Як повідомляє Experts Club,, щоденне вживання невеликої кількості концентрованої томатної пасти протягом трьох місяців може позитивно впливати на окремі показники пам’яті та уваги у здорових людей середнього віку, свідчать результати клінічного дослідження іспанських учених.
Як повідомляє New York Post, учасники експерименту щодня споживали близько 35 грамів концентрованої томатної пасти – приблизно дві столові ложки. Дослідження було опубліковане в науковому журналі Antioxidants.
У рандомізованому перехресному дослідженні взяли участь 47 здорових дорослих віком 40-55 років, 42 з яких завершили експеримент. Учасники проходили два тримісячні періоди: під час одного вони щодня вживали концентровану томатну пасту з розрахунку 0,5 г на кілограм маси тіла, під час іншого дотримувалися раціону з обмеженим вмістом лікопіну. Між періодами була місячна перерва.
За результатами нейропсихологічних тестів, після періоду споживання томатної пасти у випробовуваних покращилися показники вибіркової уваги. Показник концентрації зріс у середньому на 7,2 бала, швидкості обробки інформації – на 8,3 бала. Також було зафіксовано покращення асоціативної пам’яті, зокрема здатності співвідносити обличчя та імена.
Дослідники також зафіксували тенденцію до підвищення рівня нейротрофічного фактора мозку BDNF – білка, який бере участь у підтримці нейронів, нейропластичності та процесах пам’яті. Водночас це зростання було на межі статистичної значущості.
Функціональна МРТ у частини учасників показала зміни у зв’язках між нейронними мережами, пов’язаними з увагою та когнітивними функціями. Автори дослідження припускають, що споживання томатів може сприяти функціональній перебудові мозкових мереж.
Одним із можливих чинників такого ефекту вчені називають лікопін – каротиноїдний антиоксидант, яким багаті томати та продукти їх переробки. Лікопін здатний долати гематоенцефалічний бар’єр і має антиоксидантні та протизапальні властивості. Водночас дослідники наголошують, що томати містять багато інших біологічно активних речовин, тому встановити, що виявлений ефект пов’язаний виключно з лікопіном, наразі неможливо.
Автори також застерігають від надмірного трактування результатів. Дослідження було невеликим, тривало лише кілька місяців і проводилося серед здорових людей середнього віку. Воно не доводить, що томатна паста запобігає деменції або може використовуватися для лікування когнітивних порушень.
Первинне дослідження: PubMed – Tomato Intake Improves Cognitive Performance and Modulates Functional Brain Networks in Healthy Adults.
Як повідомляє Experts.news, швидка ходьба та біг підтюпцем можуть бути одними з найефективніших видів фізичної активності для підтримання мінеральної щільності кісток у людей старше 40 років, свідчать результати великого метааналізу, опублікованого 9 вересня 2026 року в науковому журналі BMJ.
Як повідомляє ScienceAlert, дослідники проаналізували 124 рандомізовані клінічні випробування за участю 18 429 осіб віком від 40 років. Вчені порівнювали різні види фізичних навантажень, зокрема ходьбу, біг, силові тренування, аеробні вправи, йогу та комбіновані програми.
Основним показником була мінеральна щільність кісткової тканини в поперековому відділі хребта, шийці стегнової кістки та тазостегновому суглобі. Зниження цього показника з віком пов’язане зі зростанням ризику остеопорозу та переломів.
Найкращі результати для щільності кісток показали швидка ходьба та біг підтюпцем. Для поперекового відділу хребта вони забезпечували середнє покращення приблизно на 0,013 г/см² порівняно з контрольною групою. Подібний результат продемонструвало поєднання аеробних і силових вправ.
Для шийки стегнової кістки швидка ходьба або біг були пов’язані з покращенням приблизно на 0,009 г/см². Позитивний ефект також спостерігався для так званих mind-body практик, до яких належать, зокрема, йога та подібні види тренувань.
Дослідники також спробували визначити оптимальний обсяг фізичної активності. Аналіз показав, що помітний ефект для кісткової тканини починає проявлятися приблизно від рівня 600 MET-хвилин на тиждень. Це орієнтовно відповідає приблизно двом-трьом годинам швидкої ходьби або бігу підтюпцем на тиждень, хоча конкретний час залежить від інтенсивності навантаження.
Автори роботи зазначають, що структуровані фізичні вправи можуть помірно, але клінічно значуще сповільнювати вікове зниження мінеральної щільності кісток у поперековому відділі хребта, шийці стегнової кістки та тазостегновому суглобі.
Водночас ефект від тренувань відрізнявся залежно від віку та інших характеристик учасників. У людей середнього віку і з нормальною масою тіла зміни щільності кісткової тканини були вираженішими, тоді як у старших учасників та людей із надлишковою масою тіла результати були слабшими. Автори наголошують, що ці підгрупові висновки мають обмежену достовірність і не повинні використовуватися як готові індивідуальні рекомендації без додаткових досліджень.
Окремо вчені аналізували ризик переломів. До цього аналізу увійшли 26 досліджень із 11 132 учасниками. Деякі комбіновані аеробні програми та mind-body вправи демонстрували потенційне зниження ризику переломів, однак доказова база тут була менш однозначною.
Фахівці також застерігають, що підвищення мінеральної щільності кісток не завжди прямо означає таке саме зниження ризику переломів. Наприклад, швидка ходьба показала одні з найкращих результатів для щільності кісток, але статистично переконливого зниження кількості переломів у цій групі не було виявлено.
Автори дослідження оцінюють загальну достовірність частини результатів як низьку або помірну та наголошують, що для формування точних рекомендацій щодо типу та «дози» фізичних навантажень потрібні додаткові дослідження.
Первинне дослідження: BMJ – Effect of exercise on bone health in middle aged and older adults.
Як повідомляє Еxperts.news, кількість слів, які люди вимовляють у повсякденному житті, помітно скоротилася за останні півтора десятиліття, що потенційно може впливати на соціальні зв’язки, психологічне благополуччя та комунікацію на роботі, свідчить дослідження психологів Університету Міссурі в Канзас-Сіті та Університету Арізони.
Згідно з роботою, опублікованою в науковому журналі Perspectives on Psychological Science, у період з 2005 по 2019 рік середня кількість слів, що вимовляє людина, скорочувалася приблизно на 338 слів на день з кожним наступним роком спостереження. У результаті розрахункове зниження за весь період склало близько 28%.
Дослідження базується на даних 2 197 осіб віком від 10 до 94 років, які брали участь у 22 наукових проєктах, що проводилися переважно в США, а також у Мексиці, Австралії та Європі. Для оцінки використовувалися періодичні аудіозаписи природного повсякденного життя учасників, а не їхні власні спогади про те, скільки вони розмовляли.
У більш ранній роботі 2007 року, виконаній із використанням аналогічної методики, середня людина вимовляла близько 15 959 слів на день. У пізнішій об’єднаній вибірці цей показник становив уже близько 12 792 слів.
Найбільш виражене зниження вчені зафіксували серед молодих людей. У учасників віком до 25 років кількість вимовлених слів скорочувалася приблизно на 451 слово на день за кожен рік, тоді як серед людей старше 25 років — приблизно на 314 слів. Таким чином, темпи зниження серед молоді виявилися приблизно на 44% вищими.
Автори не встановили конкретну причину такої динаміки. Період дослідження збігся зі стрімким поширенням смартфонів, соціальних мереж, месенджерів, електронної пошти та інших форм письмового цифрового спілкування, проте вчені підкреслюють, що наявні дані не дають змоги довести, що саме технології стали причиною скорочення розмов.
Дослідники також звертають увагу на те, що листування не обов’язково повністю замінює психологічні та соціальні функції живої розмови. Голосова комунікація містить інтонацію, паузи, емоційні сигнали та негайний зворотний зв’язок, які складніше передати за допомогою тексту.
Автори роботи пов’язують цю проблему з ширшою тенденцією до зростання соціальної ізоляції. Попередні дослідження показують стійкий зв’язок самотності з погіршенням низки показників фізичного та психічного здоров’я, хоча зменшення кількості вимовлених слів саме по собі ще не доведено як безпосередню причину таких наслідків.
На можливі наслідки цієї тенденції для бізнесу 10 вересня звернуло увагу видання Fast Company. Лікарка та спеціалістка з корпоративного здоров’я Талія Варлі зазначає, що скорочення живих розмов на робочому місці потенційно означає менше неформальних контактів між співробітниками, менше можливостей обговорювати проблеми та висловлювати незгоду, а також слабші зв’язки всередині команд.
За її оцінкою, особливо важливими є невеликі щоденні контакти — коротка розмова з колегою, обговорення ідеї поза формальною нарадою або кілька хвилин неробочого спілкування. Такі взаємодії можуть здаватися незначними окремо, проте саме вони поступово формують довіру та соціальні зв’язки в колективі.
Поширення дистанційної роботи та штучного інтелекту може додатково змінювати структуру комунікації. Цифрові інструменти дозволяють швидше обмінюватися інформацією та автоматизувати частину листування, але водночас здатні скорочувати кількість ситуацій, у яких людям необхідно безпосередньо розмовляти один з одним.
При цьому дослідники застерігають від надмірно спрощеного висновку, що людям потрібно лише механічно збільшити кількість вимовлених слів. Якість розмови, характер стосунків і соціальний контекст можуть мати не менш важливе значення, ніж тривалість спілкування.
Проте автори дослідження зазначають, що додаткові 300 слів на день можуть відповідати лише кільком хвилинам розмови — наприклад, короткому спілкуванню з сусідом чи колегою або більш докладній відповіді на звичне запитання «Як минув день?».
Таким чином, зафіксоване зниження розмовної активності може бути одним із показників більш масштабних змін у тому, як люди підтримують соціальні зв’язки в епоху цифрових комунікацій. Однак для оцінки довгострокового впливу цього процесу на здоров’я, самотність та продуктивність необхідні додаткові дослідження.
Препарати класу GLP-1, які широко застосовуються для лікування ожиріння та цукрового діабету 2-го типу, можуть бути пов’язані з невеликим додатковим ризиком розвитку спадкового облисіння у чоловіків, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club, посилаючись на результати нового дослідження вчених NYU Langone Health, опублікованого 3 вересня 2026 року онлайн у Journal of Investigative Dermatology. (NYU Langone Health).
Дослідники вивчали андрогенетичну алопецію — найпоширеніший тип чоловічого облисіння, за якого випадіння волосся переважно зачіпає лобову та верхню частини голови. Аналіз показав, що у чоловіків із генетичною схильністю підвищення активності сигнального шляху рецептора GLP-1 було пов’язане приблизно із 7%-вим додатковим ризиком такого випадіння волосся. (NYU Langone Health)
До цього ж класу належать препарати на основі семаглутиду та тирзепатиду, відомі, зокрема, під торговельними марками Ozempic, Wegovy і Zepbound. Однак автори підкреслюють, що робота не була спостереженням за пацієнтами, які безпосередньо приймали ці ліки. Вчені використали метод менделівської рандомізації, за якого генетичні варіанти застосовуються як своєрідний природний аналог впливу на певний біологічний механізм.
У дослідженні було виділено 22 генетичні варіанти, які підвищують експресію гена GLP1R і, відповідно, активність рецептора GLP-1. Ці дані порівнювали з генетичною інформацією про чоловіче облисіння. Для аналізу використовувалися великі бази, зокрема eQTLGen із даними 31 684 осіб і Complex Traits Genetics із даними 205 327 осіб.
Зв’язок зберігався після врахування низки інших чинників, здатних впливати на втрату волосся, зокрема артеріального тиску, інсулінорезистентності та рівня тестостерону. Автори вважають результати свідченням можливої причинної ролі самого шляху GLP1R, але попереджають, що їх не можна автоматично прирівнювати до ефекту конкретного лікарського препарату.
«Наше дослідження вперше показує генетичний зв’язок між активністю GLP-1 та підвищеним ризиком чоловічого облисіння при андрогенетичній алопеції», — зазначила старша авторка дослідження Лінн Петухова з NYU Grossman School of Medicine. За її словами, надалі генетична оцінка потенційно може допомогти визначити пацієнтів, найбільш схильних до такого побічного ефекту.
Механізм можливого впливу поки залишається незрозумілим. Дослідники припускають як прямий вплив на волосяні фолікули, так і опосередкований ефект через метаболічні зміни. Крім того, раніше випадіння волосся у частини пацієнтів пов’язували зі швидким зниженням ваги, недостатнім надходженням поживних речовин і тимчасовим телогеновим випадінням волосся.
Нове дослідження відповідає результатам низки попередніх робіт. Опублікований у травні 2026 року метааналіз дев’яти інтервенційних досліджень за участю 4 114 користувачів GLP-1-препаратів виявив статистично значуще збільшення ризику випадіння волосся порівняно з плацебо. Загальна частота випадіння волосся серед пацієнтів, які отримували такі препарати, становила близько 3,9%. При цьому автори метааналізу відзначали необхідність подальших досліджень через порівняно невелику кількість доступних клінічних робіт.
Ще один систематичний огляд 2026 року також дійшов висновку, що повідомлення про випадіння волосся на тлі терапії GLP-1 потребують ретельнішого вивчення, оскільки можливі причини можуть включати як дію препаратів, так і швидке схуднення, зміну харчування та дефіцит окремих мікроелементів.
Автори нової роботи підкреслюють, що виявлений ефект є помірним, а його клінічне значення поки остаточно не встановлено. Результати не є підставою самостійно припиняти призначену терапію GLP-1. За помітного випадіння волосся пацієнтам доцільно обговорювати ситуацію з лікарем, який їх лікує.
Як повідомляє Еxperts.news, регулярна взаємодія зі штучним інтелектом та соціальними роботами може поступово впливати на те, як люди спілкуються, сприймають себе та формують свою поведінку, йдеться в дослідженні вчених із Великої Британії, Данії та Швеції, опублікованому 19 серпня 2026 року в журналі AI & Society.
Автори роботи з University of Birmingham, Aarhus University та Linnaeus University запропонували термін «robotoid humanness» — «роботоїдна людськість». Під цим терміном дослідники розуміють можливий процес, під час якого людина в ході повторюваного спілкування зі ШІ починає адаптувати власну поведінку до логіки машини — ставати більш передбачуваною, стандартизованою та зручною для алгоритмічної обробки.
Особливо помітним такий ефект потенційно може бути у сфері обслуговування, де ШІ вже використовується в торгівлі, готельному бізнесі, туризмі та охороні здоров’я. Сучасні цифрові помічники та роботи імітують людську мову, емоційні сигнали та персоналізують відповіді, щоб викликати довіру та полегшити взаємодію з клієнтом.
Дослідники припускають, що цей процес може бути двостороннім. Машини стають дедалі схожішими на людей, але й людина може несвідомо переймати особливості спілкування з машиною.
«Споживач діє, робот відповідає, і під час повторюваної взаємодії людина з часом засвоює цю модель спілкування», — пояснює одна з авторок дослідження Сельчен Озтюркджан із Linnaeus University. За її словами, природна схильність людей копіювати поведінку співрозмовника може призводити до того, що користувачі починають відтворювати комунікативні особливості ШІ.
Автори описують триетапний механізм. Спочатку людина починає сприймати взаємодію з ШІ як соціальну. Потім алгоритм формує спрощену цифрову модель користувача й повертає її йому у вигляді персоналізованих відповідей. Надалі користувач може поступово підлаштовувати самопрезентацію та поведінку під ті форми, які система легше розпізнає й заохочує.
Одним із ризиків вчені називають формування своєрідного зворотного зв’язку, за якого алгоритм постійно підтверджує вже відомі йому особливості користувача. На відміну від спілкування з людьми, де співрозмовник може несподівано заперечити, неправильно зрозуміти або запропонувати зовсім інший погляд, алгоритмічні системи зазвичай налаштовані на послідовність, зручність та персоналізацію. Це потенційно може посилювати підтвердження існуючих поглядів і скорочувати різноманітність способів самовираження.
Разом із тим автори підкреслюють важливе обмеження роботи: це теоретичне дослідження, а не експеримент на користувачах. Вчені поки що не довели, що тривале спілкування з ChatGPT, роботами чи іншими системами штучного інтелекту дійсно робить людей більш «роботизованими». Запропонована концепція має бути перевірена в подальших емпіричних дослідженнях.
Наукова стаття «Robotoid humanness: when selfhood becomes machine-legible» опублікована 19 серпня 2026 року в журналі AI & Society. Матеріал ScienceAlert, що звернув увагу на дослідження, вийшов 31 серпня.
Як повідомляє Еxperts.news, людський організм, ймовірно, старіє не з постійною швидкістю: кілька великих досліджень останніх років виявили періоди особливо інтенсивної перебудови білків, метаболітів, імунної системи та інших молекулярних показників у середньому та похилому віці. Однак широко поширений висновок про два конкретні «стрибки старіння» приблизно у 44 та 60 років тепер потребує перегляду.
Дослідження вчених Стенфордського університету, опубліковане в журналі Nature Aging 14 серпня 2024 року, аналізувало 108 осіб віком від 25 до 75 років. Дослідники збирали кров, зразки мікробіома та інші біоматеріали кожні кілька місяців і вивчали одразу десять типів молекулярних даних — від транскриптоміки та протеоміки до метаболоміки, ліпідоміки та цитокінів. Початковий аналіз виявив два найвираженіші періоди змін приблизно у 44 та 60 років.
У період близько 44 років особливо помітно змінювалися процеси, пов’язані з ліпідним та алкогольним обміном, серцево-судинною системою, шкірою та м’язами. Близько 60 років автори спостерігали зміни імунної регуляції, вуглеводного обміну, функції нирок та низки метаболічних процесів.
Однак 15 липня 2026 року Nature Aging додав до публікації спеціальне редакційне застереження. Після додаткової перевірки авторами та незалежними дослідниками надійність частини аналізу, використаного для виявлення піків молекулярних змін у конкретних вікових періодах, була поставлена під сумнів. Автори разом із редакцією продовжують оцінювати масштаб проблеми та можливі виправлення.
Це означає, що твердження «людина різко старіє саме у 44 та 60 років» наразі не можна вважати надійно встановленим науковим фактом.
При цьому більш загальний висновок про те, що біологічне старіння може відбуватися нерівномірно, підтверджується низкою незалежних досліджень.
Ще у 2019 році вчені, які досліджували 2 925 білків плазми крові у 4 263 осіб віком від 18 до 95 років, виявили нелінійні зміни протеому та три періоди посиленої перебудови — приблизно у 34, 60 та 78 років. Робота була опублікована в Nature Medicine.
Відмінність першого піку від пізнішої роботи Стенфорда автори останньої пояснювали, зокрема, різними методами вимірювання білків та різним віковим діапазоном учасників. При цьому обидві роботи вказували на виражені зміни приблизно у віці близько 60 років.
Ще один важливий результат з’явився у 2025 році.
Дослідження, опубліковане в журналі Cell, створило масштабний протеомний атлас старіння різних тканин людини. Вчені виявили, що зміни білкового складу більшості досліджених органів помітно прискорювалися приблизно у віці близько 50 років, особливо в діапазоні 45–55 років. Одними з найбільш чутливих до віку виявилися кровоносні судини.
Таким чином, ця робота також підтримує ідею існування періоду прискореної біологічної перебудови в середньому віці, хоча й не підтверджує конкретно вік 44 років.
Автори розробили окремі «протеомні годинники» для різних тканин, оскільки органи однієї людини можуть старіти з різною швидкістю. Це відповідає сучасному уявленню про біологічний вік як про неоднорідний процес, під час якого стан серця, судин, печінки, нирок або інших систем не обов’язково збігається з календарним віком людини.
Додаткові дані з’явилися вже у 2026 році. У березні дослідники опублікували в журналі Cell Metabolism аналіз плазмових білків 50 506 учасників UK Biobank. Вони дослідили 2 911 білків і виявили 1 339 білків, пов’язаних з ознаками старечої крихкості — frailty.
Під час аналізу змін із віком вчені отримали двофазну картину: найбільш виражені періоди протеомної перебудови, пов’язаної з крихкістю організму, спостерігалися приблизно у 50 та 63 роки.
Це особливо цікаво у порівнянні з попередніми дослідженнями: точні цифри різняться, але кілька незалежних наборів даних знову вказують на середній вік близько 45–55 років та період після 60 років як на етапи значної молекулярної перебудови організму.
Окреме велике дослідження Nature Medicine проаналізувало дані 45 441 учасника UK Biobank та 2 897 білків плазми, після чого вчені побудували протеомні «годинники старіння».
З’ясувалося, що різниця між протеомним і календарним віком пов’язана з подальшим ризиком захворювань і смерті. Вищий розрахунковий біологічний вік асоціювався, зокрема, з ризиком деменції, хвороби Альцгеймера, хронічної хвороби нирок, ішемічної хвороби серця та діабету другого типу навіть після врахування низки інших факторів ризику.
Дослідження підтверджує ширшу концепцію: важливим є не стільки конкретний день народження, після якого людина нібито починає старіти швидше, скільки індивідуальна швидкість змін у різних системах організму.
Початкова робота Стенфордського університету мала кілька суттєвих обмежень, на які самі автори вказували ще до появи редакційного застереження.
У дослідженні брали участь лише 108 осіб, причому в групі від 25 до 40 років було всього вісім учасників. Медіанний термін спостереження становив лише 1,7 року, хоча найтриваліший період сягав 6,8 року.
Тому значна частина вікових відмінностей фактично визначалася порівнянням людей різного віку, а не спостереженням за тим, як одні й ті самі учасники досягають віку 40, 50 або 60 років. Автори прямо вказували на цю особливість роботи та на обмеженість екстраполяції результатів на всю популяцію.
Після редакційного застереження Nature Aging це обмеження стає особливо суттєвим.
Сукупність досліджень поки що не дозволяє назвати універсальний вік, у якому організм кожної людини переживає певний «стрибок старіння».
Різні дослідження виявляли найбільш виражені зміни приблизно у 34, 44, 50, 60, 63 та 78 років, причому результат залежав від досліджуваних молекул, тканин, методів аналізу та складу учасників.
При цьому картина, що повторюється в кількох незалежних роботах, вказує на два досить широкі періоди підвищеної біологічної перебудови: середину життя — приблизно 45–55 років — і початок похилого віку після 60 років.
Тому найбільш коректний висновок сучасних досліджень полягає не в тому, що людина обов’язково «старіє стрибком» у конкретний рік життя, а в тому, що швидкість молекулярного та функціонального старіння різних систем організму змінюється в часі й суттєво різниться між людьми.
Додатковим підтвердженням клінічної значущості такого підходу стають дослідження біологічного годинника: молекулярний вік може помітно відрізнятися від календарного і в ряді великих когорт пов’язаний із майбутнім ризиком хронічних захворювань та смертності.
