Пріоритетом Міністерства розвитку громад та територій має пріоритетом розбудову електрозрядної інфраструктури, щоб підтримати високі темпи зростання числа приватних електроавтомобілей, зазначив заступник міністра Сергій Деркач за результатами своєї участі у форумі “Електроперспектива 2026”, що пройшов в Києві цього тижня.
“Ринок приватного електроавтомобіля зріс у близько 10 разів за останні 5 років. Пропорційно розвивається система електрозарядних станцій: на кінець минулого року їх було вже 11 тис., хоча кілька років тому – лише 3 (тис.)”, – написав він у Facebook у суботу.
“Саме розбудова електрозрядної інфраструктури додає мотивації покупцю подумати в бік електроавтомобіля. І це наш пріоритет”, – наголосив Деркач.
Він нагадав, що Національна транспортна стратегія 2030 визначила розвиток електротранспорту одним із пріоритетів. За його словами, з точку зору держави це означає збільшення частки електромобілів за зменшення загальної кількості авто за рахунок заміщення громадським транспортом для перевезення людей у містах.
Заступник міністра зауважив, що ЄС не вимагатиме мати якийсь відсоток електромобілів, але зобов’язує побудувати паркомісця з електрозарядною інфраструктурою.
“Це тривалі і дороговартісні проекти, над якими ми починаємо працювати вже зараз. В Україні є власні виробники електрозарядних станцій. Але їх кількість не відповідає попиту. Наприклад, на майже 33 електроавтомобілі у нас одна електрозарядна станція. В країнах Європи – до 10 автомобілів на одну станцію”, – описав ситуацію Деркач.
Він повідомив, що Мінрозвитку вже має напрацьований проєкт Концепції розвитку електротранспорту в Україні і найближчим часом вона буде подана на розгляд уряду.
електрозарядні станції, електромобілі, ІНФРАСТРУКТУРА, электротранспорт
Україна у січні-травні 2026 року скоротила імпорт свинцю та виробів із нього на 71,9% порівняно з аналогічним періодом минулого року – до $958 тис.
У травні імпорт свинцю та виробів із нього становив $199 тис.
Водночас експорт свинцю та виробів із нього за січень-травень поточного року зріс на 4,9% порівняно з аналогічним періодом минулого року – до $3,818 млн. У травні експортовано свинцю на $891 тис.
Як повідомлялося, Україна у 2025 році наростила ввезення свинцю та виробів із нього у 3,3 раза – до $7,801 млн. Експорт свинцю та виробів із нього за минулий рік знизився на 17,8% – до $9,377 млн.
Основне застосування свинець наразі знаходить у виробництві свинцево-кислотних акумуляторних батарей для автомобільної промисловості. Крім того, свинець застосовується для виготовлення куль і деяких сплавів.
Україна стрімко нарощує експорт заморожених малини, ожини та інших ягід: його вартість зросла з $53,4 млн у 2023 році до $114,6 млн у 2024 році та $176,4 млн у 2025 році, йдеться у дослідженні сектору ягід та горіхів України, презентованому на форумі “Розвиток експорту ягідного і горіхового сектора України” у Києві минулого тижня.
За словами радниці директора ДУ “Офіс з розвитку підприємництва та експорту” Ольги Гвоздьової, основними ринками збуту цієї продукції є Польща, Німеччина, Чехія та Франція, повідомив кореспондент агентства “Інтерфакс-Україна”.
Згідно із дослідженням, водночас експорт свіжих ягід – лохини, чорниці та журавлини – після зростання з $16,8 млн у 2023 році до $27,9 млн у 2024 році у 2025 році скоротився до $22,4 млн. Основними покупцями залишаються Нідерланди, Велика Британія, Німеччина та Молдова.
За даними дослідження, експорт волоських горіхів без шкаралупи після збільшення з $68,1 млн у 2023 році до $82 млн у 2024 році у 2025 році знизився до $61,9 млн. Найбільшими покупцями цієї продукції були Франція та Нідерланди.
Експорт волоських горіхів у шкаралупі також скоротився – з $8,6 млн у 2024 році до $5,5 млн у 2025 році, при цьому основним ринком збуту залишався Ірак, йдеться у документі.
“Після скорочення у 2022 році зараз ми поступово наздоганяємо попередні показники”, –зазначила Гвоздьова.
Дослідження сектору ягід та горіхів України підготував Офіс з розвитку підприємництва та експорту на основі даних Державної служби статистики України, Державної митної служби України та FAOSTAT.
Географічна структура зовнішньої торгівлі України (позитивне сальдо) у січні-грудні 2025 року, млн. Долл США
Україна у січні-травні 2026 року збільшила імпорт олова та виробів із нього на 89,3% порівняно з аналогічним періодом минулого року – до $3,292 млн.
У травні імпорт олова та виробів із нього становив $555 тис.
Водночас експорт олова та виробів у січні-травні 2026 року зріс до $593 тис. із $86 тис. у січні-травні 2025 року. У травні експортовано олова на $54 тис.
Як повідомлялося, у 2025 році імпорт олова та виробів в Україну зріс на 36,5% порівняно з 2024 роком – до $4,352 млн. Експорт олова та виробів становив $241 тис. проти $389 тис. роком раніше.
Олово використовують переважно як безпечне, нетоксичне, корозійностійке покриття в чистому вигляді або в сплавах з іншими металами. Головні промислові застосування олова – у білій блясі (луджене залізо) для виготовлення тари харчових продуктів, у припоях для електроніки, у будинкових трубопроводах, у підшипникових сплавах та у покриттях з олова та його сплавів. Найважливіший сплав олова – бронза (з міддю).
За даними Relocation, українським сім’ям, які живуть у країнах ЄС, важливо враховувати місцеві правила захисту прав дитини: соціальні служби можуть розпочати перевірку умов проживання, якщо отримують сигнали про можливу загрозу для дитини, а в серйозних випадках — тимчасово вилучити дитину з сім’ї до з’ясування обставин або рішення суду.
Як пишуть українські ЗМІ з посиланням на матеріали для сімей за кордоном, втручання соцслужб не відбувається автоматично через один побутовий конфлікт, синця після падіння або запізнення до школи. Однак повторювані сигнали, скарги зі школи, звернення сусідів, лікарів або поліції можуть стати підставою для перевірки сім’ї.
У різних країнах такі служби мають різні назви: Jugendamt у Німеччині, Aide Sociale à l’Enfance у Франції, служби захисту дітей у Польщі, Чехії, Італії, Нідерландах та інших країнах. Їхня загальна логіка схожа: держава зобов’язана втручатися, якщо вважає, що дитина може перебувати в небезпеці або її інтереси порушуються.
Причинами перевірки можуть стати підозри на фізичне або психологічне насильство, систематичне нехтування потребами дитини, відсутність медичної допомоги, залишення малолітньої дитини без нагляду, неналежні житлові умови, прогули школи, агресивна поведінка дитини, конфлікти в сім’ї або невиконання батьками обов’язків.
Для українських сімей окремим ризиком залишається відмінність правових систем. Те, що в Україні могло сприйматися як побутовий конфлікт або «метод виховання», у країнах ЄС може розглядатися як неприпустима поведінка. Фізичні покарання, крики, погрози, залишення дітей самих вдома або відсутність контакту зі школою можуть призвести до втручання соціальних служб.
За даними щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2023 рік, станом на 31 грудня 2023 року компетентні органи країн перебування вилучили у батьків або законних представників 255 українських дітей за кордоном. З них 64 були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, а 191 — дітьми, що перебували під опікою батьків.
Найбільше таких випадків було зафіксовано в Німеччині — 71 дитина, Польщі — 33, Італії — 25, Чехії — 24 та Швеції — 17. Також випадки фіксувалися в Нідерландах, Франції, Норвегії, Данії, Іспанії, Швейцарії, Фінляндії, Австрії, Литві, Люксембурзі, Греції, Португалії, Словаччині та інших країнах.
Серед найпоширеніших причин вилучення українських дітей за кордоном український омбудсмен називав невизнання місцевими органами українських документів опікунів та прийомних батьків, неналежне виконання батьківських обов’язків, низький рівень матеріально-побутового забезпечення, прогули в школі, агресивну поведінку дітей, а також наслідки психологічної травматизації батьків і дітей через війну.
Європейська статистика показує, що втручання соцслужб — масова і системна практика, але форми обліку в різних країнах відрізняються. У Німеччині в 2024 році органи у справах молоді тимчасово взяли під захист близько 69,5 тис. дітей і підлітків. При цьому 44% таких заходів були пов’язані з прибуттям неповнолітніх без супроводу з-за кордону, 42% — з безпосередньою загрозою благополуччю дитини, 13% — із самостійним зверненням дітей по допомогу.
У Польщі на кінець 2024 року в системі прийомного виховання перебували 77,3 тис. дітей, з них 59,8 тис. — у сімейних формах догляду, 17,5 тис. — в інституційній системі. В Італії на кінець 2023 року 42 тис. дітей перебували в альтернативному догляді: 15,992 тис. – у foster care, 26,01 тис. – у residential care. У Швеції, за даними Socialstyrelsen, у 2020 році 3,486 дітей були розміщені в примусовому догляді згідно із законом LVU.
Ці цифри не можна безпосередньо порівнювати між собою як «вилучених дітей», тому що країни використовують різні категорії: тимчасове вилучення, прийомна сім’я, інституційний догляд, терміновий захист, добровільне розміщення, примусове розміщення, догляд за неповнолітніми без супроводу. Проте вони показують масштаб роботи європейських систем захисту дітей.
Окремої загальноєвропейської статистики про те, скільки дітей вилучають саме у сімей «за походженням» батьків, у відкритому порівнянному вигляді немає. Деякі країни публікують дані за громадянством, міграційним статусом, етнічною приналежністю або щодо дітей без супроводу, але ці показники різняться за методологією і часто не дозволяють відокремити сімейні випадки від міграційних та опікунських.
Для українців найбільш конкретна відкрита статистика — дані офісу омбудсмена України щодо 255 дітей, вилучених за кордоном на кінець 2023 року. Більш свіжі порівнянні дані по всіх країнах ЄС у відкритому доступі поки що обмежені.
Юристи та правозахисники радять українським батькам за кордоном уважно вивчати правила країни проживання, не ігнорувати звернення школи, лікарів та соцслужб, зберігати документи про законне представництво дитини, мати переклади рішень про опіку чи усиновлення, своєчасно звертатися до консульства України та не намагатися самостійно «вирішувати» конфлікт з органами захисту дітей без юридичної допомоги.
Якщо соцслужби починають перевірку, важливо співпрацювати, давати пояснення, надавати документи, залучати перекладача та фіксувати всі комунікації письмово. У більшості країн мета первинного втручання — не автоматичне вилучення дитини, а оцінка ризиків і пошук рішення, яке вважатиметься безпечним для дитини.
