Післявоєнне відновлення України має передбачати не лише реконструкцію зруйнованої інфраструктури та підприємств, а й структурну трансформацію економіки, зокрема перехід від сировинної моделі до виробництва продукції з високою доданою вартістю. Про це заявив експерт Ігор Стаковиченко, повідомляє видання «Главред».
За його оцінкою, відбудова може стати можливістю для технологічної модернізації української промисловості, підвищення продуктивності та посилення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках.
«Післявоєнна відбудова України — це не просто найбільший інфраструктурний проєкт в історії незалежної держави. Це шанс змінити структуру національної економіки, перейти від сировинної моделі до виробництва продукції з високою доданою вартістю», — зазначив Стаковиченко.
За спільною оцінкою уряду України, Світового банку, Європейської комісії та ООН, оприлюдненою в лютому 2026 року, потреби країни у відновленні та відбудові протягом наступного десятиліття становлять майже $588 млрд.
Найбільших інвестицій потребуватимуть транспортна інфраструктура, енергетика, житловий фонд, промисловість та аграрний сектор. Водночас відновлювальні роботи необхідно продовжувати ще до завершення війни, попри безпекові ризики.
Серед основних викликів для економіки експертне середовище виокремлює не лише фізичні руйнування, а й скорочення трудових ресурсів, дефіцит кваліфікованих працівників, логістичні обмеження та недостатню доступність фінансування. За таких умов відновлення виробничих потужностей саме по собі не гарантуватиме їхньої ефективної роботи.
Перспективними напрямами розвитку можуть стати агропереробка, енергетика, інформаційні технології та оборонна промисловість. Зокрема, модернізація енергетичної інфраструктури створює можливості для розвитку розподіленої генерації та підвищення енергоефективності, а оборонні технології можуть стати основою для створення нових високотехнологічних виробництв.
Водночас важливим чинником відновлення залишатиметься приватний бізнес. Міжнародна фінансова допомога необхідна для подолання наслідків війни, однак довгострокове економічне зростання потребуватиме також приватних інвестицій, створення робочих місць і розширення експортного потенціалу.
Для залучення капіталу Україні необхідно забезпечити захист прав власності, доступ до кредитування, передбачувану податкову політику, зменшення адміністративного тиску на підприємців та ефективну судову систему.
За словами Стаковиченка, ключовим критерієм успішної відбудови має бути не кількість відновлених об’єктів чи обсяг освоєних коштів, а здатність економіки створювати нові виробництва, робочі місця та додану вартість.
Таким чином, післявоєнне відновлення може стати інструментом переходу України до сучаснішої економічної моделі, орієнтованої на технології, продуктивність і конкурентоспроможне виробництво.
відбудова, ІНВЕСТИЦІЯ, ПРОМИСЛОВІСТЬ, СТАКОВИЧЕНКО, УКРАЇНА, ЭКОНОМИКА
OKKO Group планує ввести в експлуатацію свою ВЕС потужністю 147 МВт у Волинській області наприкінці цього — на початку наступного року та розпочала будівництво другої ВЕС потужністю 190 МВт у Волинській області, повідомив генеральний директор групи Василь Даниляк.
«До кінця року, можливо, у першому кварталі 2027 року, ми введемо в експлуатацію ВЕС потужністю 147 МВт. Цей проєкт фінансується спільно з ЄБРР, МФК та ЧБТР. Поруч із ним уже розпочалося будівництво ВЕС потужністю 190 МВт», – сказав Даниляк під час Київського міжнародного економічного форуму в понеділок.
Він зазначив, що обсяг будівництва ВЕС потужністю 147 МВт становить приблизно 200 млн євро, а ВЕС потужністю 190 МВт – 300 млн євро.
Даниляк також підтвердив, що ОККО введе в експлуатацію свій біоетанольний завод наступного року.
За словами генерального директора ОККО, інвестувати під час війни групу спонукають нові можливості в енергетиці.
«Війна оголила багато проблем енергосистеми, великі об’єкти стали вразливими до атак, і було задано абсолютно правильний вектор розвитку в бік децентралізації генерації», – зазначив Даниляк.
Як повідомлялося, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) 17 червня 2026 року ухвалив рішення про надання довгострокового кредиту в розмірі до 50 млн євро компаніям ТОВ «Волинь Вест Вінд-2» та ТОВ «Волинь Вест Вінд-3», які мажоритарно підконтрольні VI.AN Holding, що входить до групи OKKO, для фінансування будівництва та експлуатації ВЕС потужністю 189 МВт в Україні.
Кредит ЄБРР стане частиною забезпеченого боргового фінансування проєкту за участю Міжнародної фінансової корпорації (IFC) та Чорноморського банку торгівлі та розвитку (BSTDB).
У квітні 2025 року ЄБРР, IFC та ЧБТР оголосили про надання групі «Галнафтогаз» кредиту в розмірі 157 млн євро на ВЕС потужністю 147 МВт у Волинській області.
«ОККО» планувала запустити біоетанольний завод з інвестиціями у розмірі 110 млн євро у третьому кварталі 2026 року, але запуск довелося відкласти через затримки з постачанням обладнання.
OKKO Group об’єднує понад 10 різнопрофільних бізнесів у сфері виробництва, торгівлі, будівництва, страхування, сервісних та інших послуг. Флагманською компанією групи є концерн «Галнафтогаз», який керує однією з найбільших автозаправних мереж в Україні під брендом «ОККО», що налічує близько 400 автозаправних комплексів.
Засновником і кінцевим бенефіціаром групи є Віталій Антонов.
Латвія зберігає високий рівень позитивного сприйняття серед українців: у серпні 2026 року позитивно до країни ставляться 68,3% респондентів, тоді як негативно — лише 3,9%. Порівняно з березнем частка позитивних оцінок дещо скоротилася, однак країна й надалі належить до групи держав із найвищим рівнем суспільної прихильності, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club.
За результатами серпневого опитування, повністю позитивно до Латвії ставляться 39,7% українців, здебільшого позитивно — 28,6%. Нейтральну позицію займають 26,6% респондентів. Здебільшого негативно країну оцінюють 2,5%, повністю негативно — 1,4%, ще 1,2% не змогли визначитися.
Баланс позитивних і негативних оцінок становить плюс 64,4 відсоткового пункту. Таким чином, позитивне ставлення до Латвії більш ніж у 17 разів переважає негативне. Загалом країни Північної Європи та Балтії у серпневій хвилі дослідження зберегли одні з найвищих показників позитивного ставлення українців.
У березні 2026 року позитивно до Латвії ставилися 71,6% респондентів: 42,4% — повністю позитивно та 29,1% — здебільшого позитивно. Нейтральну позицію займали 24,5% опитаних, негативні оцінки становили близько 2,6%, ще 1,4% не могли визначитися.
Таким чином, за п’ять місяців частка позитивних оцінок скоротилася на 3,3 в.п. — з 71,6% до 68,3%. Негативний сегмент збільшився приблизно на 1,3 в.п., а нейтральний — на 2,1 в.п. Баланс позитивного і негативного ставлення відповідно знизився з приблизно плюс 69 до плюс 64,4 в.п.
При цьому найбільша зміна відбулася серед респондентів із найбільш вираженою позитивною позицією: частка повністю позитивних оцінок зменшилася з 42,4% до 39,7%, тоді як здебільшого позитивних залишилася близькою до попереднього рівня — 29,1% у березні та 28,6% у серпні.
У річному вимірі загальна картина також залишається стабільною. У серпні 2025 року позитивно Латвію оцінювали 72,7% українців, а негативно — 5,3%. Тобто нинішня частка позитивних відповідей дещо нижча, ніж рік тому, однак негативний сегмент також залишається меншим.
Директор дослідницької компанії Active Group Олександр Позній, коментуючи результати попередньої хвилі щодо Латвії, пов’язував високий рівень суспільної прихильності з послідовністю взаємодії країни з Україною.
«Українці в цілому дуже добре розрізняють країни, які демонструють послідовну підтримку України. При цьому рівень позитивного ставлення формується не лише політичними заявами, але й конкретними діями, які люди можуть відчути. Саме тому навіть невеликі країни можуть мати дуже сильний позитивний імідж», — зазначив Позній.
Нова хвиля дослідження демонструє певне пом’якшення позитивних оцінок Латвії, але не принципову зміну громадського сприйняття. Більше двох третин українців продовжують ставитися до країни позитивно, тоді як частка негативних відповідей не досягає 4%.
Опитування проведено у серпні 2026 року методом онлайн-самозаповнення анкет у панелі SunFlowerSociology серед 800 громадян України віком від 18 років. Максимальна теоретична похибка для показників на рівні 50% становить ±3,5 в.п.
ACTIVE GROUP, EXPERTS CLUB, Балтія, громадська думка, Європейський союз, ЛАТВИЯ, міжнародні відносини, Позній, СОЦИОЛОГИЯ, УКРАЇНА
Адміністрація президента США Дональда Трампа розглядає можливість висунення колишнього прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана на посаду генерального секретаря ООН, розраховуючи заручитися підтримкою Росії та Китаю. Американські представники вже обговорювали цю ініціативу з угорським політиком, однак остаточне рішення щодо його участі у виборах поки що не ухвалено, повідомила The Wall Street Journal (WSJ) 25 жовтня 2026 року з посиланням на джерела у трьох країнах.
За інформацією видання, ідея висунення Орбана спочатку виникла в адміністрації США, після чого американські чиновники запропонували колишньому угорському прем’єру розглянути можливість участі у виборах нового керівника ООН.
У Вашингтоні розраховують, що Орбан зможе стати спільним кандидатом США, Росії та Китаю, оскільки підтримував політичні контакти з керівництвом усіх трьох держав.
Один із представників Державного департаменту США повідомив WSJ, що, за попередніми оцінками, Орбан може розраховувати на підтримку восьми з 15 членів Ради Безпеки ООН. За сприятливих обставин кількість голосів на його користь може зрости до десяти.
При цьому для рекомендації кандидатури генерального секретаря необхідно не менше дев’яти голосів Ради Безпеки за умови відсутності вето з боку будь-якого з п’яти постійних членів, якими є США, Росія, Китай, Велика Британія та Франція.
Таким чином, навіть за підтримки Вашингтона, Москви та Пекіна призначення Орбана залежатиме від позиції решти членів Радбезу, насамперед Лондона та Парижа.
За даними WSJ, представники адміністрації Трампа позитивно оцінюють політичний досвід Орбана та його ідеологічну близькість до американського консервативного руху MAGA.
Зокрема, у Вашингтоні звертають увагу на його багаторічну політику обмеження міграції, конфлікти з європейськими інститутами та досвід управління країною в умовах міжнародного політичного тиску.
Очікується, що в разі офіційного висунення кандидатуру Орбана можуть публічно підтримати президент США Дональд Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс. Однак, як стверджують джерела видання, відповідну заяву можуть відкласти до завершення проміжних виборів у США в листопаді 2026 року.
Сам Орбан, за даними журналістів, виявив інтерес до пропозиції, але не готовий розпочинати кампанію без достатньої впевненості у можливості обрання.
Білий дім, Москва та Пекін офіційно не підтвердили інформацію про узгоджене висунення угорського політика. Крім того, станом на 26 жовтня його прізвище відсутнє в опублікованому ООН списку офіційно висунутих кандидатів.
Повідомлення WSJ опубліковано в редакційному розділі Opinion. При цьому відомості про переговори видання наводить із посиланням на власні джерела.
Повноваження чинного генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша закінчуються 31 грудня 2026 року. Його наступник має приступити до виконання обов’язків 1 січня 2027 року.
Згідно зі Статутом ООН, генерального секретаря призначає Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Вибори нового керівника організації відбудуться протягом 2026 року.
На цю посаду претендують кілька міжнародних політиків і дипломатів, зокрема генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергії Рафаель Гросс та генеральний секретар Конференції ООН з торгівлі та розвитку Ребека Грінспан.
Можливе висунення Орбана може викликати додаткові дискусії щодо зовнішньополітичного курсу майбутнього керівництва ООН, зокрема в контексті російсько-української війни.
Під час свого перебування на чолі уряду Угорщини Орбан підтримував контакти з президентом Росії Володимиром Путіним і неодноразово виступав проти окремих санкційних та фінансових рішень Євросоюзу щодо Росії та України.
Зокрема, його уряд блокував узгодження деяких європейських ініціатив щодо фінансової підтримки Києва, пояснюючи свою позицію необхідністю захисту національних економічних інтересів Угорщини.
Після поразки Орбана на парламентських виборах 12 квітня 2026 року новий уряд Петера Мадьяра заявив про намір поліпшити відносини з європейськими інститутами.
Віктор Орбан народився 31 травня 1963 року в угорському Секешфехерварі. Закінчив юридичний факультет Будапештського університету імені Лоранда Етвеша. У 1988 році став одним із засновників партії «Фідес». Вперше очолював уряд Угорщини в 1998–2002 роках, потім повернувся на посаду прем’єр-міністра в травні 2010 року й обіймав її до 2026 року. За роки керівництва країною сформував консервативний політичний курс, заснований на національному суверенітеті, обмеженні міграції та критичному ставленні до окремих напрямків політики Євросоюзу. На парламентських виборах 12 квітня 2026 року його партія «Фідес» зазнала поразки від опозиційної партії «Тіса» на чолі з Петером Мадьяром. Орбан залишив посаду прем’єр-міністра після 16 років безперервного перебування при владі.
Норвегія зберігає один із найвищих рівнів позитивного сприйняття серед українців: у серпні 2026 року позитивно до країни ставляться 72% респондентів, тоді як негативно — лише 2,7%. Порівняно з березнем позитивний показник дещо знизився, однак загальна структура оцінок залишається стабільною, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club.
За результатами серпневого опитування, повністю позитивно до Норвегії ставляться 35,8% українців, здебільшого позитивно — 36,2%. Нейтральну позицію займають 24,1% респондентів. Здебільшого негативно країну оцінюють 2,3%, повністю негативно — лише 0,4%, ще 1,2% не змогли визначитися.
Баланс позитивних і негативних оцінок становить плюс 69,3 відсоткового пункту. Таким чином, позитивне ставлення до Норвегії більш ніж у 26 разів переважає негативне. За результатами загального дослідження країна залишається серед лідерів за балансом суспільного ставлення поряд із Канадою, Швецією, Нідерландами та Фінляндією.
У березні 2026 року позитивно до Норвегії ставилися 72,7% респондентів. Тоді 37,1% опитаних характеризували своє ставлення як повністю позитивне, 35,7% — як здебільшого позитивне. Нейтральну позицію займали 24,2%, негативну — 1,9%, ще 1,2% не могли визначитися.
Отже, за п’ять місяців загальна частка позитивних оцінок скоротилася лише на 0,7 в.п. — з 72,7% до 72%. Нейтральний сегмент практично не змінився — 24,2% у березні проти 24,1% у серпні. Водночас частка негативних відповідей збільшилася на 0,8 в.п. — до 2,7%.
Баланс позитивного та негативного ставлення відповідно знизився приблизно з плюс 70,8 до плюс 69,3 в.п. Зміни залишаються незначними і не свідчать про принциповий перегляд ставлення до країни: майже три чверті українців продовжують оцінювати Норвегію позитивно.
Директор дослідницької компанії Active Group Олександр Позній, коментуючи результати попередньої хвилі, наголошував на стабільності сформованого образу Норвегії.
«Українці досить чітко диференціюють країни за рівнем довіри та реальної підтримки. У випадку Норвегії ми бачимо стабільно високий рівень позитивного ставлення, який формується не ситуативно, а на основі довгострокового сприйняття цієї країни як надійного партнера. Навіть невелике зниження показників не змінює загальної картини — вона залишається однією з найбільш позитивних серед усіх досліджуваних країн», — зазначив Позній.
Результати серпневої хвилі фактично підтверджують цю оцінку. Попри невелике зростання негативного сегмента, він залишається мінімальним, а частка нейтральних відповідей практично не змінилася. Це відрізняє Норвегію від країн, щодо яких протягом року відбувалися значні коливання громадських оцінок.
Попередня хвиля дослідження проводилася у березні 2026 року серед 800 громадян України віком від 18 років методом самозаповнення онлайн-анкет у панелі SunFlowerSociology. Вибірка була репрезентативною за віком, статтю та регіоном, максимальна теоретична похибка для показників на рівні 50% становила ±3,5 в.п.
ACTIVE GROUP, EXPERTS CLUB, громадська думка, міжнародні відносини, НОРВЕГІЯ, ПІВНІЧНА ЄВРОПА, Позній, СОЦИОЛОГИЯ, УКРАЇНА
У Україні станом на жовтень 2026 року налічується 478 фізичних осіб, кожна з яких зареєстрована як власник або бенефіціар щонайменше 50 компаній. При цьому максимальна кількість підприємств, пов’язаних з однією особою, сягає 5889, свідчать дані Єдиного державного реєстру, опубліковані аналітичним сервісом «Опендатабот» 26 жовтня.
Згідно з дослідженням, найбільшою за кількістю зареєстрованих компаній залишається киянин Віталій Ільницький, який значиться власником 5889 підприємств.
Друге місце посідає Руслан Мерзляков із Донецька, пов’язаний із 2221 компанією. Таким чином, кількість підприємств, зареєстрованих на лідера рейтингу, більш ніж удвічі перевищує показник найближчого конкурента.
На третій позиції перебуває Владислав Мелехін із Києва, який зазначений як власник або бенефіціар 858 компаній.
Четверте місце посідає Андрій Пуя із Зенькова Полтавської області з 799 компаніями, п’яте — Катерина Дорошенко з Києва з 674 підприємствами.
До першої десятки також увійшли Валерій Ільєнко (637 компаній), Юрій Пухир (571), Андрій Сосонний (525), Тетяна Свиридюк (455) та Валерій Малахов (408).
Таким чином, навіть на десятій позиції рейтингу кількість пов’язаних з однією особою юридичних осіб перевищує 400.
У дослідженні до масових власників віднесені фізичні особи, які фігурують у державних реєстрах як власники або бенефіціари щонайменше 50 зареєстрованих компаній. При цьому наявність такого запису не означає, що людина одноосібно керує всіма відповідними підприємствами.
Як зазначив фахівець з податкової та регуляторної політики Економічної експертної платформи Мирослав Лаба, велика кількість компаній, що належать одній особі або перебувають під її управлінням, сама по собі не є порушенням законодавства.
Водночас експерт вважає, що реєстрація сотень і тисяч компаній на одну фізичну особу може свідчити про використання номінальних керівників або власників.
За його словами, для податкового контролю важливо встановлювати реальних посадових осіб, які здійснюють господарські операції та відповідають за виконання податкових зобов’язань.
Використання номінальних власників, на думку експерта, належить до числа факторів податкового ризику, оскільки може супроводжуватися непрозорою структурою управління та потенційними схемами ухилення від оподаткування.
Разом із тим сам факт присутності особи в реєстрі великої кількості підприємств не є доказом фіктивного підприємництва, порушення законодавства або ухилення від сплати податків.
Дослідження «Опендатабота» ґрунтується на реєстраційних даних про власників та кінцевих бенефіціарів компаній. Воно не містить висновків щодо фактичного фінансового стану, господарської діяльності чи податкової дисципліни підприємств, включених до переліку.
Джерело: «Опендатабот», дослідження «478 масових власників компаній в Україні», 26 жовтня 2026 року.
