Ключові тези першого дня обговорення доступні в новині АПУ. Про що експерти спілкувалися протягом другого дня – ділимося у цьому матеріалі.
13 червня Форуму відкрили Микола Стеценко, Президент Асоціації правників України, та Григорій Овчаренко, директор з управління локальними активами Інвестиційної групи ICU.
Микола наголосив, що попри виклики війни, Україна залишається країною можливостей для інвесторів. Основним завданням Форуму є активізація міжнародної співпраці, обговорення стратегічних напрямів розвитку, цифровізації, регуляторних змін та євроінтеграції. Він підкреслив важливість створення сприятливого бізнес-клімату та впровадження найкращих західних бізнес-практик для розбудови сильної та економічно динамічної України.
В свою чергу Григорій Овчаренко наголосив: «Ми працюємо з інвесторами і локальними, і іноземними, і те, що ми чуємо від них, що вони потребують – це саме те, що присутні тут мають вирішити.
Усі хочуть одного за будь-яких умов – передбачуваності. Це складно, але ми маємо це зробити. Усі хочуть верховенства права. Немає того, хто цього не хоче, і ми про це багато говоримо. Усі хочуть простих, зрозумілих правил. Не тільки іноземці, а й ми, локальний бізнес. І тільки ми можемо це зробити. І всі хочуть мати надійних партнерів».
Також пан Григорій підмітив, що 12 червня (вчора) був день фондового ринку. І найбільшим активом того бізнесу, в якому ми усі працюємо, який працює під час війни, у цих складних умовах є люди. Люди – то ми, усі присутні тут. І лише від нас залежить, що буде завтра.
Євроінтеграція України: що це означає для бізнесу?
Першу сесію другого дня Форуму модерував Сергій Бенедисюк, партнер, керівник практики корпоративного права, M&A та антимонопольного права Юридичної групи LCF. У своєму вступному слові він наголосив, що стабільний інвестиційний клімат і чіткі правила гри є основою економічної стійкості України — як під час війни, так і в період післявоєнного відновлення.
Учасники сесії обговорили нові можливості й виклики, що виникають у зв’язку з розробкою законодавства про інвестиційні фонди, інвестиційні рахунки та запровадження накопичувальної пенсійної системи в контексті євроінтеграції. Також ішлося про вимоги до бізнесу у світлі Ukraine Facility Plan та дорожньої карти з верховенства права, а окрему увагу було приділено трансформації ринку праці — зокрема, ролі роботодавців, новому Класифікатору професій та гармонізації з міжнародними стандартами ISCO й ESCO.
Максим Лібанов, член Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку наголосив на важливості євроінтеграційних реформ для приєднання України до внутрішнього ринку ЄС. Він звернув увагу на очікуване відкриття переговорів із Євросоюзом у межах першого та другого кластерів acquis communautaire, які охоплюють питання верховенства права, функціонування демократичних інституцій, а також економічну інтеграцію — зокрема свободу руху капіталу, товарів і послуг. За словами експерта, ключовим економічним здобутком від вступу до ЄС стане повноцінний доступ до внутрішнього ринку Союзу без тарифних і нетарифних обмежень. Для цього Україна має продемонструвати, що її регулювання у сфері корпоративного управління, діяльності інвестиційних і пенсійних фондів є еквівалентним європейському.
На необхідності переходу від теорії до практики у впровадженні реформ акцентував Григорій Овчаренко, директор з управління локальними активами Інвестиційної групи ICU. За його словами, Україна не має часу й мусить подолати відставання у розвитку власного ринку капіталу. Він зауважив, що чинне законодавство майже на 90% відповідає вимогам ЄС, однак відсутність ефективного внутрішнього ринку та обмеження на рух капіталу залишаються ключовими бар’єрами для інвесторів. Спікер також звернув увагу на те, що за 20 років так і не вдалося ухвалити жодного з понад 20 законопроєктів щодо інвестиційних рахунків і пенсійної системи — через прагнення створити ідеальний документ, що, на його думку, лише стримує реальні зміни.
Заступниця бізнес-омбудсмена Тетяна Коротка, звернула увагу на ширший контекст євроінтеграції — не лише як процесу адаптації законодавства, а як комплексного зрушення у філософії ведення бізнесу. Вона наголосила, що рух до ЄС — це водночас рух капіталу, товарів, послуг, робочої сили та регуляторних стандартів. В умовах відсутності повноцінного ринку капіталів, слабкого розвитку пенсійної системи та нестачі низькоризикових інвестиційних продуктів українському бізнесу доводиться виживати, водночас готуючись до нових вимог, що диктуються доступом до європейських ринків.
Пані Тетяна акцентувала, що інтеграція до внутрішнього ринку ЄС вимагає від компаній відповідності принципам комплаєнсу, прозорого корпоративного управління та ESG-стандартів. Ідеться не лише про регуляторні вимоги, а й про вартість капіталу: той, хто дотримується цих параметрів, матиме доступ до дешевших ресурсів. Водночас непрозорість, невизначеність структури власності та відсутність внутрішніх процесів управління знижують інвестиційну привабливість компаній і ускладнюють їх захист навіть у випадках необґрунтованого тиску з боку держави.
У виступі пролунала ідея про необхідність переосмислення стратегії взаємодії з державою — не лише як реакції на вже наявні проблеми, а як системного, проактивного підходу, що дозволяє будувати бізнес, здатний інтегруватися у європейський економічний простір.
Під час свого виступу керівниця компоненту з питань виконання судових рішень і захисту права власності Проєкту ЄС «Право-Justice» Ірина Жаронкіна звернула увагу на взаємозв’язок між ефективною системою правосуддя та економічним розвитком, зокрема здатністю України залучати інвестиції. Вона наголосила, що доступ до правосуддя є важливою передумовою довіри як для українського бізнесу, так і для міжнародних партнерів.
Пані Ірина розповіла про Ukraine Facility Plan — базовий інструмент у відносинах між Україною та ЄС, що передбачає фінансування у розмірі 50 мільярдів євро на 2024–2027 роки. За її словами, план спрямований на підтримку макрофінансової стабільності, відбудову та підготовку України до вступу в Європейський Союз. У межах цього інструменту визначені ключові сектори для інвестування, зокрема енергетика, інфраструктура, сільське господарство, ІТ та критично-сировинна промисловість.
Спікерка окреслила зміст інвестиційного фонду (Pillar II), який, за її словами, може використовуватися українськими та іноземними компаніями, за умови дотримання низки вимог: прозора структура власності, відповідність ESG-параметрам, відкритість інформації про бенефіціарів та наявність досвіду роботи з міжнародними інвесторами. Окремо вона відзначила, що технічна підтримка (Pillar III) спрямована на державні органи і використовується для адаптації законодавства та підтримки євроінтеграційного процесу.
Також Ірина Жаронкіна звернула увагу на реформу корпоративного управління, яка, за її словами, є важливою складовою підготовки до економічної інтеграції з ЄС. Вона відзначила запровадження корпоратизації державних підприємств, ухвалення політики державної власності, активізацію процесів приватизації та підготовку до ліквідації неефективних ДП. Як підкреслила спікерка, очищення державного сектору від зайвих активів дозволяє врегулювати питання заборгованості, покращити відносини з контрагентами та визначити перелік стратегічних підприємств, які мають залишитися у державній власності.
Заступник Голови комітету сталого розвитку Федерації роботодавців України Андрій Поддимай наголосив, що українські компанії вже інвестують мільярди гривень у розвиток людського капіталу — зокрема, створюючи власні освітні центри для підготовки фахівців під конкретні виробничі потреби. На його думку, відсутність достатньої кількості кваліфікованих працівників є серйозною перепоною як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвестицій.
Спікер також звернув увагу на застарілий Класифікатор професій, який ускладнює розуміння структури ринку праці. Він повідомив про ухвалення нового законодавства, що передбачає створення єдиного реєстру кваліфікацій та гармонізацію з міжнародними стандартами ISCO та ESCO. Цей інструмент має стати цифровим орієнтиром як для роботодавців, так і для громадян — із доступом до інформації про професії, зарплати, можливості навчання та працевлаштування.
Окремо пан Андрій підкреслив важливість реформи професійної освіти, зокрема запровадження короткострокових програм підготовки й участі роботодавців у стратегічному управлінні освітніми закладами. На його переконання, саме така співпраця дозволить швидко реагувати на потреби ринку праці та підвищити привабливість України для інвесторів.
Інвестиційні ризики та інструменти їх подолання: головні акценти
Під час другої сесії учасники глибоко занурилися в тему ризиків, які сьогодні супроводжують інвестиційну діяльність в Україні. Від глобальних викликів до локальних бар’єрів – під модеруванням Сергія Погребного, партнера Sayenko Kharenko, експерти окреслили ключові загрози, з якими стикається як український, так і міжнародний бізнес.
Війна як головний інвестиційний ризик
Усі учасники дискусії наголосили: війна – це головний і багатогранний ризик, що паралізує інвестиційну активність. Як зауважив Андрій Носок, керуючий директор Dragon Capital, голова напряму прямих інвестицій, військовий ризик охоплює не лише фізичну втрату активів, а й мобілізацію персоналу, депопуляцію країни та головне — відсутність прогнозованості, що критично для іноземних інвесторів. Ольга Батова, генеральна директорка інвестиційної компанії EFI Group, підкреслила, що навіть віддалені регіони не сприймаються міжнародними партнерами як безпечні, попри реальну віддаленість від фронту.
Кадровий голод і мобілізація
Другим критичним викликом, за словами спікерів, є гострий дефіцит кваліфікованих кадрів. Сергій Погребной яскраво проілюстрував ситуацію: на одну вакансію сьогодні — жодної анкети, тоді як раніше було понад сотню. Ірина Логвиновська, радниця SK Security, акцентувала на відтоку кадрів за кордон, втраті людей через мобілізацію та фізичну втрату під час обстрілів.
Політична та інституційна нестабільність
Ігор Кабузенко, керівний партнер Ward Howell Ukraine, виокремив політичну нестабільність як ризик, який може проявитися після завершення війни. Він також звернув увагу на інституційну слабкість держави: відсутність кластерного підходу, нездатність вибудовувати цілісну економічну політику на підтримку ключових індустрій, як це роблять розвинені економіки.
Кіберзагрози, шахрайство, корупція
Серед інших системних викликів Ірина Логвиновська назвала кібератаки, зокрема російські, що не лише створюють фінансові втрати, а й паралізують діяльність критичної інфраструктури. Також актуальними залишаються шахрайство та внутрішня й зовнішня корупція, що ускладнює захист прав інвесторів та бізнесу.
Позитивні сигнали та стратегія адаптації
Попри складнощі, Андрій Носок відзначив, що український ринок поступово адаптується: локальні бізнеси реінвестують у розвиток, зростає кількість угод, а інвестори проявляють зацікавленість, особливо у прямі інвестиції через нові фонди. Цей оптимізм підкріплюється макроекономічною стабільністю та валютним регулюванням, що утримує капітал в Україні.
Також спікери обговорили питання повернення українців, які виїхали за кордон у зв’язку з повномасштабним вторгнення рф в Україну, пошуку нових кадрів і поділилися власним досвідом залучення колег у команди.
Видобування природних ресурсів: перспективи, виклики та стратегічні кроки
Модератор третьої сесії Інвестиційного форуму Максим Максименко, партнер AVELLUM і голова практики нерухомості та інфраструктури, відкрив дискусію із закликом синхронізувати розуміння ключових питань, що стосуються надрокористування, та сформулював чотири головні напрями обговорення: угоду про надра між Україною та США, перспективи видобутку критичних мінералів, проблему «сплячих» ліцензій і державну програму розвитку мінерально-сировинної бази.
Розмова розпочалася з інтерактивного опитування учасників щодо їхніх очікувань від згаданої угоди. Результати виявили значний скепсис: 54% респондентів вважають угоду декларативною і такою, що не матиме практичного втілення; по 23% — сприймають її або як потенційний рушій економічного зростання, або як загрозу економічному суверенітету.
Модератор нагадав, що деталі угоди залишаються недоступними через гриф «комерційна» та «державна таємниця», тому запропонував говорити про наявну нормативну базу, бачення реформ і стратегічні орієнтири, які можна враховувати вже сьогодні.
Участь в обговоренні взяли:
- Микола Колісник, заступник Міністра енергетики України;
- Єгор Перелигін, заступник Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України;
- Юлія Боржемська, менеджерка з регуляторної політики ДТЕК Нафтогаз (онлайн);
- Юлія Лушпієнко, керівниця юридичного відділу BGV Group Management.
Під час свого виступу Єгор Перелигін наголосив, що держава вже виконала основну частину необхідної законотворчої роботи для реалізації Мінеральної угоди між Україною та США: «Усі необхідні законодавчі зміни, які мали пройти через Верховну Раду, вже ухвалені. Подальша реалізація угоди переходить у площину підзаконної та регуляторної роботи — наказів, інструкцій, процедур внутрішнього рівня», — зауважив спікер.
Пан Єгор підкреслив, що сама угода не є виключно документом про мінеральні ресурси. Її слід розглядати як гнучкий інструмент («фреймворк»), який відкриває низку можливостей для залучення інвестицій у різні напрями: від видобування й переробки до інфраструктури та фінансових механізмів.
«Йдеться про створення інвестиційного фонду, який може сприяти розвитку не лише проєктів з видобутку, а й переробки, інфраструктурних ініціатив, а також фінансових інструментів, необхідних для укладання офтейк-контрактів», — підсумував Єгор Перелигін.
Юлія Боржемська, менеджерка з регуляторної політики ДТЕК Нафтогаз, озвучила позицію бізнесу щодо реалізації Мінеральної угоди: «На нашу думку, ця угода дійсно матиме позитивний вплив на економіку України та розвиток ринку, адже вона створює впевненість для іноземних інвесторів у стабільності та захищеності їхньої діяльності в Україні», — зазначила експертка.
Серед головних очікувань бізнесу від держави вона назвала:
- можливість репатріації дивідендів;
- валютну лібералізацію;
- спрощення експорту продукції;
- доступ до міжнародних судових механізмів;
- дотримання міжнародних стандартів оцінки запасів і договірної практики.
«Для українських інвесторів також важливим є запровадження стимулюючої ренти для видобутку з виснажених, газощільних та низькодебітних родовищ, а також спрощення доступу до землі», — підкреслила Юлія Боржемська.
Щодо механізмів взаємодії з новим інвестиційним фондом, що створюється в межах угоди, експертка зауважила: «Ключем до залучення інвесторів буде відкритість — доступність інформації про активи, умови інвестування, строки повернення коштів і можливості продажу продукції. Ця інформація має бути публічною і розміщуватись на онлайн-платформах».
За її словами, це дасть змогу залучити пропозиції з відкритого ринку, створити реальні конкурентні умови і визначити справжню ринкову вартість активів та інвестицій.
Оцінюючи потенціал Мінеральної угоди для залучення американських компаній, Єгор Перелигін, заступник Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України, підкреслив її стратегічне значення для кількох категорій потенційних інвесторів — від споживачів до видобувників і переробників.
На думку спікера, угода створює прозорі умови для офтейк-контрактів, що надзвичайно важливо для американських кінцевих споживачів продукції, зокрема критичних мінералів. Водночас вона відкриває двері для приходу на український ринок операторів видобувного сектору.
«Середня вартість капіталу в Україні наразі надзвичайно висока. Тому поява інструментів фінансування, які передбачає угода — у тому числі через підтримку з боку DFC (Міжнародної фінансової корпорації розвитку США) — є критично важливою для розвитку довгострокових проєктів у сфері видобування», — зазначив Перелигін.
Ще один перспективний напрям — участь американських або транснаціональних компаній у розвитку переробної інфраструктури (мідстриму), яка сьогодні є слабким місцем у ланцюгу поставок на європейському ринку.
«Для таких компаній це шанс інтегруватися у видобувний сектор, оптимізувати логістику та маржинальність. Це відкриває реальні можливості не лише для видобутку, а й для побудови повного ланцюга доданої вартості в Україні», — додав заступник міністра.
Під час дискусії Микола Колісник, заступник Міністра енергетики України, наголосив: реалізація Мінеральної угоди не передбачає зменшення бюджетних надходжень, навіть у короткостроковій перспективі. Адже вона стосується винятково нових або бездіяльних ділянок надр, які не розробляються промислово.
«Це не про втрати — це про нові можливості. Угода фокусується на критичних мінералах, які в Україні практично не видобуваються. Проблема не лише у фінансуванні, а й у відсутності відповідних технологій. А угода відкриває шлях до американських технологій і торговельних каналів, що є критичним для створення ланцюга доданої вартості», — підкреслив він.
Спікер звернув увагу, що доступ до найбільших світових трейдерів, таких як Trafigura, Mercuria та інші, а також можливість постачати перероблену продукцію на глобальні ринки дасть Україні шанс утвердитися у міжнародному ланцюзі поставок.
«Ми маємо усвідомлювати, що іноземні інвестори не працюють без достовірної геологічної інформації. Тому початковий етап реалізації угоди сприятиме активній дорозвідці наявних родовищ. Це, у свою чергу, стане основою для перетворення ресурсного потенціалу на реальні бюджетні надходження у середньостроковій перспективі», — зауважив пан Микола.
У фокусі уваги також опинились прозорі механізми доступу до надр. За словами заступника міністра, угода не змінює принципів ринку — інвестори й далі зможуть брати участь у відкритих конкурсах на отримання спецдозволів, проте тепер із додатковими комерційними гарантіями з боку фонду.
«Механізм першої комерційної пропозиції — це не юридичне зобов’язання, але дуже важливий сигнал для бізнесу. Це забезпечує впевненість, що продукція знайде покупця на вигідних умовах. Якщо ми зможемо залучити великі торгові доми напряму — це вже буде стратегічне досягнення», — підсумував експерт.
Відповідаючи на запитання про ключові виклики, що стоять перед інвесторами у сфері видобутку критичних мінералів, Юлія Лушпієнко, керівниця юридичного відділу BGV Group Management, окреслила поточну ситуацію, спираючись зокрема на результати останнього опитування Європейської Бізнес Асоціації. За її словами, у 2024 році індекс інвестиційної привабливості України, за оцінками CEO провідних світових компаній, становив лише 2,49 з 5 можливих балів.
«Це сигнал про те, що міжнародний бізнес не до кінця розуміє потенціал України в умовах війни та геополітичної нестабільності. Тож нам потрібно терміново вживати дій, щоб змінити ситуацію і стимулювати економічний розвиток», — наголосила спікерка.
Серед головних бар’єрів для інвестицій у видобувні проєкти вона назвала брак доступу до довготривалого і дешевого капіталу, а також нестачу якісно підготовлених проєктів, які могли б отримати фінансування від міжнародних фінансових інституцій.
«Видобування корисних копалин — це складні, довгострокові проєкти, що потребують 8–15 років реалізації. І саме тому важливість доступу до фінансування є критичною», — зазначила пані Юлія.
Окремо вона акцентувала на проблемі подвійного регулювання — водночас за українськими й міжнародними стандартами, що подвоює часові й бюджетні витрати. Також важливою умовою для залучення інвесторів є дотримання ESG-процедур (екологічних, соціальних і управлінських критеріїв), без яких рухатися у напрямі європейської інтеграції просто неможливо.
«Ми вже інтегруємося в Європу, і ESG-оцінка — це нова реальність для інвестпроєктів. Без неї — ніяк», — підсумувала спікерка.
Інвестиції для перемоги: як приватні інвестиції змінюють українську оборонну індустрію
Четверта сесія Форуму була присвячена темі, що набуває особливої актуальності в умовах повномасштабної війни — приватним інвестиціям в оборонну промисловість.
Михайло Лукашенко, партнер AEQUO та керівник індустріальної групи оборони, безпеки та аерокосмічної промисловості, відкриваючи панель, підкреслив важливість зосередження саме на прикладних аспектах інвестування в український defense tech.
«У 2025 році говорити про інвестиції в Україну без акценту на оборонну індустрію — вже неможливо. Тому сьогодні зібрали команду експертів, які щоденно працюють у цій сфері, і сфокусуємось на практиці: як правильно інвестувати, які помилки уникати, як оцінювати компанії та формувати стратегії виходу з проєктів», — зазначив модератор.
Також співмодератором обговорення інвестицій в українську оборонну індустрію виступив Денис Гурак, співзасновник інвестиційної групи MITS Capital, яка спеціалізується на підтримці оборонних стартапів на всіх етапах їх розвитку.
«Ми інвестуємо на всіх рівнях — від ідеї до зрілої компанії, включаючи Pre-seed, Seed та Growth Capital. Наша амбіція — побудувати повноцінний інвестбанк для оборонки в Україні, аби кожна компанія мала доступ до капіталу й експертизи у критичний момент», — поділився пан Денис.
Як інвестор визначає, у які оборонні стартапи варто вкладати кошти? Які критерії найважливіші — технологія, команда, унікальність рішення? Так звучало перше питання до Дебори Фейрламб, партнерки-засновниці венчурного фонду Green Flag Ventures.
Розпочавши з представлення, пані Дебора розповіла, що понад десять років живе та працює в Україні, а її фонд обсягом 20 мільйонів доларів, зареєстрований у США, спеціалізується на інвестиціях у так звані dual-use defense tech — технології подвійного призначення.
«Насправді наш підхід не надто відрізняється від стандартного венчурного аналізу, — пояснила вона. — Ми шукаємо унікальний продукт, який відповідає реальній потребі. Але не менш важливо — це команда. Ми інвестуємо не просто в продукт, а в людей, які здатні масштабувати рішення, вивести його на ринок і будувати компанію в довгостроковій перспективі».
За словами спікерки, саме потенціал розвитку та спроможність адаптації команди є вирішальними чинниками при ухваленні інвестиційного рішення.
Під час сесії особливу увагу приділили інвестиційній привабливості різних сегментів оборонної індустрії. Артем Мороз, заступник керівника з партнерств платформи Brave1, розповів, що екосистема вже об’єднує понад 1500 компаній і профінансувала понад 3600 проєктів на суму 2,2 млрд грн. За його словами, підтримка бізнесу через гранти дозволила сформувати нову хвилю технологічного підприємництва в сфері оборони.
Серед актуальних ініціатив — запуск у квітні цифрової платформи, що дозволяє військовим напряму замовляти перевірені розробки без тривалих процедур. Спікер акцентував: сьогодні ключовий виклик — не просто створення нових рішень, а масове впровадження інновацій на фронті. Brave1 вже підтримує розробки дронів-перехоплювачів, лазерної та мікрохвильової зброї, роботизованих систем і дронів-роїв.
Окремо він виокремив успіхи в морському напрямі: дрони Magura та Sea Baby трансформуються з одноразових ударних засобів у повноцінні бойові платформи, здатні виконувати розвідку та прикривати повітряний простір. Тепер ми можемо контролюємо не лише море, а й небо над ним.
Про складнощі запуску технологічного проєкту в оборонній сфері, вибір стратегічного фокусу та ризики для інвесторів розповів Євген Жебко, співзасновник компанії TELETACTICA — українського розробника систем зв’язку для дронів. За його словами, команда почала готуватись до повномасштабного вторгнення ще у 2021 році — задовго до офіційної реєстрації компанії — реагуючи на сигнали від військових і розуміючи потребу в технологічному посиленні.
TELETACTICA спеціалізується на створенні стійких до засобів радіоелектронної боротьби систем передачі даних — одного з ключових компонентів ефективного використання БПЛА. «Ми будуємо не просто продукт, а інфраструктурне рішення, яке має стати частиною стійкої цифрової екосистеми оборони», — наголосив пан Євген, відзначивши важливість підтримки з боку платформи Brave1.
Спікер також звернув увагу на нові вимоги до стартапів з боку інвесторів: нині, за його словами, мало мати ідею — потрібно демонструвати підтверджений попит, зрозумілу бізнес-модель і реальні контракти. Для компаній, що працюють у сфері компонентних рішень, а не кінцевих продуктів, критично важливо доводити свою коротко- і довгострокову цінність. «Вартість» залучення одного клієнта може сягати 50 тисяч доларів — саме такі інвестиції необхідні для якісної інтеграції технологій у систему оборони.
Дебора Фейрламб поділилася баченням щодо формування нового ринку оборонних технологій в Україні. На її думку, навіть після завершення війни загроза з боку Росії залишатиметься, а отже — збережеться й потреба в інноваційних рішеннях у сфері безпеки. Саме тому Україна продовжить розвивати власну екосистему defense tech, і цей розвиток не буде обмежений лише національними рамками. Зараз, завдяки консолідації зусиль, зокрема через платформу Brave1, формується цілісний ринок, якого ще два роки тому практично не існувало. За словами експертки, такі країни як балтійські держави та країни Північної Європи вже уважно стежать за українськими технологіями і можуть стати першими їхніми покупцями.
Щодо оцінки вартості компаній, спікерка зауважила, що в умовах відсутності усталеного ринку цей процес є складним і вимагає креативного підходу. Водночас у світі вже є приклади успішних оборонних стартапів — Anduril, Palantir, Shield AI — які досягли мільярдної капіталізації. Це доводить, що потенціал зростання для українських компаній, які зможуть масштабувати свої продукти на глобальному рівні, є реальним і високим.
Енергетика та інфраструктурні проєкти
Модератор п’ятої сесії, Олексій Фелів, керуючий партнер INTEGRITES, розпочав дискусію, наголосивши на практичному фокусі зустрічі. За його словами, сесія присвячена енергетиці не як сфері виключно національної безпеки, а насамперед — як об’єкту для інвестицій.
Під час виступу Олексій Брехт, т.в.о. голови правління НЕК «Укренерго», детально розповів про запуск і результати спеціальних аукціонів з розподілу зобов’язань офтейку для балансуючих потужностей. За його словами, така ініціатива стала відповіддю на значний дефіцит балансуючих потужностей після масованих ракетних обстрілів навесні минулого року, які суттєво пошкодили інфраструктуру як генерації, так і передачі електроенергії.
Протягом декількох місяців «Укренерго» проводило консультації з міністерствами, регулятором та міжнародними фінансовими інституціями, аби започаткувати прозорий механізм закупівель. Результатом стали чотири успішні сесії аукціонів, які забезпечили покриття 99 МВт потреби в регулюванні частоти та понад 70% потреби в резерві відновлення. Завдяки цьому компанія зекономила мільярди гривень і знизила вартість відповідних послуг на понад 30%.
Як відзначив спікер, вже збудовано перший об’єкт — установку зі зберігання електроенергії потужністю 20 МВт, що свідчить про реальні результати нової моделі залучення інвестицій в інфраструктуру.
Інвестиційна директорка BGV Group Management Надія Стечишина поділилася досвідом компанії щодо залучення інвестицій в енергетичний сектор. За її словами, BGV, відомий як активний гравець у сфері природних ресурсів, останнім часом розширив свій портфель, зокрема у напрямку енергетики та інфраструктури. У 2024 році компанія почала розглядати проєкти у сфері відновлюваної енергетики, зокрема у сегменті сонячної генерації з системами накопичення, а також вітроенергетики, яка, на думку BGV Group Management, є найбільш перспективною для довгострокових інвестицій.
Також компанія реалізувала проєкт із когенераційними установками, запущений улітку 2024 року. Він демонструє високу рентабельність (IRR 30–35%) і дозволяє не лише виробляти електроенергію, а й ефективно забезпечувати теплопостачання. Пані Надія відзначила, що у випадку, якщо інвестору вдається налагодити взаємодію з теплокомуненерго, такий формат проєктів може стати особливо вигідним.
Компанія обережно підходить до вибору інвестицій у відновлювану енергетику в межах України, зважаючи на нинішню непередбачуваність ринку, невизначеність щодо споживання та перспективу відновлення зруйнованої інфраструктури. У цьому контексті проєкти вітроенергетики в окремих регіонах із локальним дефіцитом потужності виглядають найбільш доцільними.
У відповідь на запитання модератора Олексія Феліва про ключові виклики в реалізації проєктів вітрової генерації в Україні, Олександр Подпругін, регіональний менеджер Notus Energy, окреслив головні бар’єри, що стоять перед цим сектором. За його словами, в Україні наразі існує понад 4 ГВт готових до будівництва вітрових проєктів, розташованих по всій країні. Частина з них навіть була введена в експлуатацію під час повномасштабної війни, що свідчить про технічну можливість реалізації таких ініціатив.
До того ж, він відзначив, що інтерес до фінансування українських проєктів з боку міжнародних фінансових інституцій зростає — зокрема, мова йде про банки розвитку з різних юрисдикцій. Однак, незважаючи на наявність і проєктів, і потенційного фінансування, між цими двома елементами досі відсутній дієвий «міст», який би з’єднав ідеї з реальними інвестиціями.
Одна з ключових проблем, на його думку, полягає в ненапрацьованих механізмах фінансування інфраструктурних проєктів — від способу структурування угод до інструментів зменшення ризиків, які є критичними для масштабних інвестицій у період воєнного часу.
У своєму виступі Максим Пишний, керуючий директор компанії «ЕЛЕКТРИКА ЮКРЕЙН», поділився досвідом участі в аукціонах на будівництво маневрових потужностей та висвітлив перспективи приватних інвестицій у сферу ядерної енергетики. Компанія стала переможцем двох конкурсів і вже найближчим часом очікує поставку перших батарей на 10 мегаватів.
Переходячи до теми атомної енергетики, спікер підкреслив, що, хоча в Україні вона сприймається як базова генерація, у світі, зокрема у США, вже формуються нові підходи. Наприклад, оператор енергосистеми штату Нью-Йорк відніс малі модульні реактори (ММР) до категорії диспетчеризованих джерел без викидів, нарівні з батарейними системами накопичення та воднем. До 2040 року планується, що такі джерела покриватимуть 20% потреб штату — близько 120 гігават.
Окрему увагу Максим Пишний приділив досвіду Польщі, яка не має історії експлуатації АЕС, але наразі активно розвиває цю галузь. З одного боку, польська держава фінансує будівництво великого реактора АР1000, а з іншого — приватний капітал вже інвестує у розгортання малих реакторів. Зокрема, потужна хімічна група OSGE планує збудувати 26–28 ММР, для яких вже обрано сім ділянок, і старт будівництва очікується наступного року. Це, за словами експерта, приклад того, як приватні інвестори входять у сектор малої ядерної генерації — один з найперспективніших напрямів заміщення вугільної енергетики у світі.
Олександр Грибан, директор департаменту сталого розвитку та нефінансової звітності ПАТ «Укрнафта», окреслив стратегію компанії щодо розвитку енергетичного напряму. У фокусі — газова генерація, яку в «Укрнафті» вважають ключовим елементом енергетичного переходу в Україні. Компанія працює над запуском сучасних газопоршневих і газотурбінних установок із використанням тепла вихлопних газів — зокрема, йдеться про створення першої в Україні парогазової ТЕЦ. Ці проєкти вже мають понад 200 млн євро міжнародного фінансування, включаючи гранти та кредити, і очікують нових угод на десятки мільйонів євро.
Грибан акцентував на економічній ефективності газової генерації — у режимі когенерації її рентабельність може перевищувати 40% IRR. Висока маневровість таких станцій, здатних запускатися за 10 хвилин, дозволяє оперативно реагувати на коливання попиту. А вбудовані теплові акумулятори — водогрійні баки — допомагають оптимізувати витрати та зберігати стабільність теплопостачання.
Незважаючи на плани розвитку відновлюваної енергетики (200 МВт — порівну сонця і вітру), ці проєкти тимчасово поставлені на паузу. За словами пана Олександра, сьогодні саме державні компанії, як «Укрнафта», мають бути локомотивом змін, оскільки здатні залучати великі обсяги пільгового та грантового фінансування, недоступні для більшості приватних гравців.
Інвестиційний форум став майданчиком для чесного діалогу між бізнесом, державою та інституційними партнерами, де обговорювали не лише перспективи, а й практичні шляхи реалізації ключових проєктів у сферах оборони, енергетики та відновлення країни.
