Китай задіює великий флот цивільних вантажних суден і поромів в навчаннях біля своїх берегів, відпрацьовуючи сценарії можливого десантування на Тайвань, випливає з розслідування агентства Reuters, заснованого на супутникових знімках і даних стеження за суднами.
За даними Reuters, влітку 2025 року не менше 12 цивільних суден – шість автомобільних поромів і шість палубних вантажних суден – брали участь у десантних маневрах на пляжі недалеко від населеного пункту Цзешен в провінції Гуандун. Супутникові знімки фіксували вивантаження сотень військових машин безпосередньо на узбережжі по апарелях, без використання портової інфраструктури.
Експерти, опитані агентством, відзначають, що цивільний флот може стати ключовим елементом у разі можливої операції проти Тайваню: за діючими оцінками, у Військово-морських сил і морської піхоти НВАК зараз достатньо власних десантних кораблів і катерів, щоб перекинути приблизно 20 тис. військовослужбовців з технікою в першій хвилі висадки, тоді як для повномасштабного вторгнення, за різними оцінками, було б потрібно від 300 тис. до 1 млн військових.
Розслідування вказує, що використання цивільних суден – частина більш широкої стратегії «тіньового флоту», що дозволяє різко наростити десантні і транспортні можливості КНР і одночасно ускладнити розвідці оцінку масштабів підготовки. За даними Reuters, відстежено понад 100 цивільних суден, залучених до військових навчань або належать компаніям, які регулярно беруть участь у таких маневрах.
У матеріалі наводяться оцінки колишнього головнокомандувача збройних сил Тайваню Лі Сі-міна та інших військових експертів, які називають відпрацювання висадок за участю цивільного флоту «істотним кроком» до формування реальних планів вторгнення. Водночас тайванські чиновники вказують на вразливість таких суден для протикорабельних і переносних ракет і розглядають демонстративні навчання як елемент «когнітивної війни», спрямованої на психологічний тиск на Тайбей і його партнерів.
Reuters підкреслює, що, незважаючи на нарощування можливостей, залишається неясним, чи готова НВАК до реальної десантної операції через Тайванську протоку: масштаб вторгнення важко приховати, а погодні умови, рельєф узбережжя острова і потенційна реакція США та союзників роблять подібний сценарій вкрай ризикованим.
Довідка від Experts Club: співвідношення військових потенціалів КНР і Тайваню (оцінки на 2025 рік)
За відкритими оцінками (GlobalFirepower, Міноборони Тайваню, дані про бюджети): Чисельність активних військовослужбовців
Китай: близько 2,0–2,1 млн осіб (активний персонал НВАК).
Тайвань: майже 230 тис. осіб.
Співвідношення: приблизно 8–9 до 1 на користь Китаю.
Резерв і мобілізаційний ресурс
Китай: близько 510 тис. резервістів + великі парамілітарні формування.
Тайвань: близько 2,3 млн резервістів при значно меншому населенні, ставка на масовий резерв.
Військово-повітряні сили (загальна авіація)
Китай: близько 3,3 тис. літаків, з них приблизно 1,2 тис. винищувачів.
Тайвань: близько 760 літаків, приблизно 280–300 винищувачів.
Співвідношення винищувачів: близько 4–5 до 1 на користь Китаю.
Військово-морські сили (бойові кораблі)
Китай: близько 750 кораблів і катерів, включаючи 3 авіаносці, десятки есмінців і фрегатів, понад 60 підводних човнів.
Тайвань: близько 100 кораблів і катерів, без авіаносців, з обмеженою кількістю есмінців, фрегатів і підводних човнів.
Співвідношення за кількістю одиниць флоту: приблизно 7–8 до 1 на користь Китаю, з ще більш значним розривом за сумарним тоннажем.
Оборонні бюджети (2025 рік)
Китай: близько 245–270 млрд дол. на рік за офіційними даними.
Тайвань: близько 20–21 млрд дол. (близько 2,45 % ВВП).
Співвідношення: Китай витрачає на оборону більш ніж у 10 разів більше, ніж Тайвань.
Ці цифри мають оціночний характер і базуються на відкритих джерелах, але в цілому відображають значну кількісну перевагу Китаю при одночасній орієнтації Тайваню на технологічне насичення, оборонні доктрини та союз із США та іншими партнерами.
Джерело: https://expertsclub.eu/kytaj-zadiyuye-czyvilni-sudna-v-navchannyah-po-tajvanyu-zmi/
Віза талантів — це спеціальний дозвіл на проживання та роботу, розроблений для залучення іноземних фахівців з винятковими навичками або заслугами. Вона використовується країнами для посилення своїх наукових, культурних, технологічних, спортивних або бізнес-секторів. В умовах зростаючої конкуренції за кадри та капітали такі програми стають частиною стратегії економічного та інноваційного просування, допомагаючи країнам ставати своєрідними «магнітами талантів».
Претендувати на візу талантів можуть професіонали в науці, технологіях, бізнесі, освіті або спорті, підприємці та стартапери, інвестори з планом створення робочих місць, а також творчі діячі — художники, музиканти, актори, дизайнери, модельєри. Часто під категорію «талантів» потрапляють випускники престижних вузів, студенти з видатними успіхами в навчанні та громадські діячі. Вища освіта не завжди обов’язкова: важливіше наявність доказів досягнень — публікацій, участі в конференціях, згадок у ЗМІ та рекомендаційних листів.
У різних країнах програма віз для талантів має власну назву і різні вимоги. У США вона називається O-1A або O-1B, призначена для людей, визнаних у мистецтві, науці, спорті, бізнесі або кіно. Віза видається на три роки з можливістю продовження, при цьому схвалення дає Служба громадянства та імміграції США.
У Франції діє програма Passeport Talent, що охоплює інвесторів, фахівців, художників, вчених і спортсменів. З недавнього часу вимоги до доходу були знижені до 39,5 тис. євро на рік. Ті, хто отримав візу, можуть разом з родиною проживати і працювати у Франції до чотирьох років з можливістю продовження.
Великобританія пропонує Global Talent Visa, яка дозволяє проживати до п’яти років, перевезти членів сім’ї і не вимагає високого рівня англійської мови. Необхідне підтвердження заслуг профільною британською організацією. У Німеччині діє загальноєвропейська програма Blue Card — «Блакитна карта ЄС», розрахована на висококваліфікованих фахівців з країн поза Євросоюзом з університетським дипломом або досвідом роботи не менше трьох років і запрошенням від німецького роботодавця.
Канада використовує програму Global Talent Stream, орієнтовану на фахівців у критично важливих технологічних галузях. Кандидати повинні мати пропозицію про роботу від канадської компанії і підтвердити кваліфікацію. В Австралії аналогічна програма називається National Innovation Visa. Вона спрямована на залучення іноземців з видатними здібностями, але процес отримання візи тривалий і дорогий.
У Новій Зеландії віза талантів призначена для представників мистецтва, культури та спорту. Вона діє до 30 місяців, після чого можна подати на посвідку на проживання. У Таїланді віза талантів входить до програми Smart Visa, розробленої для фахівців у галузі науки та технологій. Потрібен контракт мінімум на рік з доходом не менше 100 тис. батів на місяць.
В Об’єднаних Арабських Еміратах діє програма Golden Visa, що надає фахівцям, артистам, медикам та інвесторам п’ятирічну або десятирічну посвідку на проживання. У Гонконзі існує програма Top Talent Pass Scheme, розрахована на заможних професіоналів або випускників престижних вузів. У Китаї для висококласних фахівців доступна віза типу R, терміном до десяти років. У Малайзії діє програма Residence Pass Talent для кваліфікованих працівників з досвідом від п’яти років.
Південна Корея у вересні 2025 року запустила нову програму K-Star для провідних світових фахівців у галузі науки і технологій. Вона передбачає прискорений шлях до постійного дозволу на проживання і стартує в повному обсязі в 2026 році.
У Сербії також діє спрощений варіант візи талантів. Для її отримання достатньо підтвердити диплом, сплатити збір у розмірі близько 95 євро і почекати до 90 днів. Віза видається на один рік з можливістю продовження і подальшого переходу на постійне проживання. Знання мови не потрібне.
Експерти відзначають, що такі програми стали стратегічним інструментом для залучення знань і капіталу. Кожна з них — частина формули «талант — інновації — економічне зростання». Незважаючи на схожі цілі, вимоги істотно відрізняються: десь процес суворий і багатоступеневий, а десь досить проста процедура підтвердження компетенцій. Успішна реалізація подібних програм підсилює репутацію країни як центру тяжіння талантів та інвестицій.
Однак важливо пам’ятати про ризики. Без прозорих механізмів відбору та інтеграції такі візи можуть перетворитися не на драйвер розвитку, а на навантаження для соціальної та міграційної систем. Для України подібні ініціативи відкривають можливості професійного зростання та виходу на глобальні ринки, а для країн-приймачів — спосіб посилити інноваційний потенціал.
В цілому експерти Experts Club вважають, що майбутнє світової економіки багато в чому залежить від того, наскільки ефективно країни зможуть конкурувати за людський капітал. Програми віз талантів стають одним з головних інструментів у цій новій «битві за уми».
Індія в жовтні 2025 року імпортувала золота на $14,72 млрд, йдеться в матеріалах міністерства торгівлі та промисловості країни. Це в 3 рази більше, ніж у жовтні минулого року, в 1,5 рази більше, ніж у вересні поточного, і претендує на історичний рекорд (минулого року повідомлялося про трохи більшу цифру в листопаді, але пізніше вона була скоригована).
«Зростання імпорту золота в жовтні було феноменальним, незважаючи на дуже високі світові ціни, – зазначив заступник міністра торгівлі та промисловості Індії Раджеш Агравал, передає The Hindu. – У сріблі зростання також було феноменальним». Імпорт срібла зріс у 6,3 рази, до $2,72 млрд.
«Безперервне зростання цін на золото напередодні святкового сезону могло призвести до спекулятивного попиту, який може не зберегтися в майбутньому, що, можливо, призведе до деякого зниження обсягів імпорту в наступні місяці», – попереджає Адіті Наяр з індійського рейтингового агентства ICRA.
Всього за 10 місяців 2025 року Індія імпортувала золота на $50,74 млрд, що на 17% більше рівня аналогічного періоду минулого року (результати жовтня розвернули тренд).
Індія є одним з найбільших споживачів золота в світі, практично не виробляючи його сама.
Раніше аналітичний центр Experts Club представив аналіз провідних країн світу – виробників золота у своєму відео на Youtube каналі — https://youtube.com/shorts/DWbzJ1e2tJc?si=YuRnDiu7jtfUPBR9
За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) і Міністерства сільського господарства США (USDA), світове виробництво пшениці в 2025 році прогнозується на рівні близько 809,7 млн тонн, що на 1,3% вище, ніж у 2024 році.
Зростання очікується за рахунок збільшення врожайності в Канаді, Казахстані, Китаї та Індії, тоді як у країнах Південної Європи та Північної Африки зберігаються ризики зниження виробництва через посуху.
«Перспективи світового ринку пшениці залишаються в цілому позитивними, а глобальні запаси за підсумками сезону залишаться стабільними, незважаючи на активний експорт з Чорноморського регіону», — наголошується в жовтневому огляді FAO Cereal Supply and Demand Brief.
Топ-20 країн світу за виробництвом пшениці в 2025 році (оцінка FAO і USDA)
Ці двадцять країн виробляють понад 90% світового обсягу пшениці.
Незважаючи на загальне зростання врожайності, глобальні запаси пшениці до кінця 2025 року можуть знизитися на 1,6%, до близько 312 млн тонн. Це пов’язано зі збільшенням внутрішнього споживання в Азії та на Близькому Сході, а також з активним експортом з Росії, України та Австралії.
Середні світові ціни на пшеницю залишаються волатильними, проте аналітики FAO прогнозують їх відносну стабілізацію при збереженні обсягів врожаю і запасів.
Незважаючи на війну, Україна зберігає статус одного з найбільших експортерів зерна. За оцінкою Міністерства аграрної політики, у 2024–2025 маркетинговому році країна експортувала близько 15 млн тонн пшениці, поставляючи її до Єгипту, Індонезії, Іспанії, Туреччини та Тунісу.
Україна утримує 11–12 місце в світі за виробництвом пшениці і входить до п’ятірки світових експортерів завдяки високій врожайності та логістичним маршрутам через дунайські та балтійські порти.
Детальний огляд основних світових виробників пшениці з 1970 по 2024 рік — в аналітичному відео Experts Club: Дивитися на YouTube
Аналітичний центр Experts Club створив відеоаналіз світового виробництва алюмінію в 1970-2024 роках. На основі візуальних даних з відео «Top-20 виробників алюмінію з 1970 по 2024 р.» та підтверджених статистичних даних за 2024 рік сформульовано огляд тенденцій галузі.
Починаючи з 1970-х років, виробництво первинного алюмінію поступово переміщалося з Європи та Північної Америки до Азії та Близького Сходу. На зорі індустрії значний обсяг виробництва припадав на країни Західної Європи та США. Однак наступні десятиліття принесли швидке нарощування потужностей у Китаї, Індії, на Близькому Сході.
Відео підтверджує: у 2024 році найбільший виробник (Китай) контролює близько 60 % світового обсягу, тоді як на десятку лідерів припадає понад 80 % випуску.
Згідно з даними джерел (Wikipedia, Visual Capitalist, Nato, World Population Review), виробництво алюмінію першою десяткою країн виглядає в 2024 році так:
Китай — ~43 млн т.
Індія — ~4,2 млн т.
Росія — ~3,8 млн т.
Канада — ~3,3 млн т.
ОАЕ — ~2,7 млн т.
Бахрейн — ~1,6 млн т.
Австралія — ~1,5 млн т.
Норвегія — ~1,3 млн т.
Бразилія — ~1,1 млн т.
Малайзія — ~0,98 млн т.
Загальний випуск світового первинного алюмінію в 2024 році оцінюється приблизно в 72 млн т.
Світ виробництва алюмінію все більше концентрується: Китай утримує домінуюче становище, а інші країни-лідери контролюють значну частку. Країни з ростом інфраструктури, автомобілебудування та будівельного сектора (Індія, Бразилія, ОАЕ) демонструють динаміку зростання.
відео доступне на нашому каналі в YouTube –