Ринок офісної нерухомості Києва та найбільших міст України до травня 2026 року демонструє обережну стабілізацію після кількох років шоків, спричинених пандемією, повномасштабною війною, релокацією бізнесу та переходом частини компаній на гібридний формат роботи. Головними факторами попиту залишаються безпека будівель, готовий ремонт, автономна інфраструктура, наявність укриттів і можливість швидко заїхати без значних капітальних витрат.
Київ, як і раніше, залишається найбільшим офісним ринком країни. За оцінками InVenture, сукупна конкурентна пропозиція офісної нерухомості Києва у 2025 році скоротилася до 2,10 млн кв. м, а рівень вакантності знизився до 18,5%. Річний обсяг валового поглинання становив близько 160 тис. кв. м, що на 26% більше, ніж роком раніше. При цьому близько 40% поглинання було пов’язано не з органічним розширенням бізнесу, а з вимушеними переїздами компаній із пошкоджених об’єктів.
За даними Конфедерації будівельників України з посиланням на презентацію CBRE Ukraine, у першому півріччі 2025 року попит на офіси в Києві зріс на 16%, до 82 тис. кв. м, тоді як пропозиція скоротилася на 3%, до 2,1 млн кв. м, через пошкодження офісних будівель. Вакантність на ринку становила близько 21%, а 20% попиту сформували орендарі, змушені переїжджати з об’єктів, що постраждали від ударів.
«Ринок офісів у Києві вже не можна оцінювати за довоєнною логікою. Сьогодні орендар обирає не просто адресу чи клас будівлі, а здатність об’єкта забезпечити безперервність роботи. Укриття, генератори, інженерія, безпека району та готовність приміщення до швидкого в’їзду стали такими ж важливими параметрами, як ставка оренди», — вважає засновник аналітичного центру Experts Club, кандидат економічних наук Максим Уракін.
Орендні ставки в Києві залишаються відносно стабільними, однак ринок зберігає виражену диференціацію. За даними InVenture, ефективні ставки для офісів класу А без ремонту наприкінці 2025 року становили $14-18 за кв. м на місяць без ПДВ та операційних витрат, для офісів із ремонтом — $19-25 за кв. м. Запитувані ставки за класом А перебували в діапазоні $16-27 за кв. м, за класом B — $8-18 за кв. м.
У 2026 році офісний ринок Києва залишається ринком орендаря: власники об’єктів змушені пропонувати гнучкі умови, ділити великі площі на менші блоки, інвестувати в готове оздоблення та підвищувати автономність будівель. При цьому найкращі об’єкти класу А і B+ з укриттями, стабільним енергопостачанням і якісною експлуатацією утримують попит краще, ніж застарілі будівлі та приміщення без ремонту.
Старший консультант з офісної нерухомості CBRE Ukraine Анастасія Качан зазначала, що в Києві посилився зв’язок ставки з конкретною локацією бізнес-центру: тепер значення має не лише близькість до метро, а й розташування відносно інфраструктурних або військових об’єктів. За її словами, кожен бізнес-центр фактично може працювати поза типовими правилами свого субринку або району.
Ключовими орендарями в Києві залишаються IT-компанії, однак структура попиту стала ширшою. Активність формують також оборонний сектор, медичні компанії, професійні послуги, консалтинг, логістика, представництва міжнародних організацій і частина бізнесу, пов’язаного з відновленням. За даними КБУ/CBRE Ukraine, у 2025 році попит з боку військового сектору помітно зріс, а ринок почав адаптувати пропозиції під такі потреби.
«Офіс перестав бути місцем щоденної присутності всіх співробітників, але не втратив значення для управління, комунікації та корпоративної культури. Компанії оптимізують площі, але не відмовляються від якісного офісу. Тому попит зміщується від великих монофункціональних просторів до більш гнучких, безпечних і технологічних форматів», — зазначає Experts Club.
Девелоперська активність залишається мінімальною. У 2025 році в Києві не було введено в експлуатацію жодного нового бізнес-центру, а до кінця 2026 року, за оцінкою InVenture, на ринок може вийти близько 27 тис. кв. м, однак строки введення можуть переноситися через ризики безпеки, обмежене фінансування та слабкий рівень попередньої оренди.
У великих містах України ситуація неоднорідна. Львів залишається одним із найбільш активних регіональних офісних ринків завдяки релокації бізнесу, присутності IT-сектору, близькості до кордону ЄС і відносно вищому рівню безпеки порівняно зі східними та південними регіонами. За даними Forbes Ukraine, до кінця 2025 року вакантність у бізнес-центрах Львова знизилася до 25%, а орендні ставки залишалися на рівні $7-15 за кв. м.
Львівський ринок у 2026 році можна вважати другим за значенням після Києва з точки зору офісного попиту, однак його масштаб обмежений. Для орендарів важливі готові приміщення, транспортна доступність, енергостійкість і можливість розміщення невеликих або середніх команд. Великі угоди залишаються рідкісними, а частина компаній віддає перевагу гібридним форматам або коворкінгам.
Дніпро зберігає роль промислового, логістичного та сервісного центру, однак офісний ринок міста залишається більш локальним і менш інституціоналізованим, ніж у Києві чи Львові. Попит формують регіональні компанії, сервісні бізнеси, торгові оператори, логістика, медичні послуги та частина виробничих структур. Через близькість до зони підвищених ризиків орендарі особливо чутливі до безпеки, вартості та автономності приміщень.
Одеса залишається важливим південним діловим центром, але офісний ринок міста сильно залежить від загальної безпеки, портової та логістичної активності, туризму, торгівлі та сервісного бізнесу. На ринку присутні як класичні офіси в центральних районах, так і приміщення в нових багатофункціональних комплексах. Попит у 2026 році залишається точковим: орендарі обирають готові невеликі приміщення, а великі корпоративні угоди обмежені.
Харків залишається найскладнішим із великих офісних ринків через високий рівень безпекових ризиків і близькість до фронтової зони. Значна частина бізнесу працює у скороченому, розподіленому або віддаленому форматі. Водночас ринок не зупинився повністю: попит зберігається на невеликі офіси, сервісні приміщення, простори для локального бізнесу та об’єкти з мінімальними операційними витратами.
«У регіональних містах офісна нерухомість перестала бути єдиним сегментом. Львів працює як ринок релокації та IT, Дніпро — як ринок промислового і сервісного бізнесу, Одеса — як південний торговельно-логістичний вузол, Харків — як ринок виживання та адаптації. Тому порівнювати їх лише за ставкою оренди вже некоректно: важливіше дивитися на безпеку, профіль орендарів і стійкість локальної економіки», — вважає Максим Уракін.
Загальним трендом для всіх великих міст стала переоцінка офісного простору. Компанії частіше обирають менші площі, готовий ремонт, гнучкі строки оренди та будівлі, де власник бере на себе частину капітальних витрат. Приміщення без ремонту і великі блоки в застарілих об’єктах залишаються менш ліквідними, оскільки орендарі не готові інвестувати в дорогий fit-out в умовах високої невизначеності.
Ще один фактор — автономність. Після енергетичних криз і атак на інфраструктуру офіси з генераторами, стабільним інтернетом, резервними системами, укриттями та якісним управлінням отримали конкурентну перевагу. У низці випадків такі характеристики дозволяють об’єктам утримувати ставку навіть за загальної високої вакантності ринку.
За оцінкою InVenture, інвестиційна логіка офісної нерухомості у 2026 році стала обережнішою: до пандемії та війни типова окупність офісного приміщення оцінювалася приблизно у 7-8 років, тоді як у 2026 році для більшості активів уже нормою стають 10-12 років. При цьому найкращі об’єкти із сильним орендарем і вдалою локацією можуть демонструвати привабливіші результати, але це радше виняток.
За прогнозом Experts Club, до кінця 2026 року офісний ринок України рухатиметься за сценарієм повільного відновлення без різкого зростання ставок. Київ збереже статус головного ринку, Львів — головного регіонального центру попиту, а Дніпро, Одеса та Харків розвиватимуться переважно за рахунок локальних орендарів і точкових угод.
«Головний ризик для ринку — не відсутність попиту, а його якість. Попит є, але він став обережним, раціональним і вимогливим. Орендарі хочуть платити не за метри, а за гарантовану можливість працювати. Це означає, що офісна нерухомість в Україні поступово переходить від моделі площі до моделі сервісу та стійкості», — резюмує Experts Club.
Таким чином, до травня 2026 року ринок офісної нерухомості Києва та великих українських міст залишається у перехідній фазі. Він уже пройшов період шокового падіння, але ще не повернувся до повноцінного інвестиційного циклу. Найбільш затребуваними стають безпечні, готові до використання, енергостійкі та гнучкі офіси. Застарілі об’єкти без ремонту, автономності та зрозумілої експлуатаційної моделі й надалі втрачатимуть конкурентоспроможність.
Голова Державної інспекції ядерного регулювання України (ДІЯРУ) Олег Коріков у четвер, 28 травня, на майданчику Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива офіційно передав ліцензію на етап життєвого циклу “експлуатація ядерної установки” ЦСВЯП т.в.о. голови правління НАЕК “Енергоатом” Павлу Ковтонюку.
“Отримання ліцензії на експлуатацію сховища підтверджує спроможність української атомної галузі реалізовувати масштабні та технологічно складні проєкти відповідно до найвищих світових стандартів безпеки”, – заявив очільник “Енергоатому” під час передачі дозвільних документів.
За його словами, робота сховища протягом наступних 100 років посилює енергетичну стійкість української атомної генерації, гарантує надійне поводження з відпрацьованим ядерним паливом та забезпечує державі значний економічний ефект – наразі Україна щороку економить близько $200 млн, які раніше витрачались на вивезення палива за кордон.
Своєю чергою, як зазначив голова ДІЯРУ Коріков, видача ліцензії на етап життєвого циклу “експлуатація ядерної установки” ЦСВЯП означає завершення процесу створення власної системи безпечного поводження з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП) в Україні.
До видачі вказаної ліцензії сховище функціонувало на підставі окремої ліцензії на введення в експлуатацію.
“З точки зору органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, важливо, що експлуатація ЦСВЯП забезпечить дотримання вимог з ядерної та радіаційної безпеки та стандартів МАГАТЕ”, – наголосив Коріков.
Він пояснив, що відповідно до вказаних стандартів в приреакторних басейнах витримки кожної реакторної установки на АЕС має бути забезпечено наявність вільного об’єму для повного вивантаження активної зони у будь-який момент експлуатації.
“ЦСВЯП – це практичне вирішення питання щодо поводження з ВЯП після припинення співпраці за цим напрямком із Росією”, – доповнив голова ДІЯРУ.
Рішення про видачу ліцензії стало результатом державної експертизи ядерної і радіаційної безпеки матеріалів обґрунтування відповідної заяви “Енергоатому” та інспекційного обстеження експлуатуючої організації.
Як нагадали в “Енергоатомі”, будівництво ЦСВЯП стартувало у 2017 році. У 2020 році було завершено будівництво першого пускового комплексу, а у 2021 році – спеціальної залізничної колії Вільча-Янів, що з’єднала сховище із загальною залізничною мережею України.
Напередодні повномасштабного російського вторгнення “Енергоатом” завершив комплекс холодних випробувань усіх систем сховища, а 25 квітня 2022 року ДІЯРУ видала окремий дозвіл на введення ЦСВЯП в експлуатацію.
Тобто до 25 травня 2026 року сховище працювало на підставі окремого дозволу та спеціальної ліцензії на введення в експлуатацію. Після завершення всіх необхідних процедур і перевірок ДІЯРУ видала ЦСВЯП постійну ліцензію на експлуатацію.
Стабільна робота ЦСВЯП забезпечує можливість подальшої роботи дев’яти українських енергоблоків на підконтрольній території України та гарантує безперервність генерації електроенергії.
Раніше відпрацьоване ядерне паливо з Рівненської, Хмельницької та Південноукраїнської АЕС Україна щороку вивозила до РФ на зберігання та переробку, витрачаючи на це близько $200 млн. Створення ЦСВЯП дозволило повністю відмовитися від цієї практики та ліквідувати критичну залежність від російської ядерної інфраструктури.
Сховище розраховане щонайменше на 100 років експлуатації та працює за технологією “сухого” зберігання американської Holtec International, яка використовується у США, Іспанії, Великій Британії та інших країнах.
Американський мільярдер і інвестор у сфері технологій Пітер Тіль тимчасово переїхав із родиною до Аргентини і розглядає цю країну як можливу резервну базу на тлі політичних, економічних та безпекових ризиків у США, повідомляють Financial Times та The New York Times.
За даними ЗМІ, в останні місяці Тіль часто бував у Буенос-Айресі, зустрічався з президентом Аргентини Хав’єром Мілеєм та представниками його уряду. Інвестор також придбав особняк у престижному районі аргентинської столиці та записав дітей до місцевої приватної школи.
Одним із факторів інтересу Тіля до Аргентини називають політику Хав’єра Мілея. Аргентинський президент проводить програму масштабної дерегуляції, скорочення державних витрат і лібертаріанських економічних реформ. Ці ідеї близькі поглядам Тіля, який давно виступає за зменшення ролі держави, податків і регулювання.
За даними The New York Times, аргентинська влада також вивчала можливість надання Тілю постійного дозволу на проживання або громадянства, однак сам інвестор поки що не подавав заявку на громадянство Аргентини.
Переїзд Тіля до Аргентини обговорюється на тлі ширшої тенденції серед частини американських технологічних підприємців та інвесторів, які шукають альтернативні юрисдикції для проживання, управління активами та захисту капіталу. Серед причин ЗМІ називають податкові ризики, політичну поляризацію, побоювання щодо безпеки та інтерес до країн з більш гнучким регулюванням.
Для Аргентини присутність Тіля має символічне значення. Один із найвідоміших інвесторів Кремнієвої долини фактично демонструє інтерес до економічного курсу Мілея, який намагається перетворити країну на майданчик для капіталу, технологічних компаній та підприємців, орієнтованих на низький рівень регулювання.
Пітер Тіль — співзасновник PayPal, один із перших інвесторів Facebook та голова ради директорів Palantir Technologies. Він також відомий як великий політичний донор у США та союзник частини республіканського істеблішменту, включаючи оточення Дональда Трампа. Його статки оцінюються в десятки мільярдів доларів.
Odesa Investment Congress 2026, присвячений інвестиційному потенціалу України та новим стратегіям розвитку територій, відбудеться 10 липня в Одесі у SPATIUM hotel, повідомили організатори заходу.
Конгрес національного рівня організовує Медіагрупа DMNTR, генеральним партнером виступає SPATIUM Group. Захід стане одеським етапом проєкту UBC та вперше пройде в Одесі.
До участі запрошені девелопери, інвестори, архітектори, урбаністи, представники держави, міжнародної спільноти, банківського сектору, бізнесу, дизайнери та брокери з різних регіонів України.
У фокусі Odesa Investment Congress 2026 будуть напрями інвестування у 2027-2030 роках, прибутковість різних типів активів, вихід девелоперів у нові регіони, оцінка майданчиків, ризиків та окупності проєктів, а також поєднання збереження спадщини ЮНЕСКО із сучасним міським розвитком.
Окрему увагу планується приділити безбар’єрності як базовому принципу формування сучасного середовища, розвитку apart-hotels, ревізії промислових зон, новому архітектурному коду, медицині, wellness-напряму та рекреаційній архітектурі як факторам нової економіки українських міст.
Програма конгресу передбачає роботу чотирьох тематичних залів, панельні дискусії, прес-конференцію, презентацію інвестиційних проєктів SPATIUM, гала-вечір, Fashion Show та вручення спеціальної премії імені Василя Кандинського.
Для гостей також передбачена спеціальна програма 9 та 11 липня, зокрема відвідування об’єктів, що будуються, презентації та вечеря.
Серед заявлених учасників і компаній ринку – SPATIUM, Zezman, «Гефест», Kreator-Bud, KADORR, SAGA, РІЕЛ, «Акварелі», «Два академіка», Stolitsa Group, Sigma+, Vlasne Misto та інші компанії, які працюють у сфері девелопменту та розвитку українських територій.
«Odesa Investment Congress 2026 стане майданчиком для розмови про те, куди рухаються інвестиції, які регіони України можуть стати новими точками зростання та як девелопмент, архітектура, медицина, wellness і сучасна міська інфраструктура формують економіку майбутнього», – зазначають організатори.
Захід відбудеться 10 липня 2026 року у SPATIUM hotel в Одесі. Час проведення – з 08:00 до 21:00.
Долучитися до конгресу як VIP-гість, спікер або партнер можна за телефоном: 044 461 91 28.
Детальніше про конгрес: www.ubc-ua.info/oic
Організатор – Медіагрупа DMNTR. Генеральний партнер – SPATIUM Group.
Найбільший український мобільний оператор зв’язку “Київстар” заявив про бачення у майбутньому довести до 50% частку доходів від цифрових сервісів, яка за останні роки зросла до 20%.
“Бачення – це те, що в нас колись дохід від цифрових сервісів буде дорівнювати доходу від телекому. Ми зараз вийшли на 20%. Ще потрібно 30%”, – заявив СЕО та президент “Київстару” Олександр Комаров на Forbes Money у четвер.
За його словами, завдяки купівлі цього року Tabletki компанія вже має більше цифрових клієнтів, ніж клієнтів телеком-сегменту: тримісячна аудиторія цифрових бізнесів групи досягла 28 млн користувачів проти 22 млн у телеком-бізнесі.
“Тобто ми рухаємося по впровадженню своєї стратегії. Ми розуміємо, що основна цінність, вона створюється на сьогоднішній день, на жаль, не наявністю телеком-підключення”, – додав Комаров.
Він уточнив, що наразі компанія вибудовує екосистему різних цифрових сервісів навколо основної пропозиції, якою є телеком-бізнес.
“Але, можливо, через п’ять років основною пропозицією буде, наприклад, “уклонівська” пропозиція. Тобто це створює для нас поле можливостей розвитку групи компаній (Kyivstar Group)”, – сказав президент “Київстару”.
Комаров зазначив, що терміни окупності інвестицій компанії закладаються на рівні близько 5-6 років.
“Ми не включаємо в угоди синергії, але, безумовно, тримаємо в голові, які синергії ми можемо досягнути. Наприклад, синергії між “Київстаром” і Tabletki досить незначні, але синергії між Tabletki і Helsi досить значні”, – навів приклад СЕО мобільного оператора.
Він наголосив, що “Київстару” також важливо зменшити залежність від основного телеком-бізнесу, адже цією галуззю інвестори менш зацікавлені.
“Є таке сподівання, що в якийсь момент ми зможемо позиціонувати цю групу як набір цифрових активів зовсім іншим поглядом на його оцінку”, – пояснив Комаров.
Як повідомлялося, “Київстар” у першому кварталі 2026 року збільшив консолідований прибуток EBITDA на 28,5% – до 7,5 млрд грн, тоді як виручка зросла на 31,3% – до 13,9 млрд грн.
Інформаційно-аналітичний центр Experts Club представив відеоаналіз динаміки вирощування пшениці у світі за період з 1990 по 2026 рік, підготовлений на основі порівняльних даних щодо виробництва пшениці в основних країнах-виробниках.
За наявними даними, світове виробництво пшениці в країнах, включених до аналізу, зросло з близько 591,3 млн тонн у 1990 році до орієнтовно 816,4 млн тонн у 2026 році. Таким чином, за 36 років обсяг виробництва збільшився приблизно на 225 млн тонн, або на 38%.
Водночас найвищий показник у наявному масиві даних зафіксовано у 2025 році — близько 831,9 млн тонн. Прогнозний показник на 2026 рік є нижчим — 816,4 млн тонн, що може свідчити про часткову корекцію після високого врожаю попереднього року, але загальний довгостроковий тренд залишається висхідним.
У Experts Club зазначають, що відеоформат дозволяє наочно простежити не лише зростання світового виробництва пшениці, а й зміну географії основних виробників. Якщо на початку 1990-х років серед найбільших виробників фігурували СРСР, Китай, США, Індія, Франція та Канада, то в сучасній структурі перші позиції займають Китай, Індія, Росія, США, Франція, Канада, Австралія, Пакистан та Україна.
За даними FAO та USDA, у 1990 році найбільший обсяг виробництва пшениці припадав на СРСР — близько 101,9 млн тонн, Китай — 98,2 млн тонн, США — 74,3 млн тонн, Індію — 49,8 млн тонн, Францію — 33,3 млн тонн і Канаду — 32,1 млн тонн. Сукупна частка десяти найбільших виробників тоді становила близько 77% світового показника.
У 2026 році, за наявними даними, найбільшим виробником пшениці залишається Китай — близько 141 млн тонн. Друге місце посідає Індія — 121 млн тонн, третє — Росія — 86 млн тонн. Далі йдуть США — 42,5 млн тонн, Франція — 36 млн тонн, Канада — 35 млн тонн, Австралія та Пакистан — по 30 млн тонн, Україна — 23 млн тонн і Німеччина — 21,5 млн тонн.
Частка Китаю та Індії у світовому виробництві пшениці за цей період істотно зросла. Якщо у 1990 році на ці дві країни припадало близько 25% світового виробництва, то у 2026 році — вже понад 32%. Це відображає довгострокове посилення ролі Азії у глобальній продовольчій системі.
«Пшениця залишається одним із базових індикаторів продовольчої безпеки. За останні десятиліття ми бачимо не лише збільшення світового виробництва, а й поступове зміщення центрів аграрної ваги. Китай та Індія стали ключовими виробниками, тоді як країни Чорноморського регіону суттєво посилили свій вплив на міжнародний ринок зернових», — зазначив засновник інформаційно-аналітичного центру Experts Club, кандидат економічних наук Максим Уракін.
Окрему роль у сучасній структурі виробництва відіграє Україна. За наявними даними, після появи України як окремої статистичної одиниці на початку 1990-х років виробництво пшениці становило близько 19,5 млн тонн у 1992 році. У 2021 році показник досягав понад 32 млн тонн, після чого через війну, логістичні обмеження, мінування територій, зміну структури посівів і втрати частини виробничого потенціалу знизився.
У 2024 році виробництво пшениці в Україні оцінювалося приблизно у 23,4 млн тонн, у 2025 році — 24,1 млн тонн, а у 2026 році — близько 23 млн тонн. Попри складні умови, Україна залишається серед десяти найбільших виробників пшениці у світі та зберігає стратегічне значення для глобального зернового ринку.
Дані також свідчать про зміну позицій США. У 1990 році Сполучені Штати виробляли понад 74 млн тонн пшениці й були одним із трьох найбільших виробників у світі. У 2026 році їхній показник становить близько 42,5 млн тонн. Це не означає втрати аграрного потенціалу США загалом, але відображає структурні зміни у сільському господарстві, конкуренцію з іншими культурами та зміну глобального балансу виробництва.
Росія, яка у статистиці після розпаду СРСР відображається окремо, стала одним із ключових виробників пшениці у XXI столітті. За наявними даними, у 2025 році її виробництво оцінювалося приблизно у 90,3 млн тонн, а у 2026 році — 86 млн тонн. Водночас країни колишнього СРСР загалом залишаються важливим центром світового зернового виробництва.
«Глобальний ринок пшениці став значно більш багатополярним. Якщо раніше ключову роль відігравали кілька великих виробників, то зараз для продовольчої стабільності критичне значення мають одразу кілька регіонів — Азія, Північна Америка, Європа, Чорноморський басейн та Австралія. Будь-які кліматичні, логістичні або військово-політичні ризики в одному з цих регіонів швидко впливають на світові ціни», — наголосив Уракін.
У Experts Club звертають увагу, що при аналізі пшениці важливо розрізняти абсолютні обсяги виробництва, експортний потенціал і внутрішнє споживання. Китай та Індія є найбільшими виробниками, однак значна частина їхнього врожаю використовується на внутрішньому ринку. Натомість Україна, Росія, Канада, Австралія, США та Франція мають суттєвий вплив саме на міжнародну торгівлю пшеницею.
Аналітики центру зазначають, що подальша динаміка виробництва пшениці залежатиме від кількох ключових факторів: кліматичних умов, доступу до добрив і насіння, вартості енергоносіїв, стану логістичної інфраструктури, торговельних обмежень, воєнних ризиків і державної політики підтримки аграрного сектору.
За оцінкою Experts Club, довгострокова візуалізація показників вирощування пшениці дозволяє краще зрозуміти, як змінювалася глобальна продовольча система після 1990 року, які країни посилили свої позиції та чому виробництво зернових залишається одним із ключових елементів економічної й політичної безпеки.
