Як повідомляє Experts.news, швидка ходьба та біг підтюпцем можуть бути одними з найефективніших видів фізичної активності для підтримання мінеральної щільності кісток у людей старше 40 років, свідчать результати великого метааналізу, опублікованого 9 вересня 2026 року в науковому журналі BMJ.
Як повідомляє ScienceAlert, дослідники проаналізували 124 рандомізовані клінічні випробування за участю 18 429 осіб віком від 40 років. Вчені порівнювали різні види фізичних навантажень, зокрема ходьбу, біг, силові тренування, аеробні вправи, йогу та комбіновані програми.
Основним показником була мінеральна щільність кісткової тканини в поперековому відділі хребта, шийці стегнової кістки та тазостегновому суглобі. Зниження цього показника з віком пов’язане зі зростанням ризику остеопорозу та переломів.
Найкращі результати для щільності кісток показали швидка ходьба та біг підтюпцем. Для поперекового відділу хребта вони забезпечували середнє покращення приблизно на 0,013 г/см² порівняно з контрольною групою. Подібний результат продемонструвало поєднання аеробних і силових вправ.
Для шийки стегнової кістки швидка ходьба або біг були пов’язані з покращенням приблизно на 0,009 г/см². Позитивний ефект також спостерігався для так званих mind-body практик, до яких належать, зокрема, йога та подібні види тренувань.
Дослідники також спробували визначити оптимальний обсяг фізичної активності. Аналіз показав, що помітний ефект для кісткової тканини починає проявлятися приблизно від рівня 600 MET-хвилин на тиждень. Це орієнтовно відповідає приблизно двом-трьом годинам швидкої ходьби або бігу підтюпцем на тиждень, хоча конкретний час залежить від інтенсивності навантаження.
Автори роботи зазначають, що структуровані фізичні вправи можуть помірно, але клінічно значуще сповільнювати вікове зниження мінеральної щільності кісток у поперековому відділі хребта, шийці стегнової кістки та тазостегновому суглобі.
Водночас ефект від тренувань відрізнявся залежно від віку та інших характеристик учасників. У людей середнього віку і з нормальною масою тіла зміни щільності кісткової тканини були вираженішими, тоді як у старших учасників та людей із надлишковою масою тіла результати були слабшими. Автори наголошують, що ці підгрупові висновки мають обмежену достовірність і не повинні використовуватися як готові індивідуальні рекомендації без додаткових досліджень.
Окремо вчені аналізували ризик переломів. До цього аналізу увійшли 26 досліджень із 11 132 учасниками. Деякі комбіновані аеробні програми та mind-body вправи демонстрували потенційне зниження ризику переломів, однак доказова база тут була менш однозначною.
Фахівці також застерігають, що підвищення мінеральної щільності кісток не завжди прямо означає таке саме зниження ризику переломів. Наприклад, швидка ходьба показала одні з найкращих результатів для щільності кісток, але статистично переконливого зниження кількості переломів у цій групі не було виявлено.
Автори дослідження оцінюють загальну достовірність частини результатів як низьку або помірну та наголошують, що для формування точних рекомендацій щодо типу та «дози» фізичних навантажень потрібні додаткові дослідження.
Первинне дослідження: BMJ – Effect of exercise on bone health in middle aged and older adults.
Як повідомляє Еxperts.news, кількість слів, які люди вимовляють у повсякденному житті, помітно скоротилася за останні півтора десятиліття, що потенційно може впливати на соціальні зв’язки, психологічне благополуччя та комунікацію на роботі, свідчить дослідження психологів Університету Міссурі в Канзас-Сіті та Університету Арізони.
Згідно з роботою, опублікованою в науковому журналі Perspectives on Psychological Science, у період з 2005 по 2019 рік середня кількість слів, що вимовляє людина, скорочувалася приблизно на 338 слів на день з кожним наступним роком спостереження. У результаті розрахункове зниження за весь період склало близько 28%.
Дослідження базується на даних 2 197 осіб віком від 10 до 94 років, які брали участь у 22 наукових проєктах, що проводилися переважно в США, а також у Мексиці, Австралії та Європі. Для оцінки використовувалися періодичні аудіозаписи природного повсякденного життя учасників, а не їхні власні спогади про те, скільки вони розмовляли.
У більш ранній роботі 2007 року, виконаній із використанням аналогічної методики, середня людина вимовляла близько 15 959 слів на день. У пізнішій об’єднаній вибірці цей показник становив уже близько 12 792 слів.
Найбільш виражене зниження вчені зафіксували серед молодих людей. У учасників віком до 25 років кількість вимовлених слів скорочувалася приблизно на 451 слово на день за кожен рік, тоді як серед людей старше 25 років — приблизно на 314 слів. Таким чином, темпи зниження серед молоді виявилися приблизно на 44% вищими.
Автори не встановили конкретну причину такої динаміки. Період дослідження збігся зі стрімким поширенням смартфонів, соціальних мереж, месенджерів, електронної пошти та інших форм письмового цифрового спілкування, проте вчені підкреслюють, що наявні дані не дають змоги довести, що саме технології стали причиною скорочення розмов.
Дослідники також звертають увагу на те, що листування не обов’язково повністю замінює психологічні та соціальні функції живої розмови. Голосова комунікація містить інтонацію, паузи, емоційні сигнали та негайний зворотний зв’язок, які складніше передати за допомогою тексту.
Автори роботи пов’язують цю проблему з ширшою тенденцією до зростання соціальної ізоляції. Попередні дослідження показують стійкий зв’язок самотності з погіршенням низки показників фізичного та психічного здоров’я, хоча зменшення кількості вимовлених слів саме по собі ще не доведено як безпосередню причину таких наслідків.
На можливі наслідки цієї тенденції для бізнесу 10 вересня звернуло увагу видання Fast Company. Лікарка та спеціалістка з корпоративного здоров’я Талія Варлі зазначає, що скорочення живих розмов на робочому місці потенційно означає менше неформальних контактів між співробітниками, менше можливостей обговорювати проблеми та висловлювати незгоду, а також слабші зв’язки всередині команд.
За її оцінкою, особливо важливими є невеликі щоденні контакти — коротка розмова з колегою, обговорення ідеї поза формальною нарадою або кілька хвилин неробочого спілкування. Такі взаємодії можуть здаватися незначними окремо, проте саме вони поступово формують довіру та соціальні зв’язки в колективі.
Поширення дистанційної роботи та штучного інтелекту може додатково змінювати структуру комунікації. Цифрові інструменти дозволяють швидше обмінюватися інформацією та автоматизувати частину листування, але водночас здатні скорочувати кількість ситуацій, у яких людям необхідно безпосередньо розмовляти один з одним.
При цьому дослідники застерігають від надмірно спрощеного висновку, що людям потрібно лише механічно збільшити кількість вимовлених слів. Якість розмови, характер стосунків і соціальний контекст можуть мати не менш важливе значення, ніж тривалість спілкування.
Проте автори дослідження зазначають, що додаткові 300 слів на день можуть відповідати лише кільком хвилинам розмови — наприклад, короткому спілкуванню з сусідом чи колегою або більш докладній відповіді на звичне запитання «Як минув день?».
Таким чином, зафіксоване зниження розмовної активності може бути одним із показників більш масштабних змін у тому, як люди підтримують соціальні зв’язки в епоху цифрових комунікацій. Однак для оцінки довгострокового впливу цього процесу на здоров’я, самотність та продуктивність необхідні додаткові дослідження.
Регулярне вживання дуже гарячого чаю або кави може приблизно утричі підвищувати ризик розвитку плоскоклітинного раку стравоходу, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club на підставі результатів дослідження вчених Оксфордського університету, опублікованого в International Journal of Cancer.
Дослідники проаналізували дані 977 282 дорослих жителів Великої Британії з двох великих проєктів — Million Women Study і UK Biobank. Середній період спостереження становив 14,2 року в першій групі та 11,1 року в другій. За цей час було виявлено 2 348 випадків раку стравоходу, зокрема 1 045 випадків плоскоклітинної карциноми та 1 303 випадки аденокарциноми.
Учасники самостійно вказували, за якої температури воліють пити чай і каву — теплими, гарячими або дуже гарячими.
Порівняно з тими, хто віддавав перевагу теплим напоям, у людей, які регулярно пили їх «дуже гарячими», ризик плоскоклітинного раку стравоходу був вищим у 3,17 раза. Для категорії «гарячі» ризик також був підвищений, хоча слабше. Зв’язку між температурою напоїв і ризиком аденокарциноми стравоходу вчені не виявили.
Окремим фактором виявилася кількість напоїв. У людей, які вживали шість і більше чашок гарячого чаю або кави на день, ризик плоскоклітинного раку стравоходу був приблизно на 71% вищим, ніж у тих, хто пив менше шести чашок, навіть після врахування бажаної температури напою.
При цьому дослідження не означає, що самі кава або чай є канцерогенами. Автори вважають найбільш імовірним механізмом повторюване термічне пошкодження слизової оболонки стравоходу.
Міжнародне агентство з вивчення раку Всесвітньої організації охорони здоров’я ще у 2016 році віднесло вживання напоїв температурою вище 65°C до категорії «ймовірно канцерогенних для людини» — група 2A. При цьому йдеться саме про високу температуру, а не про склад напою.
Оксфордські дослідники зазначають, що приблизно 13–17% учасників двох британських когорт віддавали перевагу напоям «дуже гарячими», а близько 43–44% вживали шість і більше гарячих напоїв щодня.
За розрахунками авторів роботи, близько 14% випадків плоскоклітинного раку стравоходу у Великій Британії потенційно можна було б запобігти, якби люди, які віддають перевагу дуже гарячим напоям, знизили температуру хоча б до категорії «гарячих».
При цьому результати слід інтерпретувати обережно. Дослідження є спостережним і показує статистичний зв’язок, а не доводить прямої причинно-наслідкової залежності. Крім того, температура напоїв визначалася на підставі самооцінки учасників, а не вимірювалася термометром.
Автори також підкреслюють, що абсолютний ризик захворювання залишається відносно невеликим. Серед майже 1 млн учасників за понад десятиліття спостереження було зафіксовано 1 045 випадків плоскоклітинного раку стравоходу. Тому триразове збільшення відносного ризику не означає, що захворювання виникне у кожної третьої людини, яка регулярно п’є дуже гарячий чай або каву.
Найбільш практичний висновок дослідження простий: відмовлятися від кави або чаю не потрібно, однак напоям варто дати трохи охолонути перед вживанням.
До основних доведених факторів ризику плоскоклітинного раку стравоходу також належать куріння та вживання алкоголю. Міжнародне агентство з вивчення раку підкреслює, що саме вони залишаються одними з основних причин захворювання в багатьох країнах.
Регулярне вживання яєць може бути пов’язане з меншим ризиком розвитку хвороби Альцгеймера, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club на підставі результатів масштабного американського дослідження, опублікованого в науковому журналі The Journal of Nutrition.
Дослідники Університету Лома-Лінда проаналізували дані 39 498 учасників довгострокового дослідження Adventist Health Study-2 та зіставили їх із медичними даними Medicare. Середній період спостереження становив 15,3 року. За цей час хворобу Альцгеймера було діагностовано у 2 858 учасників.
Вчені розділили учасників залежно від частоти вживання яєць — від повної або майже повної відмови від них до п’яти і більше разів на тиждень. Після врахування демографічних факторів, способу життя, інших компонентів харчування та супутніх захворювань виявилося, що у людей, які вживали яйця, ризик хвороби Альцгеймера був статистично нижчим.
У порівнянні з людьми, які ніколи або практично ніколи не їли яйця, ризик розвитку захворювання був нижчим приблизно на 17% при споживанні яєць 1–3 рази на місяць, на 17% — один раз на тиждень, на 20% — 2–4 рази на тиждень і на 27% — при споживанні п’ять і більше разів на тиждень.
Додатковий аналіз показав, що повна відмова від яєць була пов’язана з приблизно 22%-вим збільшенням ризику хвороби Альцгеймера порівняно зі споживанням близько 10 грамів яєць на день.
Автори дослідження зазначають, що яйця є джерелом важливих поживних речовин, необхідних для нормальної роботи мозку. Отримані результати, на їхню думку, вказують на можливий нейропротекторний ефект поживних речовин, що містяться в яйцях, при їх споживанні у складі збалансованого раціону.
При цьому дослідження є спостережним і показує статистичний зв’язок, а не доводить, що саме вживання яєць безпосередньо запобігає хворобі Альцгеймера. Крім того, автори підкреслюють, що висновки отримано на вибірці учасників Adventist Health Study-2, яка загалом характеризується підвищеною увагою до здорового способу життя.
Джерело — дослідження в базі PubMed (https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/42002260).
Регулярне вживання солодких газованих напоїв, енергетиків та інших напоїв із доданим цукром може бути пов’язане з мільйонами нових випадків діабету другого типу та серцево-судинних захворювань у світі, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club.
Однією з головних проблем таких напоїв є висока концентрація цукру та його швидке надходження в організм. Стандартна банка солодкої газованої води може містити близько 40 г цукру. ВООЗ рекомендує обмежувати споживання вільних цукрів менш ніж 10% добової калорійності — приблизно до 50 г на день за раціону 2000 ккал, а для додаткової користі для здоров’я — до 5%, або близько 25 г.
Дослідження, опубліковане в Nature Medicine та засноване на даних зі 184 країн, оцінило, що споживання цукровмісних напоїв було пов’язане приблизно з 2,2 млн нових випадків діабету другого типу та 1,2 млн нових випадків серцево-судинних захворювань у 2020 році. Пов’язану з ними смертність автори оцінили приблизно у 340 тис. випадків за рік.
Дослідження 2026 року на основі американського NHANES та британського UK Biobank також виявило дозозалежний зв’язок: зі збільшенням споживання солодких напоїв зростав ризик загальної та серцево-судинної смертності.
Окремі роботи вказують і на можливий зв’язок з онкологічними захворюваннями. Об’єднаний аналіз 11 проспективних досліджень із 1,52 млн учасників пов’язав кожну додаткову порцію цукровмісного напою на день із приблизно 10-відсотковим підвищенням ризику гепатоцелюлярної карциноми та 15-відсотковим — внутрішньопечінкової холангіокарциноми.
Водночас дослідники наголошують, що значна частина таких робіт є спостережною і не доводить прямого причинно-наслідкового зв’язку. Не вважається універсальним рішенням і повний перехід на штучні підсолоджувачі. Основною рекомендацією залишається загальне скорочення звички до солодких напоїв на користь води, мінеральної води, несолодкого чаю та кави.
Як повідомляє Еxperts.news, людський організм, ймовірно, старіє не з постійною швидкістю: кілька великих досліджень останніх років виявили періоди особливо інтенсивної перебудови білків, метаболітів, імунної системи та інших молекулярних показників у середньому та похилому віці. Однак широко поширений висновок про два конкретні «стрибки старіння» приблизно у 44 та 60 років тепер потребує перегляду.
Дослідження вчених Стенфордського університету, опубліковане в журналі Nature Aging 14 серпня 2024 року, аналізувало 108 осіб віком від 25 до 75 років. Дослідники збирали кров, зразки мікробіома та інші біоматеріали кожні кілька місяців і вивчали одразу десять типів молекулярних даних — від транскриптоміки та протеоміки до метаболоміки, ліпідоміки та цитокінів. Початковий аналіз виявив два найвираженіші періоди змін приблизно у 44 та 60 років.
У період близько 44 років особливо помітно змінювалися процеси, пов’язані з ліпідним та алкогольним обміном, серцево-судинною системою, шкірою та м’язами. Близько 60 років автори спостерігали зміни імунної регуляції, вуглеводного обміну, функції нирок та низки метаболічних процесів.
Однак 15 липня 2026 року Nature Aging додав до публікації спеціальне редакційне застереження. Після додаткової перевірки авторами та незалежними дослідниками надійність частини аналізу, використаного для виявлення піків молекулярних змін у конкретних вікових періодах, була поставлена під сумнів. Автори разом із редакцією продовжують оцінювати масштаб проблеми та можливі виправлення.
Це означає, що твердження «людина різко старіє саме у 44 та 60 років» наразі не можна вважати надійно встановленим науковим фактом.
При цьому більш загальний висновок про те, що біологічне старіння може відбуватися нерівномірно, підтверджується низкою незалежних досліджень.
Ще у 2019 році вчені, які досліджували 2 925 білків плазми крові у 4 263 осіб віком від 18 до 95 років, виявили нелінійні зміни протеому та три періоди посиленої перебудови — приблизно у 34, 60 та 78 років. Робота була опублікована в Nature Medicine.
Відмінність першого піку від пізнішої роботи Стенфорда автори останньої пояснювали, зокрема, різними методами вимірювання білків та різним віковим діапазоном учасників. При цьому обидві роботи вказували на виражені зміни приблизно у віці близько 60 років.
Ще один важливий результат з’явився у 2025 році.
Дослідження, опубліковане в журналі Cell, створило масштабний протеомний атлас старіння різних тканин людини. Вчені виявили, що зміни білкового складу більшості досліджених органів помітно прискорювалися приблизно у віці близько 50 років, особливо в діапазоні 45–55 років. Одними з найбільш чутливих до віку виявилися кровоносні судини.
Таким чином, ця робота також підтримує ідею існування періоду прискореної біологічної перебудови в середньому віці, хоча й не підтверджує конкретно вік 44 років.
Автори розробили окремі «протеомні годинники» для різних тканин, оскільки органи однієї людини можуть старіти з різною швидкістю. Це відповідає сучасному уявленню про біологічний вік як про неоднорідний процес, під час якого стан серця, судин, печінки, нирок або інших систем не обов’язково збігається з календарним віком людини.
Додаткові дані з’явилися вже у 2026 році. У березні дослідники опублікували в журналі Cell Metabolism аналіз плазмових білків 50 506 учасників UK Biobank. Вони дослідили 2 911 білків і виявили 1 339 білків, пов’язаних з ознаками старечої крихкості — frailty.
Під час аналізу змін із віком вчені отримали двофазну картину: найбільш виражені періоди протеомної перебудови, пов’язаної з крихкістю організму, спостерігалися приблизно у 50 та 63 роки.
Це особливо цікаво у порівнянні з попередніми дослідженнями: точні цифри різняться, але кілька незалежних наборів даних знову вказують на середній вік близько 45–55 років та період після 60 років як на етапи значної молекулярної перебудови організму.
Окреме велике дослідження Nature Medicine проаналізувало дані 45 441 учасника UK Biobank та 2 897 білків плазми, після чого вчені побудували протеомні «годинники старіння».
З’ясувалося, що різниця між протеомним і календарним віком пов’язана з подальшим ризиком захворювань і смерті. Вищий розрахунковий біологічний вік асоціювався, зокрема, з ризиком деменції, хвороби Альцгеймера, хронічної хвороби нирок, ішемічної хвороби серця та діабету другого типу навіть після врахування низки інших факторів ризику.
Дослідження підтверджує ширшу концепцію: важливим є не стільки конкретний день народження, після якого людина нібито починає старіти швидше, скільки індивідуальна швидкість змін у різних системах організму.
Початкова робота Стенфордського університету мала кілька суттєвих обмежень, на які самі автори вказували ще до появи редакційного застереження.
У дослідженні брали участь лише 108 осіб, причому в групі від 25 до 40 років було всього вісім учасників. Медіанний термін спостереження становив лише 1,7 року, хоча найтриваліший період сягав 6,8 року.
Тому значна частина вікових відмінностей фактично визначалася порівнянням людей різного віку, а не спостереженням за тим, як одні й ті самі учасники досягають віку 40, 50 або 60 років. Автори прямо вказували на цю особливість роботи та на обмеженість екстраполяції результатів на всю популяцію.
Після редакційного застереження Nature Aging це обмеження стає особливо суттєвим.
Сукупність досліджень поки що не дозволяє назвати універсальний вік, у якому організм кожної людини переживає певний «стрибок старіння».
Різні дослідження виявляли найбільш виражені зміни приблизно у 34, 44, 50, 60, 63 та 78 років, причому результат залежав від досліджуваних молекул, тканин, методів аналізу та складу учасників.
При цьому картина, що повторюється в кількох незалежних роботах, вказує на два досить широкі періоди підвищеної біологічної перебудови: середину життя — приблизно 45–55 років — і початок похилого віку після 60 років.
Тому найбільш коректний висновок сучасних досліджень полягає не в тому, що людина обов’язково «старіє стрибком» у конкретний рік життя, а в тому, що швидкість молекулярного та функціонального старіння різних систем організму змінюється в часі й суттєво різниться між людьми.
Додатковим підтвердженням клінічної значущості такого підходу стають дослідження біологічного годинника: молекулярний вік може помітно відрізнятися від календарного і в ряді великих когорт пов’язаний із майбутнім ризиком хронічних захворювань та смертності.
