовжити після передбаченої процедури перегляду.
До дев’яти років — додаткове продовження допускається у разі серйозних порушень на національному ринку праці або загрози таких порушень. При цьому кожна держава ЄС ухвалюватиме рішення самостійно.
Окремі обмеження передбачені для Німеччини, Нідерландів та Австрії. Вони зможуть застосовувати спеціальні захисні заходи в окремих секторах у разі тимчасового направлення працівників чорногорськими компаніями.
Є й виняток для громадян, які вже працюють: чорногорці, які законно працевлаштовані в країні ЄС і мають безперервний доступ до її ринку праці не менше 12 місяців, зможуть користуватися ширшими трудовими правами в цій країні.
Що це означає на практиці?
Вступ Чорногорії до Євросоюзу не гарантує негайного вільного працевлаштування в усіх країнах ЄС. Право на роботу може залежати від законодавства конкретної держави та чинного перехідного режиму.
Якщо Чорногорія вступить до ЄС у 2028 році, максимальні обмеження теоретично зможуть зберігатися до 2037 року.
вступ до ЄС, ЄС, Міграція, перехідні обмеження, РИНОК ПРАЦІ, ЧОРНОГОРІЯ
Влада карибської держави Сент-Вінсент і Гренадини відмовилася від початкових планів запуску класичної програми надання громадянства за інвестиції у 2026 році на тлі посилення позиції Європейського Союзу щодо подібних механізмів. Уряд переглядає концепцію програми, щоб зберегти безвізовий режим із Шенгенською зоною.
Як повідомив прем’єр-міністр країни Годвін Фрайдей в інтерв’ю Television Caribbean, опублікованому 14 жовтня 2026 року, влада має намір розробити нову модель інвестиційного громадянства, що суттєво відрізнятиметься від чинних програм інших карибських держав.
Спочатку уряд розраховував запустити програму в середині 2026 року. Тепер як можливий термін називається перший квартал 2027 року, однак остаточне рішення ще не ухвалено.
Головною причиною перегляду планів стало посилення європейського регулювання. У червні 2026 року Європейська комісія направила п’яти карибським державам — Антигуа і Барбуді, Домініці, Гренаді, Сент-Кітсу і Невісу, а також Сент-Люсії — вимогу поступово згорнути чинні програми інвестиційного громадянства до 1 червня 2028 року.
В іншому разі країни ризикують втратити безвізовий доступ своїх громадян до Шенгенської зони.
Правовою основою позиції Брюсселя став регламент ЄС №2025/2441, який дозволяє призупиняти безвізовий режим для держав, що надають громадянство іноземцям в обмін на заздалегідь визначені інвестиції або платежі за відсутності реального зв’язку заявника з країною.
Сент-Вінсент і Гренадини безпосередньо не отримали такої вимоги, оскільки поки не мають чинної програми інвестиційного громадянства. Однак нові європейські правила суттєво змінили умови, за яких уряд збирався запускати власний механізм залучення капіталу.
У результаті влада вирішила відмовитися від моделі, що передбачає отримання паспорта переважно за фінансовий внесок, і розробити складнішу систему натуралізації інвесторів.
Передбачається, що нова програма включатиме обов’язкове проживання в країні, багаторівневу перевірку походження коштів і благонадійності заявників, а також постійний моніторинг учасників після отримання громадянства.
У розробці механізму беруть участь міжнародні консультанти. Додаткові контрольні функції можуть бути покладені на Східнокарибський центральний банк (ECCB), який обслуговує валютну систему держав регіону.
При цьому мінімальна сума інвестицій, вимоги до тривалості проживання та остаточні умови надання громадянства поки не оголошені.
Примітно, що Сент-Вінсент і Гренадини залишаються єдиною незалежною державою Організації східнокарибських держав (OECS), яка не має чинної програми інвестиційного громадянства. Раніше влада розраховувала використовувати надходження від іноземних інвесторів для фінансування інфраструктури, підвищення стійкості економіки до природних катастроф і скорочення державного боргу.
Міжнародний валютний фонд також попереджав про фінансові та репутаційні ризики подібних програм, включно із загрозами корупції, відмивання коштів і недостатньої перевірки іноземних заявників.
Таким чином, політика ЄС починає впливати не лише на держави з чинними програмами продажу громадянства, а й на країни, які лише планували вийти на цей ринок.
Для потенційних інвесторів це означає, що отримання другого громадянства через фінансові вкладення в карибських країнах може ставати складнішим і вимагати підтвердження реальних зв’язків із державою.
Водночас прем’єр-міністр Годвін Фрайдей підкреслює, що уряд не відмовляється остаточно від самої ідеї інвестиційного громадянства і продовжить консультації з європейськими партнерами.
Сент-Вінсент і Гренадини — острівна держава в Карибському басейні з населенням близько 100 тис. осіб. Країна входить до Британської Співдружності націй та Організації східнокарибських держав. Основними напрямами економіки є туризм, сільське господарство, послуги та міжнародні інвестиції. Громадяни країни користуються правом короткострокових безвізових поїздок до Шенгенської зони.
ГРОМАДЯНСТВО, ЄВРОСОЮЗ, ІНВЕСТИЦІЇ, Міграція, СЕНТ-ВІНСЕНТ І ГРЕНАДИНИ
Як повідомляє Сербський Економіст, Чорногорія продовжує переглядати міграційні правила в рамках зближення із законодавством ЄС. Влада одночасно посилює вимоги до іноземців, які отримують дозвіл на проживання через нерухомість та бізнес, але зберігає окремий механізм для digital nomads — цифрових кочівників, які працюють віддалено на закордонні компанії.
Згідно з чинними та раніше затвердженими змінами, для отримання тимчасового дозволу на проживання через нерухомість запроваджується мінімальна вартість об’єкта — 200 тис. євро. Іноземці, які вже мають дозвіл на проживання на цій підставі, повинні будуть привести свій статус у відповідність до нових вимог протягом року.
Для іноземців, які отримують дозвіл на проживання через власну компанію, правила також стають суворішими. Іноземний виконавчий директор або власник понад 51% капіталу компанії повинен мати щонайменше трьох співробітників, двоє з яких — громадяни Чорногорії, що працюють повний робочий день.
При цьому влада не відмовляється від окремої програми для цифрових кочівників. Іноземець, який працює онлайн на закордонну компанію або власну компанію, зареєстровану за межами Чорногорії, як і раніше, може претендувати на тимчасовий дозвіл на проживання. Для цього необхідно підтвердити дохід, житло, медичну страховку та підставу для дистанційної роботи.
Для країни це важливий компроміс: Чорногорія прагне привести міграційну систему у відповідність до стандартів ЄС, але водночас зберегти привабливість для ІТ-фахівців, консультантів, підприємців та інших віддалених працівників.
Окремо з 1 листопада 2026 року Чорногорія запроваджує візовий режим для громадян Росії, Туреччини, Білорусі, Китаю та Саудівської Аравії. Уряд прямо пояснює це необхідністю повного узгодження візової політики з Євросоюзом у рамках переговорного розділу 24.
Тому можна припустити, що збереження зручного режиму для цифрових кочівників та кваліфікованих іноземних фахівців частково має пом’якшити можливий відтік росіян і турків, який може відбутися після скасування безвізового в’їзду та посилення правил отримання посвідки на проживання.
Масштаб іноземної присутності для невеликої Чорногорії вже дуже великий. За даними МВС станом на вересень 2026 року, дозвіл на проживання мали майже 70 тис. іноземців.
Найбільші групи:
Росія — 17,9 тис. осіб
Сербія — 15,3 тис.
Туреччина — 10,6 тис.
Боснія і Герцеговина — 3,8 тис.
Косово — 3,1 тис.
Албанія — 3,1 тис.
Азербайджан — 2,6 тис.
Україна — 1,6 тис.
Північна Македонія — 1,2 тис.
Німеччина — 1,1 тис.
Таким чином, лише росіяни, серби та турки становлять близько 63 % усіх іноземців із посвідкою на проживання в Чорногорії. Саме тому будь-які зміни візового та міграційного режиму особливо чутливо позначаються на ринку нерухомості, оренди, малого бізнесу та сфери послуг.
Міграція, НЕРУХОМІСТЬ, посвідка на проживання, цифровий кочівник, ЧОРНОГОРІЯ
Як повідомляє сербське ділове ЗМІ Parametar, з квітня 2026 року Сербія фіксує помітне посилення припливу громадян України. За даними, які директор Центру захисту та допомоги прохачам притулку Радош Джурович навів у інтерв’ю RTS, до вересня до Сербії в’їхали близько 70 тис. осіб з України. Йдеться про статистику в’їздів і виїздів, а не про кількість людей, які одночасно перебувають у країні.
За словами Джуровича, важлива зміна полягає в тому, що дедалі більше українців не використовують Сербію лише як транзитну країну, а залишаються, орендують житло та шукають роботу й можливості для навчання. Більшість мешкає у приватному секторі й не користується державними центрами розміщення.
Серед тих, хто прибуває, за його словами, багато людей із районів Харкова та Одеси, а також із центральної України.
При цьому офіційна статистика щодо тимчасового захисту значно нижча за загальну кількість в’їздів. Ще в березні 2026 року Центр захисту та допомоги шукачам притулку повідомляв, що в Сербії офіційно мали тимчасовий захист 1 253 громадянина України. З початку повномасштабної війни до січня 2026 року до Сербії в’їхали понад 744 тис. українців, однак більшість продовжила шлях далі.
Це свідчить про те, що нинішня тенденція відрізняється від попередніх років: частина громадян України починає розглядати Сербію вже не лише як транзитний маршрут, а й як місце для більш тривалого проживання.
Джурович попереджає, що в разі подальшого погіршення ситуації в Україні Сербія може зіткнутися з новим зростанням кількості прибуваючих та необхідністю розширювати можливості для їхнього прийому.
