7 липня Паризький апеляційний суд пом’якшив покарання лідерці французького «Національного об’єднання» Марін Ле Пен у справі про нецільове використання коштів Європарламенту, що фактично відкриває їй можливість взяти участь у президентських виборах у Франції в 2027 році.
Суд підтвердив обвинувальний вирок у справі про нецільове використання коштів ЄС, однак скоротив заборону на обіймання виборних посад з п’яти років до 45 місяців, з яких 30 місяців — умовно. Решта 15 місяців уже вважаються відбутими, тому Ле Пен знову отримує право балотуватися.
При цьому суд призначив їй три роки позбавлення волі, з яких два роки — умовно, а один рік має відбуватися під домашнім наглядом з електронним браслетом. Також, за даними Le Monde, їй призначено штраф у розмірі 100 тис. євро.
Після рішення суду Ле Пен заявила, що братиме участь у президентських виборах 2027 року й оскаржуватиме вирок у французькому Касаційному суді. За даними Reuters та AP, касаційна скарга може призупинити виконання частини покарання, пов’язаної з електронним моніторингом, що дозволить їй вести виборчу кампанію без негайних обмежень такого роду.
Справа пов’язана з використанням коштів Європейського парламенту у 2004–2016 роках. Слідство стверджувало, що гроші, призначені для оплати роботи помічників депутатів Європарламенту, використовувалися для фінансування співробітників партії у Франції. Ле Пен свою провину заперечує і називає справу політично вмотивованою.
Початковий вирок, винесений у березні 2025 року, ставив під загрозу її участь у президентській кампанії, оскільки п’ятирічна заборона на обіймання виборних посад фактично виключала її з перегонів. У «Національному об’єднанні» на цей випадок розглядали можливість висунення Жордана Барделла, однак після рішення апеляційного суду основною кандидаткою знову залишається Ле Пен.
Президентські вибори у Франції мають відбутися у 2027 році. Чинний президент Емманюель Макрон не зможе балотуватися на новий термін, тому кампанія вже розглядається як одна з найбільш відкритих за останні роки. Участь Ле Пен зберігає за «Національним об’єднанням» статус одного з ключових гравців майбутніх перегонів.
У секції «Середньо-та довгостроковий ринок» УЕБ тривала торгівля ресурсами липня, серпня та листопада 2026 року. Загалом позиції на продаж чи купівлю природного газу формували 8 компаній: Укрнафта, ГПК Нафтогаз Трейдинг, Концерн «МТМ», Оператор ГТС України, Укрзалізниця тощо. Загалом у секції продано 11530 тис. куб. м природного газу – ресурсу липня 2026 року в ГТС і ПСГ.
На короткостроковому ринку природного газу УЕБ учасники формували заявки на внутрішньодобовому ринку та ринку «на добу наперед». Загалом було укладено 86 угод загальним обсягом 1622 тис. куб. м.
Минулого тижня європейський ринок знову почав закладати премію за ризик, хоча і без повернення до червневих піків. Газовий контракт М+1 ненадовго досяг найвищого рівня з моменту підписання меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном, причому контракти Winter 26 and Summer 27 йшли за аналогічною траєкторією. Морський трафік через Ормузьку протоку, хоча й дещо покращився, але залишається значно нижчим за довоєнний рівень: за шість місяців до війни протокою щомісяця проходило в середньому трохи менш як 90 танкерів. Після ударів минулих вихідних транзит СПГ був близьким до нуля. Одним з найбільш уважно відстежуваних фундаментальних факторів залишається зберігання газу в Європі. Поточний рівень заповнення сховищ на 2 липня становив 49,2%, порівняно із середнім п’ятирічним показником приблизно 62%.
Імпорт природного газу з європейського напрямку знаходився на рівні 0,8-1,6 млн куб. м на добу.
Як повідомляє Relocation, уряд Естонії схвалив законопроект, який забороняє придбання нерухомості громадянам Росії та Білорусі, які не мають у країні статусу довгострокового резидента або права на постійне проживання. Якщо документ ухвалить парламент (Рійгікогу), нові правила набудуть чинності з 1 січня 2027 року.
Заборона діятиме на всій території Естонії й стосуватиметься не лише фізичних осіб, а й компаній із Росії та Білорусі, а також юридичних осіб з інших країн, якщо їхній кінцевий бенефіціар підпадає під обмеження. Під заборону потраплять квартири, земельні ділянки, право на забудову та частки в об’єктах нерухомості.
Таллінн пояснює цю ініціативу питаннями національної безпеки. Мета законопроекту — знизити ризики використання нерухомості для розвідувальної діяльності, підготовки диверсій, впливу або створення опорних пунктів поблизу стратегічних об’єктів. Міністр внутрішніх справ Ігор Таро заявив, що заборона має діяти не лише «на папері» і не дозволяти обходити обмеження через фірми в Естонії чи інших країнах ЄС.
При цьому закон не матиме зворотної сили. Росіяни та білоруси, які вже володіють нерухомістю в Естонії, збережуть право власності. Оренда житла та комерційних приміщень також залишатиметься дозволеною. В окремих випадках уряд зможе видати спеціальний дозвіл на купівлю, якщо угода не суперечить цілям закону.
За даними МВС Естонії станом на 9 січня 2026 року в країні перебувало 7 797 громадян Росії та 1 476 громадян Білорусі з тимчасовими дозволами на проживання — загалом 9 273 особи. Саме ця група, якщо вона не має статусу довгострокового мешканця або постійного права проживання, може безпосередньо потрапити під заборону. При цьому 70 237 громадян Росії та 1 190 громадян Білорусі мали довгострокові дозволи на проживання і мають бути виключені з-під дії обмежень.
Є й інший аспект — вже існуючі власники. За даними на квітень 2025 року, серед власників нерухомості в Естонії було 36 952 громадянина Росії та 896 громадян Білорусі. Але їхня нинішня власність не буде вилучатися, тому мова йде насамперед про заборону нових угод.
Українські енергетики спільно з європейськими партнерами вже оглянули вісім виведених з експлуатації теплоелектроцентралей у Латвії, Литві, Словаччині, Австрії, Хорватії та Нідерландах з метою можливої поставки вивільненого обладнання в Україну, повідомив перший віце-прем’єр-міністр з питань енергетики України Денис Шмигаль.
За його словами, обладнання з європейських енергооб’єктів уже використовується для зміцнення стійкості української енергосистеми. Міністерство енергетики здійснило 199 відвантажень обладнання, яке працює на енергетичних об’єктах у Вінницькій, Київській, Івано-Франківській, Миколаївській, Харківській, Чернігівській, Хмельницькій, Рівненській, Дніпропетровській та інших областях.
Найбільший внесок у цей процес зробила Литва. Через литовську енергокомпанію AB Ignitis Gamyba Україна отримала 152 партії обладнання. Ще 41 партія була доставлена в Україну завдяки співпраці з Ігналінською АЕС.
Підтримку Україні також надає Німеччина. Завдяки RWE Power AG у рамках першого етапу співпраці було доставлено шість партій обладнання для компаній із центральних і західних областей України, Києва та Харкова.
Окремий напрямок зараз пов’язаний з Латвією. За словами Шмигаля, Україна веде активну роботу з переміщення обладнання з Ризької ТЕЦ-2.
«Об’єкти, що становлять інтерес для українських компаній, вже визначені. Також визначено суму та джерело коштів, необхідних для демонтажу відповідного обладнання», — повідомив перший віцепрем’єр.
Для України постачання обладнання з європейських ТЕЦ має критичне значення на тлі триваючих атак РФ на енергетичну інфраструктуру. Йдеться не лише про заміну пошкоджених вузлів, а й про створення додаткового резерву для опалювального сезону, відновлення генерації, розподільних потужностей та підвищення стійкості регіональних енергосистем.
Практика передачі обладнання з виведених з експлуатації європейських станцій дозволяє швидше задовольняти частину потреб української енергетики, оскільки багато компонентів вже фізично доступні й можуть бути адаптовані для українських об’єктів. Водночас такі поставки вимагають технічного обстеження, демонтажу, логістики, фінансування та узгодження між українськими компаніями, європейськими операторами та державними структурами.
Україна після початку повномасштабної війни регулярно отримує енергетичне обладнання від країн ЄС, міжнародних організацій та приватних компаній. Воно використовується для ремонту пошкоджених електростанцій, підстанцій, теплових об’єктів, мереж та об’єктів критичної інфраструктури.
В Іспанії понад 609 тис. мігрантів без легального статусу отримали тимчасові дозволи на роботу в рамках програми екстреної легалізації. Про це повідомили іспанські власті. Перші офіційні підсумки програми уряд Іспанії підбив 2 липня.
Загалом до кінцевого терміну 30 червня заявки на легалізацію подали близько 1,17 млн осіб. Це більш ніж удвічі перевищило початкові очікування влади, яка розраховувала приблизно на 500 тис. заявників. За даними Reuters, 609 737 осіб уже отримали тимчасові дозволи на роботу, що дозволяє їм виходити в офіційний сектор економіки, поки їхні основні заяви перебувають на розгляді.
Програма діяла з 16 квітня по 30 червня 2026 року. Вона поширювалася на мігрантів без документів, які могли підтвердити проживання в Іспанії не менше п’яти місяців до кінця 2025 року та не мали судимості. Учасникам надається річний поновлюваний дозвіл на проживання, а на період розгляду заяви — тимчасове право на роботу.
Станом на кінець червня близько 160 тис. осіб із числа тих, хто отримав тимчасові дозволи, вже знайшли офіційну роботу. Іспанська влада окремо співпрацює з компаніями у будівництві, туризмі, транспорті та сфері догляду, щоб допомогти легалізованим мігрантам перейти з тіньової зайнятості на офіційний ринок праці.
Повністю позитивні рішення поки що отримали близько 11 тис. осіб. Решта справ продовжують розглядатися: після закриття прийому заяв у уряду є кілька місяців на опрацювання основної частини звернень. За даними El País, справи, які вже прийняті до розгляду, надають заявникам тимчасове право на проживання та роботу.
Більшість заявників — вихідці з Латинської Америки. Euronews із посиланням на дані Міністерства інтеграції, соціального забезпечення та міграції Іспанії повідомляє, що близько 67 % заявок надійшли від громадян країн Центральної та Південної Америки. Лідирує Колумбія, за нею йдуть Марокко, Венесуела, Перу та Гондурас.
Для Іспанії ця програма має не лише гуманітарне, а й економічне значення. Країна стикається з дефіцитом робочої сили в туризмі, будівництві, сфері догляду, транспорті та сільському господарстві. Легалізація дозволяє вивести частину працівників із «сірої» зони, розширити базу соціальних внесків та зменшити залежність бізнесу від неформальної зайнятості.
Водночас програма залишається політично суперечливою. Уряд Педро Санчеса представляє її як інструмент інтеграції людей, які вже проживають у країні, та відповідь на потреби ринку праці. Опозиційні партії критикують амністію, побоюючись зростання навантаження на державні та муніципальні служби. Судові суперечки навколо окремих аспектів процедури також тривають, але процес легалізації не було зупинено.
Українців ця програма в основному не стосується, оскільки більшість громадян України, які прибули до Іспанії після початку війни, перебувають не в нелегальному статусі, а під режимом тимчасового захисту ЄС. За даними іспанського Міністерства інтеграції, соціального захисту та міграції, станом на 31 березня 2026 року в Іспанії перебувало 345 995 громадян України з чинними документами на проживання, включаючи тимчасовий захист та інші дозволи; ці дані було опубліковано 30 квітня 2026 року. Такий статус уже надає право на проживання та роботу, тому іспанська амністія для нелегальних мігрантів орієнтована насамперед на інші групи іноземців без документів. Теоретично вона може бути актуальною лише для окремих українців, які з якихось причин не мають тимчасового захисту чи іншого законного статусу та відповідають умовам програми. Єврокомісія 26 червня 2026 року запропонувала продовжити тимчасовий захист для людей, які втекли з України, ще на рік — до 4 березня 2028 року.
