Середній рівень працевлаштування українських біженців віком 20-64 років у країнах Європи на середину 2025 року складав 57%, включаючи самозайнятість та неформальну роботу, що на 22 відсоткових пункти (в.п.) нижче за порівнянний показник для громадян країни перебування, йдеться у опитуванні УВКБ ООН щодо інтеграції українських біженців на ринок праці.
“Результати значно різняться: країни, що межують з Україною, як правило, фіксують найвищі рівні зайнятості, тоді як країни Західної Європи та Північної Європи демонструють значно нижчі рівні, навіть з урахуванням відмінностей у профілях біженців”, – зазначається у документі, який складений на основі даних 6817 респондентів.
Згідно із публікацією, 3% тих, кому 20-64 роки (або 5% від тих, хто працює), є самозайнятими або підприємцями.
Зазначається, що володіння місцевою мовою є одним із найсильніших предикторів зайнятості, а довший термін перебування в країні перебування також пов’язаний з покращеним виходом на ринок праці.
Згідно з даними, лідирують за рівнем працевлаштування Естонія та Угорщина – відповідно 72% та 71%, за якими слідують Велика Британія (69%), Польща (68%), Болгарія (67%), Чехія (66%), Нідерланди (64%).
Близький до середнього показник демонструють Іспанія (61%), Італія (58%), Литва (57%), Франція (53%), Румунія (50%), Молдова, Ірландія та Бельгія (по 46%).
Суттєво нижчі показники працевлаштування українських біженців, згідно опитування, у Швеції (43%), Фінляндії (40%), Данії та Німеччині (по 39%), Норвегії (37%) та Швейцарії (29%).
“Однак проблема неповної зайнятості залишається поширеною. Майже 60% працюючих біженців повідомляють, що працюють нижче свого рівня кваліфікації, і вони майже вдвічі частіше, ніж громадяни країни, займають низькокваліфіковані роботи”, – констатується у документі УВКБ ООН.
Згідно з ним, серед біженців з вищою освітою понад третина працює на низькокваліфікованих професіях порівняно з 7% громадян країни перебування. На думку дослідників, ця невідповідність між навичками, ймовірно, є основною причиною 40% медіанної різниці в заробітній платні між біженцями та приймаючими країнами.
Зазначається також, що на відміну від рівня зайнятості, неповна зайнятість суттєво не покращується з часом, якщо врахувати мову, галузеву безперервність, освіту та перешкоди на ринку праці, що свідчить про наявність структурних бар’єрів, які потребують цілеспрямованого втручання.
На думку УВКБ ООН, зменшення розривів у зайнятості та продуктивності праці призведе до суттєвих макроекономічних вигод: за досягнення середніх показників по країні це може збільшити річне зростання ВВП до 0,7 процентного пункту в деяких країнах, особливо там, де чисельність біженців велика, а розрив у продуктивності значний.
Серед інших спостережень дослідження – дорослі віком 50–64 років мають приблизно на 10 в.п. нижчу ймовірність працевлаштування порівняно з тими, хто молодше. Чоловіки на 7 в.п. частіше працевлаштовуються, ніж жінки. Наявність професійно-технічного диплома збільшує ймовірність працевлаштування приблизно на 5 в.п. порівняно з тими, хто має лише середню освіту. Але більш вищі ступені забезпечують лише обмежені додаткові переваги — близько 10 в.п. загалом — з незначною різницею між ступенями бакалавра та магістра.
Проживання з маленькими дітьми віком до 6 років знижує ймовірність працевлаштування на 11 в.п., що узгоджується з іншими дослідженнями, які визначають обмеження у догляді за дітьми як важливу перешкоду.
В той же час проживання на самоті збільшує ймовірність працевлаштування на 8 в.п.
Несподівано, проживання з людьми похилого віку (65+) пов’язане зі збільшенням ймовірності працевлаштування на 6 в.п., що свідчить про те, що більшість людей похилого віку можуть не потребувати інтенсивного догляду з боку членів домогосподарства, а радше надавати підтримку з виконанням домашніх обов’язків.
Щодо мови, то респонденти, які повідомляють про хоча б певне знання місцевої мови, мають на 13 в.п. більше шансів бути працевлаштованими, ніж ті, хто не знає її взагалі або має лише мінімальні знання. Примітно, що більш високий рівень володіння мовою, здається, не дає додаткових переваг, а це означає, що типи вакансій, доступні для українських біженців (переважно низькокваліфікованих), можуть не вимагати високого рівня мовних знань
Зрештою, зазначається у досліджені, існує чіткий зв’язок між ймовірністю працевлаштування та часом, що минув з моменту прибуття. Хоча суттєвої різниці між прибуттям протягом останніх шести місяців та протягом одного року не спостерігається, ймовірність працевлаштування зростає на 10 в.п. відносно базового рівня для тих, хто прибув 1–2 роки тому, на 14 в.п. протягом 2–3 років тому та на 20 в.п. для тих, хто прибув понад три роки тому.
Згідно з оновленими даними УВКБ ООН, кількість українських біженців у Європі станом на 16 січня 2026 року оцінювалась в 5,349 млн (на 11 грудня – 5,311 млн), а загалом у світі – у 5,898 млн (5,860 млн).
У самій Україні, за останніми даними ООН на кінець 2025 року, 3,7 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО) порівняно із 3,340 млн на липень та 3,76 млн на квітень.
Управління верховного комісара з прав біженців ООН (УВКБ ООН, UNCHR) визначило фінансові потреби на допомогу українським біженцям у 2026 році в $614 млн, що на 23,6% менше порівняно з планом на 2025 рік ($803,6 млн), йдеться в публікації управління на його сайті.
«У 2025 році посилення бойових дій, включаючи посилення повітряних атак і ударів по критично важливій інфраструктурі, призвело до значних жертв серед цивільного населення і нових переміщень – тенденцій, які будуть продовжувати формувати потреби як всередині, так і за межами України в 2026 році», – констатує УВКБ ООН і підкреслює гостроту проблеми і через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Водночас, згідно з публікацією, минулого року рівень фінансування плану допомоги українським біженцям впав до 43,7% або $351,1 млн порівняно з 64% або $635,7 млн у 2024 році. Це істотно менше, ніж 84% або $924 млн у 2023 році і 91,7% або $1,1 млрд у перший рік російської повномасштабної агресії.
З посиланням на звіт місії ООН з моніторингу прав людини за грудень 2025 року зазначається, що минулий рік був найсмертоноснішим для цивільного населення в Україні з 2022 року: 2514 цивільних осіб загинули і 12 142 отримали поранення в результаті насильства, пов’язаного з війною – це на 31% більше, ніж у 2024 році. На кінець 2025 року в світі було зареєстровано 5,86 млн біженців з України, з яких близько 5,3 млн в Європі. Ще 3,7 млн осіб залишалися внутрішньо переміщеними особами в Україні, причому 73% з них перебувають у статусі переміщених осіб більше двох років.
«Згідно з Планом гуманітарних потреб і реагування (HNRP) на 2026 рік, в Україні понад 10,8 млн осіб потребуватимуть гуманітарної допомоги та захисту в 2026 році, причому багато людей були неодноразово переміщені, а їхня вразливість посилюється через продовження війни», – йдеться в документі.
За оцінками, до вересня 2025 року понад 1,4 млн біженців з України повернулися до своїх місць проживання і залишалися в Україні не менше трьох місяців, включаючи понад 0,3 млн, які повернулися не в район свого колишнього будинку.
«Зміни на лінії фронту продовжують викликати нові переміщення: з червня по грудень 2025 року за підтримки уряду або гуманітарних організацій з прифронтових районів було евакуйовано понад 150 тис. осіб, а ще більше людей втекли самостійно», – йдеться в публікації.
У ній зазначається, що, за оцінками, 2,5 млн переміщених сімей в Україні досі не мають доступу до належного житла. Водночас широкомасштабні російські удари по енергетичній інфраструктурі взимку 2025/26 років залишили мільйони людей без надійного опалення, води та електроенергії в умовах мінусових температур.
«У країнах, що приймають біженців, деякі біженці продовжують стикатися з перешкодами в доступі до житла, гідної роботи, охорони здоров’я, освіти та соціального захисту, в той час як вразливість продовжує поглиблюватися з часом, оскільки повномасштабна війна триває», – додає УВКБ ООН.
Згідно з документом, план на 2026 рік ставить за мету допомогти 2,1 млн осіб в Україні та 482 тис. українських біженців в інших країнах. Відповідно, фінансові потреби для допомоги всередині України визначені в розмірі $470 млн, за її межами – в $144 млн, з яких $64 млн в Молдові, $21,8 млн в Румунії, $18,4 млн в Польщі.
УВКБ ООН уточнило, що з цих 2,1 млн українців всередині країни воно хоче надати 955 тис. послуги захисту, 652 тис. – грошову допомогу, 325 тис. – матеріали для ремонту житла або підтримку з поселенням, а ще 178 тис. – предмети першої необхідності.
Згідно з публікацією, у 2024 році безпосередньо в Україні план допомоги УВКБ ООН був профінансований на 44% або на $243 млн у порівнянні з 57% або $338,5 млн у 2024 році. Це призвело до скорочення кількості наданих послуг до 1,14 млн станом на листопад 2025 року проти 1,6 млн за аналогічний період 2024 року.
В рамках зимової допомоги 2025-2026 років, станом на 5 грудня, грошову підтримку отримали 176 тис. осіб, що на 32% менше в порівнянні з 2024-2025 роками, коли підтримку отримали 258,3 тис. осіб.
Відзначається, що УВКБ ООН працює в Україні з 12 партнерами, з яких 11 є місцевими, і з 39 партнерами в 11 інших країнах, серед яких 33 місцеві.
Учасники панелі «Challenges of the Ukrainian Labor Market. Mobilizing Human Capital for Sustainable Reconstruction» в межах форуму з відбудови України у Бухаресті дійшли висновку, що для сталого економічного відновлення країні необхідна двоколійна політика: створення умов для повернення тих, хто цього прагне, та одночасна підтримка активної діаспори як ресурсу для інвестицій і передачі досвіду.
Панель модерував заступник директора Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету (SEW UW) Адам Ебергарт. До дискусії долучилися виконавча директорка «Ялтинської європейської стратегії» (YES) Світлана Ковальчук, директор офісу аналізу геополітичних ризиків банку BGK (Польща) Богдан Завадевич, президент Благодійного фонду «Ресурси та громадські ініціативи» у Чернівецькій області Олена Танасійчук, представниця української діаспори у Великій Британії в Ealing Community & Voluntary Service (ECVS) Аня Абдулах та керівник офісу Японського агентства міжнародного співробітництва (JICA) в Україні Осаму Хатторі.
За даними опитувань, на які посилалися учасники, більшість українських біженців розглядають повернення лише за умови наявності надійних гарантій безпеки та стабільної економічної ситуації. Водночас статистика свідчить, що після двох-трьох років перебування за кордоном ймовірність повернення різко зменшується через глибшу інтеграцію людей у країни перебування – зокрема завдяки працевлаштуванню, освіті дітей та доступу до соціальних послуг. «Чим довше люди залишаються за кордоном, тим більше їхні життєві центри зміщуються – і тим складніше їх переконати починати все з нуля вдома», – зазначив Ебергарт.
Окремо експерти звернули увагу, що потенційне відкриття кордонів може спричинити нову хвилю виїзду, зокрема серед чоловіків призовного віку, які нині обмежені у виїзді через мобілізаційні правила. На цьому тлі учасники наголосили на необхідності політики, яка, з одного боку, створюватиме передумови для повернення – через безпеку, робочі місця, житло й доступ до послуг, а з іншого – підтримуватиме сильну й організовану діаспору.
За підсумками обговорення було підкреслено, що українська діаспора може залишатися важливим ресурсом для розвитку країни навіть без фізичного повернення – через інвестиції, професійні мережі, освітні та експертні проєкти. «Питання не лише в тому, скільки людей повернеться, а й у тому, скільки з них, де б вони не жили, залишатимуться суб’єктами українського розвитку», – резюмувала Ковальчук. Учасники погодилися, що скоординована політика щодо людського капіталу має стати одним із ключових елементів стратегії повоєнної відбудови України.
Форум «Rebuilding Ukraine: Security, Opportunities, Investments» проходить 11–12 грудня в Бухаресті під егідою МЗС Румунії та МЗС України і організований New Strategy Center. За даними організаторів, протягом двох днів заплановано понад 30 панельних дискусій і паралельних сесій за участю представників урядів, міжнародних організацій, приватного сектору, фінансових інституцій та експертів з Європи, Північної Америки й Азії. Тематика панелей охоплює питання безпеки й оборони, інфраструктури, фінансування та інвестицій, «зеленої» енергетики, цифровізації, людського капіталу та транскордонної співпраці.
Країни ЄС у вересні 2025 року прийняли 79 205 нових рішень про надання тимчасового захисту громадянам країн, що не входять до ЄС, які втекли з України в результаті російської агресії, це на 49% більше, ніж у серпні 2025 року, і є найвищим середньомісячним показником нових рішень, зафіксованих з серпня 2023 року.
«Це збільшення відбулося після прийняття українським урядом наприкінці серпня 2025 року указу, що надає чоловікам у віці від 18 до 22 років включно право безперешкодно виїжджати з України», – повідомив на сайті Євростат у понеділок.
За його даними, порівняно з кінцем серпня 2025 року загальна кількість людей з України, які перебувають під тимчасовим захистом, зросла на 49,56 тис. (+1,2%) – до 4 млн 302,16 тис. на кінець вересня.
У статистиці за серпень відомство вказувало більший загальний показник – 4 млн 373,46 тис., але в ній враховувалися дані Португалії та Люксембургу, де перебувало відповідно 65,12 тис. і 3,88 тис. біженців з України з відповідним статусом.
Відзначається, що у вересні за наявними даними серед країн ЄС кількість людей, які перебувають під тимчасовим захистом, зросла в 24 країнах. Найбільший абсолютний приріст був зафіксований у Польщі (+12 960; +1,3%), Німеччині (+7 585; +0,6%) і Чехії (+3 455; +0,9%), тоді як єдине зниження – у Франції (-240; -0,4%).
Згідно з даними Євростату, Німеччина залишається країною з найбільшою кількістю біженців з України в ЄС і світі – 1 млн 218,1 тис., або 28,3% від загальної кількості бенефіціарів в ЄС.
До трійки лідерів входять також Польща – 1 млн 8,89 тис., або 23,5%, і Чехія – 389,31 тис., або 9,0%. Слідом із значним відставанням йдуть Іспанія – 244,17 тис. і Румунія – 192,84 тис.
Євростат уточнив, що в даних по Іспанії, Греції та Кіпру враховується частина людей, чий статус тимчасового захисту вже недійсний.
Згідно з даними відомства, у порівнянні з чисельністю населення кожного члена ЄС найбільша кількість бенефіціарів тимчасового захисту на тисячу осіб на кінець вересня 2025 року спостерігалася в Чехії (35,7), Польщі (27,6) і Латвії (25,5), тоді як відповідний показник на рівні ЄС становить 9,6.
Також зазначається, що станом на кінець вересня 2025 року на громадян України припадало понад 98,4% бенефіціарів тимчасового захисту. Дорослі жінки становили 44% одержувачів тимчасового захисту в ЄС, діти – майже третину (31,0%), тоді як дорослі чоловіки – близько чверті (25,1%) від загальної кількості. Роком раніше частка жінок становила 45%, дітей – 32,3% і дорослих чоловіків – 22,7%, тоді як на кінець вересня 2023 року дорослих жінок було 46,5%, дітей – 33,7% і дорослих чоловіків 19,9%.
Понад 100 тис. осіб зі статусом тимчасового захисту на кінець вересня 2025 року було також у Словаччині – 135,77 тис., Нідерландах – 130,50 тис. та Ірландії – 116,35 тис.
Від 50 тис. до 100 тис. їх налічувалося в Бельгії – 93,03 тис., Австрії – 88,86 тис., Норвегії – 80,92 тис., Фінляндії – 76,47 тис., Болгарії – 73,20 тис., Швейцарії – 70,52 тис. і Франції – 54,49 тис. (дані про дітей у Франції переважно не включені – Євростат).
Далі йдуть Литва – 49,32 тис., Швеція – 47,33 тис., Данія – 44,50 тис., Угорщина – 42,01 тис., Греція – 37,41 тис., Естонія – 34,96 тис., Латвія – 31,15 тис. осіб, Хорватія – 27,84 тис., Кіпр – 24,68 тис., Ісландія – 4,00 тис. (дані на кінець лютого), Мальта – 2,39 тис. і Ліхтенштейн – 0,78 тис.
Євростат уточнив, що всі наведені дані стосуються надання тимчасового захисту на підставі Рішення Ради ЄС 2022/382 від 4 березня 2022 року, яке встановлює наявність масового припливу переміщених осіб з України у зв’язку з військовим вторгненням Росії і тягне за собою введення тимчасового захисту. 25 червня 2024 року Європейська Рада прийняла рішення про продовження тимчасового захисту для цих осіб з 4 березня 2026 року по 4 березня 2027 року.
Згідно з оновленими даними УВКБ ООН, кількість українських біженців в Європі станом на 3 жовтня 2025 року оцінювалася в 5,192 млн (на 2 вересня – 5,138 млн), а в цілому в світі – в 5,753 млн (5,696 млн).
У самій Україні, за останніми даними ООН на липень цього року, 3,340 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО) порівняно з 3,757 млн на квітень.
Як зазначив на початку березня 2023 року Сергій Соболєв, який був тоді заступником міністра економіки, повернення кожних 100 тис. українців додому дає приріст ВВП у 0,5%.
Нацбанк у липневому інфляційному звіті погіршив прогноз міграції: якщо в квітні він очікував у 2026 році чистого припливу в Україну 0,2 млн осіб, то тепер прогнозує чистий відтік 0,2 млн, що відповідає оцінці чистого відтоку в цьому році.
«Чисте повернення почнеться тільки в 2027 році (близько 0,1 млн осіб, у попередньому прогнозі – 0,5 млн осіб)», – додав НБУ і підтвердив цей прогноз наприкінці жовтня.
В абсолютних цифрах Нацбанк оцінює кількість мігрантів, які зараз залишаються за кордоном, на рівні близько 5,8 млн.
Джерело: http://relocation.com.ua/in-september-the-eu-accepted-almost-80000-refugees-from-ukraine/
За даними Eurostat станом на кінець липня 2025 року під тимчасовим захистом у країнах ЄС перебувають 4 373 455 громадян України. За місяць їхня кількість зросла на 30 980 осіб, тобто приблизно на 0,71% порівняно з червневим рівнем — динаміка помірна, але стабільна, що вказує на таке, що зберігається, хоча й не сплескове, переміщення людей у пошуках безпеки. Переважна більшість бенефіціарів цього режиму — близько 98,4% — становлять саме українці, що робить групу отримувачів допомоги вкрай однорідною і вимагає сфокусованих заходів інтеграції.
Розподіл за країнами залишається концентрованим: ключове навантаження несуть Німеччина, Польща і Чехія. У Німеччині перебуває близько 1 196 645 осіб — порядку 27,8% від загальної кількості; у Польщі — близько 992 505 осіб (приблизно 23%); у Чехії — близько 378 420 осіб (близько 8,8%). Сукупно це майже три п’ятих усіх отримувачів захисту, тому саме ці економіки та їхні соціальні системи першими реагують на будь-які зміни притоку: у великих агломераціях загострюються питання доступності житла, зростає потреба у шкільних місцях і курсах мови, а муніципальні бюджети стикаються з безперервними зобов’язаннями.
В таких умовах політика прийому неминуче зміщується до порядку денного інтеграції. На перший план виходять прискорене визнання кваліфікацій, інтенсивні мовні програми, доступ до дитячих садків і шкіл, а також інструменти перекваліфікації. Ринок праці стає головним амортизатором: що швидше люди переходять у формальну зайнятість, то нижче бюджетне навантаження і тим помітніший мультиплікативний ефект для внутрішнього попиту. Водночас саме житлове питання залишається ключовим ризиком: концентрація у столичних та індустріальних регіонах підштовхує орендні ставки вгору і підвищує соціальну напруженість. Ефективними відповідями виглядають адресні субсидії на оренду, прискорена реновація та будівництво соціального житла, а також більш рівномірний розподіл розміщення між муніципалітетами.
Нарешті, критично важливою стає передбачуваність фінансування та міжвідомча координація на рівні ЄС і національних урядів. Навіть за поточного «м’якого» місячного приросту ненадійні джерела коштів швидко перетворюють керовану ситуацію на проблему локальних бюджетів. На горизонті найближчих місяців ключовими індикаторами стійкості будуть темпи приросту отримувачів захисту, частка працевлаштованих, показники шкільної та дошкільної інтеграції, динаміка орендних ставок у регіонах концентрації та швидкість переходу від екстрених заходів до довгострокових програм. Загалом картина стабільного, але такого, що триває, зростання за високої концентрації в Німеччині, Польщі та Чехії вимагає переведення зусиль із короткострокової допомоги на системну інтеграцію — саме це дозволить знизити бюджетні витрати і перетворити гуманітарну відповідь на стійкий соціально-економічний результат.
БІЖЕНЦІ, ЄС, ЖИТЛО, Міграція, НІМЕЧЧИНА, ПОЛЬЩА, РИНОК ПРАЦІ, СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА, тимчасовий захист, Українці
Більшість громадян Німеччини виступають проти надання українським біженцям універсальної соціальної допомоги Bürgergeld, свідчать результати опитування Інституту дослідження громадської думки (INSA), проведеного на замовлення видання Bild.
Згідно з оприлюдненими даними, 66% опитаних німців не вважають, що всі українські біженці мають отримувати повну соціальну допомогу, тоді як 17% підтримали цю ідею.
Крім того, 62% респондентів заявили, що чоловіки призовного віку з України мають повернутися додому, 18% висловилися проти, ще 8% зазначили, що їм байдуже.
За даними видання, приблизно 700 тис. українців, які перебувають у Німеччині, щороку отримують сумарно близько 6,3 млрд євро соціальної допомоги, і лише кожен третій з них має роботу.
На цьому тлі в Німеччині тривають політичні дебати щодо доцільності виплат для новоприбулих біженців. У проєкті федерального бюджету на 2026 рік уряд планує заощадити близько 1,5 млрд євро, частково за рахунок зміни підходу до виплат для українців: замість Bürgergeld передбачено менші допомоги для прохачів притулку.
Експерти зазначають, що це питання стає одним із ключових у політичному порядку денному Німеччини: воно стосується як соціальної справедливості, так і імміграційної політики країни. Дискусія навколо ролі українських біженців у німецькому суспільстві відображає глибші настрої щодо демографічних викликів, інтеграції та підтримки європейської солідарності у воєнний період.
Джерело: http://relocation.com.ua/germans-oppose-payments-to-ukrainian-refugees-survey-shows/
