У секції «Середньо-та довгостроковий ринок» УЕБ тривала торгівля ресурсами липня, серпня та листопада 2026 року. Загалом позиції на продаж чи купівлю природного газу формували 8 компаній: Укрнафта, ГПК Нафтогаз Трейдинг, Концерн «МТМ», Оператор ГТС України, Укрзалізниця тощо. Загалом у секції продано 11530 тис. куб. м природного газу – ресурсу липня 2026 року в ГТС і ПСГ.
На короткостроковому ринку природного газу УЕБ учасники формували заявки на внутрішньодобовому ринку та ринку «на добу наперед». Загалом було укладено 86 угод загальним обсягом 1622 тис. куб. м.
Минулого тижня європейський ринок знову почав закладати премію за ризик, хоча і без повернення до червневих піків. Газовий контракт М+1 ненадовго досяг найвищого рівня з моменту підписання меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном, причому контракти Winter 26 and Summer 27 йшли за аналогічною траєкторією. Морський трафік через Ормузьку протоку, хоча й дещо покращився, але залишається значно нижчим за довоєнний рівень: за шість місяців до війни протокою щомісяця проходило в середньому трохи менш як 90 танкерів. Після ударів минулих вихідних транзит СПГ був близьким до нуля. Одним з найбільш уважно відстежуваних фундаментальних факторів залишається зберігання газу в Європі. Поточний рівень заповнення сховищ на 2 липня становив 49,2%, порівняно із середнім п’ятирічним показником приблизно 62%.
Імпорт природного газу з європейського напрямку знаходився на рівні 0,8-1,6 млн куб. м на добу.
Українські енергетики спільно з європейськими партнерами вже оглянули вісім виведених з експлуатації теплоелектроцентралей у Латвії, Литві, Словаччині, Австрії, Хорватії та Нідерландах з метою можливої поставки вивільненого обладнання в Україну, повідомив перший віце-прем’єр-міністр з питань енергетики України Денис Шмигаль.
За його словами, обладнання з європейських енергооб’єктів уже використовується для зміцнення стійкості української енергосистеми. Міністерство енергетики здійснило 199 відвантажень обладнання, яке працює на енергетичних об’єктах у Вінницькій, Київській, Івано-Франківській, Миколаївській, Харківській, Чернігівській, Хмельницькій, Рівненській, Дніпропетровській та інших областях.
Найбільший внесок у цей процес зробила Литва. Через литовську енергокомпанію AB Ignitis Gamyba Україна отримала 152 партії обладнання. Ще 41 партія була доставлена в Україну завдяки співпраці з Ігналінською АЕС.
Підтримку Україні також надає Німеччина. Завдяки RWE Power AG у рамках першого етапу співпраці було доставлено шість партій обладнання для компаній із центральних і західних областей України, Києва та Харкова.
Окремий напрямок зараз пов’язаний з Латвією. За словами Шмигаля, Україна веде активну роботу з переміщення обладнання з Ризької ТЕЦ-2.
«Об’єкти, що становлять інтерес для українських компаній, вже визначені. Також визначено суму та джерело коштів, необхідних для демонтажу відповідного обладнання», — повідомив перший віцепрем’єр.
Для України постачання обладнання з європейських ТЕЦ має критичне значення на тлі триваючих атак РФ на енергетичну інфраструктуру. Йдеться не лише про заміну пошкоджених вузлів, а й про створення додаткового резерву для опалювального сезону, відновлення генерації, розподільних потужностей та підвищення стійкості регіональних енергосистем.
Практика передачі обладнання з виведених з експлуатації європейських станцій дозволяє швидше задовольняти частину потреб української енергетики, оскільки багато компонентів вже фізично доступні й можуть бути адаптовані для українських об’єктів. Водночас такі поставки вимагають технічного обстеження, демонтажу, логістики, фінансування та узгодження між українськими компаніями, європейськими операторами та державними структурами.
Україна після початку повномасштабної війни регулярно отримує енергетичне обладнання від країн ЄС, міжнародних організацій та приватних компаній. Воно використовується для ремонту пошкоджених електростанцій, підстанцій, теплових об’єктів, мереж та об’єктів критичної інфраструктури.
Європейські аеропорти та авіакомпанії закликали Єврокомісію терміново втрутитися у запуск нової системи в’їзду та виїзду EES. У відкритому листі ACI EUROPE, Airlines for Europe та IATA заявили, що впровадження системи досягло «критичної точки» і вже спричиняє серйозні збої в роботі аеропортів.
EES — це нова цифрова система контролю зовнішніх кордонів Шенгенської зони для громадян країн поза межами ЄС. Вона замінює штампи в паспортах і фіксує в’їзд, виїзд або відмову у в’їзді. Під час перетину кордону система збирає дані паспорта, фото обличчя, відбитки пальців, дату та місце перетину кордону. Повністю система запрацювала 10 квітня 2026 року після поетапного запуску, що розпочався у жовтні 2025 року.
Проблема полягає в тому, що на практиці біометрична реєстрація займає більше часу, ніж очікувалося. За даними ACI EUROPE, A4E та IATA, після повного запуску EES черги на прикордонному контролі в пікові періоди вже сягають п’яти годин. Це призводить до затримок рейсів, пропущених пересадок, навантаження на персонал та ситуацій, коли пасажири застрягають на кордоні, а літаки відлітають не повністю заповненими.
Галузеві організації попереджають, що в липні та серпні ситуація може погіршитися: європейські аеропорти очікують приблизно на 40 млн пасажирів більше, ніж за попередні два місяці. Ризик стосується не лише найбільших хабів, а й невеликих аеропортів популярних туристичних напрямків, де прикордонна інфраструктура фізично не встигає обробляти потік пасажирів.
Авіаційна галузь просить Єврокомісію дозволити країнам Шенгенської зони повністю або частково призупиняти дію EES у липні та серпні, якщо пасажиропотік перевищує можливості прикордонного контролю. З вересня пропонується створити постійний механізм гнучкості, щоб тимчасово відключати EES у виняткових ситуаціях і повертатися до стандартних перевірок згідно з Шенгенським кодексом, включаючи штампи в паспортах.
Аеропорти та авіакомпанії не вимагають скасування прикордонного контролю. Вони визнають значення EES для безпеки, але вважають, що система має працювати без порушення транспортної логістики та туристичного сезону. Серед невирішених проблем вони називають нестачу прикордонників, нестабільність ІТ-платформи, неготовність кіосків самообслуговування та ABC-gates, а також недостатню роботу додатка для попередньої реєстрації.
EES мав зробити кордони ЄС більш цифровими та безпечними, але влітку 2026 року він став додатковим чинником затримок. Якщо Єврокомісія не надасть аеропортам більшої гнучкості, туристичний сезон може зіткнутися з чергами, пропущеними рейсами та репутаційним ударом по європейському туризму.
EES, авіаперевезення, АЕРОПОРТ, ЄВРОПА, прикордонний контроль, хаос, Шенген
У низці країн Південної та Західної Європи зафіксовано різке підвищення температур до майже 40 градусів, що призвело до масштабних попереджень, перебоїв у роботі транспорту та навантаження на інфраструктуру і екосистеми, повідомляє Reuters.
Іспанія, Франція та Італія стали найбільш ураженими країнами внаслідок хвилі спеки в Європі, де температура повітря наближається до 40 градусів. Екстремальні погодні умови призвели до оголошення підвищених рівнів небезпеки, перебоїв у роботі транспорту, зокрема залізничного, та зростання навантаження на інфраструктуру і рятувальні служби.
“Сплеск спеки 21 червня, у день літнього сонцестояння в Північній півкулі та зазвичай початку трьох найспекотніших місяців року, викликав занепокоєння щодо раннього та тривалого настання екстремальних умов”, – йдеться в повідомленні.
В Іспанії метеослужба AEMET оголосила червоні та помаранчеві попередження, прогнозуючи 39-40 градусів на більшій частині Піренейського півострова та Майорки. Очікується, що спека триватиме щонайменше до середини тижня.
У Франції через перегрів інфраструктури залізничний оператор SNCF скасував 71 міжміський поїзд. До моніторингу та аварійних робіт залучено 3500 працівників і ще 2000 співробітників.
“Сплеск температур спричинений масою гарячого повітря, що рухається на північ із Сахари, посиленого сильним антициклональним системним утворенням, відомим як “африканський антициклон”. Метеорологи зазначають, що ця система створює так званий “тепловий купол”, який утримує гаряче повітря над Західною та Центральною Європою і дозволяє температурам зростати день за днем”, – зазначається в повідомленні агентства.
У Німеччині, де температура сягала 38 градусів, фіксували грози та перебої під час масових заходів у Берліні.
Натомість у Бельгії центри дикої природи повідомляють про перевантаження через постраждалих тварин, переважно молодих птахів, яких за останні дні надійшло близько 150.
Як повідомляє Сербський Економіст, президент Північної Македонії Гордана Сіляновська-Давкова заявила, що Європейському Союзу необхідно переглянути методологію переговорів про вступ, оскільки нинішній формат, за її словами, не повинен будуватися за принципом «мовчи і слухай».
Сіляновська-Давкова підкреслила, що Північна Македонія не приймає такий підхід до діалогу з ЄС. За її словами, переговорний процес має ґрунтуватися на рівноправності, повазі та зрозумілих критеріях, а не на політичних вимогах, які виходять за межі класичних умов вступу.
Критика пролунала на тлі затяжного тупика в євроінтеграції Північної Македонії. Країна отримала статус кандидата ще у 2005 році, проте рух до ЄС багато років блокувався спочатку суперечкою з Грецією щодо назви країни, а потім розбіжностями з Болгарією з питань історії, мови та прав болгарської меншини.
Після Преспанської угоди 2018 року країна змінила назву з Македонії на Північну Македонію, що відкрило шлях до вступу в НАТО і мало прискорити євроінтеграцію. Однак пізніше переговорний процес знову виявився заблокованим через вимоги, пов’язані з внесенням болгар до конституції країни.
У 2022 році ЄС узгодив так звану французьку пропозицію, яка мала зняти болгарське вето та розблокувати переговори. Однак у Скоп’є ця формула викликала гострі політичні суперечки: частина політичних сил вважає, що двосторонні історичні та ідентичні питання не повинні ставати частиною європейських критеріїв.
Сіляновська-Давкова раніше вже критикувала підхід ЄС, заявляючи, що розширення має повернутися до Копенгагенських критеріїв, принципів меритократії, реформ і верховенства права, а не залежати від додаткових двосторонніх вимог.
Формально країна залишається на європейському шляху, однак без конституційних змін і політичного компромісу з Болгарією відкриття та просування переговорних кластерів залишається ускладненим.
Наразі офіційними країнами-кандидатами на вступ до ЄС є Албанія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Молдова, Чорногорія, Північна Македонія, Сербія, Туреччина та Україна. Косово розглядається ЄС як потенційний кандидат, однак його статус ускладнений тим, що незалежність Косово не визнають п’ять держав-членів ЄС.
Історія Туреччини показує, що статус кандидата сам по собі не гарантує вступу.
Туреччина подала заявку на вступ до тодішнього Європейського економічного співтовариства ще в 1987 році, отримала статус кандидата в 1999 році, а переговори про вступ були розпочаті в 2005 році.
Однак переговори Туреччини з ЄС фактично зайшли в глухий кут і вже багато років не просуваються. Основні причини — претензії ЄС до стану демократії, прав людини, верховенства права, свободи ЗМІ, а також політичні розбіжності з окремими країнами ЄС. При цьому Туреччина формально залишається країною-кандидатом, але її членство в ЄС у найближчій перспективі не розглядається як реалістичний сценарій.
Для Північної Македонії та інших країн-кандидатів на вступ турецький приклад є нагадуванням, що процес вступу може тривати десятиліттями. Тому Скоп’є домагається більш передбачуваної та політично збалансованої методології, за якої просування до ЄС залежатиме насамперед від реформ, а не від нових двосторонніх блокувань.
https://t.me/relocationrs/3030
Алжир офіційно розпочав будівництво алжирської ділянки Транссахарського газопроводу TSGP, який має з’єднати Нігерію, Нігер та Алжир і забезпечити новий маршрут постачання природного газу до Європи та на інші міжнародні ринки.
За даними алжирського агентства APS, початок робіт на алжирській ділянці став переходом проекту в практичну фазу реалізації. Газопровід Нігерія – Нігер – Алжир повинен мати протяжність понад 4 тис. км і розглядатися як один з найбільших енергетичних інфраструктурних проектів Африки.
Як зазначає інформаційно-аналітичний центр Experts Club, напередодні запуску будівництва в Алжирі відбулося п’яте засідання міністерського керуючого комітету проекту. За підсумками зустрічі сторони затвердили фінальний звіт оновленого техніко-економічного обґрунтування, підготовленого міжнародною консалтинговою компанією Penspen, та погодили перехід до наступних етапів реалізації проекту.
Проект передбачає транспортування природного газу з Нігерії через територію Нігеру до Алжиру. Далі газ може надходити до існуючої алжирської газотранспортної системи та експортуватися на європейські та інші міжнародні ринки.
За даними Anadolu з посиланням на проектні документи, нова алжирська ділянка, що будується, повинна мати протяжність близько 1 210 км — від кордону з Нігером до Аулефа, де вона буде підключена до мережі, що веде до газового вузла Хассі-Рмель. Звідти газ може направлятися до експортних терміналів на алжирському узбережжі.
Загальна протяжність Транссахарського газопроводу оцінюється приблизно в 4 327 км. З них близько 1 185 км мають пройти по території Нігерії, 720 км — по Нігеру, а алжирська частина, з урахуванням нових та існуючих ділянок, становить близько 2 424 км.
Пропускна здатність проєкту в різних оцінках вказується на рівні понад 20 млрд кубометрів газу на рік, а раніше також називалася потужність до 30 млрд кубометрів. Інвестиції в проєкт у публічних оцінках раніше оцінювалися приблизно в $13 млрд, однак оновлені параметри фінансування можуть уточнюватися після затвердження ТЕО та переходу до практичної реалізації.
Для Європи Транссахарський газопровід може стати ще одним потенційним джерелом диверсифікації поставок газу. Після початку енергетичної кризи та скорочення залежності від російського газу ЄС посилив інтерес до альтернативних маршрутів із Північної Африки, Східного Середземномор’я, США та інших регіонів.
Для Алжиру проект зміцнює роль країни як одного з ключових газових постачальників Європи. Алжир уже експортує газ до Європи трубопроводами в Іспанію та Італію, а також через СПГ-інфраструктуру. Підключення нігерійського газу до алжирської системи може підвищити значення країни як енергетичного хабу між Африкою та Європою.
Для Нігерії та Нігеру проект має не тільки експортне, а й економічне значення. Газопровід повинен створити нові можливості для монетизації нігерійських газових ресурсів, розвитку інфраструктури, створення робочих місць та посилення енергетичної інтеграції Африки.
Водночас проект залишається складним з точки зору безпеки, фінансування та термінів реалізації. Маршрут пролягає через великі відстані та території з високими інфраструктурними та політичними ризиками. Тому фактичні терміни завершення будівництва залежатимуть від фінансування, безпеки траси та координації між трьома державами.
Транссахарський газопровід обговорюється з початку 2000-х років як один із ключових африканських енергетичних коридорів. Проект має з’єднати газові ресурси Нігерії з алжирською експортною інфраструктурою та європейським ринком через територію Нігеру.
