Генеральний директор АТ “Укртранснафта” Володимир Цепенда та голова Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА) Олена Дума уклали додаткову угоду до чинного договору управління українською частиною нафтопродуктопроводу “Самара – Західний напрямок” (СЗН), яка передбачає збільшення щомісячних відрахувань компанії до державного бюджету з 1,1 млн грн до 5 млн грн.
“У фокусі – відповідальне управління частиною магістрального нафтопродуктопроводу “Самара – Західний напрямок” в умовах нових безпекових реалій 2025 року”, – повідомила “Укртранснафта” в Facebook у п’ятницю.
Як зазначили в товаристві, вказане рішення враховує оновлені умови експлуатації об’єкта та спрямоване на підвищення ефективності його функціонування.
“Ми розглядаємо управління цим об’єктом не лише як операційну функцію, а як відповідальність товариства перед державою – працювати ефективно, прозоро й на результат”, – зазначив Цепенда.
В “Укртранснафті” наголосили, що сторони продемонстрували спільну позицію: діяти на випередження, забезпечувати безперервну роботу критичної інфраструктури та прозоро управляти державним майном.
Як повідомлялося, українська ділянка СЗН тривалий час належала ТОВ “Прикарпатзахідтранс” (Рівне), але внаслідок судових розглядів її повернули в держвласність на початку 2021 року. Переможцем конкурсу на управління ним стала “Укртранснафта”, яка у вересні 2021 року отримала всі необхідні документи для експлуатації української гілки СЗН і підтвердила готовність відновити його роботу.
Після початку повномасштабного російського вторгнення, з огляду на неможливість відновлення експлуатації нафтопродуктопроводу в проєктному напрямі перекачування нафтопродуктів із Білорусі, а також на необхідність забезпечення обороноздатності держави для забезпечення потреб ЗСУ в умовах війни, “Укртранснафта” почала перекачку дизельного пального в реверсному напрямі роботи з території Угорщини до України.
“Укртранснафта”, 100% акцій якої перебувають в управлінні НАК “Нафтогаз України”, є оператором нафтотранспортної системи країни.
У 2023 році чистий прибуток “Укртранснафти” зріс на 40% – до 5,6 млрд грн. У 2024 році товариство сплатило 5,29 млрд грн дивідендів своєму акціонеру — НАК “Нафтогаз України” — за результатами роботи в 2023 році.
Виробництво соняшнику в Україні в 2025 року не перевищить 13,6-13,7 млн тонн, що лише на 7% вище показника 2024 року, повідомило інформаційно-аналітичне агентство “АПК-Інформ”.
Аналітики зазначили, що погодні умови продовжують скорочувати потенціал урожайності соняшнику в Україні, зокрема, на півдні та сході країни, де зосереджено до 50% від загальної площі під даною олійною. Прохолодна погода навесні і критично низькі запаси вологи в ґрунті у цих регіонах і недостатні опади створили несприятливі умови для розвитку посівів олійної.
За їх інформацією, низка аграріїв говорять про зовсім поганий стан посівів: нерівномірність рослин на полі, відставання в вегетації, невеликі голівки, внаслідок чого приймаються рішення про дискування таких полів і підготовку до озимої сівби. В ряді областей у липні посіви страждали від високих температур, також локально фіксувався град.
Компенсувати втрати урожаю на півдні та сході може очікувана краща урожайність соняшнику частково в центрі, а також на заході та півночі, де спостерігалася більш сприятлива ситуація щодо температур та опадів, зауважили експерти.
Вони переконані, що очікувати на суттєве зростання вартості соняшнику в новому сезоні не варто.
“По-перше, багато заводів змінюють свою стратегію роботи задля уникнення збитків та від’ємної маржі, як у сезоні-2024/2025. По-друге, невисока вартість соняшникової олії, темпи торгівлі якою в сезоні-2024/2025 сповільнилися через зниження виробництва. По-третє, у заводів тепер буде перевага у вигляді запровадженого експортного мита на сою та ріпак, що може сприяти збільшенню кількості пропонованої олійної сировини на внутрішньому ринку”, – резюмували в “АПК-Інформ”.
До Дня медичного працівника: Як “Оксфорд Медікал” зцілює серця та будує нові життя
Медики надзвичайні люди, бо їхня професія — це передусім покликання, яке потребує величезної внутрішньої, а часто й фізичної сили, витримки та віри. Особливо в часи війни. У День медичного працівника хочемо поділитися історіями лікарів “Оксфорд Медікал”, адже відчули в їхніх словах справжню мужність і людяність. Ці розповіді стали символом стійкості великої сім’ї — найбільшої приватної медичної мережі в Україні.
Усі, хто працює з пацієнтами, буквально тримають фронт здоров’я нації, допомагаючи українцям у найскладніші для них моменти, це:
І неважливо, який профіль у фахівця, все частіше медики, крім своїх прямих обов’язків, виконують таку потрібну наразі місію — підтримувати людей емоційно та психологічно.
“Якщо я бачу, що в пацієнта проблема не із серцем, а це ситуація на фоні загального стресу або хронічної перевтоми, я все одно розраджу його, надам психологічну допомогу, бо слово проникає в душу і зрештою зцілює”, — каже кардіологиня Наталія Бахян.
Зараз усім непросто, тому, на думку лікарки, медики мають гуртуватися й бути опертям одне для одного, ділитися досвідом, давати дієві поради, щоб не вигоріти самим і мати ресурс лікувати.
Своєю чергою дирекція “Оксфорд Медікалу” зазначає, що відчуває велику відповідальність, адже найбільша приватна медична мережа в Україні має не лише піклуватися про пацієнтів, а й підтримувати тих, хто рятує життя щодня.
“Крім основного завдання — забезпечити українцям доступ до якісної медичної допомоги, що передбачає команду висококваліфікованих спеціалістів, найсучасніше обладнання, інноваційні технології та високий сервіс, ми повинні дбати про своїх співробітників — створювати комфортні умови праці, сприяти їхньому розвитку як фахівців, просувати по кар’єрі. І давати роботу, особливо медикам, які втратили найцінніше — малу Батьківщину, домівку, рідних, лікарську практику”, — каже директорка київських клінік “Оксфорд Медікал” Тетяна Сидорова.
Олександр мав у Маріуполі все — повагу, заслуги та високий пост: він був медичним директором приватної клініки. Та з початком повномасштабної війни йому довелося покинути рідний край.
“Я вибирався з міста вже під час оточення, у квітні 2022-го. Гуманітарні коридори не працювали, тому виїжджав під обстрілами обхідними шляхами. Спочатку дістався Запоріжжя, потім Полтави. А там вирішив шукати долі у столиці. Наприкінці квітня я потрапив на співбесіду в “Оксфорд” і відтоді почав будувати нове життя”, — розповідає свою історію лікар.
Частина його родини виїхала за кордон, але Олександр ухвалив важливе для себе рішення залишитися: “Я прагну максимально використовувати свої знання й навички для надання медичної допомоги в Україні. “Оксфорд Медікал” дуже тепло прийняв мене у свою сімʼю. І коли в мене виникли особисті серйозні проблеми, весь колектив став мені на допомогу”.
З посади лікаря-гастроентеролога Олександр виріс до завідувача структурного підрозділу, тож зараз під його опікою 3 підрозділи мережі й тисячі пацієнтів-киян.
У лютому 22-го Анастасія разом з родиною виїхала до батьків у Херсонську область і вже за тиждень потрапила в окупацію. Два місяці сім’я жила без світла, води й газу. Щоб вибратися з окупації, Іващенкам довелося 12 км йти пішки до адмінкордону Дніпропетровської області. Згодом вони облаштувалися в Києві.
“Покинути батьків і рідне місто було надзвичайно болісно. Столиця зустріла нас холодною погодою, дощами і ракетами, що гатили по заводу “Артем”, — згадує медикиня.
Спочатку Анастасія працювала “лікарем без кордонів”, їздила по Київській області в часи блекаутів. А потім була запрошена на роботу в “Оксфорд Медікал”: “Мене взяли без зайвих питань, хоча я частково продовжувала працювати в Херсоні. Тут я зустріла таких же колег-переселенців — з Херсону, Бахмату, Маріуполя, Луганської, Донецької області. І це були близькі по духу люди, бо пережили те саме, що і я”.
Пані Іващенко й досі підтримує тісний зв’язок з медиками з Херсону і не залишає в біді своїх пацієнтів-земляків: “Моя медична сестра живе зараз у Німеччині. На згадку про нашу дружбу я ношу її подарунок — брошку у вигляді фонендоскопа. А пацієнти з Херсону донині звертаються до мене по допомогу телефоном. Я нікому не відмовляю, навіть якщо в них немає укладеної зі мною декларації, я все одно безкоштовно даю консультації та поради”.
У Бахмуті Марина 20 років пропрацювала завідувачкою шкірно-венерологічного диспансеру. Як провідну спеціалістку, що знається на своїй справі й може розв’язати будь-яку задачу, її цінували не лише в місті, а й у всьому Бахмутському районі.
Однак через війну, у квітні 22-го лікарка з родиною опинилася в Києві. Влаштуватися в “Оксфорд” їй запропонувала подруга: “Так сталося, що я завітала в клініку в середу, щоб просто познайомитися, а в четвер вже вийшла на роботу! Прийняли мене привітно: допомогли швидко влитися в колектив і призвичаїтися до нової структури”.
Медикиня признається: “Я всім серцем полюбила “Оксфорд” і, сподіваюся, це взаємно, адже до мене від компанії великий кредит довіри: за деякий час мені запропонували аналогічну посаду — завідувачки. Тож з осені 23 року я очолюю велике дерматокосметологічне відділення на Подолі”.
Марині подобається атмосфера мережі: ставлення керівництва та дружні стосунки з колегами. І вона акцентує на ще одному великому плюсі — “Оксфорд” завжди сприяє розвитку співробітників: семінари, лекції, конференції, навчання — тут вітається прагнення до самовдосконалення.
“От зараз я опановую спеціалізацію з хірургічної дерматології. Так, я багато працюю і навчаюся, пізно ввечері повертаюся додому, їжджу у відрядження — з одного боку, це важко, а з іншого — надихає. До того ж в “Оксфорді” до нас дослухаються! Коли я стала завідувачкою й ми почали активно розвивати відділення, за нашими рекомендаціями компанія купує сучасну апаратуру, організовує навчання. Ми намагаємося створити щось нове, новий простір — і керівництво цьому неабияк сприяє”, — каже лікарка.
У Марини не раз питали, чому вона не виїхала за кордон, адже зі своєю спеціальністю могла влаштуватися будь-де. Але в сім’ї лікарів такий варіант навіть не розглядався: чоловік дерматологині працює у військовому шпиталі, діти й батьки залишаються у столиці: “Ми дуже любимо Україну й хочемо жити на своїй землі. Сподіваємось, хоча б колись зможемо побачити рідний Бахмут. Та я надзвичайно вдячна, що Київ нас так класно прийняв. Він ніби чекав на нас, щоб ми почали тут плідно працювати. І нам все вдалося, бо ми не стоїмо на місці, а рухаємося далі. Я пишаюся, що в такому віці ми з чоловіком намагаємося зробити щось значуще для медицини і для наших людей”.
До переїзду в Київ і роботи в “Оксфорді” у себе в Торецьку Наталія 9 років працювала завідувачкою відділення кардіології, мала вищу категорію та статус провідного спеціаліста-кардіолога. Проте рішення поїхати з Донбасу назріло ще у 21 році, бо її місто з 2014-го було у зоні бойових дій і постійно обстрілювалося.
З настанням повномасштабної війни кардіологині знову довелося переїхати: на деякий час вона з родиною знайшла прихисток на Полтавщині, але й там продовжувала надавати медичну допомогу: “Коли ми всі були розкидані по різних регіонах, “Оксфорд” запропонував гарну ініціативу: обдзвонювати наших пацієнтів, щоб дізнатися, в якому вони стані, і хоча б дистанційно консультувати щодо препаратів та як діяти у нештатних ситуаціях”.
Бувало, лікарка телефонувала людям, що сиділи по підвалах в Ірпені або Бучі. Комусь робилося зле, тому треба було підказати, яку випити таблетку, що застосувати як заспокійливе, як знизити тиск або вгамувати аритмію: “Всі дякували за підтримку, хай і на відстані, але для людей це було важливо. І для нас так само, адже ми відчували себе потрібними”.
Ще з 2014 року Дмитро у складі добровольчих формувань надавав допомогу пораненим на Сході.
З першого дня повномасштабного вторгнення як начмед батальйону “Госпітальєри” очолював евакуацію поранених на Київщині та допомагав Силам оборони. Після стабілізації ситуації в столиці виконував свій обов’язок медика у найгарячіших напрямках — у Бахмуті та Вугледарі. Згодом приєднався до 59-го мобільного шпиталю ЗСУ й працював на Донеччині судинним хірургом.
Вже 3 роки Дмитро у Силах оборони рятує життя побратимів і цивільних у польовому шпиталі на одному з небезпечніших напрямків. Та навіть на фронті докладає зусиль, щоб консультувати пацієнтів, які потребують допомоги.
Щоразу, коли випадають дні відпустки, лікар знаходить час приїхати в рідний “Оксфорд Медікал” на Поділ, щоб провести операцію чи проконсультувати як судинний хірург.
“Важливо не лише врятувати пацієнта, а й дати йому можливість повернутися до повноцінного життя. Це наш обовʼязок і наша шана воїнам”, — каже він.
“Щодня ми робимо свій внесок на шальки терезів боротьби з “кістлявою”. Водночас нам потрібно тримати серце гарячим, а голову холодною, щоб не вигоріти і щоб минулий досвід та випадки не спричиняли негативного ефекту в майбутньому”, — підсумовує медик.
Ми навели лише кілька прикладів того, наскільки сильними є наші лікарі. Тож пишаймося кожним, хто день у день рятує життя, підтримує пацієнтів і тримає медичний фронт.
“Дякуємо нашій команді за відданість і турботу. Дякуємо пацієнтам за довіру. Разом ми сила, яка лікує”, — каже дирекція мережі “Оксфорд Медікал”.
А кардіологиня Наталія Бахян пояснює, чому праця медиків така важка й виснажлива: “Ми обрали цю професію і живемо нею постійно. Навіть, коли зачиняємо свій кабінет, закриваємо програми, все одно думками повертаємося до пацієнтів: чи правильно я зробив, чи правильно зрозумів ситуацію, розрахував дозування, підібрав препарат. І ця робота не закінчується ніколи. Я можу не згадати прізвища пацієнта, але діагноз, з яким він до мене прийшов, пам’ятатиму точно”.
Подякуймо сьогодні медикам — людям, що самовіддано піклуються про наше здоров’я й життя. Їм як ніколи потрібні наші слова підтримки.
У пресцентрі інформаційного агентства “Інтерфакс-Україна” у четвер відбулося засідання дискусійного клубу “Столичний регіон” на тему: “Проблеми відбудови Київщини: які особливості відновлення деокупованих територій, ліквідації наслідків руйнувань та будівництва житла для ВПО і ветеранів”.
Захід організовано ІА «Моя Київщина», Інститутом української політики та Всеукраїнським обʼєднанням позаштатних (громадських) інспекторів архітектурно-будівельного контролю в межах спільного проєкту на базі агентства “Інтерфакс-Україна”.
Учасниками дискусії стали голова ГО “Всеукраїнське об’єднання позаштатних (громадських) інспекторів архітектурно-будівельного контролю” Сергій Возний, соціолог і засновник компанії “Актив Груп” Андрій Єременко, ветеран ЗСУ, підприємець і лідер Білоцерківського корпусу добровольців Олександр Магдич, директор департаменту регіонального розвитку Київської ОВА Олег Кравченко, а також заступник директора БФ Андрія Засухи Василь Олексюк.
Модератором заходу виступив голова правління Інституту української політики Олексій Усачов. У вступному слові він наголосив, що метою дискусійного клубу є не критика, а пошук рішень, спрямованих на покращення процесів відбудови, та запропонував за підсумками зустрічі сформувати звернення до органів державної влади з відповідними ініціативами. Крім того, Усачов закликав державне керівництво, ЗСУ та переговорні групи включити українського журналіста Дмитра Хилюка, якого було викрадено у перші дні вторгнення з села Козаровичі та вивезено до РФ, до списку на обмін.
За словами директора департаменту розвитку Київської ОВА Олега Кравченка, на Київщині вже відновлено понад 75% об’єктів, зруйнованих унаслідок бойових дій.
– “На Київщині відновлення пошкодженого відбувається за принципом: «краще, ніж було». Ідеться не лише про повернення до попереднього стану, а про новий рівень комфорту, безпеки та сталості – сучасні матеріали, енергоефективність, інклюзивність. Зокрема, громади Бородянки, Бучі та Славутича демонструють комплексний підхід до безбар’єрності”, – зазначив він.
Голова ГО Сергій Возний звернув увагу на проблеми правозастосування у сфері відбудови.
– “Понад 80% суб’єктів господарювання, залучених до відновлення, фігурують у кримінальних провадженнях. Є ініціатива генерального прокурора щодо закриття справ, де відсутній склад злочину”, – наголосив він.
Ветеран ЗСУ Олександр Магдич підкреслив необхідність змін до земельного законодавства.
– “Сьогодні жоден військовослужбовець не може отримати земельну ділянку. Потрібно терміново вносити зміни до земельного кодексу, адже військові, які захищають країну, мають право на землю. Якщо цього не буде – люди втрачатимуть віру”, – сказав він.
Соціолог Андрій Єременко вказав на брак прозорості у процедурах черговості та фінансування відбудови.
– “Потрібна публічна звітність, громадський контроль, реальна участь громади. Нині всі здобутки приписують місцевій владі попри корупційні скандали. Без прозорості не буде довіри”, – зазначив він.
У свою чергу заступник директора БФ Андрія Засухи Василь Олексюк розповів про реалізований проєкт житла для військовослужбовців.
– “Разом із ФК «Ковалівка» ми побудували інклюзивне котеджне містечко для військових. 59 родин вже проживають у комфортних умовах, і найголовніше – будинки з землею передано у приватну власність”, – повідомив Олексюк.
Сербія ухвалила рішення репатріювати всі свої запаси золота, що зберігаються за кордоном, і перевести їх на територію країни. Про це повідомляє агентство Bloomberg, посилаючись на джерела у фінансових колах. Загальна вартість активів оцінюється в близько 6 мільярдів доларів за поточними ринковими цінами.
За інформацією агентства, Сербія стане першою країною Східної Європи, яка наважилася на повне повернення резервів фізичного золота з таких традиційних сховищ, як Велика Британія, Швейцарія та США.
Рішення ухвалено на тлі посилення геополітичної нестабільності, інфляційного тиску і невизначеності на світових ринках. Сербська влада розглядає фізичне розміщення золота всередині країни як додаткову гарантію ліквідності та суверенітету, особливо в разі екстрених економічних або валютних потрясінь.
Станом на середину 2025 року, золотовалютні резерви Сербії становлять близько 25,3 мільярда євро, з яких:
– понад 40 тонн золота (в еквіваленті близько 2,7 млрд євро),
– інша частина – валютні активи, включно з євро, доларами і SDR (спеціальні права запозичення МВФ).
Традиційно значна частина сербських золотих запасів зберігалася в Банку Англії в Лондоні, одному з найбільших світових сховищ дорогоцінних металів. Цей банк обслуговує понад 30 держав, включно з Нідерландами, Німеччиною, Угорщиною та іншими, які також у різні роки робили часткове повернення золота.
Причини повернення пояснюються кількома ключовими міркуваннями:
– Гарантія фізичного контролю – в умовах можливих міжнародних санкцій, геополітичних ризиків або блокувань активів.
– Прецеденти блокувань – зокрема відмова Великої Британії передати золото Венесуелі, що посилило тривогу серед країн, що розвиваються.
– Посилення макрофінансової стійкості – фізичне золото всередині країни розглядається як інструмент стабілізації національної валюти в разі криз.
Репатріація золота – глобальний тренд останніх років. Подібні кроки робили:
– Німеччина – повернула понад 300 тонн золота з Парижа і Нью-Йорка;
– Угорщина – потроїла золоті резерви і перевезла їх у країну;
– Туреччина – репатріювала весь обсяг золота зі США у 2018 році.
Рішення Сербії повернути золото на свою територію – це не тільки фінансово-логічний крок, а й політичний сигнал, що відображає зростаючу роль суверенітету й автономії в управлінні державними активами. На тлі глобальної фрагментації економічних блоків і санкційних ризиків, навіть невеликі економіки прагнуть мінімізації зовнішньої залежності, особливо в питаннях, що стосуються ключових резервів.
https://t.me/relocationrs/1208
Аграрії станом на 25 липня намолотили 10,347 млн тонн ранніх зернових і зернобобових культур із площі 3,236 млн га проти 7,226 млн тонн із 2,355 млн га тижнем раніше, повідомило Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства.
У міністерстві зазначили, що аграрії вже обмолотили 29% площ, засіяних зерновими і зернобобовими культурами.
За інформацією Мінекономіки, наразі в Україні намолочено пшениці 7,088 млн тонн (проти 4,671 млн тонн тижнем раніше) із 2,178 млн га (1,504 млн га), ячменю 2,792 млн тонн (2,182 млн тонн) із площі в 838,7 тис. га (660,6 тис. га), гороху – 412,4 тис. тонн (362,9 тис. тонн) із 190,9 тис. га (170,8 тис. га). Інших зернових і зернобобових намолоено 54,2 тис. тонн із площі 28,5 тис. га.
Лідирують по збору зернових та зернобобових Одеська область, яка намолотила 2,5 млн тонн із 884,5 тис. га, Кіровоградська – 1,53 млн тонн із 368,7 тис. га, Миколаївська – 1,387 млн тонн із 577,3 тис. га.
Ріпаку обмолочено 1,04 млн тонн (614,1 тис. тонн) із 535 тис. га (360,3 тис. га).
Як повідомлялося, станом на 26 липня 2024 року в Україні було намолочено 22,324 млн тонн нового врожаю, з яких 19 млн тонн зернових і понад 3 млн тонн олійних. При цьому пшениці було намолочено 14,7 млн тонн із 3,5 тис. га, ячменю 3,8 млн тонн із 1,02 тис. га, гороху – 416,3 тис. тонн із 189,8 тис. га, ріпаку – 3 млн тонн із 1,086 тис. га, сої – 0,3 тис. тонн із 0,2 тис. га, проса – 80 тонн із 50 га.
