Розробка керованого термоядерного синтезу поступово переходить від окремих лабораторних рекордів до створення повнорозмірних магнітів, вакуумних камер, систем охолодження та експериментальних установок, які мають перевірити можливість стабільного виробництва енергії. Про це повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club у своєму дослідженні.
Найпомітніше досягнення останніх місяців належить Китаю. У червні 2026 року китайські фахівці завершили виготовлення та випробування найбільшого у світі надпровідного магніту для майбутнього термоядерного реактора. Водночас США просувають лазерний синтез і приватні проєкти компактних установок, Росія продовжує експерименти на токамаку Т-15МД і постачає обладнання для міжнародного реактора ITER, а європейські та азійські дослідницькі центри працюють над тривалим утриманням плазми й матеріалами для майбутніх електростанцій.
Попри прискорення досліджень, жодна країна поки що не побудувала термоядерну установку, яка безперервно виробляла б більше електроенергії, ніж споживає весь комплекс її обладнання. Більшість оголошених строків запуску перших електростанцій у 2030-х роках залишаються цільовими орієнтирами, а не гарантованими датами.
Як виникає енергія термоядерного синтезу
Термоядерний синтез є процесом, який забезпечує енергією Сонце та інші зорі. Під час реакції легкі атомні ядра об’єднуються у важче ядро, а частина їхньої маси перетворюється на енергію.
На Землі найперспективнішою вважається реакція між двома ізотопами водню — дейтерієм і тритієм. Під час їхнього з’єднання утворюються ядро гелію та швидкий нейтрон. Приблизно 80% енергії, що вивільняється, забирає нейтрон, який потім має нагрівати оболонку, що оточує реактор. Отримане тепло планується використовувати для виробництва пари та обертання звичайної турбіни, як на тепловій або атомній електростанції.
Для запуску реакції паливо необхідно перетворити на плазму та нагріти приблизно до 150 млн градусів Цельсія — орієнтовно вдесятеро вище за температуру в центрі Сонця. На Сонці стисканню речовини допомагає величезна гравітація. У земній установці її доводиться замінювати магнітним полем або надпотужним лазерним імпульсом.
Для стійкого синтезу необхідно одночасно виконати три умови: досягти високої температури, створити достатню щільність частинок та утримувати плазму достатньо довго. Саме поєднання цих параметрів, а не окремий температурний рекорд, визначає реальний прогрес установки.
Сьогодні використовуються два основні підходи.
За магнітного утримання плазма перебуває всередині кільцеподібної вакуумної камери. Потужні надпровідні магніти не дозволяють їй торкатися стінок. Найпоширенішою установкою такого типу є токамак. Альтернативою виступає стеларатор, який має складнішу форму магнітного поля, але потенційно краще пристосований для безперервної роботи.
За інерційного синтезу невелику капсулу з паливом одночасно опромінюють лазерами. Зовнішній шар капсули випаровується, паливо різко стискається і на короткий час досягає умов, за яких починається реакція синтезу.
Китай побудував найбільший надпровідний магніт
У червні 2026 року Інститут фізики плазми Китайської академії наук повідомив про успішне завершення випробувань D-подібного магніту тороїдального поля для майбутніх термоядерних установок.
Його довжина становить 21 метр, ширина — 12 метрів, висота — 3,3 метра, маса — 582 тонни. За твердженням розробників, об’єм магніту в 1,3 раза перевищує об’єм аналогічного елемента міжнародного реактора ITER, а накопичувана магнітна енергія — утричі.
Тороїдальні магніти формують основне поле навколо вакуумної камери токамака. Що сильніше та стабільніше поле, то вищі тиск і температура плазми, які потенційно можна утримувати всередині установки.
Створення такого магніту означає, що Китай опанував виробництво великогабаритних надпровідних котушок, спеціальної сталі, низькотемпературної ізоляції, систем захисту та наднизькоомних з’єднань. Однак один магніт сам собою не є реактором. Для енергетичної установки знадобляться повний комплект котушок, вакуумна камера, кріогенна система, нагрівання плазми, захист від нейтронів та обладнання для відтворення тритію.
Китай одночасно розвиває декілька взаємопов’язаних проєктів. Токамак EAST у січні 2025 року утримував плазму в режимі високого утримання протягом 1,066 тис. секунд, значно перевищивши попередній результат у 403 секунди. Експеримент проводився без промислового виробництва енергії, але продемонстрував можливість тривалої роботи надпровідного токамака.
Наступним етапом має стати установка BEST, будівництво якої ведеться в Хефеї. Її планується завершити до кінця 2027 року. На відміну від EAST, BEST проєктується для експериментів із дейтерій-тритієвою палаючою плазмою та має отримати від 20 до 200 МВт термоядерної потужності. Китайські розробники розраховують продемонструвати позитивний енергетичний баланс і можливість виробництва електроенергії приблизно до 2030 року. Поки що це заявлені цілі проєкту, які мають бути підтверджені експериментами.
США досягли повторюваного лазерного запалювання
Головним державним досягненням США залишається робота Національного комплексу лазерних термоядерних реакцій NIF у Ліверморській національній лабораторії імені Лоуренса.
У грудні 2022 року NIF уперше отримав від реакції синтезу більше енергії, ніж лазери безпосередньо передали паливній мішені. Після цього запалювання вдалося повторити декілька разів.
В експерименті у квітні 2025 року лазери передали капсулі 2,08 мегаджоуля, а реакція виробила рекордні 8,6 мегаджоуля термоядерної енергії. Коефіцієнт підсилення на рівні мішені перевищив чотири, а сам експеримент став восьмим успішним запалюванням на NIF. Результати були докладно представлені лабораторією у квітні 2026 року.
Однак це ще не означає, що NIF став електростанцією з позитивним енергетичним балансом. Для живлення лазерного комплексу потрібно значно більше електроенергії, ніж досягає паливної капсули. Крім того, NIF виробляє окремі імпульси та створювався насамперед для наукових і оборонних досліджень, тоді як промислова станція повинна буде повторювати постріли багато разів на секунду, дешево виробляти високоточні капсули та ефективно перетворювати тепло на електроенергію.
Паралельно у США розвивається приватний сектор. Міністерство енергетики повідомило, що сукупні приватні інвестиції в американські термоядерні проєкти перевищили $10 млрд. Затверджена 9 червня 2026 року державна дорожня карта передбачає підтримку експериментальних установок і спробу вивести комерційну термоядерну генерацію на ринок у середині 2030-х років. Відомство водночас визнає, що виконання програми залежить від майбутнього фінансування та державних партнерств.
Компанія Commonwealth Fusion Systems будує в Массачусетсі компактний токамак SPARC із магнітами з високотемпературних надпровідників. У квітні 2026 року компанія оцінювала готовність проєкту приблизно у 75%. SPARC не буде повноцінною електростанцією: його завдання — показати, що енергія реакцій усередині плазми може перевищити енергію, витрачену безпосередньо на її нагрівання.
Інший американський розробник, Helion, використовує імпульсну магнітну систему з прямим перетворенням розширення плазми на електроенергію. У лютому 2026 року компанія заявила, що її установка Polaris провела реакцію з дейтерієм і тритієм та нагріла плазму до 150 млн градусів. Ці показники опубліковані самою компанією і поки що не рівнозначні демонстрації позитивного балансу всієї установки.
У червні Helion отримала у штаті Вашингтон ліцензії на використання радіоактивних матеріалів та викиди для комплексу Orion, що будується. Регуляторний дозвіл дає змогу продовжити створення об’єкта, але не підтверджує, що заявлені енергетичні характеристики майбутньої установки вже досягнуті.
ITER збирає найбільший міжнародний токамак
Міжнародний реактор ITER будується на півдні Франції за участю Євросоюзу, Китаю, Індії, Японії, Південної Кореї, Росії та США.
ITER має виробляти у плазмі 500 МВт термоядерної потужності за зовнішнього нагрівання потужністю 50 МВт, тобто досягти коефіцієнта Q=10. Водночас установка не постачатиме електроенергію в мережу. Її завдання — продемонструвати стійку роботу палаючої дейтерій-тритієвої плазми та випробувати технології, необхідні для наступних демонстраційних електростанцій.
У червні 2026 року на майданчику завершили складання центрального соленоїда, що складається із шести модулів. У липні в шахту токамака встановили шостий сектор вакуумної камери, після чого було зібрано близько двох третин майбутнього кільця реактора.
Проєкт значно відстає від початкового графіка. Згідно з оновленим планом, дослідницька експлуатація має розпочатися у 2034 році, робота на повній магнітній потужності — у 2036 році, а перші дейтерій-тритієві експерименти — у 2039 році.
Затримки ITER демонструють масштаб інженерної складності. Навіть за міжнародного фінансування виготовлення унікальних магнітів, вакуумних модулів і систем охолодження триває десятиліттями.
Росія, попри війну та санкції, зберігає доступ до ITER
Радянський Союз відіграв значну роль на початковому етапі досліджень керованого термоядерного синтезу. У Курчатовському інституті 1954 року було створено перший токамак, а пізніше з’явився і сам термін, утворений від словосполучення «тороїдальна камера з магнітними котушками».
Головною діючою російською експериментальною установкою у цій сфері є токамак Т-15МД, введений в експлуатацію у 2021 році. На ньому досліджують стійкі режими утримання плазми, її взаємодію зі стінками реактора, роботу дивертора, додаткове нагрівання та керування плазмовим шнуром. Отримані результати передбачається використовувати під час розроблення термоядерного джерела нейтронів і гібридного реактора, що поєднує технології синтезу та поділу.
Таким чином, російська програма поки що орієнтована не на будівництво власної термоядерної електростанції, а на проведення фізичних експериментів, збереження власних наукових компетенцій, розроблення реакторних технологій і створення гібридних установок. Водночас робота Т-15МД дає змогу росіянам брати участь у дослідженнях, пов’язаних із Міжнародним експериментальним термоядерним реактором ITER.
Росія, попри санкції, залишається одним із семи членів ITER. Її частка у попередньо погодженій вартості будівництва становить близько 9,1%. Значна частина внеску надається в натуральній формі — у вигляді обладнання та технологій. Російські організації беруть участь у постачанні надпровідних провідників, елементів вакуумної камери та дивертора, гіротронів для нагрівання плазми, діагностичних компонентів і обладнання систем електроживлення.
Після початку повномасштабної війни Росії проти України питання подальшої участі Москви у міжнародному проєкті набуло не лише політичного, а й етичного та безпекового виміру. Однак чинна угода щодо ITER не передбачає механізму примусового виключення учасника або призупинення його прав. Вона допускає лише добровільний вихід держави з проєкту, зазначала Єврокомісія. При цьому Росія протягом двох років не виконувала функції ротаційного голови Ради ITER, а двосторонні контакти з нею, за заявою Брюсселя, були зведені до мінімуму. Єврокомісія також стверджувала, що подальший розвиток та експлуатація реактора не залежатимуть від російських прав інтелектуальної власності. Для України в цій ситуації доцільно, в межах діючих санкційних механізмів ЄС, посилити моніторинг та аудит поставок, у яких фігурують підсанкційні організації з РФ.
Німеччина перевіряє альтернативу токамакам
Німеччина розвиває найбільший у світі стеларатор Wendelstein 7-X. На відміну від токамака, стеларатор створює необхідну форму магнітного поля переважно зовнішніми котушками та не залежить від сильного електричного струму всередині плазми.
Це ускладнює виготовлення магнітів, але потенційно дає установці змогу працювати безперервно та знижує ризик деяких типів плазмових зривів.
У травні 2025 року Wendelstein 7-X встановив рекорд за потрійним добутком — поєднанням температури, щільності та часу утримання — для тривалих імпульсів тривалістю понад 30 секунд. В одному з експериментів високий показник зберігався близько 43 секунд.
Після модернізації установка має відновити експерименти у серпні 2026 року. Німеччина також розпочала розроблення гіротронів потужністю 2 МВт для ефективнішого мікрохвильового нагрівання плазми.
Велика Британія готує прототип STEP
Велика Британія після завершення експериментів на європейському токамаку JET зосередилася на національній програмі STEP.
Прототип сферичного токамака планується побудувати на майданчику колишньої вугільної електростанції West Burton. Проєкт має об’єднати в одній установці плазму, магніти, виробництво тритію, відведення тепла, обслуговування обладнання та виробництво електроенергії.
У квітні 2026 року Управління з атомної енергії Великої Британії представило дорожню карту на 2026–2030 роки. На цьому етапі країна формує промислову кооперацію, розробляє реакторні матеріали та обирає партнерів для реалізації STEP. До фактичного виробництва електроенергії проєкту ще належить пройти проєктування, ліцензування та будівництво.
Японія та Євросоюз готують новий етап JT-60SA
Японія спільно з Євросоюзом експлуатує JT-60SA, офіційно визнаний найбільшим діючим токамаком. Установка має допомогти розробити режими роботи для ITER і майбутніх демонстраційних реакторів.
Після першого етапу експериментів токамак модернізували, встановивши нові системи нагрівання, діагностики та елементи дивертора. Другий експериментальний етап OP2 розпочався у квітні 2026 року.
JT-60SA не використовуватиме дейтерій-тритієве паливо і не призначений для виробництва електроенергії. Його головне завдання — навчитися формувати стійку плазму з параметрами, необхідними для майбутніх реакторів.
Південна Корея зосереджується на тривалій плазмі та вольфрамових стінках
Південнокорейський токамак KSTAR використовується для вивчення тривалих високотемпературних режимів і керування нестабільностями плазми.
Корея поступово замінює вуглецеві елементи внутрішньої поверхні установки вольфрамовими. Вольфрам розглядається як один з основних матеріалів для диверторів майбутніх реакторів, оскільки витримує високі температури, але його потрапляння у плазму може різко погіршувати її параметри.
У 2025 році Корейський інститут термоядерної енергії домовився з французьким центром CEA про спільні експерименти на токамаках KSTAR і WEST саме в умовах вольфрамових стінок. Цей напрям має допомогти розв’язати одну з головних проблем майбутніх електростанцій — відведення тепла та частинок із плазми без руйнування обладнання.
Чому термоядерна енергетика важлива
Головною перевагою синтезу є величезна енергетична щільність палива. Дейтерій міститься у звичайній воді, а тритій передбачається виробляти безпосередньо в реакторі під час взаємодії нейтронів із літієм.
За оцінкою ITER, електростанція потужністю близько 1 ГВт споживала б приблизно 250 кг дейтерію та тритію на рік, тоді як вугільній станції аналогічної потужності потрібні мільйони тонн палива.
Під час самої реакції не утворюється вуглекислий газ. Основним продуктом стає гелій. Термоядерна установка також не підтримує самоприскорювану ланцюгову реакцію: у разі порушення магнітного утримання або подавання палива плазма швидко охолоджується і реакція припиняється.
Кількість палива в камері в кожний момент часу дуже мала, тому аварія, аналогічна розгону звичайного ядерного реактора, фізично неможлива.
Водночас твердження про повністю безвідходну термоядерну енергетику було б неправильним. Швидкі нейтрони активують матеріали камери, тому окремі металеві елементи стануть радіоактивними та потребуватимуть спеціального поводження. Однак розробники розраховують використовувати матеріали, радіоактивність яких знижується значно швидше, ніж у частини відходів традиційних реакторів поділу.
Якщо технологія виявиться економічно життєздатною, термоядерні станції зможуть забезпечувати стабільну низьковуглецеву генерацію незалежно від погоди. Це дало б змогу доповнювати сонячні та вітрові електростанції, скорочувати використання газу й вугілля, а також виробляти енергію для промисловості, водневих заводів, опріснення води та великих центрів оброблення даних.
Які перешкоди ще належить подолати
Першою проблемою залишається енергетичний баланс. Дослідники розрізняють енергію, що виділилася всередині плазми або мішені, та баланс усієї установки. Позитивний результат на рівні паливної капсули, як на NIF, не означає, що лабораторія виробила більше електроенергії, ніж спожила.
Майбутня станція має забезпечувати живлення магнітів, кріогенних установок, насосів, нагрівачів, лазерів, систем очищення та виробництва палива. Після цього ще необхідно перетворити отримане тепло на електроенергію та залишити достатній обсяг для продажу в мережу.
Другою перешкодою є тривалість роботи. Багато установок здатні створювати дуже гарячу плазму на секунди або хвилини, але електростанція має працювати місяцями з високою доступністю та мінімальними перервами.
Третя проблема — нейтронне пошкодження матеріалів. Нейтрони термоядерної реакції вибивають атоми з кристалічної структури металів, роблять їх крихкими та спричиняють радіоактивність. Особливо високих навантажень зазнає дивертор, куди спрямовуються тепло та відходи реакції.
Четверте завдання пов’язане з тритієм. Його природні запаси вкрай малі. Майбутня установка має сама виробляти не менше тритію, ніж витрачає, вилучати його з літієвої оболонки та повертати у плазму. ITER стане першою великою установкою, на якій випробовуватимуться різні модулі відтворення тритію, але повноцінний замкнений паливний цикл поки що ніде не продемонстрований.
П’ята проблема — ціна. Надпровідні матеріали, кріогенні системи, складна роботизована техніка та стійкі до нейтронів сплави залишаються дорогими. Навіть фізично працездатний реактор не стане масовим джерелом енергії, якщо вартість його будівництва, ремонту та палива виявиться вищою за альтернативи.
Коли може з’явитися перша електростанція
Китай розраховує провести демонстрацію виробництва енергії на BEST приблизно до 2030 року. Декілька американських компаній називають початок 2030-х років. Міністерство енергетики США орієнтується на середину наступного десятиліття. Велика Британія та європейські програми говорять про триваліший перехід до прототипів і промислових реакторів.
Ці строки слід сприймати обережно. Китайський BEST, американські SPARC і Polaris, британський STEP та міжнародний ITER використовують різні технології й по-різному визначають успіх. Одні мають продемонструвати позитивний баланс у плазмі, інші — отримати електричний імпульс, треті — продемонструвати повний цикл роботи станції.
Головною зміною останніх років стало не розв’язання всіх фізичних проблем, а перехід до інженерного змагання. Країни та приватні компанії вже будують великі магніти, реакторні будівлі, вакуумні камери й майданчики, що підлягають ліцензуванню.
Китайські надпровідні магніти підтверджують, що обладнання масштабу майбутнього реактора можна виготовити. Американські лазерні експерименти довели повторюваність запалювання на рівні мішені. Німеччина наблизила стеларатори до тривалої роботи, а ITER об’єднує технології основних наукових держав у найбільшій установці магнітного утримання.
Наступний вирішальний етап настане тоді, коли одна з програм не просто створить гарячу плазму, а одночасно підтвердить тривалу роботу, відтворення палива, стійкість матеріалів і позитивний баланс усієї електростанції. Саме після цього термоядерний синтез зможе перейти з категорії перспективних наукових проєктів у реальну енергетичну галузь.
Україна досліджує плазму та матеріали для майбутніх реакторів
Україна також бере участь у міжнародних дослідженнях керованого термоядерного синтезу, хоча її програма значно менша за китайську, американську чи європейську й не передбачає будівництва власної термоядерної електростанції.
Головним українським центром є Інститут фізики плазми Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут». Він входить до європейського консорціуму EUROfusion і координує українську дослідницьку групу, що включає шість наукових організацій. В інституті працюють близько 135 дослідників, інженерів, технічних фахівців та аспірантів.
Українські вчені експлуатують стеларатори «Ураган-2М» і «Ураган-3М». На відміну від поширенішого токамака, стеларатор утримує плазму магнітним полем складної форми та потенційно краще підходить для тривалої безперервної роботи. «Ураган-2М» передає експериментальні дані до програми EUROfusion.
Ще один важливий напрям пов’язаний із взаємодією гарячої плазми зі стінками реактора. Харківські установки QSPA Kh-50 і QSPA-M створюють потужні плазмові потоки, які імітують короткочасні екстремальні навантаження всередині майбутніх термоядерних установок.
QSPA Kh-50 є однією з найпотужніших установок такого типу. За її допомогою дослідники перевіряють, як вольфрам, спеціальні сплави та захисні покриття витримують плазмові зриви й теплові імпульси. Розв’язання цього завдання має критичне значення, оскільки матеріали внутрішньої камери реактора повинні витримувати високі температури та інтенсивне нейтронне опромінення.
Україна з 2021 року асоційована з програмою досліджень і навчання Euratom. Українські організації можуть брати участь у її конкурсах і проєктах на тих самих умовах, що й установи держав ЄС. У попередній програмі Euratom за 2014–2020 роки українські учасники отримали близько EUR4,9 млн на проєкти у сфері ядерного поділу та синтезу.
Після початку повномасштабної війни EUROfusion виділив EUR2,5 млн на підтримку Харківського фізико-технічного інституту та пов’язаних із ним українських організацій. Кошти призначалися для обладнання, збереження наукових колективів і грантів молодим дослідникам та інженерам.
Водночас Україна не є самостійним учасником ITER. Сторонами проєкту виступають Євросоюз, Китай, Індія, Японія, Південна Корея, Росія та США. Тому Україна не має окремої національної квоти на постачання обладнання та фінансування реактора, як держави — учасниці угоди.
АТ “Укренергомашини” (Харків) завершило січень-червень 2026 року з чистим прибутком 6,46 млн грн, тоді як за той же період 2025 року цей показник становив 0,5 млн грн.
Згідно з фінансовим звітом компанії, оприлюдненим в системі розкриття Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), чистий дохід від реалізації збільшився на 35,5% – до 635,1 млн грн.
Від операційної діяльності завод отримав 0,1 млн грн прибутку (торік 13,8 млн грн), а валовий прибуток збільшився на 68,7% – до 237,4 млн грн.
Нерозподілений прибуток станом на кінець півріччя становив 2 млрд 669 млн грн.
Як повідомлялось, у першому кварталі поточного року “Укренергомашини” отримав 0,74 млн грн чистого прибутку (за той же період 2025 року – 0,25 млн грн).за зростання чистого доходу на 27,4% – до 287,1 млн грн.
За даними звіту, загальна сума експорту у січні-червні склала 13,8 млн грн (4,5% обсягу продажів).
Основними іноземними клієнтами були “Євроазiатська Енергетична Корпорацiя”(Казахстан), “Таджик СГЕМ” (Таджикистан), а українськими – “НАЕК Енергоатом”, “Укргiдроенерго”; СНВО “Iмпульс”; “Укрзалiзниця”, “Миколаївський тепловозоремонтний завод”, Крюківський вагонзавод,”ДТРЗ”, “ТАТРА-ЮГ” “АрселорМiттал Кривий Рiг”, “НВК “IСКРА”.
Основними конкурентами компанія називає iноземнi Andritz (Австрiя), Voith (Нiмеччина), General Electric (США), Bharat Heave Electric Ltd. (Iндiя).
“Укренергомашини” нагадують, що загальний об’єм планових капiтальних iнвестицiй на 2026 рiк складає 60 млн грн, а фактичне освоєння фiнансових коштiв за другий квартал становить 2,54 млн грн, зокрема придбання нового обладнання – 0,53 млн грн, монтажнi роботи та модернiзацiя обладнання – 0,7 млн грн. Фiнансування здiйснюватиметься за рахунок власних коштiв пiдприємства.
АТ “Укренергомашини”, більш ніж 75,22% акцій якого належить державі, – єдиний в Україні виробник турбінного обладнання для гідро-, теплових і атомних електростанцій. Також випускає електродвигуни для залізничного та міського транспорту.
Середньооблiкова чисельність штатних працівників станом на 1 липня поточного року –2,687 тис. чоловік.
Підприємство у 2025 році збільшило чистий дохід майже на 33% порівняно з 2024 роком – до 1,06 млрд грн, чистий прибуток – у 3,5 раза, до 3,07 млн грн.
Як повідомляє Сербський Економіст, румунська державна компанія Nuclearelectrica 28 липня контрольовано зупинила енергоблок №1 АЕС «Чернаводе» через аномально низький рівень води в Дунаї, спричинений тривалою посухою.
Рішення було ухвалено відповідно до процедур безпеки для захисту обладнання, пов’язаного з системою охолодження станції. Енергоблок планують знову підключити до національної енергосистеми після поліпшення гідрологічних умов. Якщо рівень води продовжить знижуватися, може бути розглянуто зупинку енергоблоку №2.
У румунській частині Дунаю наприкінці липня було зафіксовано найнижчий рівень води за останні 30 років. Посуха вже призвела до обмежень на зрошення, зупинки деяких поромних переправ та простоїв барж із зерном.
Низький рівень води також порушив роботу пасажирського судноплавства. У районі румунського населеного пункту Салча сіло на мілину пасажирське судно під прапором Швейцарії, яке прямувало з Дробета-Турну-Северина до болгарського Видина. На борту перебували 186 пасажирів і 52 члени екіпажу. Кілька спроб зняти судно з мілини не дали результату.
Проблеми поширилися й на міжнародний ринок річкових круїзів. Кілька круїзних суден було затримано на північ від Будапешта, а туристичні рейси на окремих ділянках Дунаю було призупинено. Угорська компанія MAHART-PassNave повідомила про зниження кількості бронювань у липні на 18% і припинила екскурсійні маршрути на північ від Будапешта.
Круїзний оператор Avalon Waterways скасував кілька рейсів по Дунаю, зокрема окремі рейси за маршрутами «Danube Dreams» та «Danube from Romania to Germany».
Зміління Дунаю торкнулося не лише Румунії та Угорщини. У Сербії через зменшення притоку виробництво найбільшої ГЕС «Джердап-1» скоротилося до 5 тис. МВт-год електроенергії на добу, або до третини звичайного обсягу. Вантажні судна та паливні баржі на окремих ділянках завантажуються лише на 30–40 % своєї звичайної місткості.
Таким чином, тривала посуха одночасно створила ризики для енергетики, вантажних перевезень та туристичної галузі країн Дунайського регіону. Відновлення повноцінної роботи АЕС, річкових круїзів та вантажної навігації залежатиме від опадів у верхній частині басейну та сталого відновлення рівня води.
Ірак оцінив сукупну вартість контрактів та угод, укладених з американськими енергетичними компаніями під час липневого візиту прем’єр-міністра Алі аль-Зайді до США, приблизно у $200 млрд, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club.
Про це 21 липня повідомив міністр нафти Іраку Басім Мохаммед Худайр. За його словами, проєкти мають збільшити видобувні потужності країни, розширити перероблення супутнього газу та залучити американські технології до нафтогазової галузі. Поточні виробничі потужності Іраку міністр оцінив у 4,8 млн барелів нафти на добу.
Заявлений пакет включає сім ключових домовленостей, пов’язаних із розробленням родовищ, управлінням нафтогазовими активами, модернізацією енергетичної інфраструктури та пошуком нових експортних маршрутів.
Водночас оцінка у $200 млрд поки не означає, що вся сума вже оформлена як обов’язкові капітальні інвестиції. До пакета входять контракти, рамкові угоди, меморандуми та попередні домовленості. Остаточні обсяги вкладень залежатимуть від результатів технічних досліджень, комерційних переговорів, погодження умов фінансування та отримання регуляторних дозволів.
Chevron розширює присутність в Іраку
Одним із центральних учасників нового енергетичного співробітництва стала американська Chevron.
Компанія веде переговори щодо участі в експлуатації родовища Західна Курна-2, одного з найбільших нафтових активів Іраку, а також щодо розвитку родовища Насирія. Раніше сторони підписали попередні документи щодо Насирії, родовища Балад і кількох розвідувальних блоків у провінції Ді-Кар.
Під час зустрічі з керівництвом Chevron іракський прем’єр закликав компанію прискорити інвестиції у видобуток нафти й газу, будівництво нафтопереробних і нафтохімічних підприємств, трубопроводів і сховищ.
Іракська сторона заявила про готовність виділяти земельні ділянки та прискорювати адміністративні погодження для великих енергетичних проєктів. Chevron, своєю чергою, висловила зацікавленість у родовищах на півдні країни та розвитку інфраструктури для зберігання й експорту сировини.
Угоди щодо Західної Курни-2 та Насирії поки мають переважно попередній характер. Перед укладенням остаточних контрактів Chevron має вивчити геологічні, технічні та комерційні дані проєктів.
Halliburton займатиметься родовищами Бін-Умар і Сіндбад
Американська нафтосервісна компанія Halliburton отримала контракт від державної Basra Oil Company на комплексне управління розробленням нафтогазових родовищ Бін-Умар і Сіндбад на півдні Іраку.
Контракт передбачає надання послуг з інтегрованого управління родовищами, а також супровід проєктування, закупівель і будівництва необхідної інфраструктури.
Залучення Halliburton має допомогти Іраку збільшити вилучення нафти й газу з наявних активів, запровадити сучасні методи управління пластами та скоротити технологічні втрати.
Ще одну угоду укладено з американською HKN Energy щодо розроблення родовища Хімрін на півночі країни. Уряд Іраку схвалив цей проєкт у межах ширшої програми залучення американських компаній до нафтогазового та електроенергетичного секторів.
Ірак шукає альтернативні шляхи експорту нафти
Однією зі стратегічних цілей Багдада є скорочення залежності від маршрутів через Перську затоку та Ормузьку протоку.
Останні регіональні кризи показали вразливість Іраку, більша частина нафтового експорту якого проходить через південні термінали. Обмеження судноплавства та перебої з експортом безпосередньо позначаються на видобутку, бюджетних доходах і спроможності держави фінансувати інфраструктурні проєкти.
Ірак розглядає розширення постачань через турецький порт Джейхан і створення маршруту до Середземного моря через Сирію. Іракська та сирійська сторони раніше обговорювали транспортування нафти до порту Баніяс, включно з можливістю відновлення наявної інфраструктури або будівництва нової трубопровідної системи.
Chevron також вивчає можливість участі у проєктах експортних трубопроводів і сховищ. У разі реалізації вони дадуть змогу з’єднати нафтові родовища півдня та півночі Іраку з альтернативними морськими терміналами й зменшити залежність країни від Ормузької протоки.
Однак такі проєкти потребуватимуть міждержавних угод, масштабних інвестицій і гарантій безпеки. Відновлення трубопроводів через Сирію ускладнюється станом інфраструктури та необхідністю забезпечити захист маршруту на всій його протяжності.
Багдад розвертається до американського капіталу
Нинішні домовленості відображають ширший поворот енергетичної політики Іраку в бік США.
Останніми роками значну частину нових нафтогазових проєктів у країні отримували китайські компанії. Великі активи також перебували під управлінням російських та європейських операторів.
Уряд Алі аль-Зайді заявив про намір віддавати пріоритет авторитетним американським компаніям в енергетиці, телекомунікаціях і технологічному секторі. Для полегшення їхнього виходу на ринок влада почала переглядати окремі адміністративні вимоги та посилювати безпеку нафтових об’єктів.
Для Іраку така співпраця має забезпечити доступ до інвестицій, технологій, нафтосервісного обладнання та політичної підтримки Вашингтона. Для американських компаній країна становить інтерес завдяки великим запасам нафти, недостатньо розвиненій газовій галузі та потребі в модернізації інфраструктури.
Зростання видобутку обмежується угодами ОПЕК+
Ірак має намір нарощувати нафтовидобувні потужності, однак реальний обсяг виробництва залежить не лише від інвестицій.
Країна бере участь в угодах ОПЕК+ і зобов’язана дотримуватися встановлених обмежень. У липні країни групи знову підтвердили відданість чинним домовленостям, включно з необхідністю компенсувати раніше допущене перевищення квот.
Раніше Міністерство нафти Іраку заявляло про плани збільшити виробничі потужності до понад 6 млн барелів на добу до 2028–2029 років. Досягнення цієї мети потребуватиме розроблення нових родовищ, відновлення чинних активів, розширення експортної інфраструктури та погодження вищої квоти в межах ОПЕК+.
Окремим напрямом залишається розвиток газової галузі. Ірак прагне розширити перероблення супутнього газу, який досі спалюється на родовищах, і знизити залежність електроенергетики від імпортного палива.
Влада планує довести використання видобутого газу до максимально можливого рівня та практично припинити його факельне спалювання до кінця десятиліття.
Реалізація угод потребуватиме кількох років
Пакет проєктів з американськими компаніями може стати одним із найбільших інвестиційних розворотів в історії нафтогазової галузі Іраку.
Однак значна частина домовленостей перебуває на попередній стадії. Для переходу до повноцінної реалізації сторонам необхідно визначити комерційні умови, розподіл ризиків, строки повернення інвестицій і гарантії безпеки.
Додатковими обмеженнями залишаються квоти ОПЕК+, бюрократичні процедури, стан трубопровідної інфраструктури та нестабільність у регіоні.
Якщо хоча б частину заявлених проєктів буде реалізовано, Ірак зможе збільшити видобуток нафти й газу, розширити перероблення, зменшити залежність від одного експортного напрямку та зміцнити позиції одного з найбільших виробників енергоресурсів на Близькому Сході.
NAFTA, ЕНЕРГЕТИКА, Ирак, ІНВЕСТИЦІЯ, США
Україні у 2027 році можна розпочати процес поступового підвищення тарифів на електричну енергію та газ для домогосподарств після розробки належних програм захисту.
Про це йдеться в оновленому меморандумі про економічну та фінансову політику України в межах програми розширеного фінансування EFF з Міжнародним валютним фондом (МВФ) за результатами першого її перегляду.
“Влада взяла на себе зобов’язання до кінця лютого 2027 року провести оцінку програм підтримки комунальних послуг, спрямованих на захист вразливих домогосподарств. Після розробки належних програм захисту тарифи для домогосподарств слід поступово підвищувати – цей процес можна розпочати у 2027 році”, – вважають розробники документу.
Згідно з текстом меморандуму, метою вказаного процесу є забезпечення потреб у відновленні та скорочення заборгованості в енергетичному секторі, при цьому з часом буде необхідна повна лібералізація цін для залучення післявоєнних інвестицій.
“Вона (українська влада – ІФ-У) наголосила, що підвищення тарифів має відбуватися лише після оцінки та, за необхідності, реформування існуючих систем соціального захисту”, – зауважили поміж іншим автори документу.
Зазначається, що масштабні квазіфіскальні заходи в енергетичному секторі та існуюча тарифна структура становлять серйозні ризики для інвестицій, реконструкції та розвитку стабільного енергопостачання й електромережі.
За попередніми оцінками експертів, які будуть уточнені в ході майбутньої технічної допомоги, фіксовані і нижчі ринкових тарифи на енергоносії – зокрема, через мораторії, введені з початку війни – щорічно обходяться щонайменше у 2,2% ВВП у вигляді нецільових субсидій через квазіфіскальну діяльність державних підприємств енергетичного сектору, тоді як цільові трансферти на комунальні послуги становлять у бюджеті близько 0,6% ВВП.
“Істотні фіскальні ризики виникають через фіксовані тарифи на комунальні послуги для домогосподарств, які наразі становлять близько 55% від порівнянних контрактів на постачання”, – йдеться у документі.
Як наслідок, енергетичний сектор дедалі більше покладається на пожертви в натуральній формі, гранти та пільгове фінансування для задоволення потреб у відновленні та імпорті. Наприклад, “Нафтогаз” взяв на себе додатковий борг для фінансування ремонтів та імпорту, внаслідок чого його борг у 2025 році зріс на 63% у річному вимірі. Наразі влада залучає підтримку донорів для забезпечення своєчасного завершення необхідних ремонтних робіт та реалізації планів зміцнення стійкості, зазначили автори документу.
Країни Європейського Союзу в першому півріччі 2026 року імпортували рекордний обсяг скрапленого природного газу з російського проєкту «Ямал СПГ», незважаючи на поступове введення заборони на постачання російського газу, повідомила газета Financial Times з посиланням на дані аналітичної компанії Kpler та екологічної організації Urgewald.
За даними видання, у січні–червні європейські країни отримали близько 9,9 млн тонн СПГ з «Ямал СПГ», що приблизно на 18% більше, ніж за аналогічний період 2025 року. Це стало максимальним піврічним показником з моменту початку експорту з проєкту у 2017 році.
Дещо відмінні оперативні дані наводить Reuters: згідно з інформацією Kpler, поставки до ЄС склали 9,97 млн тонн і зросли на 16%. Різниця між показниками може бути пов’язана з оновленням інформації про рух танкерів та дати фактичного розвантаження партій. Загалом обидва джерела підтверджують імпорт на рівні близько 10 млн тонн і встановлення нового рекорду.
Загалом у першому півріччі з «Ямал СПГ» було відправлено 140 танкерних партій. З них 136, або понад 97%, прибули до портів ЄС. Китай за той самий період отримав лише чотири партії. Таким чином, європейський ринок фактично поглинув майже весь експорт найбільшого російського арктичного СПГ-проєкту.
Орієнтовна вартість поставлених до ЄС партій оцінюється в 5,96 млрд євро, або близько 6,82 млрд доларів. Основними пунктами призначення стали термінали у Франції, Бельгії та Іспанії.
Зростання імпорту відбулося на тлі підготовки європейських компаній до остаточного припинення поставок російського газу. За оцінкою Агентства ЄС зі співпраці енергетичних регуляторів ACER, у січні–травні 2026 року імпорт російського СПГ збільшився на 11% у річному вимірі, а поставки російського трубопровідного газу — на 7%. Серед причин агентство називає дострокове отримання частини контрактних обсягів перед введенням нових обмежень.
При цьому говорити, що весь російський СПГ уже заборонено закуповувати в ЄС, поки що некоректно. З 25 квітня 2026 року заборона поширюється на імпорт за короткостроковими контрактами, укладеними до 17 червня 2025 року. Поставки за раніше укладеними довгостроковими контрактами можуть тривати до 1 січня 2027 року. Після цієї дати має набрати чинності повна заборона на імпорт російського СПГ.
Тому значна частина поставок «Ямал СПГ» у першому півріччі могла здійснюватися на підставі чинних довгострокових контрактів і формально не порушувала європейських обмежень.
Дані про зростання частки російського газу в імпорті ЄС з 12% до 14% також потребують уточнення. За інформацією Єврокомісії та Ради ЄС, загалом за 2025 рік на російський СПГ та трубопровідний газ припадало близько 12 % європейського імпорту газу. ACER оцінювало частку Росії в зимовому сезоні 2025–2026 років приблизно в 14 %. Ці показники стосуються різних періодів, тому їх не можна безпосередньо трактувати як остаточне річне зростання частки на два процентні пункти.
Збільшенню поставок також сприяло чинне обмеження на перевалку російського СПГ у європейських портах для подальшої відправки до третіх країн. У результаті більша частина газу, що надходить на термінали ЄС, залишається на європейському ринку, а не перевантажується на інші судна для транспортування до Азії.
Рекордні закупівлі демонструють суперечність між політикою ЄС щодо відмови від російських енергоносіїв та необхідністю забезпечувати стабільні поставки газу в умовах напруженого світового ринку. Водночас вони показують залежність самого проєкту «Ямал СПГ» від європейської портової, судноплавної та фінансової інфраструктури: за умов обмеженого доступу до азіатських маршрутів Росія поки що не змогла перенаправити значну частину арктичного СПГ до Китаю.
Проєкт «Ямал СПГ» розташований на півострові Ямал у російській Арктиці та контролюється російською компанією «Новатек». Їй належить 50,1% проєкту, французькій TotalEnergies та китайській CNPC — по 20%, Фонду Шовкового шляху — 9,9%. Виробнича потужність проєкту становить близько 17,4 млн тонн СПГ на рік.
ЄС остаточно затвердив поетапну відмову від російського природного газу 26 січня 2026 року. Повна заборона на російський СПГ має набути чинності з 1 січня 2027 року, а на трубопровідний газ — восени 2027 року. У разі серйозної загрози енергопостачанню Єврокомісія зможе тимчасово призупинити окремі обмеження на строк до чотирьох тижнів.
Першоджерело Financial Times
ЕНЕРГЕТИКА, ЄС, РОСІЯ, СПГ, Ямал СПГ
