Business news from Ukraine

Військова агресія РФ і активні воєнні дії дали потужний поштовх для розвитку в Україні напряму реабілітації, але війна виявила необхідність у розробці підходів до реабілітації військових травм, вважають учасники круглого столу, присвяченого актуальним проблемам медичної та психологічної реабілітації, що відбувся в агентстві “Інтерфакс-Україна” 5 вересня.

“Ми почали вибудовувати в Україні систему реабілітації з 2014 року, але сьогодні залишаються проблеми, які ще не вирішено. Система реабілітації залежить від багатьох речей, зокрема від грошей, адже реабілітація – це досить дорого”, – сказала виконавча директорка Української асоціації боротьби з інсультом (УАБІ), лікарка фізичної та реабілітаційної медицини Марина Гуляєва.

Гуляєва зазначила, що в “тих клініках, де немає мультидисциплінарних команд для реабілітації, реабілітація на низькому рівні, відсутність фахівців призводить до того, що гальмується процес і якість реабілітаційної допомоги”.

Коментуючи пакети з реабілітації, за якими Національна служба здоров’я України (НСЗУ) контактує клініки в рамках Програми медичних гарантій (ПМГ), експерт зазначила, що “більша частина пакета витрачається на пацієнта, який уже стабілізований, але питання гострої реабілітації зависло”.

“На жаль, буває так, що в інсультному блоці не передбачено наявність фізичного терапевта в штаті, але він є в реабілітаційному відділенні. Тому на гостру реабілітацію, де профілактуються основні ускладнення, персоналу не вистачає”, – сказала вона.

Гуляєва зазначила, що, зокрема, військових і пацієнтів із воєнними травмами також має оглянути спеціаліст із фізичної та реабілітаційної медицини, проте у військових шпиталях таких фахівців немає, тому цих пацієнтів консультують цивільні медики.

“Я думаю, що така медична допомога має розвиватися в рамках фінансування ЗСУ. Військові медики готові до співпраці, ми консультуємо військові шпиталі, приїжджаємо раз чи два на тиждень, приймаємо на реабілітаційний пакет, працюємо з ними”, – сказала вона.

При цьому Гуляєва зазначила, що підхід до реабілітації військових має враховувати мету реабілітації, яка залежить від тяжкості травм.

Гуляєва вважає, що для розвитку реабілітації військових необхідне рішення на державному рівні, “щоб запровадити у військових шпиталях ті посади (в напрямі реабілітації – ІФ), які було впроваджено у цивільній медицині”.

На думку Гуляєвої, окрім запровадження реабілітації у військову реабілітацію необхідно розвивати паліативну медицину, а також реабілітацію на амбулаторному рівні.

У свою чергу керівник реабілітаційного напряму медичної групи компаній ADONIS Вадим Керестей також зазначив, що старт для розвитку реабілітаційної медицини дала війна, але якщо “цивільна реабілітаційна медицина розвивається, то реабілітація у військових у шпиталях стоїть на місці”.

“На жаль, там катастрофічно бракує фахівців, не відкривають ставки для фізичних терапевтів, ерготерапевтів та інших фахівців, які входять до складу мультидисциплінарних команд. У військових шпиталях немає таких реабілітаційних команд, які могли б надавати якісну медичну допомогу саме для військових, котрі часто мають важкі політравми”, – сказав він.

Експерт наголосив, що “військові шпиталі переповнені пацієнтами з важкими травмами, але не вистачає фахівців”.

“Важливо, щоб військові впровадили посаду фізичних терапевтів у військових шпиталях. Можливо, ініціювати це міг би підкомітет ВР, який займається реабілітацією, щоб у військових структурах відкрили посади лікарів фізичної та реабілітаційної медицини”, – сказав Вадим Керестей.

Коментуючи розвиток реабілітації у військовій медицині, Керестей також наголосив на важливості цілей реабілітації.

“Терміни реабілітації – від кількох тижнів до кількох місяців, тому що в різних пацієнтів можуть бути різні цілі реабілітації. Для одних – це повернення до лав ЗСУ, для інших – бодай самообслуговування”, – сказав він.

Він також вважає, що нині в Україні “кваліфікованих лікарів фізичної та реабілітаційної медицини дуже мало, їх катастрофічно не вистачає”. Зокрема, за оцінкою Керестея, наразі в Києві є п’ять-шість реабілітаційних високоякісних реабілітаційних центрів, у яких можна надавати допомогу пацієнтам, починаючи з палат інтенсивної терапії, решта центрів у Києві можуть працювати тільки з уже стабілізованими пацієнтами, а в регіонах усе набагато гірше”.

“У реабілітації потрібне обладнання, але воно не головне. Важливо, щоб у відділенні були фахівці: психологи, ерготерапевти, фізичні терапевти, їхні помічники”, – сказав він.

Водночас завідувач відділення фізичної та медичної реабілітації КНП “Київська міська лікарня №6” Єгор Прокопович зазначив, що в цій клініці достатньо фахівців необхідного профілю. При цьому через війну лікарня приймає на лікування також військових.

“До березня 2022 року наша лікарня приймала (на реабілітацію – ІФ) лише пацієнтів з інсультом і на реабілітацію за ортопедичним пакетом. З березня лікарню внесено до переліку лікарень, які надають реабілітацію військовим, і нам довелося дещо перебудувати в нашій роботі. Наприклад, ми не знали, що в реабілітації можуть призначатися наркотичні анальгетики, що можуть бути пацієнти з колостомами, з поєднаними травмами, що вони можуть мати ускладнення, яких ми в реабілітації і не передбачали. Довелося навчитися лікувати в реабілітації і пневмонії, і цистити, й уретрити, й багато чого”, – сказав він.

Прокопович зазначив, що до війни у відділенні були переважно “пацієнти віком 50+, а зараз це молоді пацієнти з важкими травмами”.

Експерт також наголосив на відсутності “пакета НСЗУ щодо військової реабілітації”.

“Ми їх кодуємо як звичайних неврологічних пацієнтів, і від початку війни ми поки що від НСЗУ жодного роз’яснення не отримали стосовно військових”, – сказав він.

“Ми бачимо великий поштовх у сфері реабілітації, але є практичні проблеми. Наприклад, це переведення пацієнта від нас до іншого медзакладу, будівельних нормативів чи обладнання. Наприклад, зараз нам потрібно для реабілітації військових два апарати, один із них коштує близько EUR10 тис., другий – EUR14 тис.”, – сказав він.

Зі свого боку, коментуючи питання психологічної реабілітації у воєнний час, лікар-психіатр та психотерапевт Євген Воронков зазначив, що “не всі хворі на ПТСР, але ПТСР і комплексним ПТСР страждає багато людей”.

“Потрібно відрізняти ПТСР в учасників бойових дій і в цивільного населення, яке постраждало від наслідків окупації, насильства, бомбардувань. У багатьох випадках люди звертаються до загальної психіатричної служби, але це такий рівень розладів, до якого не пристосовані насправді ніякі психіатричні служби”, – сказав він.

При цьому, на думку Воронкова, психіатрична освіта наразі орієнтована на терапію важких психічних захворювань, а не терапію станів, “які потребують індивідуального та тривалого, але переважно психотерапевтичного ведення з певним медикаментозним компонентом і фармакологічною підтримкою”.

Воронков вважає, що в Україні є фахівці, які можуть кваліфіковано працювати з людиною в умовах війни у психітерапевтичному плані, зокрема в напрямі ПТСР, “але вони підготовлені не в держструктурах, вони готуються в рамках міжнародних проєктів, більшість із них працюють індивідуально або в маленьких командах”.

“Деякі з наших психотерапевтів працюють із тими, хто повернувся з полону, дістав тяжких травм. Але це одиниці з терапевтів, кого залучають до роботи. Є проблема у підготовці військових психологів чи лікарів-психологів”, – сказав він.

Експерт наголосив, що психологічна реабілітація пацієнтів у воєнний час потребує концептуальної розробки, оскільки “це нова ситуація в такому масовому плані, їй лише півроку”.

“Не зрозуміла ні структура, ні особливості цих пацієнтів. Є лише загальне розуміння, що з цим робити. І зрозуміло, що треба відрізняти пацієнтів: одна справа – ті, хто був в окупації, інша – військові, третя – діти, вимушені переселенці тощо. Це буде великий комплекс, до якого, я вважаю, психіатрична служба не готова”, – сказав він.

Крім того, Воронков зазначив, що “системних досліджень військових на ПТСР немає”.

“Для таких досліджень потрібен пул пацієнтів, до того ж ПТСР не виникає відразу, це відкладений синдром. Сплеск ПТСР може проявитися в найбільш реальних формах через кілька місяців після травматичних ситуацій. Іноді це тижні, але частіше через місяці ми можемо побачити сформований конкретний ПТСР. З такими пацієнтами працювати складно, це дуже важкий контингент не лише для реабілітації, а й для лікування у гострому стані”, – сказав він.

При цьому Воронков зазначив, що напрацювання, зроблені іноземними фахівцями під час локальних воєнних конфліктів минулих років, в Україні можуть виявитися неефективними, оскільки “треба враховувати величезні транскультуральні відмінності, у психології транскультуральний аспект дуже важливий”.

“Важкий ПТСР – це дуже серйозне захворювання. Лікарі не пристосовані до роботи в таких умовах, підготувати таких фахівців заздалегідь неможливо”, – сказав він.

У свою чергу завідувач кафедри нефрології та нирково-замісної терапії Національного університету охорони здоров’я професор Дмитро Іванов зазначив, що Українська асоціація нефрологів, керуючись міжнародним досвідом, підготувала рекомендації щодо реабілітації за спеціальністю “нефрологія”.

“Вони спиралися на світовий досвід, тому що є воєнні конфлікти і є масив інформації для формування рекомендацій”, – сказав він.

При цьому, за словами Іванова, з майже 10 тис. українців, які на початок війни перебували на діалізі, близько 600 виїхали до країн ЄС.