Повітряні тривоги, життя між домом і укриттям, дистанційна робота та постійний потік новин змінили повсякденне життя українських родин — гаджет став звичним способом заспокоїти дитину. Фахівці попереджають: регулярне використання екранів може негативно впливати на розвиток дітей до двох років.
Це підтверджує й масштабне міжнародне дослідження, результати якого оприлюднили британські науковці з чотирьох університетів — Лідса, Лідс-Трініті, Лафборо та Астона.
Дослідники дійшли висновку, що регулярне використання смартфонів, планшетів чи інших пристроїв з екранами дітьми до двох років, пов’язане з потенційними довгостроковими ризиками для здоров’я. Тому рекомендували повністю уникати ситуацій, коли немовлятам навмисно вмикають гаджети, за принципом хай дитина бавиться, аби нікому не заважала.
За останні роки екрани стали звичною частиною дитинства. Поки батьки працюють, вирішують побутові питання або стежать за повідомленнями про безпекову ситуацію, малюки нерідко проводять час за переглядом мультфільмів чи дитячих відео. Сьогодні гаджети часто використовуються як швидкий спосіб відволікти або заспокоїти дитину.
Науковці попереджають, що гаджети відбирають можливість живого контакту з батьками, обмежують фізичну активність дитини та навіть впливають на розвиток мовлення. Згідно з дослідженням, серед основних ризиків також згадуються проблеми зі сном, надмірна стимуляція нервової системи, потенційний вплив на здоров’я очей та підвищення ризику дитячого ожиріння.
Координатор НДІ нейророзвитку, неврології та реабілітації, лікар епілептолог Денис Бойчук пояснив причину особливої уваги до перших двох років життя:
«Це один із найінтенсивніших періодів розвитку головного мозку. Саме в цей час формуються величезна кількість нейронних зв’язків, які відповідають за мовлення, пам’ять, емоційну регуляцію, увагу та соціальні навички. Для правильного розвитку дитині потрібні живе спілкування з дорослими та дітьми, наслідувати дії, адекватна фізична активність, дослідження навколишнього середовища та емоційний контакт та отримання відповіді від середовища. Надмірна стимуляція мозку це теж ризик. Яскраві зображення, швидка зміна кадрів і постійний потік інформації можуть ускладнювати природні процеси концентрації уваги та погіршувати сон».
Дослідження проводили британці, а особливо гостро проблема проявляється в українських сім’ях. В умовах частих обстрілів для багатьох батьків телефон стає способом зайняти дитину під час тривалого перебування в укритті чи під час дороги до більш безпечного місця.
Дедалі частіше цифрові пристрої стають інструментом для заспокоєння дітей. Немовлята починають комфортніше почуватися шукати не в контакті з батьками, а під час зазирання у смартфон чи планшет. На думку авторів дослідження, це може впливати на формування емоційної прив’язаності та поведінки дитини в майбутньому.
Проблема ховається ще й в тому, що батьки самі часто не мають чітких рекомендацій щодо користування гаджетами. У результаті постійна присутність екранів починає сприйматися як норма. Так поводяться батьки, а діти переймають ці звички з раннього віку.
Новини з фронту, робочі чати, повідомлення від рідних, сигнали тривоги. Багато батьків несвідомо проводять значну частину часу в телефоні навіть поруч із дітьми. Малюки швидко засвоюють таку модель поведінки та починають сприймати гаджет як головний центр уваги в родині.
Фахівці радять не намагатися повністю відмовитися від технологій, а встановити здорові правила користування ними. Для дітей до двох років пріоритетом мають залишатися живе спілкування, рухливі ігри, прогулянки, читання книжок та взаємодія з навколишнім світом. Навіть автори дослідження визнають, що уникнути пасивного контакту з екранами в сучасному світі майже неможливо, однак наголошують: додатковий навмисний екранний час не приносить користі і лише збільшує потенційні ризики для розвитку дитини.
В умовах війни й постійного стресу українським батькам доводиться шукати баланс між реальністю та потребами дитини. Але саме зараз, коли гаджети стали невід’ємною частиною життя, особливо важливо пам’ятати: найкращим середовищем для розвитку малюка залишаються не смартфони та планшети, а спілкування, турбота і присутність близьких людей. Висновок британських науковців є простим: перші два роки життя мають вирішальне значення для розвитку мозку, і жоден екран не здатен замінити дитині живу взаємодію з батьками.
Нагадаємо, що в Україні працює спільний україно-американський проєкт НДІ Нейророзвитку, неврології та реабілітації. Один із основних напрямків — дослідження впливу війни на здоров’я населення та нейротравми. Діагностика та супровід дітей і дорослих, надання батькам науково обґрунтованих рекомендацій. Проводяться обстеження мозку за допомогою електроенцефалографа. Умови для ветеранів на сайті veterano.info.
Instagram: @nnrrieu, @neuro.hub.eu
Facebook: НДІ Нейророзвитку, неврології та реабілітації
LinkedIn: nnrieu
https://veterano.info/smartfon-zamist-dytynstva-chy-spravdi-gadzhety-shkodyat-rozvytku
Влітку 2026 року понад 50 тис. людей померли через наслідки аномальної спеки майже у 900 європейських містах, ідеться в доповіді Інституту Грентема Імперського коледжу Лондона.
“За нашими оцінками, цього літа було зафіксовано 50 391 надлишкову смерть, спричинену спекою, у 854 містах”, – ідеться в доповіді.
Надлишковою смертністю називають тимчасове збільшення кількості смертей порівняно з початково очікуваним рівнем через такі зовнішні чинники, як аномальні погодні явища, воєнні конфлікти або голод.
Дослідники зазначають, що близько двох третин смертей від спеки цього літа були зумовлені саме антропогенними змінами клімату.
Найвищу смертність від спеки зафіксували на Мальті, в Італії та Угорщині. Також зазначається, що майже в половині випадків від наслідків спеки помирали люди віком понад 85 років. Водночас 883 із зафіксованих смертей припали на людей віком від 20 до 44 років.
Кількість смертей, спричинених спекою влітку 2026 року, майже вдвічі перевищила показники за аналогічні періоди 2025 і 2024 років.
У травні на Європу обрушилася аномальна спека, яка тривала майже все літо. У низці країн було встановлено температурні рекорди. У деяких країнах стовпчик термометра сягав, а подекуди й перевищував 40 градусів за Цельсієм. Через надзвичайно високі температури в багатьох європейських країнах, зокрема у Франції, Іспанії та Італії, спалахнули природні пожежі.
Як повідомляє Experts Club, американські науковці виявили зв’язок між частим денним сном і підвищеним ризиком розвитку деменції у людей віком від 65 років. Згідно з дослідженням Школи громадського здоров’я Блумберга Університету Джонса Гопкінса (Johns Hopkins Bloomberg School of Public Health), люди, які спали вдень майже щодня, мали на 48% вищий відносний ризик розвитку деменції порівняно з тими, хто практично не практикував денний сон.
Результати дослідження опубліковані в науковому журналі The Journals of Gerontology: Series A. Остаточна редакція статті вийшла 5 жовтня 2026 року, а 13 жовтня університет оприлюднив окреме повідомлення про результати роботи.
У дослідженні взяли участь 995 американців віком від 65 років, які отримували медичне страхування за програмою Medicare. На початку спостереження у 2013 році жоден з учасників не мав ознак імовірної або можливої деменції за використаною дослідниками класифікацією.
Науковці спостерігали за учасниками протягом періоду до десяти років, використовуючи дані загальнонаціонального дослідження старіння National Health and Aging Trends Study (NHATS). Вони аналізували не лише тривалість нічного сну, а й частоту денного відпочинку, його тривалість та обставини засинання.
Особливу увагу дослідники приділили різниці між запланованим денним сном і випадками, коли людина засинає мимоволі, наприклад під час перегляду телевізора, читання або відпочинку в кріслі.
За результатами статистичного аналізу, частий денний сон асоціювався з підвищенням відносного ризику деменції на 48%, а незаплановане засинання – на 39%.
При цьому науковці враховували вік, стать, освіту, наявність хронічних захворювань, індекс маси тіла, симптоми депресії та тривожності, а також характеристики нічного сну й ризик обструктивного апное.
Зв’язок залишався помітним навіть після внесення цих поправок, що свідчить про потенційну самостійну роль особливостей денного сну як індикатора ризику когнітивних порушень.
Дослідники також встановили, що денний сон тривалістю до 30 хвилин асоціювався з підвищенням відносного ризику деменції на 40%. Водночас для сну тривалістю понад 30 хвилин статистичний зв’язок послаблювався після врахування характеристик нічного відпочинку.
Разом із тим нерегулярний або свідомо запланований денний сон не продемонстрував статистично значущого підвищення ризику після врахування всіх основних факторів.
Загалом протягом спостереження у 417 учасників, або 41,9% вибірки, було виявлено ознаки можливої чи ймовірної деменції. Серед людей, які не спали вдень, такий результат зафіксували у 37,8%, а серед тих, хто регулярно відпочивав удень, – у 51,1%. Водночас тривалість спостереження за окремими групами відрізнялася, тому ці частки не слід сприймати як прямий прогноз індивідуального ризику.
Крім деменції, науковці виявили зв’язок частого денного сну з подальшим погіршенням пам’яті та окремих виконавчих функцій мозку, зокрема здатності планувати й контролювати складні дії.
Однак дослідники наголошують, що отримані результати не доводять причинно-наслідкового зв’язку між денним сном і деменцією.
«Частіший денний сон може бути ознакою змін у мозку, а не причиною змін, що призводять до деменції», – зазначив старший автор дослідження, професор кафедри психічного здоров’я Університету Джонса Гопкінса Адам Спіра.
За поясненням науковців, нейродегенеративні процеси можуть розпочинатися задовго до появи клінічних симптомів деменції. Одними з перших можуть змінюватися ділянки мозку, які регулюють неспання та сон. Через це людина може частіше засинати вдень ще до встановлення діагнозу.
Для перевірки цієї гіпотези дослідники провели додатковий аналіз, виключивши випадки деменції, виявлені протягом перших п’яти років спостереження. Зв’язок між частим денним сном і подальшим розвитком деменції зберігся. Для незапланованого засинання напрямок зв’язку також залишався подібним, однак статистична невизначеність результату зросла.
Перший автор дослідження Кенін Цзян зазначив, що спостереження за змінами денного сну може стати відносно простим способом раннього виявлення людей із підвищеним ризиком деменції.
Науковці вважають, що лікарям доцільно звертати увагу не тільки на скарги пацієнтів щодо нічного сну, а й на збільшення частоти денного засинання, особливо якщо такі зміни виникають без очевидної причини.
Водночас автори застерігають від поспішних практичних висновків. Дослідження мало спостережний характер: науковці не змінювали режим сну учасників і не перевіряли, чи може відмова від денного відпочинку запобігти деменції.
Крім того, інформацію про денний сон збирали переважно зі слів самих учасників, а ознаки деменції визначали за валідованим алгоритмом, а не за результатами клінічного діагностування кожного випадку.
Отже, результати не означають, що короткий денний сон сам собою шкодить мозку або що його необхідно уникати. Натомість нова чи дедалі частіша мимовільна сонливість у літньому віці може бути приводом обговорити стан здоров’я, якість нічного сну та можливі когнітивні зміни з лікарем.
Для остаточного встановлення причинного зв’язку потрібні додаткові довгострокові дослідження з об’єктивним вимірюванням сну за допомогою спеціальних пристроїв.
Університет Джонса Гопкінса, заснований у 1876 році в американському Балтиморі, є одним із провідних дослідницьких університетів США. Його Школа громадського здоров’я Блумберга (Johns Hopkins Bloomberg School of Public Health), заснована у 1916 році, спеціалізується на епідеміології, профілактиці захворювань, психічному здоров’ї, старінні населення та дослідженні факторів ризику хронічних хвороб. Дослідження денного сну та деменції проведено за часткової фінансової підтримки Національного інституту старіння США (National Institute on Aging).
Джерела: Johns Hopkins Bloomberg School of Public Health, повідомлення від 13 жовтня 2026 року; оригінальне наукове дослідження в The Journals of Gerontology: Series A, DOI: 10.1093/gerona/glag208.
Національне опитування мешканців України показало, що 31,2% респондентів відповідали критеріям посттравматичного стресового розладу (ПТСР) або комплексного ПТСР (КПТСР), свідчать результати дослідження, опублікованого британським академічним видавництвом Taylor & Francis Group у Європейському журналі психотравматології.
«Було зафіксовано високий рівень як травм, пережитих протягом життя, так і пов’язаних із війною. Національна поширеність ПТСР за МКХ-11 становила 25,2%, при цьому 6% респондентів відповідали додатковим критеріям для КПТСР за МКХ-11, що дало сукупну поширеність на рівні 31,2%», — йдеться в публікації.
Зібрані дані відображають стан психічного здоров’я на момент опитування, але не динаміку змін симптомів із плином часу. Матеріал статті було отримано виданням ще у 2025 році.
До факторів, пов’язаних із вищою ймовірністю розвитку ПТСР або КПТСР, належали жіноча стать, похилий вік, нижчий рівень освіти, попередня військова служба, вимушене переміщення внаслідок війни, а також більша кількість травматичних подій та пов’язаних із війною стресових факторів, пережитих протягом життя.
Самотність була єдиним фактором, який специфічно пов’язаний із КПТСР, а не з ПТСР.
Співавторка дослідження, клінічна психологиня Емма Фейзер-Ірвін зазначила, що той факт, що ПТСР зустрічався набагато частіше, ніж КПТСР, може свідчити про те, що психологічні реакції на триваючу війну не завжди чітко вписуються в моделі, розроблені в постконфліктних умовах. «Коли загроза залишається актуальною й непередбачуваною, способи переживання травматичного стресу та адаптації до нього можуть відрізнятися, і це є важливою сферою для майбутніх досліджень», — зазначила вона.
Головна авторка дослідження, викладачка та дослідниця у сфері судово-психіатричної допомоги в Королівському коледжі Лондона (KCL) Дейрдре Макманус зазначила, що переважна більшість опитаних пережила численні травматичні події протягом життя, а багато хто також безпосередньо постраждав від тривалої війни через вимушене переселення, втрату близьких, руйнування своїх громад або занепокоєння за рідних, і багато українців у повсякденному житті продовжують стикатися зі стресогенними факторами. «Незважаючи на це, багато українців продовжують жити й адаптуватися в надзвичайно складних умовах», — зазначила вона.
Співавтор дослідження, професор кафедри соціальних наук Київської школи економіки Володимир Кулик зазначив, що ПТСР і КПТСР стосуються не лише ветеранів або людей, які перебували поблизу зони бойових дій. «Ці розлади також поширені серед інших категорій населення, які сильно постраждали від війни, – зокрема, серед внутрішньо переміщених осіб, людей, які зазнали ракетно-дронних атак на свої міста та селища далеко від лінії фронту, а також тих, хто доглядає за пораненими чи травмованими людьми», – підкреслив він.
За словами Кулика, подальші дослідження будуть необхідні для розуміння того, як психологічний вплив війни розвивається серед населення загалом, змінюючись у міру продовження конфлікту.
Окрім фахівців із KCL та Київської школи економіки, до групи дослідників увійшли вчені з Університету Джорджа Вашингтона, Манчестерського університету, Центру досліджень Східної Європи та міжнародних відносин (ZOiS), а також організації Combat Stress – провідної британської благодійної організації, що займається питаннями психічного здоров’я ветеранів. Дослідження було ініційовано дослідницькою мережею «Конфлікт і співпраця у Східній Європі» (KonKoop) під керівництвом професора Гвендолін Сассе (ZOiS) та профінансовано Федеральним міністерством досліджень, технологій і космосу Німеччини.
Дослідження проводилося методом телефонного опитування за випадковою вибіркою серед 2 тис. 504 респондентів на підконтрольних уряду України територіях.
Взаємозв’язки між типом і кількістю випадків пережитої травми протягом життя та військової травми, а також ПТСР/ХПТСР досліджувалися за допомогою низки логістичних регресійних моделей з поправкою на вік і стать. Вибірка є репрезентативною за віком, статтю, сімейним станом, рівнем освіти, макрорегіоном, мовою та національністю.
Перед початком польових робіт анкети були попередньо протестовані на приблизно репрезентативній підвибірці (n = 20) цільової групи (дорослих, які проживають у міських та сільських населених пунктах Києва та дев’яти областей України). Під час збору даних інтерв’юери мали можливість ставити запитання психологу та консультуватися з ним щодо складних випадків. Середня тривалість інтерв’ю становила 27 хвилин.
Джерело: https://www.tandfonline.com/doi/10.1080/20008066.2026.2697563
Люди, які регулярно вживають більше кави, можуть мати меншу частку загального та вісцерального жиру й водночас більшу м’язову масу, свідчать результати нового фінського дослідження. У чоловіків більш високе споживання кави також виявилося пов’язаним з особливостями рівня тестостерону та більш сприятливими показниками обміну глюкози й інсуліну.
Дослідження було опубліковано в науковому журналі European Journal of Nutrition. Вчені використали дані масштабного проєкту Northern Finland Birth Cohort 1966, учасники якого спостерігаються від народження. До аналізу увійшли 2 264 людини віком 46 років.
Учасників розділили залежно від звичного споживання кави. 70 осіб практично не вживали каву, 296 випивали одну-дві чашки на день, 822 — три-чотири чашки, ще 1 076 учасників — п’ять і більше чашок щодня.
Дослідники виявили цікаву закономірність: індекс маси тіла в різних групах суттєво не відрізнявся, однак склад тіла був різним.
В учасників, які вживали більше кави, в середньому спостерігалися менший відсоток жиру в організмі, менша загальна жирова маса та площа вісцерального жиру. Водночас у них була вищою маса скелетної мускулатури. Відмінності у складі тіла спостерігалися як у чоловіків, так і у жінок.
«Це дослідження цікаве насамперед тим, що показує обмеженість звичного показника BMI. Дві людини можуть мати практично однаковий індекс маси тіла, але зовсім різне співвідношення жирової та м’язової тканини. У фінській вибірці саме склад тіла, а не BMI, виявився пов’язаним із рівнем споживання кави», — зазначає доктор біологічних наук, керівник напряму аналітичного центру Experts Club Святослав Морозов-Леонов.
Окремо вчені вивчили гормональні показники. У чоловіків кожна додаткова чашка кави на день статистично асоціювалася зі збільшенням загального тестостерону приблизно на 0,29 нмоль/л, а біодоступного тестостерону — приблизно на 0,08 нмоль/л. Також підвищувався рівень глобуліну, що зв’язує статеві гормони, — SHBG. Ці асоціації зберігалися після статистичного коригування на BMI, освіту, куріння, фізичну активність і вживання алкоголю.
Однак гормональні результати виявилися значно складнішими, ніж може здатися з формулювання «кава підвищує тестостерон».
Одночасно з вищим загальним і біодоступним тестостероном у чоловіків більше споживання кави було пов’язане з нижчим вільним тестостероном і зниженням індексу вільних андрогенів. У жінок статистично значущого зв’язку між кількістю кави та загальним або біодоступним тестостероном дослідники не виявили. При цьому в них також спостерігалися вищий SHBG і нижчі показники вільних андрогенів.
«Тому робити з дослідження висновок, що п’ять чашок кави на день підвищують тестостерон у чоловіків, було б неправильно. Гормональна картина значно складніша: загальний тестостерон збільшувався, але вільний тестостерон одночасно знижувався. Автори самі говорять про специфічний гормональний профіль, а не про доведену стимулюючу дію кави», — підкреслив Морозов-Леонов.
Ще один цікавий результат пов’язаний із метаболізмом. У чоловіків із вищим споживанням кави дослідники виявили більш сприятливий профіль показників глюкози та інсуліну. У представників обох статей споживання кави також обернено корелювало з концентрацією в крові амінокислот із розгалуженим ланцюгом — BCAA.
Підвищені концентрації BCAA у низці попередніх досліджень пов’язувалися з інсулінорезистентністю та підвищеним ризиком метаболічних порушень. Автори фінської роботи вважають, що виявлені зміни можуть допомогти краще зрозуміти спостережуваний в інших дослідженнях зв’язок вживання кави з метаболічним здоров’ям.
При цьому вчені спеціально попереджають, що результати не доводять причинно-наслідкового зв’язку.
Дослідження було поперечним: споживання кави, склад тіла, гормони та метаболічні показники оцінювалися фактично в один період часу. Тому неможливо визначити, чи саме кава призвела до виявлених відмінностей, чи люди з певним способом життя та метаболічним профілем просто частіше вживали каву.
Крім того, кількість кави учасники повідомляли самостійно, а група людей, які взагалі її не вживали, була невеликою — лише 70 осіб із 2 264. Фінська популяція також є відносно однорідною, тому результати не можна автоматично переносити на населення інших країн.
«Це хороший приклад того, як слід читати дослідження про харчування. Зв’язок між продуктом і певним показником здоров’я ще не означає, що продукт є причиною цього ефекту. Для практичних рекомендацій потрібні проспективні дослідження і, головне, рандомізовані контрольовані випробування», — вважає представник Experts Club Морозов-Леонов.
Автори роботи також не рекомендують на підставі отриманих результатів збільшувати споживання кави. Вони вказують на необхідність подальших досліджень, включаючи інтервенційні дослідження на людях, які дозволять встановити, чи існує причинний зв’язок і які саме біологічно активні компоненти кави можуть бути відповідальними за виявлені асоціації.
У каві міститься понад тисяча різних сполук, тому потенційний механізм дії поки залишається невизначеним. Дослідники розглядають гормональні та метаболічні зміни як один із можливих напрямів подальшого вивчення впливу кави на здоров’я.
«Найцікавіший результат роботи полягає не в твердженні “чим більше кави, тим краще”. Дослідження показує значно складніший взаємозв’язок між звичним раціоном, складом тіла, гормонами та метаболізмом. Саме перевірка цих механізмів у тривалих і контрольованих дослідженнях має стати наступним етапом», — резюмував Святослав Морозов-Леонов.
Дослідження Associations of habitual coffee intake with testosterone and cardiometabolic markers: the Northern Finland Birth Cohort 1966 study. До аналізу увійшли 2 264 учасники Northern Finland Birth Cohort 1966. Автори заявили про відсутність конфлікту інтересів.
Як повідомляє сербське ділове видання Parametar, Адріатичне море нагрівається не тільки біля поверхні — вчені зафіксували безпрецедентне підвищення температури в глибоких шарах Південної Адріатики, включаючи глибину близько 1000 метрів.
Дослідження міжнародної групи океанографів показало, що за останнє десятиліття температура придонних вод Південно-Адріатичної улоговини зросла на 0,8 °C. Одночасно істотно збільшилася солоність.
Для дослідження вчені об’єднали дані спостережень, які ведуться з 1957 року, вимірювання глибоководних станцій та дані 15 автономних буїв міжнародної системи Argo.
На тривалому часовому проміжку 1957–2024 років температура на глибині 1000 метрів підвищувалася в середньому на 0,088 °C за десятиліття.
Однак останніми роками цей процес різко прискорився.
За даними Argo, між окремими циклами оновлення глибинних вод темпи зростання температури на глибині 1000 метрів становили близько 0,40°C за десятиліття у 2012–2016 роках, 0,67 °C у 2018–2021 роках та 0,64 °C у 2022–2024 роках.
Ще один наочний показник масштабів змін — поширення теплої води вглиб. На початку 2010-х років ізотерма 14 °C знаходилася приблизно на глибині 100 метрів, а до 2024 року вода з такою температурою поширилася практично до дна Південно-Адріатичної улоговини.
Зміни фіксувалися навіть на глибині 1200 метрів. Під час оновлення глибинних вод у 2022 році температура там зросла приблизно на 0,4°C, водночас значно збільшилася солоність.
Дослідники називають те, що відбувається, безпрецедентним потеплінням та осолоненням глибинних вод Адріатики. Спостережувані зміни відбуваються значно швидше, ніж передбачали регіональні кліматичні моделі з високими викидами.
Південна Адріатика має особливе значення для всього моря. Тут розташована глибока улоговина, що сягає 1200 метрів, у якій формуються та перерозподіляються глибокі водні маси Адріатики.
Тому зміни, що відбуваються там, можуть впливати не лише на температуру води. Вчені попереджають про потенційні наслідки для морської біогеохімії, циркуляції води та живих організмів.
Для країн Адріатичного узбережжя, зокрема Чорногорії, Хорватії, Албанії та Італії, це означає, що кліматичні зміни моря вже не можна оцінювати лише за температурою води на пляжах влітку. Трансформація зачіпає практично всю товщу води і стає довгостроковою зміною самої морської системи.
Окреме дослідження температурних трендів Середземного моря також показало, що Південна Адріатика виділяється серед глибоководних районів. У шарі глибиною 700–2000 метрів у 2013–2020 роках тут фіксувалося потепління на 0,058 °C на рік — одне з найвираженіших у глибоких шарах Середземномор’я.
Джерело: Limnology and Oceanography Letters
