Імпорт в Україну електрогенераторних установок і обертових електричних перетворювачів у січні-травні 2026 року скоротився на 33,3% порівняно з тим самим періодом 2025 року – до $421,7 млн, свідчить статистика Державної митної служби.
Згідно зі статданими, зокрема, у травні-2026 ввіз цього обладнання скоротився на 46% порівняно з травнем-2025, але дещо збільшився у порівнянні з квітнем-2026 – до $62,4 млн.
Найчастіше у січні-травні електрогенератори та перетворювачі ввозили з Чехії (19,9% загального експорту цієї продукції, або $83,9 млн), Китаю (19,7%, $82,9 млн) та Туреччини (16,5%, $69,5 млн), тоді як торік це були Чехія ($120 млн), Австрія ($88,6 млн) та США ($78,8,3млн).
Експорт електрогенераторів з України за цей період був несуттєвим – $2,3 млн, переважно до Латвії.
Водночас, згідно з даними Держмитслужби, за п’ять місяців поточного року більш ніж у 2,4 раза збільшився імпорт електричних двигунів та генераторів – до $486,6 млн, зокрема, у травні їх ввезено на $120,1 млн – у 2,4 раза більше за травень-2025.
Основним постачальником цієї техніки, як і торік, є Китай (93% імпорту за січень-травень).
Крім того, імпорт в Україну електричних акумуляторів та сепараторів до них за цей період збільшився у 3,8 раза – до $1,47 млрд, здебільшого їх завозили з Китаю ($1,31 млрд, або 89,3%), а також з Чехії ($35,3 млн) і Латвії ($17,4 млн).
Торік у січні-травні найбільшими постачальниками були Китай з часткою 75,9% ($290,6млн), Тайвань з 5,8% ($22 млн) та В’єтнам – 4,3% ($16,5 млн).
У травні ввіз цієї техніки зріс у 3,5 раза порівняно з травнем-2025 та на 9,7% з квітнем-2026 – до $333 млн.
Україна експортувала за п’ять місяців акумулятори на $18,1 млн, переважно у Польщу, Францію та Німеччину, тоді як торік експорт складав $20,7 млн здебільшого в ці ж країни.
Як повідомлялося, наприкінці липня 2024 року Україна звільнила від сплати мита та ПДВ ввезення в Україну електрогенераторного обладнання та акумуляторів.
За даними Держмитслужби, у 2025 році Україна збільшила імпорт електрогенераторів та перетворювачів у 2,3 раза порівняно з 2024 роком – до $1,69 млрд, акумуляторів – на 55% до $1,48 млрд. При цьому в січні-2025 ввезення електрогенераторів збільшилось увосьмеро до січня-2024, акумуляторів – втричі.
Обсяг імпорту в Україну легкових автомобілів, враховуючи вантажопасажирські автомобілі-фургони та авто для перегонів (код УКТ ЗЕД 8703), у грошовому вимірі у січні-травні 2026 року становив $1,71 млрд, що на 16,6% менше за показник аналогічного періоду 2025 року ($2,05 млрд).
Згідно зі статистикою, оприлюдненою Державною митною службою України, зокрема, у травні імпорт легкових авто скоротився на 23,6% порівняно з травнем минулого року, тоді як порівняно з квітнем-2026 зріс на 11,2%– до $400,4 млн.
До трійки найбільших постачальників легкових авто в Україну за п’ять місяців увійшли США, Німеччина та Японія, тоді як за попередній рік це були ці самі країни, але найбільшим експортером була Німеччина, далі йшли США та Японія. Зокрема, поставки авто зі США скоротились на 5,6% – до $317,4 млн, з Німеччини зменшились майже на 30% – до $272,6 млн, тоді як з Японії зросли на 7,3% – до $246,9 млн.
З інших країн весь імпорт легкових авто за цей період становив $874,6 млн – на 20,3% менше за показник торік.
Водночас за п’ять місяців Україна експортувала такі транспортні засоби тільки на $0,99 млн, тоді як торік сумарно на $2,69 млн були поставки до ОАЕ, Чехії та Словаччини.
Як повідомлялося, 2025 року в Україну було ввезено легкових авто майже на $6,15 млрд, що на 40,2% більше за показник 2024 року. До трійки найбільших експортерів входили США, Німеччина і Китай. Експортовано було авто на $10,1 млн (у 2,7 раза менше).
Суттєвий приріст імпорту в Україну легкових авто в останні місяці 2025 року був зумовлений інформацією про скасування з 1 січня 2026 року пільг з ПДВ на ввезення електромобілів, тоді як з початку поточного року їх імпорт значно скоротився. Натомість з березня почалось повільне, але поступове відновлення ринку легкових авто, зокрема і електромобілів.
Штучний інтелект переходить із зони технологічних експериментів у сферу жорсткого державного регулювання, зазначає інформаційно-аналітичний центр Experts Club. Провідні економіки світу вже поділяють ринок на два підходи: ризик-орієнтоване регулювання з обов’язковими вимогами та м’якшу модель, де держава робить ставку на інновації, галузеві стандарти та контроль постфактум.
Для України та інших країн Східної Європи ця тема стає актуальною. ШІ вже використовується в банках, телекомунікаціях, оборонних технологіях, медицині, освіті, державних послугах, промисловості та медіа. Тому питання більше не в тому, чи потрібно регулювати штучний інтелект, а в тому, як не задушити інновації й водночас захистити громадян, бізнес та державу від ризиків.
Найрозвиненіший правовий режим уже прийнято в Європейському союзі. EU AI Act набрав чинності 1 серпня 2024 року і впроваджується поетапно. Його логіка побудована на класифікації ризиків: заборонені практики, AI-системи з високим ризиком, системи з вимогами прозорості та моделі загального призначення. Для країн, орієнтованих на ринок ЄС, цей акт фактично стає зовнішнім стандартом, навіть якщо вони не є членами Євросоюзу.
Південна Корея стала однією з перших країн за межами ЄС, які прийняли комплексний національний закон про штучний інтелект. AI Basic Act набрав чинності в січні 2026 року і поєднує підтримку AI-індустрії з вимогами до прозорості, безпеки, маркування AI-контенту та нагляду за системами високого впливу.
Китай обрав інший шлях — не єдиний універсальний закон, а набір обов’язкових правил для окремих сегментів. Найважливішим документом стали тимчасові заходи з управління генеративними AI-сервісами, що діють з 2023 року. Китайська модель робить акцент на контролі контенту, безпеці даних, реєстрації алгоритмів, перевірці генеративних сервісів та відповідності політичним вимогам держави.
Японія у 2025 році прийняла перший національний закон, прямо присвячений ШІ. Однак японська модель значно м’якша за європейську: закон насамперед спрямований на просування досліджень, розробок та використання штучного інтелекту, а не на детальні заборони та штрафи. Це відображає прагнення Японії зберегти конкурентоспроможність технологічного сектору та не створювати надмірного навантаження на бізнес.
США поки що не мають єдиного федерального закону про штучний інтелект. Регулювання розвивається фрагментарно: через президентські укази, федеральні рекомендації, стандарти NIST та закони окремих штатів. Найпомітніший приклад — Colorado AI Act, який встановлює обов’язки для розробників і користувачів високоризикових AI-систем та спрямований на запобігання алгоритмічній дискримінації. При цьому на федеральному рівні США роблять ставку на збереження лідерства, інфраструктуру, безпеку та обмеження надмірного регулювання.
Велика Британія обрала модель «pro-innovation regulation». Замість єдиного AI-закону Лондон запропонував набір принципів для існуючих регуляторів: безпека, прозорість, справедливість, підзвітність та можливість оскарження рішень. Такий підхід дозволяє швидше адаптуватися до змін технологій, але створює менше правової визначеності, ніж європейська модель.
Канада намагалася прийняти Artificial Intelligence and Data Act у складі Bill C-27, але законопроект довго перебував у парламентському процесі і не став повноцінним чинним законом про ШІ. Це показує, що навіть розвинені демократії стикаються з труднощами: регулювання ШІ зачіпає одночасно цифрові права, бізнес, авторське право, безпеку, конкуренцію та ринок праці.
Бразилія також перебуває в процесі створення комплексного регулювання ШІ. Сенат схвалив законопроект про штучний інтелект у грудні 2024 року, але для набрання чинності він має пройти розгляд у Палаті депутатів і отримати остаточне затвердження.
Бразильська модель наближена до ризик-орієнтованого підходу, але також робить сильний акцент на правах людини, авторському праві та відповідальності розробників.
Сербія перебуває на етапі переходу від стратегії до обов’язкового регулювання. Країна вже ухвалила стратегічні документи щодо розвитку ШІ та створила робочу групу з підготовки першого закону про штучний інтелект. Новий закон має наблизити Сербію до європейської моделі та надати бізнесу більш зрозумілі правила роботи з AI-системами.
Для України питання AI-регулювання також стає неминучим. З одного боку, країна потребує максимально швидкої технологічної модернізації, зокрема у сферах defense tech, govtech, медицини, кібербезпеки та освіти. З іншого боку, інтеграція в ринок ЄС вимагатиме сумісності з EU AI Act, особливо для компаній, які працюють з європейськими клієнтами або експортують цифрові продукти.
Головна роздоріжжя для країн, які ще не прийняли закони, полягає у виборі між трьома моделями. Перша — європейська, з жорсткою класифікацією ризиків і високим рівнем compliance. Друга — британсько-японська, з м’яким регулюванням та акцентом на інновації. Третя — китайська, з сильним державним контролем над контентом, даними та алгоритмами.
Для Східної Європи найбільш імовірною стане гібридна модель. Країни, пов’язані з євроінтеграцією або експортом IT-послуг до ЄС, будуть змушені враховувати EU AI Act. Але через обмежені ресурси регуляторів вони, ймовірно, вводитимуть норми поетапно, починаючи з чутливих сфер: держпослуги, біометрія, медицина, фінанси, освіта, працевлаштування та критична інфраструктура.
Experts Club вважає, що регулювання AI стане одним із ключових факторів інвестиційної привабливості цифрових економік. Компанії обиратимуть юрисдикції, де правила є достатньо зрозумілими для бізнесу, але не створюють надмірних бар’єрів для розробки та тестування нових продуктів.
Для України важливо не просто скопіювати EU AI Act, а адаптувати його до власних можливостей. Оптимальна модель має включати реєстр високоризикових AI-систем, регуляторні пісочниці, вимоги до прозорості в державних сервісах, захист персональних даних, маркування синтетичного контенту та зрозумілі правила відповідальності.
У найближчі роки штучний інтелект стане такою ж регульованою інфраструктурою, як фінанси, телекомунікації чи енергетика. Країни, які раніше створять зрозумілі та гнучкі правила, отримають перевагу у залученні інвестицій, розвитку стартапів та експорті цифрових послуг.
Колишній прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан переобраний головою партії Fidesz на один рік, незважаючи на поразку партії на квітневих парламентських виборах та падіння її рейтингу в опитуваннях.
На партійному з’їзді за Орбана проголосували 729 делегатів із 737 дійсних бюлетенів. Голосів «проти» не було, вісім делегатів утрималися. Орбан був єдиним кандидатом на посаду лідера партії.
Переобрання підтвердило, що Орбан зберігає контроль над Fidesz навіть після втрати влади. Партія перейшла в опозицію після 16 років правління, поступившись на квітневих виборах партії Tisza на чолі з Петером Мадьяром.
За даними Reuters, останні опитування показують різку зміну політичного балансу в Угорщині: підтримка Fidesz знизилася приблизно до 17%, тоді як Tisza отримала близько 55%. На виборах партія Мадьяра отримала парламентську більшість, достатню для перегляду частини політичної та інституційної системи, що склалася за Орбана.
На з’їзді Орбан визнав відповідальність за поразку Fidesz і заявив, що партія повинна навчитися працювати в нових умовах — вже не як правляча сила, а як опозиція. При цьому його переобрання показує, що всередині Fidesz поки що немає публічної альтернативи колишньому прем’єру.
Для Угорщини це означає збереження Орбана як ключової фігури правої опозиції та головного політичного опонента уряду Петера Мадьяра. У найближчий рік Fidesz, ймовірно, намагатиметься перебудувати партійну структуру, утримати ядро прихильників і сформувати стратегію повернення до влади.
Петер Мадяр, колишній представник політичної системи Fidesz, створив партію Tisza після розриву з оточенням Орбана і став головним бенефіціаром суспільного невдоволення корупцією, станом інститутів та тривалим домінуванням Fidesz. Його перемога на виборах стала найбільшою політичною поразкою Орбана з 2010 року.
Віктор Орбан — угорський політик, один із найвідоміших правих лідерів Європи. Він вперше обіймав посаду прем’єр-міністра Угорщини у 1998–2002 роках, потім повернувся до влади у 2010 році й очолював уряд 16 років. За часів Орбана Fidesz сформувала модель влади, яку сам політик називав «неліберальною демократією». Його уряди проводили жорстку міграційну політику, посилювали контроль над інститутами та ЗМІ, конфліктували з ЄС з питань верховенства права.
Україна виконала близько 15% реформ із 10-пунктного плану, узгодженого з Європейським Союзом у рамках підготовки до переговорів про вступ, повідомляє The Guardian з посиланням на оцінку чиновників ЄС.
За даними видання, план був узгоджений у грудні між єврокомісаром з питань розширення Мартою Кос та віцепрем’єр-міністром України Тарасом Качкою. Він включає пріоритетні кроки у сфері верховенства права, антикорупційної політики, судової системи та прокуратури.
Зокрема, програма передбачає заходи щодо посилення незалежності Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), прийняття антикорупційної стратегії, а також реформи процедур призначення суддів і прокурорів.
The Guardian зазначає, що європейські чиновники визнають зусилля України та Молдови щодо проведення реформ в умовах складних обставин, однак у випадку України оцінка супроводжується розчаруванням через недостатньо швидке виконання узгоджених пріоритетів.
Публікація з’явилася на тлі початку першої фази переговорів України та Молдови про вступ до ЄС. Цей етап стосується так званого першого кластера переговорів — питань верховенства права, демократії, функціонування інститутів та базових реформ.
Для України ці напрямки є ключовими, оскільки без прогресу в антикорупційній та судовій сферах подальше просування по переговорних кластерах буде ускладненим. ЄС традиційно розглядає незалежність антикорупційних органів, якість роботи прокуратури та судової системи як основу для всіх інших реформ.
Україна подала заявку на вступ до ЄС у лютому 2022 року після початку повномасштабного російського вторгнення. У червні 2022 року країна отримала статус кандидата, а в 2024 році ЄС формально відкрив переговори про вступ. Однак практичний прогрес у переговорах залежить від виконання реформ та одностайної підтримки всіх країн-членів ЄС.
The Guardian пише, що вступ до ЄС вимагає від країни-кандидата прийняття тисяч європейських законів і рішень, а також схвалення з боку всіх чинних членів союзу. Тому навіть за умови політичної підтримки України процес інтеграції може зайняти роки.
Першоджерело: The Guardian – “Ukraine and Moldova to enter first phase of EU membership negotiations”.
Як повідомляє Сербський Економіст, президент Північної Македонії Гордана Сіляновська-Давкова заявила, що Європейському Союзу необхідно переглянути методологію переговорів про вступ, оскільки нинішній формат, за її словами, не повинен будуватися за принципом «мовчи і слухай».
Сіляновська-Давкова підкреслила, що Північна Македонія не приймає такий підхід до діалогу з ЄС. За її словами, переговорний процес має ґрунтуватися на рівноправності, повазі та зрозумілих критеріях, а не на політичних вимогах, які виходять за межі класичних умов вступу.
Критика пролунала на тлі затяжного тупика в євроінтеграції Північної Македонії. Країна отримала статус кандидата ще у 2005 році, проте рух до ЄС багато років блокувався спочатку суперечкою з Грецією щодо назви країни, а потім розбіжностями з Болгарією з питань історії, мови та прав болгарської меншини.
Після Преспанської угоди 2018 року країна змінила назву з Македонії на Північну Македонію, що відкрило шлях до вступу в НАТО і мало прискорити євроінтеграцію. Однак пізніше переговорний процес знову виявився заблокованим через вимоги, пов’язані з внесенням болгар до конституції країни.
У 2022 році ЄС узгодив так звану французьку пропозицію, яка мала зняти болгарське вето та розблокувати переговори. Однак у Скоп’є ця формула викликала гострі політичні суперечки: частина політичних сил вважає, що двосторонні історичні та ідентичні питання не повинні ставати частиною європейських критеріїв.
Сіляновська-Давкова раніше вже критикувала підхід ЄС, заявляючи, що розширення має повернутися до Копенгагенських критеріїв, принципів меритократії, реформ і верховенства права, а не залежати від додаткових двосторонніх вимог.
Формально країна залишається на європейському шляху, однак без конституційних змін і політичного компромісу з Болгарією відкриття та просування переговорних кластерів залишається ускладненим.
Наразі офіційними країнами-кандидатами на вступ до ЄС є Албанія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Молдова, Чорногорія, Північна Македонія, Сербія, Туреччина та Україна. Косово розглядається ЄС як потенційний кандидат, однак його статус ускладнений тим, що незалежність Косово не визнають п’ять держав-членів ЄС.
Історія Туреччини показує, що статус кандидата сам по собі не гарантує вступу.
Туреччина подала заявку на вступ до тодішнього Європейського економічного співтовариства ще в 1987 році, отримала статус кандидата в 1999 році, а переговори про вступ були розпочаті в 2005 році.
Однак переговори Туреччини з ЄС фактично зайшли в глухий кут і вже багато років не просуваються. Основні причини — претензії ЄС до стану демократії, прав людини, верховенства права, свободи ЗМІ, а також політичні розбіжності з окремими країнами ЄС. При цьому Туреччина формально залишається країною-кандидатом, але її членство в ЄС у найближчій перспективі не розглядається як реалістичний сценарій.
Для Північної Македонії та інших країн-кандидатів на вступ турецький приклад є нагадуванням, що процес вступу може тривати десятиліттями. Тому Скоп’є домагається більш передбачуваної та політично збалансованої методології, за якої просування до ЄС залежатиме насамперед від реформ, а не від нових двосторонніх блокувань.
https://t.me/relocationrs/3030
