Парламент Угорщини обрав колишнього голову Верховного суду Андраша Баку новим президентом країни, що стало ще одним важливим етапом перебудови угорської політичної системи після завершення 16-річного періоду правління Віктора Орбана.
За кандидатуру 73-річного юриста 11 серпня проголосували 140 депутатів, шестеро виступили проти. Представники опозиційного Fidesz не брали участі в голосуванні, протестуючи проти дострокового припинення повноважень попереднього президента Тамаша Шуйока. Бака має офіційно вступити на посаду 19 серпня.
Обрання Баки має насамперед політичне та інституційне значення. Президент Угорщини не керує урядом і не визначає економічну чи зовнішню політику країни, однак може відігравати роль конституційної противаги парламентській більшості та кабінету міністрів. Особливо важливою ця функція стає зараз, коли партія прем’єр-міністра Петера Мадяра Tisza має конституційну більшість у парламенті та проводить масштабні зміни інститутів, сформованих за Орбана.
Бака добре вписується в цю політичну конструкцію. У 1991–2008 роках він був суддею Європейського суду з прав людини, а у 2009 році парламент обрав його головою Верховного суду Угорщини. Його мандат було достроково припинено на початку 2012 року після того, як він публічно критикував судові реформи уряду Орбана. Європейський суд з прав людини згодом встановив порушення його права на доступ до суду та свободи вираження поглядів.
Тому повернення Баки на одну з найвищих державних посад майже через 15 років має виразно символічне значення. Воно демонструє намір нової влади дистанціюватися від інституційної моделі епохи Орбана й водночас зробити незалежність судової системи однією з центральних тем політичної трансформації.
«Для угорського суспільства це значно більше, ніж звичайна зміна президента. Після шістнадцяти років домінування однієї політичної сили будь-яка масштабна перебудова державних інститутів неминуче сприймається суспільством по-різному. Для прихильників змін це можливість відновити систему стримувань і противаг, а для значної частини прихильників Fidesz те, що відбувається, може виглядати як політичний реванш нової влади», — вважає експерт аналітичного центру Experts Club, співзасновник і директор дослідницької компанії Active Group Олександр Позній.
На думку Познія, ключовим випробуванням стане здатність нових інститутів продемонструвати реальну незалежність від уряду Петера Мадяра.
«Головне завдання Баки — не стати президентом партії-переможниці. Якщо новий глава держави справді зможе дистанціюватися від уряду та виступати арбітром між різними політичними групами, це буде важливим сигналом для суспільства. В іншому разі Угорщина ризикує отримати не демонтаж попередньої моделі концентрації влади, а просто зміну політичної сили, яка контролює цю модель», — зазначає Позній.
Соціолог також звертає увагу на високу політичну поляризацію угорського суспільства. У такій ситуації значення президентської посади визначається не стільки обсягом формальних повноважень, скільки довірою різних груп населення до глави держави.
«У країнах із сильною політичною поляризацією символічні інститути можуть мати значно більше значення, ніж здається з тексту конституції. Президент може не керувати економікою чи зовнішньою політикою, але він здатний або знижувати рівень конфлікту в суспільстві, або, навпаки, ставати ще одним учасником цього конфлікту. Тому для Баки головним показником успіху буде не кількість заблокованих законів, а те, чи зможе він сприйматися як президент усіх угорців», — наголосив Позній.
Сам Бака після обрання заявив, що за попередньої влади система стримувань і противаг фактично перестала працювати, однак наголосив, що політичні зміни не повинні перетворюватися на помсту прихильникам колишнього уряду. Він також заявив про намір представляти громадян із різними політичними поглядами.
Угорщина є парламентською республікою, тому реальний центр виконавчої влади перебуває не в президентському палаці, а в уряді.
Згідно з Основним законом Угорщини, президент є главою держави, уособлює єдність нації та має стежити за демократичним функціонуванням державних інститутів. Водночас президент не має власної виконавчої влади й не керує міністерствами.
Проте його повноваження є ширшими за суто церемоніальні. Президент підписує ухвалені парламентом закони й до підписання може один раз повернути закон депутатам на повторний розгляд. Якщо він вважає документ таким, що суперечить Основному закону, він може направити його до Конституційного суду.
Після парламентських виборів президент пропонує парламенту кандидатуру прем’єр-міністра. Він також формально призначає міністрів за поданням глави уряду, виконує низку кадрових і представницьких функцій та представляє угорську державу в зовнішніх відносинах.
Таким чином, глава держави здатний уповільнити окремі рішення парламентської більшості або ініціювати їхню конституційну перевірку, однак самостійно визначати політичний курс країни він не може.
Прем’єр-міністр, навпаки, є фактичним керівником виконавчої влади. Уряд є головним органом виконавчої влади та державного управління, а прем’єр визначає його загальний політичний курс. Саме прем’єр-міністр формує урядову команду, керує роботою кабінету та через парламентську більшість проводить основні бюджетні, економічні, соціальні й зовнішньополітичні рішення.
Тому ключовою політичною фігурою Угорщини залишається Петер Мадяр, який прийшов до влади після перемоги Tisza на квітневих парламентських виборах. Партія отримала дві третини місць у парламенті, завершивши 16-річний період безперервного правління Орбана.
Мадяр після приходу до влади почав домагатися зміни керівників низки державних інститутів, пов’язаних із попередньою системою влади. Одним із найпомітніших епізодів стало дострокове припинення повноважень президента Тамаша Шуйока.
Для нової влади обрання Баки є особливо символічним через його давній конфлікт із системою Орбана. Колишній голова Верховного суду фактично повертається у вищу державну політику вже після поразки політичної сили, за якої він втратив судову посаду.
Водночас саме тут виникає один із головних ризиків нової угорської політичної системи. Tisza має конституційну більшість, а отже, володіє винятково широкими можливостями для зміни законів та інститутів. Тому нова влада повинна одночасно демонтувати створені за Орбана механізми й доводити, що не замінює їх власним партійним контролем.
У цьому полягає парадокс нової угорської конструкції: Мадяр отримав надзвичайно сильну позицію завдяки парламентській більшості, тоді як Бака має уособлювати обмеження надмірної концентрації влади.
Для української аудиторії угорська трансформація має і зовнішньополітичне значення. Після поразки Орбана позиція Будапешта щодо України стала менш конфронтаційною, хоча Мадяр не позиціонує себе як безумовного прихильника Києва й продовжує пов’язувати частину двосторонніх питань зі становищем угорської меншини на Закарпатті.
Тому остаточним критерієм зміни політичної епохи в Угорщині стане не лише відхід кадрів часів Орбана, а й те, чи вдасться новій владі сформувати систему інститутів, які зможуть функціонувати незалежно від того, яка партія контролює парламент та уряд.
