Як повідомляє «Сербський економіст», Чорногорія розраховує вступити до Євросоюзу як повноправний і рівноправний член і не погоджується на модель, за якою нові держави отримають обмежені права, заявила 9 вересня міністр з європейських справ Майда Горчевич.
За її словами, Подгориця готова прийняти додаткові механізми захисту від можливого демократичного відкату після вступу до ЄС, але не хоче ставати «членом другого сорту» з обмеженим правом голосу або іншими тимчасовими обмеженнями.
Зараз у Євросоюзі обговорюються різні моделі майбутнього розширення, включаючи можливість тимчасово обмежувати окремі права нових членів у питаннях бюджету, зовнішньої політики або застосування права вето. Горчевич підкреслила, що Чорногорія готова до найжорсткіших механізмів контролю за верховенством права, але рівність членів вважає принциповою умовою.
При цьому Подгориця намагається заздалегідь розвіяти побоювання Брюсселя щодо можливих блокувань. Горчевич заявила, що Чорногорія не має наміру використовувати право вето як інструмент тиску і бачить себе скоріше в одній групі з невеликими та передбачуваними членами ЄС, такими як Словенія, Мальта чи країни Балтії.
Чорногорія залишається найбільш просунутим кандидатом на вступ до ЄС на Західних Балканах. Переговори тривають з 2012 року, відкрито всі 33 переговорні розділи. Після закриття в липні розділів щодо конкуренції та митного союзу кількість попередньо закритих розділів сягнула 18.
Уряд розраховує закрити решту розділів до кінця 2026 року й орієнтується на вступ до ЄС у 2028 році. Ще навесні Горчевич заявляла, що метою країни є саме повноправне членство, а не проміжний чи полегшений формат інтеграції.
Для України позиція Подгориці цікава ще й як можливий прецедент. Якщо Брюссель дійсно вирішить запровадити для нових учасників ЄС перехідні обмеження щодо права вето чи інших повноважень, така модель потенційно може застосовуватися й до інших країн Західних Балкан, які приєднаються пізніше. Така модель може застосовуватися й до інших країн-кандидатів на вступ до ЄС.
Міжнародні резерви України за підсумками серпня 2026 року становили $48,7 млрд, що приблизно на $8,6 млрд, або на 15%, менше, ніж на початку року, свідчить аналіз інформаційно-аналітичного центру Experts Club.
На 1 січня резерви перебували на рекордному рівні $57,3 млрд, а на початок лютого зросли до $57,7 млрд. Після цього протягом чотирьох місяців поспіль вони скорочувалися: до $54,8 млрд на 1 березня, $52 млрд на 1 квітня, $48,2 млрд на 1 травня та $45,7 млрд на 1 червня.
Основними факторами зниження були значні валютні інтервенції Національного банку, виплати за державним боргом та нерівномірне надходження міжнародної фінансової допомоги.
Ситуація різко змінилася у червні, коли Україна отримала великі транші зовнішнього фінансування. Резерви за місяць зросли на 12,1% — до $51,27 млрд. На валютні рахунки уряду надійшло близько $11,3 млрд, зокрема $6,82 млрд від ЄС та майже $4,5 млрд через Світовий банк.
У липні резерви майже не змінилися, однак у серпні знову скоротилися приблизно на $2,5 млрд, або на 5%, — до $48,7 млрд.
За серпень НБУ продав на валютному ринку близько $4,82 млрд, тоді як на валютні рахунки уряду надійшло $927,3 млн. Україна також спрямувала $721,8 млн на обслуговування і погашення державного боргу в іноземній валюті та $258,2 млн виплатила МВФ.
Чисті міжнародні резерви за місяць скоротилися ще сильніше — на 6,9%, до $33,8 млрд.
Водночас поточний рівень резервів залишається приблизно на 5,8% вищим, ніж рік тому, коли на 1 вересня 2025 року вони становили близько $46 млрд.
Засновник Experts Club, економіст Максим Уракін раніше наголошував, що абсолютний розмір резервів не можна сприймати як гарантію валютної безпеки.
«Резерви на рівні $51,2 млрд залишаються значним валютним буфером, однак сам абсолютний показник не повинен створювати враження повної захищеності. Стійкість резервів залежить від ритмічності міжнародного фінансування, обсягів інтервенцій НБУ, боргових виплат і здатності економіки нарощувати експортну виручку», — зазначив Уракін.
За оцінкою НБУ, нинішній рівень резервів залишається достатнім і забезпечує фінансування приблизно чотирьох місяців майбутнього імпорту.
Українці демонструють високий запит на свободу слова, особисту автономію та захист приватної власності, однак у питаннях економічної та соціальної політики значна частина суспільства водночас очікує активної ролі держави, свідчать результати всеукраїнського соціологічного дослідження “Цінності свободи в Україні”, презентованого Міжнародним Інститутом Свободи (ILI).
Згідно з дослідженням, 85% опитаних підтримали право громадян без страху переслідування критикувати владу, 67% – гарантування свободи висловлювання навіть щодо поглядів, які можуть вважатися неприйнятними або образливими. Майже половина респондентів – 49% – виступили проти цензури в інтернеті навіть в умовах війни, а 57% – проти покарання з боку держави за висловлювання або думки, якщо вони не несуть прямої фізичної загрози.
«Майже 85% українців, якщо об’єднати відповіді “повністю згоден” і “скоріше згоден”, підтримують право публічно критикувати владу без страху переслідування. При цьому близько двох третин вважають, що свобода слова має бути гарантована навіть для поглядів, які сприймаються як хибні або образливі. Для нас це один із найбільш виразних показників запиту суспільства на особисту свободу», – зазначив директор Міжнародного Інституту Свободи Михайло Камчатний на пресконференції в агентстві “Інтерфакс-Україна” в середу.
Ще 68% опитаних виступили проти ситуації, коли більшість може нав’язувати свої цінності меншості. В ILI вважають, що сукупність цих показників свідчить про виражений запит на обмеження втручання держави у сферу особистих переконань і висловлювань.
Водночас ідеологічна самоідентифікація респондентів виявилася значно менш ліберальною. 52% насамперед визначили себе як вільну особистість із власними цінностями, яка сама відповідає за своє життя, 31% – передусім як громадянина України. Лише 13% віднесли себе до прихильників ліберальних або лібертаріанських поглядів, тоді як 46,5% тяжіють до ідеологій, що передбачають активнішу роль держави. Майже половина – 48% – повідомили, що їхні політичні та ідеологічні переконання змінилися або сформувалися під впливом війни та її наслідків.
Окремий блок дослідження стосувався мовної політики. За представленими даними, 65% респондентів назвали українську рідною мовою, 23,6% ідентифікували себе як двомовних, 11% – назвали рідною російську. При цьому 76% підтримали обов’язкове використання української мови в публічній державній сфері, водночас близько двох третин погодилися з правом людей спілкуватися рідною мовою в публічному житті без державних обмежень.
Значну підтримку отримало й право людини на самозахист. Близько половини опитаних висловилися за право на легальне носіння зброї для самозахисту, а близько 80% – за право застосовувати її для захисту життя та приватної власності у разі незаконного вторгнення до житла.
Понад 80% респондентів погодилися, що навіть під час воєнного стану влада не повинна виходити за межі, встановлені Конституцією. 53% підтримали суттєвий перегляд чинної Конституції або ухвалення нової. 77% опитаних погодилися, що закриття медіа або блокування інтернет-ресурсів може бути виправданим лише за умови доведеної співпраці з ворогом або координації військових ударів.
Одним із найбільш чутливих питань став принцип комплектування Збройних сил. 46% респондентів виступили за виключно професійну або добровільну армію, майже половина – за змішану модель, що поєднувала б професійну контрактну основу з обов’язковою підготовкою молоді у мирний час. Традиційну мобілізаційну модель підтримали 3% опитаних, а понад 80% схвалили залучення професійних військових за рахунок високих зарплат і пільг.
«Ми бачимо, що традиційна мобілізаційна модель не користується підтримкою громадян – її обрали лише близько 3% опитаних. Натомість суспільство набагато більше орієнтоване або на професійну добровільну армію, або на змішану модель із професійним ядром і підготовкою громадян у мирний час. Понад 80% також підтримують залучення військових через конкурентні зарплати та систему пільг», – зазначив Камчатний.
В економічній частині дослідження суспільство виявилося значно більш поляризованим. 44% респондентів підтримали розширену роль держави в економіці та наданні соціальних послуг, з них 29% зайняли найбільш виражену позицію на користь активного державного регулювання. Водночас 44% опитаних заявили, що в забезпеченні власного добробуту покладаються насамперед на власні сили, а 43,5% очікують від держави невтручання в їхні особисті ризики.
Президент ILI Ярослав Романчук, в свою чергу, звернув увагу на те, що ставлення українців до приватної власності та підприємництва є більш ринковим, ніж їхня формальна ідеологічна самоідентифікація. Зокрема, 69% респондентів продемонстрували розуміння поняття приватної власності, а майже 70% погодилися з тезою, що надмірна бюрократія та регулювання стримують розвиток бізнесу.
«Українці в цілому не відторгають приватну власність – навпаки, в багатьох відповідях бачимо розуміння того, що приватний власник ефективніше управляє підприємством, ніж призначений державою керівник. Для майбутньої економічної політики це принципово важливо: стратегічний розвиток країни не повинен автоматично означати домінування державної власності. Потрібні приватна ініціатива, конкуренція і захищені права власника», – наголосив Романчук.
Він також пов’язав проблеми підприємницького середовища з надмірними дискреційними повноваженнями чиновників.
«Коли чиновник, правоохоронець або інспектор отримує можливість на власний розсуд інтерпретувати нечітко виписану норму, виникає джерело дискреції, а разом із нею – і корупційного ризику. Майже 70% опитаних прямо говорять, що надмірна бюрократія та регулювання є гальмом для розвитку бізнесу. Тому закони мають бути максимально чіткими й залишати якомога менше простору для довільного трактування», – додав президент ILI.
За словами Романчука, результати щодо знання економічних концепцій також свідчать про необхідність оновлення економічної освіти. 46% респондентів чули або читали про марксизм, 12% – про монетаризм, 4% – про австрійську економічну школу. Вільноринкову модель економіки без державного втручання як найбільш бажану для України обрали 18%, модель активного державного регулювання – 10%, соціалізм – 6,5%.
Окремо Романчук виступив за збереження та розвиток інституту ФОП як форми не лише оподаткування, а й самозайнятості та підприємницької культури. Він зазначив, що мікробізнес має розглядатися як важлива складова економічної та соціальної самостійності громадян.
У соціальній сфері президент ILI закликав переходити до більш адресної допомоги, яка враховувала б не лише поточний дохід людини, а й заощадження, активи, стан здоров’я та інші критерії потреби. На його думку, після війни питання поєднання значних соціальних зобов’язань держави з необхідністю зберегти умови для розвитку бізнесу стане одним із ключових для фіскальної політики.
«Україні доведеться знайти баланс між потребами людей, які потребуватимуть соціальної підтримки та реабілітації, і можливостями економіки це фінансувати. Якщо соціальні зобов’язання формуються без урахування того, яке податкове навантаження здатен витримати бізнес, ми не отримаємо ні інвестицій, ні модернізації. Тому допомога має бути максимально адресною, прозорою і прив’язаною до реальної потреби конкретної людини», – підкреслив Романчук.
Він також виступив за розвиток альтернатив виключно державній пенсійній системі та ширше використання накопичувальних механізмів, а в освіті й медицині – за конкуренцію державних і приватних постачальників послуг. За словами Романчука, ринкова модель у цих сферах не передбачає повної відмови держави від фінансування, а насамперед зміну механізмів розподілу коштів та підвищення відповідальності постачальників за результат.
Під час дискусії після презентації Романчук окремо звернув увагу на зв’язок свободи з відповідальністю та якістю правових інститутів.
«Свобода без відповідальності не існує. Якщо право приватної власності формально є, але за його порушення ніхто не несе відповідальності, то фактично ця власність не захищена. Так само і в інших сферах: право працює лише тоді, коли існує зрозумілий механізм відповідальності за його порушення», – резюмував він.
Дослідження охопило питання особистої свободи, держави і політики, економіки, соціальної сфери, приватної власності та підприємництва, податків, виборів, військової служби, освіти, медицини, пенсійного забезпечення, індивідуальної відповідальності та суспільної солідарності.
Соціологічне опитування проведене компанією New Image and Marketing Group у липні 2026 року на замовлення Міжнародного Інституту Свободи. В онлайн-опитуванні взяли участь 1,6 тис. респондентів, які на момент дослідження проживали на підконтрольній Україні території.
Агрохолдинги “ТАС Агро”, ІМК та “Ерідон” не планують скорочувати площі під озимою пшеницею, HarvEast має намір зменшити посіви зернових на користь соняшнику та сої, повідомили представники компаній під час опитування на XVII Міжнародній конференції “Ефективне управління агрокомпаніями” (LFM 2026).
CEO “ТАС Агро” Олег Заплетнюк зазначив, що компанія збереже площі під пшеницею, оскільки ця культура відіграє важливу роль у сівозміні: пшениця є основним попередником під ріпак. За його словами, ріпак наразі формує основну частину виторгу та ліквідності компанії.
“ТАС Агро” вже завершила сівбу запланованих 15 тис. га ріпаку, а пшеницю продовжує сіяти. На час опитування було засіяно близько 35% запланованої площі, зазначив Заплетнюк.
Агрохолдинг ІМК теж не має наміру зменшувати площі під пшеницею. Його генеральний директор Олександр Вержиховський повідомив, що планується посіяти 2,7 тис. га пшениці.
Власник “Ерідона” Сергій Кролевець розповів, що через несприятливі погодні умови компанія практично відмовилася від сівби ріпаку. Пшеницю планується посіяти приблизно на рівні минулого року, хоча наразі роботи доводиться проводити в сухий ґрунт в очікуванні опадів.
Водночас агрохолдинг HarvEast планує скорочувати площі під пшеницею та кукурудзою на користь соняшнику й сої. СЕО Дмитро Скорняков пояснив це необхідністю забезпечити економічну стійкість бізнесу в найближчому сезоні.
“… Зараз олійні набагато краще рахуються, і ми будемо збільшувати соняшник, сою і зменшувати кукурудзу та пшеницю”, – сказав він.
Директорка зі стратегічного розвитку аграрної групи “Агропросперіс” Марія Осика повідомила про плани посіяти 10 тис. га насіннєвої пшениці і 55 тис. га ріпаку.
Українські металургійні підприємства у січні-серпні поточного року знизили виплавку чавуну на 14,8% порівняно з аналогічним періодом минулого року – до 4,350 млн тонн.
Згідно з інформацією об’єднання “Укрметалургпром”, у серпні було вироблено 257,1 тис. тонн чавуну, у липні – 432,2 тис. тонн, у червні – 670,6 тис. тонн, у травні – 634,4 тис. тонн, у квітні – 554 тис. тонн, у березні – 690,2 тис. тонн, у лютому – 561,9 тис. тонн, у січні – 549,9 тис. тонн.
Метпідприємства України у 2025 році збільшили виплавку чавуну на 11,2% порівняно з 2024 роком – до 7,884 млн тонн.
Україна у 2024 році збільшила виплавку чавуну на 18,1% порівняно з 2023 роком – до 7,090 млн тонн. У 2023 році виплавка чавуну знизилася на 6,1% – до 6,003 млн тонн, у 2022 році – на 69,8%, до 6,391 млн тонн.
За довоєнний 2021 рік було вироблено 21,165 млн тонн чавуну, або 103,6% до 2020 року.
