Українське законодавство потребує чіткішого розмежування складів злочинів, пов’язаних із колабораціонізмом, державною зрадою та військовими злочинами, вважає директорка Інституту прав людини Асоціації юристів України Інна Ліньова.
В інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» вона зазначила, що практика розгляду справ про колабораціонізм залишається неоднозначною. За її словами, громадські організації вже фіксували випадки, коли до кримінальної відповідальності притягувалися особи, які за міжнародним гуманітарним правом можуть належати до захищених категорій.
Йдеться, наприклад, про працівників комунальних підприємств, які під час окупації продовжували прибирати вулиці, лікарів, які продовжували працювати в лікарнях, або вчителів, які забезпечували базове функціонування місцевих установ. За міжнародним гуманітарним правом такі дії можуть розглядатися як підтримка життєздатності регіону, а не як злочинна співпраця з окупаційною владою.
Інша ситуація, підкреслила Ліньова, виникає у випадках, коли людина передає інформацію про розташування українських військових, наводить вогонь, обіймає керівні посади в окупаційних органах, очолює відділ поліції або місцеву адміністрацію під контролем РФ. У таких випадках можуть бути підстави для кримінального переслідування, однак і тут має бути забезпечено право на захист.
Окремо Ліньова навела приклад працівників Запорізької АЕС. За її словами, якщо людина виконує технічні або професійні функції, необхідні для безпечної роботи атомної станції, це саме по собі не є злочином. Але якщо йдеться про адміністративно-управлінські функції в інтересах окупаційної влади, оцінка може бути іншою.
Експерт вважає, що проблема полягає в недосконалості законодавства: деякі склади злочинів перетинаються, а чітка межа між державною зрадою, колабораціонізмом і військовими злочинами не завжди очевидна.
За її словами, Офіс Генерального прокурора працює над розробкою законопроекту, який має системно привести українське кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство у відповідність до Римського статуту.
Така реформа важлива не тільки для внутрішньої судової практики, а й для міжнародної репутації України. Справи про військові злочини та колабораціонізм уважно відстежуються міжнародними організаціями, а якість судових процесів може впливати на довіру партнерів, європейську інтеграцію та майбутні компенсаційні механізми.
