Business news from Ukraine

Реформування органів прокуратури в Україні має перейти від політичних і кадрових експериментів до відновлення професійності, деполітизації посади генерального прокурора, реального прокурорського самоврядування та чіткого розмежування повноважень між правоохоронними органами, вважають учасники дискусійного клубу «Столичний регіон».

«За 34 роки Незалежності Україна побачила 18 генеральних прокурорів і виконувачів обов’язків. Кожен другий-третій із них декларував реформу як основний пріоритет, але глибинної інституційної трансформації досі не відбулося», – заявив політичний консультант, голова правління Інституту української політики Олексій Усачов на пресконференції в агентстві «Інтерфакс-Україна» у понеділок.

За його словами, історію прокуратури незалежної України можна умовно поділити на кілька етапів. Перший був пов’язаний із пострадянським становленням системи, коли керівниками органів прокуратури ставали переважно професійні прокурори, які проходили всі щаблі службової ієрархії. Наступний етап, за оцінкою Усачова, характеризувався політизацією посади генерального прокурора, коли прокуратура дедалі частіше ставала елементом політичної боротьби.

«Генеральний прокурор дедалі більше почав визначатись суспільством як політична фігура. Це виливалося у політичні скандали, процеси навколо посади прокурора та квотування посад за партійною приналежністю, а не за рівнем доброчесності й професіоналізму», – зазначив він.

Усачов також вказав, що після Революції гідності реформування прокуратури відбувалося під значним впливом політиків і міжнародних партнерів, а в системі з’явилася практика призначення на найвищі посади людей без достатнього прокурорського досвіду.

«Система розбалансована, в ній більше гасел і декларацій, ніж реальних практичних дій. Після спроб розігнати всіх і зібрати по-новому великих позитивних результатів немає, оскільки з прокуратури вимили професійні кадри, натомість прийшло багато випадкових і недосвідчених людей. Наближеність до Офісу президента, до влади, до партії влади залишається першочерговою причиною присутності людини на посаді. Нівелювання відкритих конкурсів і професіоналізму – це ключовий недолік, який сьогодні спостерігається щодо прокуратури», – наголосив голова правління Інституту української політики.

В свою чергу, адвокат та екс-заступник генерального прокурора України Олексій Баганець заявив, що нинішня модель прокуратури стала наслідком тривалого законодавчого звуження її функцій.

«Для мене ця тема болюча, тому що роботі в органах прокуратури я віддав 35 років, пройшов усі службові щаблі – від районної прокуратури до посади заступника генерального прокурора. Тому мені є з чим порівнювати: і з радянським періодом, і з роками становлення незалежності, і з роками першої хвилі війни на сході», – наголосив він.

Баганець також уточнив, що загальний нагляд прокуратури був скасований ще з ухваленням Конституції 1996 року, однак, за його словами, подальші законодавчі зміни фактично позбавили прокуратуру низки важливих механізмів впливу на законність.

«Новий Кримінальний процесуальний кодекс і новий закон про прокуратуру фактично стали етапами руйнування тієї системи, що вже працювала. Під приводом приведення її діяльності до європейських стандартів були ліквідовані або істотно звужені функції, які дозволяли прокурору реально впливати на додержання законів», – заявив Баганець.

Він наголосив, що в різних європейських країнах прокуратури мають різний обсяг повноважень, тому посилання на єдиний «європейський стандарт» у цій сфері є некоректним.

«Немає єдиного європейського стандарту прокуратури. Прокуратури в різних європейських країнах існують із різними функціями. Тому не все, що нам пропонують під виглядом європейського досвіду, можна механічно переносити в українську правову систему», – підкреслив він.

За словами Баганця, прокуратура втратила можливість ефективно представляти інтереси соціально незахищених громадян у судах, а представництво інтересів держави було звужене до виняткових випадків.

«Прокурора фактично розмили як захисника конституційних прав і свобод громадян від беззаконня, насамперед з боку органів влади. А це була одна зі складових системи стримувань і противаг», – сказав він.

Ексзаступник генпрокурора також розкритикував стан процесуального керівництва у кримінальних провадженнях. За його оцінкою, прокурор нині часто не має достатніх інструментів для впливу на слідчого або керівника органу досудового розслідування.

«Сьогодні прокурора перетворили на простого спостерігача за беззаконням, яке інколи відбувається в органах правопорядку. Він не має в своєму арсеналі належних повноважень вплинути на слідчого чи керівника органу досудового розслідування, щоб вони виконували закон», – заявив адвокат.

Він також звернув увагу на наслідки переатестації прокурорів у 2019-2020 роках, за результатами якої значна кількість звільнених працівників була поновлена судами, а з держбюджету виплачувалися значні суми компенсацій. За його словами, коли йде процес атестації й переатестації, треба згадувати не лише гасла а й факти, адже є тисячі поновлених судами прокурорів, і кошти, які держава виплатила у зв’язку з незаконними звільненнями.

Окремо він висловив думку, що генеральний прокурор не повинен сприйматися як політична посада та запропонував встановити для кандидата на цю посаду вимогу щодо  обов’язкового значного досвіду роботи в органах прокуратури, зокрема на керівних посадах, а також посилити роль прокурорського самоврядування в процедурі призначення та звільнення керівника системи.

Засновник соціологічної компанії Active Group Андрій Єременко, зі свого боку, звернув увагу на те, що суспільство сприймає прокуратуру не ізольовано, а як частину ширшої правоохоронної системи та влади загалом.

«Пересічна людина не розділяє, де Міністерство внутрішніх справ, де прокуратура, де суди, а де НАБУ. Вона бачить, що навколо щось погано, і робить висновок, що вся правоохоронна система погана. Суспільство хоче бачити професіоналів. З позиції громадян це людина, яка має відповідний досвід і не була спіймана на корупції. В ідеальному образі важливі досвід в органі, причетність до сил оборони, послідовність і кар’єра, пройдена не з вулиці», — наголосив він.

Водночас він наголосив, що навіть за наявності позитивних дій прокуратура часто програє інформаційну боротьбу, оскільки суспільство краще помічає скандали, ніж внутрішнє самоочищення системи.

«Коли когось у прокуратурі ловлять ззовні, це одразу стає дуже помітним і переходить у негатив. А внутрішнє самоочищення залишається непоміченим. Це проблема інформаційної роботи і прозорості», – сказав Єременко.

Він також наголосив на необхідності просвітницької роботи щодо повноважень різних органів влади.

«Якщо суспільству не подобається порядок призначення генерального прокурора, це питання до Верховної Ради, яка має змінювати закон. Не можна вимагати від прокуратури того, що не належить до її компетенції», – зазначив соціолог.

Правник, народний депутат IV, V і VI скликань Валерій Бондик зазначив, що прокуратура має залишатися професійним і незалежним елементом системи стримувань і противаг.

«Прокуратура в державі завжди була наглядовим органом, державним оком. Система стримувань і противаг працює тоді, коли є незалежна, сильна, фахова й професійна прокуратура», – додав він.

Бондик нагадав, що Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року ухвалювався після широкого обговорення за участю університетів, науковців, Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури та суддівського середовища. Водночас, за його словами, окремі норми, зокрема щодо обов’язкової реєстрації заяв у ЄРДР, нині створюють значне навантаження на систему.

«Ідея законодавця була зрозумілою: щоб не було приховування злочинів і латентної злочинності. Але практична реалізація цієї норми породила інші проблеми, бо все автоматично потрапляє в реєстр і починається досудове розслідування», – зазначив він.

Він також звернув увагу на наслідки ліквідації військової прокуратури та військових судів, що, на його думку, особливо відчутно в умовах воєнного стану.

«Військовий час показав, що не потрібно було скорочувати й ліквідовувати військові суди та потужну військову прокуратуру. Є військові, є військові закони, і зараз ми бачимо, що ці вади спрацьовують», – підкреслив Бондик.

Водночас він позитивно оцінив готовність нинішнього керівництва прокуратури публічно говорити про корупційні випадки всередині системи.

«До честі нинішнього генерального прокурора Руслана Кравченка, він не вуалює такі випадки. Він чесно й відкрито говорить, що є проблеми, і ними займаються внутрішня інспекція чи антикорупційні органи. Це здорова тенденція – не ховати проблеми, а виносити їх, щоб вони не повторювалися», – сказав правник.

Олексій Усачов у підсумку дискусії зазначив, що після призначення Руслан Кравченко задекларував правильні завдання щодо продовження реформ прокуратури, однак суспільство очікує не лише декларацій, а й практичного результату.

«Політичний процес в Україні побудований так, що можна декларувати найкращі наміри й реально хотіти змінити ситуацію, але цього може не вийти через політичні перепони, нестачу голосів, коштів, розуміння або кадрів. Не хотілося б, щоб слово “реформи” вкотре стало подразником для суспільства», — наголосив він.

Серед ключових рекомендацій, озвучених за підсумками дискусії, учасники дискусії назвали деполітизацію процедури призначення генерального прокурора, забезпечення інституційної автономії спеціалізованої антикорупційної прокуратури, реальну незалежність прокурорського самоврядування, прозорі дисциплінарні процедури, адекватну оплату праці прокурорів і постійний контроль доброчесності не лише під час конкурсів, а й у процесі роботи.

Також до необхідних кроків, на думку експертів, відносяться інституційне посилення напряму розслідування воєнних злочинів, оптимізацію штатної структури при підвищенні якості роботи, чітке розмежування функцій СБУ, НАБУ, ДБР та інших органів, а також реальне виконання етичних стандартів прокурорами.