В Україні починають запроваджувати обов’язкове декларування IMEI мобільних телефонів під час імпорту; відповідний наказ уже підписано Міністерством фінансів, повідомив генеральний директор «Цитрус» Артем Шевченко.
«На мій погляд, це найважливіше рішення для українського ринку мобільних телефонів за останні роки. Наказ уже підписано Міністерством фінансів України та зареєстровано Міністерством юстиції України. Це означає, що рішення вже ухвалено і починається етап його практичного впровадження», — повідомив він у LinkedIn.
Шевченко додав, що, за оцінкою Бюро економічної безпеки (БЕБ), ця зміна правил може забезпечити понад 5 млрд грн додаткових надходжень до державного бюджету щорічно та суттєво скоротити можливості для «сірого» імпорту смартфонів. Команда «Цитрус» брала активну участь у консультаціях з БЕБ щодо цієї ініціативи, обговорювала технічні аспекти реалізації та механізми, які допоможуть зробити нову систему максимально ефективною.
Досі IMEI не вказувався під час митного оформлення, через що держава не мала можливості простежити шлях конкретного мобільного телефону від моменту його ввезення до продажу кінцевому покупцеві.
«Тепер фундамент для такої системи закладено. Перший етап — обов’язкове декларування IMEI під час імпорту. Наступним кроком має стати зазначення IMEI у фіскальному чеку. Над цим механізмом БЕБ уже працює спільно з Міністерством фінансів України та Державною податковою службою України. Фактично це означає, що кожен мобільний телефон матиме відстежуваний шлях від моменту перетину кордону до продажу. Після повної реалізації цього механізму легальний продаж мобільних телефонів без відповідності IMEI, задекларованого під час імпорту, та IMEI, зазначеного у фіскальному чеку, стане фактично неможливим», – повідомив Шевченко.
Україна посіла 20-те місце серед найбільших торговельних партнерів Узбекистану за підсумками січня-червня 2026 року, свідчать дані Національного комітету Узбекистану зі статистики.
Зовнішньоторговельний оборот між Україною та Узбекистаном за шість місяців становив $206,1 млн проти $151,9 млн за аналогічний період 2025 року. Таким чином, двостороння торгівля збільшилася на 35,7%.
Постачання українських товарів до Узбекистану становили близько $171,9 млн, тоді як експорт узбецьких товарів до України оцінювався у $34,2 млн. Позитивне для України сальдо двосторонньої торгівлі досягло приблизно $137,7 млн.
На Україну припало близько 0,5% загального зовнішньоторговельного обороту Узбекистану.
Загалом зовнішньоторговельний оборот Узбекистану в січні-червні 2026 року становив близько $41 млрд.
Найбільшим торговельним партнером країни залишався Китай, на який припало 23,1% загального обороту, або близько $9,5 млрд. Росія посіла друге місце з часткою 17,1%, що відповідає приблизно $7 млрд.
До п’ятірки найбільших партнерів Узбекистану також увійшли Казахстан із часткою 6,8%, Туреччина – 3,4% та Афганістан – 2,6%.
Окремо Міністерство інвестицій, промисловості та торгівлі Узбекистану повідомило, що експорт країни без урахування золота у першому півріччі становив $14,4 млрд, збільшившись на 32,2%, або на $3,5 млрд, порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Основним ринком збуту узбецьких товарів і послуг була Росія, куди поставили продукції на $2,4 млрд. Експорт до Китаю становив $2,18 млрд, Афганістану – $961 млн, Казахстану – $715 млн, Франції – $707 млн, Туреччини – $516 млн, Киргизстану – $453 млн.
Основними драйверами зростання узбецького експорту стали послуги з показником $5,7 млрд, продукція легкої промисловості – $1,66 млрд, металургійної та гірничодобувної промисловості – $1,3 млрд, плодоовочева продукція – $875 млн і будівельні матеріали – $714 млн.
Географія експорту Узбекистану за підсумками першого півріччя розширилася ще на сім країн і територій та охопила 211 держав і територій.
Першоджерела: Національний комітет Узбекистану зі статистики та повідомлення Міністерства інвестицій, промисловості та торгівлі Узбекистану від 29 липня 2026 року.
Президент України Володимир Зеленський підписав указ про звільнення Ольги Стефанишини з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України у США.
Відповідний указ № 696/2026 опубліковано на сайті президента.
У дописі на Facebook Стефанишина повідомила, що прийняла рішення скласти повноваження посла України у Сполучених Штатах Америки у зв’язку з особистими обставинами.
«Це моє власне рішення, продиктоване особистими обставинами, про які йшлося раніше», – зазначила вона.
За словами Стефанишиної, представляти Україну у Вашингтоні під час повномасштабної війни було найбільшою честю в її житті.
Водночас дипломатка наголосила, що основні завдання, з якими вона приїхала до Вашингтона, виконано. Зокрема, за її словами, вдалося збільшити постачання американської зброї та зберегти підтримку України в період змін політичної ситуації в США, закріпити її на законодавчому рівні, а також змінити роль України «з країни, якій допомагають, на країну, в яку інвестують і чиї технології купують».
Стефанишина також повідомила, що окремо й публічно прокоментує питання, які останнім часом порушувалися в ЗМІ, і запевнила, що продовжуватиме працювати на благо України «там, де буде корисна».
Ольга Стефанишина народилася 29 жовтня 1985 року в Одесі. У 2008 році закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «юрист-міжнародник», перекладач з англійської мови, у 2016 році отримала диплом спеціаліста за спеціальністю «фінанси та кредит» в Одеському національному економічному університеті.
У 2006–2007 роках займалася приватною юридичною практикою. З 2007 року працювала в Міністерстві юстиції України, де обіймала посади в підрозділах, що курують питання європейської інтеграції та міжнародного права. У 2017–2019 роках очолювала Офіс з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету міністрів України.
У червні 2020 року Верховна Рада призначила Стефанишину віцепрем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, а також включила її до складу РНБО.
У 2021 році Стефанишину включили до складу політради партії «Слуга народу».
У 2024 році Верховна Рада призначила Стефанишину міністром юстиції України після звільнення Дениса Малюськи. При цьому вона зберегла посаду віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
У липні 2025 року Стефанишина втратила посади міністра юстиції та віцепрем’єр-міністра у зв’язку з відставкою уряду Дениса Шмигаля. Після цього президент Володимир Зеленський призначив її уповноваженою президента України з питань розвитку співпраці зі США, а в серпні 2025 року — Надзвичайним і
Повноважним Послом України в США.
23 липня 2026 року Зеленський повідомив, що він пропонував Юлії Свириденко посаду посла США в Україні.
Україна станом на 31 липня 2026 року експортувала від початку 2026/27 маркетингового року (МР, липень-червень) 2,601 млн тонн зернових і зернобобових культур, що на 54,9% більше, ніж на аналогічну дату рік тому, коли цей показник становив 1,679 млн тонн.
Як повідомило Міністерство аграрної політики та продовольства з посиланням на дані Державної митної служби, загальний експорт зернових, зернобобових культур та борошна сягнув 2,603 млн тонн проти 1,684 млн тонн на аналогічну дату минулого маркетингового року.
Зокрема, експорт пшениці становив 1,059 млн тонн проти 744 тис. тонн рік тому, кукурудзи – 1,244 млн тонн проти 627 тис. тонн, ячменю – 294 тис. тонн проти 267 тис. тонн. Жито, як і торік, не експортувалося.
Експорт борошна від початку 2026/27 МР становив 1,8 тис. тонн, що удвічі менше, ніж на аналогічну дату минулого маркетингового року (3,6 тис. тонн). Зокрема, експорт пшеничного борошна скоротився також удвічі – до 1,7 тис. тонн із 3,4 тис. тонн рік тому.
За підсумками січня–червня 2026 року Україна мала від’ємне сальдо торгівлі товарами з 37 із 50 найбільших торговельних партнерів, свідчать розрахунки інформаційно-аналітичного центру Experts Club на основі даних зовнішньої торгівлі.
Сукупний товарообіг із країнами першої п’ятдесятки становив $66,97 млрд. Імпорт досяг $47,35 млрд, експорт — $19,62 млрд, а загальне від’ємне сальдо — $27,73 млрд.
Сума дефіцитів у торгівлі з 37 країнами, щодо яких імпорт перевищував експорт, становила $30,72 млрд. Позитивне сальдо з рештою 13 партнерів у розмірі $2,99 млрд частково компенсувало цей розрив.
Для порівняння, за офіційними даними Державної митної служби, загальний товарообіг України в першому півріччі становив $70,3 млрд: імпорт — $49,3 млрд, експорт — $21 млрд. Отже, на ТОП-50 партнерів припадало понад 95% зовнішньої торгівлі товарами.
Десять найбільших дефіцитних напрямів забезпечили $41,78 млрд товарообігу. Україна імпортувала з цих країн товарів на $32,95 млрд, а експортувала лише на $8,83 млрд. Від’ємне сальдо становило $24,12 млрд — близько 87% чистого дефіциту торгівлі з ТОП-50 партнерами.
Коефіцієнт покриття імпорту експортом у цій групі дорівнював 26,8%. Іншими словами, на кожен долар українського експорту припадало приблизно $3,73 імпорту.
|
Місце |
Країна | Імпорт, $ млрд | Експорт, $ млрд | Сальдо, $ млрд | Покриття імпорту експортом |
| 1 | Китай | 13,90 | 0,78 | –13,12 |
5,6% |
|
2 |
Польща | 4,67 | 2,38 | –2,29 |
51,0% |
|
3 |
Німеччина | 3,21 | 1,27 | –1,94 |
39,5% |
|
4 |
США | 2,49 | 0,59 | –1,90 |
23,6% |
|
5 |
Туреччина | 3,12 | 1,78 | –1,34 |
57,1% |
|
6 |
Греція | 1,05 | 0,19 | –0,86 |
17,8% |
|
7 |
Чехія | 1,26 | 0,51 | –0,75 |
40,3% |
|
8 |
Угорщина | 1,28 | 0,62 | –0,66 |
48,4% |
|
9 |
Франція | 1,02 | 0,37 | –0,65 |
36,3% |
| 10 | Литва | 0,96 | 0,35 | –0,61 | 36,7% |
П’ять перших країн — Китай, Польща, Німеччина, США і Туреччина — сформували дефіцит у розмірі $20,59 млрд. Це 74,3% чистого від’ємного сальдо торгівлі з ТОП-50 партнерами.
Китай посів перше місце зі значним відривом. Імпорт китайської продукції становив $13,9 млрд, експорт українських товарів — лише $778,4 млн. Негативне сальдо досягло $13,12 млрд, або 47,3% сукупного дефіциту торгівлі з ТОП-50.
Експорт покривав лише 5,6% імпорту. Таким чином, обсяг китайських поставок в Україну майже у 18 разів перевищував зворотний товарний потік.
За відкритою товарною деталізацією Держмитслужби, провідними позиціями китайського імпорту були електричні акумулятори — $1,62 млрд, передавальна, телевізійна та відеоапаратура — $1,11 млрд, волоконно-оптична продукція — $770,5 млн, трансформатори та дроселі — $720,8 млн, безпілотні літальні апарати — $684,4 млн.
Значні обсяги також припали на телефонне й телекомунікаційне обладнання — $620,8 млн, електричні двигуни та генератори — $589,8 млн, комп’ютерну техніку — $363,7 млн і напівпровідникові прилади — $347,8 млн.
Отже, китайський дефіцит формується не однією категорією, а широким набором технологічної, енергетичної, електронної та споживчої продукції.
Польща посіла друге місце за розміром від’ємного сальдо — $2,29 млрд. Водночас польський напрям був значно збалансованішим за китайський: український експорт покривав 51% імпорту, а Польща залишалася найбільшим окремим ринком збуту української продукції.
Найбільшою оприлюдненою позицією імпорту польського походження були нафта та нафтопродукти — $904,6 млн. Далі йшли нафтові гази — $205,6 млн, частини літальних апаратів — $192 млн, безпілотні літальні апарати — $133,9 млн, комплексні добрива — $121,6 млн, електроенергія — $114,4 млн, кокс і напівкокс — $111 млн.
Структура поставок свідчить, що Польща виконує для України функцію не лише торговельного партнера, а й важливого енергетичного, промислового та логістичного вузла.
Німеччина сформувала третій за розміром дефіцит — $1,94 млрд. Український експорт покривав 39,5% імпорту.
Основними оприлюдненими позиціями німецької продукції були легкові автомобілі — $347,6 млн, лікарські засоби — $220,2 млн, нафтопродукти — $151,9 млн, техніка для збирання сільськогосподарських культур — $115,3 млн, обладнання для обробітку ґрунту — $97,1 млн, засоби захисту рослин — $93,5 млн і трактори — $84,3 млн.
Дефіцит торгівлі зі США становив $1,9 млрд, а експорт покривав лише 23,6% імпорту. Найбільшими відкритими позиціями американських поставок були нафтопродукти — $436,6 млн, легкові автомобілі — $417,9 млн, кам’яне вугілля — $182,2 млн і телекомунікаційне обладнання — $155,3 млн.
Імпорт зі США також включав трактори, полімери етилену, нафтові гази, лікарські засоби, морожену рибу та електронну апаратуру. Значну частину американського й німецького імпорту становили виробничі, транспортні та енергетичні товари.
Туреччина посіла п’яте місце з дефіцитом $1,34 млрд. Водночас коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 57,1% — найвищий показник серед першої п’ятірки.
У відкритій товарній структурі виділялися радіолокаційні й радіонавігаційні прилади та апаратура дистанційного керування — $332,8 млн. Значними були поставки сталевого прокату, нафтопродуктів — $110,1 млн, цитрусових — $83,3 млн, електрогенераторних установок — $73,1 млн, насіння соняшнику — $59,2 млн, автомобільних комплектуючих, овочів та іншої харчової продукції. Турецький напрям поєднує промислову продукцію, технологічне обладнання, метали й продовольство, але водночас залишається одним із найбільших ринків для українського експорту.
Негативне сальдо торгівлі з Грецією становило $861,5 млн. Майже $809 млн у відкритій товарній деталізації припало на нафту та нафтопродукти. Серед інших позицій були нафтовий кокс і бітум — $38,1 млн, нафтові гази — $36,4 млн і добрива — $35,1 млн. Подібною була структура дефіциту з Литвою, який досяг $607,7 млн. Нафтопродукти забезпечили $576,1 млн оприлюдненого імпорту, нафтові гази — $46,4 млн. Також ввозилися автомобілі, вантажні транспортні засоби, нафтовий кокс, добрива, полімери та корми для тварин.
На відміну від Китаю, де дефіцит розподілений між багатьма технологічними категоріями, дисбаланс із Грецією та Литвою значною мірою пов’язаний з енергетичними закупівлями.
У торгівлі з Чехією дефіцит становив $752,4 млн. Серед основних імпортних позицій були частини літальних апаратів — $101,8 млн, легкові автомобілі — $101 млн, електрогенераторні установки — $96,6 млн, акумулятори — $44,5 млн, телекомунікаційна апаратура — $34,3 млн і кам’яне вугілля — $32,3 млн.
Від’ємне сальдо з Угорщиною досягло $658,1 млн. Основу відкритої структури поставок становили електроенергія — $349,9 млн, нафтові гази — $157,4 млн, легкові автомобілі — $113,2 млн і кабельна продукція — $87,8 млн.
Дефіцит із Францією становив $648,9 млн. Найбільшими позиціями були засоби захисту рослин — $120 млн, лікарські засоби — $76,1 млн, легкові автомобілі — $72,5 млн, вантажні автомобілі — $47,7 млн, трактори — $39,9 млн та автомобільні комплектуючі — $35,3 млн. Значними були також поставки насіння соняшнику, кукурудзи та косметичної продукції.
Одразу за першою десяткою розташувалася Швеція з дефіцитом $606,9 млн. Експорт покривав лише 8,3% імпорту. Серед основних відкритих позицій були нафтопродукти, автомобілі, лікарські засоби та сільськогосподарська техніка.
Дефіцит із Тайванем становив $563,8 млн, із В’єтнамом — $544,2 млн, із Японією — $496,9 млн. Коефіцієнт покриття імпорту експортом у торгівлі з цими країнами перебував у межах лише 3,8–5,8%. У поставках із Тайваню виділялися безпілотні літальні апарати — $205,3 млн, радіолокаційне й навігаційне обладнання — $58,4 млн, інтегровані електронні схеми — $55 млн і навігаційні прилади — $47,6 млн.
З В’єтнаму ввозили безпілотні літальні апарати — $132,7 млн, телекомунікаційне обладнання — $108,7 млн, комп’ютерну техніку, сталевий прокат, взуття, каву та рибну продукцію. У японському імпорті домінували легкові автомобілі — $302,5 млн, а також мотоцикли, автокомплектуючі, друкарське, медичне й будівельне обладнання.
Загальна структура закупівель пояснює значну частину торговельного розриву. За даними Держмитслужби, у першому півріччі 2026 року на машини, устаткування та транспорт припало $21,3 млрд імпорту, на паливно-енергетичні товари — $7,4 млрд, на продукцію хімічної промисловості — $6,9 млрд. Разом ці три категорії забезпечили 72% ввезених товарів.
Отже, дефіцит пов’язаний не лише зі споживанням готової іноземної продукції. Значна його частина формується закупівлями енергоносіїв, автомобілів, виробничого обладнання, електроніки, акумуляторів, генераторів, фармацевтичної продукції, агротехніки та комплектуючих.
«Торговельний дефіцит не можна оцінювати виключно як негативний показник. В умовах війни та масштабного відновлення значна частина імпорту має критичне або інвестиційне призначення. Україна закуповує енергоносії, генератори, акумулятори, транспорт, промислове обладнання, електроніку, лікарські засоби та комплектуючі, без яких неможливо підтримувати роботу економіки, енергетики й інфраструктури», – наголосив засновник інформаційно-аналітичного центру Experts Club Максим Уракін.
Водночас, за його словами, концентрація дефіциту створює ризики залежності від окремих постачальників, посилює попит на іноземну валюту та демонструє недостатню присутність українських виробників на ключових зовнішніх ринках.
«Проблема виникає тоді, коли імпорт готової продукції системно зростає, а український експорт і внутрішнє виробництво не розвиваються відповідними темпами. Особливо показовою є торгівля з Китаєм, де український експорт покриває менш як 6% імпорту. Така диспропорція посилює залежність від одного постачальника та створює постійний додатковий попит на іноземну валюту», – підкреслив економіст.
Найбільш реалістична відповідь, на думку Уракіна, полягає не в механічному обмеженні імпорту, а в локалізації виробництва продукції, для якої Україна має технологічні й ресурсні передумови, розвитку промислової кооперації, розширенні експорту перероблених товарів та залученні іноземних постачальників до створення виробничих потужностей усередині країни.
Особливий потенціал мають виробництво енергетичного обладнання, акумуляторних систем, електротехніки, автокомпонентів, будівельних матеріалів, агротехніки, харчової продукції з високим ступенем переробки та окремих видів хімічної продукції.
Український Дунайський портовий кластер наприкінці липня різко збільшив прийом зерновозів на тлі уповільнення роботи портів Великої Одеси, однак критичне зниження рівня води в Дунаї може обмежити пропускну здатність альтернативного експортного маршруту.
За даними брокерської компанії Spike Brokers, кількість зерновозів, що прямують до дунайських портів, за тиждень збільшилася майже в сім разів — зі 167 до 1 141 тис. вагонів. Середньодобове вивантаження зросло на 17 вагонів — до 51 вагона на добу.
Водночас кількість зерновозів у напрямку портів Великої Одеси скоротилася приблизно на 70% — до рекордно низьких 1 356 тис. вагонів проти 4 525 тис. тижнем раніше. Середньодобовий вивантаження знизився на 160 вагонів — до 690, навантаження — на 203 вагони, до 580 вагонів на добу.
У липні до українських морських портів залізницею було перевезено 1,38 млн тонн зернових, що на 37% менше, ніж у червні. Додатковими обмеженнями стали переповнення окремих портових терміналів та затримки з перевантаженням зерна з вагонів на судна.
Таким чином, зростання подачі вагонів до Дунаю поки що виглядає як оперативна реакція ринку на уповільнення роботи Великої Одеси. Однак можливості дунайського маршруту також опиняються під тиском через стрімке обміління річки.
Наприкінці липня витрата води в Дунаї на вході до Румунії знизилася до 1,65 тис. кубометрів на секунду при середньому липневому рівні близько 4,75 тис. кубометрів. До 4 серпня показник, згідно з прогнозом, може впасти до 1,5 тис. кубометрів на секунду, наблизившись до історичного мінімуму 1985 року в 1,4 тис. кубометрів.
Румунська Адміністрація Нижнього Дунаю ще в липні зафіксувала різке зниження рівнів води практично на всій судноплавній ділянці від Базіаша до Суліни. Біля Корабії кілька барж сіли на мілину, а фактичні глибини на окремих критичних ділянках зменшилися до 1,5–1,7 метра. Днопоглиблювальні роботи проводяться для підтримки глибин хоча б на рівні 1,8–2 метрів.
Головний ризик для України полягає не обов’язково в повній зупинці дунайських портів, а в скороченні допустимої осадки суден. Баржі та судна змішаного типу «річка-море» будуть змушені приймати менше зерна, що збільшить кількість рейсів, вартість перевезення та час обороту флоту.
Навіть якщо термінали в Рені та Ізмаїлі збережуть можливість приймати вагони, уповільнення навантаження зерна на судна може призвести до накопичення рухомого складу на припортових станціях. Розрив уже помітний: до дунайських портів прямує 1,141 тис. вагонів, тоді як середньодобове вивантаження становить лише 51 вагон.
За умови збереження такого співвідношення термінали можуть знову зіткнутися з переповненням, після чого «Укрзалізниці» доведеться вводити обмеження на відправлення окремих вантажів або тимчасові обмеження.
Другий ризик пов’язаний зі збільшенням черг на румунських ділянках Дунаю та Сулінському каналі. Порти Рені та Ізмаїла залежать не лише від глибин безпосередньо біля українських причалів, а й від стану всього низодунайського маршруту. Як зазначає Дунайська комісія, окрема мілководна ділянка може стати «слабкою ланкою» та обмежити рух по всьому міжнародному коридору.
Обміління також ускладнює перевезення українського зерна баржами до румунської Констанци. Зниження завантаження однієї баржі означає необхідність залучати більше суден для транспортування колишнього обсягу вантажу. Це підвищує фрахтові ставки, витрати на перевалку та ризик штрафів за простої суден.
Третій ризик — одночасне зниження стабільності двох основних морських напрямків. Порти Великої Одеси зараз працюють повільніше через переповнення терміналів і затримки з завантаженням суден, а Дунай, який має виконувати функцію резервного маршруту, стикається з природним обмеженням пропускної спроможності.
Особливо чутливим цей фактор стає в період надходження зерна нового врожаю. Зростання логістичних витрат може знижувати закупівельні ціни в Україні, затримувати виконання експортних контрактів і збільшувати різницю між цінами в українських портах та на світовому ринку.
Адміністрація морських портів України 24 червня розпочала експлуатаційне днопоглиблення в акваторії Ізмаїльського порту. Роботи мають відновити проектні глибини біля причалів і дозволити використовувати максимально можливу осадку суден та розмір суднових партій. Завершити їх планувалося протягом двох місяців.
Однак поглиблення дна всередині українського порту не здатне повністю компенсувати зниження рівня води на румунських і транскордонних ділянках Дунаю. Для збереження стабільного руху знадобиться синхронна робота України та Румунії, оперативне позначення фарватера, постійні вимірювання глибин, поглиблення критичних ділянок та регулювання черг суден.
Міністерство інфраструктури раніше називало поглиблення дна одним із основних «вузьких місць» дунайської логістики та обговорювало з Єврокомісією та Румунією координацію руху, використання цифрової системи PRIMUS та заходи на випадок зниження пропускної спроможності маршруту Одеса-Дунай.
Дунайські порти залишаються стратегічним резервом української зовнішньої торгівлі.
Після початку повномасштабної війни їхня пропускна здатність була збільшена до 35 млн тонн на рік. При цьому фактична перевалка скоротилася з 17,4 млн тонн у 2024 році до 8,9 млн тонн у 2025-му, а на 2026 рік влада раніше прогнозувала близько 5 млн тонн.
Нинішнє збільшення надходження зерновозів свідчить про те, що бізнес готовий швидко повертатися до Дунайського маршруту в разі виникнення проблем у Великій Одесі. Однак рекордне міління річки може не дозволити портам повністю прийняти цей додатковий потік і перетворити перенаправлення вантажів залізницею на новий логістичний затор.
