Кабінет Міністрів України дозволив НАК “Нафтогаз України” та АТ “Укртрансгаз” підписати договір про надання безвідсоткової поворотної позики на суму понад 3 млрд грн.
Відповідне рішення закріплене розпорядженням КМУ №1234-р від 11 жовтня 2021 року, текст якого оприлюднено на урядовому порталі.
Як повідомлялося, “Нафтогаз” отримав 27 млрд грн від ТОВ “Оператор ГТС України” в рамках договору компенсації з “Укртрансгазом”, рекомендованим Кабінетом Міністрів до підписання відповідно до розпорядження №1187-р від 29 вересня 2021 року.
Ці кошти, зокрема, дадуть НАК можливість забезпечити для бюджетників газ за прийнятними цінами для виконання меморандуму з центральною та місцевою владою щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачань тепла та гарячої води у майбутньому опалювальному сезоні.
Кабінет Міністрів на позачерговому засіданні затвердив стратегію розвитку державного Ощадбанку на 2021-2024 роки, згідно з якою банк прагнутиме досягти прогнозованого чистого прибутку в розмірі 4,2 млрд грн, прибутковості на капітал близько 15% і співвідношення витрат до доходів на рівні менше ніж 65%, повідомила прес-служба Міністерства фінансів у вівторок.
“Схвалення стратегії розвитку Ощадбанку забезпечить його належне функціонування, сприятиме ефективному управлінню, захисту прав вкладників, кредиторів та держави як акціонера. Одним із пріоритетів уряду є реформування державного банківського сектору”, – навела прес-служба слова заступника міністра фінансів з питань європейської інтеграції Юрія Драганчука.
Згідно з повідомленням, Ощадбанк до 2024 року врегулює рівень непрацюючих активів і послідовно скоротить їх частку до 10%.
Стратегією також визначено зменшення Ощадбанком рівня операційних витрат і перегляд капітальних витрат шляхом оптимізації мережі та централізації операцій.
Крім цього, передбачається приєднання банку до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що надалі забезпечить входження міжнародних фінансових організацій у капітал фінустанови.
Стратегією передбачено бізнес-модель банку як універсальної фінустанови, яка зміцнює свої позиції в роздрібному кредитуванні та комісійних продуктах, зберігає провідні позиції в сегментах корпоративного бізнесу та мікро, малому та середньому бізнесі, зі зменшенням частки державних підприємств.
Крім того, операційною моделлю банку визначається розвиток лінійки цифрових продуктів, включаючи галузеві продукти, які надаватимуться через цифрові канали та автоматизовані процеси.
Зазначається, що однією з основних складових банку є підтримка фінансової стійкості, зокрема операційної ефективності та постійного рівня прибутковості Ощадбанку.
Ощадбанк заснований у 1991 році. Його єдиним власником є держава.
Згідно зі статистикою Нацбанку, на 1 червня 2021 року за розміром загальних активів Ощадбанк посідав у рейтингу 2-ге місце (290,783 млрд грн) серед 73 банків, що діяли в країні.
Україні важливо зберегти транзит російського газу, щоб не втрачати гроші, заявив президент України Володимир Зеленський.
“Збереження енергетичної незалежності України дуже важливо. У будь-якому випадку, для нас важливо зберегти той транзит газу, який йде нашою територією, тому що втрачати по $2 млрд законних ніхто не хоче. Тому ми звертаємося за різними напрямами через цю небезпеку”, – заявив Зеленський під час брифінгу за підсумками 23-го саміту Україна – ЄС з президентом Європейської ради Шарлем Мішелем та президентом Європейської Комісії Урсулою фон дер Ляєн.
Він також зазначив, що обговорював із президентами Європейської ради та Європейської Комісії можливість застосування третього енергетичного пакета санкцій щодо “Північного потоку-2”.
“Це дискусія не на одну годину і не на один день”, – додав президент.
Міжнародний арбітраж є чітким, ефективним, надійним і, як результат, привабливим механізмом вирішення спорів. Однак часто стороні для відновлення своїх порушених прав після отримання арбітражного рішення на свою користь доводиться додатково проходити процедуру визнання та отримання дозволу на виконання цього рішення в національних судах. При цьому трапляється, що такі процедури часто стають значно цікавішим полем бою та створюють прецеденти для наступної судової практики.
Імунітет держави
Рішення Верховного суду України від 25 січня 2019 року у справі Everest Estate LLC та інші проти Російської Федерації[1], широко висвітлювалося та обговорювалося українською та міжнародною арбітражною спільнотою. І це не дивно, оскільки у зазначеному рішенні Верховний Суд уперше розглядав питання імунітету держави та примусового виконання інвестиційних арбітражних рішень щодо державного майна, яке знаходяться в іноземних юрисдикціях.
За загальним правилом, держава має імунітет від пред’явлення позову до неї, попереднього забезпечення позову та примусового виконання винесеного проти неї судового рішення. Однак у справі Everest Estate LLC Верховний Суд похитнув таку «абсолютність» імунітету держави. Everest Estate LLC та інші звернулися до суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення ЮНСІТРАЛ, винесеного стосовно експропріації Російською Федерацією їх майна та нерухомості у Криму. Визнання та виконання арбітражного рішення вимагалося в Україні, оскільки тут знаходилися активи Російської Федерації, на які можна було накласти стягнення в рамках примусового виконання рішення.
Під час апеляційного перегляду справи, Верховний Суд крім іншого розглянув питання державного імунітету у контексті примусового виконання винесеного проти іноземної держави рішення. Зокрема, надаючи дозвіл на виконання арбітражного рішення проти Росії в Україні, Суд встановив, що своєю згодою на арбітраж за двосторонньою українсько-російською інвестиційною угодою (ДІУ), яка передбачає остаточність та обов’язковість для сторін арбітражного рішення, винесеного в рамках будь-якого спору, що випливає з ДІУ, Російська Федерація фактично відмовилася від своїх державних імунітетів. Тобто, іншими словами, примусове виконання винесеного проти Росії арбітражного рішення по ДІУ не порушуватиме її державний імунітет.
Ця справа стала резонансною в Україні, оскільки український суд фактично позбавив іноземну державу абсолютного імунітету та визнав і надав дозвіл на виконання арбітражного рішення та стягнення майна Росії на території України.
Рішення надзвичайних арбітрів
Ще одне рішення щодо інвестиційного арбітражу у справі JKX Oil & Gas PLC та інші проти України викликало неабиякий ажіотаж серед арбітражної спільноти, однак, не у зв’язку з остаточним рішення арбітражу, яке було винесене на користь інвесторів, а через рішення надзвичайного арбітра у справі. Це перший випадок, коли Верховний Суд розглянув питання щодо можливості виконання рішення надзвичайного арбітра в Україні.
У січні 2015 року призначений у справі надзвичайний арбітр виніс проміжне рішення, яким зобов’язав Україну утриматися від стягнення роялті за видобуток газу з інвесторів за ставкою, що перевищує встановлену раніше. JKX Oil & Gas PLC та інші (Позивачі) звернулися до українського суду із заявою про надання дозволу на виконання рішення надзвичайного арбітра в Україні.
Незважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення про визнання та надання дозволу на виконання рішення надзвичайного арбітра, Верховний Суд України скасував рішення судів нижчих інстанції і відмовив Позивачам. Суд встановив, що примусове виконання такого арбітражного рішення суперечило б публічному порядку України і розглядалося б як втручання в основоположні, визначальні принципи оподаткування в Україні та законодавчу діяльність.
Примітно, що питання про остаточність рішення надзвичайного арбітра як проміжного рішення взагалі не розглядалося судом. Відповідно до Конвенції Організації Об’єднаних Націй про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (Нью-Йоркська конвенція) у визнанні та примусовому виконанні рішення може бути відмовлено, зокрема, якщо рішення ще не набуло обов’язкового характеру для сторін. Таким чином, можна припустити, що не оцінюючи питання остаточності рішення надзвичайного арбітра, Верховний Суд непрямо визнав що відповідно до Нью-Йоркської конвенції проміжні арбітражні рішення, в принципі, підлягають виконанню.
Санкції як публічний порядок
У 2014 році правове середовище в Україні зазнало суттєвих змін через незаконну анексію Криму та військову агресію Росії на сході України. У відповідь на дії Росії щодо ряду російських громадян та компаній було введено низку спеціальних економічних санкцій, і в результаті багато українських компаній не змогли виконати свої зобов’язання за контрактами, укладеними з підсанкційними російськими контрагентами. Така ситуація стала причиною подання російськими компаніями численних арбітражних позовів проти українських сторін. Як наслідок, перед українськими судами постало питання, як визнавати і виконувати арбітражні рішення в умовах дії спеціальних економічних санкцій.
У справах ПАТ «Авіа-ФЕД-Сервіс» проти Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» український суд застосував два різні підходи щодо визнання та надання дозволу на виконання арбітражних рішень, винесених на користь підсанкційних російських компаній.
У першій справі[2] Верховний суд розглянув питання санкцій та публічного порядку України, а також визнав та надав дозвіл на виконання рішення МКАС при ТПП РФ, винесеного проти ДАХК «Артем» в Україні. У своєму рішенні Суд встановив, що санкції не є частиною публічного порядку, а тому суд не виключає можливість визнання та примусового виконання арбітражних рішень, винесених на користь підсанкційних компаній в Україні.
У другій справі[3] позиція Верховного суду була діаметрально протилежною. Під час касаційного розгляду справи Верховний Суд скасував рішення судів нижчих інстанцій та відмовив у визнанні та наданні дозволу на виконання арбітражного рішення МКАС при ТПП РФ на користь ПАТ «Авіа-ФЕД-Сервіс» в Україні. У своїх міркуваннях Верховний Суд взяв до уваги юридичний статус АТ «Авіа-ФЕД-Сервіс» як суб’єкта, безпосередньо пов’язаного з російськими підприємствами військового комплексу, і той факт, що подальше виконання арбітражного рішення становитиме вигоду для держави-агресора. Верховний Суд також розглянув питання подальшого примусового виконання арбітражного рішення, яке насправді було б неможливим в умовах накладених на АТ «Авіа-ФЕД-Сервіс» санкцій. У своєму рішенні Суд встановив, що «одним із нових аспектів публічного порядку в Україні є санкційне регулювання» і що визнання та винесення рішення про виконання арбітражних рішень є компетенцією суду, а не органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень. Однак суд також встановив, що обмежувальні заходи (санкції), введені Україною проти російського ПАТ «Авіа-ФЕД-Сервіс», не припиняють зобов’язання боржника, ДАХК «Артем», за контрактом, як і не унеможливлюють виконання ним рішення МКАС при ТПП РФ після зняття санкцій з ПАТ «Авіа-ФЕД-Сервіс».
Подальша судова практика продемонструвала, що українські суди дотримуються саме другого підходу під час розгляду заяв про визнання та надання дозволу на виконання арбітражних рішень, винесених на користь підсанкційних компаній. Таким чином, навіть якщо така компанія отримала арбітражне рішення на свою користь, їй все ж доведеться зачекати скасування санкцій (якщо таке скасування взагалі матиме місце).
Межі примусового виконання
У листопаді 2018 року Ostchem Holding Limited звернулася до українського суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення проти ВАТ «Одеський припортовий завод» (ОПЗ). ОПЗ повинен був сплатити Ostchem Holding Limited близько 251 млн доларів США за контрактом на поставку газу.
Після успіху у арбітражі Ostchem Holding Limited подав заяву про визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного інституту ТПС в Україні. І хоча Ostchem Holding Limited виграв у справу у суді першої інстанції, апеляційне провадження у Верховному Суді, однак, закінчилося не на його користь.
У своєму рішенні від 8 червня 2021 року[4] Верховний Суд відмовив у визнанні та наданні дозволу на виконання арбітражного рішення з міркувань публічного порядку. Зокрема, у своєму рішенні Верховний Суд встановив, що примусове стягнення боргу і нарахованого штрафу відповідно до арбітражного рішення призведе до неможливості утримувати ПАТ «Одеський припортовий завод» в стані, безпечному для належного функціонування і, як наслідок, становить загрозу техногенної та екологічної катастроф в Одеському регіоні.
Таке рішення Верховного Суду, хоч і сумнівне з юридичної точки зору, все ж підіймає питання щодо розумності меж примусового виконання арбітражних рішень щодо стратегічних підприємств та впливу такого виконання на суспільні інтереси.
Описані вище справи стали резонансними та бурхливо обговорювалися арбітражною спільнотою, Більше того, вони визначили тенденції, яких дотримуватимуться українські суди під час розгляду справ, пов’язаних з визнанням та наданням дозволу на виконання арбітражних рішень в Україні.
[1] Справа № 796/165/2018 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79573187)
[2] Справа № 761/46285/16-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86903591)
[3] Справа № 824/100/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87760125)
[4] Справа № 824/241/2018 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97736188)
Марина Рященко, адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Британська Ferrexpo plc, що контролює в Україні, зокрема, Полтавський і Єристівський гірничо-збагачувальні комбінати (ПГЗК і ЄГОК), розпочинає співпрацю з компанією Ricardo plc (Велика Британія) в рамках планів із декарбонізації до 2050 року.
“Група бере на себе зобов’язання з досягнення нульових викидів вуглецю від своєї діяльності до 2050 року”, – констатується в прес-релізі компанії в понеділок.
Крім того, група бере на себе зобов’язання досягти 30-відсокового скорочення викидів до 2030 року порівняно з 2019 роком.
У прес-релізі зазначається, що Ricardo також допоможе поліпшити наявну звітність Ferrexpo за сценаріями зміни. Очікується, що результати аналізу Ricardo покращать цілі групи щодо скорочення викидів вуглецю і подальший розвиток звітності про зміну клімату в 2022 році.
Виконувач обов’язків гендиректора (CEO) Джим Норт (Jim North) зазначив, що хоча залізорудні окатиші дають можливість споживачам значно скоротити викиди вуглецю, важливо дати чіткий сигнал про намір зневуглецювати власні операції компанії.
“З огляду на це ми затвердили оголошені сьогодні цілі, щоб продемонструвати нашу увагу до зміни клімату та розуміння важливості декарбонізації”, – сказав Норт, коментар якого наводиться в прес-релізі.
За його словами, компанія розраховує в рамках співпраці з Ricardo Plc розвивати науково обґрунтовані цілі щодо скорочення викидів і графік етапів декарбонізації в кожному аспекті бізнесу Ferrexpo, розробити чітку дорожню карту щодо скорочення викидів.
“За 18 місяців до червня 2021 року група вже зафіксувала скорочення викидів вуглецю більше ніж на 20%”, – констатував в.о. гендиректора.
У свою чергу директор з питань енергетики та довкілля Ricardo Plc Тім Кертіс (Tim Curtis) додав, що експерти компанії допомагають організаціям у всьому світі розробити надійні та науково обґрунтовані способи досягнення нульових викидів вуглецю і також сприятимуть Ferrexpo в розробці завдань із декарбонізації, використовуючи наявний досвід.
Ricardo plc є британською консалтинговою компанією щодо інженерних, екологічних і стратегічних питань, яка працює в різних секторах ринку.
Ferrexpo – залізорудна компанія з активами в Україні.
Ferrеxpo належить 100% акцій Полтавського ГЗК, 100% Єристівського ГЗК і 99,9% Біланівського ГЗК.
Українські експортери у 2021 році вперше відправили в США і Канаду по одному морському контейнеру з замороженою малиною, ця подія важлива для вітчизняних виробників, оскільки на ринках цих країн ця ягода традиційно коштує дорожче, ніж в інших регіонах світу.
Як повідомляється на сайті Української плодоовочевої асоціації (УПОА) в понеділок, важливість цієї події для розвитку виробництва та заморозки ягоди в Україні пояснюється високим рівнем вимог до якості продукції та логістики, які українські постачальники успішно подолали цього року.
“По одній партії малини було відправлено в Канаду та в США в розмірі одного морського контейнера. Логістика тривала близько півтора місяця, а покупець залишився задоволений якістю поставленої продукції та розглядає можливість продовження співпраці з українськими постачальниками на постійній основі”, – йдеться в повідомленні асоціації.
УПОА уточнила, що більш висока імпортна ціна на ягоди в США і Канаді зумовлена жорсткими вимогами до якості продукції, для підтвердження яких українські експортери пройшли сертифікацію у FDA (The United States Food and Drug Administration).
“На США і Канаду припадає близько 80% усього глобального імпорту замороженої малини у вартісному вимірі та близько 65% у натуральному. Однак Україна традиційно експортувала заморожену малину переважно в Польщу, яка добре заробляє на реекспорті української малини в інші країни світу”, – наводить організація слова економіста інвестиційного департаменту Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) Андрія Ярмака.
За даними УПОА, США імпортує заморожену малину з Чилі, Мексики та Сербії, а Канада – з Чилі, Сербії, США та Мексики.
Орієнтовна вантажопідйомність стандартного контейнера 40-футового морського контейнера – 27 тонн.
“Відповідно, для України, яка входить до п’ятірки найбільших світових експортерів замороженої малини, дуже важливо закріпитися на цих двох найважливіших ринках збуту. Особливо це важливо на тлі очікуваного зростання обсягів виробництва всіх видів ягід у 2022-2024 рр. Залишається сподіватися, що зростатиме не лише обсяг, а і якість вироблених ягід”, – підсумувала асоціація в повідомленні.
Згідно з даними на сайті асоціації “Український клуб аграрного бізнесу”, в 2020 році Україна виробила 35 тис. тонн малини, посівши сьоме місце у світі за обсягами її виробництва. 89% цієї ягоди було вирощено в господарствах населення.
Минулого року Україна експортувала 539 тонн малини, що становить 2% від загального обсягу її виробництва. При цьому практично єдиним споживачем української свіжої малини була Польща.
