Ринки нерухомості В’єтнаму, Таїланду, Камбоджі та Балі у 2026 році перебувають у різних фазах циклу, але їх об’єднує один фактор — помітна роль іноземного попиту. При цьому ступінь залежності від закордонних покупців, структура пропозиції та цінові рівні між цими напрямками істотно відрізняються.
Найбільш збалансованим серед цих ринків зараз виглядає В’єтнам. Тут відновлення спирається насамперед на внутрішній попит, а іноземці відіграють важливу, але не домінуючу роль. У Ханої середня ціна нових квартир вже сягнула близько $3 800 за кв. м, тоді як у прибережному Данангу первинний ринок перебуває на рівні $2 200–2 300 за кв. м. Іноземці можуть купувати житло тільки в дозволених комерційних проєктах, не можуть безпосередньо володіти землею, а їхня частка обмежена квотами, зокрема до 30% квартир в одному кондомініумі.
Саме тому В’єтнам залишається здебільшого ринком для місцевих покупців, а зовнішній попит концентрується в преміальному сегменті та у найбільших містах. Серед ключових іноземних груп на ринку зазвичай називають громадян Південної Кореї, Китаю, Сінгапуру, Японії та частину закордонних в’єтнамців. Росіяни присутні головним чином у курортних локаціях, насамперед у Нячанзі, а українці також зустрічаються серед орендарів та окремих покупців, але їхня частка у загальнодоступній статистиці не розкривається і залишається нішевою.
Таїланд, навпаки, набагато сильніше залежить від зовнішнього попиту, особливо в сегменті кондомініумів. За даними REIC, у 2025 році іноземці оформили 14 899 угод з кондомініумами, що на 2,2% більше, ніж роком раніше. На них припало 14,7% усіх переходів права власності за кількістю та 25% за вартістю. Китайці зберегли перше місце серед іноземних покупців, М’янма вийшла на друге, а Росія залишилася серед найбільших груп.
За цінами Таїланд помітно дорожчий за В’єтнам, особливо в столиці та на провідних курортах. У Бангкоку середня ціна кондомініумів на початку 2026 року оцінювалася приблизно в $4 200–4 300 за кв. м, а в центральних районах рівень був ще вищим. На Пхукеті медіанна ціна кондомініумів станом на 2025 рік становила близько 144 тис. батів за кв. м, що відповідає приблизно $4,000 за кв. м за поточним курсом. Закон дозволяє іноземцям володіти квартирами в кондомініумах, але не землею, при цьому іноземна квота в проєкті обмежена 49% площі.
У випадку Таїланду роль іноземців уже безпосередньо впливає на ринкову динаміку в Бангкоку, Паттайї та особливо на Пхукеті. Росіяни залишаються однією з найпомітніших груп покупців у курортних регіонах, а українці, хоча й не входять до офіційного топ-10, за оцінками ринку належать до числа найбільш активних покупців другого ешелону і присутні насамперед у курортній нерухомості.
Камбоджа виглядає більш ризикованим, але й більш залежним від зовнішнього капіталу ринком. Після перегріву та подальшого спаду ринок у Пномпені та Сіануквілі відновлюється повільніше, ніж у Таїланді чи В’єтнамі. У Пномпені ціни на кондомініуми в діловому центрі становлять близько $2,746 за кв. м, а ринок загалом залишається під тиском через високу базу пропозиції та повільніше поглинання.
Камбоджійський ринок історично був сильно пов’язаний з китайським капіталом, особливо в Сіануквілі, і ця залежність зберігається. Іноземці можуть купувати квартири, але не землю, що робить кондомініуми основним інструментом для закордонних інвесторів. При цьому у відкритому доступі практично немає повноцінної свіжої офіційної розбивки за національностями покупців житла. За ринковими оглядами, найбільшими іноземними групами залишаються китайці, а також інвестори з Південної Кореї, Сінгапуру та Малайзії. Присутність росіян та українців на цьому ринку залишається обмеженою і не має помітного впливу на загальну структуру попиту.
Балі займає особливе місце в цій четвірці, оскільки мова йде не про окрему країну, а про найбільш інтернаціоналізований курортний ринок Індонезії. Тут драйвером є не стільки місцевий попит, скільки туризм, короткострокова оренда, цифрові кочівники та релокація. У 2025 році Балі прийняв 6,33 млн іноземних туристів, що на 9,7% більше, ніж у 2024 році, а найбільшим зовнішнім ринком за кількістю прибулих залишалася Австралія.
Ціни на Балі сильно залежать від формату об’єкта та локації. За даними ринкових оглядів, у 2025 році середня ціна продажу становила близько $1 970 за кв. м, а на початку 2026 року середня ціна на ринку вілл зросла приблизно до $2 210 за кв. м. При цьому в центральних районах Бадунга ціни нерідко перевищували $3,000 за кв. м, а середня вартість вілл, за окремими оглядами, піднялася з приблизно $321 тис. до $484 тис. за об’єкт за 12 місяців. Для іноземців основною моделлю залишається довгострокова оренда leasehold, оскільки пряме володіння землею обмежене.
Іноземці відіграють на Балі ключову роль, але статистика за національностями покупців житла тут менш прозора, ніж у Таїланді. За туристичною та ринковою структурою найбільш помітні австралійці, британці, американці, а також росіяни. Після 2022 року ринок також фіксував зростання інтересу з боку громадян України, насамперед у сегменті оренди, релокації та частини інвестиційних покупок. Однак, як і в Камбоджі, повної офіційної розбивки за національностями покупців у відкритому доступі немає.
Якщо порівнювати ці чотири напрямки за моделлю ринку, то В’єтнам зараз виглядає найбільш внутрішньо стійким і менш залежним від іноземців. Таїланд — найбільш прозорим та інституційно оформленим ринком для закордонних покупців, де вплив іноземного капіталу вже добре вимірюється статистикою. Камбоджа залишається більш спекулятивним і залежним від окремих зовнішніх груп ринком. Балі ж — це історія про глобальну мобільність, туризм і орендну прибутковість, де іноземний попит фактично формує значну частину цінової динаміки.
За рівнем цін столиці та курорти також вибудовуються в різну ієрархію. Найдорожчими в цій групі залишаються Бангкок і окремі проєкти Пхукета, за ними йде Ханой. Дананг і Пномпень знаходяться в середньому ціновому діапазоні, тоді як на Балі розкид особливо великий: від порівняно доступних об’єктів поза преміальними зонами до дорогих вілл у Чангу, Семіньяку та на Букіті.
Для інвестора з України ця четвірка виглядає так: Таїланд і Балі — найзрозуміліші ринки для курортної стратегії та орендного доходу, але й найбільш залежні від зовнішньої кон’юнктури; В’єтнам — складніший у юридичному плані, але з сильною внутрішньою базою; Камбоджа — потенційно більш прибутковий, але й більш ризикований ринок. При цьому українці вже присутні на ринках Таїланду та Балі, а у В’єтнамі фігурують насамперед як нішева група в курортних локаціях.
Джерело: https://expertsclub.eu
Ринок нерухомості на Балі у 2026 році переживає активне зростання на тлі відновлення туризму та збільшення кількості іноземних резидентів, зокрема цифрових кочівників та інвесторів. Основні зони попиту зосереджені в Чангу, Семіньяку, Убуді та Улувату. Саме ці райони формують преміальний сегмент ринку та приваблюють міжнародний капітал.
Ціни на нерухомість на Балі значно варіюються залежно від формату. У сегменті вілл вартість становить у середньому від $1 500 до $3 500 за кв. м, а в преміальних проєктах — вище. Готові вілли під оренду продаються в діапазоні $150 000–500 000 за об’єкт і вище.
Індонезійське законодавство обмежує володіння нерухомістю іноземцями, тому основною моделлю залишається довгострокова оренда (leasehold) на 25-30 років з можливістю продовження.
Іноземці відіграють ключову роль на ринку Балі. У ряді локацій їхня частка сягає 60–70% усіх угод, особливо в сегменті вілл під оренду.
Основні групи покупців — громадяни Австралії, Великої Британії, США та країн Європи. В останні роки помітно зросла присутність інвесторів із Росії та України, особливо після 2022 року.
Росіяни стали однією з найпомітніших груп на ринку Балі, активно інвестуючи у вілли та орендний бізнес. Українці також присутні серед інвесторів та орендарів, формуючи частину попиту в сегменті віддаленої роботи та релокації.
Таким чином, Балі є одним із найбільш залежних від іноземного капіталу ринків нерухомості у світі, де динаміка цін безпосередньо пов’язана з глобальною мобільністю населення та трендом на дистанційну роботу.
Влада Румунії продовжила ще на один рік перехідний період для подання заяв на відновлення румунського громадянства без обов’язкового сертифіката про знання румунської мови на рівні B1.
Сам перехідний термін було перенесено з 15 березня 2026 року на 15 березня 2027 року. Таким чином, у найближчі 12 місяців заявники за цією процедурою зможуть, як і раніше, розпочинати процес без надання мовного сертифіката вже на етапі подання досьє.
Вимога щодо підтвердження знання румунської мови на рівні B1 була введена Законом № 14 від 12 березня 2025 року, а керівництво відомства ініціювало кроки для відстрочки його практичного застосування.
При цьому йдеться не про скасування мовної вимоги як такої, а саме про продовження перехідного періоду ще на один рік.
Джерело: https://relocation.com.ua
Як повідомляє Fixygen, ПрАТ «Самборський приладобудівний завод «Омега»» проведе загальні збори акціонерів 6 квітня 2026 року. Компанія залишається діючим промисловим підприємством Львівської області та продовжує роботу в сегменті приладобудування та електротехнічного обладнання.
За даними Opendatabot, завод зареєстрований у листопаді 1995 року в Самборі, його директором є Петро Мошуманський, а основний вид діяльності — виробництво електричного розподільного та контрольного обладнання. «Омега» випускає вимірювальні та контрольні прилади для атомної енергетики, металургії, газової, нафтовидобувної та хімічної галузей.
Антимонопольний комітет України (АМКУ) надав дозвіл компанії Agroton Public Limited (Нікосія, Кіпр) на набуття контролю над сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю (СТОВ) “Мрія”.
Згідно із повідомленням АМКУ, контроль буде встановлено шляхом безпосереднього набуття у власність часток, що забезпечує перевищення 50% голосів у вищому органі управління товариства. Рішення прийняте за результатами розгляду заяви від 2 лютого 2026 року (№ 15-01/215-ЕКк).
Agroton Public Limited є холдинговою компанією групи “Агротон” — великого диверсифікованого вертикально інтегрованого сільськогосподарського виробника. Основним бенефіціаром групи є Юрій Журавльов.
Як повідомлялося, у березні 2026 року АМКУ також надав дозвіл Agroton Public Limited на набуття контролю над ПАОП “Зоря” (Берестинський р-н Харківської обл.), що раніше належало американському бізнесмену Джорджу Рору через ТОВ “Чарівний Світанок (Агро)”. Підприємство спеціалізується на рослинництві та молочному тваринництві.
“Агротон” працює на ринку України з 1992 року і до повномасштабного російського військового вторгнення спеціалізувався на вирощуванні зернових та олійних культур, виробництві та реалізації продукції тваринництва. Земельний банк “Агротон” до війни становив близько 110 тис. га у Луганській і Харківській областях. Групі належали також дві птахофабрики на Луганщині. Однак, згідно зі звітом за перше півріччя 2024 року, площа орендованої компанією у фізосіб землі дорівнювала нулю.
“Агротон” у 2022 році інформував, що представники т.зв. “ЛНР” і ВАТ “Фірма “Агрокомплекс” ім. М.І. Ткачова” (РФ) 21 травня 2022 року “арештували” всі активи його материнської компанії Agroton Public Limited у Луганській області. За даними Луганської обласної військової адміністрації (ОВА), російські окупанти за участю колаборантів вкрали з елеваторів “Агротону” 20 тис. тонн зернових, зібрали з його полів і вивезли до РФ 200 тис. тонн урожаю 2022 року. Крім того, загарбники викрали до Росії 40 од. автомобільного транспорту.
Мажоритарний власник та CEO аграрної групи “Агротон” Юрій Журавльов, якому на середину 2024 року належало 85,4% акцій материнської компанії Agroton Public Limited (Кіпр), у листопаді 2024 року докупив ще 2,09% (453,024 тис. акцій цієї компанії), збільшивши свою частку до 87,49%. Як повідомила компанія на Варшавській фондовій біржі, купівля пройшла на позабіржовому ринку.
Аналітичний центр Experts Club випустив нове відеодослідження, присвячене динаміці державного боргу країн світу щодо ВВП у 1950-2025 роках. Візуалізація показує, як за останні 75 років змінювалося боргове навантаження в різних економіках – від післявоєнного відновлення і боргових криз до пандемії та нинішнього етапу дорогих запозичень. У фокусі фінального слайда – ситуація на 2025 рік, коли Україна, за використаною в дослідженні міжнародною методологією, також увійшла до числа 20 країн із найбільшим борговим навантаженням.
В основі дослідження лежать дані IMF DataMapper і World Economic Outlook за жовтень 2025 року за показником general government gross debt. За оцінкою МВФ, світовий рівень державного боргу у 2025 році досяг 96,8% світового ВВП, а для розвинених економік середній показник становив 111,8% ВВП. Це означає, що боргове навантаження залишається системно високим не лише у вразливих країнах, а й у найбільших економіках світу.
Згідно з використаними у відео даними, у 2025 році до числа держав із найвищим борговим навантаженням входили насамперед Судан, Японія, Сінгапур, Греція, Бахрейн, Мальдіви та Італія. У цій самій групі перебували США, Франція та Канада, а Україна з показником близько 108,6-110% ВВП також опинилася у верхній частині світового антирейтингу і, за цими оцінками, увійшла приблизно до першого десятка країн за співвідношенням боргу до ВВП. Для порівняння, у базі за 2025 рік для України вказано рівень 108,6% ВВП, для США – 128,7%, для Франції – 119,6%, для Італії – 138,3%, для Японії – 226,8%; у зведених міжнародних таблицях на основі тих самих оцінок МВФ фігурують близькі значення, де Україна проходить на рівні близько 110% ВВП.
Для України цей результат є особливо показовим. За даними IMF DataMapper, у 2025 році загальний державний борг сектору державного управління досяг 108,6% ВВП. VoxUkraine, аналізуючи ту саму базу МВФ, зазначає, що це найвищий рівень за весь період спостережень для України. Одночасно Міністерство фінансів України повідомляло, що державний і гарантований державою борг за підсумками 2025 року становив 98,4% ВВП. Різниця пояснюється методологією: міжнародні зіставлення МВФ використовують ширший показник general government gross debt, тому саме він підходить для глобального рейтингу, показаного в дослідженні Experts Club.
«Наше дослідження показує не просто розмір боргу, а місце країни у глобальній системі ризиків. У випадку України входження до групи країн із найвищим борговим навантаженням – це прямий наслідок війни, масштабної потреби в бюджетному фінансуванні та залежності від зовнішньої підтримки. Але водночас це і нагадування, що після завершення війни одним із ключових викликів стане не лише відновлення економіки, а й вибудовування довгострокової стратегії управління боргом», – зазначив засновник Experts Club, кандидат економічних наук Максим Уракін.
У ширшому контексті відео демонструє, що високий борг перестав бути винятком лише для кризових держав. Серед країн із найбільшим борговим навантаженням сьогодні перебувають як економіки із затяжними структурними дисбалансами, так і розвинені держави з глибокими внутрішніми ринками капіталу. Саме тому порівняння 1950 і 2025 років показує головний зсув: боргова модель стала нормою світової економіки, а питання стійкості боргу залежить уже не лише від його розміру, а й від вартості обслуговування, темпів зростання ВВП, структури кредиторів і здатності держави підтримувати довіру інвесторів.
Для України, виходячи з даних 2025 року, головний висновок дослідження полягає в тому, що країна вже перейшла психологічну позначку у 100% ВВП за міжнародною методологією і увійшла до глобальної групи найбільш закредитованих держав. Це не означає автоматичної боргової кризи, але означає, що тема повоєнної бюджетної стійкості, реструктуризації зобов’язань, вартості нового фінансування і прискорення економічного зростання буде однією з центральних в економічній політиці найближчих років.
