Палата представників Антигуа і Барбуди схвалила поправки до програми отримання громадянства за інвестиції, які передбачають збільшення обов’язкового терміну перебування в країні, регулярний незалежний аудит та посилення контролю над посередниками.
Головною зміною стане збільшення мінімального терміну фізичної присутності нового громадянина в країні з п’яти до 30 днів. Ці дні можна буде провести на Антигуа та Барбуді сумарно протягом перших п’яти календарних років після отримання громадянства, а не щорічно. Вимога поширюється також на членів сім’ї, включених до заяви.
Досі власник інвестиційного громадянства міг його втратити, якщо не перебував у країні хоча б п’ять днів протягом перших п’яти років. Поправки замінюють цей показник на 30 днів.
Зміни також передбачають щорічний незалежний фінансовий аудит підрозділу з питань громадянства за інвестиції (CIU) та операційну перевірку раз на два роки. Регулятор отримає право встановлювати загальні стандарти для п’яти держав Східних Карибів, що пропонують інвестиційне громадянство, перевіряти агентів та вимагати відкликання ліцензій у посередників, які не відповідають встановленим вимогам. Початок роботи ECCIRA очікується у вересні 2026 року.
Реформа відбувається на тлі посилення тиску з боку Євросоюзу. У листі від 25 червня 2026 року Єврокомісія запропонувала Антигуа та Барбуді поступово згортати програму громадянства за інвестиції до 1 червня 2028 року. Брюссель також вимагає виключити з програми осіб, які перебувають під санкціями ЄС, та посилити перевірки заявників усіх національностей.
Уряд Антигуа і Барбуди наголошує, що не має наміру закривати програму без появи порівнянних джерел доходу. Влада називає надходження від інвестиційного громадянства важливою частиною неподаткових доходів, за рахунок яких фінансуються інфраструктура, школи, медичні заклади та відновлення після стихійних лих.
Остання детальна статистика, опублікована підрозділом CIU, охоплює січень–червень 2024 року. За цей період було отримано 739 заявок. Офіційний звіт враховує країну народження основного заявника, тому ці дані не можна безпосередньо прирівнювати до кількості виданих паспортів. Одна заявка також може включати подружжя, дітей та інших утриманців.
Найбільше заявок у першому півріччі 2024 року надійшло від уродженців:
Китаю — 90 заявок, або 12,18%;
США — 81, або 10,96%;
Нігерії — 67, або 9,07 %;
Лівану — 50, або 6,77 %;
Туреччини — 44, або 5,95 %;
Пакистану — 32, або 4,33 %;
Великої Британії — 25, або 3,38 %;
Іраку — 22, або 2,98%.
Від уродженців України за шість місяців надійшло 19 заявок, або 2,57% від загальної кількості. Стільки ж заявок подали уродженці Єгипту. По 21 заявці припало на Індію, Канаду та Марокко.
З моменту запуску програми і до 30 червня 2024 року Антигуа і Барбуда отримала 5 203 тис. заявок. На уродженців Китаю припадало 1 117 тис. заявок, або 21,47%, Нігерії — 496, США — 347, Лівану — 342, Росії — 222, Сирії — 208. При цьому в першому півріччі 2024 року нових заявок від уродженців Росії та Білорусі зареєстровано не було.
Програма діє з 2013 року і передбачає кілька варіантів участі. Мінімальний безповоротний внесок до Національного фонду розвитку становить 230 тис. доларів, інвестиція в затверджену нерухомість — від 300 тис. доларів, пряме вкладення в бізнес — від 1,5 млн доларів. Ще один варіант передбачає внесок від 260 тис. доларів до фонду кампусу Університету Вест-Індії. Додатково сплачуються державні збори та витрати на перевірку благонадійності.
Збільшення обов’язкового терміну перебування до 30 днів не змінює мінімальні інвестиційні пороги, але підвищує фактичні витрати учасників на авіаперельоти та проживання. Водночас регулярні аудити та єдиний регіональний контроль мають підвищити прозорість програми та допомогти карибським державам зберегти безвізовий режим із країнами Європи.
Антигуа і Барбуда, ГРОМАДЯНСТВО, ІНВЕСТИЦІЇ, Карибський регіон, Міграція
Чисельність населення на підконтрольних територіях України наразі становить 29 мільйонів осіб, зазначає директор Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи Національної академії наук України Елла Лібанова.
У випуску спецпроєкту Open Reality вона повідомила, що така спільна оцінка Державної служби статистики (Держстат) та Інституту демографії, зроблена без перепису, ґрунтується на даних мобільних операторів та державних реєстрів. «На сьогодні це спільна оцінка Держстату та нашого Інституту — 29 мільйонів. Я завжди кажу, що плюс-мінус десь 300 тисяч», – зазначила Лібанова.
Оскільки перепису населення в Україні не проводилося з 2001 року, за основу дослідники взяли дані трьох мобільних операторів, доповнивши їх іншими джерелами.
«Ми брали за основу цю базу даних, а до неї додавали для перевірки та уточнень різні наявні джерела інформації: це ринок праці; дані Пенсійного фонду, агреговані з даними податкових органів, де вказані не лише пенсіонери; дані Міграційної служби та Мін’юсту з демографічного реєстру; використовували також «шкільний реєстр» та EHealth», – розповіла експертка.
Лібанова визнала, що такий метод не є ідеальним, однак на даний момент альтернативи йому немає.
Вона також зазначила, що, за даними Євростату, у країнах Європейського Союзу наразі проживають близько 4,3 млн українців.
При цьому достовірних даних про кількість українців, які виїхали до РФ після початку повномасштабної війни, за словами Лібанової, немає. При цьому вона зазначила, що на тимчасово окупованих територіях РФ проводиться політика демографічного заміщення: українське населення витісняють, а замість нього заселяють людей з інших регіонів РФ, що, на її думку, є продовженням практики асиміляції населення.
Влада Дубая у першому півріччі 2026 року видала 1 млн 51,978 тис. нових дозволів на проживання, повідомило Головне управління з питань ідентифікації та іноземців емірату GDRFA.
За цей же період було продовжено 910 552 тис. чинних дозволів на проживання, а іноземцям різних категорій видано понад 5,078 млн дозволів на в’їзд. Кількість оформлених довгострокових Golden Visa склала близько 66 тис.
При цьому показник у 1 млн дозволів не означає, що населення Дубая за шість місяців збільшилося на таку саму кількість осіб. Частина отримувачів вже могла перебувати в еміраті за туристичними, робочими чи іншими візами. Статистика також не враховує іноземців, які покинули Дубай або не продовжили резидентство.
За даними влади, усі міграційні послуги в Дубаї переведені в цифровий формат, а середній час обробки однієї операції становить менше чотирьох хвилин. Рівень задоволеності клієнтів оцінюється в 95%.
«Золоті візи» надаються інвесторам, підприємцям, науковцям, кваліфікованим фахівцям, діячам культури та спорту, а також окремим категоріям студентів і випускників. Така віза дозволяє тривалий час проживати в ОАЕ без традиційного роботодавця-спонсора та оформляти резидентство для членів сім’ї.
Населення Дубая наприкінці 2024 року становило близько 4,25 млн осіб. Чоловіки становили 68,5% мешканців емірату, що пов’язано з великою кількістю іноземних працівників, які приїжджають без сімей.
В ОАЕ загалом проживають представники понад 200 національностей, причому іноземці становлять переважну більшість населення. Найбільшу групу становлять вихідці з Індії. Значні громади утворили громадяни Пакистану, Бангладеш, Філіппін, Ірану, Єгипту, Непалу та Шрі-Ланки. Громадяни ОАЕ становлять меншість населення країни.
Швидкий приплив резидентів підтримує попит на житло, комерційну нерухомість, школи, медичні послуги та транспорт. Водночас зростання населення збільшує навантаження на дороги, комунальну інфраструктуру та громадський транспорт Дубая.
Громадяни України посіли перше місце за кількістю документів на проживання, виданих Іспанією іноземцям у 2025 році, як свідчать дані Міністерства соціального забезпечення та міграції Іспанії.
За даними іспанського відомства, у 2025 році громадянам України було видано 244 579 документів на проживання. Далі йдуть громадяни Венесуели — 224 341 документ та Марокко — 187 790. На ці три країни припало 42 % усіх документів на проживання, виданих в Іспанії іноземцям у 2025 році.
Загалом Іспанія у 2025 році видала іноземцям 1 577 842 дозволи на проживання, що на 7,8% більше, ніж роком раніше, або на 114 238 дозволів більше. Зростання було пов’язане, зокрема, зі збільшенням кількості дозволів для громадян Венесуели, України та Великої Британії.
Влада Іспанії окремо уточнює, що ця статистика відображає кількість документів, а не унікальну кількість людей. Одна й та сама людина могла протягом року отримати, наприклад, первинний дозвіл, а потім його продовження, тому цей показник не дорівнює кількості нових резидентів.
У випадку України головну роль відіграв режим тимчасового захисту для людей, переміщених через війну.
Окремо у звіті зазначено, що 238 007 дозволів у категорії «інші виняткові обставини» було видано громадянам України в рамках Директиви про тимчасовий захист. Це на 11,5% більше, ніж у 2024 році, при цьому 85% таких дозволів становили продовження.
Згідно зі статистикою, росіяни посіли 11-те місце серед найбільших груп отримувачів іспанських документів на проживання з 27 655 документами.
За регіонами Іспанії найбільше документів на проживання було оформлено в Каталонії — 311 038, Валенсійському співтоваристві — 282 897, Мадриді — 275 607 та Андалусії — 232 201. На ці чотири автономні співтовариства припало 70 % усіх документів, виданих іноземцям у 2025 році.
Окремо Іспанія повідомила про 108 253 дозволи на перебування з метою навчання, видані іноземним студентам та членам їхніх сімей у 2025 році. Найпоширенішими національностями в цій категорії були Колумбія, Перу, Марокко, США та Китай.
Українці залишаються ключовою іноземною робочою силою для польської економіки: станом на кінець січня 2026 року в цій країні офіційно працювали 757,7 тис. громадян України, що становить майже 68% усіх працевлаштованих іноземців, повідомляє аналітичний центр міжнародної компанії з працевлаштування Gremi Personal з посиланням на Центральне статистичне управління Польщі (GUS).
Загальна кількість іноземних працівників при цьому перевищила 1,1 млн осіб – на 7,1% більше, ніж роком раніше. “Понад мільйон іноземних працівників – це вже не реакція на тимчасовий дефіцит кадрів, а структурна зміна польської економіки. Бізнес звик працювати в умовах, коли без іноземців неможливо забезпечити нормальне функціонування виробництва, логістики, будівництва, сфери послуг та сільського господарства”, – зазначає засновник Gremi Personal Євген Кіріченко.
За його словами, ця тенденція матиме довгострокові наслідки для всього регіону центральної та Східної Європи, в тому числі, для України.
“Після завершення війни Україна опиниться в ситуації, коли їй доведеться одночасно відбудовувати економіку, реалізовувати масштабні інфраструктурні проєкти та компенсувати демографічні втрати. Проте в цей самий час Польща, Німеччина, Чехія та інші країни теж потребуватимуть працівників. Фактично розпочнеться конкуренція за одну й ту саму робочу силу”, – вважає Кіріченко.
Аналітики підкреслюють, що українці вже добре інтегровані у європейський ринок праці, знають мови, мають досвід роботи та не потребують тривалої адаптації. Для роботодавців це означає менші витрати на інтеграцію порівняно із залученням працівників із більш віддалених країн. Водночас, вони також звертають увагу, що Україна поки що практично не веде дискусії про те, як компенсувати можливий дефіцит робочої сили і якщо після війни значна частина громадян обере роботу за кордоном, країна зіткнеться з нестачею працівників саме тоді, коли вони будуть найбільше потрібні для відновлення економіки.
Як повідомляє «Сербський економіст», перша група ув’язнених із Данії має прибути до Косово у квітні 2027 року, повідомив директор Косовської виправної служби Ісмаїл Дібрані в інтерв’ю Ekonomia Online. Йдеться про реалізацію угоди, за якою Данія отримає можливість використовувати до 300 місць у виправній установі в Косово для виконання данських вироків.
Важлива деталь: мова йде не про громадян Данії, а переважно про іноземців, засуджених у Данії та таких, що підлягають висиланню після відбуття терміну. Данські громадяни, засуджені за тероризм або військові злочини, а також ув’язнені з психічними захворюваннями не повинні направлятися до Косово.
Установа працюватиме за моделлю спільного управління: нею керуватимуть данський губернатор та косовський директор.
Фінансова частина угоди побудована за орендною моделлю. Договір передбачає щорічну плату в розмірі 15 млн євро після повної адаптації об’єкта під 300 місць, а також початковий платіж у розмірі 5 млн євро на перехідний період. У публічних повідомленнях загальний обсяг угоди оцінюється приблизно в 210 млн євро на десятирічний період.
Для Данії це спосіб розвантажити переповнену пенітенціарну систему та зменшити навантаження на в’язниці й персонал. Для Косово — джерело бюджетних коштів, можливість модернізувати власну виправну систему та отримати доступ до данських практик управління в’язницями.
При цьому проєкт залишається суперечливим. Правозахисні організації раніше попереджали, що подібні схеми можуть створювати ризик «аутсорсингу» відповідальності за умови утримання.
Така практика в Європі не є цілком новою. Раніше Бельгія та Норвегія орендували місця у в’язницях Нідерландів: Бельгія використовувала в’язницю в Тілбурзі у 2009–2016 роках, Норвегія — місця в Нідерландах у 2015–2018 роках.
Відмінність датсько-косовської моделі полягає в тому, що вона переносить виконання частини вироків за межі ЄС і фактично пов’язує кримінальну політику з міграційною: до Косово мають направлятися ув’язнені-іноземці, які після відбуття терміну не повинні залишатися в Данії. Це робить проєкт не просто технічним рішенням щодо нестачі камер, а політичним сигналом про більш жорсткий підхід Копенгагена до іноземних засуджених.
Правовий статус Косово залишається спірним. Приштина проголосила незалежність від Сербії 17 лютого 2008 року. Міжнародний суд ООН у 2010 році дійшов висновку, що сама декларація незалежності не порушила міжнародне право, однак це не означало автоматичного визнання Косово всіма державами.
Сербія не визнає незалежність Косово і вважає його своєю автономною областю Косово та Метохія. У міжнародних документах ЄС часто використовується формула «Kosovo*» із застереженням, що це позначення не визначає позицію щодо статусу та відповідає резолюції Радбезу ООН № 1244 і висновку Міжнародного суду ООН.
Косово визнали США, більшість країн ЄС та понад 100 держав-членів ООН, однак воно не є членом ООН через опір Сербії та низки інших держав. Серед великих держав, які не визнають незалежність Косово, — Китай, Індія, Росія, Україна, Бразилія, ПАР, а всередині ЄС — Іспанія, Греція, Кіпр, Румунія та Словаччина.
