Перевірка іноземного інвестора допомагає українському бізнесу встановити походження капіталу, структуру власності та здатність партнера виконати зобов’язання.
Під час залучення іноземного фінансування основну увагу зазвичай приділяють перевірці української компанії. Потенційний інвестор аналізує фінансову звітність, корпоративні документи, податки, судові спори, активи та бізнес-модель.
Однак українські власники також мають перевіряти сторону, яка пропонує капітал. Назва відомого фонду у презентації або заявлений доступ до значних фінансових ресурсів ще не підтверджують, що переговори веде уповноважена особа, а гроші справді належать заявленому інвестору.
Перед підписанням угоди варто перевірити юридичну особу, дату її створення, керівників, власників, корпоративну групу, попередні інвестиції та можливі санкційні або репутаційні ризики.
Особлива обережність потрібна, якщо інвестор вимагає сплатити попередню комісію, використовує неофіційні електронні адреси, уникає надання корпоративних документів або пропонує проводити платежі через компанію, яка не бере участі у договорі.
Рішення D&B для перевірки третіх сторін дають змогу ідентифікувати компанію, аналізувати її корпоративні зв’язки, встановлювати власників і проводити перевірку за санкційними списками та іншими ризиковими джерелами. D&B Investigate також використовується для візуалізації бізнес-зв’язків і підтримки поглибленої перевірки.
«Під час залучення капіталу перевірку проходить не лише українська компанія. Власникам бізнесу також потрібно розуміти, хто пропонує фінансування, яке походження має цей капітал і чи здатний потенційний інвестор виконати свої зобов’язання», – наголосив директор із розвитку та маркетингу «Інтерфакс-Україна», керівник бізнес-підрозділу D&B-«Інтерфакс-Україна», кандидат економічних наук Максим Уракін.
За його словами, перевірка особливо важлива для малого і середнього бізнесу, який не має власного великого юридичного або комплаєнс-підрозділу та може сприймати сам факт інтересу іноземного інвестора як підтвердження його надійності.
Результат перевірки не замінює юридичний і фінансовий due diligence, але допомагає зрозуміти, чи варто переходити до витратного етапу переговорів, відкривати конфіденційні дані та надавати доступ до внутрішньої документації.
До підписання угоди також необхідно переконатися, що представник має повноваження діяти від імені інвестора, а банківський рахунок для проведення операції належить стороні договору або належним чином уповноваженій структурі.
Dun & Bradstreet – міжнародна компанія у сфері бізнес-даних і аналітики, заснована у 1841 році. Її рішення використовуються для перевірки компаній, аналізу корпоративної власності, комплаєнсу, оцінювання кредитних ризиків і підтримки бізнес-рішень.
В Україні інтереси Dun & Bradstreet представляє інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна». Підрозділ D&B-«Інтерфакс-Україна» допомагає українським підприємствам перевіряти потенційних інвесторів, партнерів, покупців і постачальників. Агентство працює на ринку політичної та економічної інформації з 1992 року.
Звернутися з питання можна через спеціалізований ресурс D&B — dnb.ua, електронною поштою – Urakin@interfax.kyiv.ua або за телефоном +38 (044) 270-65-74.
Україна зберігає найнижчий рівень мінімальної заробітної плати серед європейських країн зі встановленою державою мінімалкою, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club на підставі статистичних даних Eurostat.
Станом на 1 липня 2026 року мінімальна зарплата в Україні у перерахунку становить EUR169 брутто на місяць, свідчать дані Eurostat.
Другою з кінця йде Молдова з мінімальною зарплатою EUR313, тоді як у всіх інших охоплених дослідженням країнах показник перевищує EUR500.
Для порівняння, в Албанії мінімальна зарплата становить близько EUR517, у Болгарії — EUR620, Туреччині — EUR621, Північній Македонії — EUR624, Чорногорії — EUR670, Сербії — EUR743.
На протилежному кінці європейського рейтингу перебуває Люксембург із мінімальною зарплатою EUR2 771 на місяць. Далі йдуть Ірландія, Німеччина, Нідерланди, Бельгія та Франція — в усіх цих країнах мінімальна зарплата перевищує EUR1,8 тис.
Під час порівняння необхідно враховувати, що Eurostat наводить показники в євро та у валовому місячному еквіваленті. Для держав, які не використовують євро, суми перераховуються за обмінним курсом на кінець попереднього місяця. Тому зміна курсу національної валюти також може впливати на місце країни в рейтингу.
Загалом Eurostat враховує 22 держави ЄС із національною мінімальною зарплатою та сім країн-кандидатів і потенційних кандидатів, де такий показник встановлено на загальнодержавному рівні. Водночас у Данії, Італії, Австрії, Фінляндії та Швеції єдиної державної мінімальної зарплати немає.
Нижче наведено повний рейтинг мінімальних зарплат у Європі станом на 1 липня 2026 року — від найбільшої до найменшої, брутто на місяць у перерахунку на євро за методологією Eurostat.
Україна експортувала продовольчих товарів на $14,1 млрд у січні-липні 2026 року, свідчать дані Державної митної служби.
За розрахунками інформаційно-аналітичного центру Experts Club на підставі статистики Держмитниці, продовольча продукція забезпечила близько 58,5% усього товарного експорту України, який за сім місяців становив $24,1 млрд.
Друге місце серед експортних категорій посіли метали та вироби з них — $2,5 млрд, або трохи більше ніж 10% загального експорту.
Машин, обладнання і транспорту було експортовано на $2,1 млрд, що відповідає приблизно 8,7% зовнішніх поставок.
Таким чином, на продовольство, металопродукцію та машинобудівну продукцію сукупно припало близько 77,6% українського товарного експорту.
Найбільшим ринком збуту українських товарів за сім місяців залишалася Польща, куди було поставлено продукції на $2,8 млрд. Експорт до Туреччини становив $2 млрд, до Німеччини — $1,5 млрд.
Загалом український експорт у січні-липні 2026 року зріс на 3,8% порівняно з аналогічним періодом минулого року — до $24,1 млрд із $23,2 млрд.
Водночас імпорт збільшився значно швидше — на 26,6%, до $58,1 млрд.
Маршал Сейму Польщі Влодзімеж Чажастий заявив, що вступ України до Європейського Союзу вимагатиме від української сторони переосмислення спірних сторінок власної історії, включно з оцінкою масових убивств поляків на Волині в роки Другої світової війни.
Про це Чажастий заявив 10 серпня у Щавниці після зустрічі з головою Верховної Ради України Русланом Стефанчуком, повідомило Польське агентство преси PAP.
Чажастий наголосив, що сам підтримує майбутнє членство України в ЄС, однак вважає, що європейська інтеграція передбачає не лише економічні вигоди, а й прийняття певної системи цінностей та історичної відповідальності.
«ЄС — це демократія і цінності, це не лише банкомат», — заявив маршал Сейму, додавши, що йдеться також про необхідність «називати геноцид геноцидом». На його думку, жоден народ не може втекти від власної історії.
Основним предметом історичної суперечки залишаються масові вбивства польського населення на Волині та у Східній Галичині у 1943–1945 роках, відповідальність за значну частину яких польська сторона покладає на Організацію українських націоналістів та Українську повстанську армію.
У польській державній історичній політиці ці події офіційно кваліфікуються як геноцид. Ще у 2016 році Сейм закріпив таке трактування в парламентській резолюції, а у 2025 році Польща пішла далі: законом встановила 11 липня Національним днем пам’яті поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних землях Другої Речі Посполитої. Закон був ухвалений Сеймом одноголосно, а потім схвалений Сенатом.
Польська сторона вимагає від України передусім трьох речей: визнання геноцидного характеру злочинів, можливості безперешкодного пошуку та ексгумації останків польських жертв, а також гідного поховання й увічнення загиблих. Польський Інститут національної пам’яті розглядає деполітизацію ексгумацій як одну з ключових умов реального історичного примирення.
Таким чином, Варшава розглядає проблему вже не лише як суперечку істориків. За останні роки вона стала частиною державної політики пам’яті й дедалі частіше пов’язується польськими політиками з питанням європейської інтеграції України.
Офіційний Київ не заперечує масових убивств польського населення та необхідності вшанувати пам’ять загиблих, однак уникає прийняття польської формули про одноосібну відповідальність української сторони й офіційної кваліфікації всього польсько-українського конфлікту того періоду як геноциду поляків.
Український інститут національної пам’яті використовує переважно визначення «Волинська трагедія» та «українсько-польське протистояння». У липні 2026 року голова УІНП Олександр Алфьоров заявив під час спільного українсько-польського вшанування пам’яті, що трагічні події 1943 року необхідно пам’ятати, а відносини двох народів слід будувати на взаємній повазі та визнанні помилок минулого.
Українська сторона також зазначає, що в польсько-українському протистоянні загинули не лише поляки, а й українці, зокрема внаслідок дій у відповідь польських збройних формувань та політики польської держави. Примітно, що необхідність враховувати українських жертв у липні 2026 року публічно наголосив і посол Польщі в Україні Пьотр Лукасевич.
Коли польський Сейм у червні 2025 року законодавчо встановив 11 липня днем пам’яті «жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА», МЗС України назвало рішення одностороннім і попередило, що такі кроки не сприяють досягненню взаєморозуміння та примирення. Київ запропонував зосередитися на спільній роботі істориків, пошуках, ексгумаціях і гідному увічненні всіх жертв.
Попри політичну суперечку навколо термінології, саме у практичній сфері за останній рік відбувся істотний прогрес. Україна відновила видачу дозволів польській стороні на пошукові та ексгумаційні роботи. У 2026 році дослідження проводилися, зокрема, у колишніх селах Острівки та Воля Островецька на Волині, а 7 серпня українська міжвідомча комісія погодила нові ексгумаційні роботи у Гуті Пеняцькій Львівської області та в селі Угли Рівненської області.
Роботи в Острівках і Волі Островецькій завершилися 7 серпня, а знайдені останки мають бути перепоховані. Таким чином, одне з найгостріших практичних питань, яке кілька років ускладнювало відносини Варшави та Києва, поступово зрушило з місця.
Чажастий після зустрічі зі Стефанчуком також закликав не переносити політичні та історичні конфлікти на відносини між польським і українським суспільствами. За його словами, між парламентами двох країн необхідно зберігати постійний канал зв’язку та відновлювати взаємну довіру. Водночас він наголосив, що «без безпечної України немає безпечної Польщі», і висловився за членство України в ЄС та участь Польщі у повоєнному відновленні країни.
Споживчі ціни в Україні в липні 2026 року зросли на 0,3% порівняно з червнем, а річна інфляція прискорилася до 7,7% з 7,2% місяцем раніше, свідчать дані Державної служби статистики України. З початку року споживчі ціни зросли на 6%. У січні-липні 2026 року вони були на 7,8% вищими, ніж у січні-липні 2025 року.
Прискорення річної інфляції частково пов’язане з базою порівняння: у липні 2025 року ціни знизилися на 0,2%. При цьому нинішній показник 7,7% залишається нижчим за травневі 8,2%.
Базова інфляція в липні сповільнилася до 0,3% з 0,5% у червні та 0,7% у травні. У річному вимірі вона збереглася на рівні 8,1%.
Динаміка окремих компонентів споживчого кошика суттєво відрізнялася. Продукти харчування та безалкогольні напої за місяць подешевшали на 0,2%, одяг та взуття — на 4,8%. Водночас житло та комунальні послуги подорожчали на 1,6%, транспорт — на 1,3%.
НБУ наприкінці липня підвищив прогноз інфляції на кінець 2026 року з 9,4% до 10%, а прогноз базової інфляції — з 7,2% до 9,2%. Регулятор пов’язує посилення фундаментального цінового тиску зі зростанням витрат бізнесу на логістику, оплату праці та енергоресурси.
Дані Держстату наведено без урахування тимчасово окупованих Росією територій та частини територій, де ведуться або велися бойові дії.
Президент України Володимир Зеленський продовжує оновлення дипломатичного корпусу, яке поступово охоплює як країни Європейського Союзу та Західних Балкан, так і держави Азії та Близького Сходу.
6 серпня президент звільнив з посад одразу чотирьох послів: Василя Кириліча в Хорватії, Володимира Шкурова в Албанії, Олега Герасименка в Чорногорії та Маркіяна Чучука в Пакистані.
Відповідні кадрові рішення оформлені указами №709/2026–№712/2026.
За оцінкою аналітичного центру Experts Club, одночасна заміна керівників чотирьох дипломатичних місій виглядає частиною ширшої перебудови зовнішньополітичного апарату України, а не окремою кадровою акцією.
Зеленський ще 18 травня повідомив про необхідність «замін і коригувань» у дипломатичному корпусі, а 15 липня прямо заявив, що обговорює з першим заступником керівника Офісу президента Сергієм Кислицею та міністром закордонних справ Андрієм Сибігою список українських послів, яких необхідно замінити.
Ротація розпочалася ще до серії рішень, ухвалених у серпні. Зокрема, 26 червня президент звільнив з посад послів України в Омані, на Кіпрі, а також у В’єтнамі та Камбоджі. Одночасно відбувалися й нові призначення на інших дипломатичних напрямках.
Таким чином, йдеться про послідовне оновлення мережі українських закордонних представництв протягом кількох місяців.
Троє з чотирьох послів працювали понад шість років
Терміни перебування дипломатів на посадах також дають підстави розглядати серпневі рішення насамперед у контексті ротації.
Василь Кирилич був призначений послом України в Хорватії 24 грудня 2019 року і пропрацював у Загребі понад шість з половиною років.
Володимир Шкуров очолив українське посольство в Албанії 13 квітня 2020 року і також перебував на посаді понад шість років.
Маркіян Чучук був призначений послом України в Пакистані 17 квітня 2020 року. Його дипломатична місія тривала понад шість років.
Олег Герасименко очолював українське посольство в Чорногорії з 4 травня 2022 року — трохи більше чотирьох років.
Сам факт тривалого перебування трьох із чотирьох дипломатів на своїх посадах є додатковим аргументом на користь версії про планову кадрову ротацію. В опублікованих указах причини звільнень окремо не вказуються.
Особливо показово, що три з чотирьох серпневих рішень стосуються Південно-Східної Європи — Хорватії, Албанії та Чорногорії.
Experts Club звертає увагу, що значення цього регіону для української дипломатії помітно зросло.
Хорватія входить до ЄС і НАТО та залишається одним із послідовних партнерів України. Для Києва важливий також хорватський досвід післявоєнного відновлення, розмінування, повернення населення та інтеграції територій після конфліктів 1990-х років.
Албанія також є членом НАТО й активно підтримує Україну на міжнародних майданчиках. Саме Тирана приймала один із попередніх самітів у форматі «Україна — Південно-Східна Європа».
Чорногорія представляє інший інтерес. Вона є членом НАТО і водночас найперспективнішим кандидатом на вступ до ЄС серед країн Західних Балкан. Тому відносини з Подгорицею стають для Києва важливими й у контексті власної європейської інтеграції.
15 липня в Києві відбувся вже п’ятий саміт «Україна — Південно-Східна Європа», у якому взяли участь представники Албанії, Хорватії та Чорногорії. Учасники знову підтвердили підтримку України та необхідність розширення регіональної взаємодії.
На цьому тлі майже одночасна заміна трьох українських послів у балканських державах може свідчити про прагнення Києва надати цьому напрямку додаткової динаміки.
З трьох балканських призначень найцікавішим може стати Чорногорія.
Подгориця розраховує завершити переговори про вступ до Євросоюзу та стати одним із наступних нових членів ЄС. Для України, яка також веде переговори про членство, досвід Чорногорії може мати практичне значення.
Крім того, Україна поступово вибудовує окрему мережу відносин із країнами Адріатичного регіону — Хорватією, Чорногорією, Албанією та сусідньою Сербією.
Останній приклад — офіційний візит Зеленського до Белграда 8 серпня та переговори з президентом Сербії Александром Вучичем, під час яких обговорювалися питання вільної торгівлі, енергетики, сільського господарства, відновлення України та політичного співробітництва.
Таким чином, Балкани поступово перетворюються з другорядного напрямку української дипломатії на самостійний регіональний трек.
Зовсім інше завдання ставить заміна посла в Пакистані.
Ісламабад важливий для України як один із найбільших центрів Південної Азії та представник так званого Глобального Півдня. Населення Пакистану наближається до 250 млн осіб, країна має значний регіональний політичний вплив і є ядерною державою.
При цьому зовнішня політика Пакистану ґрунтується на складній системі відносин із Китаєм, США, Туреччиною, Саудівською Аравією, Індією, РФ та державами Перської затоки.
Для України розширення контактів із Пакистаном може мати значення одразу в кількох напрямках — продовольча торгівля, промисловість, міжнародні організації та формування підтримки Києва серед держав Азії та мусульманського світу.
В умовах, коли зовнішня політика України дедалі менше зосереджується виключно на ЄС і США, посольства в таких країнах, як Пакистан, Індія, держави Перської затоки, Індонезія та країни Африки, набувають більшого значення.
Саме тому заміна посла в Ісламабаді після понад шестирічної місії виглядає логічною частиною оновлення азіатського напрямку.
Серпневі звільнення, ймовірно, не є завершенням процесу.
Ще 15 липня Зеленський публічно говорив про формування «пулу послів», яких планується замінити. Це дозволяє припустити появу нових кадрових указів протягом наступних тижнів.
При цьому нинішня дипломатична ротація збігається з більш масштабними кадровими змінами в українській системі влади, які відбувалися в липні й торкнулися уряду, силового блоку та інших державних інститутів.
На думку Experts Club, найважливішим буде не кількість звільнених дипломатів, а те, кого Київ призначить на їхнє місце.
Якщо на ключові напрямки призначатимуться не лише кар’єрні дипломати, а й колишні міністри, представники Офісу президента, економічні переговірники чи відомі державні діячі, це може свідчити про перехід України до моделі так званої політичної дипломатії, коли посольства отримують більш конкретні економічні, інвестиційні та переговорні завдання.
Станом на 10 серпня 2026 року президентські укази про призначення нових послів України в Хорватії, Албанії, Чорногорії та Пакистані не опубліковано.
Experts Club вважає, що майбутні призначення дозволять точніше зрозуміти логіку нинішньої ротації.
Якщо до Загреба, Тирани та Подгориці будуть направлені дипломати з значним європейським та економічним досвідом, це підтвердить посилення балканського напрямку. Призначення до Ісламабаду фахівця з питань Азії, торговельної дипломатії або відносин із Глобальним Півднем, у свою чергу, може стати сигналом розширення української активності за межами традиційного західного кола партнерів.
Загалом нинішня ротація свідчить про перехід української дипломатії до нового етапу: після чотирьох років повномасштабної війни від посольств вимагається вже не лише забезпечення міжнародної підтримки України, а й робота над членством у ЄС, відновленням країни, експортом, залученням інвестицій та формуванням довгострокових регіональних союзів.
