Business news from Ukraine

Оскільки температура зростає, а країни згортають свої зусилля з декарбонізації, ми повинні зіткнутися з реальністю, яку центральні банки не в змозі виправити

Інфляція, по суті, є податком на споживання – і вона найсильніше б’є по бідних, оскільки вони споживають більшу частину своїх доходів, а багаті – меншу.

Це одна з причин занепокоєння щодо тарифів Дональда Трампа, які непропорційно вплинуть на бідних. Коли закінчиться 90-денна пауза щодо тарифів, можна очікувати, що ціни зростуть, і то значно.

Це пов’язано з тим, що, по-перше, в торгівлі домінують проміжні товари, а не готові, які перетинають кордони і по дорозі обкладаються митом кілька разів, що робить їх високоінфляційними. По-друге, хоча тарифи першої адміністрації Трампа можна було б легше поглинути за рахунок валютних курсів і виробників, тарифи такого масштабу поглинути неможливо. Виробники і споживачі повинні взяти на себе удар, а це означає зростання цін. Схоже, що бідні знову постраждають найбільше.

Але якби тарифи Трампа зникли назавжди, чи повернулися б ми до світу стабільних цін? Висновки з нашої нової книги « Інфляція: Посібник для тих, хто виграє, і тих,хто програє», свідчать, що це, на жаль, не так, і на це є три причини.

Перша – це те, як ми думаємо про інфляцію і як ми реагуємо на неї. Ми виділили чотири різні способи, якими громадськість та центральні банки говорили про причини та наслідки інфляції протягом останніх кількох років. Перша історія – це хрестоматійна ідея про те, що «уряд витрачає занадто багато грошей». Друга зосереджується на тому, що зарплати штовхають ціни вгору – історія з ринком праці. Обидві ці історії розглядають інфляцію як наслідок перевищення попиту над пропозицією. Споживачі вимагають занадто багато, тому що уряди кладуть занадто багато грошей в їхні кишені, а робітники вимагають вищих зарплат, незважаючи на відсутність значних покращень у продуктивності. Якщо виробництво не встигає за сплеском попиту, то неминучим наслідком буде зростання цін.

Дві інші історії, які ми визначили, розглядають інфляцію навпаки. Інфляцію спричинила пропозиція в економіці. Існує історія «шоків пропозиції», коли неочікувані події, такі як Covid або війна в Україні, підштовхують ціни до зростання, і вони залишаються такими, поки економіка не пристосується до них. І, нарешті, є історія про те, як корпорації на концентрованих ринках використовують інфляцію як прикриття для підвищення цін.

Існують докази на користь (і проти) всіх чотирьох причинних історій. Але політики, як правило, зосереджуються на перших двох. Як наслідок, центральні банки підвищили процентні ставки, що може бути ефективним для зниження інфляції, коли вона зумовлена попитом, але не може зробити багато, якщо інфляція спричинена екзогенним шоком, таким як Covid або війна.

Цікавим в інфляції 2020-х років було те, що останні дві історії – шоки пропозиції та опортуністичні корпорації – виявилися настільки ж, якщо не більш, важливими, ніж перші дві.

Але чи це все, що стосується майбутньої інфляції? Ні, і це підводить нас до причини номер два.

Адміністрація Трампа нещодавно оголосила війну дослідженням у сфері зміни клімату у федеральному уряді та у ширшій дослідницькій спільноті США, а також подвоїла тиск на бізнес-моделі, що базуються на викидах вуглецю. Але бажання позбутися проблеми не змусить її зникнути. Справжніми рушіями майбутньої інфляції є не лише тарифи, а й кліматична криза та згортання зусиль штатів щодо декарбонізації.

Зміна клімату вже впливає на ціни. Першим рушієм цього є страхові ринки. Поєднання масового зростання вартості збитків від посух, лісових пожеж і повеней призвело до того, що витрати на страхування різко зросли в багатьох країнах. Деякі страховики вирішили скоротити покриття в таких штатах США, як Каліфорнія і Флорида, в результаті чого ці штати опинилися на гачку за збитки, які вони ніколи не зможуть покрити. Усвідомлюючи це, перестраховики – компанії, які захищають страхові компанії – відбирають у страховиків їхнє покриття, що призводить до довгострокового зростання цін. Наслідки поширюються далеко за межі страхових ринків. У США неможливо отримати іпотеку чи будувати без страховки. Житла вже критично не вистачає. Ціни можуть тільки зростати.

Кліматична криза також має довгостроковий вплив на те, що ми їмо. Потсдамський інститут досліджень впливу клімату та Європейський центральний банк провели перші систематичні оцінки того, наскільки зміни клімату вплинуть на інфляцію через вплив на постачання продуктів харчування. Якщо припустити, що прогнозоване підвищення температури до 2035 року, яке, ймовірно, є заниженим, продовольча інфляція зросте на 0,92-3,23% на рік, тоді як загальна інфляція зросте від 0,32 до 1,18% на рік. Лісові пожежі в США та нещодавні тривалі посухи і неврожаї в Європі – це лише тонкий кінець цього інфляційного клину.

Нарешті, є питання про те, як інші реагують на те, що США порушують поточний світовий порядок. Націоналізація британської металургійної компанії, рішення про розширення аеропорту Хітроу, збільшення витрат на оборону – все це свідчить про те, що наші спроби декарбонізувати економіку відкладаються в довгий ящик в ім’я пристосування до цих нових реалій. США фактично відмовилися від спроб що-небудь з цим зробити і вирішили замість цього «бурити, крихітко, бурити».

Зелена угода ЄС вже мала проблеми з електоральною підтримкою, а рішення Трампа перемістили прагнення до переозброєння на перше місце в черзі пріоритетів. Тим часом китайська модель декарбонізації залежить від того, що всі інші купуватимуть її «зелені» технології, які, в свою чергу, побудовані з використанням величезної кількості вугілля. Будь-який довгостроковий фінансовий бонус, який ми могли б отримати завдяки нижчим витратам на встановлення більшої кількості відновлюваних джерел енергії та меншій шкоді для клімату, буде набагато меншим, ніж передбачалося навіть кілька років тому, оскільки ми відступаємо від декарбонізації.

Коротше кажучи, розглядати тарифи як джерело інфляції – це, мабуть, гарна ідея. Але, роблячи це, ми не повинні упускати з виду глибинні сили, які не можуть бути враховані жодними заходами центрального банку – і яким ми відмовляємося повністю протистояти.

• Марк Бліт – політекономіст і професор Браунського університету. Ніколо Фракаролі – запрошений науковий співробітник Браунського університету

https://www.theguardian.com/commentisfree/2025/apr/22/tariffs-inflation-climate-crisis