З 1 січня 2026 року в Україні набула чинності низка змін, що впливають на витрати компаній, податкове навантаження та зовнішньоторговельні операції – від нових параметрів держбюджету та окремих податкових новацій до оновлення енерготарифів і правил ліцензування експорту, зазначає інформаційно-аналітичний центр Experts Club.
Держбюджет-2026 зафіксував нові соціальні стандарти, які прямо впливають на фонд оплати праці, нарахування ЄСВ та розрахунки штрафів і обов’язкових платежів, прив’язаних до мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму.
У податковій частині бізнесу варто врахувати оновлені показники для спрощеної системи та військового збору. У роз’ясненнях податкової служби на 2026 рік окремо зазначені розміри платежів для ФОП 1-2 груп, а також введення/застосування військового збору для платників єдиного податку (зокрема, фіксований платіж для 1-2 груп і відсоток від доходу для 3 групи), плюс ряд супутніх змін адміністрування.
Окремий блок – трудове регулювання. З 2026 року оновлюються вимоги для роботодавців щодо працевлаштування людей з інвалідністю (зміна підходу до виконання нормативу та фінансової відповідальності за його невиконання). Це впливає на кадрову політику, бюджетування та внутрішні HR-процедури, особливо в компаніях зі значною чисельністю персоналу.
У зовнішній торгівлі на 2026 рік уряд зберіг нульові квоти (заборону через квотування) на експорт природного газу українського походження та низки інших позицій, при цьому скасувало квоти на експорт харчової солі та коксівного вугілля, а також залишило режим ліцензування окремих агропозицій для експорту до низки країн ЄС.
В енергетиці НКРЕКП встановила тариф НЕК «Укренерго» на послуги з передачі електроенергії на 2026 рік: на січень-березень – 713,68 грн/МВт-год (без ПДВ) для більшості користувачів системи і 373,93 грн/МВт-год (без ПДВ) для підприємств «зеленої» електрометалургії; на квітень-грудень – 742,91 грн/МВт-год і 378,49 грн/МВт-год відповідно (без ПДВ).
Для окремих галузей важливі і зміни в акцизній та фінансовій частині. Зокрема, продовжує діяти графік підвищення акцизу на моторне паливо, введений раніше змінами до Податкового кодексу, а для банків на 2026 рік закріплена підвищена ставка податку на прибуток.
Як відомо кадри вирішують все. Це не пуста фраза, адже в науці, де підготовка кадрів триває інколи десятиліттями, майбутнє країни визначає наявність кваліфікованих дослідників.
Після розпаду СРСР, де науковці займали почесне місце в ієрархії професій, Україна отримала одну з найбільших дослідницьких систем Європи. Наукова школа часів УРСР була відома своїми передовими технологіями та проривними ідеями. Згодом, у перші роки незалежності, почались зміни структури економіки. Якщо у 1991-1995 рр. частка промисловості у ВВП перевищувала 40%, то у 2024 р. вона знизилась до 19,0%, а сфера послуг набула провідної ролі, зрісши з 40% до понад 70%.
Економічні проблеми країни і трансформація економіки призвели і до скорочення фінансування науки. Динаміку цього скорочення наведено нижче:
Таблиця 1. Динаміка витрат на наукові дослідження і розробки у 2010-2023 рр.
|
Роки |
Витрати на наукові дослідження і розробки – усього, млн грн/ | Частка витрат на наукові дослідження і розробки у ВВП, % |
| 2010 | 8107,1 | 0,75 |
| 2011 | 8513,4 | 0,65 |
| 2012 | 9419,9 | 0,67 |
| 2013 | 10248,5 | 0,70 |
| 2014 | 9487,5 | 0,60 |
| 2015 | 11003,6 | 0,55 |
| 2016 | 11530,7 | 0,48 |
| 2017 | 13379,3 | 0,45 |
| 2018 | 16773,7 | 0,47 |
| 2019 | 17254,6 | 0,43 |
| 2020 | 17022,4 | 0,41 |
| 2021 | 20973,8 | 0,38 |
| 2022 | 17117,8 | 0,33 |
| 2023 | 21348,1 | 0,33 |
Частка витрат на науку у внутрішньому валовому продукті (ВВП), починаючи з 2010 року, неухильно знижувалася і в останні роки скоротилася до 0,33%. Ще в 2017 році Світовий банк зазначав, що “..існуюча інноваційна політика та відповідне державне фінансування не відповідають критичним потребам української національної інноваційної системи”. Суттєве зменшення обсягів фінансування призвело до зникнення ряду наукових установ (НУ) та падіння престижу наукової праці. Молодь не йде в науку через низькі зарплати та низький статус вченого. Інакше бути не може при посадовому окладі старшого наукового співробітника в НАНУ – 13 тис. 034 грн.
Все це призвело до посилення міграційних процесів, зменшення кількості науковців, втрати можливостей відтворення кадрового потенціалу. Чисельність персоналу у сфері досліджень і розробок (ДіР) скоротилась у 7 разів: з понад 400 тис. осіб у 1991 році до 63,8 тис. у 2024. Нижче можна побачити динаміку чисельності персоналу, зайнятого виконанням ДіР.
Рис.1. Динаміка чисельності персоналу, зайнятого у сфері ДіР в Україні
Таблиця 2. Динаміка чисельності персоналу, зайнятого у сфері ДіР в Україні
| Роки | Кількість працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок – усього, осіб | У тому числі | ||
| дослідники | техніки | допоміжний персонал | ||
| осіб / у % до загальної кількості працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок | осіб / у % до загальної кількості працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок | осіб / у % до загальної кількості працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок | ||
| 2010 | 182484 | 133744 / 73.3 | 20113 / 11.0 | 28627 / 15.7 |
| 2011 | 175330 | 130403 / 74.4 | 17260 / 9.8 | 27667 / 15.8 |
| 2012 | 164340 | 122106 / 74.3 | 15509 / 9.4 | 26725 / 16.3 |
| 2013 | 155386 | 115806 / 74.5 | 14209 / 9.2 | 25371 / 16.3 |
| 2014* | 136123 | 101440 / 74.5 | 12299 / 9.0 | 22384 / 16.5 |
| 2015 | 122504 | 90249 / 73.7 | 11178 / 9.1 | 21077 / 17.2 |
| 2016 | 97912 | 63694 / 65.1 | 10000 / 10.2 | 24218 / 24.7 |
| 2017 | 94274 | 59392 / 63.0 | 9144 / 9.7 | 25738 / 27.3 |
| 2018 | 88128 | 57630 / 65.4 | 8553 / 9.7 | 21945 / 24.9 |
| 2019 | 79262 | 51121 / 64.5 | 7470 / 9.4 | 20671 / 26.1 |
| 2020 | 78860 | 51427 / 65.2 | 7117 / 9.0 | 20316 / 25.8 |
| 2021 | 68808 | 44321 / 64.7 | 5879 / 8.6 | 18288 / 26.7 |
| 2022* | 53221 | 36084 / 67.8 | 5020 / 9.4 | 12117 / 22.8 |
| 2023 | 58567 | 38845 / 66.3 | 4542 / 7.8 | 15180 / 25.9 |
| 2024 | 63847 | 42670 / 66.8 | 5148 / 8.1 | 16029 / 25.1 |
Період різкого скорочення виконавців у галузі ДіР (1991-1999 рр.) характеризується падінням фінансування. Далі у 2000-2008 рр. дослідницький персонал стабілізувався на рівні 200 тис. осіб. Фінансова криза призвела до прискорення негативних тенденцій у динаміці виконавців ДіР. Потім додалися анексія Криму та частини східних областей та війна. У 2024 р. в доповіді ЮНЕСКО «Analysis of war damage to the Ukrainian science sector and its consequences», зазначено, що у результаті агресії рф 12% науковців були змушені емігрувати або переміститися всередині країни. З них 6,3% були змушені емігрувати до інших країн, 5,5% стали внутрішньо переміщеними. Близько 30% усіх науковців стали працювати віддалено. Тобто відбувся “відток мізків” з науки. За деякими даними понад 20 тисяч працівників ДіР були тимчасово переміщені або покинули Україну у 2022 році. Так до традиційного відтоку наукових кадрів додались втрати, пов’язані з війною. Зміни в структурі науки призвели і до зникнення раніше масової категорії конструкторів і технологів. Відновлення України буде відбуватися через інвестиційні проекти, які будуть вимагати величезної кількості конструкторської і технологічної документації, яку готувати вже нікому.
Таблиця 3 показує, що крім зниження чисельності науковців відбуваються і процеси старіння науки. І самою наймасовішою віковою категорією науки є вчені у віці понад 65 років. Вчені віку від 55 років складають близько 40% науковців.
Табл.3 Кількість дослідників, задіяних у виконанні ДіР, за віком
| До 25 років включно | 25-29 років | 30-34 років | 35-39 років | 40-44 років | 45-49 років | 50-54 років | 55-59 років | 60-64 років | 65 років і більше | |
| 2016 | 1876 | 6418 | 7863 | 7488 | 6216 | 4936 | 5816 | 6593 | 6328 | 10160 |
| 2020 | 949 | 3165 | 5418 | 6239 | 5714 | 4927 | 4123 | 4957 | 5191 | 10744 |
| 2016 | 2.9% | 10.1% | 12.3% | 11.8% | 9.8% | 7.7% | 9.1% | 10.4% | 9.9% | 16.0% |
| 2020 | 1.8% | 6.2% | 10.5% | 12.1% | 11.1% | 9.6% | 8.0% | 9.6% | 10.1% | 20.9% |
Ситуація з кадрами в науці така, що її можна описати словами Ернеста Гемінґвея «Не питай, по кому б’є дзвін, бо він б’є по тобі». А без кадрів не буде і науки.
В структурі фінансування науки найбільша частка зосереджена в бізнес-секторі – 59,9%, у державному секторі вона становить 33,4%, секторі вищої освіти – біля 6,7% витрат. По персоналу, частка державного сектору становить 49%, бізнес-сектору – 34,6%, вищої освіти – 16,4%. Наукові установи та ЗВО знаходяться переважно у державній власності. Дослідження у ЗВО не є ключовим видом діяльності і здебільшого відокремлені від викладання.
Основними каналами державного фінансування є МОНУ, галузеві академії та Національний фонд досліджень України. Ще одним з джерел є іноземний сектор. У довоєнний період на іноземні джерела припадало 20-25% обсягу фінансування ДіР в Україні. В умовах війни закордонні партнери активізували грантове фінансування.
Протягом багатьох років українська наука безуспішно намагається встановити зв’язки з бізнесом внаслідок відсутності комплексної політики, спрямованої на підтримку такої співпраці. Однак ці зусилля часто є фрагментарними, короткостроковими та недостатньо інтегрованими в національні інноваційні та промислові стратегії. Відсутність координації між НУ, бізнесом та держорганами перешкоджає розвитку інноваційної системи.
Ще однією особливістю української науки є практично повна відсутність фінансування науки з регіональних джерел, що незрозуміло, оскільки відбувається децентралізація і суттєве збільшення бюджетів громад, яке не використовується на регіональну науку. Виходить, що про науку місцева влада нічого не знає і використовувати її не хоче.
Негативні зміни стану кадрового потенціалу української науки терміново потребують втручання держави з метою стабілізації та подальшого зменшення цих впливів. Державний орган, відповідальний за розвиток науки – Міністерство освіти і науки, ці тенденції відслідковує і робить спроби змінити ситуацію.
Так нещодавно МОН підготувало Концепцію підтримки та розвитку кадрового потенціалу сфери наукової і науково-технічної діяльності «Національна система дослідників України» (НСД) і Кабінет Міністрів України її затвердив. Концепція «спрямована на визначення, визнання, підтримку та промоцію найкращих українських наукових та науково-педагогічних працівників, що мають видатні результати у науковій і науково-технічній діяльності та зробили вагомий внесок у розвиток науки країни, та надання в подальшому їм індивідуальної фінансової підтримки». Причому підтримка буде надаватись науковцям, на підставі анкет, незалежно від їхньої поточної спроможності здійснювати дослідження.
Запропонована НСД створюється на основі рейтингового оцінювання досягнень науковців з подальшим додатковим фінансуванням кращих дослідників. Але розподіл грошей на основі анкет між обмеженою кількістю науковців, як це по суті пропонується не є раціональним.
Набір показників для визначення кращих, в основному дублює показники державної атестації установ. Як буде проводитися узагальнення, як будуть враховуватися особливості різних наукових дисциплін – незрозуміло. І як, наприклад, можна порівнювати представника фундаментальної науки з вихідцем з галузевої або фізика-теоретика та юриста? Ще – різні функції, які вчені виконують у наукових колективах: хтось генерує ідеї, хтось проводить експерименти тощо.
Також при підтримці індивідуальних науковців повністю нівельовані місце і роль творчих колективів, інфраструктурно-інформаційного забезпечення. Науковець працює не сам по собі, а в складі колективів з своїми функціями.
Застосування механістичних підходів до рейтингів буде сприяти в першу чергу підтримці вчених з багаторічною роботою у науці, та керівників (вони мають кращі публікаційні показники, зокрема завдяки можливостям співавторства та «тривалості» наукової роботи). Підходити до всіх з однаковими вимогами неможливо. Тому загальне рейтингування вчених України є штучним заходом. У розвинених країнах подібні рейтингування не проводяться. Ідея розподілу коштів між науковцями на основі рейтингів не нова. В Україні була спроба створити подібне у Львівській області. Згадки про її наслідки відсутні.
Інший приклад підтримки науковців на національному рівні – це Мексика, де НСД діє з середини 1980-х., як реакція на масову еміграцію науковців до США. Оцінити ефективність функціонування цієї системи важко, тому що крім неї уряд застосував і інші стимули, зокрема різноманітні грантові програми. Але рівень еміграції вчених з Мексики залишається високим і результати впливу створення НСД незрозумілі для ініціаторів. Інші країни Латинської Америки з подібною проблемою, не стали вводити це у себе.
Україні ж потрібні рішення, які будуть не копіюванням чужих моделей, а відповіддю на власні виклики. Для подолання кадрових проблем науки України необхідно:
1. Неухильно виконувати положення Закону України «Про науку і наукову діяльність» з рівнем фінансування науки в 1,7% ВВП.
2. Зробити наукову роботу престижною, в рази піднявши науковцям зарплати, що забезпечить конкурентоспроможність української науки.
3. Забезпечити прийнятне базове фінансування НУ і суттєве фінансування на конкурсній основі, а також часткове фінансування регіональних установ науки і освіти з місцевих бюджетів.
4. Створити і запровадити механізми фінансування регіональної науки, направленої на вирішення регіональних проблем, з бюджетів громад.
5. Запровадити низки спеціалізованих конкурсів різного рівня (національних, регіональних, відомчих тощо), в тому числі і спільно з іноземними партнерами, де замовниками виступали б органи держаної влади на національному рівні, регіони і приватні компанії для вирішення пріоритетних проблем. Що приведе до фінансування наукових колективів за роботу по актуальних проектах, а не окремих вчених з отриманням ренти за анкети.
6. Допускати до участі в конкурсах на проведення досліджень за бюджетні кошти тільки організації з «Реєстру наукових установ».
Сьогодні українська наука стоїть на межі виживання. Без системних дій з боку держави та суспільства ми ризикуємо втратити інтелектуальний капітал, необхідний для відбудови й модернізації країни.
Автор: Володимир Хаустов, вчений секретар державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, заслужений економіст України, кандидат технічних наук.
Болгарія з 1 січня 2026 року офіційно перейшла на євро і стала 21-ю країною єврозони. Для болгарської економіки цей крок багато в чому має інституційний характер: лев багато років був жорстко прив’язаний до євро через валютну раду, тому різкої зміни монетарного режиму ринок не очікував. Разом з тим країна отримує місце в керівних органах ЄЦБ і більш глибоку інтеграцію у фінансову систему єврозони, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club.
Засновник аналітичного центру Experts Club Максим Уракін вважає, що ефект переходу буде визначатися тим, наскільки швидко влада «збиватиме» інфляційні очікування у населення і бізнесу: «Сам по собі євро не робить економіку багатшою за одну ніч, але він знижує транзакційні витрати і підвищує довіру інвесторів. Ключовий тест перших місяців – контроль за ціновими спекуляціями і зрозуміла комунікація зі споживачами».
Головний внутрішній ризик, навколо якого будується суспільна дискусія в Болгарії, – інфляційні очікування і побоювання «округлення» цін у роздрібній торгівлі та сервісах. Такі побоювання традиційно супроводжують зміну валюти, навіть якщо фактичний ефект зазвичай обмежений у часі і концентрується в секторі щоденних витрат домогосподарств.
Після вступу Болгарії до єврозони в ЄС залишаються шість країн, які не використовують євро: Швеція, Польща, Чехія, Угорщина, Данія та Румунія.
За оцінкою Experts Club, в найближчі роки розширення єврозони буде йти повільно, оскільки в кожній з цих країн діють свої «стоп-фактори» – від політичних обмежень до невиконання критеріїв конвергенції і проблем з дефіцитом бюджету.
Так, у Польщі влада публічно заявляла, що країна «поки не готова» до євро і розглядає злотий як інструмент макроекономічної гнучкості, який допоміг пережити минулі шоки.
У Чехії президент Петр Павел закликав активніше рухатися до євро як до фактора торгівлі та участі в прийнятті рішень, проте політичного консенсусу щодо термінів у Чехії немає.
В Угорщині прем’єр Віктор Орбан, навпаки, кілька разів заявляв, що країні не слід приймати євро.
Швеція формально спирається на результати референдуму 2003 року, коли 55,9% виборців висловилися проти введення євро.
Данія, на відміну від інших, має юридично закріплене право не вводити євро (opt-out), підтверджене референдумом 2000 року.
Experts Club зазначає, що наступною країною після Болгарії, яка з найбільшою ймовірністю претендуватиме на введення євро, вважається Румунія. При цьому реальний графік залежить від інфляції та бюджетної траєкторії: Єврокомісія в конвергенційних матеріалах вказувала, що Румунія не виконує умови для прийняття євро, включаючи параметри стійкості публічних фінансів і правову сумісність. У публічних орієнтирах в румунській дискусії фігурує мета близько 2029 року, проте терміни можуть зміщуватися в залежності від економічних показників і фіскального коригування.
В ніч на 3 січня 2026 року США провели масштабну операцію у Венесуелі, в ході якої, за заявами Вашингтона, були затримані президент Ніколас Мадуро і його дружина Сілія Флорес. Президент США Дональд Трамп публічно підтвердив захоплення і заявив, що Сполучені Штати мають намір «тимчасово керувати» країною до «безпечного переходу влади».
За даними Reuters, удари наносилися по ряду військових об’єктів (у тому числі в районі Каракаса), на тлі чого в столиці фіксувалися перебої з електрикою. Потім спецпідрозділи захопили Мадуро в районі одного з «безпечних будинків». Повідомляється, що Мадуро і Флорес спочатку доставили на американський корабель ВМС біля узбережжя, а потім переправили до США.
Американська сторона підкреслює «правоохоронну» рамку операції: мова йде про порушені в США справи проти Мадуро і його оточення (в матеріалах згадуються звинувачення, пов’язані з наркотрафіком, тероризмом і зброєю). При цьому на прес-конференції Трамп окремо пов’язав дії США з темою нафти і заявив про плани залучення великих американських нафтових компаній до відновлення венесуельської інфраструктури — що посилило суперечки про реальні мотиви втручання.
Віце-президент Венесуели Дельсі Родрігес публічно назвала те, що сталося, «викраденням» і зажадала звільнення Мадуро та його дружини. Незабаром Конституційна палата Верховного суду Венесуели постановила, що Родрігес повинна виконувати обов’язки президента для «адміністративної безперервності» і «захисту суверенітету» на період відсутності Мадуро.
При цьому, за повідомленнями Reuters від 4 січня, ключові представники правлячого табору заявляють, що державний апарат і силовий блок продовжують працювати, а «президент один — Ніколас Мадуро». На вулицях, як описується, — тривожна, але відносно спокійна обстановка.
Економічний нерв кризи — нафта: Reuters пише, що державна PDVSA на тлі експортного паралічу і зовнішнього тиску обговорює скорочення видобутку в спільних підприємствах (зупинки груп свердловин і родовищ).
Реакція виявилася різкою і різноспрямованою. Китай заявив, що «шокований» і «рішуче засуджує» застосування сили проти суверенної держави і її президента; Бразилія назвала удар і захоплення «перетином неприпустимої лінії»; Мексика прямо послалася на порушення статті 2 Статуту ООН. Європейська комісія закликала до мирного переходу з дотриманням міжнародного права та Статуту ООН.
Одночасно лунали і підтримуючі оцінки — в тому числі від частини лідерів і політиків, які вважають Мадуро нелегітимним. Але навіть серед союзників США помітна застереження: «перехід — так, військова акція — під питанням».
Ключова юридична колізія — спроба Вашингтона описати те, що сталося, як «операцію із затримання» обвинуваченого в американських справах, при одночасних заявах про намір «управляти» Венесуелою. Експерти інформаційно-аналітичного центру Experts Club прямо вказують на суперечність: «правоохоронна» логіка погано поєднується з політичним контролем території. Також зазначається, що Конгрес США не був повідомлений заздалегідь, а міжнародне право допускає застосування сили лише в обмежених випадках (самооборона або мандат Радбезу ООН).
Chatham House у своїй оцінці пише, що операція виглядає як істотне порушення суверенітету і Статуту ООН і що правових підстав (мандат РБ ООН/самооборона) «важко побачити». Там же згадується позиція про «небезпечний прецедент», на який вказує і Генсек ООН.
За оцінками інвесторів та економістів, зібраними Reuters, реакція ринків може бути «стриманою» до прояснення подальших кроків і сигналів з боку нафтових гравців (у тому числі на тлі засідань OPEC+). При цьому частина експертів вважає, що історія може «відкривати» тему венесуельських запасів у перспективі, але підкреслює: відновлення галузі — багаторічний і вкрай дорогий проект, а досвід зовнішнього «nation-building» у США неоднозначний.
Аналітики попереджають про можливі наслідки:
– Ескалація конфлікту може посилити напруженість у Латинській Америці, а також призвести до дипломатичних розривів і криз довіри між США та низкою держав регіону.
– Відповідь з боку міжнародних інститутів: ООН і регіональні організації, такі як Організація американських держав, можуть провести екстрені засідання для вироблення колективної відповіді.
– Будуть залежати від реакції Державного департаменту США, венесуельської влади (яка досі заявляє про опір), а також від позицій ключових партнерів Вашингтона.
За підсумками 2025 року національна валюта України — гривня — в цілому зберегла відносну курсову стабільність, незважаючи на тиск з боку війни, високі бюджетні витрати та волатильність на зовнішніх ринках, повідомляє інформаційно-аналітичний центр Experts Club.
Протягом року офіційний курс гривні до долара США демонстрував помірні коливання у встановленому коридорі, залишаючись під контролем Національного банку України (НБУ). На готівковому та міжбанківському ринках спостерігалися короткострокові сплески попиту на іноземну валюту, переважно в періоди пікових бюджетних виплат і посилення імпортної активності, проте вони оперативно згладжувалися за рахунок валютних інтервенцій регулятора.
За оцінками учасників ринку, ключовими факторами, що підтримували гривню в 2025 році, стали регулярне надходження міжнародної фінансової допомоги, збереження адміністративних заходів валютного регулювання, а також політика НБУ щодо підтримки привабливості гривневих інструментів. Істотну роль відіграли і міжнародні резерви, які протягом року утримувалися на рівні, достатньому для покриття короткострокових зовнішніх зобов’язань.
Водночас на курс гривні продовжували тиснути структурний дефіцит зовнішньої торгівлі, високий рівень військових і соціальних витрат, а також невизначеність, пов’язана з тривалістю бойових дій і обсягами майбутньої зовнішньої підтримки.
Котирування міжбанківського валютного ринку України (грн за $1 США, період з 01.01.2025 по 31.12.2025)
Засновник аналітичного центру Experts Club Максим Уракін зазначає, що 2025 рік став для гривні періодом «керованої стабільності».
«Гривня завершує рік без різких девальваційних шоків, що в умовах повномасштабної війни та високої залежності бюджету від зовнішнього фінансування можна вважати стримано позитивним результатом. Ключовим стабілізуючим фактором залишалася координація валютної та бюджетної політики за підтримки міжнародних партнерів», — сказав він.
За його словами, збереження контролю над валютним ринком дозволило уникнути панічних настроїв серед населення і бізнесу, проте в середньостроковій перспективі ризики для гривні, як і раніше, залишаються високими.
«Подальша динаміка курсу буде прямо залежати від обсягів зовнішньої допомоги, ситуації на фронті і темпів відновлення економіки», — підкреслив Уракін.
Інфляційні процеси в 2025 році також залишалися одним із чутливих факторів для валютного ринку. Зростання споживчих цін посилювало попит на валюту з боку населення, проте цей ефект був частково компенсований заходами монетарної політики та збереженням обмежень на рух капіталу.
У НБУ неодноразово підкреслювали, що курсова політика залишається гнучкою та адаптивною, а пріоритетом регулятора є фінансова стабільність і контроль інфляції, а не досягнення формальних курсових орієнтирів.
Експерти відзначають, що в 2026 році динаміка гривні буде значною мірою залежати від темпів відновлення економіки, обсягів міжнародної допомоги, а також рішень щодо подальшої валютної лібералізації.
З 1 січня 2026 року набрав чинності закон України №4219-IX, який змінює порядок виконання роботодавцями нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, вводить щоквартальний контроль і цільовий внесок замість адміністративно-господарських санкцій.
Згідно з роз’ясненнями, замість річного розрахунку роботодавці повинні визначати норматив щоквартально, а звітність про його виконання буде подаватися щоквартально у складі податкових розрахунків.
Норматив робочих місць встановлюється на квартал виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників (СКШП): при СКШП від 8 до 25 осіб – 1 робоче місце, при СКШП понад 25 – 4% від СКШП; для закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів, постачальників соцпослуг та організацій, що займаються реабілітацією або навчанням осіб з інвалідністю, передбачено спеціалізований норматив 2% від СКШП.
Для зарахування працівника з інвалідністю у виконання нормативу з 2026 року одночасно повинні виконуватися умови: це основне місце роботи, нарахована зарплата перевищує розмір мінімальної, а робочий час відповідає нормальній або адаптованій тривалості.
Замість санкцій, що діяли за невиконання нормативу, вводиться цільовий внесок на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю, адміністрування якого покладається на податкові органи; у роз’ясненнях також вказані фінансові наслідки порушень, включаючи штраф 7% за несвоєчасну сплату, 10% за донарахування (з обмеженням), пеню 0,1% за кожен день прострочення, а також штраф 170 грн за порушення звітності.
