Сенат США у п’ятницю схвалив законопроєкт Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026, який значно розширює санкційний тиск на російську енергетику та надає президенту США право запроваджувати мита до 500% на імпорт російських товарів.
За документ проголосували 86 сенаторів, проти — 11, повідомляє New York Post. Тепер законопроєкт має пройти Палату представників, яка повернеться після літньої перерви 31 серпня, після чого його має підписати президент США. До цього моменту нові санкції та тарифи не набувають чинності.
Законопроєкт став переробленою версією санкційної ініціативи, яку Конгрес обговорював із 2025 року. Початковий варіант справді передбачав 500%-ві тарифи практично для всіх країн, які купували російські нафту, газ і уран. В остаточній сенатській версії цей механізм суттєво звузили.
500% — безпосередньо для російських товарів
Якщо закон набуде чинності, президент США має протягом 30 днів отримати повноваження підвищити мита на всі товари російського походження, що імпортуються до США, до 500% їхньої вартості.
У тексті окремо перелічені нафта, природний газ, СПГ, нафтопродукти, нафтохімічна продукція, вугілля та інші російські товари.
Причому ці мита нараховуватимуться додатково до вже існуючих американських тарифів, антидемпінгових та інших зборів.
Інформаційно-аналітичний центр Experts Club зазначає, що на практиці мито у 500% фактично робить більшість прямого російського експорту до США комерційно безглуздим. Наприклад, за митної вартості товару $1 млн додаткове мито теоретично може сягнути $5 млн.
Однак значення цього механізму для російського експорту обмежене тим, що прямий товарообіг Росії та США вже суттєво скоротився після запровадження попередніх санкцій.
Значно чутливішим для світової торгівлі може виявитися другий механізм — так звані вторинні тарифи.
Президент зможе встановлювати мита до 100% на всі товари, що імпортуються до США з держав, які входять до п’ятірки найбільших покупців російської нафти або природного газу.
Щоб країна потрапила під цей механізм, вона має продовжити нові закупівлі російської сировини через 30 днів після набуття законом чинності та одночасно входити до топ-5 імпортерів за обсягом за попередні 12 місяців.
Під потенційним ризиком перебувають насамперед Китай та Індія. Reuters зазначає, що залежно від структури поставок до відповідного списку можуть також потрапляти окремі європейські держави та Японія. Сам закон конкретні країни заздалегідь не перелічує.
Це означає, що мито застосовуватиметься не до російської нафти, яку купила, наприклад, Індія, а потенційно до всього індійського експорту до США.
Саме тому механізм є значно серйознішим інструментом тиску, ніж звичайні санкції проти російських компаній.
Умовно: країна отримує вибір — продовжувати великі закупівлі російської енергії та ризикувати доступом своїх товарів на американський ринок або скорочувати імпорт із Росії.
Окремо закон дозволяє запроваджувати мита до 100% проти п’яти найбільших держав, які, за оцінкою США, сприяють обходу санкцій на російську нафту.
Таким чином, санкційний механізм поширюється не лише на покупців російської сировини, а й на країни, через які можуть проходити схеми її перепродажу, транспортування або приховування походження.
Крім того, законопроєкт передбачає додаткові санкції проти російського «тіньового флоту» — танкерів і пов’язаних із ними компаній, що використовуються для перевезення російських енергоносіїв в обхід західних обмежень.
Американська влада має переглядати список найбільших покупців і потенційних порушників кожні 180 днів, тому склад країн під ризиком може змінюватися разом із торговельними потоками.
У законопроєкті передбачено застереження для держав, які імпортують російський природний газ.
Мита можуть не застосовуватися, якщо на відповідну країну припадає менше 15% усього російського експорту природного газу і вона одночасно здійснює суттєві кроки щодо скорочення залежності від російського газу.
Ця норма особливо важлива для європейських держав, які, як і раніше, отримують частину російського газу, але поступово скорочують його закупівлі.
Поширюване твердження про додаткові 100%-ві мита на найбільших покупців російського урану не відповідає нинішній редакції законопроєкту. У початковому варіанті уран справді фігурував у механізмі 500%-вих вторинних тарифів. Однак після переговорів із Білим домом цей механізм було змінено.
У нинішньому документі російський уран регулюється окремо.
Закон вимагає реалізації обмежень на імпорт російського урану до США та передбачає санкції проти керівництва, менеджменту та контролюючих акціонерів Росатому і пов’язаних із ним структур.
Тарифи — лише одна частина пакета
Закон передбачає обов’язкові санкції проти вищого політичного та військового керівництва РФ, низки великих російських фінансових організацій, державних компаній та іноземних осіб, які підтримують російський оборонно-промисловий комплекс.
В офіційному огляді законопроєкту окремо називаються Центральний банк РФ, Сбербанк і Газпромбанк.
Санкції також поширюються на великі енергетичні проєкти, включаючи Yamal LNG, Arctic LNG 1, Arctic LNG 2 та Arctic LNG 3, а також майбутні російські проєкти в Арктиці.
Для американських осіб передбачається заборона на нові інвестиції в РФ і російську енергетику, купівлю російського суверенного боргу, низку фінансових переказів російській державі, а також експорт американської енергетичної продукції до Росії.
Ще одна важлива особливість закону — президент отримує можливість змінювати інтенсивність вторинних тарифів.
Ставка може становити від нуля до 100% залежно від поведінки конкретної країни та обсягу закупівель російської енергії.
Якщо держава скорочує закупівлі, американський торговий представник зможе зменшити тариф. Якщо імпорт збільшується — тиск може бути посилено.
Президент також отримує право тимчасово відмовитися від застосування окремих санкцій або мит, якщо офіційно підтвердить Конгресу, що такий крок відповідає національним інтересам США.
Таким чином, новий закон є не автоматичною торговельною блокадою Китаю, Індії або інших покупців російської нафти, а інструментом, який Білий дім зможе використовувати для переговорного тиску.
Іранська частина законопроєкту має дещо інший характер.
До пакета додано продовження на п’ять років існуючих американських санкційних повноважень проти енергетичного та збройового секторів Ірану, строк дії яких мав закінчитися наприкінці 2026 року.
Тому твердження, що Росія та Іран отримають повністю однаковий режим «500%-вих санкцій», є некоректним.
Головний новий тарифний механізм спрямований саме проти Росії та найбільших покупців російських енергоресурсів, тоді як іранська частина насамперед зберігає вже існуючі санкційні повноваження США.
Чому новий механізм вважається особливо жорстким
Ключова ідея закону полягає в тому, щоб впливати не лише безпосередньо на російську економіку, а й на покупців російської сировини.
Після 2022 року Росія перенаправила значну частину нафтового експорту з Європи до Азії. Тому обмеження лише американського або європейського ринку не припиняє надходження нафтових доходів до російського бюджету.
Новий механізм намагається змінити цю ситуацію через доступ до американського ринку.
Для великих експортерів на кшталт Китаю та Індії потенційне мито до 100% на товари, що постачаються до США, може мати набагато більшу економічну вагу, ніж вигода від купівлі російської нафти зі знижкою.
Саме тому автори законопроєкту розраховують поставити найбільших покупців перед економічним вибором між торгівлею з Росією та збереженням повноцінного доступу до ринку США.
При цьому наслідки такого механізму можуть бути значними і для самої американської економіки. Reuters повідомляв, що частина демократів і республіканців побоюється зростання вартості імпорту, відповідних торговельних заходів і надмірного розширення тарифних повноважень президента.
EXPERTS CLUB, URAKIN, ВТОРИННІ ТАРИФИ, САНКЦІЇ ПРОТИ РОСІЇ, САНКЦІЇ США
За підсумками січня–червня 2026 року Україна мала від’ємне сальдо торгівлі товарами з 37 із 50 найбільших торговельних партнерів, свідчать розрахунки інформаційно-аналітичного центру Experts Club на основі даних зовнішньої торгівлі.
Сукупний товарообіг із країнами першої п’ятдесятки становив $66,97 млрд. Імпорт досяг $47,35 млрд, експорт — $19,62 млрд, а загальне від’ємне сальдо — $27,73 млрд.
Сума дефіцитів у торгівлі з 37 країнами, щодо яких імпорт перевищував експорт, становила $30,72 млрд. Позитивне сальдо з рештою 13 партнерів у розмірі $2,99 млрд частково компенсувало цей розрив.
Для порівняння, за офіційними даними Державної митної служби, загальний товарообіг України в першому півріччі становив $70,3 млрд: імпорт — $49,3 млрд, експорт — $21 млрд. Отже, на ТОП-50 партнерів припадало понад 95% зовнішньої торгівлі товарами.
Десять найбільших дефіцитних напрямів забезпечили $41,78 млрд товарообігу. Україна імпортувала з цих країн товарів на $32,95 млрд, а експортувала лише на $8,83 млрд. Від’ємне сальдо становило $24,12 млрд — близько 87% чистого дефіциту торгівлі з ТОП-50 партнерами.
Коефіцієнт покриття імпорту експортом у цій групі дорівнював 26,8%. Іншими словами, на кожен долар українського експорту припадало приблизно $3,73 імпорту.
|
Місце |
Країна | Імпорт, $ млрд | Експорт, $ млрд | Сальдо, $ млрд | Покриття імпорту експортом |
| 1 | Китай | 13,90 | 0,78 | –13,12 |
5,6% |
|
2 |
Польща | 4,67 | 2,38 | –2,29 |
51,0% |
|
3 |
Німеччина | 3,21 | 1,27 | –1,94 |
39,5% |
|
4 |
США | 2,49 | 0,59 | –1,90 |
23,6% |
|
5 |
Туреччина | 3,12 | 1,78 | –1,34 |
57,1% |
|
6 |
Греція | 1,05 | 0,19 | –0,86 |
17,8% |
|
7 |
Чехія | 1,26 | 0,51 | –0,75 |
40,3% |
|
8 |
Угорщина | 1,28 | 0,62 | –0,66 |
48,4% |
|
9 |
Франція | 1,02 | 0,37 | –0,65 |
36,3% |
| 10 | Литва | 0,96 | 0,35 | –0,61 | 36,7% |
П’ять перших країн — Китай, Польща, Німеччина, США і Туреччина — сформували дефіцит у розмірі $20,59 млрд. Це 74,3% чистого від’ємного сальдо торгівлі з ТОП-50 партнерами.
Китай посів перше місце зі значним відривом. Імпорт китайської продукції становив $13,9 млрд, експорт українських товарів — лише $778,4 млн. Негативне сальдо досягло $13,12 млрд, або 47,3% сукупного дефіциту торгівлі з ТОП-50.
Експорт покривав лише 5,6% імпорту. Таким чином, обсяг китайських поставок в Україну майже у 18 разів перевищував зворотний товарний потік.
За відкритою товарною деталізацією Держмитслужби, провідними позиціями китайського імпорту були електричні акумулятори — $1,62 млрд, передавальна, телевізійна та відеоапаратура — $1,11 млрд, волоконно-оптична продукція — $770,5 млн, трансформатори та дроселі — $720,8 млн, безпілотні літальні апарати — $684,4 млн.
Значні обсяги також припали на телефонне й телекомунікаційне обладнання — $620,8 млн, електричні двигуни та генератори — $589,8 млн, комп’ютерну техніку — $363,7 млн і напівпровідникові прилади — $347,8 млн.
Отже, китайський дефіцит формується не однією категорією, а широким набором технологічної, енергетичної, електронної та споживчої продукції.
Польща посіла друге місце за розміром від’ємного сальдо — $2,29 млрд. Водночас польський напрям був значно збалансованішим за китайський: український експорт покривав 51% імпорту, а Польща залишалася найбільшим окремим ринком збуту української продукції.
Найбільшою оприлюдненою позицією імпорту польського походження були нафта та нафтопродукти — $904,6 млн. Далі йшли нафтові гази — $205,6 млн, частини літальних апаратів — $192 млн, безпілотні літальні апарати — $133,9 млн, комплексні добрива — $121,6 млн, електроенергія — $114,4 млн, кокс і напівкокс — $111 млн.
Структура поставок свідчить, що Польща виконує для України функцію не лише торговельного партнера, а й важливого енергетичного, промислового та логістичного вузла.
Німеччина сформувала третій за розміром дефіцит — $1,94 млрд. Український експорт покривав 39,5% імпорту.
Основними оприлюдненими позиціями німецької продукції були легкові автомобілі — $347,6 млн, лікарські засоби — $220,2 млн, нафтопродукти — $151,9 млн, техніка для збирання сільськогосподарських культур — $115,3 млн, обладнання для обробітку ґрунту — $97,1 млн, засоби захисту рослин — $93,5 млн і трактори — $84,3 млн.
Дефіцит торгівлі зі США становив $1,9 млрд, а експорт покривав лише 23,6% імпорту. Найбільшими відкритими позиціями американських поставок були нафтопродукти — $436,6 млн, легкові автомобілі — $417,9 млн, кам’яне вугілля — $182,2 млн і телекомунікаційне обладнання — $155,3 млн.
Імпорт зі США також включав трактори, полімери етилену, нафтові гази, лікарські засоби, морожену рибу та електронну апаратуру. Значну частину американського й німецького імпорту становили виробничі, транспортні та енергетичні товари.
Туреччина посіла п’яте місце з дефіцитом $1,34 млрд. Водночас коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 57,1% — найвищий показник серед першої п’ятірки.
У відкритій товарній структурі виділялися радіолокаційні й радіонавігаційні прилади та апаратура дистанційного керування — $332,8 млн. Значними були поставки сталевого прокату, нафтопродуктів — $110,1 млн, цитрусових — $83,3 млн, електрогенераторних установок — $73,1 млн, насіння соняшнику — $59,2 млн, автомобільних комплектуючих, овочів та іншої харчової продукції. Турецький напрям поєднує промислову продукцію, технологічне обладнання, метали й продовольство, але водночас залишається одним із найбільших ринків для українського експорту.
Негативне сальдо торгівлі з Грецією становило $861,5 млн. Майже $809 млн у відкритій товарній деталізації припало на нафту та нафтопродукти. Серед інших позицій були нафтовий кокс і бітум — $38,1 млн, нафтові гази — $36,4 млн і добрива — $35,1 млн. Подібною була структура дефіциту з Литвою, який досяг $607,7 млн. Нафтопродукти забезпечили $576,1 млн оприлюдненого імпорту, нафтові гази — $46,4 млн. Також ввозилися автомобілі, вантажні транспортні засоби, нафтовий кокс, добрива, полімери та корми для тварин.
На відміну від Китаю, де дефіцит розподілений між багатьма технологічними категоріями, дисбаланс із Грецією та Литвою значною мірою пов’язаний з енергетичними закупівлями.
У торгівлі з Чехією дефіцит становив $752,4 млн. Серед основних імпортних позицій були частини літальних апаратів — $101,8 млн, легкові автомобілі — $101 млн, електрогенераторні установки — $96,6 млн, акумулятори — $44,5 млн, телекомунікаційна апаратура — $34,3 млн і кам’яне вугілля — $32,3 млн.
Від’ємне сальдо з Угорщиною досягло $658,1 млн. Основу відкритої структури поставок становили електроенергія — $349,9 млн, нафтові гази — $157,4 млн, легкові автомобілі — $113,2 млн і кабельна продукція — $87,8 млн.
Дефіцит із Францією становив $648,9 млн. Найбільшими позиціями були засоби захисту рослин — $120 млн, лікарські засоби — $76,1 млн, легкові автомобілі — $72,5 млн, вантажні автомобілі — $47,7 млн, трактори — $39,9 млн та автомобільні комплектуючі — $35,3 млн. Значними були також поставки насіння соняшнику, кукурудзи та косметичної продукції.
Одразу за першою десяткою розташувалася Швеція з дефіцитом $606,9 млн. Експорт покривав лише 8,3% імпорту. Серед основних відкритих позицій були нафтопродукти, автомобілі, лікарські засоби та сільськогосподарська техніка.
Дефіцит із Тайванем становив $563,8 млн, із В’єтнамом — $544,2 млн, із Японією — $496,9 млн. Коефіцієнт покриття імпорту експортом у торгівлі з цими країнами перебував у межах лише 3,8–5,8%. У поставках із Тайваню виділялися безпілотні літальні апарати — $205,3 млн, радіолокаційне й навігаційне обладнання — $58,4 млн, інтегровані електронні схеми — $55 млн і навігаційні прилади — $47,6 млн.
З В’єтнаму ввозили безпілотні літальні апарати — $132,7 млн, телекомунікаційне обладнання — $108,7 млн, комп’ютерну техніку, сталевий прокат, взуття, каву та рибну продукцію. У японському імпорті домінували легкові автомобілі — $302,5 млн, а також мотоцикли, автокомплектуючі, друкарське, медичне й будівельне обладнання.
Загальна структура закупівель пояснює значну частину торговельного розриву. За даними Держмитслужби, у першому півріччі 2026 року на машини, устаткування та транспорт припало $21,3 млрд імпорту, на паливно-енергетичні товари — $7,4 млрд, на продукцію хімічної промисловості — $6,9 млрд. Разом ці три категорії забезпечили 72% ввезених товарів.
Отже, дефіцит пов’язаний не лише зі споживанням готової іноземної продукції. Значна його частина формується закупівлями енергоносіїв, автомобілів, виробничого обладнання, електроніки, акумуляторів, генераторів, фармацевтичної продукції, агротехніки та комплектуючих.
«Торговельний дефіцит не можна оцінювати виключно як негативний показник. В умовах війни та масштабного відновлення значна частина імпорту має критичне або інвестиційне призначення. Україна закуповує енергоносії, генератори, акумулятори, транспорт, промислове обладнання, електроніку, лікарські засоби та комплектуючі, без яких неможливо підтримувати роботу економіки, енергетики й інфраструктури», – наголосив засновник інформаційно-аналітичного центру Experts Club Максим Уракін.
Водночас, за його словами, концентрація дефіциту створює ризики залежності від окремих постачальників, посилює попит на іноземну валюту та демонструє недостатню присутність українських виробників на ключових зовнішніх ринках.
«Проблема виникає тоді, коли імпорт готової продукції системно зростає, а український експорт і внутрішнє виробництво не розвиваються відповідними темпами. Особливо показовою є торгівля з Китаєм, де український експорт покриває менш як 6% імпорту. Така диспропорція посилює залежність від одного постачальника та створює постійний додатковий попит на іноземну валюту», – підкреслив економіст.
Найбільш реалістична відповідь, на думку Уракіна, полягає не в механічному обмеженні імпорту, а в локалізації виробництва продукції, для якої Україна має технологічні й ресурсні передумови, розвитку промислової кооперації, розширенні експорту перероблених товарів та залученні іноземних постачальників до створення виробничих потужностей усередині країни.
Особливий потенціал мають виробництво енергетичного обладнання, акумуляторних систем, електротехніки, автокомпонентів, будівельних матеріалів, агротехніки, харчової продукції з високим ступенем переробки та окремих видів хімічної продукції.
Як повідомляє Інтерфакс-Україна, стаття представляє ключові макроекономічні показники України та світової економіки станом на кінець квітня 2026 року. Аналіз підготовлено на основі даних Державної служби статистики України, Національного банку України, Міністерства фінансів, Державної митної служби, Міжнародного валютного фонду, Eurostat, BEA, BLS, NBS, ONS, TurkStat, IBGE та інших офіційних установ. Для показників за квітень використано місячні й квартальні статистичні дані, оприлюднені після завершення звітного періоду.
Максим Уракін, кандидат економічних наук і засновник інформаційно-аналітичного центру Experts Club, представив огляд основних тенденцій, які визначали стан української та світової економіки у квітні та на початку травня 2026 року.
Макроекономічні показники України
Станом на кінець квітня українська економіка зберігала макрофінансову керованість, однак інфляційні, валютні та зовнішньоторговельні ризики посилилися. Порівняно з березнем споживча інфляція прискорилася, міжнародні резерви скоротилися третій місяць поспіль, а торговельний дефіцит продовжив розширюватися. Водночас держава забезпечувала фінансування оборони, соціальних виплат і критичних бюджетних потреб, а НБУ утримував контроль над валютним ринком.
За попередньою оцінкою Державної служби статистики, реальний ВВП України у І кварталі 2026 року зменшився на 0,6% порівняно з І кварталом 2025 року. Відносно попереднього кварталу з урахуванням сезонного фактору спад становив 0,7%.
Номінальний ВВП дорівнював 2 047,2 млрд грн. Негативна динаміка пояснювалася дефіцитом електроенергії, руйнуванням інфраструктури, затримками зовнішнього фінансування, слабкою інвестиційною активністю та несприятливими погодними умовами на початку року. Водночас приватне споживання залишалося відносно стійким, а переробна промисловість, торгівля й окремі сектори послуг демонстрували зростання.
Національний банк у квітневому прогнозі погіршив оцінку зростання реального ВВП України у 2026 році до 1,3%. Основними причинами стали подальші руйнування енергетичної та логістичної інфраструктури, більший дефіцит електроенергії, високі ціни на енергоносії та слабші результати першого кварталу. НБУ очікував, що зростання економіки підтримуватимуть споживчий попит, інвестиції у відбудову й оборонно-промисловий комплекс, однак швидкого переходу до стійкого відновлення не прогнозував.
«Підсумки першого кварталу підтвердили, що українська економіка залишається надзвичайно чутливою до енергетичних, воєнних і бюджетних шоків. Позитивний внутрішній попит та адаптивність бізнесу вже не можуть повністю компенсувати втрати від руйнування інфраструктури, дефіциту електроенергії та слабкого експорту. Прогноз зростання на 1,3% означає фактичну стагнацію в розрахунку на одну особу. Тому основним завданням має бути не лише підтримка фінансової стабільності, а й відновлення виробничих потужностей», — зазначив Уракін.
Інфляційна ситуація у квітні погіршилася. Споживча інфляція прискорилася до 8,6% у річному вимірі проти 7,9% у березні. За місяць ціни зросли на 1,4%, а від початку року — на 4,9%. Базова інфляція підвищилася до 7,6% р/р, інфляція послуг — до 13,3%, а зростання вартості пального сягнуло 36,1% р/р.
Головним джерелом інфляційного тиску було подорожчання енергоносіїв і пального, що збільшувало витрати бізнесу на логістику, електроенергію та виробництво. Додатковий вплив мали підвищення заробітних плат, перенесення попереднього послаблення гривні на споживчі ціни, зростання вартості окремих продуктів харчування та транспортних послуг. Швидше дорожчали хліб, крупи, соняшникова олія, риба, ресторанні й побутові послуги.
Квітневий прогноз НБУ передбачав прискорення інфляції до 9,4% наприкінці 2026 року. Повернення до стійкого зниженняочікувалося у 2027 році, коли інфляція мала сповільнитися до 6,5%, а до цільового рівня 5% — у 2028 році.
30 квітня правління Національного банку зберегло облікову ставку на рівні 15% річних. Регулятор пояснив рішення необхідністю підтримувати привабливість гривневих активів, контрольованість інфляційних очікувань і стійкість валютного ринку. Прогноз НБУ передбачав утримання ставки на рівні 15% щонайменше до ІІ кварталу 2027 року. У разі подальшого посилення цінового тиску регулятор допускав застосування додаткових заходів, включно з підвищенням ставки.
«Прискорення інфляції до 8,6% та різке подорожчання пального не залишали Національному банку простору для продовження циклу пом’якшення політики. За нинішніх умов ставка 15% є не стільки інструментом стримування кредитування, скільки механізмом захисту довіри до гривні. Ризик передчасного зниження ставки зараз значно перевищує потенційний короткостроковий ефект для економічної активності», — підкреслив Уракін.
Валютний сектор залишався контрольованим, але потребував значної підтримки регулятора. Станом на 1 травня 2026 року міжнародні резерви України становили $48,215 млрд, скоротившись за квітень на 7,3%. Це було третє поспіль місячне зниження резервів.
У квітні НБУ продав на валютному ринку $3,577 млрд, тоді як надходження на валютні рахунки уряду становили лише $377,9 млн. На обслуговування та погашення державного боргу в іноземній валюті було спрямовано $716,6 млн, ще $255,3 млн Україна сплатила МВФ. Частково втрати компенсувала позитивна переоцінка фінансових інструментів на $378 млн. Попри скорочення, резерви забезпечували фінансування 4,9 місяця майбутнього імпорту.
«Скорочення резервів із майже $52 млрд до $48,2 млрд за один місяць є відчутним, але поки не критичним. Значно важливішою є причина: приватний валютний ринок залишається структурно дефіцитним, а міжнародні надходження не завжди збігаються в часі з потребами в інтервенціях і боргових виплатах. Тому стабільність гривні й надалі залежатиме від ритмічності зовнішнього фінансування та здатності України скорочувати торговельний розрив», — вважає Уракін.
За даними Державної митної служби, товарообіг України у січні-квітні 2026 року становив $46,1 млрд. Імпорт досяг $32,2 млрд, а експорт — $13,9 млрд. Таким чином, товарний дефіцит за чотири місяці становив близько $18,3 млрд, а імпорт у 2,3 раза перевищував експорт.
Найбільше товарів Україна імпортувала з Китаю — на $8,7 млрд, Польщі — на $3,1 млрд і Туреччини — на $2,2 млрд. Основними напрямами українського експорту були Польща — $1,5 млрд, Туреччина — $1,2 млрд та Італія — $857 млн.
У структурі імпорту машини, устаткування і транспорт становили $13,3 млрд, паливно-енергетичні товари — $5,3 млрд, продукція хімічної промисловості — $4,6 млрд. Основу експорту формували продовольчі товари на $8,5 млрд, метали та вироби з них на $1,3 млрд, а також машини, устаткування і транспорт на $1,2 млрд.
«Збільшення торговельного дефіциту до $18,3 млрд лише за чотири місяці є одним із головних макроекономічних викликів. Значна частина імпорту об’єктивно необхідна — це енергоносії, обладнання, транспорт і продукція для оборони. Однак експортна база залишається занадто вузькою і сировинною. Без розвитку переробки, машинобудування, оборонної промисловості та експорту послуг Україна й надалі компенсуватиме торговельний дефіцит міжнародною допомогою і резервами», — наголосив Уракін.
Бюджетна ситуація залишалася напруженою, але контрольованою. За січень-квітень до загального фонду державного бюджету надійшло 1,04 трлн грн. Загальна сума касових видатків загального фонду становила 1,35 трлн грн, що на 13,8% більше, ніж за аналогічний період 2025 року. Безпосередньо у квітні доходи загального фонду становили 302,6 млрд грн, а видатки — 433,1 млрд грн.
Видатки на безпеку й оборону за чотири місяці досягли 854,1 млрд грн, або 63,3% усіх видатків загального фонду. У квітні на ці потреби було спрямовано 283,1 млрд грн. На оплату праці працівників бюджетної сфери з нарахуваннями витрачено 555,5 млрд грн, на соціальне забезпечення — 235 млрд грн, на субсидії й трансферти підприємствам — 205,4 млрд грн, на товари та послуги — 151,4 млрд грн, на обслуговування державного боргу — 103,2 млрд грн.
Міжнародні гранти за січень-квітень становили 228,2 млрд грн, зокрема 55,1 млрд грн було отримано у квітні. Загалом до загального і спеціального фондів державного бюджету за чотири місяці надійшло 1,43 трлн грн, а касові видатки державного бюджету становили 1,7 трлн грн.
«Бюджет зберігає функціональність, але його структура повністю визначається війною. Коли майже дві третини видатків загального фонду спрямовується на оборону і безпеку, можливості фінансувати довгостроковий розвиток залишаються обмеженими. За таких умов особливо важливо, щоб міжнародна допомога покривала цивільні потреби бюджету, а внутрішні ресурси максимально ефективно спрямовувалися на оборону, енергетику та виробниче відновлення», — зазначив Уракін.
Глобальна економіка
Світова економіка станом на кінець квітня 2026 року залишалася стійкою, але геополітичний та інфляційний фон істотно погіршився. Війна на Близькому Сході спричинила підвищення цін на енергоносії, посилила інфляційні очікування та змусила найбільші центральні банки відкласти подальше пом’якшення монетарної політики.
У квітневому World Economic Outlook Міжнародний валютний фонд прогнозував зростання світової економіки на 3,1% у 2026 році та на 3,2% у 2027 році за умови обмеженої тривалості й географії конфлікту. МВФ попереджав, що довша війна, поглиблення геополітичної фрагментації, нові торговельні суперечки та високий державний борг можуть суттєво погіршити перспективи.
Економіка США зберігала позитивну динаміку. За уточненою оцінкою BEA, реальний ВВП у І кварталі 2026 року зріс на 2,1% у перерахунку на річний темп порівняно з попереднім кварталом. Зростання забезпечували інвестиції, експорт, державні та споживчі видатки.
Водночас інфляція у США продовжила прискорюватися. У квітні CPI зріс на 3,8% у річному вимірі після 3,3% у березні. Базова інфляція становила 2,8%, а енергетична — 17,9%. Лише за місяць енергоносії подорожчали на 3,8%, а бензин — на 5,4%.
29 квітня Федеральна резервна система зберегла діапазон ставки федеральних фондів на рівні 3,5–3,75%. ФРС вказала на підвищену інфляцію, зростання глобальних енергетичних цін і високу невизначеність навколо подій на Близькому Сході.
Єврозона демонструвала значно слабшу економічну динаміку. За попередньою оцінкою Eurostat, доступною 30 квітня, ВВП єврозони у І кварталі зріс лише на 0,1% порівняно з попереднім кварталом та на 0,8% у річному вимірі. Це свідчило про фактичну стагнацію економіки регіону.
Річна інфляція в єврозоні у квітні прискорилася до 3,0% проти 2,6% у березні. У Європейському Союзі вона підвищилася до 3,2%. Найбільший внесок у зростання цін зробили послуги, енергоносії та продукти харчування.
Європейський центральний банк 30 квітня зберіг депозитну ставку на рівні 2,0%, ставку основних операцій рефінансування — 2,15%, а ставку граничного кредитування — 2,40%. ЄЦБ наголосив, що ризики підвищення інфляції та погіршення економічного зростання посилилися через енергетичний шок.
У Великій Британії інфляція у квітні, навпаки, сповільнилася до 2,8% у річному вимірі після 3,3% у березні. Базовий CPI знизився до 2,5%, а інфляція послуг — до 3,2%. Водночас моторне пальне суттєво подорожчало через зовнішній енергетичний шок.
Bank of England 30 квітня зберіг базову ставку на рівні 3,75%. Вісім членів Комітету з монетарної політики підтримали це рішення, тоді як один виступив за підвищення ставки до 4%.
«Квітень показав, що глобальний цикл швидкого зниження процентних ставок фактично поставлено на паузу. США зіткнулися з прискоренням інфляції до 3,8%, єврозона — до 3%, а центральні банки знову були змушені зосередитися на енергетичних ризиках. Для України це означає дорожчий глобальний капітал, складніші умови для експорту та додатковий тиск через ціни на пальне», — зазначив Уракін.
Китайська економіка у першому кварталі 2026 року зросла на 5,0% у річному вимірі. Номінальний ВВП досяг 33,419 трлн юанів. Промислове виробництво збільшилося на 6,1%, сектор послуг — на 5,2%, а зовнішня торгівля товарами — на 15%. Водночас інвестиції в нерухомість скоротилися на 11,2%, що свідчило про збереження структурних проблем. У квітні китайський CPI зріс на 1,2% у річному вимірі та на 0,3% за місяць. Середня інфляція за січень-квітень становила 0,9%. Водночас роздрібні продажі у квітні зросли лише на 0,2% р/р, що вказувало на слабкість внутрішнього споживчого попиту.
Індія зберігала найвищі темпи зростання серед великих економік. Після переходу на нову статистичну базу офіційна оцінка зростання реального ВВП у 2025/26 фінансовому році була підвищена до 7,6%, а номінального — до 8,6%. Основними драйверами залишалися сектор послуг, внутрішнє споживання, будівництво та державні інвестиції.
Туреччина у квітні знову зіткнулася з різким посиленням інфляції. Споживчі ціни зросли на 4,18% за місяць і на 32,37% у річному вимірі. Від початку року інфляція становила 14,64%. Показник перевищив березневий рівень 30,87%, що засвідчило нестійкість процесу дезінфляції. Водночас турецький ВВП у 2025 році зріс приблизно на 3,6%, підтвердивши здатність економіки підтримувати ділову активність навіть за високого цінового тиску.
Бразилія демонструвала більш збалансовану динаміку, хоча інфляція також прискорилася. ВВП країни у 2025 році зріс на 2,3%, до 12,7 трлн реалів у поточних цінах. У квітні 2026 року індекс IPCA підвищився на 0,67% за місяць, а річна інфляція досягла 4,39% проти 4,14% у березні. Найбільший внесок зробили продукти харчування, медичні товари й послуги.
«Китай, Індія, Туреччина і Бразилія демонструють чотири різні моделі розвитку. Китай підтримує високі темпи завдяки промисловості й експорту, але все ще має проблеми з внутрішнім попитом і нерухомістю. Індія спирається на демографію, послуги та інвестиції. Туреччина зберігає зростання ціною дуже високої інфляції. Бразилія рухається повільніше, проте намагається утримувати баланс між економічною активністю та ціновою стабільністю. Для України головний висновок полягає в тому, що довгострокове зростання неможливе без власної виробничої, технологічної та експортної основи», — вважає Уракін.
Висновки
Станом на кінець квітня 2026 року Україна зберігала макрофінансову керованість, однак основні показники свідчили про посилення ризиків. Реальний ВВП у І кварталі скоротився на 0,6% р/р, інфляція у квітні прискорилася до 8,6%, базова інфляція — до 7,6%, а облікова ставка залишилася на рівні 15%.
Міжнародні резерви зменшилися до $48,2 млрд, або на 7,3% за місяць. Товарний дефіцит за січень-квітень досяг $18,3 млрд. Доходи загального фонду державного бюджету становили 1,04 трлн грн, тоді як видатки — 1,35 трлн грн. На безпеку й оборону було спрямовано 854,1 млрд грн, або 63,3% усіх видатків загального фонду.
Позитивними чинниками залишалися значний обсяг резервів, контрольована валютна політика, міжнародне фінансування, стійкий споживчий попит, адаптивність бізнесу та розвиток оборонного виробництва. Основними ризиками були продовження війни, руйнування енергетичної інфраструктури, подорожчання пального, дефіцит працівників, слабкість експорту та залежність бюджету від зовнішньої допомоги.
Світова економіка також увійшла у складніший період. МВФ прогнозував глобальне зростання на 3,1% у 2026 році, але попереджав про переважання негативних ризиків. Інфляція у США прискорилася до 3,8%, у єврозоні — до 3,0%, а центральні банки США, єврозони та Великої Британії зберегли ставки без змін. Китай зріс на 5% у першому кварталі, Індія зберігала темпи понад 7%, тоді як Туреччина знову зіткнулася з інфляцією понад 32%.
«Квітень 2026 року показав, що стабілізаційна модель України залишається працездатною, але її фінансовий запас міцності скорочується. Одночасне прискорення інфляції, зниження резервів і розширення торговельного дефіциту є сигналом, що зовнішня допомога не може бути єдиною основою економічної стійкості. Україні необхідно переходити від фінансування поточного виживання до створення нової виробничої моделі. Її основою мають стати енергетична автономність, оборонно-промисловий комплекс, агропереробка, машинобудування, логістика, цифрові технології та експорт продукції з високою доданою вартістю. Лише такий перехід здатний перетворити макрофінансову стабільність із тимчасової подушки безпеки на фундамент довгострокового розвитку», — підсумував Максим Уракін.
США зберегли статус найбільшого постачальника імпортних легкових автомобілів в Україну за підсумками першого півріччя 2026 року, забезпечивши 43 % від загальної кількості ввезених автомобілів. Згідно з даними Державної митної служби, опублікованими 28 липня, у січні–червні з США до України було ввезено 73,2 тис. легкових автомобілів.
Друге місце серед країн-постачальників посіла Німеччина, звідки надійшло 17,3 тис. автомобілів, або 10 % загального обсягу імпорту. Польща посіла третє місце з показником 14,6 тис. автомобілів, або 9%.
У сукупності США, Німеччина та Польща поставили в Україну 105,1 тис. легкових автомобілів. На ці три країни припало близько 62% усього імпорту.
Загалом у першому півріччі автомобілі ввозилися з понад 50 країн. Загальний обсяг імпорту перевищив 169 тис. машин, а їхня заявлена вартість склала майже 96,6 млрд грн.
Митні надходження від імпорту легкових автомобілів сягнули 32,1 млрд грн.
За оцінкою аналітичного центру Experts Club, лідером за обсягом митних надходжень стали автомобілі з бензиновими двигунами. Вони забезпечили бюджету 14,6 млрд грн, або 45,5% від загальної суми.
Дизельні автомобілі принесли 8,4 млрд грн, гібридні — 7,1 млрд грн, електромобілі — близько 2 млрд грн.
Вживані автомобілі склали понад 70% від загальної кількості ввезених автомобілів і забезпечили 17,7 млрд грн митних платежів. На нові автомобілі припало менше 30% імпорту та 14,4 млрд грн надходжень.
Як повідомляє Еxperts.news, аналітичний центр Experts Club проаналізував результати міжнародного дослідження Expat Insider 2026, підготовленого спільнотою InterNations. Найкращими країнами для проживання іноземців визнано Панаму, Мексику та Таїланд, тоді як останні місця посіли Норвегія, Німеччина та Туреччина.
Опитування проводилося з 1 лютого по 31 березня 2026 року. У ньому взяли участь 7 786 експатів 162 національностей. До підсумкового рейтингу увійшла 31 країна, у кожній з яких було отримано не менше 50 заповнених анкет. Учасники оцінювали до 53 аспектів життя за кордоном, зокрема роботу, особисті фінанси, якість життя, побутові умови та легкість соціальної адаптації.
Панама посіла перше місце третій рік поспіль. Близько 87% іноземців, які проживають у країні, заявили, що задоволені своїм життям за кордоном, тоді як середній світовий показник становив 70%.
Країна стала лідером за умовами праці та особистими фінансами, посіла друге місце за легкістю адаптації та доступністю основних послуг і шосте місце за якістю життя. Близько 90% респондентів вважають, що їхнього наявного доходу достатньо для комфортного життя, а 76% задоволені своїм фінансовим становищем.
Панама також отримала найкращі оцінки за доступність житла. Дев’ять із десяти експатів повідомили, що знайти житло в країні легко. Отримання візи назвали простим 82% опитаних. Значну частину іноземної спільноти становлять пенсіонери — їхня частка сягнула 37%, а 34% респондентів мають намір залишитися в країні назавжди.
Друге місце посіла Мексика, яка знову стала світовим лідером за легкістю соціальної адаптації. Близько 73% іноземців заявили, що їм легко заводити друзів серед місцевих жителів, при середньосвітовому рівні 39%.
При цьому слабким місцем Мексики залишається безпека. Позитивно особисту безпеку оцінили 68% опитаних проти 81% у середньому по світу. Незважаючи на це, 73% експатів задоволені своїм фінансовим становищем, а 38% планують залишитися в країні назавжди.
Таїланд посів третє місце і став країною з найбільш задоволеними життям іноземцями. Про своє благополуччя повідомили 86% опитаних, а 42% розраховують залишитися в країні назавжди.
Експати особливо високо оцінили вартість життя, доступність оренди та якість медичної допомоги. Водночас Таїланд отримав низькі оцінки за екологічну ситуацію, цифрові адміністративні послуги та відкриття банківських рахунків. Лише 33% респондентів позитивно оцінили якість повітря, а 80% вважають тайську мову складною для вивчення.
До першої десятки рейтингу також увійшли ОАЕ, Бразилія, Іспанія, Сінгапур, Португалія, Малайзія та Люксембург. П’ять перших країн в індексі особистих фінансів — Панама, Таїланд, Мексика, Португалія та Малайзія. У більшості держав-лідерів експати одночасно високо оцінюють доступність житла та ставлення місцевого населення.
Останнє, 31-е місце посіла Норвегія. Лише 46% іноземців, які там проживають, задоволені своїм життям, а 72% вважають, що заводити друзів серед місцевого населення складно. Позитивно своє фінансове становище оцінили лише 39% респондентів.
При цьому Норвегія залишається однією з країн, що отримали найвищі оцінки за станом навколишнього середовища, якістю повітря, безпекою зайнятості та стабільністю економіки. Основними проблемами для іноземців стали висока вартість життя, соціальна ізоляція, клімат та обмежені можливості для дозвілля.
Німеччина опинилася на 30-му місці. Близько 61% експатів назвали взаємодію з бюрократичною системою складною. Лише 19% позитивно оцінили доступність житла, і стільки ж — легкість його пошуку.
Німеччина також посіла останнє місце за індексом основних умов для експатів. Учасники опитування критикували недостатню доступність державних послуг онлайн, проблеми з домашнім інтернетом та обмежене поширення безготівкових платежів. Крім того, 57% іноземців повідомили, що їм важко заводити друзів серед німців.
На 29-му місці розташувалася Туреччина, яка посіла останні позиції за умовами праці, заробітною платою та стабільністю економіки. Близько 61% респондентів негативно оцінили стан турецької економіки, а 34% повідомили про річний дохід менше ніж 12 тис. доларів до сплати податків.
Життям у Туреччині задоволені 58% експатів, 14% мають намір покинути країну протягом найближчого року, а залишитися назавжди планують лише 13%.
До десятки аутсайдерів також увійшли Швейцарія, Австрія, Італія, Чехія, Швеція, Канада та Велика Британія. Вісім із десяти країн нижньої частини рейтингу знаходяться в Європі. Однак Австрія посіла п’яте місце за якістю життя, Швейцарія — восьме, Чехія — 13-те, а Швеція — 15-те. Це свідчить про те, що низька загальна позиція часто пов’язана не з інфраструктурою чи безпекою, а з високою вартістю життя, бюрократією та труднощами соціальної інтеграції.
За словами засновника аналітичного центру Experts Club Максима Уракіна, результати дослідження не можна сприймати як універсальний рейтинг рівня розвитку держав.
«Рейтинг показує не те, яка країна об’єктивно багатша чи краще управляється, а те, наскільки легко конкретному іноземцю влитися в місцеве повсякденне життя. Розвинена інфраструктура та високі зарплати можуть поєднуватися з дорогим житлом, складною бюрократією та соціальною закритістю.
Водночас менш заможні держави можуть вигравати завдяки доступним витратам, простоті оформлення документів та доброзичливому ставленню до приїжджих», — зазначив Уракін.
Він додав, що під час вибору країни для переїзду необхідно окремо аналізувати міграційне законодавство, податковий режим, ринок праці, медицину, освіту та вартість нерухомості.
InterNations підкреслює, що рейтинг ґрунтується на суб’єктивній задоволеності опитаних, а не на порівнянні офіційної статистики. Він не враховує низку важливих факторів, зокрема міжнародне оподаткування та послуги з догляду за дітьми, а оцінка безпеки відображає особисте сприйняття респондентів, а не фактичний рівень злочинності.
Ірак формує новий пакет співпраці з американськими енергетичними компаніями, який має збільшити видобуток нафти й газу, прискорити переробку попутного газу та залучити приватний капітал у модернізацію нафтогазової інфраструктури країни.
Міністр нафти Іраку Басім Мохаммед оцінив сукупну вартість угод між іракським нафтовим відомством і компаніями США приблизно у $200 млрд. За його словами, проєкти мають суттєво розширити виробничі потужності та збільшити інвестиції у використання попутного газу. Нинішні нафтовидобувні потужності Іраку оцінюються приблизно у 4,8 млн барелів на добу.
При цьому заявлені $200 млрд не слід розглядати виключно як обсяг уже профінансованих проєктів. Пакет включає контракти, попередні домовленості, меморандуми, технічні дослідження та потенційні інвестиційні програми, остаточні параметри яких визначатимуться за підсумками переговорів.
Під час візиту прем’єр-міністра Іраку Алі Фалеха аль-Зайді до США іракська делегація провела переговори з представниками Halliburton, Shell, Honeywell, Weatherford і Baker Hughes. Сторони обговорювали розробку нафтових і газових родовищ, упровадження сучасних технологій і підвищення ефективності енергетичного сектору.
Окремі переговори відбулися з Chevron. Ірак запропонував компанії розширити діяльність на південних родовищах, брати участь у проєктах нафтопереробки, нафтохімії та газової інфраструктури.
Chevron, зі свого боку, висловила зацікавленість у розробці південних родовищ, прокладанні трубопроводів до регіональних портів і створенні нафтосховищ. Іракська влада заявила про готовність прискорювати виділення земельних ділянок, оформлення дозволів і створення необхідної інфраструктури.
Halliburton отримала контракт Basra Oil Company на надання послуг комплексного управління родовищами Бін-Умар і Сіндбад на півдні Іраку. Угода передбачає інтегроване управління розробкою активів, а також супровід проєктування, закупівель і будівництва інфраструктури.
Фактично Ірак прагне перейти від окремих сервісних контрактів до довгострокової присутності американських компаній у видобутку, переробці, нафтосервісі, цифровому управлінні родовищами та будівництві експортної інфраструктури.
Для Багдада американський капітал важливий не лише як джерело фінансування. Великі компанії США можуть забезпечити доступ до технологій підвищення нафтовіддачі, сучасного бурового й компресорного обладнання, автоматизації виробничих процесів і міжнародних стандартів управління проєктами.
Додатковим завданням стає диверсифікація експортних маршрутів. Ірак зацікавлений у розвитку трубопроводів, нафтосховищ і нових виходів до регіональних портів, щоб зменшити залежність від обмеженої кількості напрямків постачання.
Які можливості відкриваються для України
Масштаб іракських проєктів створює можливості не лише для американських операторів. Значна частина робіт виконуватиметься міжнародними EPC-підрядниками, нафтосервісними компаніями та постачальниками обладнання, які формують власні глобальні ланцюги закупівель.
Для українських компаній найбільш реалістичним шляхом є не самостійна розробка нафтових родовищ, а участь у проєктах як постачальників, інженерних партнерів і субпідрядників американських операторів.
Одним з основних напрямів може стати трубна та металургійна продукція. Проєкти з освоєння родовищ і будівництва експортної інфраструктури потребуватимуть обсадних, насосно-компресорних і магістральних труб, листового прокату, резервуарів, металоконструкцій та елементів промислових будівель.
Українські виробники також могли б постачати насосне й компресорне обладнання, запірну арматуру, електродвигуни, трансформатори, кабельну продукцію, розподільні пристрої та модульні підстанції.
Окрема ніша пов’язана з переробкою попутного газу. Іраку необхідні газозбірні мережі, компресорні станції, установки очищення й підготовки газу, невеликі електростанції та обладнання для передачі електроенергії. Американські угоди передбачають збільшення інвестицій саме в газові проєкти.
Українські інжинірингові компанії можуть брати участь у проєктуванні трубопроводів, резервуарних парків, компресорних і насосних станцій, промислових об’єктів і систем енергопостачання.
Перспективи існують і для IT-сектору. Йдеться про впровадження систем SCADA, автоматизований облік нафти й газу, цифрове моделювання родовищ, моніторинг стану обладнання та промислову кібербезпеку.
Ще одним напрямом може стати технічна діагностика трубопроводів, захист металу від корозії, обстеження чинної інфраструктури та підготовка проєктів її модернізації.
Розвиток нафтогазового сектору створить попит і в супутніх галузях. Будівництво промислових об’єктів потребуватиме цементу, дорожніх матеріалів, спеціалізованої техніки, мобільних будівель, складського обладнання, систем водопостачання та транспортної логістики.
Додаткові можливості можуть отримати українські виробники продовольства. Великі проєкти супроводжуються створенням робітничих селищ, логістичних центрів і нових сервісних підприємств, що збільшує попит на борошно, рослинну олію, м’ясо птиці, крупи та готові харчові продукти.
Оптимальною може стати тристороння модель, за якої американська компанія виступає оператором або генеральним підрядником, українське підприємство постачає обладнання, матеріали чи інженерні рішення, а іракський партнер забезпечує реєстрацію, місцеву логістику та взаємодію з державними структурами.
Робота через американських операторів і міжнародних EPC-підрядників дає змогу українським підприємствам отримати прозоріші технічні вимоги, стандарти безпеки та процедури контролю якості.
При цьому українським компаніям необхідно буде пройти попередню кваліфікацію постачальників, підтвердити відповідність продукції стандартам API, ASTM або вимогам конкретного замовника, підготувати англомовну технічну документацію та забезпечити сервісний супровід обладнання.
Для системного виходу на ринок доцільно сформувати окремий каталог українських виробників нафтогазового й енергетичного обладнання. У ньому необхідно зазначити виробничі потужності, міжнародні сертифікати, досвід експортних постачань і готовність працювати через американських генеральних підрядників.
Наступним етапом могла б стати тристороння ділова місія Україна — США — Ірак за участю виробників труб, енергетичного обладнання, інженерних і цифрових компаній.
Найбільш логічними майданчиками для таких заходів є Багдад, Басра та Х’юстон, де зосереджені іракські замовники, нафтосервісні компанії та основні центри ухвалення рішень американської енергетичної галузі.
Засновник інформаційно-аналітичного центру Experts Club Максим Уракін, коментуючи структуру зовнішньої торгівлі України, зазначив необхідність переходу до складнішої експортної моделі.
«Україні необхідно нарощувати не лише фізичні обсяги постачань, а й частку продукції з високою доданою вартістю», — наголосив Уракін.
За його оцінкою, для скорочення торговельного дефіциту Україні необхідно розвивати переробку, машинобудування, харчову промисловість і технологічний експорт.
Стосовно Іраку така стратегія означає перехід від переважно традиційних товарних постачань до експорту труб, металоконструкцій, обладнання, програмних рішень та інженерних послуг.
Ірак уже є вигідним для України ринком із великим позитивним торговельним сальдо. Однак участь в енергетичних та інфраструктурних проєктах дала б змогу зробити відносини довгостроковішими й збільшити частку промислової продукції в українському експорті.
За даними інформаційно-аналітичного центру Experts Club, у січні-червні 2026 року Ірак посів 53-тє місце в рейтингу найбільших торговельних партнерів України.
Товарообіг між країнами становив $151,123 млн. Україна експортувала до Іраку товарів на $151,051 млн, тоді як імпорт іракської продукції становив лише $72 тис.
Позитивне для України торговельне сальдо досягло $150,979 млн. Таким чином, практично весь двосторонній товарообіг формувався за рахунок українського експорту. Дані наведені в таблиці до аналізу Experts Club, опублікованого 16 липня 2026 року.
Для порівняння, за підсумками 2025 року товарообіг України з Іраком оцінювався у $392,836 млн. Український експорт становив $392,513 млн, імпорт — $323 тис., а позитивне сальдо досягало $392,190 млн.
Торговельні показники підтверджують, що Ірак залишається вигідним ринком збуту для українських компаній. Водночас практично одностороння структура торгівлі свідчить про низький рівень взаємних інвестицій і промислової кооперації.
Нові домовленості Іраку зі США можуть стати можливістю для зміни цієї моделі. Навіть обмежена участь українських підприємств в енергетичних проєктах загальною заявленою вартістю до $200 млрд здатна суттєво збільшити експорт продукції з високою доданою вартістю.
За правильної організації тристоронньої співпраці Ірак може поступово перетворитися з переважно товарного ринку на довгострокового промислового, енергетичного та інфраструктурного партнера України.
