Українська музика єднає покоління, людей різних професій та вподобань, і спільний проєкт АТ «ОТП БАНК» та Національної музичної премії YUNA «TOP with OTP Bank: улюблена пісня в авто» яскраво це демонструє. Про композиції, які слухають у дорозі, у межах ініціативи вже розповіли акторка Олена Світлицька, режисер Семен Горов, співачки Тоня Матвієнко та INEYA, телеведучий Анатолій Анатоліч, олімпійський чемпіон Олег Верняєв та баскетболістка Віта Горобець, а контент проєкту в соцмережах зібрав понад 300 тисяч переглядів і взаємодій.
Конкурс «TOP with OTP Bank: улюблена пісня в авто» визначив першу п’ятірку хітів, які слухачі найчастіше вмикають за кермом:
Загалом проєкт триватиме 10 тижнів, тож попереду наступні голосування та яскраві композиції. Щотижня з понеділка до четверга учасники обирають серед запропонованих хітів найулюбленіші. Треки, які набирають найбільше голосів у своїх четвірках станом на 10:00 п’ятниці, виходять до вирішального раунду. Фінальне голосування визначає пісню-переможницю тижня. Згодом серед цих композицій оберуть одну, яка прозвучить на Різдвяному концерті YUNA 24 листопада в Жовтневому палаці (МЦКМ).
Та музичною складовою проєкт не обмежується. Щотижня учасники голосування отримують шанс виграти два квитки на Різдвяний концерт YUNA 2026 та ексклюзивні подарунки від ОТП БАНК, генерального продюсера Національної музичної премії YUNA Павла Шилька (DJ Pasha) та українських артистів. Для участі в розіграшах необхідно бути підписаним на Instagram-сторінки ОТП БАНК та YUNA й виконати умови конкурсу.
Мета проєкту «TOP with OTP Bank: улюблена пісня в авто» полягає в популяризації української музичної культури, нагадуванні про відомі хіти та водночас у відкритті для слухачів композицій, які раніше могли залишатися поза їхньою увагою. Тут зустрічаються різні настрої й звучання: від драйвових і ритмічних треків до спокійних та атмосферних композицій, які можуть стати яскравим музичним супроводом подорожей. Адже дорога не вимірюється кілометрами, вона вимірюється піснями.
А якщо в планах є не лише оновлення плейліста, а й нарешті придбання омріяної машини, в ОТП БАНК оформити кредит на авто з пробігом можна за вигідними умовами. Розрахувати персональну суму фінансування за декілька хвилин допомагає бот. Перерахунок коштів на автомобіль відбувається упродовж одного дня. ОТП БАНК: драйвуй сьогодні – плати потім!
Нагадаємо, на початку вересня ОТП БАНК та YUNA започаткували проєкт «TOP with OTP Bank: улюблена пісня в авто», присвячений українській музиці різних поколінь. Це одна з цілої низки ініціатив, через які Банк послідовно підтримує українську культуру та взаємодіє з автоспільнотою.
У квітні 2026 року ОТП БАНК виступив фінансовим партнером 15-ї церемонії вручення Національної музичної премії YUNA, яка об’єднала українських артистів, представників медіа, клієнтів і партнерів Банку.
Народна артистка України Ольга Сумська отримала титул «Діяч мистецтва року» 30-ї ювілейної загальнонаціональної програми «Людина року-2025», про що повідомляється в прес-релізі програми.
Сумська — українська актриса театру та кіно, телеведуча, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка та кавалерка ордена княгині Ольги III ступеня. Її професійна кар’єра в театрі та кінематографі налічує понад 40 років.
Актриса народилася 22 серпня 1966 року в акторській родині Сумських. У 1987 році закінчила акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, а в 1988–2005 роках працювала в Київському театрі імені Лесі Українки.
Свою творчу діяльність Сумська розпочала у 16 років із ролі панночки, дочки Сотника, у фільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки». Надалі вона зіграла головні ролі у фільмах «Голос трави», «Пастка», «Тигролови», «Карпатське золото», «Записки курносого Мефістофеля» та інших проєктах.
Загалом фільмографія актриси налічує понад 100 ролей в українському кіно. Однією з найвідоміших робіт Сумської стала головна роль в історичному телесеріалі «Роксолана», яка принесла їй широку популярність.
У 2022–2025 роках Сумська продовжила активну театральну діяльність і гастролювала містами України. У цей період вистави за її участю неодноразово мали благодійну складову й були спрямовані, зокрема, на підтримку Збройних сил України.
В останні роки актриса брала участь у виставах «Браво, Джулія», «Наші Кайдаші», «За двома зайцями», «Основний інстинкт», «Сублімація кохання» та «Повернення блудного батька». Серед її кіно- та телевізійних робіт останніх років — «Господар», «Господар 2. На своїй землі», «Сага», «Скажені сусіди», «Збори ОСББ» та «Коли ти розлучишся».
Окрім роботи в театрі та кіно, Сумська бере участь у благодійних ініціативах та зборах коштів для українських військових, а також у культурних проєктах, спрямованих на підтримку та популяризацію українського театру й кінематографа.
У 2025 році актрису обрали музою міжнародного кінофестивалю «Миколайчук OPEN».
«Театр і кіно — це простір живого діалогу з глядачем, де народжуються співпереживання, надія та віра в людину», — наводиться творче кредо Сумської у повідомленні програми.
Загальнонаціональна програма «Людина року» у 2025 році проводилася в 30-й раз. У рамках програми відзначаються представники різних сфер суспільного, економічного та культурного життя України.
Open4Business є інформаційним партнером загальнонаціональної програми «Людина року».
Україна стала країною-почесною гостею 24-го Pisa Book Festival, який проходить з 2 по 4 жовтня в Пізі (Італія).
“Цьогорічною країною-гостем є Україна, яка представляє насичену та різноманітну програму, що охоплює літературу, історію та мистецтво, організовану під патронатом посольства України в Римі”, – повідомляє фестиваль на своєму сайті.
Зокрема, в фестивалі візьмуть участь письменник Андрій Курков, письменниці та перекладачки Олена Костюкович, Ярина Груша та Олена Пономарьова.
В рамках програми, присвяченій Україні, проходить виставка українських ілюстраторів “Жовтий і синій”, яка триватиме в Палаццо Блу до 10 січня 2027 року.
Загалом на цьогорічному фестивалі представлені 90 стендів провідних незалежних видавництв Італії, проходять професійні зустрічі з редакторами, перекладачами та дистриб’юторами.
В рамках фестивалю заплановано понад 100 подій, учасниками фестивалю стануть понад 200 гостей.
Фестиваль виник у 2003 році для підтримки незалежних італійських видавництв.
В Україні після кількох років роботи вийшло видання «Хліб. Україна. Альманах» – двомовний інформаційно-історичний артбук, присвячений українському хлібу, його ролі в історії, культурі, повсякденному житті та сучасній харчовій індустрії.
В основі видання – спроба показати, що поняття українського хліба значно ширше за звичний продукт на щоденному столі. Для когось це смак дитинства та родинний рецепт, для когось – паляниця, регіональна випічка або хліб із місцевої пекарні. Водночас за цими звичними образами стоять історія розвитку сільського господарства, млинарства і хлібопечення, народні традиції та сучасна велика харчова індустрія.
Альманах простежує, як хліб супроводжував Україну та українців у різні історичні періоди. Він зберігався у родинній пам’яті та обрядах, ставав образом у кіно, поезії, фотографії та інших видах мистецтва, а з розвитком промисловості перетворився на важливу частину великого виробничого комплексу.
Окреме місце у виданні посідають драматичні сторінки української історії. Автори звертаються до трагедії Голодомору, під час якого хліб став символом самого права людини на життя. Нового символічного значення він набув після початку повномасштабної війни. Одним із найбільш відомих прикладів стало слово «паляниця», яке у 2022 році перетворилося на своєрідний мовний маркер української ідентичності.
Водночас «Хліб. Україна. Альманах» розповідає не лише про минуле. Значна увага приділяється сучасному хлібопеченню, ремісничим технологіям, регіональним традиціям та розвитку галузі. Хліб у книзі постає одночасно як повсякденний продукт, культурний феномен, результат роботи аграрного та харчового секторів і частина економічної історії країни.
При цьому автори не намагаються дати єдине визначення поняттю «український хліб». Книга побудована як сукупність різних сюжетів, кожен з яких відкриває окрему частину цієї теми – від старих млинів і родинних рецептів до промислових пекарень, сучасних технологій та мистецького осмислення хліба.
Такий підхід залишає читачеві простір для подальшого знайомства з темою: після одного матеріалу можна звернутися до старого українського фільму, після іншого – докладніше вивчити регіональну випічку, історію млинарства, традиційні технології або сучасне українське хлібопечення.
«Хліб. Україна. Альманах» підготовлений українською та англійською мовами, тому орієнтований не лише на українську, а й на міжнародну аудиторію. Видання може використовуватися як презентаційна книга про Україну, її історію, гастрономічну культуру та одну з найважливіших для країни галузей.
Альманах оформлений як сучасний колекційний артбук. Виразна кольорова гама, нестандартна верстка, архівні та сучасні візуальні матеріали формують окрему візуальну мову видання та підкреслюють його подарунковий характер.
Прем’єра альманаху відбулася під час Baking Awards 2026. Видання представили президент Всеукраїнської асоціації пекарів Юрій Дученко та директор Спілки «Борошномели України» Родіон Рибчинський.
Тираж «Хліб. Україна. Альманах» обмежений. Детальна інформація про видання та можливість замовлення представлені на офіційному сайті «Хліб. Україна».
Партнерами випуску «Хліб. Україна. Альманах» стали Всеукраїнська асоціація пекарів та Спілка «Борошномели України». Галузеві організації об’єднують підприємства хлібопекарської та борошномельної промисловості України і працюють над розвитком внутрішнього ринку, підвищенням конкурентоспроможності української продукції та розширенням її присутності за кордоном. Серед напрямів їхньої діяльності – зміцнення експортного потенціалу України, просування українського борошна, хлібобулочної та іншої продукції переробки зерна на зовнішніх ринках, розвиток міжнародних контактів та участь українських виробників у профільних міжнародних заходах.
“Створення такої виставки допоможе нам показати велич України… Переосмислення нашої історії, відкриття світу цієї історії, доведення її мовою фахівців посилює наші міжнародні позиції. Мені дуже суголосні лекції Тімоті Снайдера (американський історик – ІФ-У), коли він говорить, що трипільська цивілізація – дуже важливо цей термін уживати – є частиною європейського простору”, – сказав міністр закордонних справ Андрій Сибіга на презентації виставки напередодні її відкриття у четвер.
Сибіга наголосив, що Міністерство закордонних справ докладе всіх зусиль, щоб масштабувати знання про унікальну цивілізацію Трипілля через інструментарій ЮНЕСКО.
“У травні 2026 року ми включили археологічний культурний комплекс “Прекукутень-Аріушд-Кукутень-Трипілля” до попереднього списку ЮНЕСКО і робимо все можливе, щоб його включити до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО”, – зазначила віце‑прем’єр‑міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури Тетяна Бережна.
За її словами, дуже важливо, щоб ця виставка здобула популярність в освітніх закладах і була поширена у школах.
“Трипілля – це одна з частин нашої суб’єктності, як і мова. Держава, нація починається із суб’єктності”, – зазначив президент України (2005-2010) Віктор Ющенко.
Як передає кореспондент агентства “Інтерфакс‑Україна“, технологія віртуальної реальності дає змогу “зайти” у світ семитисячолітньої давнини та опинитися всередині реконструйованого трипільського поселення, завітати до житла трипільців, побачити господарські простори, майстерню гончара, сакральну зону, роздивитися предмети побуту. Тут можна спостерігати, як трипільці обробляли землю й вирощували зерно, як із нього готували та випікали хліб, працювали з металом і створювали необхідні для повсякденного життя речі. Землеробство, ремесла, побут і вірування поєднуються у VR‑просторі в цілісну картину життя трипільської спільноти.
У віртуальній виставці представлені оцифровані предмети з колекцій Національного музею історії України, Київського обласного археологічного музею та Музею історії міста Києва: кераміка, антропоморфна й зооморфна пластика, знаряддя праці та предмети побуту.
Проєкт поєднує археологічні та історичні дані, 3D‑моделювання, VR‑технології та інтерактивні елементи. Виставка є частиною культурно‑просвітницької платформи “Україна. Світ Трипілля”, яка через популярні формати – художню книгу, театр та VR – розповідає про Трипільську культуру новою мовою.
Виставка підготовлена за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми “Культурна спадщина” та у співпраці з генеральним партнером платформи – благодійним фондом “МХП‑Громаді”.
Французька акторка, співачка та письменниця Марина Владі померла 24 вересня 2026 року у віці 88 років. Про її смерть повідомила родина агентству AFP. За словами дітей акторки, вона померла у своєму будинку в оточенні близьких.
Марина Владі, справжнє ім’я якої Катерина Марина Володимирівна Полякова-Байдарова, народилася 10 травня 1938 року в Кліші поблизу Парижа в родині вихідців із Російської імперії. Її батько Володимир Поляков-Байдаров був оперним співаком, мати Міліца Енвальд – балериною. Усі чотири доньки родини пов’язали життя з мистецтвом. Сценічне ім’я Vlady акторка обрала на честь батька Володимира.
У кіно Владі почала зніматися ще дитиною. Однією з перших помітних робіт стала картина Андре Кайатта «Перед потопом» (Avant le déluge, 1954), після якої 16-річна акторка отримала французьку премію Сюзанни Б’янкетті як перспективна молода виконавиця.
Того ж періоду вона зіграла разом із Марчелло Мастроянні у фільмі Джузеппе Де Сантіса «Дні кохання» (Giorni d’amore, 1954). Широку популярність у Європі їй принесла головна роль у франко-шведській стрічці «Чаклунка» (La Sorcière, 1956).
Однією з найвідоміших робіт Владі стала екранізація роману мадам де Лафаєт «Принцеса Клевська» (La Princesse de Clèves, 1961) режисера Жана Деланнуа. Саме образ принцеси Клевської залишився однією з найвпізнаваніших ролей акторки у французькому кіно.
Міжнародне професійне визнання прийшло у 1963 році. За роль у фільмі Марко Феррері «Подружнє ліжко» (L’ape regina / Le Lit conjugal) Марина Владі отримала приз Каннського кінофестивалю за найкращу жіночу роль.
У 1960-1970-х роках акторка працювала з низкою провідних європейських режисерів. Вона знялася у «Опівнічних дзвонах» (Chimes at Midnight, 1965) Орсона Веллса, фільмі Жана-Люка Годара «Дві або три речі, які я знаю про неї» (1967), стрічці Бертрана Таверньє «Нехай почнеться свято» (Que la fête commence, 1975) та драмі Жака Руффіо «Сім смертей за рецептом» (Sept morts sur ordonnance, 1975). За різними підрахунками, за кар’єру Владі зіграла більш ніж у 80 кінофільмах, а з урахуванням телевізійних робіт її екранна спадщина була ще більшою.
Особливе місце у біографії Марини Владі посідають її стосунки з поетом, актором і автором-виконавцем Володимиром Висоцьким. Вони познайомилися у Москві у 1967 році, а в 1970 році одружилися. Їхній шлюб тривав до смерті Висоцького у липні 1980 року.
Через те, що Владі жила переважно у Франції, а Висоцький – у СРСР, значну частину подружнього життя вони проводили окремо. Акторка регулярно приїжджала до нього до Радянського Союзу.
Після смерті Висоцького Владі багато зробила для збереження пам’яті про нього. У 1987 році вона видала автобіографічну книгу «Володимир, або Перерваний політ», присвячену їхнім стосункам, спільному життю та останнім рокам поета. Згодом книга була адаптована для театральної сцени.
Владі займалася не лише кіно. Вона грала в театрі, виступала як співачка, зокрема разом із сестрами записувала пісні, а також активно займалася літературною діяльністю. Загалом вона написала 13 книг – романів, мемуарів та автобіографічних творів. У 2005 році вийшли її спогади «24 кадри на секунду» (24 images seconde).
Марина Владі залишилася однією з помітних постатей французького та європейського кінематографа другої половини XX століття, поєднавши у своїй кар’єрі популярне кіно, авторські фільми, театр, музику та літературу.
