Автор: Ольга Левкун
Директор Центрального державного історичного архіву України у м. Києві Ярослав Файзулін ексклюзивно для відділу “Культура” агентства “Інтерфакс-Україна” розповів про найцінніші фонди установи та продемонстрував добірку унікальних документів, стародруків, карт і рукописів, що формують “скарбницю архівної спадщини України” та презентують її перед світом.
Найдавнішим експонатом, який показали журналістам, став документ 1369 року. Він стосується надання земель мешканцю Новосідлова Йоганну Аустертеру. Документ скріплено сургучною печаткою, яка підтверджує його оригінальність.
“У XIV столітті, як і зараз, документи скріплюються печатками, і саме ця печатка засвідчує оригінальність цього документу”, – зазначив Ярослав Файзулін під час демонстрації.

Окремий блок показу був присвячений тому, з чого фактично починався архів як інституція. Архів розпочинався у 1852 році з актових книг. Імператорським указом 1852 року створили центральні архіви в Києві, Вільно і Вітебську, де мали зберігати давні актові книги, документи Речі Посполитої та Великого Князівства Литовського. Актові книги містили матеріали судів – земських, гродських, підкоморських, а також документи магістратів і ратуш: рішення, договори купівлі, нотаріально завірені акти та інші оригінальні матеріали.
За словами директора архіву, до кінця XIX століття на зберіганні формували близько 6 тис. актових книг, однак під час Другої світової війни 4 тис. було втрачено. Нині в архіві зберігається близько 2 тис. актових книг. Їх уже оцифрували.

Серед найцікавіших прикладів – актова книга із записом тестаменту Петра Могили про розподіл спадку. Під час огляду звернули увагу на техніку захисту: актові книги прошивалися шнурівкою, аби унеможливити підміну аркушів чи “вклейки”. У XIX столітті ці документи нерідко використовували для підтвердження права власності або навіть дворянства, а наприкінці книга завірялася печаткою і підписом директора архіву.

У XIX столітті й частково у XX столітті архів розміщувався у Червоному корпусі Університету Святого Володимира (нині КНУ імені Тараса Шевченка), про що свідчать відбитки печаток на документах.
Ще один раритет, який показали, – це Євангеліє початку XVII століття, надруковане у львівській друкарні і подароване Петром Могилою церкві Спаса на Берестові. Книга оздоблена дорогоцінними металами, а на ній збереглися дарчий напис Петра Могили та родинний герб Могил. В архіві нагадали, що Могила походив із давнього боярського роду з Молдови.

Не менш промовистим символом української присутності в європейському інтелектуальному просторі стала карта XVIII століття німецького картографа Йоганна Баптиста Гомана – “Ukraina, terra Cosacorum” (“Україна, земля козаків”). На ній позначено козацькі землі та сусідні держави. Перше видання карти датується 1716 роком, а атлас, який нам продемонстрували, — 1748 року. Таким чином, уже в середині XVIII століття Україна була представлена в європейських атласах під власною назвою.

Окремий розділ демонстрації стосувався документів державного управління Гетьманщини. В архіві зберігається понад 200 гетьманських універсалів – від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського, тобто універсали практично всіх українських гетьманів. Нам показали універсал Хмельницького з підписом “рукою власною”, а також універсали Івана Мазепи та Івана Скоропадського.




Документи засвідчені печатками, а їхнє збереження забезпечувала кустодія – паперова накладка над печаткою. На прикладі універсалів можна звернути увагу, що прочитання підписів і скоропису часто потребує спеціальної підготовки – зокрема, знання палеографії.
В архіві наголосили, що універсали XVII–XVIII століть здебільшого регулювали практичні питання, такі як, призначення на посади, надання землеволодінь, передачу майна, тоді як універсали Центральної Ради на початку ХХ століття мали інший характер, як державницькі акти, що відображали шлях України до незалежності.
Серед візуально вражаючих пам’яток — зображення національного герба, яке планували розробити за часів останнього гетьмана Кирила Розумовського.

У центрі композиції – козак із мушкетом, образ, що був присутній на гербах багатьох гетьманів і пізніше вплинув на символіку гетьмана Павла Скоропадського (графіку розробляв Георгій Нарбут).
Також продемонстрували фірман турецького султана Мехмеда IV з тугрою – султанським знаком, який містить ключову інформацію про правителя та його титулатуру. Документ, датований 1651 роком, стосується періоду підготовки українського війська до битви з Річчю Посполитою під Берестечком: у ньому султан обіцяє сприяння Богдану Хмельницькому — на тлі пошуку союзників у війні з Польщею.

В окремому блоці увагу приділили масивам, з яких українці сьогодні найчастіше “відновлюють” власну історію: метричним книгам, сповідним розписам, кліровим відомостям.
В архіві також зберігається метрична книга, в якій зафіксовано запис про народження Тараса Шевченка. Архівісти наголошують, що такі метричні записи є первинними джерелами для дослідження біографій і родинних історій.

Сповідні розписи велися як облік парафіян, але водночас були важливими і для імперської влади – зокрема для реєстрації населення та оподаткування. Серед промовистих прикладів – запис про прихід на сповідь родини Григорія Шевченка, де згадано дружину Катерину та дітей Микиту, Тараса і Йосипа.

Нам показали й метричну книгу з записом про народження Голди Меїр, що, за словами архівістів, має особливе значення для дослідників і міжнародних інституцій.

Окремим пластом виставки став фонд Михайла Грушевського. Нам показали рукописи, зокрема пов’язані з “Історією України-Руси”, а також друковані видання праці, де видно еволюцію формулювань автора. Серед матеріалів – листівки з європейськими містами і столицями початку ХХ століття, а також жандармська фотографія 1914 року з антропометричними даними Грушевського. Окремо показали жандармські та філерські альбоми, кишенькові “довідники” для стеження, і пояснили, що на діячів українського, польського чи єврейського руху заводили картотеки з фіксацією кожного епізоду, що потрапляв у поле зору влади.


Завершальним акцентом добірки стали документи гетьмана Павла Скоропадського. Серед них – його листування з Карлом Густавом Маннергеймом: частина листів написана від руки, частина надрукована, зустрічаються тексти російською та німецькою мовами.


Окремий раритет – генеалогічне дослідження дружини гетьмана Олександри Скоропадської, яка розписала лінії Дурнових і Скоропадських на дев’ять поколінь, оформивши матеріали з гербами, портретами та фотокартками.


Також показали родинний альбом Скоропадських та документи організацій, зокрема Всеросійського земського союзу, з яким пов’язана біографія Симона Петлюри.
В архіві підкреслили, що продемонстрована добірка – це лише мала частина фондів: це “імпровізована виставка”, підготовлена спеціально для нашого візиту, й умовно становить лише “один відсоток” від того, що зберігається у сховищах.
Зазирнути “за лаштунки” архіву можуть не лише професійні дослідники. Як пояснили в установі, для всіх охочих передбачена можливість замовити екскурсію на платній основі в межах платних послуг архіву – із попереднім узгодженням формату та часу візиту. Водночас архів регулярно проводить безкоштовні ознайомчі екскурсії для студентів, зокрема студентів-істориків, як складову їхньої професійної підготовки. Такі відвідування організовують за зверненнями навчальних закладів, з якими архів має укладені договори або меморандуми про співпрацю.
Фото: Ольга Левкун, Олександр Зубко
Дослідники KAIST спільно з Гонконгським університетом науки і технологій (HKUST) розробили «кепку» з гнучкими OLED-джерелами світла для фототерапії шкіри голови, яка в лабораторних тестах пригнічувала маркери старіння клітин волосяних фолікулів до 92% – це розглядається як один з факторів прогресування випадіння волосся.
За повідомленням KAIST, розробка являє собою м’яку текстильну платформу, що носиться, зі спеціально спроектованими OLED, які випромінюють ближнє інфрачервоне світло. Команда підібрала діапазон 730-740 нм як оптимальний для активації дермальних папілярних клітин (human dermal papilla cells, hDPCs), які регулюють ріст волосся, і показала, що опромінення такими OLED знижувало ознаки клітинного старіння приблизно на 92% в порівнянні з контрольною групою.
Автори відзначають, що їх підхід покликаний усунути обмеження традиційних «шоломів» для фототерапії – громіздкість і нерівномірність впливу точкових джерел (LED/лазерів). Наступний крок, за словами розробників, – перевірка безпеки та ефективності в доклінічних дослідженнях, щоб оцінити перспективи реального застосування.
Робота опублікована в Nature Communications.
Як повідомляє Сербський Економіст, влада Боснії і Герцеговини розглядає введення тимчасового мита в розмірі 30% на імпорт сталі та сталевої продукції терміном на 200 днів. Пропозицію підготувало Міністерство зовнішньої торгівлі та економічних відносин за запитом компанії Nova Željezara Zenica, остаточне рішення після публічних консультацій має ухвалити Рада міністрів БіГ.
Ініціатива пояснюється різким зростанням поставок окремих категорій металопродукції. За даними міністерства, 2025 року імпорт арматурної сітки в БіГ збільшився на 192,87% порівняно із середнім рівнем за попередні чотири роки, водночас найбільшим постачальником була Сербія – понад 9 тис. т, що на 408% вище за середній показник 2021-2024 років. На другому місці була Італія (7 794 т, приблизно вдвічі більше за попередній рівень).
Окремо вказується на динаміку імпорту з Туреччини: поставки арматурної сталі в рулонах у 2025 році зросли на 885% відносно чотирирічного середнього показника, а імпорт прутків – на 229,56%. У міністерстві вважають, що це створює тиск з боку іноземних виробників і веде до недозавантаження місцевих потужностей.
У поясненні до ініціативи міністерство наголошує на ризику посилення залежності будівельного сектору від імпорту і попереджає про можливі наслідки, включно зі скороченням робочих місць, зниженням бюджетних надходжень, падінням інвестицій і зростанням цін на внутрішньому ринку.
Рішення обговорюється на тлі нещодавніх захисних заходів Сербії: з 1 січня 2026 року Белград запровадив тимчасову схему імпортних квот на низку товарів чорної металургії (а також портландцемент) з додатковим митом 50% на поставки понад квоти.
Сама Nova Željezara Zenica, придбана минулого року компанією H&P Zvornik (група Pavgord), раніше ініціювала процедуру банкрутства підприємства, пояснивши це тривалою неплатоспроможністю.
https://t.me/relocationrs/2256
Як повідомляє Fixygen, ПрАТ «Південкокс» (Кам’янське, Дніпропетровська обл.) проведе позачергові загальні збори акціонерів 20 лютого 2026 року в дистанційній формі – шляхом опитування, випливає з повідомлення товариства.
Дата складання переліку акціонерів, які мають право на участь у зборах, – 17 лютого 2026 року. Бюлетені для голосування будуть розміщені у вільному доступі на сайті товариства 10 лютого, прийом бюлетенів депозитарними установами буде здійснюватися з 10 лютого (з 11:00) по 20 лютого (до 18:00).
До порядку денного винесено питання про призначення суб’єкта аудиторської діяльності для обов’язкового аудиту фінансової звітності товариства за 2025 рік. У матеріалах до зборів, зокрема, наведено альтернативні проекти рішень щодо вибору аудитора, серед кандидатів – ТОВ «Стандарт-Аудит», ТОВ «Крестон Україна» і ТОВ «Лукас Аудит», а також вказані запропоновані умови оплати їх послуг.
ПрАТ «Південкокс» (ЕДРПОУ 05393079) – коксохімічне підприємство, розташоване в м. Кам’янське (Дніпропетровська обл.). Завод веде історію з 1935 року; перший кокс отримано 4 серпня 1952 року. Основна діяльність – виробництво та реалізація коксохімічної продукції.