Як повідомляє сербське бізнес-видання Parametar, автотранспортні компанії Сербії, Боснії та Герцеговини, Чорногорії та Північної Македонії вимагають від Євросоюзу до 1 вересня 2026 року запропонувати конкретне рішення проблеми обмеження перебування професійних водіїв у Шенгенській зоні. В іншому разі перевізники готові знову провести узгоджені протести та заблокувати вантажні термінали на кордонах з ЄС.
Рішення було узгоджено представниками транспортних асоціацій чотирьох країн на регіональній зустрічі в Скоп’є. При цьому 1 вересня не є автоматично датою початку блокади. Перевізники мають намір дочекатися переговорів з Європейською комісією та обговорення нової візової стратегії ЄС, після чого ухвалять рішення щодо подальших дій.
Основна претензія перевізників пов’язана з правилом 90/180. Громадяни третіх країн, які користуються безвізовим режимом, можуть перебувати в Шенгенській зоні не більше 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду. Це обмеження поширюється й на професійних водіїв із країн Західних Балкан.
Перевізники вважають такий підхід неправильним, оскільки водії приїжджають до ЄС не як туристи, а регулярно перетинають кордон під час міжнародної доставки вантажів і після рейсів повертаються до своїх країн.
«Наші водії виїжджають кожні два, три або п’ять днів, залежно від маршруту, а потім повертаються. Вони не хочуть виїжджати зі своїх країн, вони хочуть працювати в наших компаніях. Але 90 днів недостатньо для професійної роботи», — заявив президент сербської асоціації міжнародних перевізників Неджо Мандич.
За оцінками регіональних транспортних організацій, проблема стосується близько 100 тис. професійних водіїв у чотирьох країнах. Більш жорсткий контроль дотримання ліміту став особливо відчутним після впровадження європейської електронної системи Entry/Exit System (EES), яка автоматично фіксує в’їзд і виїзд громадян третіх країн.
Загроза перевізникам уже має прецедент. Наприкінці січня 2026 року водії з Сербії, Боснії та Герцеговини, Чорногорії та Північної Македонії одночасно заблокували понад 20 вантажних переходів у напрямку Шенгенської зони. Були заблоковані кордони Сербії та Боснії і Герцеговини з Хорватією, Північної Македонії з Грецією та Болгарією, а також порт Бар у Чорногорії.
Економічний ефект виявився значним. Президент ТПП Сербії Марко Чадеж тоді оцінював, що блокування зачепило близько 93 % експорту чотирьох країн, а сукупні збитки сягали близько 92 млн євро на добу.
Окремі підприємства через невиконання контрактних зобов’язань стикалися, за його оцінкою, зі штрафами та втратами в розмірі 10–50 тис. євро на день на одну компанію. Причому проблеми виникали не лише у балканських виробників — від затримок страждали й європейські компанії, що мають заводи, постачальників та покупців у регіоні.
Якщо нова регіональна блокада відбудеться в подібному масштабі, економічні втрати знову можуть становити десятки мільйонів євро щодня.
Для Сербії найбільш вразливою є промисловість, орієнтована на європейські виробничі ланцюги. Автомобільні компоненти, електрообладнання, гумотехнічна продукція, металопродукція, продукти харчування та інші товари часто перевозяться автомобільним транспортом за графіком і повинні надходити замовнику в строго визначений час.
Навіть нетривала зупинка руху означає накопичення вантажів на складах, порушення виробничих циклів та ризик штрафів з боку європейських покупців.
Особливо небезпечна тривала блокада для виробників швидкопсувних товарів. Під час січневих протестів перевізники повідомляли, що лише Lidl планував доставити з Європи до Сербії близько 120 вантажівок із м’ясом, молочною продукцією, фруктами та овочами протягом одного тижня. Блокування руху безпосередньо загрожувало цим поставкам.
Самі транспортні компанії зазнають подвійних втрат: вантажівка під час простою продовжує створювати витрати на лізинг, зарплату водія, страхування та інші платежі, але не приносить виручки. Асоціації також попереджають, що неможливість повноцінно використовувати водіїв на маршрутах ЄС може призвести до втрати контрактів на користь перевізників із країн Євросоюзу.
Економічний збиток не обмежиться Західними Балканами. Значна частина підприємств Сербії, Північної Македонії та Боснії і Герцеговини інтегрована безпосередньо у виробничі ланцюги компаній ЄС.
Затримка постачання комплектуючих може позначитися на заводах у Німеччині, Італії, Австрії, Словенії, Угорщині та інших країнах. Зворотний потік європейських товарів на Балкани також зупиняється.
Крім того, через Сербію та Північну Македонію проходить важливий сухопутний транспортний коридор між Центральною Європою, Туреччиною та далі Близьким Сходом. Під час січневих протестів Reuters зазначав, що блокада порушувала рух саме по цьому стратегічному маршруту.
Європейська комісія ще після січневих протестів визнала, що встановлений режим створює проблеми для високомобільних професій, зокрема міжнародних водіїв, артистів та спортсменів. У новій візовій стратегії ЄС, ухваленій у січні, передбачено можливість пошуку більш гнучкого механізму для таких категорій працівників.
Однак автоматичного виключення професійних водіїв із правила 90/180 поки що не запроваджено.
Перевізники наполягають або на спеціальному статусі для міжнародних водіїв, або на механізмі професійних віз чи іншого дозволу, який дав би їм змогу перебувати в Шенгенській зоні понад 90 днів без ризику затримання, депортації чи заборони на в’їзд.
Таким чином, 1 вересня стає ключовою датою для транспортного ринку Західних Балкан. Якщо Брюссель запропонує робочий механізм для професійних водіїв, нової блокади можна уникнути. Якщо домовитися не вдасться, перевізники чотирьох країн уже узгодили можливість спільної акції.
Проблема обмеження перебування професійних водіїв у Шенгенській зоні стосується й України.
Українські далекобійники, які працюють на перевізників, зареєстрованих в Україні, при в’їзді до Шенгену за безвізовим режимом також, як правило, підпадають під правило 90 днів протягом 180-денного періоду, якщо вони не мають окремого довгострокового статусу або дозволу на проживання. Єврокомісія у своїй візовій стратегії від 29 січня 2026 року прямо визнала, що чинна система створює проблеми для мобільних професій, окремо згадавши водіїв вантажівок, які обслуговують бізнес ЄС.
При цьому чинна до 31 березня 2027 року угода ЄС та України про автомобільний транспорт спрощує доступ українських перевізників на ринок ЄС і скасовує необхідність низки дозволів на двосторонні та транзитні перевезення, але сама по собі не є винятком із шенгенських міграційних правил.
Тому Україна об’єктивно зацікавлена в тому самому рішенні, якого вимагають перевізники Західних Балкан: відокремити час роботи професійного водія в міжнародному рейсі від звичайного туристичного перебування або створити для таких водіїв спеціальний режим.
ВОДІЙ, ЄС, Перевізник, Сербія, Шенген
Українські компанії, що експортують упаковані товари до країн Євросоюзу, з 12 серпня 2026 року повинні враховувати нові єдині європейські вимоги до упаковки, передбачені Регламентом ЄС 2025/40 про упаковку та відходи упаковки — Packaging and Packaging Waste Regulation (PPWR).
Нові правила стосуються не лише виробників із країн ЄС. Єврокомісія прямо зазначає, що регламент поширюється на всю упаковку, що розміщується на ринку Євросоюзу, незалежно від матеріалу та походження. Таким чином, вимоги стосуються також товарів з України, Сербії, Туреччини, Китаю та інших третіх країн.
Регламент набрав чинності ще 11 лютого 2025 року, проте його основні положення почали застосовуватися саме з 12 серпня 2026 року. Він замінив європейську директиву про упаковку та відходи упаковки, яка діяла понад 30 років.
Для українського бізнесу це насамперед стосується виробників харчових продуктів та напоїв, косметики, побутової хімії, споживчих та промислових товарів, а також компаній електронної торгівлі, які відправляють упаковану продукцію покупцям у ЄС.
Нові норми встановлюють вимоги до складу та безпеки пакувальних матеріалів, скорочення надмірної упаковки, можливості повторного використання та переробки. Виробники повинні проводити оцінку відповідності упаковки встановленим вимогам та оформляти EU Declaration of Conformity — декларацію відповідності ЄС.
При поставках з України безпосередню юридичну відповідальність за виведення імпортованого товару на європейський ринок у багатьох випадках несе імпортер, зареєстрований у ЄС. Згідно з регламентом, імпортером є компанія або особа, що перебуває в Євросоюзі та розміщує на ринку ЄС упаковку або упакований товар із третьої країни. Щодо імпортованої продукції на нього поширюються обов’язки щодо перевірки відповідності встановленим вимогам.
Однак це не означає, що українському виробнику нічого змінювати не доведеться. На практиці європейському імпортеру потрібно буде отримати від постачальника дані про склад упаковки, підтвердження її відповідності вимогам та технічну документацію. Якщо українська компанія не зможе надати ці документи або упаковка не відповідає PPWR, європейський партнер не зможе нормально виводити такий товар на ринок ЄС.
Одна з вимог, яка вже має безпосереднє значення з 12 серпня 2026 року, стосується упаковки, що контактує з харчовими продуктами. Вона не повинна містити PFAS — так звані «вічні хімікати» — у концентраціях, що перевищують встановлені Регламентом граничні значення.
При цьому частина широко обговорюваних вимог PPWR запроваджується поетапно.
Наприклад, зобов’язання забезпечити переробність усієї упаковки розраховане на 2030 рік, а нові уніфіковані правила маркування також вводяться пізніше. Тому стверджувати, що з 12 серпня 2026 року компанії вже зобов’язані виконувати абсолютно всі майбутні норми PPWR, було б неправильно.
Для українських експортерів практичне значення реформи полягає в тому, що відповідність упаковки поступово стає таким самим елементом доступу на ринок ЄС, як вимоги до безпеки та якості самого товару. Особливо уважно перевірити упаковку варто компаніям харчової, легкої, хімічної та FMCG промисловості, а також виробникам, що працюють під private label європейських торговельних мереж.
Європейська комісія 3 серпня 2026 року додатково опублікувала оновлені роз’яснення для бізнесу щодо застосування PPWR, тоді як загальна дата набрання чинності основних положень регламенту була встановлена на 12 серпня.
Першоджерело — Регламент ЄС 2025/40 та роз’яснення Європейської комісії щодо Packaging and Packaging Waste Regulation.
Українські підприємства у січні-липні поточного року збільшили споживання металопрокату на 0,27% порівняно з аналогічним періодом минулого року – до 2,309 млн тонн.
Згідно із пресрелізом об’єднання “Укрметалургпром” у п’ятницю, за цей період імпортовано 1,063 млн тонн, або 46,06% внутрішнього ринку споживання металопрокату.
За даними “Укрметалургпрому”, у січні-липні 2026 року українські метпідприємства виробили 3,322 млн тонн металопрокату (91,7% відносно аналогічного періоду 2025 року), з яких, за інформацією Державної митної служби України, експортовано порядку 2,076 млн тонн, або 62,5%. В січні-липні 2025 року частка експорту становила 60,2% (2,182 млн тонн при загальному виробництві металопрокату 3,622 млн тонн).
Частка напівфабрикатів в експортних поставках в січні-липні 2026 року становить 42,58%, що значно вище показника семи місяців 2025 року (32,58%). Питома вага плоского прокату в експортних поставках в січні-липні 2026 дещо нижче січня-липня 2025 року (43,74% та 44,55% відповідно). Частка ж сортового помітно нижча за показник січня-липня 2025 року (13,68% у 2026 року проти 22,87% у 2025 року).
Структура імпорту в січні-липні 2026 року характеризується помітним домінуванням плоского прокату над сортовим (66,59% та 26,94% відповідно), проте в січні-липні 2025 року, домінування плоского прокату над сортовим було значно більшим (відповідно, 74,77% та 20,19%).
“У січні-липні 2026 року ємність внутрішнього ринку становила 2,309 млн тонн металопрокату, з яких 1,063 млн тонн, або 46,06% припадає на імпорт. В січні-липні 2025 року ємність внутрішнього ринку була 2 млн 302,7 тис. тонн, з яких 862,7 тис. тонн, або 37,46% імпортовано. Таким чином, в січні-липні 2026 року спостерігається збільшення ємності внутрішнього ринку відносно січня-липня 2025 року на 0,27%, з одночасним зростанням частки імпортної складової на 8,58%”, – констатується у пресрелізі.
Основними експортними ринками українського металопрокату у січні-липні поточного року, за даними Держмитслужби, є країни Європейського союзу (81,9%), іншої Європи (9,6%) та СНД (6,5%).
Серед металургійних імпортерів за сім місяців 2026 року перше місце обіймають інші країни Європи (49,8%), на другому країни Азії (25,5% ), на третьому – країни ЄС-27 (16,0%).
Як повідомлялося, ринок металопрокату України у 2025 році збільшився на 21,73% порівняно з 2024 роком – до 4 млн 1,6 тис. тонн. Було імпортовано 1 млн 603,6 тис. тонн, або 40,07% внутрішнього ринку споживання металопрокату.
Ринок металопрокату України у 2024 році скоротився на 6,26% порівняно з попереднім роком – до 3 млн 288,4 тис. тонн, тоді як у 2023-му збільшився у 2,19 раза порівняно з 2022-м – до 3 млн 505,6 тис. тонн.
Як повідомляє Experts.news, Європейська комісія готує пропозиції щодо реформування процесу розширення ЄС, які мають стати основою стратегічної дискусії лідерів Євросоюзу в жовтні 2026 року. Одним із ключових напрямків обговорення є запровадження додаткових гарантій, які дозволять обмежувати окремі права нових держав-членів у разі порушення ними зобов’язань перед ЄС.
Інформація про підготовку реформи підтверджується Єврокомісією. Ще 6 липня представник ЄК повідомив Euronews, що Брюссель працює над власними пропозиціями напередодні жовтневого саміту, оскільки дискусія щодо нових правил дедалі активніше ведеться безпосередньо країнами-членами.
Європейська Рада офіційно підтвердила, що на засіданні 15–16 жовтня 2026 року лідери ЄС проведуть стратегічне обговорення розширення та внутрішніх реформ Союзу. При цьому офіційного підтвердження того, що Єврокомісія представить остаточний пакет саме 15 жовтня, поки що немає.
Одним із найбільш обговорюваних варіантів є тимчасове обмеження деяких прав голосу нових держав-членів.
Німеччина, Франція, Нідерланди, Бельгія та Люксембург ще в червні запропонували обговорити можливість перехідного періоду, під час якого нові учасники ЄС не зможуть блокувати рішення в найбільш чутливих сферах, де зараз потрібна одностайність усіх країн.
Йдеться насамперед про зовнішню політику, бюджет ЄС та подальше розширення Союзу.
Крім того, п’ять держав пропонують включати в майбутні договори про вступ спеціальні захисні механізми. Вони дозволять застосовувати заходи проти нової держави-члена у разі серйозного відступу від принципів демократії, верховенства права або свободи ЗМІ.
Такі пропозиції значною мірою пов’язані з досвідом Угорщини часів Віктора Орбана, коли Будапешт неодноразово використовував вимогу одностайності для блокування важливих рішень ЄС.
При цьому поки що йдеться саме про варіанти реформи, а не про вже узгоджені нові правила.
Найбільше значення ця дискусія має для Чорногорії, яка наразі є найпросунутішим кандидатом на вступ.
За даними Єврокомісії, країна відкрила всі 33 переговорні розділи, з яких 16 вже тимчасово закриті. Подгориця має намір завершити переговори та стати 28-м членом Євросоюзу у 2028 році.
Президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у червні заявила, що вступ Чорногорії до 2028 року є «досяжним». ЄС уже розпочав підготовку проєкту майбутнього договору про її приєднання.
Тому саме чорногорський договір про вступ потенційно може стати першим документом нового покоління, що передбачатиме додаткові гарантії для ЄС після прийняття країни.
Однак у Єврокомісії побоюються ситуації, за якої нові умови розроблятимуться виключно під Чорногорію. Саме тому Брюссель хоче сформувати універсальний підхід, який можна буде застосувати й до наступних держав-кандидатів.
Реформа матиме безпосереднє значення і для України, і для Молдови.
Переговори з обома країнами помітно прискорилися влітку 2026 року. У червні ЄС відкрив з Україною та Молдовою перший переговорний кластер, що стосується основоположних питань — верховенства права, демократичних інститутів та державного управління. У липні переговори просунулися й у зовнішньополітичних напрямках.
При цьому Україна та Молдова знаходяться значно далі від завершення переговорів, ніж Чорногорія.
Для Києва майбутня модель є особливо важливою: якщо ЄС дійсно запровадить перехідні обмеження щодо права вето, Україна потенційно зможе отримати повноцінне членство, але на першому етапі матиме обмежені можливості блокувати рішення в окремих сферах.
Водночас така система може полегшити політичне узгодження українського членства всередині нинішнього ЄС, оскільки частина держав побоюється, що розширення з 27 до понад 30 членів значно ускладнить ухвалення рішень.
Твердження про те, що Франція, Німеччина та Нідерланди загалом виступають проти швидкого розширення ЄС, потребує уточнення. Ці країни підтримують подальше розширення, але належать до групи держав, які вимагають попереднього посилення інституційних гарантій та більш жорсткого контролю за дотриманням верховенства права майбутніми членами. Разом із Бельгією та Люксембургом вони запропонували розробити новий шаблон договорів про вступ.
Особливо обережну позицію займає Франція щодо прискореного прийняття України. У Парижі побоюються бюджетних наслідків, впливу великого українського аграрного сектору на єдиний ринок та можливого ускладнення системи прийняття рішень у розширеному ЄС.
Німеччина, навпаки, активно підтримує розширення, але водночас наполягає на реформуванні самого Євросоюзу та розглядає варіанти поступової інтеграції нових держав.
По суті, дискусія зводиться до спроби вирішити суперечність між двома завданнями.
З одного боку, геополітична ситуація спонукає ЄС прискорити прийняття Чорногорії, Албанії, України та Молдови. Брюссель розглядає розширення як інструмент зміцнення європейської безпеки та обмеження впливу Росії й Китаю на Західних Балканах і в Східній Європі.
З іншого боку, існуючі держави не хочуть приймати нових членів, які після вступу зможуть використовувати право вето для тиску на інші країни ЄС.
Тому майбутня модель може ґрунтуватися на принципі: повне членство надається швидше, але частина політичних інструментів нової держави протягом перехідного періоду залишається обмеженою, а виконання зобов’язань продовжує контролюватися вже після вступу.
Остаточні параметри такої системи поки що не узгоджені. Головна політична дискусія має відбутися на Європейській раді 15–16 жовтня 2026 року, після чого стане зрозуміліше, які із запропонованих механізмів можуть увійти до майбутніх договорів про приєднання Чорногорії, України, Молдови та інших кандидатів.
Маршал Сейму Польщі Влодзімеж Чажастий заявив, що вступ України до Європейського Союзу вимагатиме від української сторони переосмислення спірних сторінок власної історії, включно з оцінкою масових убивств поляків на Волині в роки Другої світової війни.
Про це Чажастий заявив 10 серпня у Щавниці після зустрічі з головою Верховної Ради України Русланом Стефанчуком, повідомило Польське агентство преси PAP.
Чажастий наголосив, що сам підтримує майбутнє членство України в ЄС, однак вважає, що європейська інтеграція передбачає не лише економічні вигоди, а й прийняття певної системи цінностей та історичної відповідальності.
«ЄС — це демократія і цінності, це не лише банкомат», — заявив маршал Сейму, додавши, що йдеться також про необхідність «називати геноцид геноцидом». На його думку, жоден народ не може втекти від власної історії.
Основним предметом історичної суперечки залишаються масові вбивства польського населення на Волині та у Східній Галичині у 1943–1945 роках, відповідальність за значну частину яких польська сторона покладає на Організацію українських націоналістів та Українську повстанську армію.
У польській державній історичній політиці ці події офіційно кваліфікуються як геноцид. Ще у 2016 році Сейм закріпив таке трактування в парламентській резолюції, а у 2025 році Польща пішла далі: законом встановила 11 липня Національним днем пам’яті поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних землях Другої Речі Посполитої. Закон був ухвалений Сеймом одноголосно, а потім схвалений Сенатом.
Польська сторона вимагає від України передусім трьох речей: визнання геноцидного характеру злочинів, можливості безперешкодного пошуку та ексгумації останків польських жертв, а також гідного поховання й увічнення загиблих. Польський Інститут національної пам’яті розглядає деполітизацію ексгумацій як одну з ключових умов реального історичного примирення.
Таким чином, Варшава розглядає проблему вже не лише як суперечку істориків. За останні роки вона стала частиною державної політики пам’яті й дедалі частіше пов’язується польськими політиками з питанням європейської інтеграції України.
Офіційний Київ не заперечує масових убивств польського населення та необхідності вшанувати пам’ять загиблих, однак уникає прийняття польської формули про одноосібну відповідальність української сторони й офіційної кваліфікації всього польсько-українського конфлікту того періоду як геноциду поляків.
Український інститут національної пам’яті використовує переважно визначення «Волинська трагедія» та «українсько-польське протистояння». У липні 2026 року голова УІНП Олександр Алфьоров заявив під час спільного українсько-польського вшанування пам’яті, що трагічні події 1943 року необхідно пам’ятати, а відносини двох народів слід будувати на взаємній повазі та визнанні помилок минулого.
Українська сторона також зазначає, що в польсько-українському протистоянні загинули не лише поляки, а й українці, зокрема внаслідок дій у відповідь польських збройних формувань та політики польської держави. Примітно, що необхідність враховувати українських жертв у липні 2026 року публічно наголосив і посол Польщі в Україні Пьотр Лукасевич.
Коли польський Сейм у червні 2025 року законодавчо встановив 11 липня днем пам’яті «жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА», МЗС України назвало рішення одностороннім і попередило, що такі кроки не сприяють досягненню взаєморозуміння та примирення. Київ запропонував зосередитися на спільній роботі істориків, пошуках, ексгумаціях і гідному увічненні всіх жертв.
Попри політичну суперечку навколо термінології, саме у практичній сфері за останній рік відбувся істотний прогрес. Україна відновила видачу дозволів польській стороні на пошукові та ексгумаційні роботи. У 2026 році дослідження проводилися, зокрема, у колишніх селах Острівки та Воля Островецька на Волині, а 7 серпня українська міжвідомча комісія погодила нові ексгумаційні роботи у Гуті Пеняцькій Львівської області та в селі Угли Рівненської області.
Роботи в Острівках і Волі Островецькій завершилися 7 серпня, а знайдені останки мають бути перепоховані. Таким чином, одне з найгостріших практичних питань, яке кілька років ускладнювало відносини Варшави та Києва, поступово зрушило з місця.
Чажастий після зустрічі зі Стефанчуком також закликав не переносити політичні та історичні конфлікти на відносини між польським і українським суспільствами. За його словами, між парламентами двох країн необхідно зберігати постійний канал зв’язку та відновлювати взаємну довіру. Водночас він наголосив, що «без безпечної України немає безпечної Польщі», і висловився за членство України в ЄС та участь Польщі у повоєнному відновленні країни.
Європейський Союз перерахував додаткові 30 млн євро до Фонду підтримки енергетики України, тим самим збільшивши свій загальний внесок до фонду до 279 млн євро, повідомив перший віце-прем’єр-міністр України — міністр енергетики Денис Шмигаль.
«Кошти, що надходять через цей фінансовий інструмент, допомагають нам відновлювати пошкоджену російськими атаками енергетичну інфраструктуру, закуповувати вкрай необхідне обладнання для наших енергетичних компаній та забезпечувати надійне енергопостачання, насамперед для критичної інфраструктури», – цитує Шмигаля пресслужба Міненерго у Telegram-каналі в суботу.
