Швейцарія зберігає рівень свого залучення до допомоги Україні у сфері гуманітарного реагування, незважаючи на глобальну рецесію донорської підтримки у світі, повідомив керівник відділу гуманітарної допомоги в Україні Швейцарського агентства з розвитку та співробітництва Серж Умов.
“Що стосується Швейцарії, я радий повідомити, що ми не скорочуємо наші гуманітарні зобов’язання. Наша допомога не така масштабна яку надавали США та надають інші європейські партнери. Але ми зберігаємо наше залучення щонайменше на наступні кілька років. Ми не плануємо скорочувати наші зусилля по гуманітарній допомозі Україні”, – сказав Серж Умов під час круглого столу “Гуманітарна діяльність у війні: захист персоналу, інновації та вплив на світову політику” в агентстві “Інтерфакс-Україна”.
Водночас, за словами представника Швейцарського агентства, нинішня криза відкриває можливості для переосмислення підходів до гуманітарного реагування.
“Нам потрібно буде, і ми вже це робимо, змінити деякі речі в наших підходах і способі нашого функціонування. Кожна криза також відкриває нові можливості”, – додав він.
Одним із пріоритетних напрямів Умов назвав локалізацію гуманітарної допомоги та підтримку спроможності українських організацій.
Генеральний директор АТ “Укртранснафта” Володимир Цепенда та голова Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА) Олена Дума уклали додаткову угоду до чинного договору управління українською частиною нафтопродуктопроводу “Самара – Західний напрямок” (СЗН), яка передбачає збільшення щомісячних відрахувань компанії до державного бюджету з 1,1 млн грн до 5 млн грн.
“У фокусі – відповідальне управління частиною магістрального нафтопродуктопроводу “Самара – Західний напрямок” в умовах нових безпекових реалій 2025 року”, – повідомила “Укртранснафта” в Facebook у п’ятницю.
Як зазначили в товаристві, вказане рішення враховує оновлені умови експлуатації об’єкта та спрямоване на підвищення ефективності його функціонування.
“Ми розглядаємо управління цим об’єктом не лише як операційну функцію, а як відповідальність товариства перед державою – працювати ефективно, прозоро й на результат”, – зазначив Цепенда.
В “Укртранснафті” наголосили, що сторони продемонстрували спільну позицію: діяти на випередження, забезпечувати безперервну роботу критичної інфраструктури та прозоро управляти державним майном.
Як повідомлялося, українська ділянка СЗН тривалий час належала ТОВ “Прикарпатзахідтранс” (Рівне), але внаслідок судових розглядів її повернули в держвласність на початку 2021 року. Переможцем конкурсу на управління ним стала “Укртранснафта”, яка у вересні 2021 року отримала всі необхідні документи для експлуатації української гілки СЗН і підтвердила готовність відновити його роботу.
Після початку повномасштабного російського вторгнення, з огляду на неможливість відновлення експлуатації нафтопродуктопроводу в проєктному напрямі перекачування нафтопродуктів із Білорусі, а також на необхідність забезпечення обороноздатності держави для забезпечення потреб ЗСУ в умовах війни, “Укртранснафта” почала перекачку дизельного пального в реверсному напрямі роботи з території Угорщини до України.
“Укртранснафта”, 100% акцій якої перебувають в управлінні НАК “Нафтогаз України”, є оператором нафтотранспортної системи країни.
У 2023 році чистий прибуток “Укртранснафти” зріс на 40% – до 5,6 млрд грн. У 2024 році товариство сплатило 5,29 млрд грн дивідендів своєму акціонеру — НАК “Нафтогаз України” — за результатами роботи в 2023 році.
Виробництво соняшнику в Україні в 2025 року не перевищить 13,6-13,7 млн тонн, що лише на 7% вище показника 2024 року, повідомило інформаційно-аналітичне агентство “АПК-Інформ”.
Аналітики зазначили, що погодні умови продовжують скорочувати потенціал урожайності соняшнику в Україні, зокрема, на півдні та сході країни, де зосереджено до 50% від загальної площі під даною олійною. Прохолодна погода навесні і критично низькі запаси вологи в ґрунті у цих регіонах і недостатні опади створили несприятливі умови для розвитку посівів олійної.
За їх інформацією, низка аграріїв говорять про зовсім поганий стан посівів: нерівномірність рослин на полі, відставання в вегетації, невеликі голівки, внаслідок чого приймаються рішення про дискування таких полів і підготовку до озимої сівби. В ряді областей у липні посіви страждали від високих температур, також локально фіксувався град.
Компенсувати втрати урожаю на півдні та сході може очікувана краща урожайність соняшнику частково в центрі, а також на заході та півночі, де спостерігалася більш сприятлива ситуація щодо температур та опадів, зауважили експерти.
Вони переконані, що очікувати на суттєве зростання вартості соняшнику в новому сезоні не варто.
“По-перше, багато заводів змінюють свою стратегію роботи задля уникнення збитків та від’ємної маржі, як у сезоні-2024/2025. По-друге, невисока вартість соняшникової олії, темпи торгівлі якою в сезоні-2024/2025 сповільнилися через зниження виробництва. По-третє, у заводів тепер буде перевага у вигляді запровадженого експортного мита на сою та ріпак, що може сприяти збільшенню кількості пропонованої олійної сировини на внутрішньому ринку”, – резюмували в “АПК-Інформ”.
До Дня медичного працівника: Як “Оксфорд Медікал” зцілює серця та будує нові життя
Медики надзвичайні люди, бо їхня професія — це передусім покликання, яке потребує величезної внутрішньої, а часто й фізичної сили, витримки та віри. Особливо в часи війни. У День медичного працівника хочемо поділитися історіями лікарів “Оксфорд Медікал”, адже відчули в їхніх словах справжню мужність і людяність. Ці розповіді стали символом стійкості великої сім’ї — найбільшої приватної медичної мережі в Україні.
Усі, хто працює з пацієнтами, буквально тримають фронт здоров’я нації, допомагаючи українцям у найскладніші для них моменти, це:
І неважливо, який профіль у фахівця, все частіше медики, крім своїх прямих обов’язків, виконують таку потрібну наразі місію — підтримувати людей емоційно та психологічно.
“Якщо я бачу, що в пацієнта проблема не із серцем, а це ситуація на фоні загального стресу або хронічної перевтоми, я все одно розраджу його, надам психологічну допомогу, бо слово проникає в душу і зрештою зцілює”, — каже кардіологиня Наталія Бахян.
Зараз усім непросто, тому, на думку лікарки, медики мають гуртуватися й бути опертям одне для одного, ділитися досвідом, давати дієві поради, щоб не вигоріти самим і мати ресурс лікувати.
Своєю чергою дирекція “Оксфорд Медікалу” зазначає, що відчуває велику відповідальність, адже найбільша приватна медична мережа в Україні має не лише піклуватися про пацієнтів, а й підтримувати тих, хто рятує життя щодня.
“Крім основного завдання — забезпечити українцям доступ до якісної медичної допомоги, що передбачає команду висококваліфікованих спеціалістів, найсучасніше обладнання, інноваційні технології та високий сервіс, ми повинні дбати про своїх співробітників — створювати комфортні умови праці, сприяти їхньому розвитку як фахівців, просувати по кар’єрі. І давати роботу, особливо медикам, які втратили найцінніше — малу Батьківщину, домівку, рідних, лікарську практику”, — каже директорка київських клінік “Оксфорд Медікал” Тетяна Сидорова.
Олександр мав у Маріуполі все — повагу, заслуги та високий пост: він був медичним директором приватної клініки. Та з початком повномасштабної війни йому довелося покинути рідний край.
“Я вибирався з міста вже під час оточення, у квітні 2022-го. Гуманітарні коридори не працювали, тому виїжджав під обстрілами обхідними шляхами. Спочатку дістався Запоріжжя, потім Полтави. А там вирішив шукати долі у столиці. Наприкінці квітня я потрапив на співбесіду в “Оксфорд” і відтоді почав будувати нове життя”, — розповідає свою історію лікар.
Частина його родини виїхала за кордон, але Олександр ухвалив важливе для себе рішення залишитися: “Я прагну максимально використовувати свої знання й навички для надання медичної допомоги в Україні. “Оксфорд Медікал” дуже тепло прийняв мене у свою сімʼю. І коли в мене виникли особисті серйозні проблеми, весь колектив став мені на допомогу”.
З посади лікаря-гастроентеролога Олександр виріс до завідувача структурного підрозділу, тож зараз під його опікою 3 підрозділи мережі й тисячі пацієнтів-киян.
У лютому 22-го Анастасія разом з родиною виїхала до батьків у Херсонську область і вже за тиждень потрапила в окупацію. Два місяці сім’я жила без світла, води й газу. Щоб вибратися з окупації, Іващенкам довелося 12 км йти пішки до адмінкордону Дніпропетровської області. Згодом вони облаштувалися в Києві.
“Покинути батьків і рідне місто було надзвичайно болісно. Столиця зустріла нас холодною погодою, дощами і ракетами, що гатили по заводу “Артем”, — згадує медикиня.
Спочатку Анастасія працювала “лікарем без кордонів”, їздила по Київській області в часи блекаутів. А потім була запрошена на роботу в “Оксфорд Медікал”: “Мене взяли без зайвих питань, хоча я частково продовжувала працювати в Херсоні. Тут я зустріла таких же колег-переселенців — з Херсону, Бахмату, Маріуполя, Луганської, Донецької області. І це були близькі по духу люди, бо пережили те саме, що і я”.
Пані Іващенко й досі підтримує тісний зв’язок з медиками з Херсону і не залишає в біді своїх пацієнтів-земляків: “Моя медична сестра живе зараз у Німеччині. На згадку про нашу дружбу я ношу її подарунок — брошку у вигляді фонендоскопа. А пацієнти з Херсону донині звертаються до мене по допомогу телефоном. Я нікому не відмовляю, навіть якщо в них немає укладеної зі мною декларації, я все одно безкоштовно даю консультації та поради”.
У Бахмуті Марина 20 років пропрацювала завідувачкою шкірно-венерологічного диспансеру. Як провідну спеціалістку, що знається на своїй справі й може розв’язати будь-яку задачу, її цінували не лише в місті, а й у всьому Бахмутському районі.
Однак через війну, у квітні 22-го лікарка з родиною опинилася в Києві. Влаштуватися в “Оксфорд” їй запропонувала подруга: “Так сталося, що я завітала в клініку в середу, щоб просто познайомитися, а в четвер вже вийшла на роботу! Прийняли мене привітно: допомогли швидко влитися в колектив і призвичаїтися до нової структури”.
Медикиня признається: “Я всім серцем полюбила “Оксфорд” і, сподіваюся, це взаємно, адже до мене від компанії великий кредит довіри: за деякий час мені запропонували аналогічну посаду — завідувачки. Тож з осені 23 року я очолюю велике дерматокосметологічне відділення на Подолі”.
Марині подобається атмосфера мережі: ставлення керівництва та дружні стосунки з колегами. І вона акцентує на ще одному великому плюсі — “Оксфорд” завжди сприяє розвитку співробітників: семінари, лекції, конференції, навчання — тут вітається прагнення до самовдосконалення.
“От зараз я опановую спеціалізацію з хірургічної дерматології. Так, я багато працюю і навчаюся, пізно ввечері повертаюся додому, їжджу у відрядження — з одного боку, це важко, а з іншого — надихає. До того ж в “Оксфорді” до нас дослухаються! Коли я стала завідувачкою й ми почали активно розвивати відділення, за нашими рекомендаціями компанія купує сучасну апаратуру, організовує навчання. Ми намагаємося створити щось нове, новий простір — і керівництво цьому неабияк сприяє”, — каже лікарка.
У Марини не раз питали, чому вона не виїхала за кордон, адже зі своєю спеціальністю могла влаштуватися будь-де. Але в сім’ї лікарів такий варіант навіть не розглядався: чоловік дерматологині працює у військовому шпиталі, діти й батьки залишаються у столиці: “Ми дуже любимо Україну й хочемо жити на своїй землі. Сподіваємось, хоча б колись зможемо побачити рідний Бахмут. Та я надзвичайно вдячна, що Київ нас так класно прийняв. Він ніби чекав на нас, щоб ми почали тут плідно працювати. І нам все вдалося, бо ми не стоїмо на місці, а рухаємося далі. Я пишаюся, що в такому віці ми з чоловіком намагаємося зробити щось значуще для медицини і для наших людей”.
До переїзду в Київ і роботи в “Оксфорді” у себе в Торецьку Наталія 9 років працювала завідувачкою відділення кардіології, мала вищу категорію та статус провідного спеціаліста-кардіолога. Проте рішення поїхати з Донбасу назріло ще у 21 році, бо її місто з 2014-го було у зоні бойових дій і постійно обстрілювалося.
З настанням повномасштабної війни кардіологині знову довелося переїхати: на деякий час вона з родиною знайшла прихисток на Полтавщині, але й там продовжувала надавати медичну допомогу: “Коли ми всі були розкидані по різних регіонах, “Оксфорд” запропонував гарну ініціативу: обдзвонювати наших пацієнтів, щоб дізнатися, в якому вони стані, і хоча б дистанційно консультувати щодо препаратів та як діяти у нештатних ситуаціях”.
Бувало, лікарка телефонувала людям, що сиділи по підвалах в Ірпені або Бучі. Комусь робилося зле, тому треба було підказати, яку випити таблетку, що застосувати як заспокійливе, як знизити тиск або вгамувати аритмію: “Всі дякували за підтримку, хай і на відстані, але для людей це було важливо. І для нас так само, адже ми відчували себе потрібними”.
Ще з 2014 року Дмитро у складі добровольчих формувань надавав допомогу пораненим на Сході.
З першого дня повномасштабного вторгнення як начмед батальйону “Госпітальєри” очолював евакуацію поранених на Київщині та допомагав Силам оборони. Після стабілізації ситуації в столиці виконував свій обов’язок медика у найгарячіших напрямках — у Бахмуті та Вугледарі. Згодом приєднався до 59-го мобільного шпиталю ЗСУ й працював на Донеччині судинним хірургом.
Вже 3 роки Дмитро у Силах оборони рятує життя побратимів і цивільних у польовому шпиталі на одному з небезпечніших напрямків. Та навіть на фронті докладає зусиль, щоб консультувати пацієнтів, які потребують допомоги.
Щоразу, коли випадають дні відпустки, лікар знаходить час приїхати в рідний “Оксфорд Медікал” на Поділ, щоб провести операцію чи проконсультувати як судинний хірург.
“Важливо не лише врятувати пацієнта, а й дати йому можливість повернутися до повноцінного життя. Це наш обовʼязок і наша шана воїнам”, — каже він.
“Щодня ми робимо свій внесок на шальки терезів боротьби з “кістлявою”. Водночас нам потрібно тримати серце гарячим, а голову холодною, щоб не вигоріти і щоб минулий досвід та випадки не спричиняли негативного ефекту в майбутньому”, — підсумовує медик.
Ми навели лише кілька прикладів того, наскільки сильними є наші лікарі. Тож пишаймося кожним, хто день у день рятує життя, підтримує пацієнтів і тримає медичний фронт.
“Дякуємо нашій команді за відданість і турботу. Дякуємо пацієнтам за довіру. Разом ми сила, яка лікує”, — каже дирекція мережі “Оксфорд Медікал”.
А кардіологиня Наталія Бахян пояснює, чому праця медиків така важка й виснажлива: “Ми обрали цю професію і живемо нею постійно. Навіть, коли зачиняємо свій кабінет, закриваємо програми, все одно думками повертаємося до пацієнтів: чи правильно я зробив, чи правильно зрозумів ситуацію, розрахував дозування, підібрав препарат. І ця робота не закінчується ніколи. Я можу не згадати прізвища пацієнта, але діагноз, з яким він до мене прийшов, пам’ятатиму точно”.
Подякуймо сьогодні медикам — людям, що самовіддано піклуються про наше здоров’я й життя. Їм як ніколи потрібні наші слова підтримки.
У пресцентрі інформаційного агентства “Інтерфакс-Україна” у четвер відбулося засідання дискусійного клубу “Столичний регіон” на тему: “Проблеми відбудови Київщини: які особливості відновлення деокупованих територій, ліквідації наслідків руйнувань та будівництва житла для ВПО і ветеранів”.
Захід організовано ІА «Моя Київщина», Інститутом української політики та Всеукраїнським обʼєднанням позаштатних (громадських) інспекторів архітектурно-будівельного контролю в межах спільного проєкту на базі агентства “Інтерфакс-Україна”.
Учасниками дискусії стали голова ГО “Всеукраїнське об’єднання позаштатних (громадських) інспекторів архітектурно-будівельного контролю” Сергій Возний, соціолог і засновник компанії “Актив Груп” Андрій Єременко, ветеран ЗСУ, підприємець і лідер Білоцерківського корпусу добровольців Олександр Магдич, директор департаменту регіонального розвитку Київської ОВА Олег Кравченко, а також заступник директора БФ Андрія Засухи Василь Олексюк.
Модератором заходу виступив голова правління Інституту української політики Олексій Усачов. У вступному слові він наголосив, що метою дискусійного клубу є не критика, а пошук рішень, спрямованих на покращення процесів відбудови, та запропонував за підсумками зустрічі сформувати звернення до органів державної влади з відповідними ініціативами. Крім того, Усачов закликав державне керівництво, ЗСУ та переговорні групи включити українського журналіста Дмитра Хилюка, якого було викрадено у перші дні вторгнення з села Козаровичі та вивезено до РФ, до списку на обмін.
За словами директора департаменту розвитку Київської ОВА Олега Кравченка, на Київщині вже відновлено понад 75% об’єктів, зруйнованих унаслідок бойових дій.
– “На Київщині відновлення пошкодженого відбувається за принципом: «краще, ніж було». Ідеться не лише про повернення до попереднього стану, а про новий рівень комфорту, безпеки та сталості – сучасні матеріали, енергоефективність, інклюзивність. Зокрема, громади Бородянки, Бучі та Славутича демонструють комплексний підхід до безбар’єрності”, – зазначив він.
Голова ГО Сергій Возний звернув увагу на проблеми правозастосування у сфері відбудови.
– “Понад 80% суб’єктів господарювання, залучених до відновлення, фігурують у кримінальних провадженнях. Є ініціатива генерального прокурора щодо закриття справ, де відсутній склад злочину”, – наголосив він.
Ветеран ЗСУ Олександр Магдич підкреслив необхідність змін до земельного законодавства.
– “Сьогодні жоден військовослужбовець не може отримати земельну ділянку. Потрібно терміново вносити зміни до земельного кодексу, адже військові, які захищають країну, мають право на землю. Якщо цього не буде – люди втрачатимуть віру”, – сказав він.
Соціолог Андрій Єременко вказав на брак прозорості у процедурах черговості та фінансування відбудови.
– “Потрібна публічна звітність, громадський контроль, реальна участь громади. Нині всі здобутки приписують місцевій владі попри корупційні скандали. Без прозорості не буде довіри”, – зазначив він.
У свою чергу заступник директора БФ Андрія Засухи Василь Олексюк розповів про реалізований проєкт житла для військовослужбовців.
– “Разом із ФК «Ковалівка» ми побудували інклюзивне котеджне містечко для військових. 59 родин вже проживають у комфортних умовах, і найголовніше – будинки з землею передано у приватну власність”, – повідомив Олексюк.
Сербія ухвалила рішення репатріювати всі свої запаси золота, що зберігаються за кордоном, і перевести їх на територію країни. Про це повідомляє агентство Bloomberg, посилаючись на джерела у фінансових колах. Загальна вартість активів оцінюється в близько 6 мільярдів доларів за поточними ринковими цінами.
За інформацією агентства, Сербія стане першою країною Східної Європи, яка наважилася на повне повернення резервів фізичного золота з таких традиційних сховищ, як Велика Британія, Швейцарія та США.
Рішення ухвалено на тлі посилення геополітичної нестабільності, інфляційного тиску і невизначеності на світових ринках. Сербська влада розглядає фізичне розміщення золота всередині країни як додаткову гарантію ліквідності та суверенітету, особливо в разі екстрених економічних або валютних потрясінь.
Станом на середину 2025 року, золотовалютні резерви Сербії становлять близько 25,3 мільярда євро, з яких:
– понад 40 тонн золота (в еквіваленті близько 2,7 млрд євро),
– інша частина – валютні активи, включно з євро, доларами і SDR (спеціальні права запозичення МВФ).
Традиційно значна частина сербських золотих запасів зберігалася в Банку Англії в Лондоні, одному з найбільших світових сховищ дорогоцінних металів. Цей банк обслуговує понад 30 держав, включно з Нідерландами, Німеччиною, Угорщиною та іншими, які також у різні роки робили часткове повернення золота.
Причини повернення пояснюються кількома ключовими міркуваннями:
– Гарантія фізичного контролю – в умовах можливих міжнародних санкцій, геополітичних ризиків або блокувань активів.
– Прецеденти блокувань – зокрема відмова Великої Британії передати золото Венесуелі, що посилило тривогу серед країн, що розвиваються.
– Посилення макрофінансової стійкості – фізичне золото всередині країни розглядається як інструмент стабілізації національної валюти в разі криз.
Репатріація золота – глобальний тренд останніх років. Подібні кроки робили:
– Німеччина – повернула понад 300 тонн золота з Парижа і Нью-Йорка;
– Угорщина – потроїла золоті резерви і перевезла їх у країну;
– Туреччина – репатріювала весь обсяг золота зі США у 2018 році.
Рішення Сербії повернути золото на свою територію – це не тільки фінансово-логічний крок, а й політичний сигнал, що відображає зростаючу роль суверенітету й автономії в управлінні державними активами. На тлі глобальної фрагментації економічних блоків і санкційних ризиків, навіть невеликі економіки прагнуть мінімізації зовнішньої залежності, особливо в питаннях, що стосуються ключових резервів.
https://t.me/relocationrs/1208
