Кілька великих нафтових компаній вже призупинили постачання сирої нафти і палива через Ормузьку протоку, в подальшому ціна нафти Brent може піднятися з $73 до близько $80 за барель, повідомляє Reuters.
«Чотири джерела повідомили в суботу, що деякі великі нафтові компанії і провідні торгові доми призупинили поставки сирої нафти і палива через Ормузьку протоку», – йдеться в повідомленні агентства.
У п’ятницю нафта марки Brent торгувалася за ціною близько 73 доларів за барель, що вже на 20% вище, ніж на початку року.
Головний економіст Capital Economics з питань ринків, що розвиваються, Вільям Джексон заявив, що навіть якщо конфлікт буде локалізований, ціна нафти Brent може піднятися до близько $80, що було піковим значенням під час 12-денної війни в Ірані в червні минулого року.
У суботу США та Ізраїль завдали ударів по Ірану, націлених на його керівництво. «Ці удари викликали занепокоєння в сусідніх арабських країнах Перської затоки, що виробляють нафту, оскільки посилилися побоювання ескалації конфлікту, а Тегеран відповів запуском ракет у бік Ізраїлю», – зазначає агентство.
Іран є великим виробником нафти і розташований навпроти багатого на нафту Аравійського півострова через протоку Ормуз, через яку проходить близько 20% світових поставок нафти. Конфлікт може обмежити надходження нафти на світовий ринок і викликати зростання цін, пише Reuters.
У неділю ОПЕК+ може розглянути можливість збільшення видобутку нафти – більше, ніж вже планувалося.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) в рамках співпраці з Україною працює над поліпшенням корпоративного управління в цілому на всіх державних підприємствах, а не окремих з них, ця робота включає прозорість формування наглядових рад, підвищення ефективності процесу прийняття рішень, а також прозорості, це відображено в новій 4-річній програмі розширеного фінансування EFF, повідомила заступник голови місії Фонду в Україні Сучанан Тамбунлертчай.
«Одним із зобов’язань, які взяли на себе влада, є початок публікації фінансової звітності ключових державних підприємств, щоб зробити ці ключові показники ефективності доступними для громадськості, щоб громадськість та інші зацікавлені сторони також могли оцінити ефективність цих державних підприємств», – сказала вона на брифінгу в п’ятницю.
Водночас Тамбунлертчай уточнила, що у МВФ немає конкретних кількісних орієнтирів для державних підприємств у рамках програми.
Згідно з меморандумом економічної та фінансової політики України, опублікованим Фондом у п’ятницю, публікація фінансової звітності провідних державних підприємств відповідно до стандартів МСФЗ відновиться до кінця червня 2026 року з відповідними редагуваннями для захисту критичної інфраструктури та збільшеним терміном публікації до одного року.
«Ми введемо обов’язкові щорічні фінансові аудити для провідних державних підприємств, для яких буде забезпечено належне фінансування, шляхом внесення відповідних законодавчих змін, якщо це необхідно. Ми забезпечимо публікацію аудиторських аудитів, починаючи з фінансових аудитів 2025 року, до кінця серпня 2026 року», – йдеться також у меморандумі.
До кінця червня 2026 року також розпочнеться розробка річного звіту державних підприємств відповідно до вимог Стандартної операційної процедури (СОП), який буде належним чином розширений, щоб включати інформацію про фінансові показники провідних державних підприємств за допомогою загального набору показників, платежів до державного бюджету та фіскальної підтримки, конкретних зобов’язань PSO та квазіфіскальної діяльності кожного підприємства. Такий звіт буде публікуватися щорічно, починаючи з кінця вересня 2026 року за 2025 рік, і поступово розширюватися, щоб охопити більше державних підприємств.
Крім того, Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити публікацію фінансової звітності, що відображає поділ діяльності, пов’язаної з PSO, і діяльності, не пов’язаної з PSO, для всіх державних підприємств, на які поширюються PSO, до кінця червня 2027 року.
«Ми внесемо зміни до Політики державної власності та закону »Про акціонерні товариства” (2465-IX), щоб передбачити, що всі статути державних підприємств вимагають простої більшості голосів для рішень наглядової ради, за винятком затвердження стратегічного плану розвитку, і уникнемо положень, що дозволяють вимоги вето або домінуючої більшості, до кінця червня 2026 року”, – також сказано в меморандумі.
Згідно з ним, всі висунення кандидатур і звільнення генеральних директорів державних підприємств будуть прийматися простою більшістю голосів наглядових рад, з відповідними змінами до статуту, якщо це необхідно.
«Ми забезпечимо, щоб комплексний фінансовий аудит, аудит відповідності та аудит ефективності для всіх державних підприємств, не пов’язаних з обороною, авторитетними незалежними аудиторами, був розпочатий до кінця червня 2026 року», – йдеться в документі.
Ще одним зобов’язанням є публікація переглянутої Політики державної власності до кінця травня 2026 року, яка буде більш точно відповідати Керівним принципам ОЕСР з корпоративного управління державними підприємствами, згідно з рекомендаціями Огляду ОЕСР 2025 року.
Уряд також зазначив, що в тісному консалтингу з міжнародними партнерами вивчає варіанти для поліпшення управління державними підприємствами, що передбачає також потенційне впровадження централізованої моделі. Йдеться, зокрема, про визначення ролей і мандата ключових державних установ, залучених до управління державними підприємствами, таких як Мінфін, Міністерство економіки, Кабмін, інші відповідні галузеві міністерства та Фонд державного майна (ФДМУ).
“Ми забезпечимо сильну роль Мінфіну як відповідального органу за фінансовий нагляд за державними підприємствами, обмежимо квазіфіскальні ризики і допоможемо захистити стійкість боргу. Важливо, що будь-яка нова система управління державними підприємствами не повинна розмивати повноваження уряду щодо дивідендної політики, забезпечуючи направлення дивідендів державних підприємств до державного бюджету та прозору звітність про них для забезпечення підзвітності та нагляду”, – також зазначається в меморандумі.
В цілому, кінцевою метою централізації власності державних підприємств має бути професіоналізація функції власності держави, і будь-яка централізована система управління повинна діяти тільки з обережністю, йдеться в меморандумі.
«Це повинно спиратися на чіткий юридичний мандат, забезпечувати належний нагляд з боку Міністерства фінансів і фіскальну прозорість, включати надійні гарантії від політичного втручання для забезпечення професійного керівництва на основі заслуг, а також вимагати суворої, узгодженої на міжнародному рівні звітності та підзвітності», – підкреслюється в меморандумі.
За витратами на оборону розрив надзвичайно великий: США у 2024 році витратили близько $997 млрд, Ізраїль – близько $46,5 млрд, Іран – близько $7,9 млрд (оцінка SIPRI).
За людськими ресурсами картина інша: у США активна чисельність збройних сил становить близько 1,32 млн (оцінка на 2025 рік), у Ізраїлю регулярні сили становлять близько 169 тис. з масштабною опорою на резерв, в Ірані – близько 610 тис. активного складу (оцінки, що цитують IISS).
Ключова відмінність – у «проекції сили» і технологічній структурі. США залишаються єдиною країною з порівнянним набором інструментів для тривалої кампанії далеко від власної території – в тому числі з флотом з 11 атомних авіаносців і інфраструктурою постачання, розвідки і дозаправки. Про це йдеться в дослідженні інформаційно-аналітичного центру Experts Club.
Ізраїль, маючи значно менші ресурси, компенсує це якістю ВПС і ешелонованою ППО-ПРО. Зокрема, Ізраїль експлуатує і нарощує парк F-35I («Adir»), а його оборонна архітектура включає Iron Dome, David’s Sling і верхній ешелон Arrow (Arrow-3).
Іран, у свою чергу, робить ставку на асиметричні відповіді: ракетно-дроновий потенціал, розподілену інфраструктуру, сили КСІР і тиск через мережу союзних недержавних акторів. За оцінками США, Іран має найбільший арсенал балістичних ракет на Близькому Сході; окремі доповіді також фіксують довгострокові плани з розвитку далекобійних систем.
Нарешті, «ядерний фактор» працює по-різному для учасників. SIPRI відносить Ізраїль до числа дев’яти держав, що володіють ядерною зброєю (за відсутності офіційного підтвердження з боку Тель-Авіва), тоді як Іран офіційно ядерною зброєю не володіє, а суперечка точиться навколо масштабів і режиму контролю його ядерної програми.
Особовий склад
Іран: близько 610 000 діючих, близько 350 000 резервістів (оцінка IISS, Military Balance 2025).
Ізраїль: 169 500 діючих і 465 000 резервістів (IISS, Military Balance 2023 за зведенням Al Jazeera).
США: сумарна «дозволена чисельність» діючих на FY2026 – понад 1,3 млн (армія 454 000, флот 334 600, ВПС 320 000, КМП 172 300, Космічні сили 10 400, берегова охорона 50 000).
Висновок за «чистою арифметикою»: США за активним особовим складом приблизно в 2,2 рази більше Ірану, а США плюс Ізраїль – приблизно в 2,5 рази (але важливо, що «театрально доступне» угруповання США в регіоні зазвичай істотно менше загальної чисельності).
Сухопутні сили: танки і артилерія
Танки: Іран – понад 1 500 основних танків; Ізраїль – 2 200+ танків.
Співвідношення Ізраїль до Ірану – близько 1,5:1 за кількістю.
Артсистеми: Іран – майже 7 000 артсистем (від буксируваних гармат до РСЗО); Ізраїль – 530 артсистем (включаючи самохідні, буксирувані, РСЗО і міномети в одному зведенні).
За кількістю артзасобів Іран виглядає кратно «важчим» (близько 13:1), але це не дорівнює перевазі в точності, розвідці та контрбатарейній боротьбі.
США у відкритих зведеннях часто наводять не «всі танки на складах», а структуру бойових бригад: у армії США 11 бронетанкових бригад (ABCT) в активному компоненті і 5 – у Нацгвардії; у кожній ABCT по 87 танків Abrams. Це дає 1 392 танки Abrams саме у складі ABCT (без урахування інших місць служби та запасів).
Авіація: ключовий перекіс на користь США
Іран: близько 250 боєздатних літаків (IISS).
Ізраїль: 339 боєздатних літаків, включаючи 309 винищувачів/ударних (у зведенні також наведена структура парку F-16, F-15 і F-35).
США: тільки у ВПС США (без урахування палубної авіації ВМС і авіації КМП) – 2 027 літаків «fighter/attack» в Total Force і 1 430 в Active Force; сумарний парк ВПС (Total Force) – 5 003 літаки станом на кінець FY2024.
Щодо «бойової авіації» це означає порядок величини: ВПС США за класом fighter/attack приблизно в 8 разів перевершують іранську оцінку боєздатних літаків, а Ізраїль – приблизно на 35-40% більше Ірану за тією ж категорією «combat capable».
Флот: США – океанська міць, Іран – ставка на асиметрію
Іран, згідно з оцінками IISS, будує морську стратегію навколо асиметрії – мін, протикорабельних ракет, швидкісних катерів і малих субмарин; окремо зазначається, що ВМС Ірану мають понад 100 малих швидкохідних ударних катерів.
У США «база» інша: чисельність бойового флоту (battle force) – 293 кораблі на 1 жовтня 2025 року, а законодавчо закріплено мінімум «не менше 11 діючих авіаносців».
Підводний компонент США (офіційні fact files ВМС): приблизно 24 АПЛ типу Los Angeles в строю, 3 типу Seawolf і 24 типу Virginia, плюс 14 стратегічних Ohio-class SSBN; окремо зазначено, що 4 SSBN були переобладнані в SSGN.
Міністерство закордонних справ України закликає громадян утриматися від поїздок до Ізраїлю та Ірану через загострення ситуації з безпекою на Близькому Сході та загрозу ракетних атак.
Про це повідомив Департамент консульської служби МЗС України у Facebook у суботу.
У зв’язку із загостренням ситуації з безпекою на Близькому Сході та загрозою ракетних обстрілів, МЗС України рекомендує громадянам України утриматися від поїздок до Ізраїлю до стабілізації ситуації. Також нагадується про чинну рекомендацію покинути територію Ірану, оприлюднену на початку січня.
Громадянам, які вже перебувають у країнах регіону, радять зберігати пильність, уважно стежити за офіційними повідомленнями і завжди мати при собі документи, що засвідчують особу.
ПрАТ «Черкаське хімволокно» 27 лютого оголосило тендер на особисте страхування членів пожежно-рятувального підрозділу для забезпечення добровільної пожежної охорони.
За даними системи електронних держзакупівель Prozorro, очікувана вартість придбання послуг становить 23,805 тис. грн.
Документи на участь у тендері приймаються до 9 березня.
Верх рейтингу ITCI-2025 знову формують країни з максимально «нейтральною» конструкцією податків: Естонія – 1-а, Латвія – 2-а, Литва – 5-а (плюс Угорщина – 9-а і Чехія – 10-а).
Tax Foundation відзначає, що лідерство Естонії підтримують чотири елементи: корпоративний податок 20% стягується тільки з розподіленого прибутку; плоский податок на прибуток 20% (без оподаткування персональних дивідендів у тому ж форматі); податок на майно орієнтований на вартість землі; діє територіальний принцип оподаткування прибутку за кордоном.
Латвія «підтягнулася» завдяки впровадженню близької до естонської моделі оподаткування корпоративного прибутку і відносно ефективному оподаткуванню праці. Литва виділяється низькою ставкою корпоративного податку (17%) і сильними правилами відрахування інвестиційних витрат (capital cost recovery).
