Національне опитування мешканців України показало, що 31,2% респондентів відповідали критеріям посттравматичного стресового розладу (ПТСР) або комплексного ПТСР (КПТСР), свідчать результати дослідження, опублікованого британським академічним видавництвом Taylor & Francis Group у Європейському журналі психотравматології.
«Було зафіксовано високий рівень як травм, пережитих протягом життя, так і пов’язаних із війною. Національна поширеність ПТСР за МКХ-11 становила 25,2%, при цьому 6% респондентів відповідали додатковим критеріям для КПТСР за МКХ-11, що дало сукупну поширеність на рівні 31,2%», — йдеться в публікації.
Зібрані дані відображають стан психічного здоров’я на момент опитування, але не динаміку змін симптомів із плином часу. Матеріал статті було отримано виданням ще у 2025 році.
До факторів, пов’язаних із вищою ймовірністю розвитку ПТСР або КПТСР, належали жіноча стать, похилий вік, нижчий рівень освіти, попередня військова служба, вимушене переміщення внаслідок війни, а також більша кількість травматичних подій та пов’язаних із війною стресових факторів, пережитих протягом життя.
Самотність була єдиним фактором, який специфічно пов’язаний із КПТСР, а не з ПТСР.
Співавторка дослідження, клінічна психологиня Емма Фейзер-Ірвін зазначила, що той факт, що ПТСР зустрічався набагато частіше, ніж КПТСР, може свідчити про те, що психологічні реакції на триваючу війну не завжди чітко вписуються в моделі, розроблені в постконфліктних умовах. «Коли загроза залишається актуальною й непередбачуваною, способи переживання травматичного стресу та адаптації до нього можуть відрізнятися, і це є важливою сферою для майбутніх досліджень», — зазначила вона.
Головна авторка дослідження, викладачка та дослідниця у сфері судово-психіатричної допомоги в Королівському коледжі Лондона (KCL) Дейрдре Макманус зазначила, що переважна більшість опитаних пережила численні травматичні події протягом життя, а багато хто також безпосередньо постраждав від тривалої війни через вимушене переселення, втрату близьких, руйнування своїх громад або занепокоєння за рідних, і багато українців у повсякденному житті продовжують стикатися зі стресогенними факторами. «Незважаючи на це, багато українців продовжують жити й адаптуватися в надзвичайно складних умовах», — зазначила вона.
Співавтор дослідження, професор кафедри соціальних наук Київської школи економіки Володимир Кулик зазначив, що ПТСР і КПТСР стосуються не лише ветеранів або людей, які перебували поблизу зони бойових дій. «Ці розлади також поширені серед інших категорій населення, які сильно постраждали від війни, – зокрема, серед внутрішньо переміщених осіб, людей, які зазнали ракетно-дронних атак на свої міста та селища далеко від лінії фронту, а також тих, хто доглядає за пораненими чи травмованими людьми», – підкреслив він.
За словами Кулика, подальші дослідження будуть необхідні для розуміння того, як психологічний вплив війни розвивається серед населення загалом, змінюючись у міру продовження конфлікту.
Окрім фахівців із KCL та Київської школи економіки, до групи дослідників увійшли вчені з Університету Джорджа Вашингтона, Манчестерського університету, Центру досліджень Східної Європи та міжнародних відносин (ZOiS), а також організації Combat Stress – провідної британської благодійної організації, що займається питаннями психічного здоров’я ветеранів. Дослідження було ініційовано дослідницькою мережею «Конфлікт і співпраця у Східній Європі» (KonKoop) під керівництвом професора Гвендолін Сассе (ZOiS) та профінансовано Федеральним міністерством досліджень, технологій і космосу Німеччини.
Дослідження проводилося методом телефонного опитування за випадковою вибіркою серед 2 тис. 504 респондентів на підконтрольних уряду України територіях.
Взаємозв’язки між типом і кількістю випадків пережитої травми протягом життя та військової травми, а також ПТСР/ХПТСР досліджувалися за допомогою низки логістичних регресійних моделей з поправкою на вік і стать. Вибірка є репрезентативною за віком, статтю, сімейним станом, рівнем освіти, макрорегіоном, мовою та національністю.
Перед початком польових робіт анкети були попередньо протестовані на приблизно репрезентативній підвибірці (n = 20) цільової групи (дорослих, які проживають у міських та сільських населених пунктах Києва та дев’яти областей України). Під час збору даних інтерв’юери мали можливість ставити запитання психологу та консультуватися з ним щодо складних випадків. Середня тривалість інтерв’ю становила 27 хвилин.
Джерело: https://www.tandfonline.com/doi/10.1080/20008066.2026.2697563
Як повідомляє Еxperts.news, кількість слів, які люди вимовляють у повсякденному житті, помітно скоротилася за останні півтора десятиліття, що потенційно може впливати на соціальні зв’язки, психологічне благополуччя та комунікацію на роботі, свідчить дослідження психологів Університету Міссурі в Канзас-Сіті та Університету Арізони.
Згідно з роботою, опублікованою в науковому журналі Perspectives on Psychological Science, у період з 2005 по 2019 рік середня кількість слів, що вимовляє людина, скорочувалася приблизно на 338 слів на день з кожним наступним роком спостереження. У результаті розрахункове зниження за весь період склало близько 28%.
Дослідження базується на даних 2 197 осіб віком від 10 до 94 років, які брали участь у 22 наукових проєктах, що проводилися переважно в США, а також у Мексиці, Австралії та Європі. Для оцінки використовувалися періодичні аудіозаписи природного повсякденного життя учасників, а не їхні власні спогади про те, скільки вони розмовляли.
У більш ранній роботі 2007 року, виконаній із використанням аналогічної методики, середня людина вимовляла близько 15 959 слів на день. У пізнішій об’єднаній вибірці цей показник становив уже близько 12 792 слів.
Найбільш виражене зниження вчені зафіксували серед молодих людей. У учасників віком до 25 років кількість вимовлених слів скорочувалася приблизно на 451 слово на день за кожен рік, тоді як серед людей старше 25 років — приблизно на 314 слів. Таким чином, темпи зниження серед молоді виявилися приблизно на 44% вищими.
Автори не встановили конкретну причину такої динаміки. Період дослідження збігся зі стрімким поширенням смартфонів, соціальних мереж, месенджерів, електронної пошти та інших форм письмового цифрового спілкування, проте вчені підкреслюють, що наявні дані не дають змоги довести, що саме технології стали причиною скорочення розмов.
Дослідники також звертають увагу на те, що листування не обов’язково повністю замінює психологічні та соціальні функції живої розмови. Голосова комунікація містить інтонацію, паузи, емоційні сигнали та негайний зворотний зв’язок, які складніше передати за допомогою тексту.
Автори роботи пов’язують цю проблему з ширшою тенденцією до зростання соціальної ізоляції. Попередні дослідження показують стійкий зв’язок самотності з погіршенням низки показників фізичного та психічного здоров’я, хоча зменшення кількості вимовлених слів саме по собі ще не доведено як безпосередню причину таких наслідків.
На можливі наслідки цієї тенденції для бізнесу 10 вересня звернуло увагу видання Fast Company. Лікарка та спеціалістка з корпоративного здоров’я Талія Варлі зазначає, що скорочення живих розмов на робочому місці потенційно означає менше неформальних контактів між співробітниками, менше можливостей обговорювати проблеми та висловлювати незгоду, а також слабші зв’язки всередині команд.
За її оцінкою, особливо важливими є невеликі щоденні контакти — коротка розмова з колегою, обговорення ідеї поза формальною нарадою або кілька хвилин неробочого спілкування. Такі взаємодії можуть здаватися незначними окремо, проте саме вони поступово формують довіру та соціальні зв’язки в колективі.
Поширення дистанційної роботи та штучного інтелекту може додатково змінювати структуру комунікації. Цифрові інструменти дозволяють швидше обмінюватися інформацією та автоматизувати частину листування, але водночас здатні скорочувати кількість ситуацій, у яких людям необхідно безпосередньо розмовляти один з одним.
При цьому дослідники застерігають від надмірно спрощеного висновку, що людям потрібно лише механічно збільшити кількість вимовлених слів. Якість розмови, характер стосунків і соціальний контекст можуть мати не менш важливе значення, ніж тривалість спілкування.
Проте автори дослідження зазначають, що додаткові 300 слів на день можуть відповідати лише кільком хвилинам розмови — наприклад, короткому спілкуванню з сусідом чи колегою або більш докладній відповіді на звичне запитання «Як минув день?».
Таким чином, зафіксоване зниження розмовної активності може бути одним із показників більш масштабних змін у тому, як люди підтримують соціальні зв’язки в епоху цифрових комунікацій. Однак для оцінки довгострокового впливу цього процесу на здоров’я, самотність та продуктивність необхідні додаткові дослідження.
Як повідомляє Еxperts.news, регулярна взаємодія зі штучним інтелектом та соціальними роботами може поступово впливати на те, як люди спілкуються, сприймають себе та формують свою поведінку, йдеться в дослідженні вчених із Великої Британії, Данії та Швеції, опублікованому 19 серпня 2026 року в журналі AI & Society.
Автори роботи з University of Birmingham, Aarhus University та Linnaeus University запропонували термін «robotoid humanness» — «роботоїдна людськість». Під цим терміном дослідники розуміють можливий процес, під час якого людина в ході повторюваного спілкування зі ШІ починає адаптувати власну поведінку до логіки машини — ставати більш передбачуваною, стандартизованою та зручною для алгоритмічної обробки.
Особливо помітним такий ефект потенційно може бути у сфері обслуговування, де ШІ вже використовується в торгівлі, готельному бізнесі, туризмі та охороні здоров’я. Сучасні цифрові помічники та роботи імітують людську мову, емоційні сигнали та персоналізують відповіді, щоб викликати довіру та полегшити взаємодію з клієнтом.
Дослідники припускають, що цей процес може бути двостороннім. Машини стають дедалі схожішими на людей, але й людина може несвідомо переймати особливості спілкування з машиною.
«Споживач діє, робот відповідає, і під час повторюваної взаємодії людина з часом засвоює цю модель спілкування», — пояснює одна з авторок дослідження Сельчен Озтюркджан із Linnaeus University. За її словами, природна схильність людей копіювати поведінку співрозмовника може призводити до того, що користувачі починають відтворювати комунікативні особливості ШІ.
Автори описують триетапний механізм. Спочатку людина починає сприймати взаємодію з ШІ як соціальну. Потім алгоритм формує спрощену цифрову модель користувача й повертає її йому у вигляді персоналізованих відповідей. Надалі користувач може поступово підлаштовувати самопрезентацію та поведінку під ті форми, які система легше розпізнає й заохочує.
Одним із ризиків вчені називають формування своєрідного зворотного зв’язку, за якого алгоритм постійно підтверджує вже відомі йому особливості користувача. На відміну від спілкування з людьми, де співрозмовник може несподівано заперечити, неправильно зрозуміти або запропонувати зовсім інший погляд, алгоритмічні системи зазвичай налаштовані на послідовність, зручність та персоналізацію. Це потенційно може посилювати підтвердження існуючих поглядів і скорочувати різноманітність способів самовираження.
Разом із тим автори підкреслюють важливе обмеження роботи: це теоретичне дослідження, а не експеримент на користувачах. Вчені поки що не довели, що тривале спілкування з ChatGPT, роботами чи іншими системами штучного інтелекту дійсно робить людей більш «роботизованими». Запропонована концепція має бути перевірена в подальших емпіричних дослідженнях.
Наукова стаття «Robotoid humanness: when selfhood becomes machine-legible» опублікована 19 серпня 2026 року в журналі AI & Society. Матеріал ScienceAlert, що звернув увагу на дослідження, вийшов 31 серпня.
Лише невелика частина людей здатна одночасно виконувати два складні завдання без помітного погіршення результатів, показало дослідження психологів Університету Юти Джейсона Вотсона та Девіда Стреєра.
Роботу під назвою Supertaskers: Profiles in Extraordinary Multitasking Ability було опубліковано в науковому журналі Psychonomic Bulletin & Review. У дослідженні взяли участь 200 осіб.
Учасників тестували на високореалістичному автомобільному симуляторі. Спочатку вони виконували завдання окремо, а потім одночасно керували автомобілем і проходили складний слуховий тест OSPAN, що вимагав запам’ятовування інформації та розв’язання когнітивних завдань.
У переважної більшості учасників під час переходу до багатозадачного режиму результати погіршилися або в керуванні автомобілем, або в когнітивному тесті, або одразу в обох завданнях.
Однак 2,5% учасників — тобто приблизно п’ять осіб із 200 — не продемонстрували жодного погіршення результатів під час одночасного виконання двох завдань. Дослідники назвали їх «supertaskers» — людьми з надзвичайно високою здатністю до багатозадачності.
Більше того, ці учасники демонстрували високі результати й під час виконання кожного завдання окремо: вони входили до верхньої чверті вибірки за всіма основними показниками керування автомобілем і тесту робочої пам’яті. Статистичне моделювання показало, що появу такої групи було малоймовірно пояснити простою випадковістю.
Дослідження поставило під сумнів уявлення про те, що здатність ефективно розподіляти увагу між кількома складними завданнями є однаковою в усіх людей. Автори дійшли висновку, що існують значні індивідуальні відмінності в механізмах уваги та когнітивного контролю.
Водночас показник 2,5% не слід безпосередньо трактувати як доказ того, що саме така частка всього населення світу має виняткові здібності до багатозадачності. Дослідження проводилося на вибірці з 200 учасників і перевіряло конкретне поєднання завдань — керування автомобілем і складне навантаження на робочу пам’ять.
Робота також має практичне значення для питання використання телефонів за кермом. Її вихідною передумовою були попередні дослідження, які показували, що розмова телефоном зазвичай погіршує здатність водія контролювати дорожню ситуацію. Виявлення невеликої групи «супертаскерів» стало винятком із загального правила, а не доказом безпечності багатозадачності для більшості водіїв.
Дослідження було виконано на кафедрі психології Університету Юти.
