Міжнародна фінансова корпорація IFC розглядає можливість надання довгострокового кредиту в розмірі 42 млн євро компаніям ТОВ «Волинь Вест Вінд-2» та ТОВ «Волинь Вест Вінд-3», які мажоритарно підконтрольні VI.AN Holding, що входить до групи OKKO, для фінансування будівництва та експлуатації вітроелектростанції (ВЕС) потужністю 189 МВт в Україні.
Як зазначається в матеріалах банку, можливість надання кредиту буде розглянуто на засіданні ради директорів IFC 15 червня 2026 року, загальна орієнтовна вартість проєкту спорудження вітропарку становить 262 млн євро.
«Додаткова роль IFC полягає як у фінансовій, так і в нефінансовій сфері. У фінансовій частині IFC надає підтримку у структуруванні довгострокового пакету фінансування, який може включати кредитування за рахунок власних коштів, пільгове фінансування, гарантії покриття перших збитків та мобілізацію паралельних позик», – повідомили в корпорації.
Водночас у нефінансовій частині IFC зміцнює фінансову стійкість проєкту, надаючи підтримку в оцінці ринку електроенергії. Окрім підтримки на етапі підготовки до інвестицій, IFC надасть технічне керівництво для підвищення здатності проєкту управляти екологічними та соціальними ризиками відповідно до стандартів ефективності IFC.
Як повідомлялося, кредит IFC буде частиною забезпеченого боргового фінансування проєкту за участю також Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Чорноморського банку торгівлі та розвитку (ЧБТР).
OKKO Group об’єднує понад 10 різнопрофільних бізнесів у сфері виробництва, торгівлі, будівництва, страхових, сервісних та інших послуг. Флагманською компанією групи є концерн «Галнафтогаз», який управляє однією з найбільших автозаправних мереж в Україні під брендом «ОККО», що налічує близько 400 автозаправних комплексів.
Засновником і кінцевим бенефіціаром групи є Віталій Антонов.
Як повідомлялося, у квітні 2025 року ЄБРР, IFC та ЧБТР оголосили про надання групі «Галнафтогаз» кредиту на суму 157 млн євро на ВЕС у Волинській області.
Україна у січні-квітні поточного року не поставляла на експорт титановмісну руду та концентрат, тоді як у перші чотири місяці минулого року експортувала 277 тонн на $496 тис.
Згідно зі статистикою, оприлюдненою Державною митною службою (ДМС), ця сировина не експортувалась і у грудні минулого року.
Україна за січень-квітень-2026 не експортувала руди і концентрати ніобієві, танталові, ванадієві та цирконієві, але ввезла 115 тонн таких руд на суму $265 тис. з Іспанії (91,32% поставок у грошовому вимірі) та Чехії (8,68%).
Як повідомлялось, Україна у 2025 році знизила експорт титановмісних руд і концентрату в натуральному виразі на 96,2% порівняно з 2024 роком – до 277 тонн, у грошовому вимірі експорт скоротився на 95,7% – до $496 тис. При цьому основний експорт здійснювався до Узбекистану (35,61% поставок у грошовому вимірі), Туреччини (35,01%) та Єгипту (29,38%).
Крім того, Україна за минулий рік імпортувала 78 тонн титановмісної руди на суму $118 тис. з Китаю (98,29%, поставки відбулися у січні) та Казахстану (1,71%, поставки були у травні).
Україна за цей період експортувала руди і концентрати ніобієві, танталові, ванадієві та цирконієві обсягом 2,466 тис. тонн на суму $3,954 млн до Іспанії (48,90%), Німеччини (24,53%) та Італії (17,19%). Водночас 469 тонн таких руд країна імпортувала на суму $1,194 млн з Іспанії (72,86%), Чехії (13,82%) та Китаю (11,14%).
Водночас експерти вказували на невідповідність статистики з експорту титановмісних руд. Втім, у ДМС на запит агентства “Інтерфакс-Україна” повідомили, що повних даних про експорт титанової сировини не надається через обмеження обсягів експортно-імпортних операцій із товарами військового та подвійного призначення, які відображаються в агрегованому вигляді із зазначенням “Інші товари”. При цьому пояснили, що, зокрема, поставки титановмісних руд від компаній відрізняються від даних ДМС.
“Інформуємо, що ці поставки включено до статистичного експорту з України, однак не відображено в оприлюдненій Держмитслужбою статистиці зовнішньої торгівлі (…) у товарній позиції УКТЗЕД 2614 “Руди та концентрати титанові” з огляду на таке (…) Згідно з приписами (…), під час захисту даних із метою конфіденційності будь-яка інформація, що вважається конфіденційною, повідомляється в повному обсязі на наступному, більш високому рівні агрегації даних про товар”, – пояснила ДМС у відповіді агентству.
Уточнювалось, що відомості про митне оформлення та переміщення через митний кордон України товарів, що підлягають експортному контролю, зараховано до переліку відомостей, які містять службову інформацію в ДМС, згідно із відповідним наказом.
В Україні наразі титановмісні руди видобувають здебільшого ПрАТ “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” (ОГХК), в управління якого передано Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (ВГМК, Дніпропетровська обл.) та Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (ІГЗК, Житомирська обл.), а також на ТОВ “Межирічинський ГЗК” і ТОВ “Валки-Ільменіт” (обидва ТОВ – Іршанськ Житомирської обл.). Крім того, виробничо-комерційна фірма “Велта” (Дніпро) побудувала ГЗК на Бірзулівському родовищі потужністю 240 тис. тонн ільменітового концентрату на рік.
Як повідомляє проєкт Інтерфакс-Україна Культура, до Міжнародного дня музеїв Музей Івана Гончара відкрив частину своєї колекції та розповів історії п’яти експонатів, які пережили зникнення сіл, зміну епох, втрату традицій і навіть саму пам’ять про себе, повідомляє агенству пресслужба музею.
“Кожен такий предмет — це не просто річ, а досвід, який не вмістився в одну людську біографію. Вони зберігають пам’ять про середовище, яке вже зникло, і дають нам шанс його відчути”, — каже дослідниця Музею Івана Гончара Олександра Сторчай.
Йдеться про речі, створені десятки й сотні років тому, які сьогодні стали не просто музейними експонатами, а матеріальними свідками зниклих світів.
Одними з головних експонатів стали дві вишиті сорочки із Бакоти — села на Поділлі, яке у 1981 році затопили під час будівництва Новодністровської ГЕС. Сьогодні це місце називають “українською Атлантидою”.
У музеї наголошують: ці сорочки — пам’ять про життя людей, які були змушені залишити свої домівки разом із селом, що назавжди зникло під водою.
Також у добірці представили баламути — традиційне намисто зі скам’янілого перламутру. За переказами, родовища такого матеріалу в Україні були вичерпані ще до кінця ХІХ століття, тому сьогодні подібні прикраси фактично неможливо відтворити.
Ще один експонат — салба, нагрудна прикраса, вкрита монетами з різних країн та епох. У ній поєднані монети Австро-Угорської імперії, США, Канади, а деякі з них датуються XVIII століттям.
Окремо музей показав волинську сорочку зі стриманою естетикою та складними техніками вишивки, а також одну з найстаріших сорочок колекції — із косим рукавом. Такий крій уже на початку ХХ століття вважався застарілим.
У музеї зазначають, що всі ці речі об’єднує одне — вони пережили своїх власників, епохи та середовище, у якому були створені, але продовжують зберігати пам’ять про них.
Музей Івана Гончара є одним із ключових українських музеїв, що займається збереженням та дослідженням традиційної культури й етнографічної спадщини України.
https://interfax.com.ua/news/culture/1168579.html
Загальний прибуток державної “Укрпошти” за січень-квітень становив 106,3 млн грн, прибуток EBITDA – 122,9 млн грн, повідомив генеральний директор компанії Ігор Смілянський у Facebook у понеділок.
“EBITDA (операційний прибуток) – показник ефективності основної діяльності бізнесу – покращилась з від’ємних 13,6 млн грн до позитивних 122,9 млн грн. І це без урахування продажу майна. Виключно операційні доходи”, – зазначив він.
За словами гендиректора, власний капітал компанії сягнув 2,3 млрд грн без додаткового бюджетного фінансування.
“Ну так у кого немає карт, а у кого зараз козирі на руках?” – підсумував Смілянській у заочній дискусії із головою Національного банку України Андрієм Пишним щодо фінансової спроможності “Укрпошти” “відновлювати та накопичувати капітал за рахунок операційної діяльності” та отримати банківську ліцензію.
Як повідомлялось, “Укрпошта” за січень-березень 2026 року отримала чистий збиток 204,8 млн грн, що на 1,1 млн грн, або 0,5%, більше за аналогічний період 2025 року, тоді як її виручка зросла на 1,1% – до 13 млрд 118,42 млрд грн.
Власний капітал компанії у першому кварталі цього року скоротився з 2,208 млрд грн до 2,003 млрд грн.
У квітні цього року “Укрпошта” отримала 461,5 млн грн за свою будівлю колишнього сортувального центру біля залізничного вокзалу у Львові, яку купив фонд “Євротек Інвест” власника мережі супермаркетів “Арсен” Михайла Весельського.
Україна у січні-квітні поточного року знизила імпорт алюмінієвих руд і концентрату (бокситів) у натуральному вимірі на 48,5% порівняно з аналогічним періодом минулого року – до 6,946 тис. тонн з 13,494 тис. тонн.
Згідно зі статистикою, оприлюдненою Державною митною службою (ДМС), за січень-квітень-2026 імпорт бокситів у грошовому вимірі зменшився до $1,186 млн з $1,476 млн.
Імпорт здійснювався з Китаю (59,36% поставок у грошовому вимірі) та Туреччини (40,64%).
Реекспорт бокситів у 2026-му, як і у 2025-му, Україна не здійснювала.
Як повідомлялось, Україна у 2025 році збільшила імпорт алюмінієвих руд і концентрату у натуральному вимірі на 23,7% порівняно з попереднім роком – до 43,5 тис. тонн, у грошовому вимірі – на 15,8%, до $4,754 млн. Він здійснювався переважно з Туреччини (81,84% поставок у грошовому вимірі), Китаю (15,97%) та Гаяни (2,19%).
Реекспорт бокситів у 2025-му, як і в 2024-му та 2023 роках, Україна не здійснювала.
Україна у 2024 році збільшила імпорт бокситів у натуральному вимірі на 77,4% порівняно з 2023 роком – до 35,173 тис. тонн, у грошовому вимірі – 74%, до $4,107 млн. Імпорт здійснювався переважно з Туреччини (78,48% поставок у грошовому вимірі), Китаю (19,48%) та Іспанії (1,9%).
Боксити є алюмінієвими рудами, які використовують як сировину для отримання глинозему, а з нього – алюмінію. Застосовуються також як флюси в чорній металургії.
В Україну боксити імпортує, зокрема, Миколаївський глиноземний завод (МГЗ), який наразі простоює.
До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС у Києві відбулася художньо-технологічна виставка «Чорнобиль. 40 років потому. Історія, що зобов’язує», організована Державним агентством України з управління зоною відчуження за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Одним із тематичних напрямів експозиції стала еволюція підходів до ядерної безпеки після аварій на ЧАЕС та АЕС Фукусіма-Даїчі — від культури безпеки до сучасних систем управління важкими аваріями та постфукусімських модернізацій енергоблоків.
Спеціально для виставки інжинірингова компанія Energy Safety Group надала експертну підтримку у підготовці окремого інформаційно-технологічного стенду «Уроки важких аварій заради безпечного майбутнього», присвячений тому, як сучасна інженерія відповідає на сценарії розвитку важких аварій та які технічні рішення сьогодні формують багаторівневу систему захисту сучасних АЕС.
Ядерна аварія як точка зміни логіки безпеки
40 років після аварії на Чорнобильській АЕС і 15 років після аварії на АЕС Фукусіма-Даїчі дають можливість особливо чітко подивитися на розвиток галузі через призму винесених уроків.
Після аварії на ЧАЕС у світовій атомній енергетиці глибоко переосмислили значення культури безпеки. На практичному рівні це означало дуже просту, але принципову річ: для будь-якого відхилення параметрів від норми мають існувати визначені інструкції, підготовлений персонал і відпрацьовані сценарії дій. Через 25 років аварія на АЕС Фукусіма-Даїчі знову змусила світ переглянути підходи до стійкості енергоблоків — уже в умовах втрати зовнішнього живлення, охолодження та розвитку важких аварій.
Безпека як безперервний процес
Після аварії на Чорнобильській АЕС міжнародна ядерна спільнота дійшла важливого висновку: безпека має визначатись не тільки технологіями, а й тим, як люди мислять, ухвалюють рішення та реагують на ризики. Так, у 1986 році з’явилося поняття «культура безпеки». Її суть полягає у тому, що:
«Культура безпеки» стала головним уроком Чорнобиля для всього світу.
Уроки аварій на ЧАЕС та АЕС Фукусіма-Даїчі змінили не лише підходи до управління ризиками, а й саму логіку сучасної ядерної безпеки. Стало очевидно: навіть після зупину реактора безпека залежить від здатності систем тривало відводити залишкове тепло, зберігати електроживлення критичних функцій та утримувати можливі наслідки в межах захисних бар’єрів.
Саме тому після аварії на АЕС Фукусіма-Даїчі у 2011 році в Європі та світі проведено масштабні стрес-тести АЕС — поглиблені перевірки, що оцінювали стійкість енергоблоків до екстремальних зовнішніх подій, повного знеструмлення, втрати джерел охолодження та розвитку важких аварій. Ці перевірки дозволили оцінити реальний запас безпеки за межами проєктних умов експлуатації та визначити, які технічні рішення необхідні для додаткового посилення стійкості станцій.
*Джерело: підготовлено на основі даних ДІЯРУ
Сьогодні безпека атомної енергетики базується на багаторівневому принципі захисту, де кожен наступний рівень компенсує втрату функції попереднього та забезпечує стійкість станції навіть у найскладніших аварійних сценаріях.
В Україні* у відповідь на аварію на АЕС Фукусіма-Даїчі рішенням РНБО, введеним у дію Указом Президента, було ініційовано позачергову поглиблену оцінку безпеки енергоблоків АЕС, включно з об’єктами Чорнобильської АЕС. На виконання цього рішення Держатомрегулювання у співпраці з Держтехногенбезпекою та експлуатуючими організаціями атомної галузі розробили План дій, а оператори АЕС провели цільові stress tests на всіх майданчиках. За їх результатами було переглянуто та доповнено К(з)ППБ — Комплексну (зведену) програму підвищення безпеки енергоблоків АЕС України, відповідальним виконавцем якої є оператор АЕС, НАЕК «Енергоатом». (*Джерело: підготовлено на основі даних ДНТЦ ЯРБ)
Сучасні щити критичного захисту
Уроки важких аварій дали поштовх до безперервного вдосконалення систем систем безпеки та іншого непроєктного обладнання в атомній енергетиці. Впроваджуючи постфукусімські модернізації, Україна послідовно демонструє прихильність до принципу постійного підвищення безпеки енергоблоків діючих АЕС. Результатом цієї еволюції стали надійні інженерні рішення для всіх ключових викликів, пов’язаних із важкими аваріями, які сьогодні вже є стандартом для новітніх реакторів покоління III+.
Щоб показати, як сучасна інженерія відповідає на конкретні сценарії розвитку важкої аварії, нижче наведено основні виклики та відповідні системи безпеки та непроєктне обладнання.
Розвиток ядерної безпеки значною мірою відбувається через аналіз важких аварій, перегляд потенційних сценаріїв та пошук технічних рішень для їх стримування або мінімізації наслідків. Значна частина систем, які раніше розглядалися як додаткові або позапроєктні, після аварії на АЕС Фукусіма-Даїчі фактично стали новим стандартом для сучасних енергоблоків.
Для фахівців атомної галузі це означає постійну роботу з оцінкою ризиків, стійкістю систем безпеки, післяаварійним управлінням та адаптацією міжнародного досвіду до реальних умов експлуатації атомних станцій. Більше уваги приділяється модернізації систем безпеки, аналізу сценаріїв розвитку важких аварій та розробці рішень, здатних забезпечувати стійкість енергоблоків у позапроєктних умовах експлуатації.
Саме з такими напрямами сьогодні пов’язана робота компаній, що працюють у сфері ядерного інжинірингу та модернізації систем безпеки атомних станцій, зокрема й Energy Safety Group, яка бере участь у реалізації проєктів для ядерних об’єктів України та інших країн Європи.
