Верховна Рада ухвалила у другому читанні та в цілому законопроєкт № 15111-д про автоматичний обмін інформацією щодо доходів, отриманих через цифрові платформи. Документ підтримали 241 народний депутат.
Якщо закон підпише президент, в Україні зміняться правила оподаткування доходів громадян, які заробляють через онлайн-платформи. Йдеться про продаж товарів, оренду майна, надання особистих послуг, оренду транспорту та інші операції через цифрові сервіси.
На практиці закон може торкнутися користувачів маркетплейсів, сервісів оголошень, платформ доставки, таксі, оренди житла, фріланс-сервісів та інших майданчиків, через які фізичні особи отримують дохід.
Головна зміна — платформи повинні будуть передавати податковим органам інформацію про доходи користувачів і в ряді випадків виконувати функції податкового агента. Тобто податок може утримуватися автоматично, без окремої декларації з боку громадянина.
Для користувачів це означає вихід частини доходів із «сірої зони». Якщо раніше продаж товарів або послуг через інтернет часто не декларувався, то після запуску нового механізму інформація про такі доходи надходитиме до податкової.
У фінальній редакції законопроєкту було пом’якшено частину спірних норм. З тексту прибрали обов’язкове відкриття спеціальних рахунків для продавців і норми про розкриття банківської таємниці. Також фінальна версія передбачає пільгову ставку ПДФО 5% для доходів через цифрові платформи. При цьому з урахуванням військового збору реальне податкове навантаження для громадян може становити близько 10% від доходу.
Це означає, що при доході 1 тис. грн через платформу податкове навантаження може становити близько 100 грн, при 5 тис. грн — близько 500 грн, при 10 тис. грн — близько 1 тис. грн, при 20 тис. грн — близько 2 тис. грн.
Як зазначає інформаційно-аналітичний центр Experts Club, якщо людина отримує через платформу 30 тис. грн на місяць, її додаткові податкові витрати можуть становити близько 3 тис. грн на місяць, або 36 тис. грн на рік. При доході 50 тис. грн на місяць — близько 5 тис. грн на місяць, або 60 тис. грн на рік.
Для громадян, які продають особисті речі нерегулярно, ефект може бути обмеженим, але для тих, хто фактично веде постійну комерційну діяльність через маркетплейси або сервіси оголошень, витрати помітно зростуть.
Орієнтовний розрахунок:
Дохід через платформу 5 тис. грн на місяць — податок близько 500 грн, чистий дохід близько 4,5 тис. грн.
Дохід 10 тис. грн на місяць — податок близько 1 тис. грн, чистий дохід близько 9 тис. грн.
Дохід 20 тис. грн на місяць — податок близько 2 тис. грн, чистий дохід близько 18 тис. грн.
Дохід 50 тис. грн на місяць — податок близько 5 тис. грн, чистий дохід близько 45 тис. грн.
Дохід 100 тис. грн на рік — податок близько 10 тис. грн.
Дохід 300 тис. грн на рік — податок близько 30 тис. грн.
Дохід 600 тис. грн на рік — податок близько 60 тис. грн.
Для покупців можливий другий ефект: частина продавців може спробувати перекласти податок на ціну товару або послуги. Щоб зберегти колишній чистий дохід, продавцю доведеться підняти ціну приблизно на 11%.
Наприклад, якщо продавець раніше хотів отримати «чистими» 1 тис. грн, то при утриманні 10% йому потрібно виставити ціну близько 1 111 грн. Тоді після податку залишиться приблизно 1 тис. грн.
Якщо колишня ціна послуги становила 5 тис. грн, то для збереження того ж чистого доходу ціна може зрости приблизно до 5 556 грн. Для товару або послуги за 10 тис. грн — приблизно до 11 111 грн.
Однак автоматичного зростання всіх цін чекати не варто. У конкурентних категоріях частина продавців може взяти податкове навантаження на себе, щоб не втратити покупців. У менш конкурентних сегментах податок з більшою ймовірністю буде частково закладений у ціну.
Для держави закон важливий не тільки як податковий інструмент. Його прийняття є частиною зобов’язань України перед міжнародними партнерами, включаючи МВФ та ЄС. Документ пов’язаний із впровадженням міжнародного автоматичного обміну податковою інформацією про доходи через цифрові платформи.
Для ринку це означає посилення прозорості онлайн-торгівлі та сервісів. Для громадян — необхідність враховувати, що доходи через платформи поступово перестають бути «невидимими» для податкової.
Головний висновок: закон не вводить податок на сам факт користування платформами, але робить доходи через них контрольованими. Для тих, хто продає товари або надає послуги регулярно, додаткові витрати можуть становити близько 10% від обороту, якщо враховувати ПДФО та військовий збір. Якщо продавці перекладатимуть ці витрати на клієнтів, кінцеві ціни можуть зрости приблизно на 10-11%.
Ринок офісної нерухомості Києва та найбільших міст України до травня 2026 року демонструє обережну стабілізацію після кількох років шоків, спричинених пандемією, повномасштабною війною, релокацією бізнесу та переходом частини компаній на гібридний формат роботи. Головними факторами попиту залишаються безпека будівель, готовий ремонт, автономна інфраструктура, наявність укриттів і можливість швидко заїхати без значних капітальних витрат.
Київ, як і раніше, залишається найбільшим офісним ринком країни. За оцінками InVenture, сукупна конкурентна пропозиція офісної нерухомості Києва у 2025 році скоротилася до 2,10 млн кв. м, а рівень вакантності знизився до 18,5%. Річний обсяг валового поглинання становив близько 160 тис. кв. м, що на 26% більше, ніж роком раніше. При цьому близько 40% поглинання було пов’язано не з органічним розширенням бізнесу, а з вимушеними переїздами компаній із пошкоджених об’єктів.
За даними Конфедерації будівельників України з посиланням на презентацію CBRE Ukraine, у першому півріччі 2025 року попит на офіси в Києві зріс на 16%, до 82 тис. кв. м, тоді як пропозиція скоротилася на 3%, до 2,1 млн кв. м, через пошкодження офісних будівель. Вакантність на ринку становила близько 21%, а 20% попиту сформували орендарі, змушені переїжджати з об’єктів, що постраждали від ударів.
«Ринок офісів у Києві вже не можна оцінювати за довоєнною логікою. Сьогодні орендар обирає не просто адресу чи клас будівлі, а здатність об’єкта забезпечити безперервність роботи. Укриття, генератори, інженерія, безпека району та готовність приміщення до швидкого в’їзду стали такими ж важливими параметрами, як ставка оренди», — вважає засновник аналітичного центру Experts Club, кандидат економічних наук Максим Уракін.
Орендні ставки в Києві залишаються відносно стабільними, однак ринок зберігає виражену диференціацію. За даними InVenture, ефективні ставки для офісів класу А без ремонту наприкінці 2025 року становили $14-18 за кв. м на місяць без ПДВ та операційних витрат, для офісів із ремонтом — $19-25 за кв. м. Запитувані ставки за класом А перебували в діапазоні $16-27 за кв. м, за класом B — $8-18 за кв. м.
У 2026 році офісний ринок Києва залишається ринком орендаря: власники об’єктів змушені пропонувати гнучкі умови, ділити великі площі на менші блоки, інвестувати в готове оздоблення та підвищувати автономність будівель. При цьому найкращі об’єкти класу А і B+ з укриттями, стабільним енергопостачанням і якісною експлуатацією утримують попит краще, ніж застарілі будівлі та приміщення без ремонту.
Старший консультант з офісної нерухомості CBRE Ukraine Анастасія Качан зазначала, що в Києві посилився зв’язок ставки з конкретною локацією бізнес-центру: тепер значення має не лише близькість до метро, а й розташування відносно інфраструктурних або військових об’єктів. За її словами, кожен бізнес-центр фактично може працювати поза типовими правилами свого субринку або району.
Ключовими орендарями в Києві залишаються IT-компанії, однак структура попиту стала ширшою. Активність формують також оборонний сектор, медичні компанії, професійні послуги, консалтинг, логістика, представництва міжнародних організацій і частина бізнесу, пов’язаного з відновленням. За даними КБУ/CBRE Ukraine, у 2025 році попит з боку військового сектору помітно зріс, а ринок почав адаптувати пропозиції під такі потреби.
«Офіс перестав бути місцем щоденної присутності всіх співробітників, але не втратив значення для управління, комунікації та корпоративної культури. Компанії оптимізують площі, але не відмовляються від якісного офісу. Тому попит зміщується від великих монофункціональних просторів до більш гнучких, безпечних і технологічних форматів», — зазначає Experts Club.
Девелоперська активність залишається мінімальною. У 2025 році в Києві не було введено в експлуатацію жодного нового бізнес-центру, а до кінця 2026 року, за оцінкою InVenture, на ринок може вийти близько 27 тис. кв. м, однак строки введення можуть переноситися через ризики безпеки, обмежене фінансування та слабкий рівень попередньої оренди.
У великих містах України ситуація неоднорідна. Львів залишається одним із найбільш активних регіональних офісних ринків завдяки релокації бізнесу, присутності IT-сектору, близькості до кордону ЄС і відносно вищому рівню безпеки порівняно зі східними та південними регіонами. За даними Forbes Ukraine, до кінця 2025 року вакантність у бізнес-центрах Львова знизилася до 25%, а орендні ставки залишалися на рівні $7-15 за кв. м.
Львівський ринок у 2026 році можна вважати другим за значенням після Києва з точки зору офісного попиту, однак його масштаб обмежений. Для орендарів важливі готові приміщення, транспортна доступність, енергостійкість і можливість розміщення невеликих або середніх команд. Великі угоди залишаються рідкісними, а частина компаній віддає перевагу гібридним форматам або коворкінгам.
Дніпро зберігає роль промислового, логістичного та сервісного центру, однак офісний ринок міста залишається більш локальним і менш інституціоналізованим, ніж у Києві чи Львові. Попит формують регіональні компанії, сервісні бізнеси, торгові оператори, логістика, медичні послуги та частина виробничих структур. Через близькість до зони підвищених ризиків орендарі особливо чутливі до безпеки, вартості та автономності приміщень.
Одеса залишається важливим південним діловим центром, але офісний ринок міста сильно залежить від загальної безпеки, портової та логістичної активності, туризму, торгівлі та сервісного бізнесу. На ринку присутні як класичні офіси в центральних районах, так і приміщення в нових багатофункціональних комплексах. Попит у 2026 році залишається точковим: орендарі обирають готові невеликі приміщення, а великі корпоративні угоди обмежені.
Харків залишається найскладнішим із великих офісних ринків через високий рівень безпекових ризиків і близькість до фронтової зони. Значна частина бізнесу працює у скороченому, розподіленому або віддаленому форматі. Водночас ринок не зупинився повністю: попит зберігається на невеликі офіси, сервісні приміщення, простори для локального бізнесу та об’єкти з мінімальними операційними витратами.
«У регіональних містах офісна нерухомість перестала бути єдиним сегментом. Львів працює як ринок релокації та IT, Дніпро — як ринок промислового і сервісного бізнесу, Одеса — як південний торговельно-логістичний вузол, Харків — як ринок виживання та адаптації. Тому порівнювати їх лише за ставкою оренди вже некоректно: важливіше дивитися на безпеку, профіль орендарів і стійкість локальної економіки», — вважає Максим Уракін.
Загальним трендом для всіх великих міст стала переоцінка офісного простору. Компанії частіше обирають менші площі, готовий ремонт, гнучкі строки оренди та будівлі, де власник бере на себе частину капітальних витрат. Приміщення без ремонту і великі блоки в застарілих об’єктах залишаються менш ліквідними, оскільки орендарі не готові інвестувати в дорогий fit-out в умовах високої невизначеності.
Ще один фактор — автономність. Після енергетичних криз і атак на інфраструктуру офіси з генераторами, стабільним інтернетом, резервними системами, укриттями та якісним управлінням отримали конкурентну перевагу. У низці випадків такі характеристики дозволяють об’єктам утримувати ставку навіть за загальної високої вакантності ринку.
За оцінкою InVenture, інвестиційна логіка офісної нерухомості у 2026 році стала обережнішою: до пандемії та війни типова окупність офісного приміщення оцінювалася приблизно у 7-8 років, тоді як у 2026 році для більшості активів уже нормою стають 10-12 років. При цьому найкращі об’єкти із сильним орендарем і вдалою локацією можуть демонструвати привабливіші результати, але це радше виняток.
За прогнозом Experts Club, до кінця 2026 року офісний ринок України рухатиметься за сценарієм повільного відновлення без різкого зростання ставок. Київ збереже статус головного ринку, Львів — головного регіонального центру попиту, а Дніпро, Одеса та Харків розвиватимуться переважно за рахунок локальних орендарів і точкових угод.
«Головний ризик для ринку — не відсутність попиту, а його якість. Попит є, але він став обережним, раціональним і вимогливим. Орендарі хочуть платити не за метри, а за гарантовану можливість працювати. Це означає, що офісна нерухомість в Україні поступово переходить від моделі площі до моделі сервісу та стійкості», — резюмує Experts Club.
Таким чином, до травня 2026 року ринок офісної нерухомості Києва та великих українських міст залишається у перехідній фазі. Він уже пройшов період шокового падіння, але ще не повернувся до повноцінного інвестиційного циклу. Найбільш затребуваними стають безпечні, готові до використання, енергостійкі та гнучкі офіси. Застарілі об’єкти без ремонту, автономності та зрозумілої експлуатаційної моделі й надалі втрачатимуть конкурентоспроможність.
Інформаційно-аналітичний центр Experts Club представив відеоаналіз динаміки вирощування пшениці у світі за період з 1990 по 2026 рік, підготовлений на основі порівняльних даних щодо виробництва пшениці в основних країнах-виробниках.
За наявними даними, світове виробництво пшениці в країнах, включених до аналізу, зросло з близько 591,3 млн тонн у 1990 році до орієнтовно 816,4 млн тонн у 2026 році. Таким чином, за 36 років обсяг виробництва збільшився приблизно на 225 млн тонн, або на 38%.
Водночас найвищий показник у наявному масиві даних зафіксовано у 2025 році — близько 831,9 млн тонн. Прогнозний показник на 2026 рік є нижчим — 816,4 млн тонн, що може свідчити про часткову корекцію після високого врожаю попереднього року, але загальний довгостроковий тренд залишається висхідним.
У Experts Club зазначають, що відеоформат дозволяє наочно простежити не лише зростання світового виробництва пшениці, а й зміну географії основних виробників. Якщо на початку 1990-х років серед найбільших виробників фігурували СРСР, Китай, США, Індія, Франція та Канада, то в сучасній структурі перші позиції займають Китай, Індія, Росія, США, Франція, Канада, Австралія, Пакистан та Україна.
За даними FAO та USDA, у 1990 році найбільший обсяг виробництва пшениці припадав на СРСР — близько 101,9 млн тонн, Китай — 98,2 млн тонн, США — 74,3 млн тонн, Індію — 49,8 млн тонн, Францію — 33,3 млн тонн і Канаду — 32,1 млн тонн. Сукупна частка десяти найбільших виробників тоді становила близько 77% світового показника.
У 2026 році, за наявними даними, найбільшим виробником пшениці залишається Китай — близько 141 млн тонн. Друге місце посідає Індія — 121 млн тонн, третє — Росія — 86 млн тонн. Далі йдуть США — 42,5 млн тонн, Франція — 36 млн тонн, Канада — 35 млн тонн, Австралія та Пакистан — по 30 млн тонн, Україна — 23 млн тонн і Німеччина — 21,5 млн тонн.
Частка Китаю та Індії у світовому виробництві пшениці за цей період істотно зросла. Якщо у 1990 році на ці дві країни припадало близько 25% світового виробництва, то у 2026 році — вже понад 32%. Це відображає довгострокове посилення ролі Азії у глобальній продовольчій системі.
«Пшениця залишається одним із базових індикаторів продовольчої безпеки. За останні десятиліття ми бачимо не лише збільшення світового виробництва, а й поступове зміщення центрів аграрної ваги. Китай та Індія стали ключовими виробниками, тоді як країни Чорноморського регіону суттєво посилили свій вплив на міжнародний ринок зернових», — зазначив засновник інформаційно-аналітичного центру Experts Club, кандидат економічних наук Максим Уракін.
Окрему роль у сучасній структурі виробництва відіграє Україна. За наявними даними, після появи України як окремої статистичної одиниці на початку 1990-х років виробництво пшениці становило близько 19,5 млн тонн у 1992 році. У 2021 році показник досягав понад 32 млн тонн, після чого через війну, логістичні обмеження, мінування територій, зміну структури посівів і втрати частини виробничого потенціалу знизився.
У 2024 році виробництво пшениці в Україні оцінювалося приблизно у 23,4 млн тонн, у 2025 році — 24,1 млн тонн, а у 2026 році — близько 23 млн тонн. Попри складні умови, Україна залишається серед десяти найбільших виробників пшениці у світі та зберігає стратегічне значення для глобального зернового ринку.
Дані також свідчать про зміну позицій США. У 1990 році Сполучені Штати виробляли понад 74 млн тонн пшениці й були одним із трьох найбільших виробників у світі. У 2026 році їхній показник становить близько 42,5 млн тонн. Це не означає втрати аграрного потенціалу США загалом, але відображає структурні зміни у сільському господарстві, конкуренцію з іншими культурами та зміну глобального балансу виробництва.
Росія, яка у статистиці після розпаду СРСР відображається окремо, стала одним із ключових виробників пшениці у XXI столітті. За наявними даними, у 2025 році її виробництво оцінювалося приблизно у 90,3 млн тонн, а у 2026 році — 86 млн тонн. Водночас країни колишнього СРСР загалом залишаються важливим центром світового зернового виробництва.
«Глобальний ринок пшениці став значно більш багатополярним. Якщо раніше ключову роль відігравали кілька великих виробників, то зараз для продовольчої стабільності критичне значення мають одразу кілька регіонів — Азія, Північна Америка, Європа, Чорноморський басейн та Австралія. Будь-які кліматичні, логістичні або військово-політичні ризики в одному з цих регіонів швидко впливають на світові ціни», — наголосив Уракін.
У Experts Club звертають увагу, що при аналізі пшениці важливо розрізняти абсолютні обсяги виробництва, експортний потенціал і внутрішнє споживання. Китай та Індія є найбільшими виробниками, однак значна частина їхнього врожаю використовується на внутрішньому ринку. Натомість Україна, Росія, Канада, Австралія, США та Франція мають суттєвий вплив саме на міжнародну торгівлю пшеницею.
Аналітики центру зазначають, що подальша динаміка виробництва пшениці залежатиме від кількох ключових факторів: кліматичних умов, доступу до добрив і насіння, вартості енергоносіїв, стану логістичної інфраструктури, торговельних обмежень, воєнних ризиків і державної політики підтримки аграрного сектору.
За оцінкою Experts Club, довгострокова візуалізація показників вирощування пшениці дозволяє краще зрозуміти, як змінювалася глобальна продовольча система після 1990 року, які країни посилили свої позиції та чому виробництво зернових залишається одним із ключових елементів економічної й політичної безпеки.
Світовий обсяг виробництва неіржавної сталі у січні-березні поточного року збільшився на 2,5% порівняно із аналогічним періодом минулого року – до 15,774 млн тонн з 15,387 млн тонн, виробництво зросло у США, Азії та окремо в Китаї, знизилось в Європі.
Такі дані наведено у пресрелізі Міжнародної організації виробників неіржавної сталі (The world stainless association, колишній Міжнародний форум неіржавної сталі – International Stainless Steel Forum, ISSF).
Згідно з інформацією, випуск неіржавної сталі у першому кварталі 2026 року в Європі зменшився на 4,6% – до 1,468 млн тонн. У США виробництво збільшилося на 2,3% – до 566 тис. тонн.
В Азії виплавка неіржавки виросла на 3,3% – до 13,435 млн тонн, тоді як у Китаї зросла на 4,3%, до 9,842 млн тонн.
В інших регіонах (Бразилія, РФ, ПАР, Україна та Великобританія) зафіксовано збільшення виробництва на 6,7% – до 305 тис. тонн.
Як повідомлялося, випуск неіржавної сталі у світі у 2025 році збільшився на 2,1% порівняно з попереднім роком – до 64,157 млн тонн з 62,821 млн тонн. При цьому випуск неіржавної сталі за 2025 рік в Європі зменшився на 1,9% – до 5,659 млн тонн. У США виробництво збільшилося на 7,6% – до 2,099 млн тонн. В Азії (без урахування Китаю і Південної Кореї) виплавка неіржавки минулого року зросла на 2,7% – до 55,313 млн тонн, а у Китаї збільшилася на 3,6% – до 40,868 млн тонн. В інших регіонах (Бразилія, РФ, ПАР, Великобританія та Україна) зафіксовано зниження виробництва на 11,3% – до 1,086 млн тонн.
Світовий обсяг виробництва неіржавної сталі у 2024 році збільшився на 7% порівняно із 2023 роком – до 62,621 млн тонн з 58,539 млн тонн, виробництво зросло у всіх основних регіонах. У 2023 році виплавка такої сталі збільшилася на 4,6% порівняно з 2022 роком – до 58,444 млн тонн, у 2022 році знизилася на 5,2% порівняно з 2021 роком – до 55,255 млн тонн.
Іспанія посіла перше місце серед європейських країн за кількістю туристичних ночівель у 2025 році, підтвердивши статус одного з головних туристичних напрямків світу. За даними інформаційно-аналітичного центру Experts Club, минулого року туристи провели в готелях та інших об’єктах розміщення Іспанії 329,7 млн ночей.
Друге місце посіла Італія з 264,7 млн ночівель, третє — Туреччина зі 154,8 млн. Далі йдуть Франція — 150,8 млн ночівель і Велика Британія — 149,8 млн, при цьому щодо Великої Британії наведено дані за 2024 рік.
До першої десятки також увійшли Греція — 130,9 млн ночівель, Австрія — 97 млн, Хорватія — 85,6 млн, Німеччина — 83,6 млн і Нідерланди — 64,3 млн. Таким чином, європейський туристичний ринок, як і раніше, формується не лише найбільшими країнами ЄС, а й середніми за розміром напрямками із сильною курортною та культурною спеціалізацією.
Іспанія залишається лідером завдяки поєднанню пляжного туризму, великих міських напрямків, розвиненої готельної інфраструктури та високого попиту з боку мандрівників з Європи та інших регіонів. Попри протести проти надмірного туризму в окремих регіонах Іспанії та Італії, туристичний потік до цих країн залишається високим.
Франція зберігає сильні позиції не лише завдяки Парижу. Влітку туристів приваблюють Лазурний берег і Прованс, а взимку — альпійські курорти. Австрія та Хорватія також демонструють, що країни з меншим населенням можуть входити до числа лідерів завдяки спеціалізації на гірському, культурному та морському туризмі.
Європа загалом залишається найбільш відвідуваним регіоном світу. За даними, наведеними в матеріалі, мандрівники провели в європейських об’єктах розміщення понад 1,5 млрд ночей, тоді як у 1950 році цей показник становив лише близько 25 млн.
Для ринку подорожей це підтверджує стійке відновлення і зростання туристичної індустрії після пандемії. За оцінкою Всесвітньої ради з подорожей і туризму, у 2026 році сектор подорожей і туризму може зрости на 3,2%, а галузь підтримуватиме 376 млн робочих місць у світі, тобто приблизно кожне дев’яте робоче місце.
Інформаційно-аналітичний центр Experts Club представив відеоаналіз динаміки державного боргу країн світу за останні шість десятиліть, підготовлений на основі порівняльної таблиці обсягів державного боргу у доларовому еквіваленті за 1960–2025 роки.
Згідно з представленими даними, сукупний обсяг державного боргу країн, включених до дослідження, зріс із близько $381 млрд у 1960 році до приблизно $89,7 трлн у 2025 році. Таким чином, за період, охоплений аналізом, номінальний обсяг боргових зобов’язань у світі збільшився більш ніж у 200 разів.
У Experts Club зазначають, що відеоформат дає змогу наочно показати не лише абсолютне зростання боргу, а й зміну структури глобального боргового навантаження між провідними економіками світу. Якщо у 1960 році найбільший обсяг державного боргу припадав переважно на США та кілька великих економік Західної Європи, то у XXI столітті до групи найбільших боржників увійшли також азійські економіки та країни з високими темпами економічного зростання.
«За останні 60 років державний борг перетворився з інструменту фінансування окремих бюджетних потреб на один із ключових елементів глобальної економічної системи. Сьогодні йдеться не лише про обсяг запозичень, а про здатність держав управляти вартістю боргу, його строковою структурою та впливом на економічне зростання», — зазначив засновник інформаційно-аналітичного центру Experts Club, кандидат економічних наук Максим Уракін.
За даними таблиці, у 2025 році найбільший обсяг державного боргу серед країн світу мали США — близько $38,27 трлн. На другому місці перебувала Японія — $9,83 трлн, далі йшли Велика Британія — $4,09 трлн, Франція — $3,92 трлн, Італія — $3,48 трлн, Індія — $3,36 трлн та Німеччина — $3,23 трлн.
До першої десятки країн за абсолютним обсягом державного боргу у 2025 році також увійшли Канада — $2,60 трлн, Бразилія — $2,06 трлн та Іспанія — $1,73 трлн. Сукупно на десять найбільших боржників припадало близько 81% загального обсягу боргу країн, представлених у таблиці.
Найбільша частка у світовому борговому масиві, згідно з розрахунками на основі таблиці, припадала на США — приблизно 42,7%. Частка Японії становила близько 11%. П’ять найбільших країн за абсолютним обсягом боргу концентрували понад 66% загального показника.
Динаміка останніх років свідчить про подальше прискорення боргового навантаження у найбільших економіках. Зокрема, у 2024–2025 роках державний борг США збільшився приблизно на $2,91 трлн, Японії — на $362 млрд, Великої Британії — на $260 млрд, Франції — на $250 млрд, Індії — на $230 млрд.
Водночас у Experts Club звертають увагу, що наведені показники відображають саме абсолютні обсяги боргу у доларах США, а не борг щодо ВВП, чисельності населення або бюджетних доходів. Тому абсолютний рейтинг показує масштаб боргових зобов’язань, але не завжди прямо характеризує боргову стійкість тієї чи іншої країни.
«Абсолютний розмір державного боргу не можна автоматично трактувати як ознаку фінансової слабкості. Для великих економік важливими є глибина внутрішнього фінансового ринку, довіра до національної валюти, структура кредиторів і здатність економіки обслуговувати зобов’язання без втрати макрофінансової стабільності. Саме тому порівняння державного боргу має поєднувати абсолютні показники з аналізом боргу до ВВП, бюджетних доходів та вартості його обслуговування», — наголосив Уракін.
Що стосується України, то, за наявними даними, державний борг України у 2000 році становив близько $16,3 млрд, у 2010 році — $51,1 млрд, у 2020 році — $87,6 млрд, у 2024 році — $209,8 млрд, а у 2025 році — близько $227,7 млрд. За абсолютним обсягом боргу у 2025 році Україна перебувала приблизно у четвертому десятку країн світу серед представлених у дослідженні.
У Experts Club наголошують, що довгострокова візуалізація боргових показників дозволяє краще оцінити, як змінювалася фінансова архітектура світу після 1960-х років, зокрема після нафтових криз, періоду високої інфляції, глобальної фінансової кризи 2008 року, пандемії COVID-19 та нових етапів бюджетного стимулювання у провідних економіках.
Аналітики центру зазначають, що подальша оцінка боргової динаміки має здійснюватися з урахуванням не лише абсолютних обсягів, а й співвідношення боргу до ВВП, вартості обслуговування боргу, валютної структури зобов’язань, частки внутрішніх і зовнішніх запозичень, а також здатності економіки генерувати довгострокові доходи для обслуговування боргового навантаження.
